Стаття 29, 1991
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Емор» і в коментарі «Сулам» п.38) каже так: «Є заповіддю те, щоби одружувався первосвященик (івр. «коен ґадоль», букв. «великий коен») з незайманою дівчиною. Це те, що написано: «Удову і розлучену, і осквернену, блудницю - цих хай не бере, а лише дівчину незайману з народу свого візьме за дружину». Запитує, - а чому потрібно, щоби взяв лише незайману, без вади? І відповідає, - адже дружина це келих благословення, а як пригубив – зіпсував. Тобто, вказує на малхут, що зветься келихом благословення. А коен, який приносить жертву перед Творцем, повинен бути цільним, без вади. Бо вади вибраковують коенів. Досконалий тілом, досконалий в своїй жіночій частині, щоб здійснилося в ньому «вся ти гарна, подруго моя і вади немає в тобі», кінець цитати.
І слід зрозуміти це, - на що вказує нам в духовній роботі «первосвященик», і що означає «незаймана», і що таке «удова», «розлучена», «осквернена», «блудниця». Так, що тільки незайману дівчину, в якій немає вади, - її візьме. Тобто, що в «незайманій» немає вади. То на що вказують слова «незаймана дівчина, в якій немає вади»? І що за зв’язок з тим, що каже, що дружина вказує на келих благословення, яким є малхут.
Ось, Арі каже про малхут, що кожного дня вона знову стає незайманою. І що вона є лише категорією точки, і потрібно вибудувати її заново, аж поки досягне великого стану. І, як написано в «Шаар а-каванот», що кожного дня це справа окрема, як така, і «Немає жодної молитви з дня, коли було створено світ і до кінця світу, щоб була подібна іншій – взагалі, абсолютно, - і кожного дня вибираються й з’ясовуються все нові іскри, які ще споконвіку й до цього часу не вибиралися».
І слід зрозуміти це в плані духовної роботи: малхут називається категорією «малхут небес» (влада властивості віддачі), яку людина повинна приймати на себе щодня заново. І недостатньо того, що вже прийняла учора малхут небес, а кожен день, як такий, є окремим феноменом. Тому ми маємо вірити, що кожного разу, коли ми приймаємо на себе малхут небес, це вважається, що ми вибираємо іскри, що були за межами святості, і це зветься (в "Шаар а-каванот»), «що ці іскри були раніше в полоні між кліпот, і підняли їх до святості прийняттям малхут небес і заняттями в Торі та заповідях».
І це як ми кажемо в молитві (після відліку Омеру): «І цим дано буде благо велике в усіх світах». Тому наведено в книжках кабалістів, що людина, в час прийняття малхут небес, коли промовляє молитву «Шма Ісраель», хай приймає на себе малхут небес й утримує намір, щоби прийняття малхут небес було у самозреченні. І оскільки кожен день є новим ступенем, коли потрібно утворювати малхут, щоб була у великому стані (ґадлут), - кожного разу це нове поновлення.
Тому і вказується на «первосвященика», який в духовній роботі зветься «служителем Творця», тобто той, хто бажає наблизитися до Творця в плані величі, він називається «великим коеном», первосвящеником. І коли він іде обирати собі дружину, «жінку», що зветься «малхут небес», йому потрібно взяти «незайману». Бо «незаймана» - так називається та, що ще не пошкоджена, бо незайманою зветься, як написано, «незаймана земля, цілина», - так називають землю, яка ще ніколи не оброблялася. Як написано (трактат «Авода зара»): «Незайманою земля була», бо споконвік не обробляла її людина. Тобто, людина має прийняти на себе тягар малхут небес так, начебто ніколи не було для неї малхут небес, і для неї це річ нова, і само собою, вона повинна тепер думати, що йде наразі робити щось нове, таке, що одвіку не знала цього. Виходить, що це прийняття, що бере тепер на себе, потребує додаткової уваги, щоби знати, що це таке – прийняття малхут небес, чого це вимагає, щоб був у людини трепет перед небесами.
