Стаття 6, 1990 рік
(переклад з івриту)
Ось, писання говорить («Діврей а-ямім 2», 17): «І загордиться серце його на шляхах Творця». А в Мішні (трактат «Авот», розд. 4, 4) сказали: «Дуже-дуже будь смиренний духом». Але ж це протирічить тому, що написано «і загордиться його серце».
Ось, Зоар (глава «Вайєра», 6) запитує: «І явився йому Творець в Алоней Мамре», - чому в Алоней Мамре, а не в іншому місці, - тому, що Мамре дав йому пораду про обрізання. Бо в час, коли сказав Творець Аврааму, щоб обрізав себе, пішов Авраам порадитися зі своїми друзями. Сказав йому Анар: «Тобі вже більше за дев’яносто років, і ти завдаси собі болю?»
Сказав йому Мамре: «Згадай день, коли кинули тебе касдім у піч вогняну, і той голод, що пройшов по всьому світу, і тих царів, яких твої люди переслідували, і побив ти їх, - і Творець врятував тебе від усіх. То встань і виконай наказ Володаря твого». Сказав йому Творець: «Мамре, ти дав йому пораду про обрізання, - клянусь, Я розкриюся йому тільки лиш у твоєму палаці».
І це важко зрозуміти. Якщо Творець наказав йому, щоб обрізав себе, то він пішов запитувати друзів своїх, чи варто слухатися Творця? А якби Мамре сказав інакше, то послухався б, боже збав, Мамре, а не Творця? Чи можна таке сказати? І ще є одне, що важко зрозуміти, - те, що Мамре сказав йому, що варто послухатися Творця, бо напевно Він врятує тебе, як врятував тебе з вогняної печі. Виходить, що основою того, що Мамре сказав йому послухатися Творця, є те, що Він врятує тебе, як врятував тебе тоді з вогняної печі. А інакше тобі й не треба слухатись?
Чи не те ж саме ми бачимо в словах мудреців, які сказали так: «При батькові своєму Тераху, за життя його батька. І є такі, що кажуть, що через нього батько його вмер, коли Терах поскаржився Німроду на свого сина Аврама за те, що той розтрощив його ідолів і кинув їх у піч. А Аран сидів і казав у серці своєму: «Якщо Аврам переможе, я з ним. Якщо Німрод переможе, я з ним». І коли Аврам був врятований, сказали Арану: «З ким ти?» Аран відповів: «Я з Аврамом». Тоді вони кинули його в піч, і він згорів».
Бачимо ми стосовно Арана: оскільки він сказав, що збирається прийняти на себе самозречення за умови, що Творець врятує його, він був спалений. Якщо так, чому щодо Аврама, якщо Мамре сказав йому, що «ти повинен слухатися Творця», через те, що Він врятував тебе з печі, тобто – Аврама вчорашнього, то, за тим же прикладом, Він врятує також Аврама сьогоднішнього, коли він обріже себе. Якщо так, то це буквально подібно Арану і Авраму [щодо] печі вогняної, а відрізняється тут лише тим, що вони – те ж саме, тільки в одному тілі, тобто Аврам у двох станах.
У простому сенсі ми бачимо, що там, у випадку з Араном і з Аврамом у печі вогненній, справа стосувалася чужинців, тобто чужинці бажали, щоб і Аврам, і Аран не послухалися Творця. Тоді як тут, в справі обрізання, було так, що Творець сказав йому. Тобто, є відмінність між тим, що чужинці кажуть не слухатися Творця, або ж Творець каже слухатися Його.
Тому слід сказати що коли чужинці хочуть, щоб людина служила ідолам і відірвала б себе від віри у Творця, ясно, що людина має вдатися до безумовного самозречення. Тому Аран, який казав, що він готовий до самозречення за умови, що залишиться в живих як і Аврам, певно що це не називається самозреченням. Тому і згорів у печі вогняній.
Тоді як тут, коли Творець сказав йому, щоб він обрізав себе, а він пішов радитися з друзями, потрібно тлумачити інакше. Тобто так, що він думав: те, що Творець каже йому щоб обрізав себе, це високий ступінь, і він ще не гідний цього. Бо він думав: те, що Творець сказав йому, щоб він обрізав себе, коли він поки що не гідний цього, ясно що може впасти навіть з того рівня, на якому він зараз стоїть. Бо він знає, що перебуває в стані ницості, як написано: «А я прах і попіл». Тому пішов порадитися, чи дозволено йому зараз іти на високий рівень і обрізати себе, або ж він має зачекати, аж поки буде гідний цього.
