Стаття 20, 1991
(переклад з івриту)
Мудреці (в «Берешіт Раба», 68:9) сказали так: «Через що називають Творця по імені й називають його «Маком» (місце). Бо Він є місцем для світу, а не Його світ є місцем для Нього. Чому написано: «Ось, місце зі Мною»? Тому що Творець є місцем світу, а не Його світ є місцем для Нього». А також сказали (в трактаті «Авот», 4:3): «Немає нічого, чому не було б місця». І маємо зрозуміти, чому це хоче нас навчити в духовній роботі.
Ось, «місце» в духовній роботі слід пояснити як місце хісарону. Тобто, якщо є в людини якийсь хісарон, слід сказати, що має вона можливість отримати наповнення для свого хісарону. Але якщо немає в неї хісарону, ні до чого казати, що може наповнити, оскільки немає їй що наповнювати. Як наприклад, якщо хтось не голодний, він не може їсти. І це зветься, що не має він місця щоб наповнити його, або якщо не спраглий, не може пити воду, через те, що немає місця отримати наповнення.
І сказаним маємо пояснити, - яка відмінність між «Місце для світу» і «благословенно Місце», тобто «місце» Творця. А в плані духовної роботи слід пояснити, що Творець є місцем для Його світу. Тобто, виправлення створіння полягає в тому, що «місце Творця», тобто хісарон, що зветься «місцем Творця», це те, що Творець бажає віддавати, - тобто хісарон.
Сказати про Творця, що існує [в Нього] хісарон, це означає, що Він бажає дати благо Своїм створінням. І з таким бажанням віддавати, коли всі у світі будуть в стані такого хісарону, бажаючи віддавати так, як Творець, - тоді світ існуватиме в досконалості. І тоді Творець зможе давати їм благо й насолоду. Чому? Тому що отримання добра й насолоди буде відбуватися шляхом виправлення.
Однак, світ Його не є Його місцем. Тобто, хісароном, адже бажання, що є в світі, є бажанням отримувати, і воно не належить Творцеві, бо від кого Він отримає? Тому Він, тобто бажання віддачі, яке є у Творця, - саме це ті, хто в Його світі, повинні прийняти на себе і не користуватися природою бажання отримувати, тим хісароном, з яким народилося створіння, що зветься «суще з нічого», - і це й називається «Місцем світу».
А робота людини тільки в тому, як вийти з природи бажання, що існує в світі і здобути інше бажання, що є бажанням віддавати. І це є важкою роботою. А досягти цього можна тільки завдяки Торі, як сказали мудреці: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Бо саме завдяки Торі можна вийти з-під влади бажання отримувати для себе і досягти бажання віддачі, оскільки це інша природа, і тільки світло Тори допомагає в цьому.
Виходить, що Він, тобто Творець, є місцем для світу, тобто світ повинен прийти до хісарону Творця, яким є бажання віддавати й досягти його. Однак, Його світ, тобто хісарон, що є у світу з боку створіння, - бажання отримувати для себе, - не є хісароном Творця. Тому кажуть «благословенно «Місце». Тобто, коли людина удостоюється отримати хісарон Творця, яким є бажання віддавати, тоді вона дякує Творцеві за те, що Він дав їй Своє місце, тобто бажання віддавати, що є у Творця. І людина повинна прийти до цього рівня, тобто щоби було в неї бажання віддавати. Тому й кажуть «благословенно Місце» за те, що дав нам «місце», тобто Свій хісарон, що є бажанням віддачі, і це бажання Своє Творець може наповнити добром і насолодою.
І сказаним слід пояснити те, що ми запитували: що означає в духовній роботі «немає нічого, чому не було б місця». А пояснення цьому: те, що людина бажає досягти, тобто бажання віддачі, є річчю, яку вона відчуває як те, чого їй бракує. Тоді людина повинна спочатку попрацювати, щоб для того, чого вона бажає досягти, тобто для бажання віддачі, - щоб передусім було в неї місце, тобто істинний хісарон. І це виражається в двох видах:
а) щоб відчула, що їй бракує;
б) щоб відчула, що тільки Творець може допомогти їй, а людина сама не здатна у жоден спосіб вийти з-під влади бажання отримувати собі.