Тобто, людина повинна вчинити самоаналіз, – що вона має робити, щоб цей стан був у неї постійним. Тобто чого вимагає Творець від людини, яка прийняла на себе тягар малхут небес. Ось, каже писання: «Що Творець Всесильний твій вимагає від тебе крім як тріпотіти перед Ним?» І думати, що таке трепіт. У той час, як людина, після того, як перестала пам’ятати справу прийняття на себе малхут небес, неважливо з яких причин, - а потім збудилася знову до цієї дії, не слід їй притягувати знову малхут небес з того стану, що був у неї до того, як справа припинилася і казати, що я маю діяти і пробуджувати категорію малхут небес, - тобто, щоб це було безперервним. А повинна вона почати роботу заново.
І слід уподібнити це тому, як помер якийсь чоловік, і мав він коштовні речі. І прийшли потім його сини і хочуть отримати спадщину, яку залишив їм їхній батько. І про це сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд.2, п.17): «Готуй себе до вивчення Тори, бо вона не дається тобі у спадщину». І маємо пояснити, що коли людина прийшла до стану, що все забула, тобто дістала падіння, - отже, вона як мертва. Тобто, раніше була вона людиною живою, інакше кажучи, була в неї малхут небес, а це зветься, що вона була «злита з життям життів». А коли припинилося в неї це, вона називається мертвою, як сказано: «Грішники за життя свого називаються мертвими».
А в духовному причина й наслідок називаються «батько і син». Виходить, що тепер людина називається «сином» і хоче прийняти на себе від того, що залишилося після смерті «батька». І слід пояснити це так, що «не дається тобі у спадщину», а повинна людина наразі почати нову сторінку в служінні Творцю, так, начебто щойно народилася, і тепер вона бажає прийняти на себе тягар малхут небес, і немає від кого їй отримати спадщину.
І зі сказаного маємо пояснити те, що ми запитували, - на що вказує нам в роботі «великий коен» і «простий коен». Слід пояснити, що «коеном» зветься той, хто служить Творцю. А є такі, які служать, але належать до загалу. І вони називаються «простий коен». А є такі, які бажають працювати як особистість, прийти до великого стану, а це означає – працювати по-правді. І такий зветься «первосвящеником».
І у первосвящеників є порядок роботи зовсім інший, ніж той, що ведеться у широкого загалу, тобто, коли людина займається Торою та заповідями в плані практичного виконання, а щодо наміру вона спирається на людей. А є люди, які бажають працювати також і з наміром, тобто хочуть спрямувати намір на те, щоби всі їхні дії були заради небес.
Тобто, «простим коеном» називається той, робота якого на рівні людського загалу. А «первосвященик» це той, робота якого – індивідуальна. І цим слід пояснити те, що каже Зоар: «І чому потрібно, щоби взяв тільки незайману без вади?» І пояснює: «Адже дружина це келих благословення, бо як пригубив – зіпсував». Що маємо пояснити так, що «первосвященику», тобто тому, хто бажає бути служителем Творця шляхом істини, не можна приймати жінку, тобто малхут небес, таку, що вже зіпсована в нього. Тобто, залучити категорію малхут небес з того, що було в нього перш ніж дістав падіння, а це вже не називається «незайманою», оскільки була вже в нього ця малхут небес до цього – і була зіпсована.
Тобто, як приклад з келихом благословення, - «якщо пригубив – зіпсував», тобто цю малхут вже «скуштував» перед тим, як прийшов до падіння. І це називається «якщо пригубив – зіпсував», оскільки вже дійшов до падіння. Виходить, що вже завдав пошкодження цій малхут.
Тому людина повинна прийняти на себе малхут небес заново, так наче й ніколи не відчувала смаку малхут небес, як згадано вище, і слід розкрити нову сторінку в духовній роботі.
І зі сказаного маємо пояснити те, що запитували: що означає, що написано: «Удову, розлучену і осквернену, блудницю – цих хай не бере». Так от, «удову» слід пояснити так, що після того, як людина отримала падіння, вона вже вважається мертвою. Виходить, попередня «дружина», якою є малхут небес, що була в неї перед падінням, вона вважається щодо цієї людини удовою.
