Слухайте, небеса

Стаття 2, 1986 рік

(переклад з івриту)

«Слухайте, небеса», рабі Єгуда почав: «Відчинила я милому моєму», «Голос милого мого стукає…» і каже: голос милого мого стукає – це Моше, який докоряв Ісраелеві за декілька суперечок, за декілька чвар, адже написано: «Ось слова… Непокірливими були ви… І при Хореві гнівили ви…», - це те, що написано «стукає» (і в коментарі «Сулам», п.п.1,2): «І разом з тим, що Моше докоряв Ісраелю, всі його слова з любов’ю були, бо написано: «Адже народ святий ти Творцю Всесильному твоєму і тебе обрав Творець Всесильний твій бути Йому народом, бо через любов Творця до вас написано це: «Відкрий мені, сестро моя, подруго моя», - словами приязні».

І маємо зрозуміти слова Зоар:

1) якщо настільки вже Він обдаровує хваліннями  народ Ісраеля, як написано:  «Адже народ святий ти Творцю Всесильному твоєму і тебе обрав Творець Всесильний твій бути Йому народом», коли так, то як стосуються цього слова докори, адже вони, судячи з усього, народ святий і таке інше, а якщо так, чого їм ще бракує;

2) що говорить нам це для наступних поколінь, щоб навчатися з цього, - адже це «дві протилежності в одному носії», тобто, або вони святий народ, або з ними не все гаразд;

3) згідно з правилом «усі злочини покриє любов», а писання каже (глава «Ваетханан»): «Не тому, що ви численніші за всі народи, забажав вас Творець і обрав вас… А через любов Творця до вас», і якщо так, як можна знайти в них злочини, адже «всі злочини покриє любов».

А справа в тому, що існує феномен двох висловів, що заперечують один одного, аж поки прийде третій вислів і вирішить. Бо щодо ліній в духовному, то властивість «хесед» (милість) називається правою лінією. Бо суть хеседу в тому, що бажає чинити ближньому лише милість, а натомість не хоче за це нічого. І це те, що прагне любові до Творця і не турбується про себе, і всі його жадання тільки, аби приносити задоволення Створювачу своєму, а сам він задовольняється малим. Означає це, що неважливо йому, що в нього є, тобто смак в Торі, смак в молитві, смак в заповіді, а він покладається на те, що має свою частку. А тут, в духовному, коли людина усвідомлює і каже, що вона вірить в особисте управління, у те, що все приходить з небес, тобто Творець дає їй думку та бажання бути робітником Творця і займатися Торою та заповідями попри те, що вона не відчуває ніякого смаку в Торі та заповідях, - все одно вона не дивиться на це і каже, що досить їй того, що вона може виконувати накази Творця, цього одного їй достатньо, так, наче заробила великий капітал. І хоча й не має вона осягнення величі Творця, все одно, скільки є в неї – вона задоволена і вірить, що це є даром з небес, те, що дали їй думку й бажання.

А іншим, як вона бачить, цього не дали, а весь їхній потяг - тільки користуватися матеріальними досягненнями, тобто - знаходити прихильність у людей, або бавити своє тіло тим, чим і тварини користуються. А от їй дали думку і бажання служити Творцеві, а хто я, що Він обрав мене? І це, як кажуть: «Благословен Ти, Творець, який обрав народ Свій, Ісраель, з любов’ю».

Виходить, ми є благословенними для Творця, який обрав нас, тобто дали нам думку й бажання виконувати Тору та заповіді. Тому людина особисто, коли дивиться на інших, які не мають того бажання до Тори та заповідей, який є в неї, то вона каже, що обрав Він її більше за інших, щоби служити Йому. Хоч і дав їй невелику службу, не для високого розуму і знання, але вона каже, що і цієї служби, найнижчої з низьких, вона не гідна, і коли дивиться на себе очима величі Всесильного, каже, що і цього їй не належить, а отже вона, напевно, повинна бути в радості, начебто удостоїлася служби, що личить великим людям.

