Стаття 13, 1986 р.
(переклад з івриту)
Зоар запитує: «Ходімо до фараона», - чи не «Іди до фараона» треба було б сказати, і т.д. Коли побачив Творець, що Моше боїться, а інші призначені вищі посланці не зможуть наблизитися до нього, сказав Творець: «Ось Я на тебе, фараоне, царю єгипетський, чудовисько велике, яке лежить у своїх річках». Бо Творцеві, і нікому іншому, треба було влаштувати з ним війну, як написано: «Я, Творець», що тлумачили: «Я, а не посланець». Кінець цитати.
А відмінність між ходімо і йди така, що ходімо означає, що підемо разом, як буває, коли людина говорить товаришеві: «Ходімо».
І маємо зрозуміти цю справу так, як говорить Зоар: навіщо було Творцеві йти з Моше? Тому що Моше один не міг вчинити з ним війну, а лише Сам Творець, і ніхто інший. Коли так, то навіщо Йому потрібен був Моше, щоб іти з Творцем? Чи не говорить писання: «Я, а не посланець». Якщо так, яку користь приносить те, що Творець пішов до фараона, що зветься "чудовиськом", разом з Моше? Адже міг Він піти до фараона без Моше.
І ще треба зрозуміти те, що сказали мудреці: «Сказав Реш Лакіш: "Зле начало людини постає проти неї щодня і бажає умертвити її, як сказано: "Спостерігає грішник за праведником", і якби не допоміг Творець, не змогла б людина впоратись з ним, як сказано: "Творець не залишить нас в його руці"».
І тут також пробуджується запитання: якщо людина сама не може подолати, а має їй Творець допомогти, то навіщо це подвоєння? Тобто, або хай Творець дасть силу людині перебороти його (зло) самій, або хай Творець зробить все. І навіщо потрібні тут ніби дві сили, одна – людська, а потім – сила Творця. І наче лише вони удвох можуть подолати зло, а однієї сили не досить.
Ось відомо, що довершеність людини у тому, що вона має прийти до мети творіння. Тобто досягти мети, заради якої створено світ, що зветься «дати благо Його створінням». Тобто створіння мають прийти до отримання добра і насолоди, якими Він задумав насолодити їх.
А до цього створіння ще не називається створінням, гідним Творця, оскільки, як відомо, від досконалого Майстра мають походити досконалі діяння, тобто щоб усі відчули красу, яка є у створінні, і щоб кожен мав можливість славити та вихваляти створіння, і щоб усі змогли славити Творця і дякувати Йому за створіння, яке створив, і щоб усі змогли сказати: «Благословен Той, Хто сказав, і постав світ». Іншими словами, усі благословляють Творця за те, що створив світ, добрий і сповнений насолод, і всі раді та веселі від задоволення, котре відчувають від численності насолод, які отримують у світі.
Проте, коли людина починає вдивлятися, чи вона насправді задоволена своїм життям, і скільки втіхи має вона від себе та від оточення, в якому перебуває, тоді вона бачить навпаки, що всі терплять страждання і болі, і кожен страждає по-іншому. А людина має говорити: «Благословен Той, Хто сказав, і постав світ», і тоді вона бачить, що говорить це лише «з вуст та назовні».
Однак, як відомо, добро і насолода не можуть розкритися у світі, перш ніж будуть у ньому келім віддачі. Оскільки наші келім отримання ще забруднені егоїстичним отриманням, дуже обмеженим за своїм обсягом, яке до того ж відділяє нас від Творця (пояснення: на клі отримання зроблено перше скорочення, щоб не світило там світло).
А для того, щоб досягти келім віддачі - тут починаються суперечки та війни, оскільки це проти нашої природи. І для цього дані нам Тора і заповіді, - для того, щоб дістатись до рівня віддачі, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, - створив Тору-приправу».
А також дана нам заповідь «Полюби ближнього свого, як самого себе». І рабі Аківа говорить: «Це є великим правилом в Торі». Тобто тим, що людина працює над товариською любов’ю, вона привчає себе виходити з себелюбства і приходити до любові до ближнього.
