Лист 1
Лист 2
Лист 3
Лист 4
Лист 5
Лист 6
Лист 7
Лист 8
Лист 9
Лист 10
Лист 11
Лист 12-1
Лист 12-2
Лист 13
Лист 14
Лист 15
Лист 16
Лист 17
Лист 18
Лист 19
Лист 20
Лист 21
Лист 22
Лист 23
Лист 24
Лист 25
Лист 26
Лист 27
Лист 28
Лист 29
Лист 30
Лист 31
Лист 32
Лист 33
Лист 34
Лист 35
Лист 36
Лист 37
Лист 38-1
Лист 38-2
Лист 39
Лист 40
Лист 41
Лист 42
Лист 43
Лист 44
Лист 45
Лист 46
Лист 47
Лист 48
Лист 49
Лист 50
Лист 51
Лист 52
Лист 53
Лист 54
Лист 55
Лист 56
Лист 57
Лист 58
Лист 59
Лист 60
Лист 61
Лист 62
Лист 63
Лист 64
Лист 65
Лист 66
Лист 67
Лист 68
Лист 69
Лист 70
Лист 71
Лист 72
Лист 73
Лист 74
Лист 75
Лист 76
Лист 77
Лист 78
Бібліотекаchevron_right
Рабаш/Листи
chevron_right
Лист 59
 

Лист 59

(переклад з івриту)

Cвято Шавуот, 1962, Антверпен

Другу моєму…

Щодо твого запитання про те, що сказали кабалісти «Син буйний і непокірний» - не було і не має бути, лише – вивчай, і дістанеш винагороду» (трактат Сангедрін, 71:1). І твоє питання, - адже Тора – «довша за землю її міра», то чому дає речі, котрі лише щоб вивчити і дістати оплату, а не в речах реальних?

І також запитав про винагороду. Власне, чи не повинні бути такими, що служать Господарю не заради отримання оплати, що означає – лішма?

І треба зрозуміти, чи ж не відомо, що мета творіння, це – дати благо створінням, тобто, щоби створіння отримали б все добро та насолоду? А те, що створіння повинні займатися Торою та заповідями не за оплату, це лише з боку самих створінь є таке виправлення, оскільки створіння нездатні відчути смак отримання насолоди без сорому, що мовою Зоар зветься «Той, хто їсть не своє, боїться дивитися в обличчя давцю».

Тобто, відчувають ваду в час отримання насолоди. Тому дана нам «сґула» - чудодійний засіб Тори та заповідей, і ними робиться людина підготовленою, щоб був їй спосіб отримати всі насолоди, те, що задумав Творець для нас, і щоб не було вади сорому, оскільки все робить лише «заради небес». Виходить, згідно з цим, що згадане «вивчення» - це лише виправлення, а через нього зможемо отримати «винагороду», і не буде вже це для себе, а «заради небес». Інакше неможливо отримати винагороду, тобто насолоди, бо насолода називається оплатою.

А щодо того, що «не було і не має бути» і т.д. – це написано приховано, бо є речі, що дані осягнути їх в ці шість тисяч років. А оскільки дано осягнути це приховане, то дано нам в матеріальному у вигляді виконання – ці речі виконувати. І це ведеться в нашому «світі дії».

Але є речі, що не дано осягнути інакше, як у сьоме тисячоліття. Тому, хоч вони й вказані нам у вигляді матеріальних заповідей, як наприклад «син буйний і непокірний», але вони не реалізуються в шести тисячах років, тому не може це бути буквально зроблено, лише «вивчай, і дістанеш винагороду».

Бо лише вивчення є реальним впродовж шести тисяч років, а «винагорода», тобто вище управління, буде в сьоме тисячоліття. І це зветься «не було» - на початку шести тисяч років, «і не має бути» наприкінці шести тисяч років, лише на початку сьомого тисячоліття це розкриється.

А в поняттях етики треба пояснити, що буває іноді, коли людина приходить до стану ницості, настільки, що не відчуває смаку в Торі та смаку в молитві. І хоча і вчиться, але знає сама і відчуває правду, що справжня і головна причина того, що вона продовжує вивчення Тори, - це не через трепет перед Творцем, а через звичку, і головне – що скажуть люди, тобто оточення, в якому людина існує, коли побачать, що вона ставиться недбало до вивчення Тори, і вони вважатимуть її як порожню посудину, без «страху небес», і відтак не поважатимуть її так, як звикли поважати. Тому, якщо людина покине вивчення Тори, то терпітиме страждання від того, що її оточення а також і сім’я зневажатимуть її.

А також і в молитві, людина молиться лише через звичку, але не відчуваючи обов’язку з боку трепету перед Творцем. І продовжує й тут діяти той же чинник, що і й у вивченні Тори. А головне, - не бачить людина кінцевої мети в своєму житті, і не здатна й далі продовжувати діяти в такому стані багато часу.

