Стаття 40, 1989 рік
(переклад з івриту)
Про вислів «У цей день Творець, Всесильний твій, заповідає тобі виконувати ці закони і правопорядки; і дотримуйся, і виконуй їх всім серцем своїм і всією душею своєю». Пояснили кабалісти (Раші, «Прийде третя» в гл. «Ітро» 13:10): «Щодня хай будуть в очах твоїх як нові. Неначе отримав їх сьогодні з гори Синай. Неначе в цей день заповідані вони тобі».
І маємо зрозуміти, що додають нам слова «неначе в цей день заповідані вони тобі». І чому не досить по-простому, як було при горі Синай, коли отримали Тору, а ще й повинні ми прийняти на себе так, «неначе сьогодні заповідані вони тобі». Що додає нам це в духовній роботі?
Ось, в «Воротах намірів» (част. 2, стор. 9) говорить Арі так: «Щодо читання «Шма Ісраель», і щодо молитви, якою молимося щодня постійно, тричі: ввечері і вранці, й опівдні, в будні й у суботу, і в свято. Знай, що є відмінність і розбіжність велика між молитвами буднів і молитвою суботи й новомісяччя, і з молитвою в свята і в напівсвяткові дні. І не тільки це, а навіть в самі свята, молитва свята Песах не однакова з молитвою свята Шавуот. І більш за це: і в самі будні дні є відмінність велика між молитвою цього дня і молитвою дня наступного. І немає жодної молитви від дня, коли створено світ до кінця світу, щоб одна молитва була подібна до іншої. І людина не подібна ближньому своєму, і цей виправить те, чого не виправить інший. Тому що ціль заповіді молитви – з’ясовувати те, що вибирається з сімох «царів едомських», що померли. І кожного дня, і в кожній з молитов з’ясовують нові вибрані іскри».
А щоб зрозуміти феномен розбиття, що було у 7 царів Едому, яких ми повинні з’ясовувати за допомогою Тори, заповідей і молитви, нам слід пам’ятати дві речі, відомі нам:
а) мету творіння;
б) виправлення створіння.
Те, що метою творіння є надання блага Його створінням, тобто щоб створіння отримували благо та насолоду. А виправлення створіння – це те, щоби в час отримання блага й насолоди не відчували б сором через відмінність властивостей, що існує між отримувачем і Тим, хто йому дає. А рада цьому така, що зроблено було виправлення, коли при «заради отримання собі» вже світло не світить. Тому, коли людина занурена в келім егоїстичного отримання, існує щодо неї стан приховання і утаєння. І не здатна вона відчувати важливість святості, оскільки святість перебуває саме там, де є бажання принести задоволення своєму Сотворителю.
Проте перед цим, тобто весь той час, коли поки що не заслужила людина келім віддачі, адже лише в цих келім перебуває вище світло, вона вимушена отримувати все у вірі. Тобто вірити у Творця, що Він управляє світом властивістю «добрий і добродійний». І вірити у велич Творця, «оскільки Він – великий і всевладний». І вірити, що є великою заслугою служити великому Цареві. А сама ця справа сказати, що це є великою заслугою, не означає сказати вустами, а людина має відчути велике задоволення від того, що вона служить великому Царю. Тобто, коли вона може сказати, що служить великому Царю? – саме тоді, коли є в неї велике задоволення. А якщо поки що не відчуває втіхи від того, що обслуговує Царя, це є ознакою того, що поки що не піднялася на такий рівень, щоб вірити, що вона служить великому Царю.
Отже ми маємо вірити в те, що написано: « І царство Його над усім володарює». Як сказав мій пан, батько й учитель, благословенна пам’ять праведника, немає жодної іншої сили в світі, лише Творець, Він один робить і робитиме всі дії. І святість оживляє кліпот, бо немає в кліпот ніякої життєвої сили, крім того, що святість дає їм. І це те, що написано: «А Ти оживляєш усіх». І пояснення того, що «царство (івр. «малхуто») Його над усім володарює» таке, що Малхут світу Ацилут дає життя їм, інакше не змогли б існувати.
І згідно з цим виходить, як ми вивчаємо, Творець створив бажання отримувати, щоб отримувало насолоду, і воно мусить одержувати насолоду й задоволення, інакше немає йому права на існування в світі. Тобто, хоча й було зроблено скорочення та приховання щодо бажання отримувати собі, і благо й насолода не входять у нього, однак, щоб це бажання існувало, бо якщо анулюється, не буде чого виправляти; отже, для свого існування воно отримує невелику життєву силу, щоб не анулювалось. І ця життєва сила походить від сили розбиття келім, коли впали святі іскри всередину кліпот, щоб мали вони життєву силу, і не анулювалися.