Однак треба зрозуміти те, що ми бачимо на власні очі, що існують люди, які вкладають сили в любов до товаришів, і все ж не просунулись ані на дещицю до любові до Творця, щоб змогти працювати в Торі та заповідях через любов до Творця. Тобто стосовно товариської любові вони говорять, що трохи просуваються, але в любові до Творця не бачать жодного прогресу. Проте маємо знати, що також і в любові до товаришів є ступені, тобто треба думати про обов’язок любові до товаришів.
І це ми можемо уподібнити до будинку, який має два поверхи верхніх, а також нижній поверх, на рівні ґрунту. І цар перебуває на другому верхньому поверху. І говорять, що той, хто бажає увійти до царя, тобто вся мета його в бажанні поговорити з царем віч-на-віч, - говорять йому, що мусить він спочатку піднятися на перший верхній поверх, бо неможливо піднятися на другий, перш ніж піднімешся на перший.
І певно, кожен розуміє, що це правильно. Проте існує причина піднятися на перший верхній поверх, яка зветься виправленням. Тобто тим, що людина підніметься на перший поверх, вона зможе навчитися там, як належить говорити з царем віч-на-віч. І тоді матиме можливість просити в царя те, чого бажає її серце. Людина, яка чула, що треба спочатку піднятися на перший поверх, а потім вже можна на другий, розуміє це дуже добре. Але оскільки все прагнення її - зустріти царя, і ніщо інше її не хвилює, виходить те, що їй сказали, що треба спочатку на перший поверх піднятися, стало для неї обузою і тягарем.
Але вибору немає. Тоді людина піднімається на перший поверх, і не цікаво їй дивитися, що там є, хоча й чула, що на першому поверсі навчають людей, як говорити з царем. Але вона не звертає на це уваги, бо не це є її метою, адже мета її – сам цар, а не те, що вона може вивчити на першому поверсі. Бо ж не навчання є її метою, а мета – бачити лице царя. І що їй гаяти час на бозна-що, адже все перед лицем царя ніщо і повний нуль. Коли так, чого це їй цікавитись тим, що тут, на першому поверсі, вивчають.
І тому, коли піднімається людина на перший поверх, не має вона жодного бажання затримуватись там, а хоче відразу піднятися на другий. Бо ж там – сам цар! І це – все її прагнення! Проте говорять їй, що до того, як ти вивчиш закони першого поверху, ти напевно завдаси шкоди славі царя. І через це і не мрій, що зможеш піднятися на другий поверх до того, як вивчиш усе, чому слід навчитись на першому.
Так само і з товариською любов’ю, також ми чули, що неможливо удостоїтися любові Творця, перш ніж людина заслужить любові до товаришів, як сказав рабі Аківа, що «Полюби ближнього свого як самого себе» є великим правилом в Торі. Якщо так, то коли займається товариською любов’ю, не дивиться на любов між товаришами, як на щось цінне та вагоме, а як на щось надмірне.
І збирається виконувати це з безвиході, але щомиті виглядає – коли ж це я удостоюся любові Творця, і зможу звільнитися від товариської любові, бо цей труд для мене, наче ярмо і тягар. Бо важко мені дуже терпіти своїх товаришів, бо ж я бачу, що в кожного з них властивості відрізняються від моїх, і ні в чому я не рівний їм. Лише вимушено, бо немає мені вибору, оскільки сказали мені, що без любові до товаришів я не зможу дістатись до любові Творця. Тому примусово сиджу я з ними.
Але собі я можу сказати, що я виграю від цих товаришів лише одне, - те, що я виправляю себе виснаженням, тим що я сиджу з ними разом, і терплю ці розмови товаришів, які мені не до вподоби і не до душі. Але нічого не вдієш. Кажуть мені, що я мушу терпіти у цьому світі, то ж я і терплю, тобто сиджу й очікую, коли прийде час, щоб мені втекти від них, і не глядіти на їхню низькість, яку лише і бачу в них.
