Стаття 9, 1991
(переклад з івриту)
У трактаті «Сангедрін», 37, сказав рабі Зейра про написане: «І почув запах одягу його і благословив його. І сказав: «Дивись, запах сина мого як запах поля, яке благословив Творець». «Запах одягу його» - читай не «бґадав» (його одяг), а «боґдав» (зрадники його), бо навіть зрадники, що серед них, мають [приємний] запах», кінець цитати.
І маємо зрозуміти слова рабі Зейри, який зв’язок є між «одягом» і «зрадниками». Адже «одяг» означає вбрання, в яке людина вбирається, і є зв’язок між одягом і людиною, тобто це добре для людини, коли є в неї одяг. Але «зрадники» - це буквально навпаки, бо коли людина зраджує когось, це річ погана для того, тобто він почувається зле в цьому стані. Настільки, що хоче вийти з нього і немає іншого вибору як бути зрадником тому, хто ввів його в це зле становище, в якому він перебуває. Коли так, як це рабі Зейра тлумачить написане, що «бґадав», його одяг, означає «боґдав», його зрадники.
Відомо, що процес духовної роботи полягає в тому, що людина повинна виправити себе й увійти у святість, оскільки її створено зі злим началом, яке являється їй відразу з дня її народження. І тоді вже воно існує в людині, як сказано в Зоар (гл. «Вайєшев», у коментарі «Сулам» п.1): «Коли виходить людина у повітря світу, відразу трапляється їй зле начало – бути спільником з нею». Як ми вивчали, що написано: «При вході гріх лежить». І після цього зле начало вже у купі з людиною. Там (у пункті 6) каже так: «Цар старий – це зле начало, бо з дня, коли існує, ніколи не виходив зі своєї нечистоти. І він «дурний», бо всі шляхи його злі, і йде, і спокушає людей».
І як відомо, духовна робота розділяється на роботу загалу, тобто те, що весь людський загал здатен робити і на роботу особистості, тобто те, що не всі люди здатні робити. І це знаходить вираз у назвах «лішма» і «ло лішма». Тобто «віддача», - така робота належить лише особистостям. Тоді як духовна робота заради отримання винагороди, - цю роботу також і широкий загал здатен виконувати. Як каже Рамбам, і ось його слова: «І тому, коли навчають малих, жінок і загал простолюду, навчають їх виключно діяти зі страху і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, - тоді розкривають їм цю таємницю потроху» («Закони повернення», розд.4)
Тому, коли людина бажає йти шляхом особистості, тобто все робити заради віддачі, тоді [збуджується] зле начало, зване бажанням отримувати, що дбає про власну користь і здатне воно діяти тільки заради отримання винагороди. І оскільки людина хоче працювати в ім’я небес, - воно протидіє цій роботі, тому що вона проти тієї природи, з якою воно народилося. Тому тут починається робота людини важкою війною, оскільки людина каже своєму тілові, коли те запитує її, - чому ти виконуєш Тору та заповіді, що тобі буде з цього, - то людина каже йому, що мудреці казали, що «Мовив Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».
Тому, позаяк не маю я сили анулювати тебе, то за те, що буду я займатися Торою, - з’явиться в мене сила скасувати тебе і скинути тебе, щоб не було ти царем наді мною, адже написано що ти – «цар старий і дурний». Тому я хочу усунути тебе від влади, якою ти пануєш наді мною, і прийму я на себе владу Царя царів над царями, Творця.
Тож ясно, - що має робити зле начало, зване бажанням отримувати собі? Немає йому іншої ради як тільки заважати людині з усіх сил, які тільки є в нього. Однак, у світі ведеться, що людина не докладає багато сил аби досягти чогось, якщо вона може легко дістати цю річ. Тому, коли вона починає працювати, і докладає невеличке зусилля щоби вийти з-під його влади, ясно що тілу не потрібно протидіяти людині з усіх сил, і зло, що в людині, розкривається щоразу все з більшою силою.