І зі сказаного виходить, що без насолоди не можна жити, а весь той час, поки людина не прийняла на себе тягар «малхут небес» (панування властивості віддачі), людина ця отримує життєву силу лише від Творця. Проте вона не має віри в Творця, щоб сказати, що саме Він дає їй життя, тому вона говорить, що життя вона дістає від природи. А ми маємо сказати, що правда в тому, що Творець приховує себе в цих «одежинах» по відношенню до людей «вільнодумних». Але вони не вірять в це, в те, що Творець приховує себе від людини, щоб вона не могла вірити, що Він є Тим, хто дає. Бо Творець укриває себе вбранням відокремлення. Тому насолода від Творця приходить до людини в такому вбранні, що в них, у вбраннях, одягнено насолоду.
І це подібне до того, як ми бачимо, що є людська їжа, коли людина сидить і їсть за трапезою м'ясо й рибу і подібне. І від цього вона має задоволення. А те, що залишається, залишки від їжі, вона кидає у сміття для кішок, щоб їли ці відходи. І ясно, що кішки тішаться відходами, і ми бачимо, що мають вони цілковите задоволення від тієї їжі, яку вони знаходять на смітнику. Тому ми бачимо, як собаки і півні тощо – всі втішаються від такої їжі. Отже є різниця, що задоволення людини – воно не від відходів, тоді як їм достатньо їжі з відходів.
Так само і в роботі Творця. Є люди, які тішаться, маючи задоволення від відходів, тобто від кліпот, того, що святість дає в кліпот «тоненьке світіння». І від цього мають вони повне задоволення. І є люди, які також отримують задоволення, як і весь загал, від відходів святості. Однак ці харчі не задовольняють їх, оскільки є в них внутрішній тиск, і відчувають, що не варто народжуватися, щоб отримувати задоволення од відходів.
Тобто вони відчувають, що не може бути, щоб та їжа, яка дається тваринам, тобто худобі і звірям, і птиці тощо, щоб це було харчуванням для людей. Адже є в людини звання рівня «медабер» (букв. «той, хто говорить, мовець») і вона буде рівною тваринам? Тобто з того, чим харчуються тварини, харчуватимуться й ті, хто «медабер»? І це відчуття не дає їм спокою. І починають шукати інше місце живлення, щоб можна було сказати, що для цього варто народжуватися і втішатися життям.
І це є тим чинником, що приведе їх до пошуків духовного. І спричинює їм те, щоб вони прийняли на себе тягар малхут небес і тягар Тори та заповідей. А також і в цьому, тобто після того, як прийняли на себе тягар Тори та заповідей, є серед них такі, що дістають задоволення від стану «ло лішма». Як каже Рамбам, що спочатку навчають їх займатися Торою й заповідями ради отримання винагороди. І так і має бути, щоб не міняли порядок своєї роботи, «аж поки примножиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю, тоді розкривають їм цю таємницю потроху».
І виникає питання: звідки ми знаємо, що вони перебувають в стані «аж поки примножиться їхнє знання». А відповідь така, як зазначено вище, що людина дістає внутрішній поштовх і відчуває, що неможливо сказати, що вона [вже досягла] того, що написано: «бо це мудрість ваша й розуміння ваше в очах народів». Тоді бачимо, що вже примножилося її знання. І вже вона в стані, як каже Рамбам «і порозумнішали більшою мудрістю», тобто стала людина мудрою, і починає відчувати, що існує також внутрішня суть в Торі та заповідях. «Тоді розкривають їй цю таємницю». Тобто те, що необхідно працювати також над наміром. Це означає, що людині слід намагатися, щоб усі її діяння були заради віддачі. А тоді вже вона приходить до злиття з Творцем. І удостоюється тоді блага й насолоди мети творіння, і тоді вона живиться харчами, придатними для людської їжі, а не від покидьків, того, що святість викидає в кліпот, щоб було їм чим живитися.
Але це тільки «тоненьке світіння», аби їм існувати, тобто щоб не пішли зі світу. Бо якщо бажання отримувати анулюється у світі, не буде кого виправляти. А як ми вивчаємо, основне в створінні – це бажання отримувати, і воно є всім тим матеріалом, що є в створінні, однак, як сказано вище, існує справа виправлення створіння. Саме ж створіння зветься «бажанням отримувати», і феномен цей створено силою мети творіння. Тобто бажання Творця дати благо Його створінням створило, як суще із нічого, бажання отримувати. А виправлення створіння – це коли додають до нього намір «заради віддачі», і тоді людина гідна отримати добро й насолоду. А вже тим, що удостоюємося злиття, що є тотожністю властивостей, приходимо до рівня «бо це мудрість ваша й розуміння ваше в очах народів». Інакше кажучи, лише в час, коли виходимо з-під влади народів, що зветься «володінням багатьох», і приходимо до володіння Єдиного, де для людини існує лише володіння Творця, тоді удостоюємося світла хохми і біни (мудрості й розуміння).