І це: «не існує нічого, чому не було б місця». Тобто, порядок роботи такий, що людина повинна насамперед підготувати місце, тобто хісарон, а потім Творець дає їй наповнення для її хісарону.
Однак слід знати, що хоч головне в роботі людини це прийти до усвідомлення, що бракує їй бажання віддачі і молитися Творцеві, щоб наповнив її хісарон, щоби дав їй це бажання, але людина повинна йти також і правою лінією, що визначається як досконалість. Тобто, щоб людина відчувала себе довершеною. І це для того, щоб була в неї можливість скласти подяку Творцеві. Бо в час, коли людина молиться про щось, щоби Творець задовольнив би її хісарон, вона зветься «проклятою», а «проклятий не зливається з Благословенним».
Тому сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 32): «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві, а потім молиться». І це тому, що коли людина складає хвалу Творцеві, то певно, якщо вона бачить славу Творця, - вихваляє Його, і виходить тоді, що людина в досконалому стані, тобто вона перебуває в стані благословення, і, само собою, «благословенний зливається з Благословенним», тоді людина може притягнути згори благословення.
І порядок має бути такий, що людина повинна знайти в собі щось добре, що Творець дав їй. І хоч наразі людина в нестачах, але повинна пробудити в собі решімот від того, що було в неї щось добре від Творця, щоб змогла за це подякувати Творцеві. Не так важливо від чого людина втішалася, важливо те, що вона мала задоволення від цього. І вона складає нині подяку Творцеві за це, і само собою, перебуває в стані досконалості.
Тобто, була вона тоді в мирі з Творцем, тому що Він давав їй насолоду. І людина вже може бути в радості від того, що було з нею. А тепер вона може прийти до Творця, щоби допоміг їй, оскільки вона вже не засмучена, відчуваючи, що погано їй більше за всіх людей, і це звалося, що вона в стані «проклята», а «проклятий не з’єднується з Благословенним», - а нині вона в стані «благословенна». Тому людина повинна шукати в собі щось, щоб була в неї можливість скласти подяку Творцю.
І це те, що написано: «І хай не приходять побачити обличчя Моє порожніми». Слід пояснити, що в час, коли людина приходить щось просити у Творця, їй не можна бути порожньою, тобто коли не має в ній нічого, а повинна людина спочатку постаратися знайти в собі щось, що Творець дав їй, за що вона й благословляє Його.
А потім вона може просити у Творця, як сказано вище, оскільки думає вона про те, що отримала від Нього. А отже, має вона вже зв’язок з Творцем, бо Він дарував їй щось, і не має значення що, а важливо те, що вона може дякувати Йому за це. І вже є в неї зв’язок з Творцем тим, що вона задоволена Творцем через це, що Він дарував їй.
Тому, оскільки людина наразі в мирі з Творцем, це є сґулою, щоб Творець задовольнив би її потреби. Бо це як сказав мій пан, батько й учитель, що цим «благословенний зливається з Благословенним». Тому потрібно дуже стерегтися, щоб не впасти в кліпу смутку, бо тоді людина відокремлена від Творця - і зовсім інша річ, коли вона в стані «благословенна».
А головне, що людині потрібно намагатися бути «удостоєною». Тобто, молитися Творцеві, щоб бути в стані удостоєної. Бо коли вона в цьому стані, тоді є в неї жага до Тори та молитви. І все що належить до святості, коли вона бачить це, все воно подобається їй. І отримує від цього піднесений настрій, тому що людина відчуває смак життя в усьому, що належить до святості.
Тоді ж коли вона «не удостоїлася», то все буквально назворот. Тобто, тоді немає в неї жадання до Тори й до молитви. І все, що вона робить в святості, все в неї йде під примусом. І буквально, коли людина робить собі розрахунок, вона каже про все, що має належність до святості, що це для неї як зілля смерті, і вона хоче швиденько втекти від усіх цих речей, що навколо неї.
Хоча й бачить людина, що ті, хто в її оточенні, таки займаються Торою та заповідями, і мають добрий настрій під час роботи, якою вони займаються. Тоді тіло людини пояснює, що якби був у тих людей той же смак, який вона відчуває, певно що вони були б не кращі за неї. А іноді людина й не думає навіть пояснювати, чому вони такі придатні, а вона – ні. Тобто те, що вони займаються роботою Творця з піднесенням, як в Торі так і в молитві, - цього ще недостатньо для неї, щоб отримати від цього прагнення до духовної роботи. А насправді слід сказати, оскільки ця людина, вона в стані «не удостоїлася», тому «Тора її робиться для неї зіллям смерті».