Виходить, що людина не бере від товариської любові ліки, що звуться любов’ю до ближнього, а [вчиться] лише через те, що сказали їй, що вибору немає, інакше вона не зможе дійти до любові Творця. І через це вона займається товариською любов’ю і виконує всі обов’язки, те, до чого товариші зобов’язують її. Але те, чому треба вчитися в них, її не обходить. Отже, ні з себелюбства вона не виходить, ні до любові до створінь вона не доходить. І дотримується товариської любові не з любові, а із-за страху, бо ж не дають увійти в любов до Творця до того, як входять у товариську любов. Коли так, то людина боїться не дотримуватись товариської любові, бо не дадуть їй увійти до любові Творця.
І це подібно до прикладу, що не дали тому піднятися на другий верхній поверх, де перебуває цар, без того, щоб спершу піднявся на перший поверх. А намір при цьому – щоб вивчив закони, як обережно ставитися до слави царя. Якщо так, то логіка вказує, що відтоді, як увійшов на перший поверх, має бути в радості, бо він вивчає зараз, як обережно ставитися до слави царя, і виграє з цього, бо коли увійде до чертогу царя, не завдасть шкоди, боронь боже, славі царя. І тому, коли він поки що на першому поверсі, він приглядається, як діють там всі закони їхні, щоб звикнути до них, адже він бажає увійти до царя, щоб віддавати цареві, а не те, щоб, боже збав, знехтувати славою царя.
І таке можна сказати лише про того, хто бажає увійти до царя задля принесення йому задоволення. Але ж той, хто бажає увійти до царя з причин егоїстичного отримання, він дивиться на все, що є на першому поверсі як на щось зайве, і все це його не цікавить. А те, що мусить піднятися на перший поверх, то це лише зі страху, бо знає, що не дадуть йому піднятися на другий поверх раніше, ніж підніметься на перший. Але не має жодної потреби вивчати закони, яких там навчають, щоб не уразити славу царя. Тому що те, заради чого він бажає увійти до царя, - все це лише через себелюбство.
Тому маємо знати: те, для чого дана нам товариська любов, - щоб вчитися з цього, як не завдати шкоди славі Царя. Означає це, що коли немає в людини виключного бажання приносити задоволення Цареві, певно, вона завдасть шкоди славі Царя, і це зветься, що передасть святість зовнішнім силам. І через це не можна нехтувати величчю й важливістю роботи над товариською любов’ю, бо з неї людина навчиться, як вийти з себелюбства і стати на шлях любові до ближнього. А коли закінчить роботу в товариській любові, тоді вона зможе удостоїтися любові до Творця.
І треба знати, - є в товариській любові та перевага, що людина не може ввести себе в оману і сказати, мовляв, любить вона групу, якщо насправді вона їх не любить. Бо тут дана можливість перевірити себе, чи насправді є в тобі любов до товаришів, чи ні. У той час, як в любові до Творця людина не здатна перевірити себе, чи дійсно її намір – любов до Творця, тобто чи бажання її віддавати Творцеві, чи хоче лише отримувати заради отримання.
І треба знати, що після всіх виправлень, які дано людині зробити без допомоги Творця, не удостоїться вона найменшого поступу в роботі віддачі. Тож ми запитували: якщо так, навіщо мусить людина вдаватися до дій, щоб аж потім заслужити допомоги Творця, чи не може Він допомогти навіть без діянь нижніх, адже так чи інакше робота людини не допоможе їй просунутися вперед у духовній роботі.
А річ у тому, що коли людина не починає роботу, то вона не знає, що не здатна перемогти у війнах зі злим началом. Тоді як коли вона починає просуватися в роботі Творця і робить все, що в змозі зробити, тоді може скласти істинну молитву, щоб Творець їй допоміг.
Але навіщо Творець хоче, щоб піднімали до Нього істинну молитву? Про когось, хто з плоті й крові, можна сказати, що бажає, щоб його щиро попросили. Бо коли прохання справжнє, яким людина просить свого ближнього, тоді вона дійсно щиро йому вдячна. А істота з плоті й крові, яка прагне пошани, то коли хтось складає їй подяку, він наче принижує себе перед нею, і з цього вона втішається. Але щодо Творця, чи потрібна Йому та пошана від людей, яку вони дадуть Йому? А коли так, навіщо бажає Творець, щоб людина підносила до Нього істинну молитву, з глибини серця?