І також слід пояснити що таке «розлучена» в духовній роботі. Тобто, коли людина розлучилася з нею, тому що вона не сподобалася їй, бо в час, коли людина не згодна працювати ради неї через те, що не відчуває її важливості, це зветься що «чоловік розлучається з жінкою». І хоч вона (малхут) і не бажає розлучатися, тому що жаліє людину, адже вона бачить, наскільки та занурена в себелюбство і милосердиться над нею, але людина виганяє її, навіть проти її бажання.
І це є змістом закону, що «жінка розлучається вимушено», оскільки коли не подобається чоловікові, це вважається що він розлучається з нею. Тому служитель Творця, який зветься первосвящеником, не буде знову приймати ту жінку, що розведена, а повинен він тепер почати приймати тягар малхут небес заново, як зазначено, - і не рахуватися з тим, що було. А також слід пояснити «осквернена», те, що коену заборонено приймати жінку осквернену. І маємо пояснити як сказано вище, що в час, коли людина збуджується до служіння Творцю, вона відповідає рівню «великого коена», якщо бажає працювати над «величчю Творця». Тобто якщо відомо, що коли людина працює аби дістати винагороду за своє служіння, вона не дивиться на того, хто він, той, хто дає, - чи він є людиною шанованою, чи ні, а дивиться на оплату. Тобто, якщо господар людина проста, але дає платню подвійну, порівняно з тим, як дає людина важлива, яка має якесь підприємство і платить зарплату, - певно що людина працюватиме у того, хто дає велику зарплату.
Якщо ж людина працює без оплати, - тому, що бажає служити шанованій особі, - певно що вона шукає завжди, як би побачити, хто є найважливішим, - і в нього вона хоче працювати. І зі сказаного виходить, що той, хто бажає працювати в категорії величі, тобто щоб робота його спиралася на велич Творця, оскільки він бажає працювати без ніякої винагороди, той зветься «первосвящеником». Як зазначено вище, «коеном називається служитель Творця, який хоче наблизитися до Нього», як тлумачать написане: «Людина з вас, коли принесе жертву Творцю…»
І пояснюють слова «з вас», що жертва (івр. «корбан»), вона від вас самих, тобто те, що людина наближається (івр. «міткарев») до Творця, називається «первосвящеником».
І такій людині не можна брати осквернену жінку, тобто завжди, коли вона йде брати жінку, завжди братиме незайману дівчину, ту, в якої ніколи не було чоловіка. Це означає, що ніколи людина не користувалася цією малхут, а завжди мусить бути «нова жінка». Та коли вже користувалася цією малхут і дістала падіння, і перестала приймати малхут небес, і це тому, що осквернила її і не поводилася з нею так, як слід було б надавати шану малхут небес, а поводилася з нею ганебно, тому не прийме цю ж категорію ще раз, бо вже осквернена.
Але, як зазначено вище, первосвященик повинен намагатися завжди брати незайману дівчину, тобто хай уявляє собі, що він починає наразі виконувати роботу святості, а те, що було до цього моменту, його не цікавить, і каже він, що сподівається, що віднині й надалі буде берегти й шанувати її. І це те, що написано: «І він дівчину в її незайманості візьме».
А також маємо пояснити те, що написано: «Удову і розлучену, і осквернену, блудницю хай не бере, а лише дівчину незайману з народу свого візьме за дружину». І слід пояснити що таке «блудниця» в духовні роботі. Справа в тому, що в час, коли первосвященик бажає взяти на себе тягар малхут небес, він повинен взяти незайману, що означає, як згадано, «незаймана земля, цілина», що є назвою землі, яка не оброблялася споконвік. І само собою, нічого й вимагати від цієї землі, щоб дала врожай для харчування, тобто з цієї землі людина не може прогодувати себе. Тільки після того, як обробить її і дасть цій землі все, що потрібно їй, тоді людина може прогодувати себе з землі, і не раніш за це.
І зі сказаного витікає, що в час, коли людина приймає тягар малхут небес, що зветься «жінка», вона повинна стерегтися, - не побажати, щоби жінка була «зона» (блудниця) від вислову «зан у мефарнес» (годує і харчує). Тобто, якщо прийняття тягаря малхут небес буде харчувати людину, - інакше кажучи, якщо завдяки їй буде в неї прожиток, коли вона займається Торою та заповідями, - тоді вона готова прийняти її, інакше вона не готова взяти собі цю жінку. Це і зветься в духовній роботі «жінка блудниця».
