Стаття 26, 1988 рік
(переклад з івриту)
Відомо, що «законом» зветься, коли (відбувається) без участі розуму, тобто вище рівня знання. Інакше кажучи, з боку розуму немає що відповісти, чому це сталося так, або ж чому це має бути зроблено так. Тобто таким чином і на такий манер, як Тора вимагає від нас цього.
Мудреці навели приклад (трактат «Мінхот», 29:2) такими словами: «Говорив рав Єгуда: «Сказав Рав, - в час, коли піднявся Моше вгору, знайшов Творця, що сидить Він і приєднує коронки до букв. Сказав перед Ним: «Володаре світу, хто заперечує Тобі?» (І пояснив Раші - «коронки» означає «таґін» (коронки над деякими літерами), що в книзі Тори. «Хто заперечує Тобі» - тобто тому, що Ти написав, - настільки, що Ти повинен ще й додавати до букв коронки?). Сказав йому [Творець]: «Чоловік один є, який має з’явитися через декілька поколінь, і Аківа бен Йосеф його ім’я, і буде він тлумачити про кожний гострячок в коронках цілі гори законів». Сказав перед Ним: «Володаре світу, є в Тебе такий чоловік, а Ти даєш Тору через мене?» Сказав йому: «Мовчи. Так це постало в Моїй думці». Сказав Йому: «Володаре світу, показав Ти мені його Тору, покажи мені його винагороду». Побачив, як зважують плоть того в «маколін» (як пояснив Раші, це місце, де м’ясники зважують м’ясо, бо як сказано в трактаті «Брахот», 61, шкребли його плоть залізними гребнями). Сказав перед Ним: «Володаре світу, - це Тора й це оплата за неї?» Сказав йому: «Мовчи. Так це постало в думці Моїй думці». Кінець цитати.
Бачимо ми те «вище рівня знання», що в Моше, у двох видах:
1. Те «вище рівня знання», що Творець дав Моше, як написано: «Радітиме Моше даруванню йому його частки, - даруванню Тори, що буде зроблено ним, бо це є певно і безумовно визволенням з боку Творця». Адже сама людина не знає, чому належить їй такий великий подарунок. Тобто коли Моше побачив, що це не за мірою його діянь, і згідно з його розумінням дарування Тори мало б бути через рабі Аківу, а не через нього.
2. Вище рівня знання зворотним способом. Бо Моше запитав: «Це Тора і це оплата за неї?» Бо виглядало це як покарання. А вище рівня знання слід було б сказати, що це й є винагорода, - а не покарання, як думав Моше. І це називається законом «вище рівня знання», коли розум не може осягнути цього.
І зі сказаного виходить, що коли людина приймає на себе малхут небес, тіло запитує: «Що ти виграєш цим?» На це потрібно дати дві відповіді.
Першу – ло лішма. Тобто, коли людина повинна винайти для себе якусь відповідь, щоб тіло збагнуло своїм розумом доцільність мети, що зветься «ло лішма». І це називається «в рамках знання». І як ми пояснили (в статті 23 за 1988 рік), потрібно розрізняти п’ять категорій ло лішма. І людина має вибрати для себе таке ло лішма, щоби в стані, в якому вона перебуває, тіло зрозуміло б, що варто працювати в ло лішма, адже тепер воно розуміє, що це варто. І таким чином буде в нього «пальне» для роботи, і матиме завжди місце роботи.
Однак людина також повинна намагатися починати діяти і вдаватися до різних способів, аби прийти до лішма. Бо людина не знає що таке «лішма», хоч простий сенс цього – «працювати в ім’я небес». А той, хто не знає що таке «в ім’я небес», все одно, перш ніж людина починає просуватися в роботі, щоби прийти до «в ім’я небес», вона не може знати простого сенсу цього вислову, бо в духовній роботі основне це відчуття, а не розум.
І тому кожна людина, яка бажає прийти до лішма, має виділити собі час, частину свого робочого дня, тобто від свого «ло лішма» і почати працювати в лішма. Тоді вона зрозуміє який смисл вислову «вище рівня знання». Тобто, коли тіло не може збагнути, навіщо воно повинно трудитися в ім’я небес, тоді воно починає розуміти, що означає, що людина має працювати над вірою вище рівня знання.
Тоді як в ло лішма не так вже й важко вірити у Творця, тому що тіло розуміє, що варто виконувати Тору та заповіді. Як написано (в статті 23 за 1988 рік), існує п’ять категорій ло лішма. І коли тіло знаходить якусь причину, заради якої варто виконувати Тору та заповіді, це називається, що воно «працює в рамках знання». Оскільки тіло розуміє в рамках знання ефективність цього, розуміє, що воно виграє більше ніж той, хто не виконує Тору та заповіді і буде насолоджуватися більше ніж він. Отже, ло лішма називається «в рамках знання», тобто розум бачить потребу в цьому.