І сказаним можемо пояснити те, що говорили мудреці (в трактаті «Йома», 72): «Сказав рабі Єгошуа бен Леві: «Що означає написане – «ось Тора, яку дав Моше»? – це: удостоївся, - стає для нього еліксиром життя, не удостоївся, - стає для нього зіллям смерті».
І слід пояснити за методикою духовної роботи: якщо людина удостоїлася, тоді Тора її робиться для неї еліксиром життя. Тобто, вона відчуває смак життя в Торі та молитві, і в усьому, що в святості. А коли вона, - хай нас омине! – не удостоїлася, тоді Тора її стає для неї зіллям смерті, тобто вона відчуває в Торі й у роботі категорію «зілля смерті», тобто смак смертного зілля, і хоче втекти як від Тори, так і від духовної роботи, і все, що вона таки виконує, то це тільки через примус.
Проте, маємо знати, що порядок духовної роботи людини ведеться у двох станах:
а) ло лішма;
б) лішма, тобто заради віддачі.
І у «Передмові до книги Зоар» (п.29) каже так: «І знай, що робота наша впродовж сімдесяти наших років поділяється на чотири частини:
Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи нечистих чотирьох світів АБЄА. Бо якщо не буде в нас цього бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити, бо немає такого, хто виправляв би те, чого в нього немає. Тобто, щоб кліпот панували над людиною, і давали б їй свої світла, для того, щоб надати їй весь матеріал, з яким людина повинна працювати й виправляти. І це – до тринадцяти років.
Частина друга – це від 13 років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, яка є «ахораїм» - зворотною стороною святої душі, одягненої в бажання отримувати з часу народження людини. Проте, не починає пробуджуватися раніше, ніж через 13 років (з причини, описаної вище). І тоді вона починає входити під владу системи світів святості. А головна велич бажання отримувати формується лише в духовному. І разом з цим, ця частина є незрівнянно важливішою за першу, адже вона є рівнем, що приводить людину до лішма, як сказали мудреці: «Хай завжди займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма». А кінцевий рівень цієї другої частини той, що полюбить Творця з великою пристрастю, настільки, що пристрасть завжди в людини перед очима, весь день і всю ніч. І як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати».
Частина третя – це робота в Торі та заповідях лішма, тобто заради віддачі, а не щоб отримати винагороду. Ця робота очищає егоїстичне бажання, що в людині й обертає його на бажання віддавати. Коли в міру очищення бажання отримувати робиться гідним і готовим отримати п’ять частин душі, названих НАРАНХАЙ».
І зі сказаного ми бачимо, що потрібно нам діяти спочатку в ло лішма, тобто досягти бажання і прагнення до світла насолоди, зодягнутого в Тору та заповіді. І це є роботою, яку людина повинна виконувати тільки для власної користі. Тобто те, що вона займається духовною роботою, - це для того, щоб давати задоволення бажанню отримувати більшими насолодами, ніж матеріальні. Виходить, що ця робота, що зветься «ло лішма», вона для того, щоб працювати тільки аби отримати душевне задоволення, а не з причини «дати задоволення Створювачу своєму». Тобто, людина трудиться в роботі виконання Тори та заповідей задля власної користі, і не думає про благо Творця.
І в час, коли вона починає працювати ло лімша, для того, щоб досягти душевного задоволення, тоді людина починає відчувати смак в Торі й у духовній роботі, і має піднесений настрій, і починає відчувати любов до Творця, і є в неї тоді прихильність до святості. Однак, коли вона бажає увійти в роботу віддачі, тобто працювати на благо Творця, а не для власної вигоди, тоді забирають в людини смак, який відчувала в час своєї роботи виключно для особистої користі.
І це для того, щоб привчила вона себе діяти на благо Творця, а не на користь собі. А оскільки людина була звичною відчувати смак в духовній роботі в стані другої частини роботи, а тепер немає їй того смаку солодкості, який відчувала в стані роботи ло лішма, вона думає – те, що немає в неї смаку в роботі такого, як було в неї перед входом в роботу лішма, це з тієї причини, що сама вона стала гіршою, ніж була тоді. Тому людина каже, що бачить вона, - ця робота не для неї, і хоче втекти з поля бою.