І це залежить від роботи людини, тобто порядок духовної роботи врівноважений, для того, щоб був у людини вибір, - обрати добро і гидитися злом. І це так, як сказали мудреці: «Завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину заслуженою. Виконала одну заповідь – щаслива, що схилила себе на шальку заслуг» (трактат «Кідушін», 40:2). А сенс того, що людина повинна бачити себе начебто вона «наполовину винна і наполовину заслужена», - слід сказати, що це тому, щоби був у неї вибір. Бо коли одне більше за інше, - вже не може людина вибрати.
І згідно з цим, якщо людина виконала одну заповідь і вже переважила шальку заслуг, - як вона може ще раз робити вибір, адже переважила вже шальку заслуг. А відповідь така, як зазначено вище, що коли зло, що в людині, бачить, що людина переборює його, тоді зло вдається до більшої сили, тобто висловлює їй справедливі твердження, що не варто працювати на благо Творця. І воно дає людині скуштувати смак пороху, коли вона хоче зробити щось у віддачі. І дає їй ще більший смак в роботі для власної користі.
Тобто, кожного разу воно дає людині ще більшу насолоду в справі особистої користі. Таку, що ніколи вона не думала, що є настільки велика насолода у власній користі. І це зі згаданої вище причини, що коли докладає ще більше зусиль, виходить, що переважує на шальку заслуг. Тому зле начало мусить дати людині ще більше зла, для того щоби був у неї вибір. Тобто, це не означає, що дає їй зробити більше злих дій, сенс у тому, що дає людині більшу насолоду у відчутті власної користі. Настільки, що важко їй відокремитися від користі для себе і діяти заради віддачі.
І це називається, що людина дістає сильні падіння. Тобто, коли зло розкривається їй з більшою силою і важко подолати його, тоді людина приходить іноді до того, що «дивується на основи». Інакше кажучи, коли вона бачить, що дарма вкладала роботу й зусилля, а фактично неможливо вийти з-під влади зла. «Якщо так, шкода, що докладала я сили дарма». Виходить, що в час падіння вона зраджує роботу Творця. А потім, коли Творець дає їй збудження згори, вона ще раз піднімається на духовний рівень і думає, що тепер вона вже буде в стані святості.
Однак потім ще раз зло розкривається їй, ще з більшою силою і знову вона входить у падіння, як і раніше. І думає кожен раз те ж саме, тобто щоразу вона починає зраджувати роботу. Виходить, згідно з цим, «кожен, хто більший за свого ближнього, то і його зле начало більше ніж у того». Бо інакше не буде в нього вибору, тому виходить, що той, хто більший, має він більше зрад в роботі. Тоді як той, в кого немає сили подолання, природно, зло не повинно показувати йому всю ту силу, що є в нього.
Тому виникає питання: якщо людина припускається прогріху, - горе їй, що переважила себе на шальку провини, - і зло вже переважило, то як вона може після цього зробити вибір? А відповідь така, як сказали мудреці: «Порушив і повторив, - робиться для нього як дозволене». Тобто, не відчуває силу зла, що існує в прогріху, і само собою не потребує більшого подолання. А лише трошки подолає зла, - і може вже вибрати добро і гидитися злом, тим невеличким, що є в ній.
Тоді як той, хто є великим, у такої людини є багато підйомів і багато падінь, як вже сказано.
Тобто, багато разів людина зраджує в роботі віддачі, як твердження розвідників, які говорили зле на землю Ісраеля, яка є категорією малхут небес. Тобто те, що людина приймає на себе малхут, не буде це з причини власної користі, званої категорією «земля», а з причини небес. І тому людина бажає прийняти на себе тягар Тори та заповідей для того, щоб принести задоволення Створювачу своєму, - а розвідники говорили зле про це, як написано в Зоар: «І повернулися вони, розвідавши землю».
«І повернулися» - тобто повернулися в недобру сторону, і повернулися зі шляху правди, сказавши: «Що вийшло нам? До сього дня не бачили ми добра в світі, труждалися в Торі, а дім порожній, а того світу – хто його удостоїться і хто увійде в нього? Краще було б нам, якби не трудилися так сильно. А навчалися б для того, щоби знати участь того світу. Добрий він, той вищий світ, як це ми взнали в Торі, але хто може удостоїтися його?».
