Що означає в духовній роботі, що добре начало і зле начало оберігають людину

Стаття 11, 1991 рік

(переклад з івриту)

У Зоар (гл. «Ваїшлах» і в коментарі «Сулам» п.1) сказано так: «Рабі Єгуда почав: «Бо ангелам Своїм накаже про тебе, оберігати тебе на всіх шляхах твоїх». Оскільки коли людина приходить у світ, відразу зле начало з’являється разом з нею».

Як написано: «І гріхи мої переді мною завжди». А це тому, що кожного дня [зле начало] вводить людину в гріх щодо її Володаря. А добре начало приходить до людини, починаючи з того дня, коли йде вона очиститися. А коли людина йде очиститися? В час, коли їй 13 років. Тоді приєднується людина до обох, - одне з них в правій лінії і одне в лівій. Добре начало – в правій лінії, а зле начало – в лівій. І вони й є тими двома ангелами, котрі буквально виступають призначенцями. Приходить людина очиститися, скоряється зле начало перед нею і права лінія панує над лівою, і обидва начала, добре і зле, з’єднуються, щоб оберігати людину на всіх її шляхах, котрими вона йде», кінець цитати.

І маємо зрозуміти: коли ми говоримо в плані духовної роботи, ми розуміємо, що добре начало оберігає людину, коли вона йде дорогою Творця і бажає прийти до злиття з Творцем, - тоді вона дістає охорону з боку доброго начала. Але яку охорону людина має з боку злого начала, щоб завдяки їй вона прийшла до злиття з Творцем? Адже виходить, що коли не отримає вона захист з боку злого начала, не зможе прийти до злиття з Творцем.

Ось, каже писання: «І сказав їй Творець: «Два народи в лоні твоєму, і народ від народу зміцнюватися буде, і великий служитиме молодшому». І пояснив Раші «від народу зміцнюватися буде»: не будуть рівними у величі, - коли цей підніметься, той впаде, і це означає, що не будуть обидва в стані величі одночасно».

Відомо, що порядок духовної роботи такий, що для того, аби всі дії людини були в ім’я небес – таке не в силах самої людини, а повинна вона це отримати, тобто сила ця, вона виключно згори, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». Однак, для того, щоб людина прийшла до рівня постійного надання задоволення Створювачу своєму, це приходить до людини лише після того, як розкрила все зло, що в ній. Тоді вона отримує цю силу, що зветься «другою природою», котра є бажанням віддавати.

Інакше кажучи, людина спочатку мусить розкрити все зло в собі, і це зветься, що вже є в неї цілісне клі, тобто повний хісарон, нестача. Тоді вона отримує повне світло, як сказали мудреці: «Світло, що в ній, повертає людину до добра». Проте, не раніше, ніж вона розкриває це клі, тобто потребу в допомозі Творця, а допомога повинна бути повною допомогою, як сказали мудреці: «Пояснення: з небес не дають половину, а лише цілу річ».

Тому хісарон нижнього також має бути цільним. Але не можна розкрити людині все зло, оскільки немає поки що добра, то не в силах буде вона підкорити зло, адже зло буде більшим, ніж добро. А тому, коли людина починає займатися Торою та заповідями, кожного разу вона збільшує добро, і в цій мірі розкривають їй зло, тоді робота людини є врівноваженою. Як відомо нам з пояснення мудреців, які сказали: «Хай завжди бачить себе людина наполовину винною і наполовину виправданою» (трактат «Кідушін», 40).

Тому розкривають їй зло по частинах. І це – згідно з її стараннями досягти добра, відповідно до того, як вона зміцнюється в Торі та заповідях.

