Стаття 32, 1988 рік
(переклад з івриту)
Мудреці в трактаті «Хулін» (7:2) сказали так: «І сказав рабі Ханіна: «Людина лиш тоді поворухне пальцем внизу, якщо оголошують про неї згори, як сказано: «Від Творця кроки чоловіка уготовані, а людині як збагнути свій шлях?»
Маємо зрозуміти, на що вказали цим наші мудреці в духовній роботі, сказавши, щоб ми знали, що людина лиш тоді поворухне пальцем внизу, якщо оголошують про неї згори».
А для того, щоб з’ясувати це, потрібно завжди пам’ятати про мету творіння і виправлення створіння, які є двома речами, протилежними одна одній. Адже метою творіння є те, щоб створіння отримали від Творця благо й насолоду, бо як сказано, бажання Його – дати благо створінням. А виправлення створіння прямо протилежне цьому, тобто - приносити благо Творцю. Інакше кажучи, мета творіння, вона – на користь створінь, тоді як виправленням створіння є те, щоб створіння думали постійно тільки лиш про користь Творця. А доти, поки створіння ще не прийшли до такого рівня, коли вони вже не потребують для себе нічого, а все, для чого вони бажають жити, це для того, щоб завдяки їхнім діянням, було благо для Творця. Але ті створіння, які бажають жити для свого блага, не здатні отримати благо й насолоду, які Творець задумав дати їм.
А в роботі лішма винагорода й покарання визначаються згідно з мірою, якою створіння бажають віддавати Творцеві. Тобто, коли є в них прагнення віддавати Творцю, це називається у них «винагорода». А коли вони бачать, що все їхнє прагнення - ради особистої користі і немає їхньому бажанню ніякої можливості прагнути працювати на користь Творця, це вважається в них покаранням. І зі сказаного випливає, що коли людина відчуває, що вона перебуває в стані падіння, тобто коли не має вона жодного бажання і прагнення віддавати Творцеві, тоді існують два варіанти:
1) Коли людина не відчуває від цього стану жодних страждань та болю через те, що дійшла до стану ницості, а змиряється зі станом, і починає шукати задоволення від речей, про які вже казала, що це покидьки, і не людині це споживати. Тоді як тепер, коли вона бачить, що не здатна отримувати життєву силу від речей духовних, бо зіпсувався в неї смак до духовного, і хоче поки що жити й отримувати втіху від матеріального, вона каже: я почекаю до часу, коли зможу працювати без напруження, тобто коли дадуть мені збудження згори, тоді я повернуся до роботи, а поки що хочу я перебувати в тому стані, в якому я зараз перебуваю.
2) Коли вона відчуває себе в стані падіння, є в неї відчуття болю та хісарону від того, що впала зі стану, коли думала, що вже удостоїлася бути «людиною». Тобто коли пожива, якою себе підживляла, і від якої отримувала життєву силу, була тільки від того, що нічого спільного не має з тваринами. І думала людина, що ось-ось вона удостоїться ввійти в палац Царя і матиме честь відчувати смаки Тори та заповідей. Але не маючи ні знання, ні підготовки, бачить, що перебуває на самому дні, і ніколи не спадало їй на думку, що таке може бути. Тобто після того, як вона прийшла до ясного усвідомлення, коли вона вже знає, якою є мета життя. вона раптом бачить себе в зграї котів, які стоять біля баків зі сміттям і їдять покидьки, викинуті людьми, те, від чого люди не можуть мати задоволення, бо воно і не придатне для людського споживання. А тепер вона сама тішиться цими покидьками, про які вона особисто, коли була в стані «людина», казала про таке життя, що воно – сміття. І ось, вона їсть ті відходи, які сама ж і викинула. І тому, коли дивиться людина на свою приниженість, пробуджується в ній біль і страждання, - до якого це стану вона дійшла.
