Стаття 18, 1991
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Ітро» і в «Сулам» п.1) запитує так: «І підніс Аарон руки свої» - написано «ядав» (руки свої) без літери «юд», [як має бути в множині], а без «юд» означає «одну руку». І це тому, що слід підняти праву руку над лівою», кінець цитати. І сенс цього той, що коли права вища за ліву, це вказує на те, що права панує над лівою, тому вважається це як одна рука.
І маємо зрозуміти, що таке в духовній роботі «праве і ліве», і те, що потрібно піднімати праве над лівим.
Відомо, що правим називається досконалість, тобто коли людина почуває себе цілісною, і не бракує їй ні матеріального, ні духовного, оскільки вона в стані «задовольняється малим». Тому ця людина може надати велику подяку Творцеві за те, що Він задовольнив їй всі її запити, і діє щодо неї властивістю милосердя. Тобто, коли людина бачить все, що є в неї, - хоч може й не заслужила вона цього, - а коли дивиться на решту людей, бачить вона, що мають вони набагато менше ніж у неї, і каже, що певно не належало б їй мати більше ніж у інших людей, - людина ця завжди в радості і може дякувати Творцеві за те, що удостоїв її. І відчуває, що Творець любить її, і вона любить Творця, і постійно вона в піднесеному настрої через те, що Творець любить її. І постійно є в неї жадання оспівувати й вихваляти Творця. І в мірі, в якій вона збуджується до думок про Творця, вона насолоджується, оскільки відчуває, що є найкращим Його другом і з цього дістає піднесений настрій. І не має вона ніяких турбот про нестачі, і завжди людина відчуває, що живе в світі, який увесь є добром, і завжди тужить вона за бесідою зі своїм Улюбленим, тобто відчуває постійно любов Творця. І дивиться на людей, що навколо неї, яких слід жаліти, оскільки живуть вони всі в скруті, беручи собі речі дріб’язкові аби шанувати їх так, наче це найдорожче в їхньому житті. І оскільки жодна людина не може задовольнити всі їхні потреби, то немає їм з чого радіти. Тож не має людина ніякої спільної мови з ними, бо коли вона починає розмовляти з ними, вони не розуміють її мови, і не має вона можливості чимось їм зарадити, крім як просити милосердя для них.
Однак, необхідно знати, що людині треба йти також і лівою лінією, а сенс лівої лінії це те, щоб критично перевіряти свої дії, чи гаразд вони, чи ні. Тобто, хоч з одного боку людина задовольняється малим, проте, з іншого боку, людині слід дивитися, що вона робить на благо мети творіння, бо Його бажання – дати благо створінням. Ціллю не було задовольнятися малим, адже бажання Творця – дати створінням благо й насолоду щедрою рукою, а з цього боку людина бачить, що вона в нестачах і позбавлена всього. Тоді немає їй іншої ради, як тільки молитися Творцеві, щоби наблизив її і піднести Йому келім віддачі, завдяки яким сама вона заслужить злиття з Творцем, і також зможе удостоїтися Тори в плані «Тора і Творець, і Ісраель є одне». Але весь той час, поки ще не отримала келім віддачі, людина бачить, наскільки вона занурена в себелюбство і не має жодної можливості з боку природи, щоби змогла звільнитися від цієї влади, і тільки Творець може допомогти їй у цьому. І бачить людина ще більш за це, - мало того, що вона не просувається в духовній роботі, а ще й відступає назад. А іноді вона приходить до стану, коли хоче втекти з поля бою.
Виходить, що ця ліва лінія, вона є буквально протилежною правій, що зветься досконалістю. І тоді слід запитати: що робити людині, тобто оскільки вона бачить наразі те, що була в неї раніше одна лінія, тобто досконалість, вважається ця досконалість тепер правою лінією, тому що неможливо бути в правій лінії, якщо немає в неї лівої. Виходить, що ця ліва утворює для неї стан досконалості, що передує правій, отже, є в неї тепер сторона права і сторона ліва, тобто кожна з них протилежна другій. Однак, маємо знати, що людина може йти вперед лише двома ногами, а не однією, як каже Арі: «Права сторона і ліва сторона, і між ними наречена». Що слід пояснити так, що завдяки правій і лівій сторонам удостоюємося категорії «наречена», що зветься «присутністю Шхіни», тоді як однією ногою людина не здатна просуватися.