І це явище, права лінія, з’являється з вищих сфірот, і категорія ця називається сфірою хесед, суть якої – тотожність властивостей з Творцем, як Він віддає, так і нижній бажає віддавати Вищому, що і зветься тотожністю властивостей. А на себе й не дивиться, що є в нього у келім отримання, і єдиний покажчик у нього, - чи перебуває він в досконалості, а це – чи може і наскільки може він віддавати, і навіть якщо не може віддавати багато, також і цим він задовольняється через те, що дивиться на свою низькість порівняно з Дарителем, і також порівняно з іншими людьми. Адже він бачить, що вони мають набагато кращі чесноти, ніж у нього, - а все одно, дали йому згори думку й бажання, яких не дали їм. І ні про що він не каже «сила моя і міць руки моєї…»

І через це людина  постійно перебуває в душевному вдоволенні, і немає їй що й додати до своєї роботи, а скільки є в неї змоги, вона складає подяку Творцеві, і дякує, і славить Його різноманітними звеличаннями. І навіть коли вона не дає тієї хвали й подяки, котрі, як вона розуміє, повинна б дати Творцю, все одно також і про це вона не горює, кажучи про себе: «Хто така я, що говоритиму постійно з Царем, як це пасувало б людям шанованим, а не особині нікчемній, як я?» Виходить, що завжди вона в досконалості й немає що й додати до цього.

А якщо іноді людина й забуває всі справи духовної роботи і голова її занурена в справи цього світу, а за якийсь час вона згадує про духовне, і бачить наразі, що була весь час огрублена ділами цього світу, і все одно не думає про той час, коли була відокремлена, а радіє вона тому, що Творець закликав її, одну з людського загалу, і сказав їй: «Де ти?» І відразу починає дякувати Творцеві за те, що нагадав їй, що необхідно думати про духовне. Виходить, навіть в такому стані людина не думає про недоліки, і не жалкує при цьому про те, чому вона на весь цей час цілком забула про справи духовної роботи. А радіє тому, що наразі, так чи інакше, вона може думати про роботу Творця. Виходить, що й нині вона перебуває в стані довершеності, і не приходить до того, щоб послабити контакт з духовною роботою, а весь час вона перебуває у стані бездоганності, і це називається правою лінією, хеседом, який є досконалістю.

Але це залежить від міри, якою людина вірить в особисте управління, тобто що все дає Творець, - як світло, так і клі. Це означає, що і бажання, і хісарон, щоб було відчуття нестачі від того, що вона не дуже приліплена до Творця, і також щоб відчувала в тілі своєму недоліки виконання Тори та заповідей, - все дає Творець. А світло, безсумнівно, що Творець має дати, бо надання смаку в Торі та заповідях, певно, належить Творцеві. І це, як кажуть в Йом Кипур вночі: «Бо ось, як глина в руках гончаря, - за бажанням своїм видовжує, за бажанням своїм скорочує, так і ми в руці Твоїй, Ти, хто утворює хесед».

Виходить, відповідно, якщо, наприклад, чоловік бачить, що збуджується в ньому бажання навчатися, хай навіть тільки одну годину на день, а також коли молиться, бачить, що є лише кілька лічених хвилин, коли знає, що він молиться й не забуває, що облачився в таліт і тфілін, а серце його розмірковує собі всіма думками цього світу. А потім чоловік згадує на кілька хвилин, що він увінчаний талітом і тфіліном, і він наразі посеред молитви, і починає думати, до Кого він промовляє в час молитви, і відчуває, що не просто марнословить, а стоїть він перед Царем, і вірить також у «бо Ти чуєш молитву кожних уст». І хоча й бачить, що вже багато разів молився і не діставав відповіді на свою молитву, і все одно вірить вище рівня знання, що Творець таки чує молитву, а те, що молитва ще не приймається, то це, напевно, тому, що молиться він не з глибини серця. Тому бере на себе чоловік обов’язок молитися ще з більшим наміром, і певно, що Творець допоможе мені і прийматиме мою молитву. І відразу починає він дякувати Творцеві, що нагадав йому про те, що він зараз увінчаний талітом і тфіліном, і почувається пречудово, тому що дивиться він на людей, як вони ще перебувають в дрімоті, а мене Творець пробудив посеред молитви, - через це він тішиться й радіє.   