Проте, й тоді буває іноді, що людина «додає гріх до злочину». Тобто наче не досить того, що вона в стані ницості, впадає вона до того ж у відчай, і каже, що не здатна вірити в те, що Творець чує молитву кожних уст. І говорить, що оскільки була я вже на високих ступенях кілька разів і декілька разів уже падала в цей стан, то змушена я сказати, що робота ця, вона не для мене. Бо, як я бачу, немає цьому кінця і стан цей може тягнутися всі дні мого життя. А коли так, то навіщо мені горювати дарма і думати, може кінець-кінцем Творець почує мій голос, адже кожна людина навчається з минулого, зі своїх вражень, з того, що відбувалося з нею. Виходить, що цей відчай виштовхує людину з духовної роботи, і хоче вона тікати з поля бою.
Однак, слід людині вірити у дві речі, і лише завдяки цьому вона зможе просуватися в духовній роботі:
1) Що всі падіння і чужі думки, які є в людини в духовній роботі, це не те, що вона десь взяла сама, а все прийшло від Творця. Тобто, Творець послав їй ці стани, бо немає жодної іншої сили у світі. Як сказав мій пан, батько й учитель, повинна людина вірити, що немає ніякої іншої сили в світі, а все приходить винятково від Творця («Шаматі», стаття 1). І насправді маємо зрозуміти, чому Творець посилає такі стани, і чи це не проти прийнятого, про що сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А тут ми бачимо навпаки: замість того, що людина мала б отримати допомогу і бачити щодня, як вона йде вперед, вона бачить, що відступає назад. Тобто, спостерігає щоразу, наскільки вона занурена в любов до себе. Іншими словами, замість того, щоб щодня наближатися до бажання віддавати людина бачить, як щодня вона наближається до себелюбства.
Іншими словами, до того, як вона почала роботу у віддачі, не було в неї таких вже й смаків у любові до себе. І думала, що за одну мить, коли захоче, вона анулює бажання отримувати заради себе, і зможе працювати без жодної винагороди для себе. Тоді як нині людина бачить, що не в її силах зміцнитися задля хоча б одного кроку без дозволу свого «отримувача», і прийшла вона до стану, про який сказали мудреці: «Грішник, він у володінні свого серця». Тоді як «праведник, - серце його в його власному володінні». Де «серцем» називається бажання. Тобто, людина перебуває у вигнанні, і бажання отримувати собі володіє нею безмежно, і немає в людини жодних сил, щоб мала вона можливість іти проти свого серця, яке зветься «бажанням отримувати». І це й є сенсом слів, що «грішник, він у володінні свого серця».
Однак, питання в тому, хто називається «грішником». І, скажімо, це той, хто перебуває у володінні свого серця. А це саме тоді, коли людина прийшла до стану, коли бачить, що вона «звинувачує свого Господаря», і не має вона можливості дотримуватися Тори та заповідей заради віддачі, а бачить, що вся вона занурена в себелюбство. І коли серце її каже їй: роби те, що я говорю тобі, - людина діє без усякого міркування, і не має часу навіть подумати, що вона робить, і це називається у мудреців «Людина грішить тільки тоді, коли входить у неї дух глупства». Тільки потім, після дії, вона дивиться на себе, яку дурість вона вчинила. І лише тоді, в цьому стані, людина бачить те, що сказали мудреці: «Грішник, він у володінні свого серця».
І відповідь на питання – чому Творець посилає їй це, тобто стани ницості: це для того, щоб людина побачила істину, тобто те, що готове зробити бажання отримувати для того, щоб примножилося себелюбство. І воно не дивиться ні на що, а коли з чогось може дістати насолоду, - воно готове зробити все.
Виходить, відповідно, що Творець допомагає людині щоразу прийти до бачення її справжнього стану, тобто того, що було прихованим у її серці і не бачила вона своєї хвороби, - і тому й приходить допомога від Творця, і розкриває Він їй серйозність її хвороби. Іншими словами, не потрібно навіть вірити, що бажання отримувати є річчю поганою, бо тепер людина бачить це сама. І подібно це до людини, яка бачить, що з нею щось негаразд, і лягає в лікарню, щоб зробили їй перевірки і рентген. І перевірки показують, що є в неї, боже збав, певні хвороби, тобто хвороба серця і легенів. І приходить її родина до керівництва лікарні з претензіями: ми привели до вас людину, яка мала невеличку температуру й тому подібне, а не якісь страшні недуги, а ви, тобто ваші лікарі й рентгенологи, і ті, що робили знімки, ввели нашого родича в стан небезпечних хвороб.