Тому людині слід підняти свої руки, тобто дві руки, де підняття рук означає, що піднімає руку і дивиться, що є в неї в руці. Тобто, що вона здобула усіма тими зусиллями, коли вона займалася роботою Творця. Однак слід людині знати, що коли вона дивиться в ліву руку і бачить, наскільки вона віддалена від Творця - це спричинює людині стан відокремлення від Творця, бо в час, коли вона бачить, наскільки вона негаразд нині, виходить, що перебуває наразі в стані «проклятий», а «Благословенний не зливається з проклятим». Тому людина мусить перейти до правої лінії, де вона діє в стані досконалості. Однак, досконалість не може бути вибудована на брехні, тільки на правді, тому коли людина піднімає ліву руку і бачить там, що вона сповнена недоліків, то як вона може сказати після цього, що є людиною досконалою, і подякувати Творцю за свій добрий стан?
А відповідь така, - тим, що вона задовольняється малим і каже: я рада тому, що тримаюся трошки духовної роботи, навіть якщо вона ло лішма і навіть якщо я не можу подолати і докласти необхідне зусилля, як належить людині, яка бажає служити Царю, і складає велику подяку Творцеві за те, що удостоїв її і дав їй триматися за роботу, то в мірі, якою людина цінує це, цією мірою вона визначається як людина досконала. Але слід їй знати, що ця права лінія, тобто коли вона задовольняється малим, - все це після того, як ішла вона лівою лінією. Тоді належить сказати, що вона задовольняється малим, тобто ліва сторона дала людині зрозуміти наскільки вона сповнена недоліків. І в той час, коли вона задовольняється малим, називається досконалою, тому що вона цінує і щось невелике в духовній роботі як річ важливу і від цього людина може відчути підйом, оскільки каже правду, - що вона задовольняється малим. Та коли є в неї лише одна лінія, це не називається «задовольняється малим», а вважає себе й насправді досконалою, а не тому, що задовольняється малим.
І це подібно до людини, яка приймає гостей, і дає кожному 300 грамів хліба. А є там люди, які звичні їсти 200 грамів хліба, і є люди, що звикли з’їдати 400 грам хліба. То певно, що ми не можемо сказати про тих людей, які звичні до 200 грамів хліба, що вони зможуть задовольнитися малою кількістю хліба, який дають їм, бо для них 100 грамів хліба вважаються вже надлишковими. Тоді як ті люди, які звичні їсти по 400 грамів хліба, - тільки про них можна сказати, що вони «задовольняються малим». Адже вони потребують більшого, - але немає в них, і тоді можна сказати, що вони задовольняються малим і дякують господарю за хліб, який він дав їм, так наче хліб наситив усю їхню потребу. Висновок з цього той, що коли людина йшла однією лінією, тоді було достатньо їй того контакту [з Вищим], скільки було в неї в духовній роботі, і розуміла вона, що є досконалою, тобто їй не бракує більшого, а бачить, що перебуває в стані довершеності, тоді як решта людей навколо неї, вони низькі порівняно з нею. Виходить, що вона задовольнялася малим через те, що бачила, що має вона більше здобутку, ніж у інших людей.
Але якщо піднімає вона ліву руку, тобто дивиться, чого вартий її здобуток в духовній роботі, і це зветься, що починає розуміти, - потрібно йти шляхом, що приведе до злиття з Творцем, що зветься тотожністю властивостей, тоді людина бачить, що далека вона від цього, і як вона може радіти тому, що вона є служителем Творця в той час, коли вона бачить, наскільки занурена в себелюбство. А іноді вона приходить до такого падіння, що бачить, що настільки перебуває в ницості, що не бажає навіть щоби Творець допоміг їй вийти з-під влади бажання отримувати. А якщо так, як можна працювати в правій лінії, що зветься досконалістю і щоб досконалість ця не базувалася на неправді.
