Стаття 18, 1990 рік
(переклад з івриту)
У Зоар, у главі «Бешалах» написано так: «Творець воюватиме за вас, а ви мовчіть». Рабі Аба почав: «Якщо відвернеш ногу свою в суботу від виконання своїх бажань, не винаходячи собі бажань і не говорячи слова про це, і хай не буде мова твоя в суботу як твоя мова в будні, і щодня слід показувати діяння і чинити збудження знизу щодо того, що потрібно пробудити. Але в суботу тільки щодо того, що стосується Творця і святості дня має бути збудження і ні про що інше. Бо в суботу не потрібне збудження знизу. Іди й дивись: тут, коли наблизився фараон вести війну з Ісраелем, в той час зовсім не бажав Творець щоби залучали Ісраель збудження знизу, бо збудження було згори. Це те, що написано: «Творець воюватиме за вас, а ви мовчіть». Адже «Ім’я милосердя» мало збудитися щодо них, а збудження що знизу залучало виключно суд», кінець цитати.
І маємо зрозуміти, чому сусідять вислів «Творець воюватиме за вас» і субота. І чому кожного дня потрібне збудження знизу, а в суботу не потрібне, бо в суботу є лише збудження згори. І також слід зрозуміти, що означає, що в суботу потрібно займатися тільки словами Творця і святістю дня.
Відомо, що є перед нами дві речі:
1) Хісарон, і це – прагнення, і без хісарону людина не може отримати задоволення, навіть від речі, найважливішої в світі. Якщо немає хісарону до неї, то хоч людина може і отримати цю річ, але не буде насолоджуватися нею, бо це залежить від міри прагнення до речі. Тому є в нас час хісарону, і це час діставати кожного разу все більший хісарон.
Тобто до того, до чого людина відчуває хісарон, вона йде щоб його наповнити, а якщо важко їй досягти тієї речі, ми не кажемо, що марно старалася досягти цього, бо таки досягла вона щось, - тобто досягла клі, що зветься прагненням. Інакше кажучи, якщо досягла б наповнення відразу, воно не звалося б наповненням в сенсі насолоди, що є основною метою. Як ми вивчали, що мета творіння була через те, що бажання Творця – дати благо Своїм створінням, тобто щоб вони отримали задоволення й насолоду.
Отже, якщо людина дістає якусь річ без зусилля, тобто не було в неї часу досягти для отримання насолоди клі, званого «прагненням», тоді отримання не може дати того задоволення, яке людина має відчувати від отримання цієї речі. Тому що немає в людини клі для задоволення, адже клі для отримання задоволення називається прагненням. А щоб дістати прагнення до чогось, - це залежить саме від часу, тобто часу відчуття хісарону.
З цього висновуємо, що коли людина молиться Творцеві щоби задовольнив її потребу, це також залежить від часу, скільки вона молиться щоб Творець наповнив би її хісарон. Тому Творець допомагає їй завчасно, щоби збільшилося в неї клі, зване клі прагнення, тобто що Творець чує її молитву. А те, що людина не отримує відразу наповнення, того, про що молиться, вона має сказати, що це не так, а Творець таки чує її молитву і Він збільшує прагнення в людині для того, щоб було справжнє клі для відчуття насолоди. Тому виходить, що якби відразу отримала вона бажане, не могла б мати задоволення, через нестачу прагнення, як сказано вище.
І цим зрозуміємо те, що сказали мудреці (в трактаті «Сукка», 52): «Бо грішникам здається зле начало як волосина, а праведникам – як висока гора». Однак перш за все, коли ми говоримо про процес духовної роботи, нам потрібно зрозуміти, що означає процес духовної роботи.
А справа в тому, що є два види виконання Тори та заповідей:
1) Це категорія «асія» (роблення), що зветься «дією». Людина вивчає Тору, людина виконує заповіді в усіх деталях і подробицях, і немає їй що додати до цього. І насправді вона називається праведником в плані дії (практичного виконання).
2) Це категорія духовної роботи, яка є роботою в серці. І молитва, - зазвичай у мудреців називається молитва «роботою», бо молитва називається роботою в серці, що є наміром, тобто наміром серця. Тобто людина повинна спрямовувати намір в час виконання Тори та заповідей на те, в ім’я чого вона виконує Тору та заповіді, - чи ради особистої користі, або ж наміром її є благо Творця.
Тому слід нам розрізняти між праведниками і грішниками в плані дії, і праведників і грішників в плані наміру. Тобто, в плані дії праведники називаються релігійними ортодоксами а грішники називаються світськими. Однак праведники і грішники в плані наміру – тут порядок зовсім інший. Тобто з боку діянь обидва вони праведники. Тільки з боку наміру є відмінність: праведниками звуться ті, хто працює для Творця, а грішниками називаються ті, хто працює для себе самого. Однак в плані дії обидва – праведники.
