Лист 2

(переклад з івриту)

Рік 1922

17 тамуза (13 липня), на околицях «міста прекрасного».

Плоті й крові моїй ... хай піднесеться велич та пишнота його.

Відповім тобі нині на лист твій від Лаґ ба-Омер, разом з твоїм листом від 15 сівана, який одержав учора, тому й затримався з відповіддю на лист від Лаґ ба-Омер, адже сподівався, що повідомиш мені порядок назв, які ми встановили між собою, аби розкривати з їхньою допомогою думки наші, що в серці, але отримав скаргу «я не знаю...» І тому і тепер не зможу розширити описання через побоювання, щоб ти не помилився у розумінні, тож почекаю «третього уривку», може знайду між ними рішення щодо ясної мови, аби повідомити тобі те, що в моєму серці, і не схибити щодо бажаної мети.

Боляче мені, що багато часу витратив я, аби дійти до розчарування щодо трьох довгих листів, перший від другого дня тижня глави «Мішпатім», 20 швата, в ньому написав я тобі гарний вірш для духовної роботи, який починається: «Дійсно, прилипне язик мій до піднебіння, всі кістки мої жадали єлею, /Івід діяння Творця всякий напій, /Іоживав я, вірячи, що все в Ньому»...Другий лист від шостого дня тижня глави «Тецаве», 10 адара, в ньому пояснив я дивне тлумачення: «Один можновладець запитав другого, із дому Саліні, сказав йому: «Хто буде царювати після нас?» Той приніс чистий папір, взяв перо і написав на ньому: «А потім вийшов його брат»... Сказали: «Подивіться на давні слова від нового старого». І пояснив я дивну істину, що в цих словах.

Третій лист від третього дня тижня глави «Ваікра», в ньому пояснив я суперечку школи Шамая і школи Гілеля щодо «Як танцюють перед нареченою». Також і щирий вірш, що влучає в ціль, який починається: «Пізнай же, чия це печатка, Це питання до всіх мешканців світу, /І палання вогню приховання знаходить, /Як лиходія або бунтівницю».

Я не знаходжу в них ніякого гріха, що спричинило б їхню пропажу, крім того, що ти міг би зрозуміти те, що в них, не як треба, через брак ясної мови між нами. Тому велике благодіяння звалити цю залізну стіну, що розділяє нас, так, що один не розуміє мови іншого, як в поколінні розбрату (Вавилонської вежі).

А те, що доводив ти мені довгим листом своїм, показати фактично, що засади нашої любові засновані на «прихованій любові», і вивів з цього висновок, як на твій погляд, очевидний, що зовсім не треба побоюватися всіх важких питань, які я поставив перед тобою, і ось як ти пишеш, слово в слово:

«Але я зовсім не страхаюся твоїх важких питань, ні моїх до тебе, ні твоїх до мене, всі вони нічого не варті, і ти також не квапся анітрохи, і не дивися на зовнішнє, а лише на те внутрішнє, що розкривається в серці, як той, хто любить, який приховує всі численні думки, що протікають в його серці, і робить один міцний та добрий моноліт (івр. «мікша»), відігнати від себе всі «баштанні (івр. «мікшаот»), і перці, й часник, і цибулі», і не мав я на увазі в своєму цьому пошуку збільшити любов, або щоб не скасувати її, адже любов на місці своєму стоїть, щира та повна, і без жодної зміни, так, що ні додати ні забрати.

Однак, щоб не був ти в смутку дарма, та й чому і навіщо? А смутком своїм ти додаси до моєї туги, хоч, певно, ти не бажаєш мені горя, тому натякнув я тобі на ці два смисли, бо вони є і правдиві, і прості». Кінець цитати.

Що робити мені, якщо я не зможу утаїти істину, навіть коли вона гірка, тому говорю тобі правду: я поки що зовсім не вдоволений твоєю балаканиною, і навіть коли ти журишся через це, все ж істина любима мною більш за все, і написано: «Полюби ближнього свого як самого себе», «Те, що ненависно тобі, ближньому своєму не чини», то ж як залишу для тебе «дещо солодке», якщо воно «не істинне», ненависне Йому дуже, і піднебіння моє виблюне його, цілком і повністю вижене його.

А зокрема щодо найважливішого з усього важливого, що зветься «любов», яка є духовним зв’язком між Ісраелем і Батьком їхнім, що на небесах, як написано: «І наблизив Ти нас, Царю наш, до імені Твого великого навічно, істинно і з любов’ю». І як написано: «Обирає народ Свій Ісраель з любов’ю». І це початок визволення, і кінець виправлення, коли Творець розкриває Своїм творінням, які створив, всю любов, що була до того прихована в Його серці, як тобі достатньо відомо.