А річ, як відомо, у тому, що немає світла без клі, і неможливо дати людині щось, щоб це було для неї надзвичайно важливим, адже якщо вона не має бажання до цього, то буде нехтувати цим, і не буде берегти цю річ, і та пропаде. Тому що міра потреби в чомусь відповідає тому, наскільки дійсно цього бракує, і саме це надає важливості. А наскільки є важливість, в цій мірі людина і зможе зберігати подароване, щоб не пропало, бо інакше все піде в кліпот.
І це зветься, що дають підживлення кліпот, тобто, що все йде в келім отримання, і вони забирають усе, чим людина нехтує в святості, у своє володіння. І з цього ми знаємо, навіщо людині слід починати духовну роботу. Але чому Творець не дав людині сили, щоб змогла завершити роботу сама, без Його допомоги?
Річ у тому, що відомо, як Зоар тлумачить те, що сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Він питає: «Чим?» І говорить: «Святою душею». Тобто отримує світіння згори, що зветься «душею», і називається «осягненням всесильності Творця», і це включено в задум творіння – дати благо Його створінням.
Виходить, тим, що має людина клі та бажання до клі віддачі, вона отримує потім світло, зване «душа». Коли так, то необхідні обидва. Тобто, щоб людина почала тим, що отримує клі. І через те, що вона не може сама довершити справу, тому кричить до Творця, щоб допоміг, і тоді отримує світло.
І з цього зрозуміємо те, що написано: «Ходімо до фараона, бо Я обтяжив його серце і серце його слуг, щоб встановити ці Мої знамення в його середовищі». І всі запитують: чому Творець обтяжив його серце? Писання пояснює: «Щоб встановити ці Мої знамення в його середовищі». І пояснення: адже чому Творець обтяжив серце людині, і не може вона перемогти у війні зі злим началом сама?
А відповідь така: наміром є те, щоб людина закричала до Творця. І завдяки цьому буде в неї клі. І тоді Творець може ввести в клі літери Тори, в її «середовище», що є душею, котру Творець дає як допомогу. І це є категорією «Тора і Творець є одне», де під «отот» (знаменнями) маються на увазі «отійот» (літери) Тори в аспекті імен Творця. І це є сенсом «дати благо Його створінням», що є задумом творіння - дати благо Своїм створінням. А приходить це до людини саме коли є в неї клі. І клі це з’являється через обтяження серця, тоді є місце для крику до Творця, щоби допоміг їй. А допомагає їй святою душею, як зазначено вище.
І з цього ми зрозуміємо поняття «ходімо до фараона», тобто обидва разом, означає, що людина має почати. І тоді вона бачить, що не здатна перемогти його. Це натяк на те, що Моше боявся піти до нього. І тоді сказав Творець: «Ось я на тебе, фараоне», бо тоді приходить допомога від Творця. А чим? Святою душею, як сказано вище словами Зоар.
Виходить, що обтяження серця, про яке написано: «Бо я обтяжив йому серце» було для того, щоб з’явилося місце для молитви. А ця молитва, вона не як у створіння з плоті та крові, яке бажає шаноби, аби просили в нього, щоб цим воно пишалося. Бо тут під молитвою мається на увазі, щоб було в людини клі, тобто щоб була в неї потреба в допомозі Творця. Бо немає світла без клі. І коли людина бачить, що вона не здатна допомогти собі анітрохи, тоді є в неї потреба, щоб Творець їй допоміг.
І це є поняттям, про яке говорили мудреці: «Творець жадає молитов праведників». Однак також і тут з’являється питання: чи Творцеві потрібна покора людини, щоб просила в Нього? Але, оскільки Його бажанням є дати благо створінням, проте, немає світла без клі, тому Він жадає молитов праведників, бо цим вони проявляють келім, щоб Він зміг наповнювати їх. Виходить з цього, що коли людина бачить, що не в змозі подолати зло, що в ній, саме тоді слушний час просити допомоги у Творця.
І зі сказаного зрозуміємо те, що сказав Творець: «І взяв Я вас Собі народом, і буду вам Всесильним, і будете знати, що Я – Творець Всесильний ваш, який виводить вас з-під страждань єгипетських».
