Четвертий день Хануки (10 грудня) 1958 року, Яфо - Тель Авів.
(переклад з івриту)
Друзям моїм, що в Ґейтсгеді, хай будуть живі.
Посилаю вам своє поздоровлення з Ханукою, хай буде Вище бажання, щоб удостоїлися ми відчути світло Хануки в наших серцях, і завдяки цьому освітяться очі наші й радітиме серце наше.
І принагідно напишу те, що казав я про Хануку: відомо, що світильники не світитимуть, поки не будуть в них три речі:
а) сам світильник, який є клі (посудиною), в яке наливають олію;
б) олія;
в) ґніт.
І коли ці три речі з’єднані разом, тоді є можливість втішатися їхнім світлом.
І слід пояснити три вищезгадані категорії за методикою духовної роботи. Так от, клі, куди наливають олію, а також ґніт – це тіло, і зветься світильник.
І зовсім інше, це зусилля в Торі та заповідях, а також протиріччя, які людина відчуває в управлінні Творця, в тому, що не розкрито їй, - що управління світом здійснюється властивістю «добрий і добродійний». А на її думку та погляд, слід було б Творцеві керувати світом іншим способом управління, тобто щоб була відкритою перед усіма міра добра Творця. Отже, це суперечить розуму людини, тому зветься ґнотом (івр. «птіла») від слова «птальтоль» (звивистий) і від слова «псула» (негідна), оскільки такі думки негідні для обмірковування.
А ясність та захоплення, що спричинюють людині бажати Тору й духовну роботу, і відчувати солодкість та приємність, що в Торі та духовній роботі, - це зветься олією.
А якщо бракує однієї з цих речей, неможливо втішатися від світла. Також і тут, коли тіло складається із зусилля і ясності, тоді удостоюються досягти світла Творця, що виходить саме з-проміж них обох. І як після того, як вигоріла олія і ґніт, немає вже чому світити, і приходить пітьма, так само, після того, як скінчилися зусилля й ясність, немає людині вже світла, і настає знову пітьма для неї.
А якщо бажає ще досягти світла, мусить вона намагатися винайти для себе ще зусилля, що зветься «ґнотом», і ще ясності, що зветься «олією», тому що немає більше світлу в чому існувати і(й) за що триматися. А сенс в тому, що існує правило: «У міру скрути й оплата».
А головне, що ясність, звана «олія», існує завдяки вірі. І справа полягає в тому, що людина переборює зле начало, яке приводить її до утруднень та протиріч в зовнішньому розумі. І це зветься випробуваннями в служінні Творцю.
А після цього подолання людина заслуговує отримувати світло Творця, що світить душі людини, і тоді вже немає місця для протиріч, і це називається світлом Хануки. Тобто, удостоюється такого вищого управління, коли відкрито, що керівництво Творця здійснюється властивістю «добрий і добродійний для створінь».
І цим можна пояснити те, що казали мудреці про ханукальний світильник: «Заповідь [засвічувати] - від заходу сонця до того, як не буде ноги на базарі» (трактат «Шабат», 21). І вказали цим на згаданий вище спосіб.
Ось, «сонцем» називається світло, що світить. «Нога» (івр. «реґель») – від слова «мераґлім» (розвідники), які пильнують, щоб побачити управління Творця. Як написано про розвідників: «І роздивіться землю, яка вона… добра вона чи погана». Що означає – подивитися, яке вище управління в світі, чи є воно, за властивостями, добрим і добродійним.
«Базар» - це володіння багатьох. Бо саме в володінні багатьох існують «розвідники». Тоді як, коли людина удостоюється увійти у «володіння Єдиного», тобто якщо немає вже [для неї] жодної сили в світі крім Творця, «бо Він сам робить і робитиме всі діяння», тоді й немає місця для розвідників.
І це те, на що вказали, що треба залучити світло Хануки, щоб відкрите управління світило як добре й добродійне, з того часу, як зайде сонце, до того, як ноги не буде на базарі. Тобто, з того часу, коли поки що для людини період темряви, до того, коли не стане розвідників у володінні багатьох, - коли не буде вже місця для розвідників, і підуть вони всі зі світу.
І тим же чином слід пояснити те, що ми кажемо в пісні «Твердине, оплот визволення мого»: «Елліни згуртувалися проти мене… І пробили стіни веж моїх, і осквернили всі олії. Стіни (івр. «хомот») – це літери слова «хотам» (печатка) і слова «тхум» (межа). Веж моїх – це «вежа, сповнена всякого добра». А поняття «стіна» - це охорона, щоби не увійшли чужі в місто й не пограбували б добро.
Так само й тут, - для того, щоб не увійшли чужі думки й незвані бажання, необхідно також утворити стіну, бо нею захищаються від зовнішніх сил. І «стіна» ця зветься вірою, бо лише завдяки вірі є можливість у людини бути врятованою від усього вищезгаданого. І це називається «межа», до якої є можливість зовнішнім дійти, а коли вони бачать, що людина не виходить з-за стіни, тоді вони йдуть і повертаються на своє місце.
А сенс той, що феномен віри, він лиш тільки вище знання, а панування сітри ахри (егоїзм, букв. «зворотна сторона») існує саме в рамках знання зовнішнього розуму, і само собою, не має ніякого зв’язку й контакту з людиною.
А кліпа еллінів була в тому, щоб народ Ісраеля керувалися(керувався) саме зовнішнім розумом, яким є проклята філософія. І це проти віри, що зветься «стіною», як сказано вище. І в тій мірі, якою вдалося їм ввести філософію в Ісраель, тією ж мірою визначається, що зробили пролом у стіні.
