Стаття 7, 1988 р.
(переклад з івриту)
Сказали мудреці: «Трьом пробачають їхні прогріхи: ґеру, що пройшов ґіюр і тому, хто вступив на високу посаду, і тому, хто одружився з жінкою». І з цього вивчаємо смисл того, що звуть її Махалат, - оскільки «німхелу» (пробачені) йому його прогріхи. Тоді як в главі «Ваішлах» вона називається Басмат, дочка Ішмаеля», - наведено це у Раші.
Текст цей потребує пояснення. Бо мудреці вчать те, що нареченому в день одруження, пробачають йому його прогріхи, - від Ейсава, який узяв дочку Ішмаеля, і ім’я її «Басмат, дочка Ішмаеля». А оскільки в главі «Толдот» написано: «І пішов Ейсав до Ішмаеля, і взяв Махалат, дочку Ішмаеля» - звідси доказ, що нареченому в день одруження пробачають прогріхи.
Виходить, що всю цю основу ми вивчаємо від грішника Ейсава, який взяв собі дочку грішника Ішмаеля. І це важко зрозуміти, адже хто такий «грішник», - це той, хто каже, що не існує в світі ніяких гріхів, і він може робити все, чого серце забажає, через те, що грішник ні у що не вірить. А тому й каже, що ніколи він не грішить. А отже, навіщо йому потрібне прощення гріхів? І чи дають людині щось, чого вона не бажає? Адже «немає світла без клі, немає наповнення без хісарону».
І ще важче зрозуміти, насправді, який сенс того, що належить йому прощення. Які такі заслуги він має? Чи за те, що він пішов і взяв собі дружину, за це належить йому винагорода, - прощення прогріхів? Розум зобов’язує вважати, що той, хто зробив якусь дуже велику річ, що й поняття ми не маємо, як і оцінити важливість цього, тоді розуміємо, що за це належить велика винагорода, аж до прощення гріхів. Але яку таку «велику річ» він зробив тим, що взяв собі дружину?
І ще ми бачимо, що промовляти «таханун» (сповідь) є великою справою. Бо там є і «тринадцять мір милосердя» і «падіння ниць». Але якщо в домі зібрання присутній наречений, «таханун» не промовляють. І слід зрозуміти, яка важливість є в тому, що він узяв дружину, що весь тиждень, коли благословляють нареченого «сімома благословеннями», він має силу відмінити таку важливу молитву через те, що він узяв дівчину, яка називається тепер нареченою.
Щодо простого сенсу справи є багато пояснень. Тож треба пояснити це в плані духовної роботи, чому це нас навчає. Ось, «грішником Ейсавом» називається стан, коли людина вже прийшла до усвідомлення, що та зла річ, що в світі, яка заважає усьому загалу створінь прийти до блага й насолоди, задля яких і було створення світу, тобто те, що зветься злом, вже утворилося в ній у вигляді Ейсава, від слова «асія» (діяння), і вже це її зло довершилося у повному усвідомленні, що воно є - бажанням отримувати собі. Тоді виникає порядок «усувайся від зла», тобто перш ніж людина усвідомить, що бажання отримати називається злом, неможливо ухилитися від нього і не слухатися його.
А потім починається процес «і чини добро». А «чини добро» - так називається прийняття на себе тягаря малхут небес. Однак не може людина сама прийти до стану «жінка, яка боїться Творця», а повинна вона отримати це згори, як написано «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І каже Зоар, що дають тоді людині душу, і це й є допомогою, яку вона отримує. Виходить, що душа ця народилася тому, що Творець почув його, коли той прийшов очиститися. І ця душа називається «дочкою», що народилася від «ішма-ель» (почує Всевишній) молитву людини, після того, як вона прийде до усвідомлення зла, званого «Ейсав».
І це те, що написано: «І пішов Ейсав, і взяв Махалат, дочку Ішмаеля». Де «і пішов» означає - на більш високий рівень, після того, як прийшов до усвідомлення зла, званого «Ейсав», - до «ішма-ель». Тобто, діє потім в плані «чини добро», коли молиться Творцю, щоб почув його молитву, і щоб дав йому душу, як сказано в Зоар. І це те, що написано: «І взяв Махалат», тобто взяв стан «мехілат» (прощення) гріхів, і завдяки цьому удостоївся категорії «дочка», що народилася завдяки тому, що почув Творець його молитву. І це називається «дочка ішма-еля», і все це йде таким порядком:
1) Старання побачити правду, - наскільки він розуміє, що бажання отримувати собі призводить його до зла. І так він може вирішити, раз і назавжди, щоб не користуватися ним. І це називається «Ейсав».