Якщо ж людина виділить собі трохи часу з того, скільки вона приділяє Торі та духовній роботі на основі ло лішма, скажімо наприклад, бере вона півгодини на день, і починає думати, - може варто працювати заради небес, тобто не для особистої користі, - тоді тіло починає ставити перед людиною «питання фараона», який сказав: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався?».
І слід запитати: чому до того, як почала людина думати про роботу в лішма, було достатньо їй віри в Творця, і тіло не ставило їй таких запитань? А от тепер, коли вона тільки подумала йти шляхом віддачі, вже тіло починає запитувати такі речі.
Відповідь така, що по тому, як це ведеться у світі, ми бачимо, що коли людина працює у господаря, то слід дивитися – хто він, той господар і яку платню той господар дає. І хоча й бажає познайомитися з господарем, але це не має значення, тобто навіть якщо жодного разу й не бачила людина того господаря, але вона впевнена в оплаті, тоді вона згодна працювати. І ще більш за це, тобто навіть коли скажуть їй, що ні разу вона не побачить господаря, це також нічого не міняє, бо головне це винагорода. Це і визначає – чи варта робота, чи ні.
А якщо кажуть людині, що є тут дуже важлива особа, і потрібно попрацювати в неї, але вона не дає ніякої оплати за роботу, - тоді людина вже хоче подивитися, для кого вона повинна працювати. Тобто хоче знати, чи насправді та особа настільки важлива, щоб варто було працювати для неї без ніякої винагороди. Однак, якщо є люди, які поважають ту особу, і людина бачить, що сама вона дістане пошану, тобто люди, які знайомі з тією шанованою особою, - поважатимуть і її саму за її роботу, адже вона служить важливій особі, - також і тут людина зможе працювати, навіть коли вона сама не побачить ту особу жодного разу, і не може побачити те, що кажуть, чи це правда, що вона сама досягне величі і важливості, які є там.
І це також через те, що вся шана тут, - не в тому, щоб та велика людина вшанувала її, а вона отримує задоволення від того, що люди шанують її через те, що вона служить великій людині. Виходить, що тут досить їй того, що вона бачить людей, які поважають її. І само собою немає в неї такої вже й потреби щоб бачити роботодавця, а достатньо їй, що вона знайома з людьми, які дають їй винагороду тим, що поважають її. Тобто, досить їй того, що вона бачить людей, які дають їй винагороду, що зветься «пошана».
І зовсім інша справа, якщо людина перебуває в місці, де немає таких, які шанували б ту важливу особу. Тобто вона бачить, що люди шанують її, але наскільки вона бачить ті послуги, які ті люди дають їй, то може оцінити, що шанують ту особу як лише трошки важливу. І існує лише жменька людей, які поважають ту видатну людину, але самі ці люди не є важливими порівняно з загалом людей, які дуже мало зважають на неї. Тоді людина стоїть перед дилемою, чи варто дослухатися до цих людей, які не дуже цінуються серед людей шанованих.
Тобто, люди, які мають певний статус у людського загалу, кажуть, що дійсно, варто шанувати ту достойну особу через її важливість, але в певній мірі, а не просто цінувати її вище рівня знання. Тобто більше, ніж розум зобов’язує до цього. І людина бачить, що ті люди мають високий статус і вони є більшою і важливішою частиною суспільства, і якщо вона дослухається до них, тобто прислужиться тій особі в мірі, якою її поважають ті люди, тоді вони шануватимуть її.
Або ж послухати трохи тих людей, що не такі вже й видатні, - навіть більш за це, коли просто сором сказати на вулиці, що він приятелює з цими низькими людьми, які говорять, що та особа дійсно є людиною шанованою і таки варто служити їй всім серцем і душею. І оскільки правило таке, що більшість має владу над індивідом своїми поглядами, то коли людина починає працювати заради віддачі, не отримуючи ніякої винагороди, виникає знову думка багатьох, що може насправді не варто працювати на ту особу і служити їй всім серцем і душею. Тому і збуджується щоразу питання фараона: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався?»
Тож зі сказаного виходить, - що за причина, що виникає питання «хто?» І це - запитання «що?», яке є питанням грішника, як написано: «Грішник, що він каже: «Що це за робота у вас?» Тобто, коли людина бажає йти проти загалу, де люди кажуть, що достатньо нам того, що ми діємо ло лішма, бо справа лішма стосується людей, які можуть іти вище рівня знання, а ми, спільнота Ісраеля, досить нам того, що ми можемо виконувати Тору та заповіді з наміром для особистої користі, але робити все з наміром на благо Творцю, - цей бізнес не для нас. А людина таки бажає діяти заради віддачі й не отримувати взагалі, - тоді тіло й запитує: «Хто такий Творець», тобто чи ти впевнена, що Він такий вже й важливий, що варто працювати для Нього?