Це і означає «І пробили стіни веж моїх», тобто стіну, що навколо «вежі, наповненої всяким добром», - завдяки їй ми удостоюємося досягти відкритого управління, коли Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний».
І через те, що зробили пролом - «і осквернили всі олії». Тобто, вся ясність і життєва сила, яких удостоїлися завдяки вірі, стали недосяжними для них, а «скверна» (івр. «тум’а») – це від слів «тімтум» (глупство) і «сатум» (затулений, забитий). Аж поки сталося диво, і Творець допоміг їм, і удостоїлися знову відкритого світла, званого «світлом обличчя [Творця]».
А щодо того, що друг мій запитував, - ось його слова: «Щодо шофара, - це коли Творець підноситься від властивості суду до властивості милосердя. І з кількох текстів висновується, що натяк цей – на властивість суду, начебто в час відлучення сурмили в шофар, і т.д.» То пояснюється в книзі «Яарот дваш», що так само, як шофар збуджує суд, - як коли людина вимагає на себе категорію суду, тобто каже Творцеві, що вона бажає прийняти покарання, бо головне це звільнитися від гріха й очиститися від нього, - цим тіло людини пробуджує милосердя. І ясно, що не можна сумніватися в словах автора «Яарот дваш».
І подивися в Зоар, в главі «Емор», написано так: «Ісраель бажають в день суду шофара, а не рогу, тому що ріг мається на увазі, - де б він не був (тобто властивість суду, і подивись там в коментарі «Сулам»), а приліплюватися до суду не бажають». Отже, виходить, що шофар – це властивість милосердя.
І слід пояснити те, що він наводить з приводу відлучення, - що поняття сурмління в шофар, коли відлучають, то відлучений перебуває під владою властивості суду. А для того, щоб властивість суду не панувала над ним, необхідно пробудити до нього милосердя, і воно, як наче сполучення властивості суду з милосердям, а в шофара є чудодійна сила збуджувати милосердя.
Так само вислів «Сурміть в шофар на Сіоні», і це аби попередити народ про [необхідність] повернення до Творця. А оскільки бачимо, що існує й властивість суду, то треба сурмити в шофар, для того, щоб пробудити милосердя. Бо є в чудодійній силі шофара можливість пробудити милосердя, і дати силу народові повернутися до Творця.
І це подібно тому, хто стоїть на спостережній вишці й бачить здалеку, що надходить військо, воювати з людьми його міста й пограбувати добро, і він тоді сурмить в шофар для того, щоб народ згуртувався й вийшов би воювати з ними й врятувати місто. Виходить, що шофар - це властивість суду. І це так само, як витікає зі слів Зоар.
І на іншу тему, з того, що написав мені, про любов до Творця, і ось його слова: «А щодо любові Творця, що це як будь-хто, хто любить товариша, бажає приліпитися до нього (бути з ним в дружбі), так і в любові до Творця має бути в ньому бажання перебувати біля Творця й відчувати насолоду від близькості до Нього, так що аж не хоче відокремлюватися від Нього».
Рашар Гірш пояснює, що «любов до Творця є бажанням в глибині серця дати подарунки, і «поводитися милостиво зі своїм Господарем», як при всякій любові між створіннями, той, хто любить, бажає дати улюбленому, так і любов до Творця називається бажанням, глибоко в серці, віддавати і приносити задоволення Господарю своєму», кінець цитати.
І маю додати до цього, що й те й те істинно, але треба розрізнити між ними за часом. Бо завжди слід розрізняти між існуванням і забезпеченням існування. Адже ми знаємо, що коли народжується малятко, ми бачимо перед собою довершене існування, те, що немовля живе й існує, і не бракує йому нічого.
А разом з цим, якщо не буде дано дитині потрібного їй харчування, ясно що все її існування анулюється. Бо зрозуміло, що без харчування немовля помре. Якщо так, то щоб ця реальність, немовля, існувало, необхідна їжа, завдяки їй дитина продовжує рости. А якщо отримає зіпсовану їжу, або якщо дадуть йому їжі, але недостатньо, то дитина стане дуже слабкою.
Так само й в любові до Творця потрібні дві згадані речі.
1) Мета, що визначається як реальність, яка є любов’ю в її сутності. І це є єднанням та злиттям, коли бажає анулюватися перед Ним. І немає в людини ніяких інших турбот в її житті, а хай звертає день і ніч усе своє серце й думку до Нього. І немає більших страждань у світі за ті страждання, як коли станеться, Боже збав, розлад в цьому єднанні. Як написано: «Якщо віддасть людина все багатство дому свого за любов, - затаврують її ганьбою».
2) Забезпечення існування, - для того, щоб любов не анулювалася, а також щоб любов збільшувалася б і примножувалася з більшою силою, - для цього нам необхідне живлення. А зміст цього – дати живлення, що зветься заповідями і добрими діяннями. І тією мірою, якою примножує добрі справи, так само примножується любов між ним і його Господарем. І тоді також Творець дає подарунки, за звичаєм залюблених. А подарунками Творця називається розкриття таємниць Тори, званих діями основ творіння й діями творіння. Тож відповідно, два ці пояснення є істинними. А після цього удостоюються ще вищого ступеня, що зветься «незалежною любов’ю».
І Творець допоможе нам щоб удостоїлися ми любові Його.
Від друга вашого, який бажає вам усього доброго, в матеріальному й в духовному.