І в час, коли бажають іти шляхом духовної роботи, тобто за намірами серця, спрямовувати його щоби вся робота була б в ім’я небес, тоді починається порядок роботи. Тобто, грішники, які є в його серці, що звуться «бажанням отримувати собі», вони протидіють роботі на благо Творця. Однак, «одне проти одного утворив Всесильний», тобто згідно з тим, наскільки бажає йти дорогою правди, в цій мірі розкривається істинність зла, що в ньому.
Бо в час, коли є в людини невелике бажання йти дорогою правди, тобто все робити заради небес, тоді і зло її також невелике. Тому що «одне проти одного». Тобто, відповідно до святості що в людині, така ж і сила протидії святості. Отже, в міру того, як людина просувається в духовній роботі, і бажає щоразу йти шляхом істини, розкривається більше зла, - в тому, що не дає їй скасувати зло, і зло намагається панувати з більшою силою.
Виходить, відповідно, «кожен, більший за свого ближнього, і його зле начало більше ніж у його ближнього». А отже ведеться так, що у того, хто бажає бути праведником, тобто щоб його діяння були заради небес, - зло зростає в нього. Тому сказали: «Праведникам здається зле начало як висока гора». Тобто, кожного разу зло ще більше піднімається вгору. А «гар» (гора) означає «гіргурім» (сумніви), тобто є в людини злі сумніви, і щоразу злі думки примножуються і робляться високою горою.
І зовсім інше – грішники. Тобто вони не звертають увагу на зв’язок з наміром, щоб намір їхній був заради віддачі. А вірять вони, що займаються ло лішма, а «із ло лішма приходять до лішма», і покладаються на це й кажуть: «зрештою слава має прийти». Тобто, як тільки буде в них бажання спрямувати намір в ім’я небес, - певно буде в них сила зміцнитися і робити все заради небес. Бо зло їхнє здається їм як волосина, тобто що не так вже й важко спрямувати намір. А сенс того, що зло їхнє не таке вже й велике, - як сказано вище, це тому що добро їхнє мале, тобто бажання робити все в ім’я небес, воно мале. І доказом цьому є те, що немає їм такої вже й потреби починати цю роботу, бо немає тому злу, що в них, потреби розкривати те лихе, що є в ньому, щоб протидіяли йому. Тому здається їм зле начало як волосина. Тобто, жоден з них не каже неправди, боже збав, бо кожен говорить згідно зі своїм відчуттям.
І зі сказаного виходить що є у нас одна справа – притягнути світло, і друга справа – притягнути клі. Тобто, клі отримання блага й насолоди, званого прагненням, як сказано вище, цього клі поки що в нас немає. Бо це залежить від роботи людини, адже саме завдяки роботі є розвиток цьому клі, що зветься хісароном і прагненням. І дано придбати це клі саме завдяки зусиллю. Тобто без зусилля неможливо досягти клі, інакше кажучи, потребу досягти келім віддачі. Тобто досягнення келім віддачі це вже називається світлом. Іншими словами, це річ, що приходить згори і зветься допомогою згори в досягненні келім віддачі. Як відомо, у світлі слід розрізняти два види:
а) для досягнення келім віддачі, - келім, тобто бажань, які були раніше за межами святості, а отже не можна було користуватися цими бажаннями заради віддачі;
б) і це світло зветься «келім», тобто світло, що приходить для виправлення келім і зветься воно світлом «ахораїм» (зворотної сторони), - іменем келім, бо келім називаються ахораїм по відношенню до світла, а світло зветься «панім» (обличчя).
І в духовній роботі називається це допомогою згори, як каже Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує, - чим. Відповідь: святою душею. Тобто, дають людині згори світло, зване душею. І це світло очищає людину, щоб мала вона силу віддавати Вищому, бо як світло приходить від Того, хто віддає, так це світло дає силу людині, щоб змогла працювати заради віддачі.
Тому, відповідно, маємо вирізнити в порядку духовної роботи:
Стан перший. Людина, яка збуджується щоби вийти з того, що є в неї, з категорії «людська вивчена заповідь», і відчуває, що не може вже йти за загалом, які займаються Торою та заповідями з тим же розумінням, що було в них коли тільки почали виконувати Тору та заповіді. Розуміння це і відчуття це продовжуються в них вже багато часу, і не мають вони жодного поступу в Торі та заповідях, крім як в плані кількості. Тоді як якості, тобто щоб було в них трошки більше відчуття важливості Тори та заповідей, - цього немає в них. І вони дивуються, як може бути щоб не було ніякого просування в Торі та заповідях в плані якості. Чи ж не написано про Тору та заповіді: «Бо вони життя наше і довголіття наше». А в цьому сенсі немає їм ніякого поступу. Тому вони йдуть шукати місце – навчитися, як досягти просування в плані величі та важливості, щоби відчути категорію «бо вони – життя наше».
