І пішов Моше
Стаття 1, 1986
(переклад з івриту)
Зоар (стор.1, і в Суламі п.п.1-3) говорить: "І пішов Моше. Рабі Хізкія почав: "Він спрямовував правицю Моше, руку пишноти його, розсік води перед ними. Троє братів святих ішли між ними. І хто це: Моше, Аарон і Мірьям. Адже встановили ми, що Аарон є правицею Ісраеля. Тобто, як написано: "І почув ханаанець, цар Араду, що йде Ісраель через "атарім". Через атарім означає, що Ісраель були як людина без кінцівки, що йде і спирається в кожному місці. Бо атарім означає "місця". І тоді, - "і воював з Ісраелем, і захопив з них бранців", - а це сталося тому, що були вони без правиці. Отже, дивись, - Аарон був правицею тіла, котре є "тіферет" (пишнота). І тому написано "спрямовував правицю Моше, руку пишноти його".
І треба зрозуміти пояснення, котре дано на вислів "І почув ханаанець". І пояснює Раші: "Почув, що вмер Аарон і зникли хмари слави, як людина, що йде без кінцівки". А що означає, що Аарон був правицею? І ще треба зрозуміти образ, що той, в кого немає кінцівки, коли йде, спирається в кожному місці. А треба знати, коли хочуть зробити будь-що, - повинна бути причина, яка змушує людину зробити це, і відповідно до важливості мети людина здатна докласти зусиль, аби досягти бажаного.
І через це, коли людина починає просуватися в роботі Творця, і бажає діяти в вірі та віддачі, певно, вона хоче знати, що то за причина, що маємо йти саме цим шляхом. І кожен розуміє, своїм здоровим глуздом, що коли б робота ця ґрунтувалася на основі отримання та знання, була б така робота кращою та більш вдалою. Тобто, тіло, зване "себелюбство", не настільки вже й опиралося б цій роботі. Бо хоч тіло й бажає спокою, і не хоче взагалі працювати, але якщо б основою були отримання та знання, то певно було б набагато легше, і напевне було б більше людей, які займаються Торою та заповідями.
А мій пан, батько й учитель говорив, що Творець бажає, щоб був опір з боку тіла, щоб людина була змушена прийти за поміччю до Творця, а без допомоги від Творця не буде можливості прийти до мети. І це сталося для того, щоб була можливість в людини підніматися щоразу на більш високий щабель, як сказали мудреці: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають". І сказано в святому Зоарі: "Чим допомагають йому? – святою душею. Коли народжується, дають йому душу більш чисту". Тому дають людині роботу, щоб була їй можливість підніматися сходами святості.
Але ж щодо порядку роботи, тобто, щоб людина просила допомоги від Творця, - там треба берегтися, бо коли людина підходить до духовної роботи, тоді говорить їй тіло: "Що тобі, що так вже й горюєш, адже так чи інакше ти не здатна подолати природу, котра є в тебе, що зветься "себелюбством". І не сила тобі вийти з цього, тут лише Творець має допомагати. Коли так, що ти так силуєш себе й докладаєш величезних зусиль, вийти з себелюбства, - чи не марна твоя праця? Якщо так, то зусилля ці – навіщо вони?"
І на це сказав мій пан, батько й учитель, що перед кожною з робіт, котру людина хоче виконати, вона має сказати, що весь вибір залежить саме від неї. І не треба говорити тоді, що Творець їй допоможе. А скільки здатна вона докласти своїх власних сил, - повинна зробити це. І тільки аби закінчити дію, їй потрібно, щоб Творець закінчив. Бо не в її змозі завершити роботу, з причини, наведеної нами вище.
І це те, як сказали кабалісти (трактат Авот, 5:21): "Він говорив, - не тобі закінчити роботу". Якщо так, можна сказати: "То навіщо мені треба працювати, адже не в моїх силах її закінчити, коли так, то яка користь з моєї роботи?" І це те, що продовжує Мішна: "І не вільний ти покинути її".
