Згідно з тим, що пояснено стосовно “полюби ближнього свого”

Стаття 7, 1984

(переклад з івриту)

Згідно з тим, що пояснено стосовно “Полюби ближнього”, у це правило включені деталі 612 заповідей, як сказали кабалісти: “А решта - пояснення; іди, вивчи”. Мається на увазі, що виконанням 612 заповідей удостоїмось “полюби ближнього” в цілому. А потім - любові до Творця.

Якщо так, що дає нам любов між товаришами? Як написано (стаття 5, 1985 р.) про те, коли збираються декілька товаришів, і оскільки немає в кожного з них більшого, аніж невелика сила любові до ближнього, тобто може здійснювати заповідь любові до ближнього лише в потенціалі, тож коли діло доходить до реальних вчинків, тоді він згадує, що в помислах своїх вирішував відмовитись від себелюбства на користь ближнього. Але фактично бачить, що не здатний він відмовитись на користь ближнього від жодної насолоди, яку дає бажання отримати, навіть щонайменшої.

Однак внаслідок того, що збираються декілька людей, і вони мають спільну думку, що треба прийти до любові до ближнього, і коли вони анулюються один перед одним, тоді кожен складається з усіх. І за допомогою цього накопичується в кожного велика сила згідно з величиною групи. І тоді він в силах втілити любов до ближнього в дію.

Згідно з цим з'ясуємо, що додають нам подробиці 612 заповідей, бо говорили ми, що вони для того, аби виконати загальне правило, але ж чи не існує воно завдяки товариській любові?

І ось в реальному житті ми бачимо, що також і у світських людей узвичаєна справа любові до товаришів, що також і вони збираються в різні кола, щоб була в них товариська любов. Якщо так, то яка різниця між кабалістами і звичайними світськими людьми?

Ось вислів говорить (Псалми, 1): “І в зібранні глузіїв не сидів”. І маємо зрозуміти, що це за заборона “зібрання глузіїв”. Якщо йдеться про лихослів’я, чи про беззмістовні розмови, то коли так, тоді ця заборона не з причини зібрання глузівників. Що ж додає нам заборона “зібрання глузіїв”?

Проте мається на увазі таке: навіть якщо й збираються декілька людей заради товариської любові, але ж з наміром, щоб кожен з них допоміг товаришу поліпшити його матеріальне становище, тоді всякий з них сподівається, що завдяки побільшенню зібрань кожен отримає від громади користь у справі покращення свого матеріального стану.

І після всіх засідань кожен робить підрахунки, скільки він отримав від громади для свого себелюбства, що виграло від цього бажання отримати. Чи ж не віддає він зусилля й час на користь громади? І що він надбав з цього? То ж, певне, йому більше щастило б, якби працював на власну користь. Щонайменше, у тій частині, у якій він докладав зусиль самотужки. “А я ж увійшов у цю групу, бо думав, що за допомогою громади я зможу здобути більше, аніж міг би нажити сам. А зараз я бачу, що не виграв нічого”.

І про це він шкодує і каже: “Краще було б мені замість того, що віддав свій час громаді, ліпше було б, якби принаймні послуговувався я власною малою силою заради себе. А нині ж, коли вже присвятив час громаді, аби набути мені більше майна за допомогою групи, врешті-решт стало ясно мені, що мало того, що не маю жодного прибутку від громади, але ще й втратив те, що міг би здобути своїми силами”.

І коли є хтось, хто хоче говорити що, мовляв, треба працювати над товариською любов’ю заради віддачі, тобто щоб усі працювали б на благо ближнього, то всі глузують і сміються з цього. І має вигляд це в їхніх очах як якесь блазнювання. Тож таке воно – звичайне зібрання світських людей.

І про це мовлено: “А доброчинство народів - гріх, бо все добро, яке чинять, заради себе роблять його”. Тож таке товариство віддаляє людину від віддачі. І викидає людину у світ глузу.

І це сутність заборони “зібрання глузіїв”.

А кабалісти сказали про подібні компанії: “Розгін злодіїв є добром для них і добром для світу”. Тобто набагато краще, аби не існували. Але ж у праведників навпаки. “Зібрання праведників - добре їм і добре світові”.