Проте, слід зрозуміти твердження розвідників. Чи не говорили вони те, що відчули? Адже коли людина приходить до стану падіння, вона не обманює, а те, що сама відчуває, те вона й говорить. Тому під час підйому вона бажає скасувати себе перед Творцем як свічка перед смолоскипом, оскільки відчуває, що від цього буде їй добре. Також і навпаки, під час падіння вона бачить, що все, що стверджує бажання отримувати, - воно має рацію. Якщо так, що означають слова писання, як написано: «І рознесли лихий поголос про землю»?
Тож згідно з тим, що сказав мій пан, батько й учитель, відповідь на це та, що вони повинні були б вірити, що оскільки Творець пообіцяв народу Ісраеля, що дасть їм землю Ісраеля, яка є землею, що «тече молоком і медом», певно що Він дасть їм її. А стан, те, що вони побачили - повинні були вірити, що згори надається їм це розкриття зла, описане вище, яке є в людини з боку природи. І не сила людині вийти з-під влади зла і удостоїтися злиття з Творцем, а Сам Творець – слід їм було вірити, що Він дасть їм іншу природу, якою є бажання віддачі. І завдяки цьому отримають все благо й насолоду, що зветься «земля, що тече молоком і медом». І тоді, коли будуть у них келім віддачі, - відійде від них скорочення й утаєння, і тоді удостояться добра та насолоди, що були в задумі творіння, і тоді вона, дійсно, – земля, що тече молоком і медом.
Виходить, падіння ці потрібні для того, щоби розкрити зло і знати потім, що тільки Творець може допомогти. А допомога Його приходить саме на повну нестачу, бо тоді може прийти повна допомога. Інакше кажучи, якщо не було розкрито їм зло повністю, виходить, що немає повного хісарону. Тому потрібно спочатку подивитися, щоби розкрилося зло.
А потім приходить наповнення, зване допомогою від Творця. І наповнює хісарон людини, і це за правилом «немає світла без клі». І не слід питати, чому потрібно чекати стільки часу, тобто багато підйомів та багато падінь, адже зло могло розкритися за один раз. Відповідь така: якби зло було розкрито в усій своїй величині, ніхто не міг би почати роботу, бо зло переважувало б і не було б можливості вибору. Тому розкривається зло за мірою добра, яке людина збільшує духовною роботою.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували: що означає те, як рабі Зейра пояснює написане «І відчув запах одягу його і благословив його». І каже, - читай не «бґадав» (його одяг), а «боґдав» (зрадники його), бо навіть зрадники, що серед них, мають [приємний] запах».
Маємо пояснити, що через те, що Яаков удостоївся досконалості, тобто з усіх падінь він заслужив прийти до досконалості, щоби змогла згори прийти допомога, тому що вже розкрилося в ньому все зло. Виходить, що падіння, які є станами зради, називаються зловмисностями і коли завдяки їм розкривається світло, ми бачимо тоді, що зловмисності стали як заслуги. І якби не падіння, не можна було би прийти до досконалості. Тому пояснює рабі Зейра, що «запах одягу його був таким тому, що прийшов до досконалості». Тобто, як сказано вище, що і зради виправилися. Виходить, що зради давали запах як і заслуги, тому що все виправлено у нього. Тому він і каже: «Рейах боґдав» (запах зрадників його).
Тому в час, коли людина перебуває в стані підйому, їй потрібно вивчати з цього стану те, що було в неї під час падіння. Для того, щоби знати перевагу світла із темряви. «Однак, звичай людський такий, що людина не хоче пам’ятати час темряви, тому що це спричинить їй страждання, а людина не хоче дарма терпіти страждання. А хоче мати задоволення від стану підйому, в якому перебуває наразі. Однак, слід людині знати, що якщо вона дивитиметься під час підйомів на стан падінь, тоді взнає з цього дві речі, які стануть їй в пригоді, і вона не терпітиме страждань дурно від станів падіння:
а) щоби вміла берегти себе аби не приходити до стану падіння, наскільки це можливо;
б) перевагу світла із темряви, - тоді буде їй більше життєвої сили і більше радості від стану підйому. І буде в неї можливість дякувати Творцеві за те, що наразі Він наблизив її до Себе. Тобто, є тепер в людини гарне відчуття через те, що вона в стані, коли розуміє, що варто бути служителем Творця тому що відчуває нині велич і важливість Царя.