І тому зобов’язаний я відкрити тобі ґанджі, смак яких відчув я в двох твоїх ласощах: смак перший – щодо потрійної нитки, що нескінченно вища за звичайну дружню любов. Дуже помилився ти в цьому прикладі, - оцінити однаково і зрівняти кореневу, духовну любов з любов’ю друзів, залежною від чогось, що готова анулюватися, коли анулюється те, від чого залежить. А другий смак, - ти «до злочинства ще й гріх додав», - взявши на підтвердження нашу любов, в плані природної тотожності, що існує в нас у великій мірі.

І дивуюся я: «Владико Авраама! Ти вивів відоме з невідомого!» Адже любов наша є кореневою і вічною, ти ставиш в залежність від любові через природну тотожність, яка може анулюватися, «і спіткнувся помічник і впав той, кому допомагав».

А я стою на своєму і хто відверне мене? І говорю тобі, якщо ти вже уподібнюєш повністю, то уподібнюй любов «кореневу духовну» не любові між друзями, що залежить від якоїсь з багатьох причин, які зрештою колись анулюються, а любові між батьком і сином, яка також є кореневою, ні від чого не залежною.

Побач-но в цій любові властивість чудовішу з чудових, коли на перший погляд, якщо син єдиний у батька з матір’ю, то зобов’язаний він більше любити батька й матір, бо проявляють до нього любові більше, ніж батьки, які мають багато синів.

Але в дійсності це не так, і навпаки все, бо коли батьки надто прив’язані до синів вузами своєї любові, тоді міра любові синів зменшується та убавляється дуже, настільки, що іноді відчувається при такій любові у синів, «що згасло в серці їхньому все почуття любові», що є звичайним за законами природи, закладеній у світ, і перевір ретельно, і знайдеш.

А причина цього проста, бо любов батька до свого сина є кореневою і природною, і як батько жадає, аби син любив його, так само і син жадає щоби батько любив його.

І це прагнення, що існує в їхніх серцях, спричинює їм завжди й безперервно відчуття страху. Тобто, коли батько дуже боїться, щоб син не зненавидів би його в будь-якій, хай наймізернішій, мірі, і також і син боїться, щоби батько не зненавидів би його в будь-якій, щонайменшій мірі.

І цей «постійний страх» приводить їх до прояву добродійства між ними, коли батько докладає зусиль, показуючи любов свою синові дієво та постійно, також і син старається показати свою любов, дієво та постійно, як тільки може, батькові. І таким чином почуття любові плодяться та збільшуються постійно в серцях обох, аж поки один великою та повною мірою не перевершить іншого добрими справами. Тобто, коли сердечна любов батька розкриється синові в повній мірі, якій не додати й не відняти. І коли приходять до такого стану, бачить син в серці батька свого властивість «абсолютної любові», я маю на увазі, що вже не боїться абсолютно, що може зменшитися його любов, а також не має надії що любов збільшиться, і це зветься «абсолютною любов’ю». І тоді поступово починає лінуватися син показувати свої добрі справи батькові, і в мірі зменшення добрих справ і проявів любові до батька в серці сина, «буквально в тій же мірі гаснутимуть також іскри «кореневої любові», що закладена в серці сина з боку природи. І утворюється в ньому інша природа, близька – хай нас омине! – до ненависті, бо всі добрі справи, які чинить йому батько, є малими та низькими в його очах, порівняно з обов’язком з боку «абсолютної любові», що увібралася йому в органи. І це суть написаного: «Малий я від усієї милості й усієї істини», і вдивися якнайретельніше, бо глибока і довга ця тема.

І оскільки звичай мій – завжди виспівувати хвалу природним системам, які вкарбував і налаштував в нас Творець спричиняти добро нам всі дні, тому розкрию тобі сенс, що визначає цю межу, бо не бажає зла Він, - хай нас омине!, а навпаки, це є всім приплодом і примноженням, що в духовному. Бо головне, що вимагається від робітників Творця, це злиття і неможливо уявити інше злиття, як тільки від любові та насолоди, як написано: «І наблизив Ти нас, Царю наш, до імені Твого великого навік, в істині, в любові». А про яку любов сказали? – про «досконалу любов», бо досконале не може перебувати в місці нестачі, а досконала любов – вона й є «абсолютною любов’ю», як зазначено вище.

А якщо так, як можна уявити ще розплодження й примноження в бажаному злитті, що збільшується і здобувається з усіх пригод, які з ними відбуваються? І в цьому сенс, що облачив Творець душу в тіло і в бридку матерію, так, що врешті решт стає відомо людині, що має вона фактично розкрити любов, - і при нестачі прояву любові у власному серці, бо природа матерії – негайно гасити всі почуття любові, яку раніше здобула. І таким же чином «досконале перебуває на досконалому», коли є абсолютне знання про абсолютну і досконалу любов, з боку розуму, і все ж є можливість ще додати любові, а якщо не додасть любові, певно зменшить і погасить весь набуток, який вже, безсумнівно, здобула. І це суть сказаного: «І земля не продаватиметься навік», і так далі. І все це речі дуже справжні та істинні, і внеси їх у скарбницю для останніх днів, які з Божою поміччю прийдуть найближчим часом.