А коли проходить ще декілька хвилин і знову забуває, де він, і думає «про вола та віслюка», і раптом ще раз пробудили його з небес, і розум зобов’язує його, що мав би він нарікати собі на те, що забув усе чисто, про те, що він наразі в домі молитви, але чоловік не бажає й слухати цього, а радіє з того, що згадали про нього в цей момент. Виходить, таким чином він дивиться тільки на «чинить добро», тобто радіє тому, що тепер він може чинити добро, і не звертає уваги на те, що досі блукав у «світі відокремлення».

І все це людина може відчути в тій мірі, якою вона знає собі ціну, що вона не є кращою за решту людей, а в них є навіть дух безбожжя, хай нас омине, і немає жодної тяги до будь-чого, що належить до роботи Творця. І також бачить, що існують люди, що й уваги ніякої до роботи Творця немає в них, а живуть вони, як і інші тварини, і не дбають ні по яку ціль в житті. А все те життя, про яке вони думають, що стоять на ступені, вищому за тварин, то це тому, що вони піклуються також про пошану, розуміючи, що варто іноді поступитися пристрастями задля досягнення пошани. Але щодо служіння Творцю, то коли навіть були вони в свій час обрізані своїми батьками, але самі вони не звертають уваги на це, оскільки є в них те, що їх більше цікавить.

І коли людина дивиться на них, і бачить, що й не знає вона, чим її заслуги більші за їхні, тим, що Творець дав їй думку й бажання займатися Торою та заповідями, хоч це й виключно в плані практичних дій, тобто бачить, що далека вона поки що від того, щоб піднятися на рівень лішма, проте говорить вона, що як там не кажи, а ло лішма я таки удостоїлася. А мудреці сказали: «Із ло лішма приходять до лішма», то виходить, що, так чи інакше, я стою на першій сходинці святості; і вона перевіряє себе, - наскільки я щаслива, що Творець ввів мене на перший рівень святості, званий «ло лішма», і наскільки я маю дякувати Творцеві і вихваляти Його. А особливо, коли людина удостоїлася і дали їй задум, щоб вона займалася таємницями Тори, хоча й не розуміє жодного слова там написаного, все одно це є великою заслугою, те, що під час навчання вона злита з внутрішньою суттю Тори.

Тобто людина вірить, що йдеться там виключно про те, що зв’язано з самим Творцем і має вона можливість заглибитися в це своєю думкою, - адже все, що я вивчаю, є святими іменами, а отже, певно, що велика честь випала мені на долю. Тому залишилося мені лише дякувати Творцю і славити Його, адже весь світ, усе життя людей складається з дурниць, а я вже удостоїлася увійти до першого етапу святості, що зветься ло лішма. І це вважається правою лінією, тобто категорією досконалості, що не потребує ніякого виправлення.

Але написано: «Праве і ліве, а між ними наречена», тобто лівої лінії ми також потребуємо. І насправді маємо зрозуміти, якщо людина відчуває, що перебуває в досконалості, і може весь день і всю ніч підносити подяку і хвалу Творцеві, то чого їй ще бракує? Але сама вона знає, що це – ло лішма, а кінцева ціль та, що людина повинна діяти в ім’я небес, а про такий рівень вона сама каже, що не прийшла ще до нього. Але як людина може піднятися на якийсь ступінь, якщо не відчуває, що їй чогось бракує.

Й існує правило, що коли людина просить у Творця щось, має робити це з глибини серця, і означає це, що людина повинна відчувати хісарон у серці, а не щоб «з уст та назовні». Бо в час, коли людина просить щось надлишкове, тобто те, без чого можна жити, - ніхто не пожаліє цю людину, коли вона кричить і плаче про те, що немає в неї того, чого і в багатьох людей немає. І хоч вона лементує і плаче, щоб дали їй це, проте, не прийнято в світі, щоб знайшовся хтось, хто зглянувся б над нею. Але коли людина волає і плаче про нестачу свою, і в більшості людей це є, а в неї немає, тоді, якщо вона кричить та плаче, щоб пожаліли її, то дослухаються до неї і кожен, хто може допомогти, старається допомогти їй.