А що означає “праведники”? То ті, які бажають здійснювати цей принцип: “Полюби ближнього, як самого себе”, коли всі наміри кожного - вийти з себелюбства і прийняти на себе іншу природу, яка є любов'ю до ближнього. При тому, що це заповідь, яку треба виконувати, і людина в змозі присилити себе, діяти вимушено, але ж любов - це те, що доручено серцю, а серце з боку природи не згодне з цим. Якщо так, то що здатна людина зробити, аби увійшла в її серце любов до ближнього?

Для цього дано нам виконувати 612 заповідей, бо через їхні властивості можна досягти відчуття в серці. Але ж оскільки це проти природи, то таке відчуття занадто мале, аби була в людини можливість проявити любов до товаришів на ділі попри те, що є в неї потреба в цьому. Тож потрібно тепер шукати порад, щоб змогла вона це здійснити.

І ось рада тому, щоб змогла людина збільшити силу свою в реалізації принципу “Полюби ближнього”: робиться це через товариську любов.

Якщо кожен включився в товариша та скасував себе щодо нього, тоді створюється єдиний блок, який всі малі частинки тих, хто бажає любові до ближнього, поєднує в спільну силу, що складається з багатьох частин. І коли вже є в людини велика сила, тоді вона спроможна реалізувати любов до товаришів.

І тоді людина може прийти до любові до Творця. Але лише за тієї умови, що кожен анулюється щодо іншого. Бо ж інакше, коли він відокремлений від товариша, не може він одержати від нього його частину, яку має отримати. Тож кожен має сказати, що він нуль порівняно зі своїм товаришем.

І це подібно до того, як пишуть цифри: коли пишуть спочатку 1, а потім нуль, і це вдесятеро більше - 10. А коли пишуться два нулі, тоді виходить в сто разів більше - 100. Тобто коли товариш його – як цифра "один", а нуль (він сам) за ним, це вважається, що отримує від товариша свого вдесятеро. А якщо він каже, що він - два нулі супроти товариша свого, він отримує від товариша в сто разів більше.

Якщо ж, навпаки, він каже, що товариш його - нуль, а він - одиниця, тоді він менше від товариша вдесятеро - 0.1. А коли він може сказати, що він - одиниця, і є в нього двоє товаришів, які є двома нулями проти нього, тоді визначається він як сота частина щодо них, і це означає, що він - 0.01. Виходить відповідно до кількості нулів, які є в нього від товаришів, так його величінь і зменшується.

І все ж таки, навіть коли є вже в нього сила, щоб проявити любов до ближнього дієво, а власну користь він відчуває як злу річ для себе, в усякому разі “не вір у себе”. І повинен бути в нього острах: раптом в середині роботи впаде в себелюбство. Тобто якщо дадуть йому насолоду більшу від тієї, яку він звик отримувати. І навіть при тому, що стосовно невеликих насолод він вже може створити намір “заради віддачі” і ладен відмовитися від них, але ж щодо великих насолод він живе у страсі.

І це зветься “трепіт”. І це вхід до отримання світла віри, яке зветься “перебування Шхіни”. Як написано в (коментарі) “Сулам”: “Згідно з мірою трепету - таку ступінь віри він досягає ”.

Тому маємо пам’ятати, що “Полюби ближнього, як самого себе” треба виконувати з міркувань заповіді, що це Творець наказав займатися любов’ю до товаришів.

А рабі Аківа, він лише пояснює те, що Творець дав цю заповідь, бо було в Його намірі зробити з цієї заповіді загальне правило, за яким змогли б виконувати всі заповіді з тієї причини, що це наказ Творця, а не з розуміння власної користі.

Тобто не те, що заповіді дадуть нам можливість розширити бажання отримати, що є в нас, мовляв, через виконання заповідей людина отримуватиме як оплату за це багато винагороди. А навпаки, виконанням заповідей ми прийдемо до такої винагороди, що зможемо анулювати наше себелюбство і прийти до любові до ближнього. А потім - до любові до Творця.

І тому зрозуміємо те, що сказали кабалісти про вислів: “І покладете” (івр.: "самтем") - це від слова “зілля” (івр.: - "сам"). Удостоївся - це еліксир життя. Не удостоївся – тоді це смертельне зілля”.

Тобто, як згадано вище, “не удостоївся” - це працював у Торі і заповідях, щоб любов до себе збільшилась, і тіло здобуло б набутків за свою роботу. “Удостоївся” - тоді анулюється його себелюбство.

Інакше кажучи, має намір отримати винагороду таку, щоб була в нього сила для любові до ближнього, а через це він прийде до любові до Творця. І все прагнення його буде тільки принести задоволення Творцю.