І зовсім інше – в стані падіння, де було все буквально назворот, коли тіло запитувало людину, - що тобі буде з цього, що ти хочеш анулювати себе перед Творцем і уникати сама всього цього світу, і дбати тільки як принести задоволення Творцю? І коли людина дивиться на дві ці протилежності, вона бачить відмінності, що є в них. Тоді буде в неї цінність та інша важливість щодо підйому, ніж те, що вона думала про цей стан. Виходить, що завдяки вдивлянню в стан падіння, піднімається в неї стан підйому на ще вищий ступінь, ніж вона відчувала, не придивившись до падіння.
Виходить, коли людина думає про стан «зрад», що були в неї в часи падіння, тоді всі падіння підсолоджуються і наповнюються благословенням Творця, оскільки вони спричиняють підйоми. Тому, коли людина завершує роботу, тоді все виправляється на заслуги. І це те, що каже: «І сказав: «Дивись, запах сина мого як запах поля, яке благословив Творець». Означає, що тоді «запах сина мого», запах зрад, - як запах малхут, яка зветься полем, яке благословив Творець, тобто коли вже отримала людина всі даяння блага й насолоди від Творця.
І сказаним маємо пояснити те, що написано: «І сказав Творець їй: «Два племені в лоні твоєму і два народи з нутра твого розійдуться, і один народ другого пересилить». І пояснив Раші: «І два народи» - якщо «народ», то це – малхут. «Розійдуться» - цей до лиходійства свого, цей до щирості своєї. «Народ пересилить» - не будуть рівними у величі: коли один підніматиметься – другий падатиме.
І слід зрозуміти, що додає нам Раші своїм поясненням. Отже, наводить тут писання порядок роботи, коли хоче людина прийти до злиття з Творцем. І каже: «Народ», - а якщо народ, то це – малхут (букв. «царство»). Тобто що повинна людина знати, що є в неї дві категорії царства:
а) цар старий та дурний;
б) Цар царів над царями.
Отже, є зле начало, що належить до «царя старого й дурного», і також є в ній добре начало, що належить до Царя царів над царями. Тому він і каже: «Розійдуться» - цей до лиходійства свого, цей до щирості своєї. «Один народ другого пересилить» - не будуть рівними у величі: коли один підніматиметься – другий падатиме». Маються на увазі підйоми й падіння. Коли кожен бажає подолати іншого. Тобто, що саме через те, що штовхалися, кожен з них зростав більше. Як сказано: «Кожен, хто більший за свого ближнього - і його внутрішня основа більша». І це називається «і один народ другого пересилить», отже, обидва зростають і кожен зростає за рахунок іншого. Тобто, падіння, що є категорією «цар старий та дурний», - сила його зростає завдяки підйому доброго начала. Як сказали мудреці: «Праведникам здається зле начало як висока гора». І це тому, що є в нього багато підйомів, званих в множині «праведники», тобто в духовній роботі, коли йдеться про окрему людину, яка є «маленьким світом», є в ній багато праведників, а отже, багато підйомів. І вони з’являються завдяки тому, що переборюють грішників. А поняття «багато грішників в окремій людині», це зветься – багато падінь, оскільки в кожному з падінь робиться «грішником». Виходить, що кожен зростає завдяки іншому. І це «один народ другого пересилить».
Тоді як ті люди, що не йдуть дорогою, яка веде до злиття з Творцем, що означає досягати бажання віддачі, і вони звуться грішниками тому що не діють так, щоб змогти робити все заради небес, а все в них на власну користь, і тут грішники – це інша категорія, тобто сенс зовсім інший.