Так само й тут, в роботі Творця, коли людина намагається знайти досконалість в правій лінії, і хоча й знає вона, що існує поняття, що слід намагатися, щоби всі твої дії були б в ім’я небес, а також знає вона, що слід людині виконувати написане: «І лише до Тори Творця бажання його і про Тору Його міркуватиме вдень і вночі» («Теилім», 1), а сама вона не виконує цього, але намагається з усіх сил відчути досконалість в правій лінії, тоді само собою, хоча й знає, що поки що не має досконалості, все одно вона не може просити у Творця, щоб дав їй сили виконувати «і про Тору Його міркуватиме вдень і вночі», а ще й голосити до Творця, щоби допоміг їй прийти до лішма інакше, як лише до надмірного, а не до нагального.

І це із зазначеної вище причини, бо коли людина просить щось і кричить та плаче про те, що не має вона цього, але й інші люди, що в її місті, не мають цього, - не можна сказати, що це є необхідним, бо воно – надмірність. А про надмірності, яких немає в людини, не прийнято плакати та молити. А тут, коли людина йде правою лінією, вона бачить, що те, що є в неї, немає у інших людей, бо те, що є в неї в духовному, вона може знайти тільки у невеличкого відсотка людей у світі. А коли так, то можна запитати: те, чого вона вимагає у Творця, аби наблизив її, щоб могла вона діяти в лішма, - чи не є це надмірним? - а про надмірне неможливо просити з глибини серця, тобто так, щоб нестача ця торкалася б глибин серця. Адже сама людина каже, що й те, що вона має – також і це річ велика, а тому як можна просити у Творця щодо надмірностей, щоб Він пожалів її і дав би їй сили займатися лішма, тобто заради надання задоволення Створювачу своєму.

І згідно з цим, неможливо, щоб людина просила б у Творця наставляти її, як іти шляхом істини, адже не має вона такої вже й потреби. Адже про надмірності, тобто про те, чого немає у інших людей, кажуть: «Горе багатьох – половина розради». Тому немає в людини жодних шансів прийти колись до усвідомлення зла: те, що не може вона займатися Торою та заповідями в ім’я небес, - це зветься злом. Отже виходить, що людина примиряється зі станом ло лішма. І хоча й зветься цей шлях дорогою неправди, а не дорогою істини, - ніколи не буде їй можливості відчути, що вона просувається шляхом неправди, як написано в «Передмові книги Зоар».

Тому, потрібно людині йти також і лівою лінією, але вона повинна приділяти цьому тільки трохи часу, вдивлятися в шлях лівої лінії, а основний час – для правої лінії. Бо лише тим, хто має внутрішню тягу прийти до лішма,- тим дається йти також і лівою лінією. Тоді як тим, які відчувають по собі, що вони не належать до цієї роботи, тобто думають, що вони не здатні подолати свої бажання, - не можна їм іти лівою лінією. І через це навіть тим, в яких є внутрішній потяг і прагнуть вони прийти до лішма, то хоч таки здатні вони йти лівою лінією, але і їм слід дивитися, щоб просуватися лівою лінією тільки короткий термін часу і в певний період; і не завжди, а згідно з тим, скільки часу кожен з них приділяє собі розглядати все в плані лівої лінії.

А щодо порядку денного, то слід щоб або кожен день налаштовувати собі розклад, або кожен тиждень, або щомісячно, кожен, як відчуває, але не змінювати посеред процесу порядки, які собі налаштував. А якщо посеред встановлених порядків хоче перемінити щось, тому що тіло проявляється і дає людині зрозуміти, що «для тебе ж краще» зробити інший порядок, ніж налаштувала ти собі, - тоді треба відповісти тілові: є в мене розклад, тож коли я налаштую і зроблю інший порядок, тобто, якщо зробила я собі розклад на тиждень, то коли закінчиться тиждень, і я почну влаштовувати новий порядок, тоді приходь до мене і кажи мені впорядкувати все по-новому, ніж те, як я хочу наразі налаштувати. Але посеред розкладу не можна мені змінювати.