Тому Анар і сказав йому: «Тобі вже більше за дев’яносто років, і ти завдаси собі болю?» - почати зараз підніматися вищими ступенями і починати виконувати ще більшу роботу, щоб підготувати себе бути гідним заповіді обрізання? Ти вже занадто старий для того, щоб починати нині докладати великих зусиль для того, щоб удостоїтися ще вищих ступенів. Це пасує людям молодим роками, які мають велике майбутнє. А не тобі, адже тобі вже більше за дев’яносто років. Тому це не для тебе.
Проте, коли прийшов запитати Мамре, то Мамре відповів йому: чи не бачиш ти, що Творець не зважає на твою низькість, щоб можна було сказати, що лише в час, коли ти будеш достойний, тоді Він зможе допомогти тобі, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А через те, що ти відчуваєш, що ти прах і попіл, Творець не може допомогти тобі? Чи не бачиш ти, що коли кинули тебе у піч вогняну, все одно Творець допоміг тобі, тому що Він – милосердний і милостивий.
І це те, як сказали мудреці про вислів: «І помилую Я того, кого помилую» - попри те, що він не гідний і не достойний цього. Тому і тут, щодо заповіді обрізання, Творець бажає, щоб увійшов на ще вищий рівень, незважаючи на те, що ти не гідний і не достойний [цього]. А отже йди і виконай заповідь Володаря свого. І не дивися на свою низькість.
І це так, як сказав мій пан, батько й учитель про слова Творця «тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Всесильного». І відоме запитання до цього – чи не знає Творець майбутнього, що сказав «тому що тепер Я знаю». І сказав «тому що тепер Я знаю», бо тепер відомо, що «боїшся ти Всесильного». Тобто, тепер Авраам знає, що він боїться Всесильного.
І постає питання: навіщо повинен Авраам знати це. Отже, маємо сказати, що тепер, коли знає, що боїться він Всесильного, - вже Авраам може йти на рівень більш високий, і не боїться, що може це зависоко для нього. А він вже може підніматися все вище й вище.
І на кшталт цього можемо пояснити те, що сказав Раба (трактат «Брахот», 61): «Знає людина в душі своїй, чи є вона закінченим праведником, чи ні». І також там слід зрозуміти, для чого потрібно знати це. Однак, як сказано вище, завдяки цьому він буде старатися йти все більшими ступенями, і хай не думає, що це занадто високо для нього. Тому порадив йому Мамре, щоб не дивився на те, що він відчуває свою низькість, що він «прах і попіл», а бажає Творець, щоб він піднявся вгору завдяки заповіді обрізання, то іди й виконай, і не дивися ні на що. І це те, що написано: «Піднесеним є Творець, а ниций побачить». І це як написано, що «Творець піднімає ницих».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: чому Авраам пішов запитувати своїх друзів, чи послухатися Творця. Тобто: чи повинен він чекати й готувати себе, щоб увійти на вищий рівень, щоб удостоїтися після цього виконати заповідь обрізання, - чи виконати її негайно, і не дивитися на свою ницість, яку він відчуває, і яка є категорією «прах і попіл». І (саме) про це він пішов запитати поради своїх друзів, а не запитував, боже збав, чи виконувати заповідь Творця.
А також зрозуміємо з цього, чому в час, коли кидали його у вогняну піч, - чому він не пішов питати поради своїх друзів, а згодився, щоб кинули його у вогняну піч, щоб освятити ім’я небес. Проте, це є категорією віри, а в цьому потрібно вдатися до самозречення без жодних умов. Тобто, не кажучи, що я, мовляв, дуже ниций, тому не бажаю йти на самозречення.
Але щодо ідолопоклонства діє закон «дай себе вбити, але не поруш». І через це Аран, який хотів освятити Творця самозреченням тільки за умовою, що залишиться живим, як Аврам, зрозуміло само собою, що це не називається «дай себе вбити але не поруш». Бо думка його була, що він згоден, щоб кинули його у вогняну піч за умовою, що це не вмертвить його. Виходить, що не дотримався правила заповіді, що існує щодо ідолопоклонства, - «дай себе вбити але не поруш», - тому згорів Аран у вогняній печі. Тоді як Аврам, намір якого був повністю «дай себе вбити, але не поруш», тому за досконале (виконання) заповіді врятувався з вогняної печі. І це при тому, що там були іновірці, говорили до нього й вимагали, щоб поклонявся ідолам.
Тоді як щодо заповіді обрізання, коли Творець говорив до нього, щоби обрізав себе, Творець явно вимагав від Авраама, щоб той піднявся на вищий рівень. Бо Авраам, після того, як освятив Творця при Німроді, чого ще хотів Творець від нього, - явно щоб піднявся на рівень ще вищий. Про це й думав, - може поки що не гідний піднятися на ступінь настільки високий. Тому пішов запитати своїх друзів, що робити. Адже він відчував, що поки що не достойний цієї величі, якої він удостоїться виконанням заповіді обрізання. Тому тут справа зовсім інша.