А правда полягає в тому, що людині слід вірити, - те, що вона не відчуває смаку в духовній роботі, це не через те, що впала вона наразі зі свого рівня, який мала перед цим. А це тому, що тепер навчають її згори, щоб вона привчила себе працювати заради небес, і не дивитися на себе, - чи є в неї насолода від цієї роботи. А хай призвичаює себе працювати заради небес, тобто, як сказав мій батько й учитель (наводиться в статті «Порядок духовної роботи за Бааль Суламом»), людина має вірити в час, коли відносить свою роботу до Творця, що Творець приймає її роботу, і не має значення, яка форма є в її роботі.
Виходить, що людина, коли вона не відчуває смаку в роботі, тоді вона повинна сказати, що наразі є в неї можливість, що може працювати лише на користь Творця, тобто щоб Творець втішався від її роботи. Адже наразі людина не відчуває смаку в роботі щоб сказати, що саме смак притягує її.
Проте, в час коли людина пересилює себе і працює для того, щоб Творець втішався від її роботи, вона повинна намагатися відчувати задоволення від того, що має тепер можливість працювати тільки в ім’я небес. І через це в неї має бути піднесений настрій. Бо про цю роботу сказано: «Служіть Творцю в радості». Тобто там, де людина бачить, що є для неї робота, тобто є можливість перебороти, адже тіло бажає, щоб саме бажання отримувати мало задоволення від його роботи, то людина повинна подолати його, щоб працювало саме для того, аби Творець мав би втіху від її служіння. Адже наразі людина не відчуває смаку в роботі, щоб сказати, що саме смак притягує її, - і саме це називається «роботою».
І від цієї діяльності людина повинна отримувати радість, від того, що вона бачить, що тепер є в неї можливість виконувати роботу, яка була б виключно аби принести задоволення її Створювачу. Але тут починаються підйоми й падіння, через те що кожного разу дають людині відчути істину, наскільки вона насправді віддалена від цього, адже це проти природи.
Але слід запитати, чому зробив Творець так, що людина не буде в силах сама протидіяти своєму клі отримання, а матиме потребу в Творці, щоби допоміг їй. На це сказав мій батько й учитель, що якби не це, - те, що людина не може подолати сама без допомоги Творця, - тоді вона бачила б що залишиться за межами святості. І сказав, що сенс той, що коли людина могла б перебороти зло, що в ній, і само собою відчувала б смак у роботі, і задовольнялася б малим, то відчувала б, що хвала богові, вона займається Торою та заповідями, і відчуває, що все робить заради небес, і якщо так, - чого ще їй бракує? А тому не бачила б, що вона може ще додати, бо насправді вона й дійсно була б служителем Творця, - а оскільки без хісарону людина не здатна працювати, залишилася б в катнуті, - малому стані святості.
Коли ж людина бачить, що не в її змозі перебороти себе і зробити щось в ім’я небес, і щоразу є в неї падіння й підйоми, то завдяки цьому бачить вона, що потребує допомоги Творця. А допомога, яку дає Творець, це як каже Зоар про написане: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує: «Чим допомагають йому?», і відповідає: «Святою душею».
Отже, щоразу людина удостоюється більш високої душі, відповідно до помочі, яку вона просить. Тобто, спочатку світло нефеш, а потім руах, аж поки удостоюється всього НАРАНХАЙ, що в її душі. Виходить, згідно з цим, підйоми та падіння, які людина отримує, вони приходять згори з попереднім задумом, що завдяки цьому людина досягне того, що належить до її душі.
Однак, в час, коли людина ще перебуває в ло лішма, і навіть ще не досягла ло лішма в плані великої пристрасті до Творця, як сказано вище щодо частини другої, тобто «як згадаю Його, не дає мені це спати», - також треба вже починати роботу у віддачі, і не чекати аж поки прийде до категорії ло лішма, що зветься «як згадаю Його, не дає мені це спати». Бо людина може залишитися в цьому стані навіки. А отже, після того, як прийшла до стану ло лішма, і відчуває смак в роботі, вже тоді дають їй згори збудження, щоб захотіла щось зробити заради віддачі. І тоді починається справжня робота, аж поки згори дадуть їй бажання віддавати.