Проте потрібно знати, що таке ліва лінія, оскільки існує багато властивостей в лівій лінії. Наприклад, є ліва лінія, яка є повною темрявою і зветься, що «малхут, яка є категорією суду, піднялася в кожну зі сфірот і утворила пітьму», тобто коли не світить там ніякого світла. А є ліва лінія, звана «хохма без хасадим», що також зветься пітьмою, але та темрява, що є в ній, вона виключно від категорії світла, але те, що від келім, - то келім її вже увійшли в святість. Це означає, що людина може спрямувати намір також в час, коли використовує клі отримання заради віддачі. Виходить, що ця ліва лінія є великим рівнем і називається темрявою через велику кількість вищого блага, що розкривається тоді. І весь час, коли не має воно облачення хасадим, не можна людині користуватися цим світлом, тому що під час користування вона може впасти в стан отримання ради отримання через те, що світло занадто велике. І неможливо перебороти його і отримати його заради віддачі. І через це ми потребуємо середньої лінії, тому ця ліва лінія є дуже важливою.

Перш за все потрібно знати про духовне, що немає там часу і місця, а коли так, що означає права лінія і ліва лінія?

А справа ось в чому: те, що не потребує виправлення, називається правою лінією. А те, що потребує виправлення, називається лівою. І цей феномен ми знаходимо в накладанні тфіліна, про що мудреці сказали (трактат «Мінхот», 37), де сказано так: «…А рабі Йосі а-Хорем: «Накладають на ліву», звідки він узяв це? Узяв це звідти ж, звідки взяв рав Натан: рав Аші сказав: «Від руки твоєї» написано зі слабкою «гей», і пояснив Раші: те, що написано зі слабкою «гей» означає жіночий рід, а отже, про ліву руку йдеться, яка слабка, як жінка».

І з цього виходить: ліве є категорією «слабке», що не має сил, а потрібно додати сили. І через це ми бачимо, що усюди, де вони хочуть дати приклад чогось, що потребує виправлення, вони називають це «лівим». І це й є причиною того, що після лівої лінії нам потрібна середня лінія, яка виправляє ліву. І через це ми називаємо те, що необхідно виправити, іменем «ліве», аби знати, що нам потрібно тепер робити виправлення.

А виправлення, якими даємо ладу лівій стороні, називається «середній», тому що лінія вказує на недоліки правої. Тобто в самій правій не видно ніякого недоліку, і тільки поява лівої лінії, тобто коли людина займається лівою, вона бачить тоді, що є недоліки в правій, а після того, як уже увійшла в категорію «ліве», виходить, що втратила досконалість, що була в неї в категорії «праве», тому вона перебуває нині в стані хісарону.

Але в тому хісароні, який показує ліва лінія, там слід розрізнити багато властивостей, тобто якою є причина, що в лівій лінії є хісарон. Іншими словами, коли ліва каже, що існує хісарон в правій лінії, але буває іноді, що не бачать ніякого недоліку в лівій лінії і тоді, - хто той, хто показує, що існує хісарон також і в лівій після того, як ліва показала, що існує недолік в правій? Адже тоді, певно, що шлях лівої лінії є категорією досконалості. Якщо так, яка причина того, що є недоліки в лівій лінії, через що й називається «лівою»? І в цьому є багато особливостей і все залежить від суті справи, тобто в кожній з деталей і в кожному зі станів, в якому б людина не перебувала, вона знаходить іншу причину, і неможливо встановити, якою є причина, інакше, як тільки згідно з характером стану.