Отже, ми бачимо тут дві речі, неначебто протилежні. Бо з одного боку говорять людині, що вона повинна працювати "як віл під ярмо і віслюк під поклажу". Виходить з цього, що духовна робота залежить від людини, тобто вона може її завершити. А з іншого боку ми говоримо, як написано: "Творець завершить за мене".
А справа в тому, що потрібно і те, і те. Бо з одного боку людина має зробити вибір, тобто, щоб було в неї бажання працювати заради небес. І якщо могла б закінчити цю роботу, вона залишилась би в такому стані, бо вже відчувала б себе досконалою. Оскільки бачить, що всі її дії – заради небес, і чого їй ще бракує? Тому не має вона тоді жодної потреби притягнути світло Тори.
А власне, щоб була в людини потреба просуватися в Торі, адже поняття "Тора" – це "імена Творця", бо Творець бажав розкритися створінням, а згідно з правилом "Не існує світла без клі" – як людина може бути здатна отримати світло Тори, коли немає в неї клі, що зветься "потреба та хісарон"? - і через це, в час, коли людина починає працювати, і бачить, що не може закінчити роботу, тоді вона дістає потребу й хісарон до світла Тори.
Бо як сказали мудреці, "Світло що в ній, повертає до добра".
І тоді щоразу, коли людина бажає бути чистішою, вона мусить отримати згори більшу допомогу. Тому обидві речі нам потрібні, і немає ніякого протиріччя між ними, адже в кожної є її особиста функція.
І на зразок цього ми бачимо в матеріальному, що певно, все, що робиться в духовному, приходить цей спосіб дій також і в матеріальне. І ми бачимо, що ведеться так, що коли стоїть чоловік на вулиці і має при собі ношу, важкий лантух, і просить людей, що проходять повз нього, щоб допомогли йому підняти лантух на плечі, то кожний відповідає йому, що не має на це часу, і нехай попросить когось іншого, - чи бракує тут людей, які могли б допомогти тобі? і тобі не так вже й горить, щоб саме я тобі допомагав. Але ж якщо чоловік несе той лантух з важким тягарем на плечах, і лантух трохи зсувається йому з пліч, і готовий вже зовсім впасти на землю, а люди проходять поблизу і він просить помочі, щоб допомогли прилаштувати той лантух йому на плечі, щоб не падав, то ми бачимо, що тоді, коли ноша вже може впасти йому з плечей, - жоден не скаже: "Немає мені часу, проси когось іншого, хай допоможе тобі", а перший же, хто з’явиться поряд, відразу ж йому допоможе.
І треба зрозуміти різницю між тим, коли лантух з тягарем стоїть на землі, і чоловік просить допомоги, - і тоді в кожного є своя відмовка, щоб не допомагати. Однак, коли лантух в нього на плечах, але вже готовий впасти, - відразу ж перший, хто біля нього, допомагає йому. Тут маємо зрозуміти, що є відмінність у того, хто вже посеред справи, тобто що вже почав роботу, і бачимо, що він просить допомогти, щоби міг продовжити роботу, тобто, ноша, що на плечах у нього, от-от впаде, - тоді допомагають йому.
Але якщо він бажає почати роботу, тоді говорять йому: "Це тобі не горить. Думай собі, що тобі захотілося почати роботу не негайно, а ще через деякий час. Це не так вже й страшно". І через це кожен бачить, що він не так вже й потребує нагальної допомоги, а має ще час почекати, поки знайдеться хтось, в кого є зайва хвилина, - той і допоможе йому".
А висновок такий, що коли людина чекає, що Творець допоможе їй, і говорить: "Наразі я можу працювати. Проте, перш ніж Творець дасть мені бажання й прагнення, я не матиму сили подолати бажання свого тіла. Отже, я сиджу й виглядаю, - коли це Творець допоможе мені, щоб увійти мені вже в Його роботу".