Відповідь така: те, що людина вірить вірою мудреців, і каже, - мудреці сказали нам, що порядок роботи такий, що людина має йти правою лінією, тобто дорогою досконалості, тому вона зміцнюється і реалізує віру в мудреців, які сказали: «Хто є багатим? – той, хто радіє своїй долі». Тобто задовольняється малим і каже, що вона щиро дякує Творцеві за те, що удостоїв її хоч щось зробити в духовній роботі, і хай все це ло лішма, тільки для власної користі, і вона не бажає при цьому працювати на благо Творця, і все одно вона радіє своїй долі, навіть коли діє ло лішма. І від цієї радості, тобто честі реалізувати віру в мудреців, людина може удостоїтися прийти до лішма, тобто, Творець допоможе їй і дасть іншу природу, звану «бажанням віддачі».
І зі сказаного виходить, що для того, щоб людина могла шанувати роботу в Торі та заповідях, це можна тільки тим, що вона задовольняється малим. Тобто, людині слід цінувати те, що хоч трохи вона тримається за духовне, щоб це вважалося для неї великим багатством. Тому, коли людина йде однією лінією, тоді немає в неї поняття, що потрібно при цьому цінувати що є в неї трохи тримання за духовне, оскільки вона не відчуває, що це зветься «трохи», а навпаки, вона почувається мало не досконалою людиною і тільки по інших вона бачить, що вони перебувають в ницості, але сама вона, дякувати богові, відчуває себе робітником Творця і радіє цьому, і весела й радісна, і може дякувати Творцеві за це. Тому, з одного боку той, хто просувається однією лінією, це дуже добре, тому що немає в нього претензій і вимог до Творця, і він радий і в піднесеному настрої. Отже, не можна казати таким людям, що є, боронь боже, недолік в їхній духовній роботі, бо існує правило, що заборонено розкривати недолік в роботі ближнього, якщо той сам не відчуває недоліку. Може принаймні, коли той товариш відкриває тобі, що не має задоволення в роботі, тоді можна сказати йому правду, що потрібно виконувати духовну роботу для того, щоби прийти до злиття з Творцем. А інакше це буде називатися, що розкривають людині недолік, а людина здатна працювати лише як і весь загал, а не як особистість. Виходить, що дають цим, щоб кліпот учепилися, і тому, якщо людина йде однією лінією, то це гаразд. І визначається таке, що ця людина належить до неживого в святості. Але бути «рослинним» в святості, тобто щоб мала вона поступ в духовній роботі, - це вона вже повинна йти двома лініями, званими «права» і «ліва». Права потрібна тому що не можна розкривати жодного хісарону, недоліку, як сказано вище, бо в місці, де є недолік в святості, є можливість для сітри ахри триматися там, як каже Арі, - «для зародку потрібна сила, що формує і сила, що стримує». І це означає зародження, і це – початок входу людини в святість, сила формування є силою, що показує істину, тобто форму роботи. А отже, якщо має людина добру форму стану, в якому перебуває, тобто світить їй духовна робота, інакше кажучи, - як виглядає для неї форма роботи, коли вона дивиться на свою роботу, - чи сама вона у досконалості, чи ні, тобто чи працює вона ради віддачі, або ж хоче, щоб там не було, працювати ради віддачі.