І поняття «ліве», коли на початку процесу зводиться до критики щодо «правого». Тобто якщо це так, досить було б залишитися в категорії неправди, адже дані нам Тора та заповіді, бо є в нас зло, зване себелюбством, і це – щоб дбати ні про що інше, як про засоби, що годяться для досягнення цілі, якою є наповнити наше бажання отримувати різноманітними наповненнями, якими тільки можемо. І зветься злом, тому, що це заважає прийти до злиття з Творцем і вийти з себелюбства, до якого зобов’язує нас тваринний розум, і метою щоб було – удостоїтися злиття з Творцем. Щоби потім людина отримала благо й насолоду, які є в задумі творіння, що зветься «Його бажання дати благо Своїм створінням». І цим людина може дати втіху Творцеві, тому що Творець приводить цим Свою ціль з потенціалу в дію, тобто щоби створіння відчули добро й насолоду, які Він задумав для них.

І оскільки це бажання отримувати, яке є себелюбством, воно й є тим єдиним, що заважає цьому, тому воно і зветься злом. А для того, аби вийти з цього зла, дані нам Тора та заповіді, щоб прийти до ступеня, що зветься «робітник Творця», і не заради себе він все робить, а для того, щоб прийти до ступеня лішма. І він перебуває в категорії правої лінії, радіючи досконалості ло лішма, то виходить, що він просувається шляхом неправди і бажає там і залишитися. Адже хоча й знає, що перебуває на рівні ло лішма, то чому це зветься, що бажає залишитися в ло лішма.

Але це відбувається згідно з правилом, що людина не може просити у Творця з глибини серця щодо нестачі в неї надлишкового, а може просити саме про необхідне. А оскільки людина радіє тому, що перебуває в ло лішма, після всіх пояснень, що є в неї, мовляв варто радіти навіть з ло лішма, то вона вже не може відчувати хісарон так, щоб потребувати цього як нагально необхідного, а буде для неї це як щось надлишкове, - те, якщо зможе займатися Торою та заповідями лішма, - і тому вона мусить залишатися в правій лінії.

Тому потрібно працювати уважно, перевіряючи праву лінію, тобто бачити недоліки, що існують в правій лінії. І через це, в мірі, в якій відчуває недоліки, адже те, що людина бачить недоліки, це ще ні про що не свідчить, бо те, наскільки вона переймається недоліками, залежить від міри, якою вони торкаються її серця, щоб відчувала вона їх чимось недосконалим. А в неї є схильність до правди, і вона гидує тим, що є неправдою, - тоді, якщо недолік цей торкається їй до серця, тобто стан, в якому перебуває, завдає їй страждань, тоді перетворюється попередній стан правої лінії, що був для неї досконалістю, в страждання. І тоді вже людина може молитися Творцеві з глибини серця, бо це лішма важливе для неї як життя, адже завдяки цьому вона зливається з життям життів. Тоді як коли була вона злитою з правою лінією, тоді лішма було для неї як щось надлишкове, тобто начебто можна жити і без цього, - ну а той, хто бажає поліпшити своє життя і бути вищим за всіх, той нехай старається прийти до рівня лішма.

Але коли людина бачить свій стан, тоді лішма в неї не є зайвим, тобто аби підноситися цим над усіма, а відчуває вона нині, що є найгіршою від усіх, тому що спостерігає наразі, наскільки віддалена вона від Творця, і від властивості істини вона дуже далека, і від решти людей. І хоча й не бачить вона, щоб вони йшли дорогою лішма, але їй це не додає нічого, - те, що вона не бачить, хто б дійсно просувався в лішма, - бо коли щось дійсно входить в серце, людину ніщо інше не хвилює. І хоч і кажуть, що «горе багатьох є половиною розради», - подібні вислови не змінюють для неї її стану.

І це, наприклад, як у когось болять зуби, і плаче, і кричить, і кажуть йому: «Чого ти кричиш, чи ти не бачиш, що є тут у зубного лікаря ще люди, в яких зуби болять, як і в тебе». Але ми бачимо, що він не припиняє плакати від зубного болю, який відчуває. А те, що є ще люди, як і він, це не додає йому нічого, якщо в нього дійсно болить, він не може дивитися на інших, щоб отримати від цього заспокоєння своєму болю, якщо йому насправді болить.