Це подібно до того чоловіка, який стоїть та чекає, що кожна людина, що проходить перед ним, навантажить важкий повний лантух йому на плечі. Так само цей чоловік стоїть і чекає, - коли ж це Творець дасть йому сили та допоможе, й навантажить тягар малхут небес йому на плечі, як написано: "Як віл в ярмо й віслюк під поклажу". З цими ярмом та поклажею хоче він, щоб Творець допоміг йому, тоді він почне свою роботу. Тож йому й говорять: "Почекай слушного моменту, а поки що залишайся собі, з лантухом прийняття тягаря малхут небес внизу, на землі".
Однак той, хто вже почав свою роботу, і не говорить, що зачекає ще, аж поки Творець дасть йому бажання працювати в роботі святості, той і почне роботу, бо не бажає чекати, адже жага до роботи і до того, щоб прийти до істини штовхає його йти вперед, незважаючи на те, що не бачить можливості йти вперед самому, як це було у Нахшона.
Але людина бачить, що не може продовжувати цю роботу і боїться, що тягар малхут небес, котрий вона, як ношу, зараз несе, почне падати в неї, і починає кричати на допомогу, бо бачить щоразу, що вся ця поклажа, котру звалила на себе, починає падати. Це подібне до того чоловіка, в котрого на плечах лантух, а він відчуває, що лантух починає падати. Тоді ми бачимо, що в матеріальному ведеться так, що кожен, кого він зустрічає й просить у того допомоги, відразу надає її, негайно. І ніхто не відкладає її на потім.
Так і в духовному, - той, хто побачив, як тягар і поклажа починають падати з нього, тобто те, що перед цим прийняв на себе як роботу "як віл у ярмо і віслюк під поклажу", починає сунутися йому з пліч, і бачить, що ще трохи він опиниться в стані падіння, і кричить до Творця, - тоді він одержує допомогу, як сказали мудреці: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають", як згадано вище зі слів книги Зоар.
Але ж той, хто чекає, що спочатку Творець допоможе йому, говорячи, що потім буде він сам в силах працювати, про це сказав мій пан, батько й учитель, - як написано (Коелет, 11): "Хто стережеться вітру (івр. "руах) – не посіє, хто споглядає за хмарами – не зіжне". Це означає, що коли стоїть та сподівається, що Творець пошле йому дух (івр. "руах) повернення до Себе, - ця людина ніколи не дійде істини.
А тепер повернемося що нашого питання: що це за притча, що той, хто йде без кінцівки, то спирається в кожному місці, і коли вмер Аарон, - не стало кінцівки, правиці, і тоді виникла можливість у ханаанця воювати з Ісраелем. Маємо знати, що "правиця" зветься категорією хесед (милість), і це – властивість клі віддачі. Тобто, коли він бажає чинити лише хесед і віддавати, і Аарон самотужки притягував цю силу до народу Ісраеля.
І через це ніхто не міг воювати з Ісраелем. Бо звичай тіла, коли обзивається до людини і дає їй зрозуміти, - якщо вона послухається його, тоді воно дасть їй багато насолод. Але ж якщо тіло чує, що всі її бажання – виключно віддавати, тоді воно бачить, що не має сил говорити з людиною.
А силу віддачі отримували від Аарона, первосвященика, котрий є властивістю хесед, і були злитими з ним. Тому вони були під його владою. А отже, коли помер Аарон, зникла в Ісраеля сила віддачі, і тоді почалася війна отримування для себе, коли тіло вже знайшло можливість сперечатися з людиною. Тому і наведено образ, що коли людина йде без кінцівки, - має потребу сперти себе в будь-якому місці, де можна спертися.