Стан другий. Коли починають йти цією дорогою, - щоби прийти до «бо вони – життя наше», кажуть нам мудреці, що радою тому, щоби прийти до відчуття життя, що є в Торі та заповідях, є стан злиття, як написано: «І злитися з Ним». Що означає «злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний». Тобто як Творець тільки лиш віддає, так і людина повинна прийти до такого ж рівня, і це зветься: людина бажає щоби всі її діяння були лиш тільки віддачею, а не для особистої користі.
І тут, в цьому другому стані, коли людина хоче піднятися рівнем і виконувати Тору та заповіді у віддачі, тоді вона дістає першу допомогу, коли повідомляють їй, наскільки вона далека від цієї категорії, що зветься лішма. Тобто, хоч до того, як почала роботу у віддачі, людина знала, що є таке поняття, що слід діяти лішма, і це зветься «в ім’я небес», і вірила в те, що сказали мудреці: «Хай завжди займається людина Торою та заповідями хоча б і ло лішма, бо із ло лішма прийде до лішма» (трактат «Псахім», 50). Проте не спадало на думку людині, що для того, щоби працювати лішма, потрібно диво з небес, інакше неможливо вийти з-під влади бажання отримувати собі.
І це зі згаданої вище причини: якщо є в людини тільки трошки добра, то неможливо дати їй багато зла, бо напевно не буде спроможна перемогти його і відразу втече від цієї роботи. Але коли людина починає працювати енергійно для того, щоби прийти до роботи в ім’я небес, тоді дають їй, в мірі її роботи, знати й відчувати, наскільки вона віддалена від цього.
Виходить, згідно з цим, перша допомога, яку людина отримує, це розкриття зла в собі, що називається «обтяженням серця», як написано «бо Я обтяжив його серце», що зветься, що дістав категорію «ахораїм» святості. Бо святість зветься «панім», а «панім» називається те, що світить, і як сказано (у «Передмові до ТЕС», п.47): «А спочатку зрозуміємо, що значить «лик» Творця, про який говорить писання: «І вкрию лик Мій». І зрозумієш це на прикладі з людиною, коли вона бачить обличчя товариша, то негайно впізнає його. І зовсім інше, коли бачить його ззаду, - адже тоді не впевнена, що саме його вона впізнає, і може перебувати в сумнівах, - «можливо це інший, а не її товариш?»
Те ж саме і з тим, що перед нами. Адже всі знають і відчувають Творця, що добрий Він, а звичай доброго – дарувати добро. І тому тоді, коли Творець дає й продовжує давати добро Своїм створінням, - визначається це так, що «Його лик є відкритим для Його створінь». Бо тоді всі знають та впізнають Його.
Однак, коли поводиться зі Своїми створіннями зовсім навпаки, тобто, коли вони отримують страждання й болі в Його світі, то це визначається як «зворотна сторона Творця». Бо «обличчя» Його, тобто повна міра Його блага, - приховане від них».
Тому цей стан, коли людина може прийняти ахораїм, що зветься «вигнанням» і не тікає, а «і закричали до Творця», щоб Творець вивів її з вигнання, виходить, що вона приймає ахораїм і каже, що це прийшло від Творця. Тому вона просить Творця, що як дав їй відчути смак вигнання, так хай дасть їй допомогу і щоб вивів її з вигнання. І це називається другим станом.
Стан третій. Це – друга допомога, яку людина отримує для того, щоб дістати келім віддачі, і це називатиметься, що вийшла з вигнання, де перебувала під владою себелюбства, завдяки допомозі згори, що зветься, що Творець дає їй душу, і це світло дарує людині келім віддачі, як ми вивчали, коли приходить світло хохма, зване світлом АБ, і звільняє келім Біни, Зеїр Анпіна і Нукви, що впали в кліпот. Сенс цього, що ці келім поміщені під владу отримання заради отримання, що зветься кліпою, а це світло АБ визволяє їх із кліпот, що означає, що дає силу, щоб ці келім виправилися б заради віддачі. І це зветься, що келім ці увійшли в святість, тобто людина може користуватися ними заради віддачі. І це зветься «вихід з Єгипту».
Стан четвертий. В час, коли отримує світло, що облачається в келім віддачі, то тоді 613 заповідей називаються 613 вкладів, як згадано вище, коли людина осягає в кожній заповіді інший смак. І це сенс «вкладів»: в кожній заповіді є «вклад», - особливе світло, що належить до цієї заповіді. І це як в матеріальних насолодах, де є смак у м’яса, і інший смак є в рибі. Так само є в кожній заповіді особливий і окремий смак. І тоді людина приходить до відчуття, що Тора та заповіді це категорія «бо вони життя наше і довголіття наше». І це тому, що досягла від Творця келім віддачі, що зветься «злиттям», «тотожністю властивостей», і в цих келім облачається благо й насолода, які були в меті творіння.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: чому сусідять вислів «Творець воюватиме за вас, а ви мовчіть», - і «субота». Робота досягнення келім віддачі з’являється завдяки осягненню величини зла, як написано «бо Я обтяжив його серце», - тобто осягнення зла. І тоді, коли народ Ісраеля приходить до стану, коли немає можливості втекти від зла, тобто побачили, що сила зла, вона з усіх сторін, і не бачать вони ніякого спасіння природним шляхом, - це називається, що вже клі зла довершено.