І зі сказаного виходить, що коли людина бажає йти дорогою, що приводить до злиття з Творцем, а це означає – спрямовувати всі свої дії на «заради небес», тобто приносити задоволення Створювачу своєму, а не для власної користі, - то це проти природи людини, яка створена з бажанням отримувати ради власної користі. Тоді вся робота людини - з тим, що кажуть їй, що вона не досягне цю силу власними зусиллями, а тільки Творець може дати їй цю силу, що зветься бажанням віддачі, а сама вона має лише підготувати клі, аби отримати цю силу, звану другою природою. І виходить, що саме через те, що зле начало, котре зростає в людині до своєї довершеності, тобто коли людина бачить свій справжній недолік, що вона не гідна власними силами досягти бажання віддавати, - це приводить її до стану, коли Творець дає їй природу віддачі. Виходить, що і добре начало, і зле начало ведуть людину, щоби прийшла до цілі – тотожності властивостей, що зветься злиттям з Творцем.

І цим слід пояснити те, що ми запитували, - що означає, що Зоар каже: «Бо ангелам Своїм накаже щодо тебе - оберігати тебе на всіх шляхах твоїх», де мається на увазі також і зле начало, щоб воно оберігало людину, аби прийшла вона до злиття з Творцем. Але ж якщо воно оберігає людину, щоби прийшла до злиття з Творцем, - чому воно зветься «злим началом»? Адже «зле начало» означало б, що воно дає людині думки й бажання проти святості, тобто дає зрозуміти їй, що не варто докладати зусиль в Торі та заповідях. Коли так, - як воно оберігає людину щоби прийшла до злиття з Творцем, щоб таки діяла повністю в ім’я небес, а не для власної користі?

А відповідь така, що оскільки зло не розкрито для людини в його істинній мірі, вона не здатна прийняти допомогу від Творця, адже поки що немає в неї істинного хісарону. Виходить, що не має вона ще справжнього клі. Тому зле начало, через те, що дає їй думки і бажання проти святості, і зветься злим. І як сказав мій пан, батько й учитель, зле начало означає «картину зла», тобто воно змальовує людині, що якщо вона робитиме дії заради небес, а не для власної користі, - буде їй зле. Такі «картини» зле начало змальовує людині і це спричинює те, що відходить вона від роботи віддачі Творцю

Тому, коли людина починає відчувати ці «картини» злого начала, їй хочеться втекти від цієї роботи, котра виключно на користь Творця. І бачить тоді людина, що немає жодної можливості подолати ці «картини», які зле начало малює їй. І тільки тоді вона може зміцнитися і сказати, що Творець допоможе їй вийти з-під влади злого начала. Бо тоді людина бачить, наскільки це вище природи, - щоб мала вона змогу щось вдіяти проти того чорного стану, яким вона бачить «картину» злого начала.

І з цих картин людина бачить тоді, що таке зло. Тобто, яка міра зла є в серці людини, яка не здатна анічогісінько зробити для блага Творця, якщо не бачитиме в цьому, що буде їй щось для власної користі. І завдяки цим уявленням людина щоразу бачить образ зла. Але не здатна вона побачити всі ці образи одночасно, адже напевно не стане їй сил утриматись проти них.

Тож показують їй трошки, - і відразу зникає цей образ. І тоді людина начебто забуває, як виглядає цей образ, - що таке на благо Творця, а не для власної користі. Тому є в людини сила ще раз почати роботу у віддачі. І коли вона думає, що вже перебуває на рівні, коли може діяти тільки лиш на користь Творця, - відразу з’являється їй зле начало, і дає їй ще раз образ роботи в ім’я небес. І цей образ ще раз віддаляє людину від роботи в ім’я небес.

Виходить, відповідно, що саме завдяки злому началу, людина може прийти до стану істини, тобто коли вона не може дурити себе і казати, що вона є служителем Творця і що всі її вчинки – заради небес. Оскільки в час, коли зле начало утворює перед людиною образи – що таке заради небес, і вона бачить, що далека вона від цієї роботи, виходить, що не може людина обманювати себе, що вона мовби йде дорогою істини, - адже бачить, як тіло протидіє цьому, настільки, що повинна вона вірити вище рівня знання, що Творець дійсно може допомогти їй вийти з-під влади себелюбства.

