(З коментаря до Пасхальної Аґади)
«Ось хліб бідності, який їли батьки наші в землі єгипетській».
Бо заповідь «поїдання маци» дана була синам Ісраеля ще до їхнього виходу з Єгипту. Але в ім’я майбутнього визволення слід бути в стані поспіху. Отже, заповідь поїдання маци була дана їм ще тоді, коли перебували в уярмленні, а в цій заповіді мався на увазі час визволення. Тобто, те, що тоді вони вийдуть поспіхом.
І тому приємно нам згадувати під час куштування маци нинішньої подію куштування маци єгипетської. Адже ми також живемо в період уярмлення за межами землі Ісраеля. Тому й наміри наші в цій заповіді – також залучити майбутнє визволення, щоб сталося якомога швидше, в наші дні, амен, - так само, як коли батьки наші їли мацу в Єгипті.
«Нині – тут… наступного року – вільні люди».
Тобто, як сказали ми вище, наміром цієї заповіді є те, що нам слід пробудити наше обіцяне майбутнє визволення так, як це було зроблено заповіддю поїдання маци нашими батьками в Єгипті.
«Рабами були ми…»
Вивчали ми в трактаті «Псахім» (116:1), що починає з ганьби, а завершує хвалою. І в питанні ганьби не згодні Рав і Шмуель: Рав каже починати зі «Спочатку ідолопоклонниками були отці наші», а Шмуель каже – починати з «Рабами були ми». І галаху (закон) ухвалено згідно з позицією Шмуеля.
І потрібно зрозуміти їхній спір.
Отже, сенс того, щоб «починати з ганьби і закінчувати хвалою» відповідає написаному: «Як перевага світла з пітьми». І тому потрібно пам’ятати питання ганьби, з якого буде максимально пізнана нами міра милості Творця, котру Він виявив до нас. І відомо, що все, з чого стосовно нас будь-що починається, - починається зі стану ганебності, тому що «неіснування передує існуванню». І тому «диким ослям народжується людина». А в кінці своєму набуває вона форми людини, і це властиво всім деталям в створінні. І той самий принцип був і в укоріненні спільності нації Ісраеля.
А сенс цих речей в тому, що Творець «видобув» створіння, як суще з нічого. І тому немає чогось, що існувало б, а перед тим не було б неіснування. Проте, це неіснування має окремішню форму для кожної з деталей створіння. Бо, якщо розділимо дійсність на чотири види: неживе, рослинне, тваринне і людське, ми виявимо, що початком неживого виду обов’язково буде абсолютне неіснування. Однак початок рослинного виду не є абсолютним неіснуванням, а походить з рівня, що йому передує і щодо нього самого вважається неіснуванням. І це - процес посіву і розкладання, необхідний для кожного насіння, яке отримує це від неживої форми існування. Те ж саме з відсутністю існування тваринного і людського, бо рослинна форма вважається неіснуванням щодо тваринної. А тваринна форма вважається відсутністю існування щодо людської.
І тому навчає нас писання, що відсутність існування, яке передує існуванню людини, є формою тваринною. І це те, що написано: «Диким ослям народжується людина», що є обов’язковим для кожної людини, - щоби її початком був тваринний стан, як сказано.
І от, каже писання: «Людину і тварину врятує Творець». І як задовольняє тварині всі її запити, обов’язкові для її існування і довершення її суті, так само задовольняє людині всі її запити, обов’язкові для її існування і довершення її суті.
І, якщо так, слід зрозуміти, в чому перевага форми людини над твариною з боку їх власної підготовки? Отже, це визначається їхніми прагненнями. Бо прагнення людини, зрозуміло, відрізняються від прагнень тварини. Отже, в цій мірі відрізняється також порятунок Творцем людини від порятунку Творцем тварини.
І ось, після всіх досліджень і перевірок ми не знаходимо особливої потреби, закладеної в людському бажанні, котрої не було б в усьому тваринному виді, - крім збудження до злиття з Творцем. Адже тільки людський вид готовий до цього і ніхто крім нього. І виходить, що вся справа існування виду людського, оцінюється тільки цією, закладеною в ньому, підготовчою основою, - прагнути до роботи Творця. І цим людина підноситься над твариною. І вже багато хто говорив про те, що навіть теоретичний розум для виконання місій і політичного керівництва ми знаходимо у великій розумності численних представників тваринного виду.
І, відповідно до цього, зрозуміємо також феномен неіснування, що передує існуванню людини, що є поняттям відсутності тяги та бажання наближення до Творця, і належить таке до тваринного рівня.
І цим зрозуміємо слова Мішни, де сказано: «Починає з ганьби і завершує хвалою». Тобто, як сказано нам, потрібно пам’ятати і розуміти те неіснування, що передує нашому існуванню, в позитивному плані. Бо це – ганьба, що передує хвалі. І з цього зрозуміємо хвалу набагато краще і з більшою силою. Адже сказано нам: «Починає з ганьби, а закінчує хвалою».