А повинна людина прийняти тягар малхут небес як справжній тягар, ярмо, тобто «як віл під ярмо і віслюк під поклажу», без жодних умов. І це зветься «незаймана дівчина», що є категорією «цілини», яка не дає ніякого харчування. І якщо людина згодна на ці умови, тоді вона удостоїться бути «первосвящеником», наблизити себе до Творця.
І сказаним слід пояснити щодо процесу духовної роботи те, що сказали мудреці (в трактаті «Кідушін», 70:1), сказавши так: «Кожен, хто одружується з жінкою заради багатства, дають йому синів недостойних, як сказано, - Творця зрадили, бо синів чужих народили». І слід зрозуміти що це – «одружується з жінкою заради багатства». А означає це, як сказано вище, що «жінкою» називається в духовній роботі малхут небес. І людина приймає на себе тягар махут небес, тому що чула вона, що є в тої велике багатство, а багатством називається те, що вона харчуватиме людину. Тобто завдяки малхут небес буде в людини смак в Торі і смак в молитві, а інакше достатньо їй, що вона продовжує йти тією ж дорогою, яку отримала з боку виховання.
Бо чому це людина повинна нині приймати на себе ярмо малхут небес і докладати зусиль, якщо малхут небес не додає їй прибутку, щоб було їй чим тепер харчуватися більш пристойно? Адже те, з чого людина отримує наразі прожиток, тобто все харчування, яке вона знаходить нині у насолодах цього світу, не має вона з цього задоволення. Тому вона хоче прийняти малхут небес.
Зветься це «одружується з жінкою заради багатства». Тобто вся потреба, що є в людини до прийняття малхут небес, все для того, щоби знайти вдоволення для свого себелюбства. І це зветься також, що він «одружується з жінкою недостойною», бо прийняття малхут небес, як наведено в усіх книжках кабалістів, має бути у самозреченні. І є цьому багато тлумачень. А згідно з тим, що ми вивчаємо, пояснення буде таке, що людина приймає малхут небес для блага Творця, а не собі на користь. І означає це, що тим, що приймає на себе малхут небес, людина бажає «щоби зросло і освятилося б велике Ім’я», а не для особистої користі. Виходить, що коли людина приймає малхут небес для власної користі, зветься це «жінка недостойна». І називається «заради багатства», бо «багатство» мається на увазі, що цим людина може прогодувати себе, тобто завдяки багатству матиме вона задоволення в житті. А потрібно людині старатися, щоби взяти «жінку» заради небес, тобто щоб «малхут небес», що зветься «жінкою», була б в ім’я небес, а не заради власної користі.
І зі сказаного зрозуміємо, чому людина має приймати віру вище за знання, бо як це ведеться у світі, людина дивиться завжди на прибутки. Тобто якщо вона не бачить, що виграє щось з роботи, вона обирає для себе залишатися в спокої і не бажає робити жодних рухів інакше, як тільки якщо виграє щось.
Тому, коли кажуть людині, що вона повинна приймати малхут небес задля користі Творця, тобто заради того, щоби освятилося Його ім’я, тіло її запитує: «Що буде мені з того, що я прийму на себе малхут небес, і який буде мені прибуток з цього?» Кажуть йому: «Немає для цього слів, з яких тіло змогло б цю справу зрозуміти. А повинно ти вірити, що це річ велика для тебе, тим, що є тобі честь служити Цареві». І це зветься «вище за знання», тому що немає слів сказати тілу, щоб воно змогло зрозуміти цінність цього.
Тому, коли людина не бачить виграшу на рівні знання, це зветься що зусилля перевершує оплату, бо не знає людина, яка вона, оплата, а от зусилля вона бачить і щодо зусилля їй не потрібно вірити. Тому весь той час, поки людина ще не удостоїлася трепоту перед Творцем, вона постійно дивиться на зусилля, оскільки користь від цієї роботи вона не здатна зрозуміти, а може лиш тільки вірити вище рівня знання. Тому ця робота називається роботою важкою і необхідним є милосердя з небес.