То й висновок тут такий, що оскільки бракує людині сили вище знання, що зветься категорією "моха" (розум), а також категорії сили віддачі, котра зветься категорією "ліба" (серце), то за будь-яке зусилля, котре доклала людина, тіло вимагає підтримки, опори. Тобто запитує: "На що ти спираєшся, коли вимагаєш від мене, щоб я дало тобі сили в роботі?". А позаяк про властивість хесед не було в нього можливості сказати, що я йду вище знання, - цього бракувало, бо це є властивістю Аарона, який був властивістю хесед, що зветься "категорією віддачі та вище знання".
І це зветься "Підвісив землю ні на чому". А мій пан, батько й учитель пояснював, що віра вище знання називається, коли немає жодної опори, а все стоїть в повітрі. І говорить "Підвісив землю", де землею зветься "малхут небес", "на нічому", - без жодної основи.
Тому, коли помер Аарон, не було кому привабити для них цю силу. Тоді й шли вони в знанні, і, природно, спиралися на кожне місце. Означає це, що в кожному місці, де бачили, що можуть дістати підтримку, щоб тіло захотіло працювати в Торі та заповідях, - і отримували. І це зветься: "через атарім, - як людина, що йде без кінцівки". І, само собою, прийшов ханаанець воювати з Ісраелем, бо в знанні вони мають владу воювати. Але ж вище знання не мають жодної можливості сперечатися з цим шляхом, бо він не потребує жодної підтримки.
Відповідно, виходить, що головне зусилля починається тоді, коли людина бажає йти вище знання, а силу цю вона має отримати згори. І приходить це від сили властивості Аарона. А тепер людина сама повинна залучати цю силу, тобто, проситиме у Творця, щоби допоміг їй. І тоді починається справа двох категорій, за якими розрізняємо між:
а) тим, хто чекає, щоб Творець допоміг йому здобути цю силу і стоїть та чекає на це;
б) і між тим, хто не має терпіння очікувати, щоб Творець допоміг йому, а сам починає роботу. А потім кричить і просить у Творця, і говорить: "Бо дійшли води до душі". І коли вже прийшов до ясного знання, що лише Творець зможе допомогти йому, - тоді отримує допомогу.
А молитва людини повинна бути не як "від вуст та й назовні". А так, як стоїть перед небезпекою підкорення владі зла, адже приходять перед нею всі вагомі твердження, і хочуть заплутати людину в її роботі, коли вона бажає прийняти на себе тягар малхут небес. А вони докладають всіх зусиль завадити їй усім, що тільки в їхніх силах.
І це ми бачимо, як поет [цар Давид] дає нам ясну картину зла, котре постає проти нього. Наводиться в сліхот (молитви про пробачення): "До Тебе, Творець, закликатиму, Страшний та Жахливий, не приховуй лиця Свого в день лиха, коли постають проти нас ті, хто проклинає нас … що говорять – не приймати владу Всесильного, щоб схилятися перед Ним, служачи Йому, і не освячувати Святого, Хто багато вибачає, також не боятися страшного Всесильного мого: чуючи це, тремтітиме серце моє, таку відповідь дам я супротивникам моїм, не приведи Господь мені забути і залишити єдність з Всесильним моїм, Батьком моїм…"
Виходить з цього, що коли людина хоче прийняти на себе ярмо малхут небес, - поняття "ярмо" означає "Як віл у ярмо й віслюк під поклажу", тобто, обидва вони, як віслюк, так і віл, опираються прийняттю на себе роботи, а виконують роботу через примус. А чому вони протидіють? – тому що це лише тоді, коли відчувають, що працюють, але ж коли вони втішаються від роботи, наприклад, коли їдять, хоча й це також робота, але коли він втішається під час дії, це не зветься "робота".
Тому, коли в людини "немає правиці", що зветься категорією "бо бажає хеседу", - адже тоді вона втішалася від роботи, - тоді немає в сітри ахри ніякого контакту з цією роботою, щоб була в неї можливість воювати. Але ж коли "помер Аарон", і ще не удостоїлася людина властивості "хесед Аарона", тоді приходять до неї зовнішні сили й говорять до неї різними словами заперечення й невіри, і тоді робота – двома способами, зазначеними вище.