(переклад з івриту)
Загалом в усього світу є два стани:
1) У першому стані світ називається «страждання».
2) А в другому стані він називається «свята Шхіна».
Адже перш ніж людина удостоїться виправити свої дії, щоб були ради віддачі, вона відчуває світ лише як страждання та болі. Але потім людина заслуговує бачити, що свята Шхіна, – саме вона облачається в увесь світ. І тоді Творець називається «Той, хто наповнює світ». А світ називається тоді «свята Шхіна», – адже він отримує від Творця. І це називається «єднанням Творця та Шхіни», тому що як Творець є Тим, хто віддає, так і весь світ займається тепер лише віддачею.
І це подібно до сумної мелодії, коли є музиканти, які вміють відтворити страждання, на основі котрих створено мелодію. Бо всі мелодії, вони як розмовна мова, коли мелодія тлумачить те, що людина хоче розповісти словами. І якщо мелодія до сліз збуджує людей, які її чують, коли кожен плаче через ті страждання, котрі передаються музикою, тоді це зветься «мелодією», і всі люблять її слухати.
Але насправді, як можна, щоб люди втішалися стражданнями? Проте, оскільки мелодія не показує страждання теперішні, а говорить про минуле, тобто, страждання, що були в минулому, вже підсолодилися і дістали своє наповнення, тому люди люблять слухати їх. Адже це вказує на пом’якшення судів, бо те, що було для людини стражданнями, підсолодилося. Тому такі страждання – солодко слухати їх. І тоді називається світ іменем «свята Шхіна».
А головне, що необхідно людині знати та відчувати, – що «є Управитель у цієї будови». Як говорили мудреці, праотець Авраам сказав: «Не існує будови без управителя». І хай не думає людина, що все, що робиться в світі, є випадковим. А сітра ахра вводить людину в гріх, – говорити, що все є випадковістю. Що це, за суттю, «бочка зі спермою (виверженою дарма)». Неначе існує бочка, повна цим марним сіменем (івр. «кері»), «мі-крі» (як у слові «випадково» – івр. «мікрі»), що вселяє людині думки говорити, що все випадково. (Але й те, що сітра ахра привносить людині такі думки, говорити що світ керується випадком, без вищого управління, – також не випадковість, а це Творець бажає так).
Але людина повинна вірити у винагороду та покарання, «і існує суд і є суддя», і все відбувається під управлінням винагородою та покаранням. Бо іноді, коли з’являється в людини якесь бажання та збудження до роботи на Творця, і вона думає, що виникло це в неї випадково, – також і тут їй слід знати, що була їй перед тим робота в плані «дія, що передує слуханню», коли вона молилася, аби допомогли їй з небес, щоби змогла виконати якусь дію з наміром. І це називається «підняттям МАН1».
Однак людина вже забула про це, і не зважила на це діяння, через те що не отримала відповідь на молитву відразу, на місці, щоб могла би сказати: «Адже Ти чуєш молитву кожних уст». І все ж таки людина повинна вірити, що порядок згори такий, що відповідь на молитву може прийти після багатьох днів та місяців відтоді, коли молилася. І хай не думає людина, що випадково отримала зараз це пробудження.
Людина іноді каже: «Зараз я відчуваю, що нічого мені не бракує, і немає мені ніяких турбот, і мозок мій чистий та врівноважений. Тому наразі я можу сконцентрувати свій розум і бажання на роботі Творця». Виходить, що вона може сказати, що все її заняття роботою Творця – це «Сила моя та міць руки моєї зробили це досягнення». Виходить, у цьому випадку вона може зайнятися тим, щоб задовольнити духовні потреби. І тоді людина має вірити, що це є відповіддю на молитву, на те, що молилася перед цим, дали їй нині відповідь на її молитву.
А також іноді, коли вивчає якусь книгу, і Творець освітлює їй очі, і відчуває вона деяке піднесення, також і тоді в звичаї людини вважати це залежним від випадку. Проте, все – під вищим управлінням. І оскільки людина знає, що вся Тора, цілком, є іменами Творця, тому вона може сказати, що книга, яку вивчає, – завдяки їй вона отримала деяке вище відчуття.
Але вона повинна знати, що багато разів, коли вона вивчає книгу, і знає, що вся Тора цілком є іменами Творця, і все ж вона не дістає ніякого світіння та відчуття, а все сухо, і те, що їй все це відомо, ніяк їй не допомагає.
Тому повинна людина, коли заглиблюється в якусь книгу, і покладає всі свої надії на Творця, і навчання її має бути на основі віри, коли вона вірить у вище управління, що Творець освітить їй очі, – тоді вона починає потребувати Творця і є в неї тоді контакт з Творцем. І за допомогою цього вона може удостоїтися злиття з Творцем.
Існують дві сили, протилежні одна одній: вища сила і нижня сила. Вища сила означає, як сказано: «Усе, що назване ім’ям Моїм, створив Я на славу Собі». Тобто, весь світ створено лише для слави Творця. А нижня сила є бажанням отримувати, яке стверджує, що все створено для нього, як те, що в матеріальному, так і те, що в духовному, – все це для себелюбства. Бажання отримувати стверджує, що йому належить увесь цей світ і прийдешній світ2. І певно, що Творець переможе, але це називається «шляхом страждань». І називається «довгою дорогою».
Але існує «коротка дорога», що зветься «шляхом Тори». І це має бути спрямуванням кожної людини, – скоротити час, що зветься «ахішена» (прискорю). Інакше діятиме категорія «беіто» (в свій час), за словами мудреців: «Удостоїлись – прискорю, не удостоїлись, – в свій час», коли Я ставлю над вами царя, подібного Аману, і примусом поверне вас до добра».
А Тора починається з «Берешит (спочатку)... і земля була хаотичною та порожньою, і темрява...», а закінчується «...на очах усього Ісраеля». Спочатку бачимо, що земне, матеріальне, – воно як «хаотичність, порожнеча та темрява». Але потім, коли виправляють себе на «заради віддачі», тоді удостоюються «І сказав Всесильний: «Хай буде світло», – аж поки не розкривається світло «на очах у всього Ісраеля».
МАН – («мей нуквін», букв. «жіночі води») звернення нижчого духовного ступеня до вищого для отримання світла виправлення. Механізм МАНу виник після другого скорочення, коли АХАП вищого впав у ҐЕ (ґальгальта ве-ейнаїм) нижнього, піднімається разом з ним до своїх ҐЕ. ҐЕ нижнього відчуває невиправленість свого АХАПа як клі, і вищий наповнює це клі світлом для виправлення нижнього. Виправлення душ до самого ґмар тікуна залежить від підйома МАНу, званого молитвою і зусиллями у виправленні. Загалом МАН для людини є можливістю звернутися до Творця, – тому й сказано: «ман був їхньою їжею», оскільки контакт з Творцем є джерелом життєвої сили.↩
Прийдешній (майбутній) світ – наступний духовний стан, котрий людина здобуває в результаті виправлення свого егоїзму. Називається майбутнім чи наступним, тому що є більш високим рівнем сприйняття дійсності. Людина «виходить» зі свого тіла, тобто вже відпрацьованого стану свого его і її «душа», – бажання віддачі як частина Творця, – піднімається до нового стану, де все освітлено світлом віддачі й любові.↩