Стаття 36, 1991
(переклад з івриту)
Зоар (гл.«Корах», стор.2 і в коментарі «Сулам» п.5) каже так: «Корах почав суперечку. Що таке «суперечка»? Віддалення і відкидання, і вгорі й унизу. І той, хто хоче віддалити виправлення світу, пропаде в усіх світах. Суперечка, це віддалення і відкидання миру, а той, хто заперечує мир, - заперечує святе ім’я Творця, тому що Його святе ім’я – це «Мир». І стоїть світ виключно на мирі. Коли створив Творець світ, не міг той існувати, аж поки Він не прийшов і не запровадив у світі мир. І що це? – це субота. І тому той, хто заперечує мир, пропаде зі світу. Рабі Йосі сказав: «Написано: «Мир великий тим, хто любить Тору Твою. Тора є миром». Як написано: «І всі шляхи її – мир». А Корах прийшов завдати шкоди, - миру вищому, яким є Тора, тобто середня лінія, що зветься Торою і робить мир між правою та лівою лініями, - і нижньому, Моше. І через це він був покараний від вищих і від нижніх, від вогню і від «уст землі».
І слід зрозуміти сказане про сенс того, що «Стоїть світ виключно на мирі, тому що святе ім’я [Творця] зветься «Мир». Виходить, що вся причина того, що мир не може існувати, вона в тому, що Творець зветься «Мир».
І слід зрозуміти, який зв’язок з іменем Творця. У простому сенсі кожен розуміє, що якщо існуватиме суперечка, не може бути існування для світу. Але як це стосується імені Творця? І також слід зрозуміти те, що каже «і що таке мир?». Він говорить, що миром називається «субота». А рабі Йосі каже, що миром називається «Тора». Тобто в чому знаходить вираз те, що і субота, і Тора вказують на мир? Перш за все слід нам повторити два принципи, які маємо знати, бо вже говорили про це багато разів:
а) що є метою творіння;
б) що є виправленням створіння, тобто що нам робити для того, щоб досягти мети творіння.
Відомо, що метою творіння є те, що створіння мають отримати благо й насолоду, як сказано: «Його бажанням є дати благо створінням».
І ця мета створила в створених бажання отримати задоволення. Тобто, якщо немає прагнення до чогось, - не можна відчути втіху від цього. Тому ми спостерігаємо таке, що в будь-якому місці, де людина бачить, що може дістати задоволення від чогось, немає в неї сили перешкоджати і не хотіти отримати насолоду. І якщо іноді ми бачимо, що людина таки поступається насолодою, то це повинно бути через особливу причину, задля якої варто їй поступитися, тому що людина не може йти проти природи свого бажання отримувати. Тому, якщо існує достатня причина, людина відмовляється від насолод, які вона хоче отримати. І це може бути з двох причин:
1) З причини винагороди. Тобто якщо людина поступиться цією насолодою, до якої наразі прагне, вона дістане замість неї ще більшу насолоду.
2) Через покарання. Тобто, якщо не поступиться цією насолодою, її спіткають замість цього великі страждання, і людина бачить, що варто відмовитися від цієї насолоди для того, щоб не терпіти страждань.
Виходить, те, що людина поступається нині бажанням отримувати насолоду, ця відмова її не тому, що не хоче працювати ради власної користі. А бачить вона, - якщо не поступиться наразі тим, чого прагне, це завдасть шкоди її особистій користі. І через це вона відмовляється. І тому ми не кажемо, що тим, що людина поступилася насолодою, вона зробила цим щось проти своєї природи, тобто завдала шкоди бажанню отримувати. А все, що людина робить, все це йде в руслі бажання отримувати.
Тобто, не слід дивитися на дії, які людина робить. Бо є іноді, що коли вона поступається чимось, це не є ознакою, що людина ця займається духовною роботою. Тож слід дивитися також на намір.
Наприклад, людина може іноді поступитися потягом до їжі й подібного, якщо вона знає, що хтось побачить, як вона може відмовлятися від насолод, а це ознака, що вона - служитель Творця, і є люди, які шануватимуть її за це. І вже є тоді сила в людини перебороти себе, тому що дістане ще більшу насолоду, якою є пошана. І це - шлях загалу.
А є й такі, що становлять виняток, і вони можуть зганьбити себе, тобто поступитися людською шаною, щоб досягти жаданого. А є такі, що не поступаються пристрастю, але не задля пошани, а навпаки. Тобто, якщо людина діє у прихованні своїх взаємин з Творцем, ця людина може, наприклад, забагато їсти, і ясно, що люди, коли побачать, як вона поглинає їжу, будуть ганити її в своєму серці. І людина поступається пошаною для того, щоб виграти цим, щоб мати можливість працювати, приховуючи свої взаємини з Творцем. І такою роботою вона може удостоїтися більш важливої насолоди, бо той, хто просувається, приховуючи взаємини, той удостоюється злиття з Творцем.