Тепер ти напевно зрозумієш ті міркування, що в моєму серці стосовно тебе. Коли я бачу, що ти зовсім не маєш остраху щодо охолодження моєї любові до тебе, а любов моя до тебе є любов абсолютна, і ясно твої пальці написали, що любов наша завжди залишається на своєму місці, «ні додати, ні відібрати». Але ж, кінець кінцем, наша духовність одягнута в матерію, а природа матерії охолоджуватись через абсолютну любов, як сказано вище, і це є законом неминущим.

Тому навпаки, якщо ти відчуваєш нашу любов з боку досконалості, то безсумнівно ти зобов’язаний почати нині практичні дії, «проявити любов» через страх охолодження, що з’являється від відчуття абсолютної любові, що заперечує всякий страх: і таким чином збільшується жадання і збільшується дублікація, що в любові, зване «розплодження і примноження».

І от, в моїх словах йдеться про те, що видно, і «немає в судді більше, ніж бачать його очі», і ніяке теоретизування й сумнів не здатні порушити ці мої слова. А якщо ти не відчуваєш мої слова в своєму серці, це через клопоти від твоєї втрати, але коли знайдеш втрачене, і відійде клопіт, тоді подивися в своє серце, і побачиш його порожнім від будь-якого почуття любові. І це через брак практичних дій в проявах любові, як сказано вище, і це є очевидним. Також і зараз вже здригаються в певній мірі, хай щонайменшій, канати нашої любові, з причини «браку страху» від сили знання про абсолютну любов.

І все це написав я аби повідомити тобі мою пряму думку, бо як приховаю від тебе слово істини? Але й зовсім не вкрито від мене, що ці слова не лягають тобі на твоє нинішнє серце, і вони стомливі й задовгі для тебе, і «балаканина плоті»

Але, послухай мене і добре буде тобі всі дні, бо немає мудрішого за досвідченого, тому пораджу тобі пробудити в своєму нутрі страх перед охолодженням любові, що між нами, хоч розум і заперечує таку картину.

Отже, доклади зусиль, бо якщо існує спосіб додати в любові, і не додає, це також вважатиметься пошкодженням: подібно чоловіку, який дає великий подарунок ближньому своєму, любов, що проявляється в його серці в час дії, не подібна до любові, що залишається в серці після дії, а все більше вона охолоджується, з дня на день, так, що можна прийти до забуття благословення любові, і повинен одержувач подарунку винаходити спосіб аби щодня це було для нього як новина.

І в цьому вся наша робота, - розкривати любов нашу в нутрі нашому, буквально кожного дня, точно так само, як в момент отримання, тобто розплоджувати і примножувати усвідомлення численними додатками до основи, аж поки додатки нинішнього благословення будуть торкатися наших відчуттів, як той основний дар, отриманий спочатку, і на це потрібні прийоми серйозні, налаштовані для моменту потреби. І це суть написаного: «У ті дні не говоритимуть більше батьки їли недостигле, а в синів на зубах оскома – у будь-якої людини, що їсть нестигле, буде оскома на зубах». Означає, що поки не прийшли до зазначеного вище усвідомлення, що прояви любові необхідні їм, не зможуть виправити гріх батьків своїх, і тому сказано: «Батьки їли недостигле, а в синів на зубах оскома». І вдивися в це ретельно.

Але після того, як прийшли до згаданого усвідомлення, відразу удостояться виправити гріх своїх батьків, і щодо кожного знайденого ґанджу знатимуть, що погрішили щодо розкриття любові. І тому кожен день буде в їхніх очах як новий, як вперше, адже в мірі розкриття любові того дня, притягнуть світло до самого чуття. А якщо мало відчують чуттям, - це через поїдання нестиглого в той день, бо не розкрили того дня повністю міру любові. І їли ще до стану повної стиглості, а тому відчули це малим, бо не дорівнює тому, як було в перший раз.

І головне в цьому стосується законів «часів Машіаха», проте прийнято і в цьому світі, бо завдяки зусиллю серця розкрити любов між людиною та Творцем, Він надає свою Шхіну над нею як пам’ятання, як сказано: «В кожному місці, де нагадаю Своє ім’я, прийду до тебе і благословлю тебе». А від збільшення пам’ятання від суті дії, збільшаться жадання і туга, «І дух притягує дух і спричиняє дух». І так по кругу, аж поки примножується пам’ятання, і збільшується завдяки прагненню, і піднімається в добрих справах, коли «грошик до грошика скопичуються у великий рахунок», як сказано: «Ось, це приходить, і винагорода Його з Ним, і діяння Його перед Ним».