І зі сказаного ми бачимо, що є дві категорії в духовній роботі:
а) категорія віри;
б) категорія Тори.
Отже, в плані віри не можна сказати, що він негідний, і через це не може виконати заповідь освячення Творця, бо таке ведеться, власне, в усьому Ісраелі, навіть серед простих людей, адже ми чули, як люди душі свої віддавали за освячення імені Творця.
Тому, коли людина починає входити в роботу Творця по-справжньому, потрібно прийняти на себе віру вище рівня знання, навіть коли всі «народи світу», що в її тілі, сміються з неї, - покладено на неї освятити Творця на очах у цих «чужинців», що в її тілі, і сказати, що вона вірить у Творця і бажає служити Йому всім серцем своїм і душею. І навіть якщо вони не згодні з нею, все одно людина може сказати, що приймає на себе любити Творця. І навіть коли немає в неї ніякого відчуття того, що вимовляє устами, все одно, людині не слід перейматися тим, що органи її не згодні з її думкою, і те, що може вона зробити, хай робить. Тобто, і в мовленні, і в дії вона може зробити це через примус. І хоча й немає в неї ніякого відчуття від цього, все одно, «збудженням знизу» вона це виконує.
І про це сказано: «І благословення тобі в усьому, що б ти не робив». Тобто, Творець пошле людині потім благословення на ту дію, яку вона робить. Хоча й бачить вона після подолання, що не отримала ніякого благословення, тобто не відчуває ніякого наближення до Творця, більшого, ніж було до її зусиль, і тіло тоді запитує людину: «Ти сказала мені, що якщо ти перебореш свої розум та знання, тоді Творець дасть тобі благословення, тобто відчуєш завдяки цьому важливість духовного. Але ж ти бачиш, що перебуваєш в тому ж стані, що була і до цього діяння, коли старалася виконувати дії через примус».
На це приходить відповідь, що якби я відчула благословення негайно ж, виходить, що вчинила я цю дію для того, щоб отримати винагороду. І це подібно до Арана, який сказав, - якщо я побачу, що Аврама врятовано з вогняної печі, я належу до нього. Так і тут, коли кажуть – я готовий примусити себе і виконувати добрі діяння проти бажання тіла, але за умовою, що потім я матиму добре відчуття, що дійсно варто працювати на Творця для того, щоб отримати винагороду, тобто гарне відчуття.
Тому, якщо людина бажає відразу ж, після роботи під примусом, отримати негайно оплату, це подібно до того, наче примус спочатку був для того, щоб потім не потрібно було працювати силоміць. Виходить, що в час прийняття віри людина ставить умови. А віра, прийняття малхут небес, має бути безумовним підкоренням. Тому щодо віри не належить казати, що людина почувається занадто ницою і не покладено на неї прийняти на себе тягар малхут небес. І не слід людині говорити, що немає в мене настрою до цього, то я почекаю, коли в мене буде добрий настрій, тоді я постараюся прийняти на себе тягар малхут небес. Бо обов’язок цей покладено на кожну людину, будь-де і будь-коли.
І зовсім інше, коли йдеться про Тору, тоді саме час, коли людина має відчувати свою нікчемність, оскільки сказали мудреці, що «заборонено навчати Торі ідоловірця, а можна тільки категорію «ісраель». Тоді людина повинна спочатку подивитися, чи вона дійсно належить до категорії «ісраель». Тобто, вона має побачити, чи вона дійсно гідна вивчати Тору. І якщо людина бачить, що поки що не гідна цього, тоді має докласти зусиль, щоб таки бути придатною. І тоді буде в її змозі вивчати Тору.
А яка рада тому, щоб людина підготувала себе бути придатною? Порада така, як казали мудреці: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Тобто, людина має спочатку вивчати Тору, для того, щоб Тора привела її до стану «ісраель». А коли вона буде в стані «ісраель», тоді підніметься на рівень вивчення Тори, і та зватиметься тоді Торою Творця в сенсі – іменами Творця. Тоді як до того, як удостоїлася бути категорією «ісраель», вона повинна намагатися займатися Торою і заповідями, щоб вони привели її до категорії «ісраель». І тоді вже час прийти до стану досконалості, що зветься метою творіння, і це – давати благо Його створінням.
Однак, в час її занять Торою та заповідями, людина повинна йти двома лініями, правою та лівою, тобто коли є час досконалості і час недоліків. Іншими словами, з одного боку, ми повинні дякувати Творцеві, і певно, той, хто відчуває, що отримав багато добра від Творця, він більш здатний надати подяку Творцеві, і подяку велику. Тому, коли людина займається Торою та заповідями, тоді саме час перебувати в досконалості, тобто так, наче Творець наблизив її бути однією з тих, хто служить Царю. Однак не слід людині обманювати себе й казати, що вона відчуває, що служить Царю, коли немає в неї такого відчуття. Але як тоді вона може дякувати за те, що Він наблизив її, якщо вона не відчуває цього?