А мудреці в трактаті Брахот тлумачили це так: «Який виводить вас з-під страждань єгипетських». Сказали мудреці: «Так сказав Творець Ісраелю: "Коли виведу вас, зроблю вам це [візьму Собі народом], бо як будете знати, що Я вивів вас з Єгипту?", як написано "Бо Я Творець Всесильний ваш, котрий вивів вас"», кінець цитати.
Висновок: не достатньо того, що Творець вивів народ Ісраеля з Єгипту, і що звільнилися від мук і страждань, які терпіли там. І коли говоримо щодо служіння Творцеві, постає питання: хіба не досить цього? Того, що зробилися нині вільні від поневолення у вигнанні, коли не могли служити Творцеві через владу фараона, і все, що будували собі якийсь рівень в духовній роботі, все поглиналося землею, як пояснювали мудреці (трактат Сота, 11): «Пітом і Рамсес.» Рав і Шмуель, один сказав, що називалося місто Пітом, а чому назване Рамсес? Тому що початки його розсипалися (івр. "мітрасес"). І пояснив Раші: «Коли будували трошки, розсипалося й падало. І знову будували, і знову падало». А другий сказав: «Рамсес ім’я йому, а чому зветься Пітом? Тому що кожен початок - поглинав його «пі тгом» (уста прірви).
Ми бачимо, що між Равом і Шмуелем суперечка не про факт, а про тлумачення. А дійсність була така там, що все, що будували, падало. Де мається на увазі те, що коли будували собі якусь будову в духовній роботі, то приходили єгиптяни, тобто чужі думки, єгипетські, і руйнували їхню роботу. Тобто вся їхня робота, коли працювали з усіх сил, щоб подолати і виконувати духовну роботу, все поглиналося землею. І щодня мусили починати заново. І здавалося їм, ніби жодного разу не займалися духовною роботою. І ще більш за це, - щоразу, коли думали, що треба йти вперед, бачили, що не лише не просувалися, а відступали, бо завжди пробуджувалися в них нові питання про «хто і що».
І згідно з цим, треба зрозуміти цей вихід з Єгипту. Тобто вже мали вони можливість працювати для Творця без чужих для них думок єгиптян. Коли так, то це знання, про яке написано: «і будете знати», –що воно нам хоче сказати? Що треба знати, що Творець є тим, хто вивів їх з землі єгипетської? І ще більше маємо дивуватися, коли починаємо дивитися на єгипетське поневолення, де виконували виснажливу роботу і звільнилися від цього, то чого ще їм бракує?
І що таке «виснажлива робота»? Ось мудреці пояснювали (трактат Сота, 11:2): «Всю їхню роботу, до якої примушували їх утиском». Сказав рабі Шмуель бар Нахмані: «Сказав рабі Йонатан, що “міняли роботу чоловічу на жіночу, а роботу жіночу – на чоловічу”». «І примушували єгиптяни синів Ісраеля до роботи “бе-парех” (утиском). Рабі Ельазар говорить: «Бе-пе рах» (м’якими устами).
І треба зрозуміти поняття «бе-парех», утиском, що це означає в способі виконання духовної роботи. І маємо розрізняти дві категорії:
1) дія, що зветься відкритою частиною, - те, що відкрито людині, коли не можна сказати, що людина помиляється або обманює себе, бо про те, що видно очам, не скажеш, що є в цьому помилка. Бо щодо виконання заповідей і вивчення Тори людина бачить, також і інші можуть бачити, чи виконує вона дії в Торі та заповідях, чи ні;
2) намір. І це зветься прихованою частиною, бо феномен наміру такий, що в дії, яку людина виконує, інші не можуть побачити, який її намір при цьому. І також вона сама не може бачити намір діянь, бо в намірі є можливість самому помилитися, і самому себе ввести в оману. Адже лише в речах, які видні очам, що зветься відкритою частиною, там всі можуть побачити правду. Тоді як те, що залежить від наміру серця і думки в мізках, людина не може покладатися сама на себе. Виходить, що це приховано від неї і від інших.