І є цьому виправлення, зване «володар забуття», тобто, забуває вона мету, - причину, що зобов’язує її продовжити займатися Торою та молитвою. А коли людина забуває причину, що зобов’язує її, тоді вона продовжує Тору та заповіді лише через звичку. І якщо трапиться їй вийти з-під цієї причини, відразу вона це й робить.

І в такий час ми потребуємо великого милосердя, аби змогли б витримати, аж поки пройде «гнів», тобто ця ницість. А оскільки страждання виправляють прогріхи людини, тому стражданнями милосердяться над людиною згори, і дають їй світіння трепету перед Творцем, і знову повертається до життя, і повертається все, бути як і раніше, якою була вона до того, як упала в стан ницості.

А згаданий час ницості зветься «не було і не має бути», тобто, що не було його в цілі творіння, і не буде. Бо цей стан називається проміжним пунктом. Бо є стан святості, і стан нечистоти. Щодо стану нечистоти, людина може сподіватися, що повернеться до Творця. Але згадане положення зветься станом смерті.

Тобто, все, що людина робить, позбавлене життя, і це вважається категорією смерті, і цього не було в меті, і не має бути. Коли так, то навіщо воно потрібно? Лише – «вивчай, і дістанеш винагороду». Бо в згаданому стані людина повинна вимагати Творця, як сказали кабалісти: «Сіон – немає того, хто потребував би його, тому що необхідно, щоб була потреба». Тобто, цей стан даний людині, аби була в неї можливість вимагати, мається на увазі, що вимагатиме від Творця, щоби наблизив її до святості.

Але коли людина виконує заповіді, тоді вона відчуває сама, що Творець наблизить її. І саме час, що згаданий як «проміжний пункт», він є можливістю для вимоги, що з’ясовується в молитві та проханні.

Хай буде бажання, щоби Творець освітив очі наші Торою Своєю.

Баруш Шалом Алеві Ашлаґ,

син батька свого, пана, вчителя і наставника, Бааль Сулама.

P.S.

А щодо відлічення Омеру, це відомо, що головне в роботі людини це зв’язати себе з Творцем.

«Омер» від слова «маалім алумім», - в’яже снопи. І пояснював Раші: «Як переклад арамейською – «зав’язуючи, зав’язуєм омери». Де мається на увазі, що через те, що зробився «німим», (івр. «ілем»), і не розкриває рота з претензіями проти Творця, і у нього «все що робить Творець – на добро робить». І говорить сам собі, тобто думка його та бажання його, щоб було тільки «заради небес», - тоді він є «сніп» (омер).

Що означає: тим, що зв’язав сильним вузлом всі свої думки та бажання, щоб була в них тільки одна ціль – тобто, приносити задоволення Творцеві, тоді людина називається «омер».

А відлічення, «сфіра», Омеру, про що коментатори говорили, що це від виразу «а під ногами його – як зроблена цеглина з сапфіру, і як саме небо чистотою».

Що означає, що цим людина зв’язує себе з Творцем, тоді вона заслуговує, що розкриється їй світло Творця. Виходить, що тим, що людина зробилась «омером», бо зв’язує всі бажання в один вузол, тобто до однієї мети, і це – «заради небес», тоді світить цей «омер». І це сенс відлічення Омеру, коли людина світиться світлом Творця.

І оскільки «іудей» складається з 7 властивостей, і треба виправити їх, щоб були всі для Творця, а є правило, що кожна властивість включає іншу, тому виходить сім разів по сім, отже це – 49 днів. Тому ми лічимо 49 днів до отримання Тори. Бо «омер», сніп, він з ячменю (івр. «сеурім»).

А це мається на увазі, - те, що він з «сеурім» (або «шеурім»), що цим оцінює (івр. «мешаер») в серці велич Творця, як пояснює Зоар про вираз «Відомий в воротах (івр. «ба-шеарім») чоловік її» - говорить Зоар: «Кожний відповідно до того, як оцінює в серці», - в тій же мірі перебуває на ньому світло Творця.

І це називається категорією віри. А коли людина заслуговує віри в Творця, тоді називається категорією «худобина». І це зміст того, що «омер», сніп, був з ячменя, а це – пожива худоби, що означає, що ще не заслужив «думки Тори». Але в Шавуот, коли заслуговують отримання Тори, тоді дістають «думку Тори», тому приносять тоді (в Храмі) підношення пшеничне, бо це вже їжа людини, котра є категорією «медабер» - той, хто мовить. Але ж до того, як удостоївся категорії Тори, що вже є категорією «медабер», називається приношення ячмінне, і це – пожива для худоби. І тоді називається «в’яже снопи» («маалім алумім»), що є властивістю «німий» (івр. «ілем»), бо він тільки рівень тваринний, а не людський. Бо лише завдяки Торі заслуговуємо категорії «медабер», людської.