Однак, хоч і отримала вже людина внутрішній поштовх, що бажає працювати ради віддачі, а не просто діяти ради отримання винагороди, то розум зобов’язує, що вона має йти вперед, і щодня має ставати сильнішою, ніж учора. А фактично починається тут новий процес, який буквально протирічить розуму. Тобто починається тут порядок підйомів та падінь. Так, що іноді людина каже, що «попередні дні були кращі за ці», і може бути за один день кілька підйомів та падінь, або на тиждень декілька підйомів та падінь. Настільки, що багато разів людина приходить до зневіри й каже, що вона не бачить, що матиме колись можливість вийти з-під влади зла, а буде вона змушеною лиш тільки підкорятися бажанню отримувати. Але щодо основного в роботі в Торі та заповідях – вже прийшла людина до усвідомлення, що все інше не таке вже й важливе, бо основна вага у виконанні Тори та заповідей повинна бути ради небес. І через те, що усвідомила, що головне – це працювати заради небес, ця відомість привела її до того, що збагнула вона «низькість», те, що немає ніякої важливості роботи в дії без наміру.
І хоча й знає вона те, що сказали мудреці: «Завжди хай вчаться ло лішма, а із ло лішма прийдуть до лішма», але зло, що в людині, дає їй зрозуміти: воно дійсно так і це важливо, що з ло лішма приходять до лішма, але ж ти, каже людині її зло, чи не бачиш, що ти не здатна прийти до лішма, ти ж сама це бачиш.
Тобто, спочатку зло, що в ній, дає їй зрозуміти, що вона має зневіритися в тому, що прийде до рівня, коли матиме можливість працювати на благо Творця. А після того, як надало їй думки зневіри, воно каже їй: тепер, коли ти вже усвідомила, що основне це «заради небес», то, само собою, ти розумієш, що «не заради небес» нічого не варте. Тому воно дає їй зрозуміти, що не треба докладати таких вже й зусиль, щоб виконувати всі дії, адже ти вже сама знаєш, що ло лішма не таке вже й важливе. Тому ти можеш послабити [зусилля] в Торі, молитві й подібному.
Виходить, що в час падіння людина все більше деградує, згідно з тим, що її розум дає їй зрозуміти. І вона, коли перебуває в стані падіння, разом з усією своєю ницістю, вона ще й пишається. І каже: ті люди, яких я спостерігаю, що вони також виконують Тору та заповіді з усією ретельністю, і хоча й бачу, що вони не діють ради небес, я не можу бути як вони.
І людина трактує це поясненнями, сповненими гордині. Тобто вони ще не прийшли до такого важливого усвідомлення, що головне – це робити все на благо Творцю. А от я стою на рівні вищому за них і я таки знаю, що основне – це «заради небес». Тому я не бачу в цьому, тобто у виконанні виключно дій без наміру ради небес, такої вже користі, щоб варто було докладати сил щоб виконувати їх з усією точністю. І це зветься «гріх тягне за собою гріх». Тобто гріх зневіри спонукає людину принижувати роботу в ло лішма. А після того, як принизила роботу в ло лішма, це приводить її до зарозумілості. Тобто вона вже вважає себе обраною з народу і що розуміє вона більше за інших людей, які не тямлять у правді так, як вона розуміється на цьому.
І якщо людина все ж таки не тікає з поля бою, тобто не розкриває свої гріхи перед іншими, то проходить деякий час, аж поки змилосердиться над нею з небес, і дають їй ще трохи пробудження, і знову приходить до підйому. І тоді знову приходить до неї зло і сперечається з нею, і починається знову той же процес. А рада цьому така, щоб не тікати від дій, до яких була людина звична, а навпаки, тобто ще й примножити дії.
І це вона може зробити тільки вище рівня знання. І людина має вірити, що в цій роботі, яку вона виконує в час падіння і додає практичних дій в зовнішньому на основі «вище рівня знання», цим вона робить великі кроки, щоби прийти до цілі, що зветься «злиття з Творцем». І про цю поворотну точку казав мій батько й учитель, що це те, що написано: «Бо прямі шляхи Творця, праведники підуть ними, а злочинці зазнають невдачі на них».