Так само і тут: бажання отримувати, що в нас, не було настільки вже злим, щоб бути небезпечним. І ми увійшли діяти в цій роботі, де сказали нам, що відразу ж ми набудемо досконалості, щодо того, як ми думали про зло, що в нас. І раптом, після декількох перевірок і досліджень, ми бачимо, що зло, що в нас, воно - річ насправді небезпечна, така, що можна вмерти через нього і втратити все духовне життя. А отже, як і в матеріальному, де потрібно подякувати лікарні за те, що відкрили недуги людини, тобто те зло, що в її тілі, так само і ми повинні скласти подяку Творцеві за те, що розкрив нам небезпечність того зла, що в нас. Адже це дійсно величезна небезпека, тому що можна втратити все своє духовне життя.
І зрозуміло, що ми повинні дякувати Творцеві за те, що допоміг нам виявити ту хворобу, на яку ми страждаємо. Адже спочатку ми думали, що це лише щось трошки не те в нас з духовним здоров’ям, а Творець розкрив нам істину. Виходить, що ми таки просунулися до бачення правди, тобто істинної форми зла, що в нас.
І цим можна пояснити те, що ми запитували, що означає в духовній роботі: «Людина лиш тоді поворухне пальцем внизу, якщо оголошують про неї згори». Ось, «пальцем» називається те, що людина бачить в рамках знання, як написано: «Кожен з них вказує пальцем своїм», або у вислові «показати пальцем». «Поворухнути» означає хісарон знизу. Тобто, людина, яка відчуває в собі недоліки, те, що вона найнижча за важливістю, тобто віддалена від Творця, - цю новину вона відчуває не інакше, як тільки коли сповіщають про неї згори. А поняттю «вгорі» є два пояснення:
1) «Сповіщають про неї згори», тобто це приходить їй через особисте управління. Інакше кажучи, не можна сказати, що людина не вберегла себе від «поворухнути», тобто не старалася зберегти тіло. Бо дані нам закони, згідно з якими людина повинна берегти себе від шкідливого, щоб не завдати тілу якоїсь шкоди. А вона не береглась. Тому й з’явився недолік у її тілі, що зветься «поворухнути». Але навіть якби вона берегла себе ста видами обережності, не допомогло б їй нічого, тому що так присуджено їй «згори». Як пояснив Раші: «Оголошують означає - присудили їй». Тобто, це присуд з небес, і людина в цьому не винна. Проте, можемо запитати, - чому присудили їй так згори.
2) «Згори» означає категорію, яка «вище за своєю важливістю». Тобто те, що людині показали недолік в її роботі, яку вона виконувала в рамках знання, що зветься «поворухне пальцем унизу». І означає це, що вона бачить тепер, що перебуває в стані ницості. Тобто бачить вона, що позбавлена всього в справах духовної роботи шляхом істини. І виникає питання: чи те, що вона бачить себе в ницості, прийшло до неї через те, що недостатньо виконувала Тору та заповіді, або ж навпаки, через те, що почала працювати з більшою наснагою, тому й прийшла до стану падіння, що називається «поворухнути пальцем унизу». Певно маємо сказати, що це прийшло через те, що вклала додаткову енергію в роботу. Але, згідно з правилом «заповідь тягне за собою заповідь», мали б ми бачити, що людина перебуває в стані «вгорі». То чому ж вона перебуває в стані «внизу».
Відповідь на це та, що «оголошують про неї вгорі». Тобто присудили їй згори, що оскільки введуть її в місце, більш високе за важливістю, тому й розкрили їй її істинний стан, показавши її яке зло є в ній, щоб знала, про що молитися. Бо ясно, що існують в цьому відмінності, які ми бачимо в матеріальному: буває, що людина приходить взяти у когось в борг, щоб позичили їй гроші, або буває, коли хтось приходить до іншого, щоб зробив йому ласку, замовив би слово за нього, щоб не саджали його до в’язниці, або ж якщо хтось просить, коли його присудили до страти, і є лише одна людина, яка може врятувати його від смерті. Ясно, що є велика різниця між цими проханнями.