І тоді приходить час п’ятого стану. Тобто, коли Творець дає їм світло, і це світло повертає їх до добра. Інакше кажучи, завдяки цьому вийшли з-під влади зла, званого – келім егоїстичного отримання, і удостоїлися келім віддачі. І це те, що каже: «Станьте й дивіться на порятунок Творця, який Він зробить вам сьогодні». Тобто, після того, як завершено клі зла повністю, вже є місце для розкриття світла з боку Вищого. І це називається, що Творець дає їм келім віддачі.
Виходить згідно з цим, що ця робота величини зла, є роботою, що належить до буднів, тобто робота і будні це одне й те ж. Інакше кажучи, вони називаються однією категорією, як відомо, бо в святості немає роботи, адже коли є в людини келім віддачі, вона втішається тим, що віддає. Але коли немає в людини поки що келім віддачі, тоді, якщо їй потрібно щось віддавати і не отримувати за це ніякої винагороди, - має людина великий клопіт, тому що це проти бажання отримувати, що в ній.
Тому називається це буднями, а не святістю. І через це в суботу є заборона працювати. Бо субота є часом спокою, відпочинку, а не роботи. Тобто, субота вказує на святість, тоді це час, коли завдяки святості суботи світить світло з боку збудження згори. Тому немає місця роботі людини в справі збільшення зла, в категорії обтяження серця. Бо тоді час, коли йдеться тільки про те, що Творець дає, а не про людину, що вона має отримувати і думати, чи вона чиста від себелюбства, і що потрібно їй виправлення келім. Адже робота зі злом – це і є роботою, що належить до буднів але не до святості, бо побачити зло, в тому стані, в якому вона перебуває, це є роботою людини. Тобто, коли людина дивиться на себе і бажає бачити стан своєї ницості і як вона повинна молитися Творцю і приділяти увагу тому, чи вона просувається, чи навпаки.
Іншими словами, коли людина працює, тоді саме час з’ясувати, як вона виглядає. Тобто побачити її недоліки, чого їй бракує. Тоді як в час, коли йдеться про збудження згори, тобто про те, що Творець робить, слід дивитися тільки на Творця, тобто на те, що є в Нього дати, - побачити сенс святих імен. Бо кожне ім’я вказує на осягнення.
Як приклад, коли дивимося на якусь людину і бачимо, що має вона багатство, тоді ім’я людини – «багатий». А якщо бачимо, що людина постійно займається лікуванням хворих, вона зветься «той, хто лікує хворих». А тому, коли говоримо про Творця, буває іноді що Творець називається «Той, хто зцілює хворих», або «живить і харчує», або ж «звільняє ув’язнених» і тому подібне, тобто все згідно з тим, що ми бачимо, - що Він дає. Тому в суботу, коли час збудження згори, а це належить до того, що дає Творець, потрібно дивитися, вдивляючись в імена Творця.
І з цього зрозуміємо, чому таке сусідство, - вислову «Творець воюватиме за вас, а ви мовчіть» і – «суботи». Оскільки там, коли вони вже закінчилися в плані зла, де бачили, що немає можливості вийти зі зла природним шляхом, а тільки завдяки чуду, це називається, що зло закінчилося повністю, - тоді мала б прийти допомога від Творця, тобто дати їм світло довершення келім, що означає, що келім отримання набудуть форми віддачі. Тут немає місця роботі людини.
Тому написано: «А ви мовчіть», оскільки нині – час Творця, час, коли Він дає. І так само субота, яка є збудженням згори, де йдеться тільки про те, що є у Творця, як каже, що в суботу слід говорити тільки про те, що належить до Творця і про святість дня. Тому що субота – це збудження згори. Тоді як кожен день, тобто в будні дні, потрібно збудження знизу, тобто збуджувати потреби, що є внизу, у створінь і просити про них, щоби Творець задовольнив би їхні потреби.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - що «ви мовчіть» і «субота» стоять поряд. Також зрозуміємо чому в будні потрібно збудження знизу а в суботу – тільки збудження згори. І також зрозуміємо що означає «хай не буде мова твоя в суботу як мова буднів». І також зрозуміємо, що означає, що в суботу слід говорити тільки про те, що належить до Творця і про святість дня.