Проте, повинна людина тоді сказати, що попри те, що вона перебуває в кінцевій ницості, тобто, поки що занурена вона в себелюбство і ще не здатна вчинити щось вище рівня знання, все одно, Творець дав їй думку й бажання займатися Торою та заповідями. Також і трохи сил дав їй, щоб змогла перебороти категорію «розвідники», які говорять до неї і довблять їй мозок своїми твердженнями, - і все одно має вона трошки контакту з духовним.
Тоді повинна людина звернути увагу на це, і вірити, що Творець опікується нею, і напучує її йти дорогою, що веде до палацу Царя. Виходить, що вона має радіти тому, що Творець наглядає за нею і дає їй також і падіння. Тобто, людина повинна вірити, наскільки вона здатна збагнути, що Творець дає їй підйоми, і про це напевно вона не може сказати, що сама дістає ці підйоми, а це Творець бажає наблизити її, тому Він дає їй підйоми.
І так само людина повинна вірити, що і падіння дає їй Творець через те, що Він бажає наблизити її. Тому кожну дію, яку має людина можливість вчинити, вона повинна зробити це так, наче вона перебуває в стані підйому. Тому те, що вона зміцнюється трохи в час підйому, це називається збудженням знизу. І кожна дія, яку вона виконує, вірячи, що таким є бажання Творця, саме завдяки цьому вона удостоюється більшого наближення, тобто сама людина починає відчувати, що Творець наблизив її.
Як каже мій батько й учитель, що коли людина перебуває в радості, тобто почувається, що має велику честь тим, що є в неї трошки контакту з духовним, вона називається «благословенною». А «благословенний зливається з Благословенним». Тобто, людина починає відчувати, що Творець наразі благословляє її і не відчуває вона ніякого хісарону. Однак це саме тоді, коли займається Торою та заповідями.
Проте, повинна людина присвятити трохи свого часу, виділити собі для роботи в лівій лінії, що дає їй місце для молитви, щоб молитися за той хісарон, що є в ній. І це потрібно, бо в період досконалості вона займається тим, щоб підносити подяку Творцеві за те, що наблизив її хоч трохи, тоді це час, щоб отримати наповнення для своїх хісаронів, які відчувала, коли діяла в категорії «ліве».
Виходить, що відповідь на молитву – не коли людина молиться, бо тоді вона перебуває в стані «проклятий», тобто має хісарон, недоліки. А Досконалий не з’єднується з тим, хто має недоліки. Однак, коли людина почувається досконалою, - не тому, що знає, що вона бездоганна, а тому, що почувається нікчемою, і тому, хай би який був у неї контакт з духовним, вважає це великим скарбом, - через це і є в неї досконалість. Бо каже, що і цього не варта вона, - і це час, коли вона може отримати наповнення, яке відчувала, коли займалася категорією «ліве».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, що з одного боку, написано: «Дуже-дуже будь смиренний духом», а з іншого боку, написано: «І загордиться серце його на шляхах Творця», і це дві протилежності в одному носії. А відповідь така, що це дві протилежності в одному носієві, - але в двох різних відтинках часу.
Тобто коли людина діє щодо малхут небес, щоб прийняти на себе віру вище знання, і це тоді, коли тіло не згодне з цим, і дає їй багато пояснень, що немає зараз часу на це, і наводить їй у приклад інших людей, що не звертають увагу на цю роботу віри в Творця вище рівня знання, - на це людина повинна сказати: «І загордиться серце його на шляхах Творця». І не дивиться вона ні на кого, а тверда вона в своєму рішенні, що таким є шлях правди, і нічого їй дивитися на будь-кого, і не слід їй слухати те, що тіло дає їй зрозуміти, - піди й подивися на людей іменитих, які розуміються на роботі Творця. На це сказано: «І загордиться серце його». І пишатися тим, що вона, людина, розуміє це більше за всіх.
Тоді як в час, коли займається Торою та заповідями, вона бачить, що не має вона жодного поняття в тому, що вивчає, чи в тому, що вона молиться. І тоді не можна їй бути в гордині й казати, що якщо не розуміє, то навіщо їй марно дивитися в книжки, якщо вона не тямить в поняттях Тори та заповідей. А має вона тоді перебувати в ницості. Як сказали мудреці: «Дуже-дуже будь смиренний духом». Тобто, людина має бути в смиренності і сказати, що наскільки б не було [малим] її осягнення, вона рада цьому, оскільки бачить, що є певна кількість людей, що не мають ніякого контакту з духовним. Тому тут вона повинна відчувати, що не належить їй нічого, - і перебувати в радості.