А силою стримування називається те, що коли сила формування показує людині правду, що в час зародження, що зветься початком роботи, напевно людина бачить недоліки, і сітра ахра може мати можливість учепитися, тому мусить існувати сила стримування, щоб плід не було викинуто. Тобто [щоб не було] викидня в сітру ахру. І для того, щоб стримувати, щоб не було викидня, попри те, що існує недолік, адже сила формування показує, яку форму має ця робота, - а сила стримування називається «правою», тому що людина переходить до досконалості, тобто вірить вірою мудреців, які сказали, що вона повинна радіти своїй долі. Іншими словами, скільки утримання є в неї в Торі та заповідях, - це для неї велика честь, бо вона каже, що є люди, яким Творець не дав думки й бажання навіть до того, з чим в мене таки є трохи контакту. Це і зветься силою стримування, щоб не випала людина з роботи, - а потім вона й народжується. Інакше кажучи, завдяки цій роботі, коли вона зберігає себе в стані зародку, тобто на початку роботи, щоб мати дві лінії, - ліву і праву, - вона удостоїться народитися і прийти до стану вигодовування в духовному. Як сказано, що завдяки силі формування і силі стримування вийде з цієї роботи досконала «дитина» в «святості» - властивості віддачі.
І сказаним маємо пояснити те, що каже Зоар, - сенс того, що написано про Аарона: «І підніс Аарон руки свої» - написано «ядав» (руки його) без літери «юд», а без «юд» означає «одну руку». І це тому, що слід підняти праву руку над лівою».
І запитали ми, - чому це хоче нас навчити в духовній роботі, - і зі сказаного вище слід пояснити: те, що людина повинна йти лівою лінією, то має вона пильнувати, щоби завжди була права вище за ліву. А це означає, що в час, коли людина йде лівою лінією і спостерігає форму роботи, - чи вона досконала, чи ні, - вона повинна пильнувати, щоб змогти негайно повернутися до правої лінії. Тобто, щоби права була завжди вищої важливості, а ліва потрібна людині тільки аби допомагала правій. Тобто, щоб мати можливість завжди бути в досконалості і йти дорогою правди, і, як зазначено, радіти своїй долі, що зветься силою стримування. Бо постійно необхідно стерегтися, щоб людина не користувалася лівою лінією багато часу, бо коли вона піднімає ліву - бачить свої недоліки, а згідно з правилом, там де є недолік у святості, відразу ж починає там триматися сітра ахра. Виходить, що людина тоді перебуває під сітрою ахрою. Тому їй необхідно пам’ятати, що коли входить на сторону лівої, не має вона наміру залишатися в лівій стороні, а ліва буде обслуговувати праву. Отже, ліва тоді, сама по собі, нічого не варта, бо людина не має наміру щодо лівої заради самої лівої, а ліва необхідна для потреб правої, тому вона не має самостійного значення. І це визначається як наче є не більше ніж одна рука, тому що вона скасовує себе перед правою, тому каже Зоар, що «потрібно підняти праву над лівою», що вважається як одна «його рука», тому й написано «руки його» без літери «юд».
І зі сказаного маємо пояснити те, що ми кажемо в молитві: «Які ж гарні намети твої, Яакове, оселі твої, Ісраелю». Відомо, що «Яаков» (юд-аїн-куф-бет) читається також як «юд» і «екев» (аїн-куф-бет) (п’ятка), що означає категорію малого, низького стану, п’яток, - категорію «соф», закінчення святості. Як написано в Зоар: «Той «юд», який Ейсав відкинув назад, взяв Яаков собі як «рош» (голова)». І слід це пояснити в аспекті духовної роботи, що «юд» називається малхут, і вона – малхут небес, що зветься вірою. І категорія «Ейсав» не бажає користуватися нею, бо вона зветься «прахом», річчю, що не має смаку, для нього вона – прах, а бажав він працювати тільки так, щоб побачити, що виходить з його роботи, тобто які зиски він має від своєї роботи. Тобто, коли він молиться, то він готовий молитися так, щоби відразу отримати те, що просить, про що молиться. А коли кажуть йому: «Ти повинен вірити, що Творець чує молитву кожних уст», тобто, не може людина сказати, що Творець чує лише молитви людини вагомої, а якщо той, хто молиться, людина незначна, то Творець не чує її молитву, - це також зветься, що не вірить, що Творець чує молитву. І це як сказав мій пан, батько й учитель, що людина має вірити, як написано: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст народу Твого Ісраеля, в милосерді». Що означає: кожен, хто просить милосердя у Творця, людина має вірити, що Творець чує молитву кожних уст, навіть уст найбільш зневажених. Виходить, якщо людина каже, що не кожні уста Творець чує, це вже зветься, що вона не вірить. Тому, навіть коли людина бачить, що не прийнята її молитва, вона має вірити вище за рівень знання, і це й зветься «юд», тобто малхут небес, і людина повинна прийняти на себе цю віру, те, що Ейсав відкинув цю духовну роботу позад себе.