У духовному ж ці речі зрозумілі в рамках поняття «клі». Бо в духовному є молитва, прохання, зване «клі». І згідно з правилом, що «немає світла без клі», є особливості у стану, коли людина молиться Творцеві, щоб допоміг їй, аби змогла вона дійти до досконалості. Адже, правду кажучи, вона виконує Тору та заповіді і займається благодіяннями, але розуміє, - з того, що вона почула, - що існує більша досконалість, ніж те, як вона виконує Тору та заповіді, тобто те, де є більша кількість і більша якість. І людина вірить у написане: «Немає праведника на землі, який зробив би добро, не згрішивши». Тому просить вона у Творця, щоб допоміг їй. Виходить, що бракує їй лише чогось малого. Як приклад – той, хто приходить позичити в когось якусь суму, то буває так, що кажуть йому, - ти можеш дістати це також від іншого, від такого-то. Тобто, в справі позики не так вже й звертають увагу на подібні речі. Тому прийнято, що коли позикодавець відмовляється давати, людина просто йде від нього.
Водночас, якщо людину засуджено до страти, і є один чоловік, і тільки він може врятувати її від смерті, то якщо він відмовляється зробити добро і врятувати людину, не прийнято, щоб прохач покидав його, кажучи, що піде до іншого, щоб врятував його від смерті, - адже тільки сам цар може дати йому помилування. Тому не покидають царя, а шукають будь-яких можливостей, щоб цар дарував людині помилування.
Так само і в духовному, де потрібно мати істинне клі, тобто істинну потребу, щоб Творець дав людині наповнення. Тому, коли показують їй зверху її істинний стан, що вона насправді «гола-боса й без нічого», тоді є можливість дати наповнення в це клі, адже людина вже усвідомила, що їй бракує духовного життя, що зветься «повною вірою», і не має вона ніякого контакту з духовним. Тобто не має вона можливості сказати, що хоч у чомусь діє в ім’я небес, бо все в неї тільки для особистої користі, іншими словами, вся будова святості зруйнована в неї і все, що вона робить, все це - одні тільки балачки. І це зветься «істинною молитвою», тому що немає їй до кого звернутися, бо тільки Сам Творець може допомогти їй. Як сказано про вихід з Єгипту, який стався завдяки Самому Творцеві, про що написано: «Я, Творець, Всесильний ваш, який вивів вас з землі єгипетської».
І подібно це до людини, яку присуджено до смерті, і тільки цар може дати їй помилування. Виходить, що коли людина почувається грішником, а «грішники за життя свого називаються мертвими», це і зветься, що «присуджена до смерті». Але коли людина просить у Творця, щоб дарував їй її життя, це означає, що є в неї «клі, готове для отримання наповнення», бо людина не просить у Творця надлишків, а просто духовного життя.
І зі сказаного виходить, що з одного боку людина має сказати: «Якщо не я собі, хто мені». Тобто, повинна вона сама зробити вибір. А отже все, що вона спроможна вдіяти, тобто все, про що вона думає, що це допоможе їй вийти з себелюбства, вона повинна зробити. А з іншого боку, людина має сказати, що все приходить згори, тобто «людина лиш тоді поворухне пальцем внизу, якщо оголошують про неї згори». І через те, що вона вже прийшла до усвідомлення зла, що в ній, наскільки воно піддає загрозі її життя, це називається «дія». І цю дію також повинна вона віднести до Творця.
А потім людина має піднести молитву про дію. Тобто повинна вона поєднати з Творцем як хісарон, так і наповнення. Це означає: після того, як людина увійшла в роботу віддачі, і діяла самовіддано, для того, щоб прийти до істини, тоді Творець посилає їй відчуття її хісарону. І це людина може відчути тільки після того, як вклала багато роботи, щоби прийти до віддачі. Тоді повідомляють їй, наскільки вона віддалена від злиття з Творцем, яке зветься «життям», як написано: «А ви, що злиті з Творцем, Всесильним вашим, живі всі ви сьогодні». І тоді, коли людина підносить молитву, це називається «молитвою про нестачу (хісарон) життя», а не те, що вона молиться про речі, без яких можна жити. А благає вона просто життя, що зветься категорією «повна віра у Творця».