А тепер зможемо пояснити поняття «виснажлива робота», про яку сказали, що «міняли роботу чоловічу на жіночу». Бо «роботою чоловіків» зветься, коли він вже мужчина (івр. "ґевер"), коли вже може подолати (івр. «леітґабер») своє зло, і займатися Торою та заповідями в дії. І через це – що він має робити, коли вже зветься «іш» (муж, мужчина), що означає «іш мілхама» (муж війни), коли має можливість битися зі своїм злом в плані дії? Отже, прийшов час, коли має почати працювати у другій із зазначених вище категорій, тобто в прихованій частині роботи, і це – намір. Тобто намагатися віднині й надалі спрямовувати всі свої дії, щоб були заради принесення задоволення Творцеві, а не для власної користі.
І що робили єгиптяни, коли бачили, що він – мужчина, здатний вийти з-під їхньої влади й увійти у святість? Тоді міняли їхню роботу і давали їм «жіночу роботу», що означає, що вся їхня робота полягала в роботі жінок, коли єгиптяни дали їм зрозуміти: чи комусь потрібні ці наміри? Адже головне - це дії. І тут, в діях, матимеш успіх, адже ти бачиш, що ти – мужчина, і можеш подолати те зло, що в тобі, і займатися Торою та заповідями в усіх деталях та подробицях, то треба тобі докласти всіх сил і наснаги до більш докладного виконання Тори та заповідей.
Але не займатися намірами, бо робота ця– не для тебе, а для обраних одиниць. І якщо ти увійдеш в роботу віддачі, тобто коли звернеш увагу, що треба спрямовувати намір у кожній деталі, щоб була заради небес, то вже не матимеш сил ретельно виконувати відкриту частину, бо там ти вже не обдуриш себе. Адже ти бачиш, що ти робиш. Тому там є в тебе можливість розширити діяльність, щоб були всі твої дії з усіма деталями й подробицями.
Тоді як в намірах не будеш мати справжнього самоконтролю. Тому ми радимо тобі, для твого ж блага, - і не думай, що ми, боронь боже, хочемо відштовхнути тебе від духовної роботи. Навпаки, ми бажаємо, щоб ти піднімався в духовних досягненнях.
І це зветься, що «міняли чоловічу роботу на жіночу». Замість того, що мали б виконувати роботу, яка належить чоловікам, пояснювали народу Ісраеля, що набагато краще для них, щоб займалися жіночою роботою, тобто тим, що належить жінкам.
І «жіночу роботу на чоловічу» означає, що в тих людей не було сил подолання, а «ослабли сили їхні, як у жінки», тобто були такі слабкі у виконанні Тори та заповідей, що не мали сил дотримуватись і виконувати заповіді навіть в плані відкритої роботи, що зветься категорією виключно дії. І вся робота в подоланні була лише в плані дії, а не в намірі.
Прийшли до них єгиптяни і дали їм зрозуміти, що ми ж не хочемо вам заважати в духовній роботі, ні, навпаки, ми бажаємо, щоб ви були справжніми працівниками Творця. Тобто ми бачимо, що ви бажаєте виконувати цю роботу. Тож ми даємо вам пораду: головне в духовній роботі не дія, а головне - це намір. Тому замість того, що ви займаєтеся подоланням в плані дії, тобто звикаєте перемагати своє тіло, щоб повчитися ще годину, або молитися ще півгодини, і стараєтесь відповідати в молитві «благословен Він», і «благословенно ім’я Його», і «амен», і не розмовляти, коли посланець громади повторює молитву. Але кому це потрібно?
Головне ж це намір «заради небес». Там ви маєте докладати всю енергію своїх зусиль. То навіщо вам марнувати свої сили на речі несуттєві, хоч воно з боку галахи, законів, і треба дотримуватись всіх цих подробиць, але ця робота не для вас. Це пасує жінкам, їхній роботі. Але вам слід займатися роботою чоловіків. І те, що ви бажаєте працювати лише в практичних діях, - то не гоже для вас самих. Адже ви маєте наступати головним чином в бік наміру, тобто вся сила, яку маєте щось таки зробити, - скористайтесь нею, аби спрямувати, щоб усе було в ім’я небес. Але не думайте, що ми бажаємо, - хай нас омине! - заважати вам в роботі на Творця. Ні, ми хочемо, навпаки, щоб ви піднімалися духовними сходами і прийшли до досконалості, що означає, щоб усі ваші дії були лише заради принесення задоволення Творцеві.
