(переклад з івриту)
Про поняття лішма. Для того, щоб людина удостоїлася лішма, їй потрібна «іт’арута де-леейла»1, бо це є світіння з висот, і не розуму людському зрозуміти це, а лише той, хто відчуває смак цього, той знає. І про це сказано: «Спробуйте й побачите, що добрим є Творець».
І через це треба людині в час прийняття на себе тягаря малхут небес, щоб було це в цілковитій досконалості, тобто повністю віддавати, не отримуючи нічого. А якщо людина бачить, що органи (бажання) не згодні з цією ідеєю, то не має вона іншої ради, крім молитви: хай виллє своє тужіння Творцеві, аби допоміг їй щоб тіло її згодилося б підкорити себе Творцю.
І не кажи, що коли стан лішма є подарунком згори, то яка користь з подолань і роботи людини, з усіх засобів і виправлень, до яких вона вдається, аби прийти до лішма, якщо це залежить від руки Творця. І це пояснили мудреці, сказавши: «Не вільний ти позбавитися її». А покладено на людину дати «іт’арута де-летата»2, і це є феномен молитви.
Але не може бути молитва істинною, якщо перед цим не знає людина, що без молитви неможливо досягти бажаного. Тому діями та засобами, до яких вона вдається щоб удостоїтися лішма, утворюються в ній виправлені келім, які побажають отримати це, – лішма.
І тоді, після всіх дій та засобів, вона може піднести істинну молитву. Тому що побачила, що всі її дії анітрохи не допомогли їй. І лише тоді вона може піднести істинну молитву з глибин серця, і тоді Творець чує молитву, і дає людині подарунок – лішма.
Також необхідно знати, що придбавши стан лішма, людина вмертвляє зле начало, тому що зле начало зветься «отримання собі на користь». І тим, що заслуговує віддачі, вона анулює власну користь. А «смерть» означає, що вже не користується своїм клі отримання для власної користі. І оскільки анулювала його функцію, воно вважається мертвим.
А якщо людина проаналізує, «яка користь людині у всім її труді, котрий вона робить під сонцем», то бачить, що не так вже й важко підкорити себе Творцеві, – з двох причин:
1) Адже так чи інакше, тобто чи бажає вона цього, чи ні, вона вимушена гарувати в цьому світі.
2) Що також і в час самої роботи, якщо вона працює лішма, людина отримує насолоду від самої роботи.
Як у притчі Маґіда з Дубна, який сказав про вислів «Не Мене ти кликав, Яакове, бо тяжився ти Мною, Ісраелю», – це означає, що той, хто працює у Творця, немає йому ніякої втоми, а навпаки, має він насолоду і піднесення духу.
Але людина, яка працює не в ім’я Творця, а ради інших цілей, не може прийти зі скаргою до Творця, – чому не дає їй життєву силу в роботі, – адже вона працює ради іншої мети. І тільки до того, заради кого вона працює, людина може прийти з претензією, щоб дав їй життєву силу і насолоду в час її роботи. І про неї сказано: «Такими, як вони [ідоли], будуть ті, хто їх робить, кожен, хто покладається на них».
І хай не здається складним те, що коли людина приймає на себе тягар малхут небес, тобто, бажає працювати ради віддачі Творцю, – чому вона все ж не відчуває ніякої життєвої сили, так, щоб ця сила зобов’язала її до прийняття малхут небес. А навпаки, треба приймати на себе роботу примусом, не для власного блага, тобто, саме коли тіло не згодне на таке служіння: чому, мовляв, Творець не дає йому життєву силу й насолоду?
Причина та, що це є великим виправленням. Бо якщо не так, тобто якби бажання отримувати було б згодне з цією роботою, ніколи не було б людині можливості прийти до лішма. А завжди працювала б з причини власної користі, тобто аби задовольнити свої пристрасті. І це подібно тому, – як кажуть люди, – що злодій сам кричить: «Хапайте крадія!». І тоді не можна зрозуміти, хто є справжнім злодієм, щоб схопити його і забрати в нього крадене.
Але коли злодій, тобто бажання отримувати, не відчуває смак в роботі прийняття на себе тягаря малхут небес, тоді, оскільки тіло привчає себе виконувати роботу, яка проти його бажання, то людина має засоби, аби почати працювати з єдиною ціллю – надати задоволення Творцеві. Бо весь намір її має бути лише для Творця, як написано: «Тоді насолодишся Творцем». Тобто спочатку, коли стала працівником Творця, не було в людини насолоди від своєї праці, а була її робота через примус.
Але ж, коли вже привчила себе працювати ради віддачі, тоді заслуговує «насолодитися Творцем», – від самої роботи буде людині насолода та життєва сила. І це зветься, що й насолода буде тоді саме для Творця.