Тобто, хоч люди і поважають її, вона не хоче отримувати задоволення від цього. Адже є правило, що коли люди думають про когось, що він вище за весь народ, вони поважають його, а пошана має таку владу, що той, хто увійшов у жадання шаноби, той вже не може вийти з цього. Тобто він мусить працювати і докладати зусиль для того, щоб досягти пошани, і жодну дію він не може зробити заради небес. Тому дана нам порада, щоб людина виконувала всі свої дії в скромності, і само собою не будуть надавати їй пошану. І так можна людині врятуватися від того, щоб не впасти під владу шанолюбства. І тоді має вона можливість призвичаїти себе працювати ради віддачі.
І зі сказаного ми бачимо, що той, хто поступається отриманням невеликої насолоди, і замість цього отримує велику насолоду, - це не тому, що вада в самому бажанні отримувати. А отримує людина іноді велику насолоду від чогось дуже приємного в плані пристрастей, а іноді велика насолода, вона через шанобу і тому подібне.
А трапляється, що слід прийняти маленьку насолоду, тобто задоволення від невеличкої пристрасті. І це тому, що знає людина, що цим вона відмовляється від великої насолоди, якою є пошана. І виникає питання, чому вона бажає відмовитися від великої насолоди. Це тому, що хоче досягти за відмову від великої насолоди більш високого ступеня. Тобто, як той приклад, коли завдяки відмові від пошани вона хоче удостоїтися злиття з Творцем.
І в цьому випадку ми не кажемо, що отримала людина маленьку насолоду, - їжу, відмовившись від великої насолоди, тобто пошани. А мусимо сказати, що і маленькою пристрастю людина не поступається, а це тільки лиш в очах людей, які дивляться на неї. І вони кажуть, що людина не має розуму, бо не хоче поступитися маленькою пристрастю, і напевно, якби поступилася цією пристрастю, вона могла б дістати більшу насолоду, але не має вона сил подолати навіть маленьку пристрасть. Отже, неможливо знати, яка істина в тій людині, що йде шляхом приховання взаємин з Творцем.
А тепер повернемося до теми, про яку ми говорили у зв’язку з виправленням створіння, що людині потрібно прийти до того, щоб виконувати всі свої дії ради віддачі. А оскільки вона створена в природі отримання виключно ради власної користі, то як можна сказати людині, щоби йшла проти природи. Адже тіло запитує – що тобі буде з цього? І ясно, що треба відповісти йому і сказати, що буде тобі з цього те, що коли працюватимеш ради віддачі, ти удостоїшся добра й насолоди, що є в меті творіння.
Отже, відповідь така, що бажання отримувати досягне насолоди більшої, ніж воно здатне отримати нині, бажаючи отримувати без наміру ради віддачі. Тоді тіло говорить, - якщо так ти мені кажеш, що і тоді я виграю, то я бачу, що коли буду працювати ради віддачі, то буде мені з цього особиста користь. І людина каже йому тоді, що воно не бачить жодної дії, яку можна було б вчинити без того, щоб виросла з цього власна користь. А відповідь така, що неможливо збагнути з боку розуму, щоб була можливість людині зробити щось проти природи. Тому кажуть їй, - це правда, що ти кажеш, що з боку природи неможливо людині зрозуміти, що таке «заради віддачі». Тому сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, а із ло лішма прийде до лішма». І тоді, коли навчається ло лішма, тоді «світло що в ній [Торі], повертає до добра». Як сказано в коментарі «Сулам»: «Якщо займатиметься людина Торою та заповідями навіть для власного задоволення, все одно, завдяки світлу, що в ній, відчує низькість і здирство страшне, що є в природі егоїстичного отримання. І тоді покладе собі на серце відокремитися від природи цього отримання, і віддасться повністю роботі тільки лиш для принесення задоволення Створювачу своєму, і тоді розкриє Творець їй очі, і побачить перед собою світ, сповнений абсолютної досконалості, в якому немає жодного недоліку».
І зі сказаного ми бачимо, що не в змозі людина зрозуміти, що означає діяти ради віддачі а не ради власної користі. Бо це можна збагнути, принаймні хоч трохи, саме завдяки заняттям в Торі та заповідях, навіть ло лішма. Бо так чи інакше світло, що в ній, може дати зрозуміти, що існує таке поняття, що варто займатися тільки лиш для блага Творця, а не для власної користі. Тоді як без чудодійного засобу Тори та заповідей, розум людини не здатен зрозуміти, що можливо було б зробити щось, якщо це не принесе насолоди, щоб могла людина дати втіху своєму бажанню отримувати. Тому коли кажуть їй, що вона має робити все на користь Творця, а людина бачить, що не здатна вона зрозуміти таке, то висновок, що це дійсно так, що неможливо зрозуміти таке тим зовнішнім розумом, який дано людині. Тож кажуть їй, що слід тобі знати, що шкода часу, щоб очікувати й казати, що якщо збагнеш це, то прийдеш до розуміння що слід займатися цим і досягти бажання віддачі, а поки що - чекати і молитися, щоби Творець дав би тобі це бажання. Бо перш ніж людина зрозуміє, що їй це потрібно, - як вона може молитися Творцеві, щоб дав їй щось, якщо людина не знає, що ця річ нагальна для неї. Вона може сказати вголос, що вона хоче бажання віддачі, але молитися з глибини серця, що їй цього бракує, - як це може бути?