Виходить, без оберігання з боку злого начала ніколи людина не була б здатна побачити правду. Виходить, що як і добре начало, - всі розуміють, що воно зберігає людину на шляху приходу її до досконалості, бути злитою з Творцем, тобто щоби працювала повністю на віддачу, так само і без злого начала, людина думала б, що вона все робить в ім’я небес.

Тоді як коли зле начало являється їй з поганими образами і каже їй, що не варто працювати на благо Творця, тоді людині повністю ясно, що все те, що раніше вона займалася Торою та заповідями, - все це було ради власної користі. Бо наразі вона бачить, коли зле начало показує їй стан роботи виключно на користь Творця, людина згодна зі злим началом, що воно має рацію, що вона й насправді не бачить, що вона виграє, працюючи на благо Творця.

І це приводить людину до стану падіння. Тобто, перш ніж прийшло до неї зле начало зі своїми «картинами», людина знала, що вона напевно все робить тільки лиш заради небес. Тобто виконує те, що Творець заповідав людині робити, інакше навіщо вона виконує Тору та заповіді? Але щодо «не заради небес», - кожен знає, що той, хто працює не в ім’я небес, робота його нічого не варта. Тому людина, коли вона займається Торою та заповідями, вона сама знає, що діє заради небес.

Тоді як тепер, коли зле начало з’являється до неї зі злими образами щодо роботи у віддачі, і вона бачить, що далека вона від того, щоб діяти заради небес, а діяти не для Творця – ясно, що ця робота не має ніякої важливості. То якщо так, людина взагалі хоче покинути роботу виконання Тори та заповідей. Бо з боку природи вона не може виконувати роботу, в котрій немає потреби. Адже людина, яка працює, мусить бачити, що вона таки робить щось. Тому, якщо вона бачить, що в ім’я небес немає їй можливості працювати, - адже зле начало дає їй зрозуміти, що означає, коли все заради небес і нічого для своєї користі, а якщо не для Творця, то певно що ця робота нічого не варта, - тому людина приходить до стану, коли взагалі хоче втекти з поля бою.

І зі сказаного нам зрозуміло те, як Зоар пояснює написане: «Бо ангелам Своїм накаже щодо тебе, оберігати тебе на всіх шляхах твоїх». Адже без злого начала ніколи людина не могла б удостоїтися роботи у віддачі. Бо цю силу, - щоб була в неї можливість щось вдіяти заради віддачі, її тільки Творець може дати. Але без хісарону людина не може отримати нічого. І цього хісарону, щоби Творець дав би їй іншу природу, тобто бажання віддачі, - в неї немає, тому що вона думає, що все виконує заради небес, через те, що завжди, коли людина не хоче працювати на благо Творця, тіло не так вже й протидіє, щоб потребувала вона допомоги Творця.

Тоді як коли людина хоче діяти заради віддачі, - виникає в неї робота зі злим началом, і починає воно давати їй зрозуміти, що не варто працювати на благо Творця. І тоді зло породжує в ній потребу в допомозі Творця. Виходить, що саме завдяки злу, вона робиться наближеною до Творця, тобто зле начало зберігає її, щоб не дурила себе, що нібито працює заради небес.

Виходить, що коли людина молиться Творцеві, щоби допоміг їй, мусить бути молитва ясною. Тобто щоби знала вона, чого саме їй бракує, тобто щоб хісарон був ясним їй без жодних сумнівів. Бо якщо хісарон не розкритий для людини з повною ясністю, а потреба, котру відчуває, вона сумнівна для неї, - то це не молитва. Тому, коли зле начало являється людині зі злими образами, тоді людина знає напевно, чого їй бракує. І це називається повною, довершеною потребою.

