219. Сенс самозречення

Почуто

(переклад з івриту)

Отже, служіння Творцю має бути в трепоті й любові. Але про любов не можна сказати, що потрібно вдаватися задля неї до самозречення. Тому що є річчю природною те, що сильна любов, вона буквально скін душі, як написано: «Сильна, як смерть, любов». Отже, головне самозречення, воно в категорії трепоту. Тобто, коли людина ще не відчуває смак любові в служінні, а саме служіння в неї – через примус.

І правило таке, що тіло не відчуває те, що відбувається примусом, тому що воно утворено для виправлення. А виправлення полягає в тому, що служіння має бути також в любові. Що є кінцевою ціллю злиття, як написано: «Там, де є важкий клопіт, там є сітра ахра».

А головне в служінні, те, що має воно бути в самозреченні, – це стосується трепоту. Бо тоді все тіло не погоджується з роботою людини, оскільки не відчуває ніякого смаку в служінні. І за кожне з діянь, яке людина робить, тіло виставляє їй рахунок, – мовляв це ж не досконале служіння. Якщо так, що буде з того, що працюватимеш? Тоді, оскільки немає ні справжнього нічого, ні смаку в цьому служінні, то подолання відбувається лише в самозреченні. Тобто, що під час цього служіння відчуває людина смак гіркоти, коли в кожному діянні, яке чинить, вона відчуває жахливі страждання, тому що тіло призвичаєно до того, щоб не працювати дарма, а має бути з його зусилля благо: або собі, або іншим.

І в час катнуту людина не відчуває користі для себе, оскільки не відчуває зараз ніякої насолоди в служінні. А також не вірить, що буде від цього користь іншим. Адже якщо не важливо їй самій, – як може бути це корисно іншим? І тяжкими є її страждання. І що більше працює, в тій же мірі збільшуються страждання. Аж доки не накопичаться страждання та зусилля до певної міри, настільки, що Творець зглянеться над людиною, і дає їй смак в служінні Йому. Як написано: «Доки не проллється на нього дух з висот».