2) Після цього він заслуговує взяти дружину, і це завдяки прощенню гріхів, - тоді є можливість удостоїтися цього. А поняття «жінка», що зветься душею, яку дають йому згори, можна зрозуміти згідно з тим, як пояснено в «Передмові до ТЕС» (п.п. 54-55), де написано так: «Тоді допомагає Творець людині і удостоюється вона осягнення відкритого управління, тобто розкриття лику. І тоді заслуговує повного повернення, що означає: повертається та зливається з Творцем усім серцем, душею та сутністю, як це випливає, само собою, з осягнення явного управління. І безперечно, зрозуміло, що той, хто удостоюється цього явного управління, впевнений у собі, що не згрішить він більше. Як упевнена людина, що не буде різати свої члени, завдаючи собі жахливих страждань. А також упевнений в собі, що не залишить заповідь, не виконавши її відразу, щойно прийде вона йому до рук, як впевнена людина, що не облишить жодної насолоди цього світу, чи великої вигоди, що йдуть до неї в руки». І це повернення називається, що прощають йому його прогріхи.
І згідно з правилом, що всі заповіді походять від правила «гілки і кореня», тобто кожна з заповідей в матеріальному має корінь в духовному, тому можна сказати, що від цього походить те, що і в матеріальному, коли чоловік бере собі дружину, прощають йому його прогріхи, і це вказує на духовне.
І зі сказаного зможемо пояснити те, що сказали мудреці: «Як танцюють перед нареченою», і не сказали «як танцюють перед нареченим». Тоді як щодо весільної трапези сказали: «Кожен, хто тішиться трапезою нареченого і не звеселяє його» (трактат «Брахот», 6), - порушує п’ять видів голосів: «голос веселощів і голос радості», «голос нареченого і голос нареченої», голос, коли кажуть «Дякуйте Творцю…». І не сказали, що потрібно звеселяти наречену. І не сказали, що існує «трапеза нареченої», - тільки трапеза нареченого. І ми знаходимо, що на весіллі Яакова, - Лаван є тим, хто влаштував трапезу, як написано: «І зібрав Лаван усіх чоловіків того місця, і влаштував учту», тобто трапеза була з боку нареченої, коли батько нареченої влаштував трапезу, а не Яаков, який був нареченим.
І згідно з тим, як пояснив мій пан, батько й учитель, що «нареченим» називається категорія Тори, а «нареченою» називається категорія віри, маємо тлумачити те, що ми запитували. Стосовно віри, то поки людина не удостоїться постійної віри, будуть у неї підйоми й падіння. Тому що вона народжується з клі отримання, і це клі бажає займатися тим, до чого зобов’язує людський розум, що варто це робити. Тобто тим, з чого виросте зиск для бажання отримувати собі, інакше людина не здатна діяти.
І оскільки феномен віри, він вище рівня знання, тобто знання не терпить віру, то є тут процес підйомів та падінь, що називається «танцем». Адже ми бачимо, що коли танцюють, піднімають ноги і опускають їх назад, і так повторюється знов і знов. І це вказує нам, що поняття «раґлаїм» (ноги) - це від слова «мераґлім» (розвідники), бо коли людина має прийняти на себе тягар малхут небес, і служити Творцю тільки лішма, відразу з’являється людський розум, і дає їй зрозуміти, щоб не була такою поквапливою, а спочатку подивилася б на вигідність, чи дійсно варто працювати на Творця не заради отримання винагороди.
Тому, коли піднімають ноги, тобто коли діють вище рівня знання та розуму, це називається, що піднімають ноги від землі. Але не завжди людина має сили перебороти і йти вище рівня знання. Це називається, що знову ставлять ноги на землю. І це те, що сказано: «Як танцюють перед нареченою». «Перед нареченою» означає під час підйому, що зветься «панім» (лицьова сторона), - що йому є сказати про наречену, тобто яку перевагу знайшов він у вірі, інакше кажучи, що бачить у ній такого, що може сказати, що задля неї взяв на себе тягар віри.