І в цьому стані падіння, якщо людина може додати діянь на основі «вище рівня знання», оскільки її знання діє за принципом «гріх тягне за собою гріх», а вона зміцнюється вище знання – цим вона скорочує термін своєї роботи і може прийти до цілі за набагато коротший час.
Тому покладено на людину в час підйому дати ладу справі діяння і справі наміру. Тобто в час, коли відчуває, що головне це намір, тоді їй слід думати, що і дія також річ дуже важлива, адже людина виконує накази Царя, а ми й поняття не маємо, наскільки важливими є наші дії перед Творцем. Як сказав мій батько й учитель, що наскільки ми можемо цінувати важливість «лішма», то набагато важливішим для Творця є ло лішма, а важливість лішма ми й не маємо можливості оцінити. Тому в час підйому людині потрібно пам’ятати, щоб не нехтувати діями, які вона виконує.
Однак, разом з цим, людина має намагатися виконувати свої дії так, щоб усі вони були ради небес. Бо є правило: будь-що, до чого людина пристосувалася, робиться це для неї вже як звичай, тобто коли не треба їй знати, навіщо воно, це діло. І зветься це «людська вивчена заповідь» і означає, що людина звична до цього.
А оскільки Тора та заповіді дані аби «очистити ними створіння», виходить, що людина повинна мати намір під час виконання заповіді, що ця дія приведе її до стану злиття з Творцем. Виходить, що людині слід знати, чого вона бажає від даної дії.
Тому, якщо вона виконує дію через те, що звична, тоді їй не потрібна ніяка винагорода. Виходить, з одного боку, дотримання Тори та заповідей через звичність має також високу цінність, як відомо з того, що сказали мудреці: «Добру думку Творець приєднує до діяння». Тобто, коли людина удостоюється доброї думки, тобто удостоюється, що вже може спрямувати свої дії на заради віддачі, тоді всі справи, які робила, і вони ще не були з наміром ради небес, Творець приєднує до всіх діянь, що [заради віддачі], і всі входять у святість. Отже, що більше є в людини добрих справ, потім на них перебуває намір «заради небес».
І зі сказаного зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Щодня хай будуть вони для тебе як нові, так, наче отримав їх сьогодні з гори Синай, неначе в цей день було заповідано тобі про них». Є тут два поняття:
1) Як тоді була в них підготовка до отримання Тори, так і нині людина щодня потребує підготовки до отримання Тори та заповідей так, що завдяки цій підготовці можна прийти й осягнути їх. Тоді, як коли людина діє без підготовки, а через звичність, цим вона не удостоїться мети творіння. Хоча й це є річчю великою, але там, де може увійти завдяки цим діям на рівень «знай Всесильного батька свого», а це напевно веде прямо до мети, про це сказали: «Хай будуть для тебе як нові», бо цим удостоїться злиття з Творцем.
2) Бо якщо не «будуть для тебе як нові», а буде для людини як «людська вивчена заповідь», тобто з боку призвичаєності, тоді вона вже не зможе виконувати Тору та заповіді вище рівня знання. Адже тим, що людина працює вище знання, вона підготовлена цим удостоїтися потім знання святості. Виходить, коли вона працює через звичність, тобто відчуває, що потрібно їй виконувати Тору та заповіді як звичай, бо ведеться в неї так впорядковувати свій день, виходить, що немає їй можливості просуватися. Тому сказали: «Щодня хай будуть для тебе як нові». І цим людина прийде до того, що заслужить мету творіння, якою є те, що створіння удостояться блага та насолоди.
І згідно з тим, що написано в книзі «Ворота намірів», сенс сказаного «щодня хай будуть для тебе як нові» той, що так воно насправді, тобто кожен день людина виправляє нові властивості, з тих, що впали при розбитті келім, як пояснено там в книзі. Виходить, що людина не повторює те, що отримала Тору з гори Синай, немає повернення до того ж самого. А мусить вона тією Торою, яка дана на горі Синай, виправляти кожен день нові властивості. Виходить, що людина, вона в стані начебто «сьогодні було заповідано тобі». Тобто кожен день є що виправляти Торою – інші властивості. І звідси походить те, що людині необхідно їсти кожен день, і не достатньо того, щоб їсти раз на рік, щоб цього вистачало принаймні на весь рік. А виходить, згідно зі словами Арі, що при кожному прийманні їжі з’ясовуються нові характеристики від розбиття, хоча й не кожен відчуває це. Однак це дано загалу Ісраеля. І всі особистості в загалі мають прийти до цього рівня. Як написано: «Бо всі знатимуть Мене від малих їхніх до великих».