І це також є феноменом чотирьох наших вигнань, - вигнання за вигнанням, що передують чотирьом визволенням, визволення за визволенням, - аж до четвертого визволення, що є повною досконалістю, сподіваною для нас якнайшвидше, в наші дні, амен. Де вигнання є неіснуванням, що передує існуванню, яке і є самим визволенням. І, виходячи з того, що це неіснування підготовлює існування, що відноситься до нього так само, як посів готує жнива, як пояснено в книжках, тому всі літери слова «ґеула» (визволення) ми знаходимо в слові «ґола» (вигнання), - крім літери алеф. А ця літера вказує нам на Володаря світу (івр. «алуфо шель олам»), як сказано у мудреців. І це, аби навчити нас, що форма неіснування є нічим іншим як негативною стадією існування.
І ось, форма існування, котрою є визволення, відома нам з написаного: «І не навчатимуть більше один одного… бо всі пізнають Мене, від малого серед них до великого». І, якщо так, буде форма неіснування, що передує цьому, тобто, форма вигнання, лише відсутністю знання Творця, що є нестачею літери «алеф», якої бракує нам у вигнанні і сподівана нам у визволенні, що є злиттям з Володарем світу, як сказано.
І це є, в точності, всім звільненням душ наших, - не більше й не менше. Отже, це те, як ми сказали, що всі літери визволення існують у вигнанні, крім «алеф», а це – Володар світу. І зрозумій добре.
І для того, щоб зрозуміти це важливе питання, що саме неіснування підготовлює те існування, що належить до нього, будемо вивчати це з того, що відбувається в цьому матеріальному світі. Адже ми бачимо в понятті свободи, що вона є річчю надзвичайно високою й піднесеною і скуштують її лиш тільки обрані особистості, хоч також і вони - виключно завдяки відповідним видам підготовки. Однак більшість народу не здатні взагалі відчути в ній смак. А, з іншого боку, відносно поняття поневолення, - то і малий, і великий рівні щодо нього. І навіть щонайменший в народі не зможе його терпіти.
(Як ми бачили у польського народу, який втратив свою державність тільки тому, що більша його частина не вміла цінувати, як належить, переваги волі і не берегли її. І тому потрапили в ярмо поневолення під владу російського уряду на сто років. І весь той час усі стогнали під гнітом поневолення і шукали волі, всі очі видивляючи, - всі, від малого до великого. І хоча, поки що, не вміли оцінити в душі смак свободи в її істинній подобі й образі, і кожен уявляв собі її за своїм бажанням, однак за відсутністю волі, що є уярмленням, чітко вкарбувалася ця чудова сила в їхніх душах: цінувати й любити волю. І, разом з тим, в час, коли звільнилися від ярма поневолення, ми знаходимо, що багато хто з них дивуються в душі своїй і не знають зовсім, що вони виграли всією цією свободою. А частина з них ще й розкаюються і кажуть, що їхній уряд обтяжує їх податками і поборами ще більше, ніж чужий і добре було б залишитися при попередньому. Це тому, що не подіяла ще на них, як годиться, сила неіснування.)
А тепер зрозуміємо розбіжність між Равом і Шмуелем. Бо Рав тлумачить Мішну так, що «починає з ганьби» і т.д., для того, щоби з цього максимально визначилася міра визволення. І тому каже, що починати слід з часів Тераха. І не каже те ж, що і Шмуель, тому що в Єгипті була вже любов до Творця і служіння Йому було вже закладено в частині народу. А питання додаткової важкості уярмлення в Єгипті не є саме по собі недоліком в існуванні народу, званого «людина», як зазначено вище.
А Шмуель не говорить так, як Рав, тому що поняття волі для народу в знанні Творця є поняттям дуже піднесеним, так, що тільки обрані особистості розуміють його, ще і внаслідок відповідної підготовки. Але більшість народу ще не дійшли до цього осягнення. Попри це, поняття важкості неволі зрозуміле кожному, як писав Ібн Езра на початку глави «Мішпатім»: «І немає важчого для людини в світі, ніж бути під владою людини, подібної їй», кінець цитати.
І тлумачить Мішну в сенсі, що неіснування готує існування і вважається через це частиною визволення Творцем, і що потрібно дякувати також і за нього. А тому не можна починати зі «Спочатку ідолопоклонниками були праотці наші», бо той період не увійшов навіть в категорію неіснування, що передує існуванню. Адже вони були позбавлені повністю чогось, що є існуванням людини, бо були віддалені від любові до Творця абсолютно. І тому починаємо з єгипетського рабства, коли вже іскри любові до Творця палали в їхніх серцях в деякій мірі. Проте, через нетерпіння та важку роботу все більше згасали вони з дня на день, і це те, що вважається неіснуванням, що передує існуванню, тому й каже – починати з «Рабами були ми…»