У школі Шамая кажуть, - наречена така, як вона є, тобто згідно з тим, наскільки відчуває її важливість, так він і приймає на себе віру. Тобто не потрібно знаходити ніякої переваги в ній, а навіть якщо не відчуває в ній ніякої важливості, він приймає на себе те, наскільки дано нам вірити, що це й є вся слава, якщо зможемо ми прийняти на себе цю роботу, коли ми віримо, що таким є бажання Творця. І не слід людині шукати високих якостей, а лише просто вірити і приймати на себе це примусом, «як віл під ярмо і як віслюк під поклажу».
У школі Гілеля кажуть – «наречена гарна і цнотлива». «Гарна» - це слід пояснити так, що людина має сказати про те, що вона бачить: «Очі в них і не побачать». А про те, що людина чує, вона повинна сказати: «Вуха в них і не почують». Тобто, поняття бачення – воно не тільки очима, а є бачення розумом. І сенс цього той, що розум показує людині образи, які проти віри, і чує людина багато разів, як розум дає їй зрозуміти, що робота в ім’я небес не для неї, – все це вона повинна перебороти і сказати про себе: «Очі в них і не побачать». Тобто те, що розум говорить їй і дає їй зрозуміти, це не правда. Це і зветься «очі в них, і не побачать правди, і вуха в них, і не почують правди». Тому вони, думки людини, тобто те, що бажання отримувати собі каже їй, - це не правда. А сама вона скаже собі, що насправді це - «наречена гарна і цнотлива», просто людина не гідна поки що побачити правду.
Однак, правда в тому, що всі ті благо й насолода, які бажання отримувати може дістати в свої келім, є ніщо інше, як «тоненьке світіння» порівняно зі світлом, що облачається в келім віддачі, і це і зветься «наречена гарна». Але не завжди людина готова перебороти свої розум та знання. Тому щодо віри існує поняття «танцю», і про це сказали мудреці: «Як танцюють перед нареченою». Тобто все, що можна сказати, все це є на обличчі нареченої, бо обличчя - це те, як сказано: «Мудрість людини осяє обличчя її». Якщо так, людина має сказати, якою є перевага у нареченої, що зветься вірою. І в цьому й різниця між школою Шамая і школою Гілеля, - чи сказати «наречена така як вона є», або сказати «наречена гарна і цнотлива».
Тоді як щодо нареченого, коли Творець називається категорією «Тора», а Тора зветься «подарунок», - там немає феномену «танця». Бо коли людина отримує подарунки, не можна сказати, що є в неї якісь падіння, тобто, що не бажає отримувати подарунків. І тільки там, де є зусилля, коли людина повинна докласти сил проти розуму, тоді належить сказати, що іноді вона може зміцнитися, а іноді ні. Тоді як щодо отримання подарунків як можна сказати, що немає в неї потреби в подарунках? Тому й не сказали «як танцюють перед нареченим», а «як танцюють перед нареченою».
Тоді як по відношенню до трапези написано: «Кожен, хто тішиться трапезою нареченого і не звеселяє його…», і не написано «кожен, хто втішається трапезою нареченої». А сенс, він, як зазначено вище, що наречений називається категорією «Тора», а Тора називається подарунком (івр. «матана»), як сказали мудреці про слова «з Матани в Нахліель», і пояснюють (трактат «Ірувін», 57) так: «Що означає написане «А з пустелі – в Матану, а з Матани – в Нахліель, а з Нахліеля – в Бамот, а з Бамота – в долину»? Сказав: якщо людина робить себе як та пустеля, де всі топчуться, Тора дається їй в подарунок. А оскільки дана їй в подарунок (матана), успадкує її (нахла) «Ель» (Всевишній), як сказано «з Матани у Нахліель».
Відомо, що є у Творця багато імен. І це згідно з тим, що Він розкриває нижнім. Тобто, це залежить від того, якою мірою Він віддає нижнім. Інакше кажучи, в мірі того, наскільки нижні гідні цього, Він дає їм вище благо. Але існує багато властивостей у отримувачів, як написано: «Як обличчя їхні не схожі одне з одним, так і думки їхні не схожі одна з одною». І також ми вивчаємо про хід духовної роботи, в самій людині ведеться процес зміни станів. Тому вище благо Творця проявляється в багатьох властивостях, а Творець не має ніякого імені, «бо думка не осягає Його абсолютно». А як написано, «з дій Твоїх пізнали ми Тебе», тобто яке благо Він дає, таким іменем і називають Його.