Так само, якщо насправді людина приходить до відчуття, наскільки вона віддалена від істини, - вона не може прийняти розраду від того, що всі йдуть шляхом брехні, а прагне вона весь день й усю ніч, як би це вийти з цього стану. І тоді здобуває людина потребу прийти до лішма, тому що не може вона терпіти неправди.

Але це клі не утворюється за один раз, тобто бажання, котре людина отримує від лівої лінії, не виникає за один раз. А потроху утворюється це бажання в людині, аж поки не довершиться до повної міри, а до того вона ще не може прийти до лішма, бо немає світла без клі. Означає це, що не може вона удостоїтися лішма, перш ніж буде в неї бажання до цього, а це бажання зростає в людині потроху, - копійка до копійки з’єднуються у великий рахунок, тобто наповнюється до стану повного бажання. І тоді може облачитися в це бажання категорія лішма, тому що вже є в людини цільне клі, тобто цільне бажання удостоїтися лішма.

Але потрібно знати, що коли людина перебуває в лівій лінії, тобто в час, коли вона критично ставиться до себе, тоді вона – у відокремленні [від Творця], бо сама відчуває, що занурена в себелюбство, і не дбає абсолютно, щоб змогти зробити щось заради небес. І тоді з цього стану не може вона отримати існування, бо життєва сила людини може прийти тільки від позитивного, а не від негативного.

А тому потрібно людині знову увійти в праву лінію, тобто виконувати Тору та заповіді ло лішма, і казати, що є в цьому досконалість, як пояснено нам вище. Бо потрібно знати велике правило: відомо, що є відмінність між внутрішнім світлом і навколишнім. Бо внутрішнє світло означає, що воно світить всередині келім, тобто що світло одягається в клі через те, що існує тотожність між світлом і клі, коли клі вже здатне отримувати світло заради віддачі, тоді як навколишнім світлом називається світіння здалеку. Це означає, що клі поки що віддалене від світла, бо воно «заради отримання», а світло, його властивість - лише віддавати, але разом з цим світло світить келім віддаленим світінням як таке, що оточує келім.

Тому, коли займаються Торою та заповідями ло лішма, також отримують світіння у вигляді навколишнього світла. Виходить, що завдяки ло лішма вже існує контакт з вищим світлом, хоч воно і є світінням здалеку. Тому називається це позитивом, і від цього людина отримує життєву силу і може існувати, і тим, що вона цінує ло лішма, цим людина віддає перевагу взагалі служінню Творцю, тому що варто все ж таки займатися Торою та заповідями. Адже правда в тому, сказав мій пан, батько й учитель, що людина не здатна осягнути цінність виконання Тори та заповідей ло лішма. Бо врешті-решт в плані практичної дії немає їй що додати, але вона таки виконує наказ Творця, і тому називається це першим етапом роботи, про що сказали мудреці: «Із ло лішма приходять до лішма». І через це потрібно людині отримувати життєву силу і досконалість з правої лінії, і тоді вона дістає світло Творця у вигляді світла, що оточує, навколишнього.

А потім людина має ще раз критично продивитися свої діяння, те, чим займалася в правій лінії, а потім ще раз перейти до правої лінії, і цим збільшуються в неї дві лінії. Але ці дві лінії, кожна з них протирічить іншій, і вони звуться «двома висловами, що заперечують один одного, аж поки з’явиться третій вислів і дасть їм лад».

Але слід знати, що третю лінію, що зветься середньою лінією, Творець її дає, як сказали мудреці: «Троє беруть участь в дитині: Творець, її батько та її мати. Батько її сіє білину, мати її сіє червоність, а Творець вносить в неї руах і нешама (види душі)». І відповідно до сказаного, виходить, що дві лінії належать до нижнього, а середня лінія належить Творцю. Це означає, що дві лінії дають людині можливість, щоб змогла підняти молитву з глибини серця до Творця, щоб допоміг їй вийти з себелюбства і прийти до злиття з Ним, бо коли вона підносить молитву з глибини серця, то молитва її приймається. Але маємо знати, що у феномена трьох ліній є багато видів.