Виходить, що тема працювати задля пошани, - тобто коли людина працює заради того, щоб шанували її, - тут не звучить, тому що весь загал не поважає її через те, що вона працює заради віддачі. А навпаки, всі принижують її і кажуть їй, що вона «дурний хасид».
Тому людина повинна визначитися з питанням важливості Творця. І тут починається в неї процес підйомів і падінь, коли обидва ці, «хто» і «що», приходять разом і ставлять перед нею ці їхні запитання. І не завжди вдається подолати їх.
Виходить, що основною причиною того, що у людини починають виникати питання, є те, що на перший погляд виходить, що вона питає так, наче готова виконувати роботу святості, і зі свого боку вона не відчуває ницості, лиш тільки важкувато їй просуватися у вірі вище рівня знання, - тому вона й запитує: «Хто?» Але по правді, запитання ці приходять від ницості самої людини, адже вона занурена у любов до себе і не може перебороти своє себелюбство.
Проте, природа людини така, що важко їй сказати, що вона не така як слід і що не має вона особистої думки про себе, а йде вона за своїм серцем, як сказали мудреці: «Грішник – ним володіє його серце», як написано: «І сказав Аман у серці своєму».
І через це більш варто їй сказати, що от якби вона знала Творця, тоді напевно служила б Йому. Але оскільки розум не може збагнути весь феномен віри вище знання, тому вона і твердить: «Хто це – Творець, щоб я слухалась Його?» Інакше кажучи, цеі її бажання отримувати твердить, що бажає лише зрозуміти, чи це так, і хоче відповіді на «хто це – Творець, щоб я слухалася Його?» Тобто те, що кажуть тілові, що потрібно працювати в ім’я Творця, а не для особистої користі, це й є причиною, що воно запитує – «Хто це, Творець?».
І зовсім інакше було, коли працювала з наміром ло лішма, - не було в неї тоді потреби запитувати «Хто це – Творець», адже робота в ло лішма, вона в рамках знання. А отже, прийняття віри також у людини в рамках знання. Тобто і феномени «моха» та «ліба», обидва утворюються вище за рівень знання. І для обох потребуємо допомоги Творця, щоб удостоїтися категорії «моха і ліба». Виходить, що «законом» називається категорія, яка вище за знання. І мається на увазі категорія віри, бо завдяки вірі вище за знання людина робиться «ісраелем». Тоді як до того, як удостоїлася властивості віри вище знання, вона вважається лише як «неживе святості», що називається «порох». Тобто, в духовному, яке досягла, вона відчуває смак пороху, що називається «Шхіна в пороху».
І це весь той час, коли ще не прийняла людина на себе «вище рівня знання». І як сказано, слід просити у Творця, щоб дав їй сили, щоб змогла йти вище знання, і щоб не була поневолена своїм знанням. Тоді як категорія Тори, що зветься «правосуддям», - вона саме в рамках знання, коли людина повинна зрозуміти Тору, яка називається «іменами Творця». Однак неможливо досягти категорію «Тора», яка називається «в рамках знання», перш ніж вона удостоїться категорії «ісраель», і написано (в трактаті «Хаґіґа», 13:1) так: Сказав рабі Амі: «Не передають слова Тори ідоловірцю, як сказано «не зробив так жодному з народів, і правосуддя Його не знають вони».
З цього ми бачимо дві речі:
а) Тора називається «правосуддям», як написано: «І правосуддя не знають вони»;
б) не можна навчати ідоловірця правосуддю, тобто Торі.
І питання таке: чому, якщо ідоловірець бажає вивчати Тору, заборонено вчитися з ним? Логіка зобов’язує до того, що навпаки, завдяки тому, що буде вивчати, - буде освячення імені Творця. Тобто, коли навіть ідоловірець згоджується з важливістю Тори, - то чому існує заборона?
І слід пояснити це за методикою духовної роботи. Означає це, що в одній і тій же людині діє і феномен «ідоловірець», і феномен «ісраель». І це означає, що поки не удостоїлася закону, що зветься «віра вище знання», людина ще не називається «ісраель», щоб мати можливість досягти категорії «Тора» в плані «імена Творця», що зветься «в рамках знання».
Є в духовній роботі правило, про яке сказав мій пан, батько й учитель: там, де написано «заборонено», означає це «неможливо». І це є поясненням того, що Тора дана саме Ісраелю. Оскільки «Ісраель» означає «яшар-ель» (прямо до Творця), що називається станом «злиття», «тотожністю властивостей», то коли людина удостоюється цього закону, тоді приходить час, що зможе удостоїтися категорії «правосуддя», що зветься «Тора». І це те, що написано, що «Тору дали тільки лиш Ісраелю».