І це так, як написано про Яакова, який сказав: «"Визволи ж мене, будь ласка, від руки брата мого, від руки Ейсава, бо страшуся я його, як би не прийшов він і не розбив би мене, - матір з синами"». І так пояснено: «Звідси виходить, що той, хто складає молитву, повинен пояснити свої слова як належить, як сказав: «Визволи ж мене, будь ласка». І цього, на перший погляд, було досить, бо не потрібно було більшого, ніж порятунок. Разом з цим сказав Творцеві саме так, - а якщо скажеш, що вже врятував мене від Лавана, - тому пояснює: «від руки брата мого», а якщо скажеш, що й інші люди, якщо близькі, звуться братами, як сказав Лаван Яакову: «Ти найближчий брат мій і працював для мене даром», - тому пояснив : «від руки Ейсава». Який сенс? – тому що потрібно пояснювати все як годиться.

І маємо запитати про це: таке можна зрозуміти, коли говорять перед царем з плоті й крові, тоді прохач має якось зарадити собі, щоб прохання було б ясним, аби цар зрозумів, що він просить. Проте, той, хто висловлює якесь прохання до Творця, - чому повинно прохання його бути таким вже й з’ясованим. Чи не знає Творець, що є в серці людини? Адже Він напевно знає думки людей, бо і зветься Творець «Тим, хто знає думки», як ми кажемо: «Той, хто знає думки, - врятуй, будь ласка». Якщо так, навіщо потрібно пояснювати молитву й прохання, коли ми молимося, щоб було настільки вже «пояснено як годиться».

Відповідь така, що людина повинна пояснювати молитву, щоби була з’ясованою і ясною для самої людини. Тобто, вона має знати, чого їй бракує. Бо іноді вона думає, що не вистачає їй чогось надмірного. І про це вона молиться з усіх сил. А про речі, які стосуються її життя, тобто без котрих вона не зможе дістати життя в святості, - цим вона поступається, бо думає, що бракує їй речей, завдяки яким вона дійде до статусу людини високоповажної і досконалої. Про це вона і просить. А насправді бракує їй речей, що стосуються її життя, без яких, тобто, якщо не досягне їх, вона залишиться в стані мерця, за словами мудреців: «Грішники за життя свого називаються мертвими».

Тому, коли зле начало змальовує людині злі образи про роботу надання задоволення Творцю, тоді завдяки цьому злу, людина приходить іноді до того, що «дивується з основ». Як це було з розвідниками, які зводили наклеп на землю Ісраеля, як пояснює Зоар. Тоді людина бачить, що вона, буквально, грішник, і не має віри в Творця.

І це те, - як сказав мій батько й учитель, - що людина повинна дотримуватися того, щоби дорогою, котрою йде, виконувала б усі дії, що в її змозі зробити, з боку «збудження знизу», аби досягти віри у Творця. І це називається: «Я – Творець Всесильний твій, і хай не буде в тебе інших богів». Що зветься категорією «трахея» і «стравохід», котрі є двома ознаками, від яких залежить життя живих створінь. Тобто, як в матеріальному, що коли ці ознаки перетинаються, відходить життя від живої істоти. Так само і в духовній роботі, що коли припиняється в людини «Я… і хай не буде в тебе» - відходить від людини духовне життя.

Тому буває іноді, що людина плаче і молиться до Творця, щоби допоміг їй в тому, про що вона думає, і хоча й плаче людина рясними сльозами, все одно не допомагають їй згідно з її проханням, тому що вона перебуває в смертельній небезпеці, а просить, щоб дали їй усілякі дурниці. Тобто, людина думає, що вона в порядку, що бракує їй, на її думку, чогось додаткового. Але насправді, вона вже позбавлена життя. Тому приходить ангел, званий злим началом, і своїми картинами, які він показує їй, що не варто скасовувати себе перед Творцем, тому що бажання отримувати ради власної користі не виграє з цього нічого. Тоді людина може побачити істину, що й насправді вона – грішник.

Виходить, що саме завдяки цьому розкриттю зла, зло береже людину щоб просила у Творця, аби дав їй життя, що зветься вірою в Творця, щоб змогла злитися з Ним, як написано: «А ви, злиті з Творцем Всесильним вашим, - живі ви всі сьогодні». І це те, що каже Зоар: «Бо ангелам Своїм накаже щодо тебе оберігати тебе на всіх шляхах твоїх». Тобто обидва: і добре начало, і зле начало, оберігають людину щоби прийшла до злиття з Творцем. І без злого начала не знала б вона правди, - про що просити у Творця щоб допоміг їй.