Означає це, що немає там категорії «праведники» посередині, а всі діяння їхні лише в категорії «грішники», тобто не заради небес, а тільки собі на користь. І в плані духовної роботи вони називаються грішниками, - але з точки зору людського загалу ті, хто дотримуються Тори та заповідей, вже називаються праведниками. І лише в аспекті духовної роботи що має бути тільки в ім’я небес, а не собі на користь, тобто в плані наміру, - вони називаються грішниками. А оскільки немає в них «праведника» посередині, тому їхнє зло не отримує більше підсилення зла. Бо лише якщо є властивість «праведник» посередині, тобто стан підйому, коли хоче працювати виключно на віддачу, тоді злу треба отримати ще більше зла, щоби змогло скинути його з його ступеня.
Тому грішникам «здається їм зле начало як волосина», і зло не додається в них, а «порушив і повторив – робиться для нього як дозволене». Тобто немає в нього відчуття зла. І це як написано: «І один народ другого пересилить». І як пояснив Раші: «Не будуть рівними у величі: коли один підніматиметься – другий падатиме». Але як це, коли підніметься, - як потім упаде? Однак, кожного разу інший дістає підсилення, часом добрий отримує підйом згори, тоді злий падає. А коли злий отримує зло згори, добрий падає. І такий він, порядок падінь та підйомів, аж поки все зло, що є в людині, розкриється саме завдяки тому, що людина дістає кожного разу добро, зване «підйоми». І це «один народ іншого пересилить». Тому хай людина не переймається падіннями, а має вона щоразу просити у Творця, щоби наблизив її до Себе.
І зі сказаного слід пояснити те, що написано: «І до сього дня допомагало нам милосердя Твоє і не покидала нас милість Твоя, Творцю Всесильний наш». І маємо запитати, - в якому стані людина перебуває нині. І яким був стан, в якому вона перебувала перед нинішнім моментом, про який вона хоче сказати як про щось нове, - начебто тепер вона перебуває в стані добра й насолоди. А перед цим не була в доброму стані, а була в стані, коли не було їй добре, а от нині вона усвідомила, що також і досі, - те, що ми відчували, відчуття ці були також допомогою згори, з боку милосердя, хоча й не відчувала, що це милосердя. Але нині вона бачить, що і тоді були наші відчуття, які ми переживали як стан поганий, також і це було з боку милосердя. «І не покидала нас милість Твоя», тобто що й тоді вище управління було з боку милості, а не з боку суворого суду.
І слід зрозуміти, як це. Тобто сказати, що стан зла також був милосердям. Однак, як сказано вище, немає світла без клі, бо не можна дати людині щось, якщо немає в неї потреби до цього. Як, наприклад, людина не може їсти, якщо вона не голодна і подібне. Тому, коли вона починає йти шляхом Творця, тобто аби прийти до злиття з Творцем, тоді вона не може отримати допомогу від Творця, бо як водиться у людей, вона просить допомоги від когось лиш тільки тоді, коли сама не може досягти цього.
Тому, коли людина думає, що вона сама може прийти до дій заради віддачі, вона не просить у Творця аби допоміг їй. Тому, коли вона починає діяти заради небес, і бачить щоразу, що це не в її змозі, прийти до ступеня «заради віддачі», тоді людина починає потребувати Творця щоб допоміг їй. Виходить, що всі падіння, які мала людина, настільки, що іноді впадала у відчай і приходила до стану «дивується на основи», і бажала втекти з поля бою, то певно що ці ситуації звуться станами зла, тож була вона в стані «грішник».
Однак потім, коли наповнила відчуття нестачі в клі, тобто бачила, що все її клі сповнене хісарону, тоді Творець дав їй допомогу, якою є бажання віддавати, що й є іншою природою. Тоді людина бачить, що досі, - те, що вона відчувала багато падінь і думала, що причина та, що вона не придатна до процесу, тому й діставала падіння, а от наразі вона бачить, що й раніше також то була допомога від Творця. І це: «І до сього дня допомагало нам милосердя Твоє» і все було тільки милістю, як написано: «і не покидала нас милість Твоя».