І немає жодного способу зрозуміти це зовнішнім розумом, і тільки той, хто хоче йти шляхом Творця і прийти до мети, заради якої створений, він повинен вірити вірою мудреців, які сказали, що людина повинна робити все заради віддачі, а не для власної користі. Тобто те, що людина повинна просуватися так, щоби всі її діяння були б ради віддачі, це бажання вона ніде не може взяти, і лише Творець може дати їй іншу природу. І також вірити, що потребу в цьому вона отримає від виконання Тори та заповідей, навіть ло лішма, тому що «світло, що в ній, повертає її до добра». Тому ми бачимо тут дві речі, які дає Творець:
1) Необхідність, щоб людина зрозуміла, що вона потребує бажання віддачі, і це вона отримує завдяки світлу, що в Торі. А потім вона отримує також світло, що є силою, щоб усе змогти робити ради віддачі.
І зі сказаного маємо пояснити те, що ми запитували: що мається на увазі, що світ стоїть лише на мирі, тому що ім’я Творця – «Мир». І ми запитували, який зв’язок між тим і тим.
А відповідь та, що неможливо укласти мир, якщо немає там суперечки, бо тільки там, де є конфлікт, там можна казати про мир. Тому необхідно спочатку знати, що то за незгода, яка існує в світі, що потрібно досягти миру, тому що Творець називається «Мир», - і лише тоді може бути існування для світу.
Відомо, що бажанням Творця є дати благо створінням. Тому всі створіння відчувають, що їм необхідно отримати добро й насолоду від Творця. Виходить, що коли вони не отримують блага й насолоди, вони в незгоді з Творцем, - чому Він не дає їм ці благо й насолоду. А оскільки сталося виправлення для того, щоб не було феномену сорому, і слід робити все заради віддачі, - тому Творець в суперечці зі створіннями, - чому вони не бажають діяти ради віддачі.
І згідно з цим виходить, що є тут дві суперечні думки:
1) Створіння кажуть Творцеві: «Дай нам мати задоволення, наповни наші бажання, тобто наше бажання отримувати, всім благом, щоб ми могли сказати: «Благословен Той, хто сказав, і постав світ» тому, що відчуваємо те благо, що є в нас і втішаємося ним».
2) А Творець каже, що Я теж хочу мати втіху від того світу, який створив, а все Моє задоволення, воно від того, що ви насолоджуєтеся, і це й є Моєю ціллю в створінні, як написано: «Його бажання – дати благо Своїм створінням». Однак, Я бажаю, щоб ваша насолода була б досконалою, без жодної неприємності, званої «сором».
Тому оскільки створіння відчувають суперечку, вони бажають укласти мир з Творцем. Бо інакше немає існування світові. Тобто, світ повинен існувати тільки задля мети, для якої його і створено. А якщо мета не може реалізуватися, то навіщо потрібен світ. Адже не створено світ для того, щоби створіння терпіли страждання та муки.
Через це і зветься ім’я Творця – «Мир», тому що інакше неможливо, щоб розкрилося ім’я Творця, адже Його загальне ім’я – «Добрий і Добродійний». І як може розкритися ім’я «Добрий і Добродійний», коли існує незгода між Творцем і створіннями.
І зі сказаного ми бачимо, що саме на мирі може існувати світ, де сенс «миру» той, що можна відчути відразу, завдяки миру, що Творець – Він добрий і добродійний, - через те, що вони отримують добро й насолоду від Творця, оскільки укладено мир. Тобто створіння згодні з бажанням Творця, з тим, що Він хоче, щоб робили усе для блага Творця. І це називається, що «уподібнюються бажанню Творця». Де бажання Його – тільки лиш віддавати створінням, - так само і створіння уподібнюються тепер бажанню Творця, тобто і вони бажають тільки лиш віддавати Йому. І тоді, завдяки тотожності властивостей, існує можливість розкрити добро й насолоду, що в задумі творіння. І тоді розкривається ім’я Творця, - яким є «Добрий і Добродійний».