А тому, в плані Тори називається Творець іменем «наречений». Коли Він дає властивість віри, Він називається іменем «наречена». А в сенсі мети творіння, якою є «дати благо Його створінням», - це коли всі у світі насолоджуються. Тобто насолоджуються від тієї властивості, що зветься «Його бажанням давати благо», тобто, кліпот також Він живить, інакше не було б у них права на існування у світі, а як каже Зоар, в них є тільки тоненьке світіння. Тоді як в Торі та заповідях, там благо й насолода одягнуті у принцип «вся повністю Тора є іменами Творця», бо Його загальне ім’я є «Добрий і Добродійний».
І згідно зі сказаним, Творець називається «наречений», тому що Він є Тим, хто дає і впливає на нижніх. І оскільки нижні втішаються тим, що Він дає їм насолоджуватися, і, як сказано вище, весь світ насолоджується тим, що приходить від Нього, - тому всі насолоди називаються «трапеза». Виходить, що весь світ тішиться трапезою Царя. Проте, є відмінності з боку нижніх. Скажімо, є нижні, які вірять, що це трапеза, що дається від Царя, а є «вільні» люди, які не вірять, що трапеза дається від Творця, який зветься Царем. А в тому сенсі, що Він дає, Він зветься «наречений». І це те, що сказали мудреці: «Кожен, хто тішиться трапезою нареченого і не звеселяє його, робить порушення щодо п’яти голосів». Тобто, хоча й вірять, що ця трапеза є трапезою Нареченого, і підносять Йому подяку за те, що насолоджуються, все одно є рівень ще вищий, тобто потрібно звеселяти Царя за те, що насолоджуються.
І згідно з наведеним вище, що Творець називається «нареченим», - що можна сказати про «радувати Творця»? Відомо, що радість приходить як результат чогось, коли людина досягає чогось нового, до чого прагнула - і отримала, - це народжує в ній радість. А про що можна сказати, що цього бракує, боже збав, Творцю, і якщо Він отримає це, Він буде радіти?
Зоар (глава «Берешіт») каже: «Не було такої радості перед Творцем, з дня, як було створено світ, як та радість, якою в майбутньому буде радіти з праведниками». І також слід зрозуміти ці слова як те, про що можна сказати, що Творець отримує радість. Отже, як ми вивчаємо, метою творіння є дати благо Його створінням і коли нижні отримують благо й насолоду, які Він приготував для них, - від цього й є у Творця радість. Як відомо з притчі про царя, який має вежу, наповнену всяким добром, і немає в нього гостей.
Тому трапезу ми відносимо до Творця в сенсі «наречений», що є категорією і Тори, і подарунку, і Нахліель (спадщина Всевишнього). І коли створіння отримують благо й насолоду, що і зветься трапезою, вони повинні отримувати все заради віддачі, а не задля егоїстичного отримання. І це те, що казали мудреці: «Кожен, хто тішиться трапезою нареченого і не звеселяє його…», а отримує для особистої користі, той «порушує п’ять голосів». А поняття п’яти голосів вказують на досконалість духовного ступеня, який має розкритися створінням. Тобто, Його бажання дати благо Своїм створінням розкривається в п’яти категоріях, що звуться п’ятьма частинами душі, а ними є: нефеш, руах, нешама, хайя, єхида.
Тому сказали мудреці: «Кожен, хто тішиться трапезою нареченого і не звеселяє його…», тобто не має він наміру, насолоджуючись трапезою, робити це тому, що бажає порадувати Творця, тому що мета творіння прийшла до стану кінця виправлень. А робить все для особистої користі і цим спричинює, що «п’ять голосів», тобто категорія НАРАНХАЙ, яка має розкритися, відходить від людини. Адже на клі отримання для себе було скорочення, так, що світло не притягується в це місце, і воно вимагає виправлення «заради віддачі», а людина не дивиться на це, тому вона і призводить до того, що заважає вищому благу прийти до нижніх.
І зі сказаного виходить, що мудреці стоять і попереджають нас, що ми повинні підготувати себе до роботи і великих зусиль:
1) Вірити, що все, що ми отримуємо, будь-яку насолоду в світі, все це називається «трапезою Царя». Але потрібно дійсно вірити в це. І через це встановили для нас мудреці на кожну з насолод особливе благословення. І благословення на молитву, і благословення на Тору, і також на матеріальні насолоди.
2) Щодо всіх насолод, які отримує від трапези Царя, слід намагатися, щоб було це заради віддачі, а не для власної користі. Але коли Творець дає нижнім з властивості «наречена», що є категорією віри, це ще не називається «трапезою», а відбуваються там підйоми й падіння, тому й присутні там «танці».