І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці, що «зле начало для праведників здається їм як висока гора». Маємо пояснити і сказати, що коли людина бачить, що зле начало настільки велике, як висока гора, це є ознакою, що людина є праведником, тобто йде дорогою правди, завдяки чому прийде до того, щоби бути праведником. Інакше не здавалося б зле начало їй як висока гора. І це тому, що не розкривають людині зло, що в ній, інакше, як за мірою добра, що є в ній, бо постійно мають бути врівноваженими добро і зло. Тоді належить сказати, що людина повинна зробити вибір і обрати добро.

І цим слід пояснити те, що написано: «І ось, ангели Всесильного піднімаються і спускаються по ній». І є відоме питання: «Чому ангели Всесильного спочатку піднімаються», треба було б написати, - спочатку спускаються, а потім піднімаються. Тож за методикою духовної роботи слід пояснити, що «ангелами Всесильного» називаються ті люди, які хочуть бути посланцями Творця, виконувати роботу святості, як сказали мудреці: «Ми - посланці заповіді».

Тому ті люди, які хочуть бути в категорії «ангелів», тобто робити все на користь Творця, вони повинні спочатку піднятися рівнем, тобто робити добрі діяння, що зветься піднятися рівнем, а потім, коли вони на підйомі, тобто вже в стані, коли йдуть шляхом досконалості, і тоді людина може подумати, що вона повністю довершена. А оскільки є в неї бажання прийти до злиття з Творцем, тому розкривають людині згори істину, наскільки вона на даний момент далека від того, щоб зробити щось заради небес. І завдяки розкриттю зла людина спускається зі свого ступеня і починає бачити істину, бачити, чого їй бракує. І такий він, порядок духовної роботи.

Тобто спочатку людина дістає згори підйом. А потім вона отримує згори падіння, і це все з наведеної вище причини, тобто завдяки підйомам і падінням вона досягає повного хісарону. І хісарон настільки великий, що немає нікого в світі, хто зміг би задовольнити її потребу, крім самого Творця. І це зветься цілісним клі, готовим до отримання допомоги від Творця.

І це так, як казав мій батько й учитель про сказане мудрецями (в трактаті «Авот», розд.2, 21): «Не тобі роботу цю завершити і не вільний ти покинути її». І сказав, що «не тобі роботу цю завершити» означає, що цю роботу – прийти до того, щоби всі діяння були б заради небес, - людина не спроможна завершити. Якщо так, навіщо має людина починати цю роботу, адже так чи інакше вона не може її закінчити. Адже між людьми ведеться так, що людина не починає будь-яку роботу, якщо знає наперед, що не в змозі закінчити її. Якщо так, чому сказали «не вільний ти покинути її», тобто людина таки має почати цю роботу. І виникає питання, - з якою ціллю вона повинна почати? А відповідь така, що стосовно будь-чого має бути бажання і прагнення досягти бажаного, інакше, якщо досягають чогось без попереднього хісарону до цього, - неможливо насолоджуватися. Бо як відомо, немає світла без клі. Тому людина повинна почати роботу у віддачі. І тоді вона бачить, що після того, як доклала багато старань, аби досягти цієї сили, і не може досягти, тому, після того, як Творець дає їй цю силу віддачі, вона може насолоджуватися цим.

І про це сказав він, що це є змістом вислову «зробимо і почуємо», як сказали Ісраель, коли народи світу не побажали прийняти Тору, тому що бачили, що це неможливо – йти проти природи. Але народ Ісраеля сказав, - зробимо через примус, навіть коли наше серце не бажає, і завдяки цьому удостоїмося «почути». Тобто, Творець дасть нам почути, що робота ця приймається серцем, що зветься «і покладеш на серце своє».