І з цього зрозуміємо те, що ми запитували: чи не стосується поняття «мир» саме того місця, де існує суперечка? Якщо так, чому створив Творець світ, щоб споконвік був у незгодах? А відповідь така, що поняття суперечки присутнє в будь-якому місці, де є дві протилежності. А світ утворився з клі бажання отримувати, бо інакше, якщо немає бажання отримати щось, не зможемо ми мати задоволення від цього. Тому вийшло створіння з природою бажання отримувати собі, а потім, для того, щоб виправити її, щоб не було через неї сорому, створіння повинні придбати іншу природу, тобто здобути природу Творця, бажання Якого – віддавати. Тому з цього й пішла суперечність.
Виходить, що суперечка є річчю необхідною. Тобто, якщо створіння не розуміють феномену суперечки, вони не здатні ніколи досягти мети творіння, якою є – дати благо створінням. Бо неможливо виправити щось, якщо не знаємо недоліку. Тому, коли відома нам суперечність, що існує між бажаннями, тоді можемо утворити мир між ними.
І зі сказаного можна пояснити те, що ми запитували, - що таке мир. Він говорить, що мир це субота. Рабі Йосі каже: «Мир – це Тора», тобто завдяки Торі людина приходить до відчуття феномену суперечки, як зазначено вище. Бо Тора, навіть коли вона «ло лішма», - світло, що в ній, дає людині зрозуміти: існує поняття, що необхідно працювати ради віддачі. Виходить, що завдяки Торі людина приходить спочатку до суперечки, і тоді вона знає, що саме необхідно виправляти. А потім, тим, що вона удостоюється категорії «Тора лішма», тоді Тора робить «мир», тобто дає людині силу бажання віддачі, що є поняттям «робити все в ім’я небес». Виходить, що завдяки Торі людина досягає двох речей, тобто і клі, що є хісароном, і світла, яке є силою, щоб змогти робити все ради віддачі.
І те що каже, що миром називається субота, не суперечить поясненню, що миром зветься Тора, бо мудреці сказали (в трактаті «Авода Зара», 3): «Сказав їм Творець: «Той, хто клопотався напередодні суботи, - їстиме в суботу. А той, хто не клопотався напередодні суботи, - звідки їстиме в суботу?».
І слід зрозуміти цей вислів за методикою духовної роботи. А сенс буде такий: якщо «субота» називається миром, то як можна удостоїтися миру, коли немає там суперечки. А що таке суперечка? Це як сказали мудреці: «Завжди хай підбурює людина добре начало проти злого начала». І пояснив Раші, що хай влаштує війну проти нього. А війна полягає в тому, що оскільки добре начало це те, щоб було в людини бажання як у Творця, і це – бажання віддачі, а злим началом називається бажання отримувати, тоді людина повинна старатися, щоб сталася суперечка, адже це два протилежні бажання. Тоді приходить «субота» і влаштовує мир.
А коли немає суперечки, то як можна сказати, що субота влаштовує мир? І це те, що каже: «Той, хто не клопотався напередодні суботи, звідки їстиме в суботу». Виходить, «клопоти» - це суперечка, тобто війна зі злим началом, яке є бажанням отримувати. Проте, чому називається субота «миром». Це як написано в Зоар: «Що таке «субота»? – ім’я Творця» (наведено в Зоар в тексті про ранкову суботню трапезу). І відомо, що ім’ям Творця є «Тора». Як сказали мудреці: «Уся повністю Тора є іменами Творця». Виходить, що як субота, так і Тора, - обидві вони роблять мир, що означає, що розкриттям Тори в сенсі «ім’я Творця» - робиться мир між створіннями і Творцем. Бо створіння мають задоволення, що вони удостоюються отримати добро й насолоду, а Творець має задоволення від того, що реалізується мета творіння, тобто Його бажання дати благо створінням розкривається в усій його досконалості.
І сказаним слід пояснити слова Зоар, де сказано, що Корах почав суперечку, а той, хто хоче віддалити виправлення світу, зникне з усіх світів. І слід пояснити, що стан виправлення світу буде, коли все буде заради віддачі. І це означає: якщо Корах почав суперечку, слід було потім прийти до миру, що було б виправленням. А Корах бажав залишитися в суперечці. Виходить, що віддалив виправлення світу, і це як написано: «Той, хто заперечує мир, - заперечує святе ім’я Творця, тому що Його святе ім’я – це «Мир».
А означає це, оскільки Його ім’ям є «Мир», тобто коли утворюється мир між Творцем і створінням, розкривається ім’я Творця, – Добрий і Добродійний. А через суперечку, що зветься «розбіжністю властивостей», добро не може розкритися. Виходить, що створіння перебувають у суперечці з Творцем. У той час, як коли робиться мир в плані келім, тобто з боку бажань, і утворюється єдине бажання у світі, зване «бажанням віддачі», тоді розкривається все благо й насолода у світі.