А оскільки вони на рівні «жінок», тобто поки що не мають сил подолати навіть з боку дії, що зветься «ослабли їхні сили як у жінки», то єгиптяни давали їм зрозуміти, що головним є намір лішма, і цим єгиптяни були певні того, що не матимуть вони сил все більше зміцнюватися в духовній роботі.
І це як в словах Рамбама, який писав («Закони повернення», розділ 10) так: «І сказали мудреці: “Завжди хай займається людина Торою, навіть ло лішма, а із ло лішма прийде до лішма”. Тому, коли навчають малих, жінок і загал простолюду, навчають їх працювати не інакше, як зі страху і щоб отримати винагороду, допоки примножиться знання їхнє і надбають додаткової мудрості, - тоді розкривають їм цей секрет потроху і привчають їх до цього спокійно, допоки осягнуть його і знатимуть, і виконуватимуть з любові».
А єгиптяни пішли радити їм, тим, що були в категорії «жінки», щоб не йти за словами Рамбама, а навпаки, попри те, що вони на ступені жінок та малих, давали їм зрозуміти, щоб починали свою роботу відразу ж над наміром лішма. І цим були єгиптяни впевнені, що ті залишаться в їхній владі, за межами святості.
Виходить, що це зветься «роботою під утиском», тобто як пояснював рабі Шмуель бар Нахмані: «Бе-парех – бе пріха» (під утиском – трощенням). І пояснив Раші: «Трощенням і ламанням тіла і крижів». А сенс у тому, що коли замінюють роботу чоловіків на жіночу, а жіночу на чоловічу, буде так, як ми пояснили: оскільки робота чоловіків була у тому, що мали подолати та йти вперед і спрямовувати намір на лішма, - вони ослабляли їх цією роботою, бо єгиптяни протидіяли їй. Тому, крім того, що вони мали роботу переборювання, щоб змогти спрямовувати намір на заради віддачі, була в них ще робота в тому, що єгиптяни давали їм зрозуміти, що вся ця робота є зайвою. Що робота віддачі належить не їм, а видатним особистостям. А це, звісно, зветься подвійною роботою:
а) робота в подоланні - змогти спрямовувати намір на віддачу;
б) і боротися з ними, говорити, що це неправда, що вони таки можуть прийти до лішма, а не так, як говорять єгиптяни, що треба їм виконувати жіночу роботу. І це було цілком тенденцією єгиптян, щоб не наближались вони до роботи віддачі.
А також заміняли чоловічою роботою жіночу, тобто, як сказано вище, говорили, що жіноча робота нічого не варта, - те, що виконують Тору та заповіді лише в дії, тобто вся боротьба їхня зі злим началом тільки щодо виконання дій, - впротиріч словам Рамбама, що жіноча робота має бути лише в виконанні дій, і не навчати їх, що потрібен намір лішма.
І тому, коли приходили єгиптяни і говорили їм, що треба їм займатися чоловічою роботою, тобто з наміром заради віддачі, - тяжкою ставала їхня робота:
а) в справі лішма взагалі вони не здатні працювати;
б) долати тіло і виконувати практичні заповіді стало їм важче, ніж до того, як прийшли до них чужі думки єгиптян, і дали їм зрозуміти, що виконання заповідей без наміру нічого не варте, і принизили важливість Тори та заповідей ло лішма. Виходить, що тепер, через єгиптян, зробилася робота жіночої сторони низькістю. І це спричинило їм роботу каторжну (парех), тобто в трощенні тіла та крижів.
Виходить, згідно з цим, що існує три тлумачення слова «парех». І немає жодного протиріччя між тлумаченнями, бо всі ці три сенси були присутні там, просто кожен вибирає собі те тлумачення, що йому підходить:
1) перше тлумачення поняття «парех»: рабі Ельазар говорить: «Бе-пе рах» (м’якими вустами);
2) Рабі Шмуель бар Нахмані сказав: «Бе-пріха» (трощенням) - (це від поняття «ломка»);
3) Рабі Шмуель бар Нахмані сказав від імені рабі Йонатана, що заміняли чоловічу роботу на жіночу, а жіночу на чоловічу.