І з цього зрозуміємо те, що написано (в главі «Кі теце»): «А ти був стомлений і струджений, і не побоявся він Всесильного». Тобто, як сказано, оскільки зусилля людина бачить, що докладає, а користі від цієї роботи вона ще не бачить, і має тільки вірити, а отже, людина стає втомленою і струдженою, і все це через те, що не удостоїлася трепоту перед Всесильним. Адже людина повинна знати, що віра є клі. І коли клі вже достатньо завершене і вже гідне до отримання, відразу вище благо наповнює клі віри, що вище за знання. А благо називається «трепотом перед небесами», і це світло людина осягає після того, як надає клі, зване «віра вище знання». А перш ніж вона удостоюється трепоту перед Творцем, людина потерпає від утоми, тому що світло не світить їй.
Виходить, людина, яка хоче прийняти на себе тягар малхут небес, повинна працювати у вірі вище знання. Тобто, щоб це було не ради власної користі, а заради небес. І це називається «вище рівня знання», тому що тіло не згодне з цим, бо воно не розуміє нічого крім того, що для власної користі.
І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «немає бідної спільноти». І відомо, що «бідним» називається той, хто «бідний знанням», як сказали мудреці: «Бідним є лише бідний знанням». І мій батько й учитель казав, що малхут називається «спільнотою». І цим слід пояснити «немає бідної спільноти», тобто той, хто приймає тягар малхут небес вище рівня знання, це не зветься, що немає в нього знання і він бідний, і тому він так приймає тягар малхут небес. А навпаки, він стоїть на такому рівні, який вище за рівень знання, тобто набагато важливіший за знання. Бо поняття «вище» і «нижче» в духовній роботі означають: «вище» це вище за важливістю, а «нижче» зветься те, що нижче за важливістю. І це те, що каже «немає бідної спільноти», що означає – той, хто приймає на себе малхут небес вище рівня знання, той не зветься бідним, тобто тим, хто не має знання. Виходить, що головне в духовній роботі це працювати в режимі вище за рівень знання, бо те, що людина бажає працювати в ім’я небес, називається «вище за знання», оскільки це проти розуму тіла. Але людина має знати, що також і Тора нам потрібна, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».
І це те, що наводиться в книзі «Прі хахам», де написано так: «Отже, призначення душі, коли вона входить у тіло, щоби удостоїтися їй, поки вона зодягнута в тіло, повернутися до Кореня свого і злитися з Ним, як написано: «Любити Творця Всесильного свого і йти всіма Його шляхами, і дотримуватися всіх Його заповідей, і злитися з Ним». Але хто знає шляхи Творця? Однак, це є суттю слів: «Тора, в якій є 613 шляхів», і той, хто йде ними, в результаті очиститься так, що тіло його не становитиме залізну перегородку між ним і його Господарем. Як написано: «І видалю кам’яне серце з плоті вашої», і тоді зіллється з Господарем своїм. Тому краще прагнути наказів Господаря свого (тобто категорії Тори), «бо той, хто не знає шляхів Господаря свого і наказів Господаря свого, які є таємницями Тори, - як служитиме Йому?»
І в сказаному ми бачимо, що людина повинна намагатися осягти категорію «Тора». А для того, щоб осягти категорію «Тора», слід людині прийняти на себе малхут небес вище рівня знання. Тобто в тому плані, що це – проти її поглядів, адже для себе самої не потребує нічого, а все тільки на користь Творця. І цим слід пояснити те, що написано: «І буде сім’я твоє як прах земний». Тобто «сім’я твоє» означає – сини.
А в духовній роботі «банім» (сини) називаються «авана» (розумінням) в Торі та заповідях. І Творець пообіцяв Яакову, що розуміння в Торі та заповідях можна досягти тільки тоді, коли людина згодна бути як «прах земний». Тобто вона погоджується виконувати Тору та заповіді навіть коли сама вона не має в цьому жодного відчуття і не відчуває в Торі та заповідях нічого, крім як смак праху. Оскільки вона каже: «Я працюю заради Творця». «І якщо Він бажає, щоб я працювала для нього у такий спосіб, я згодна», - тоді вона удостоюється величі і розуміння.