Тоді як Яаков узяв її собі як «рош», і це «юд»-«екев», де «юд», вона перед «екев». Тобто, «екев» (п’ятку) слід тлумачити як категорію кінця і низькості, тобто те, що людина «топче п’ятками», отже, мається на увазі, що це є річчю неважливою, - а людина бере собі її як голову, і це означає, що вона шанує цю річ. І це є роботою, коли людина вважає себе особою досконалою, оскільки має вона заслуги в чомусь, як наприклад в молитві, - коли вона молиться, то наскільки це можливо, вона повинна уявляти собі й вірити, наче вона відчуває наразі присутність Творця попри те, що бачить, - тіло не переймається тим, що людина думає. І все одно, коли вона зміцнюється і вірить вірою мудреців, що той дотик, що є в неї, хоч трохи, до духовного, вона зважає на це і вірить вірою мудреців, що є задоволення Творцеві від цієї роботи більше, ніж від інших видів служіння, які людина шанує. Бо саме тоді, коли людина поважає те, що тіло згодне з духовною роботою, і [думає, що] від цього є задоволення Творцю, - однак вірить вона навпаки, що саме коли вона повинна користуватися категорією «вище рівня знання», - саме ця робота є важливою для Творця. Тому покладено на людину робити й працювати дуже серйозно, щоб дістати можливість цінувати роботу в ницості. Тобто, коли тіло не згодне з духовною роботою, адже коли людина йде в ліву лінію, і вона розуміє, що слід людині вийти на рівень «полюби Творця Всесильного свого всіма серцями», як пояснили мудреці: «двома своїми основами», тобто що і зле начало має згодитися бути служителем Творця, - і само собою, коли й сама вона бачить, що тіло не згодне працювати, і вона каже тоді, що так чи інакше немає сенсу в цій роботі, то навіщо їй труждатися марно, - і все одно людина вірить, що це є роботою важливою.
І це так, як сказав мій батько й учитель, що перш ніж людина удостоїлася «володіння Єдиного», - тобто коли вже не буде для неї «володіння багатьох», що є категорією двох бажань, тобто і бажання віддачі, - і при цьому хоче також користуватися бажанням отримувати собі, - [до того] людина не здатна знати важливість своєї роботи. Тобто, може статися, що вона думає, що працює в стані падіння, а це неправда. І також людина думає іноді про свою роботу, що вона в стані підйому, і це також неправда. А слід людині вірити вірою мудреців у те, що вони сказали, що вона повинна йти так, щоб відчувати досконалість в роботі, навіть коли вона в найбільшій ницості. Але слід також іти трохи в категорії «лівого», в тій мірі, щоб це служило правій лінії, як сказано вище.
І сказаним слід пояснити те, що написано: «Які ж гарні намети твої, Яакове». Тобто людина повинна бачити і намагатися цінувати й складати подяку Творцеві в час, коли вона перебуває в «наметі «юд-екев», тобто в стані «п’яток», що є категорією кінця святості. І казати тоді: «Які ж гарні…!», тобто не вистачає їй розуму цінувати цей стан і сказати, що стан цей – добрий і подякувати Творцеві. А потім тим, що цінує «намет «юд-екев», вона удостоїться прийти до «оселі твої, «яшар-ель», де Ісраель вже називається категорією «рош» (голова). Виходить, що завдяки ступеню Яаков - «юд»-«екев», удостоїться великого стану, - ґадлуту, і рівня «рош» духовного ступеня, званого «оселі Твої, Ісраелю».