І зі сказаного виходить, що «правосуддям» називаються дев’ять перших сфірот, що є категорією Тори, і є прийнятним на рівні знання, в розумі. І це як сказали мудреці (в трактаті «Бава Меціа», 59:2), де написано так: «Став рабі Єгошуа на ноги і сказав: «Не на небесах вона, - сказав рабі Ірмія, що вже дана Тора з гори Синай». І цим зрозуміємо поняття «країв волосся на голові», які подібні до «кутків поля», адже потрібно залишати «пеа» (куток), як пише Арі: «Малхут де-Ґальґальта називається «пеа». Це відомо з принципу «не закінчуй жати кутки поля свого, бідному і прибульцю залиш їх». Бо Малхут, вона остання щодо всіх, як кутки поля, що залишаються після жнив. І таким же чином, після того, як поголиш волосся голови, що подібно до жнив у полі, слід залишити також «пеа», що є категорією малхут волосся. Виходить, що завжди «пеа» це малхут».
І зі сказаного ми бачимо в словах Арі, що він дає нам уяву про жнивування в полі і гоління волосся голови як про щось одне. Де поняття «пеа», що є натяком на малхут, не можна людині брати собі. А і в полі, і у волоссі на голові потрібно залишати «пеа», що вказує на малхут.
А означає це, що поняття малхут є вірою вище знання, тим, у чому в людини немає жодного розуміння, і вказує на те, що не має людина жодного права брати це під владу свого розуму. А повинна вона залишити це Творцеві. Тобто, «рука людини» не торкається до цього, де поняття «рука» означає «осягнення», від слів «коли досягне рука».
І це називається категорією «закон», тоді як «Тора», яка належить до дев’яти перших і є категорією «правосуддя», що відноситься саме до людини. Тобто, вона повинна осягти це на рівні знання, як сказано про Тору, «не на небесах вона». Адже поле, крім «пеа», кутків поля, називається «дев’ять перших». І це означає категорію «Тора», що належить людині. Тоді як «кутки поля» і «пеот» голови (пасма волосся на скронях), - вони вказують на малхут, - це належить тільки Творцеві. Тобто, вище людського розуміння, що і зветься «Вся – Творцеві, і людська рука не досягає там нічого».
У той час як «Тора», - навпаки. Бо це – саме для людей, щоби прийняли її в сферу знання, це і є різницею між Торою та заповіддю. А щодо заповіді, - не дані нам сенси заповідей, а приймаємо ми на себе заповіді без ніякого «сенсу», як закон.
А Тора, - сказали мудреці, - називається на ім’я людини. Тобто, Тора належить людині. А утруднення в тому, що один раз написано: «Бо лише до Тори Творця бажання його», а в іншому місці написано: «І над Торою своєю буде розмірковувати вдень і вночі». І пояснюють нам, що спочатку називається «Тора Творця», а коли вивчила її людина і засвоїла, називається «її Тора». Тому сказав Раба: «Тора – не Його (не Творця), як написано: «І над Торою своєю буде розмірковувати вдень і вночі» (трактат «Кідушін», 32:2).
Бачимо ми, що Тора називається на ім’я людини. Тобто вона має прийти в сферу знання. І зветься це «правосуддя», протилежне [сухому] закону, який є категорією віри. Однак ця робота, у вірі, є категорією «милостині», а не «Тори», і повинна бути в радості, як написано: «Служіть Творцю в радості».
Інакше кажучи, те, що людина приймає на себе малхут небес, - це має бути в радості. І не потрібно дивитися на природу, яку має людина, на те, що важко їй іти проти розуму, а нехай бажає вона зрозуміти і знати те, що вона хоче. І оскільки не здатна людина взяти на себе цю роботу прийняття віри вище знання, щоб мати від цього радість, тому ми змушені починати цю роботу через примус, хоч тіло і не згодне з цим. І це зветься, що людина повинна прийняти на себе тягар малхут небес «як віл під ярмо і як віслюк під поклажу».
Але повинна людина знати, що має вона прийти до рівня радості в час прийняття малхут небес. Як ми кажемо після «Шма, Ісраель»: «І полюби Творця…» Тобто хоч і починає людина з примусу, але має вона прийти до стану радості. І тоді вже не відчутний для неї стан «як віл під ярмо», коли є постійне бажання відкинути ярмо, бо не бажає терпіти його. Адже коли людина радіє цьому, то вже не можна більше сказати, що вона вважає це ярмом.
І цим слід пояснити поняття «червона корова, на якій не було ярма». І оскільки «червона корова» називається «закон», що є категорією малхут, тому написано «на якій не було ярма». Бо «ярмо» показує, що людина поки що не в радості, і не може виконати «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм і всією душею своєю».