Описав я це докладно, попри те, що розум сприймає науку швидко, але придбати цей розум так, щоби увібрався б в органи, - справа дуже довга. Але саме він є всією властивістю пробудження знизу, коли від міри набуття його залежить швидкість виправлення в час виправлень, і велика міра розплодження й примноження після кінця виправлення в процесі роботи бажаним способом.

І не треба піддавати сумніву мої слова, бо якщо так, то «Прибулець на землі, а місцевий житель на небесах небес». Бо властивість любові за природою – бажання, адже від серця залежить, а не належить розуму, і тому як можна представляти її на чолі всіх ступенів розуму, як я про це докладно написав? Однак кожен, хто куштує й бачить, що добрим є Творець, він є очевидцем всіх цих речей, адже ми займаємось злиттям з Творцем, єдиність Якого включає всі характеристики в світі. І все ж, безсумнівно, немає в самій Його єдиності нічого матеріального, і принаймні ніякого виходу за межі розумової суті, і тому кожен, хто заслуговує злитися з Ним, набуває мудрості, тому що злитий з простим розумом. І в час злиття той, хто служить, злитий з Тим, кому служить, лиш тільки в силу розкриття Його бажання і Його любові. Однак в Нього бажання і розум, і знання перебувають в простій єдності, без жодної відмінності у властивостях, яка існує в матеріальному, - і це просто. І тому осягнення розкриття цієї любові Творця є благословенням розуму. І достатньо тямущому.

Тож навчись у досконалого робітника Творця (і навіть досконалого через пробудження згори) і запитай старших за себе, і скажуть тобі, що досконалий робітник Творця є досконалим в усьому, і має він повне знання про «благословення, що в його майбутньому», і все ж не послаблюється від цього, від зусиль в Торі і пошуків. А навпаки, не знайдеш хто б трудився в Торі та в пошуках, як він. А пояснення просте: зусилля його не так вже й для того, щоб наблизити до себе своє добре майбутнє, а все його зусилля – в рамках розкриття любові між ним і його Господарем, і тому почуття любові плодяться і примножуються, і збільшуються кожного дня, аж поки довершується любов до стану «абсолютної любові», і це збуджує його і приводить з часом до примноження досконалості властивістю «пробудження знизу». І досить тямущому.

І принагідно роз’ясню тобі суть милостині (івр. «цдака») злидарю, яка так уславлена в Зоар і в Тікунім, і у мудреців. Отже, існує в людині один орган, котрим не можна, боронь Боже, діяти, і навіть якщо проявляється в людині «якесь слабеньке бажання» діяти ним, залишається цей орган як уражений і покараний Всесильним, і зветься він «бідняк». А все право на існування та харчування в світі – те, що інші працюють за нього, і милосердяться над ним, і це суть сказаного: «Кожен, хто забезпечить існування одній душі (нефеш) з Ісраеля, неначе забезпечив існування цілому світові», бо оскільки цей орган на утриманні у інших, має він не більше, ніж існування душі (нефеш). І зрозумій це.

І все ж вважає Творець, неначе забезпечив існування цілому світові, а це й є всім благословенням світу й його наповненню, коли плодяться і примножуються й удосконалюються лише силою душі цього злидаря, який існує завдяки роботі інших органів. І достатньо тямущому.

І це суть сказаного: «І вивів його назовні і сказав йому: «Глянь-но на небеса... і повірив у Творця, і зарахував йому в праведність (тут – «цдака»)». Пояснення: адже коли вивів його назовні, тому було якесь бажання діяти цим органом, і тому заборонив йому цю роботу. І так сказав: «Глянь-но на небеса», і разом з цим було йому обіцяно благословенням потомства, і це як «дві протилежності в одному носії», адже все його потомство на благословення неодмінно від цього органа з’являється, а коли так, якщо не працює ним, як з’явиться йому потомство? І це суть «І повірив у Творця», тобто, сприйняв «два ці отримання такими як є», як абсолютну заборону роботи, так і гарантування благословення потомством. І як сприйняв? Про це й закінчує писання: «і зарахував йому як «цдака» (праведність), тобто в формі «цдака» (милостиня) бідняку, який харчується від праці інших.

І це суть двох висловлень у мудреців: один вважав, що Творець зробить йому милість, даючи йому існування й життя без роботи, а другий вважав, що Авраам зробить милість Творцю. І те і те – слова живого Всесильного, адже до виправлення перебуває той орган на небесах, і вважається «цдака» для нижнього, а в кінці виправлення його – «не на небесах вона», і тоді вважається як дарування «цдака» вищому. І вдивись у це ретельно, бо істинно це.

Єгуда