Проте всі пояснюють, що ця каторжна робота – це «пріха», тобто ламання тіла. А причина того, що робота була важкою настільки, що називають її «роботою, яка трощить тіло та крижі», це тому, що замінювали роботу чоловіків на жіночу, а жіночу роботу на чоловічу. І це приводило до того, що робота була дуже важкою.
Проте чому дослухалися до думок єгиптян? Це тому, що говорили до Ісраеля «м’якими вустами». Тобто думки єгиптян приходили до Ісраеля «м’якими вустами», інакше кажучи, все, що вони говорили їм зробити, це не віддалити їх жодним чином від роботи Творця, а навпаки, вони бажають спрямувати їх іти дорогами Творця, дорогою удачі, щоб не тринькали марно час без користі, тобто не бачачи просування в духовній роботі. І оскільки чули, що говорять до них «м’якими вустами», було їм важко подолати ці думки.
Звідси виходить: тим, що замінювали чоловічу роботу на жіночу, він пояснює, чому слухалися єгиптян. Відповідь на це – через «парех», бо говорили до Ісраеля «бе-пе рах» (м’якими вустами). Виходить, що з двох згаданих причин приходили до виконання «каторжної роботи», і це, як говорить рабі Шмуель бар Нахмані, «парех», тобто робота «пріха» (трощення), важка робота, що трощить тіло.
І згідно з цим маємо зрозуміти, чи не достатньо народові Ісраеля того, що Творець вивів їх з Єгипту, тобто вийшли зі свого поневолення, і могли тепер займатися Торою та заповідями кожен згідно зі своїм осягненням, і кліпа єгипетська вже не мала сили опиратися їхній роботі, - наскільки велике це диво! І хто може оцінити важливість цього? Адже людина робить собі розрахунок, скільки страждань і мук вона відчуває в час, коли перебуває у вигнанні, в поневоленні у фараона, царя Єгипту, і оцінює в серці своєму міру темряви «Пітома та Рамсеса», які будували.
А тут, в одну мить, відкрилися ворота кліпи єгипетської, і вийшли на волю, й прийшли до самостійності. Тобто настала зараз їм свобода, і можуть займатися Торою та заповідями за бажанням душі своєї, без жодних перешкод. Яку радість та піднесення це дає людині, коли вона робить порівняння між періодом пітьми та часом світним! І це, як говорять: «Відокремлює світло від темряви».
І зі сказаного маємо зрозуміти, яка нагальна потреба знати, що лише Творець є тим, хто виводить їх з-під мук єгипетських, як сказали мудреці: «Коли виведу вас, зроблю вам це річчю, з якої знатимете, що Я є тим, хто вивів вас з Єгипту», як написано: «Бо Я Творець, Всесильний ваш, який виводить вас з-під мук єгипетських».
І річ у тому, що треба завжди пам’ятати мету, до якої ми маємо прийти. А оскільки метою творіння є дати благо створінням, тому нашою ціллю є, щоб ми отримали ті добро і насолоду, які Він задумав для нас. Однак для досягнення виправлення, що зветься «злиття» (двікут), зміст котрого – тотожність властивостей, маємо ми роботу, щоб здобути келім віддачі. Проте це лише виправлення створіння, а не довершеність. А довершеністю зветься «пізнання Творця», знати та осягнути Тору, яка називається «імена Творця».
І згідно з цим, недостатньо, що є в нас вже сила виконувати Тору та заповіді без жодних перешкод, бо це лише виправлення, а не довершеність мети. А довершеність мети, - осягти знання Тори в аспекті «Тора, Ісраель і Творець є одне». І це те, що сказали мудреці: «Так сказав Творець Ісраелю: “І будете знати, що Я – Творець Всесильний ваш, який виводить… бо Я, а не посланець”». Це означає, що весь повністю загал має прийти до пізнання Творця, що зветься «Тора», коли вона - імена Творця.