Стаття 23, 1988 рік
(переклад з івриту)
У трактаті «Псахім», 50 написано: «Сказав рабі Єгуда: «Говорив Рав: “Нехай завжди займається людина Торою та заповідями, хай би і ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма”».
Рамбам (в «Законах повернення», розд. 10, 5) каже так: «І сказали мудреці: «Нехай завжди займається людина Торою, хай би і ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. А тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, навчають їх працювати виключно зі страху і для того, щоб отримати винагороду, аж поки примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, тоді розкривають цей секрет потроху, і привчають їх до цього поволі, аж поки осягнуть його і знатимуть його, і працюватимуть на Творця з любові».
А в трактаті «Псахім», 50, написано там в «Тосафот» так: «Сказано в другому розділі “Брахот”: кожен, хто займається Торою ло лішма, краще йому не бути створеним. І говорить рабі Єгуда, що там йдеться про випадки, коли навчається, щоб вихвалятися і дражнити».
І в трактаті «Брахот» пояснює «Тосафот» так: «І слід запитати: тут обговорюється те, що вчиться лише аби дражнити ближнього, а там обговорюється, - для того, щоб шанували його?»
І зі сказаного ми бачимо, що загалом слід розрізняти дві категорії в роботі Творця:
а) лішма;
б) ло лішма.
І слід знати, що таке, якщо точно, «лішма», і що таке, якщо точно, «ло лішма». І в ло лішма ми бачимо, що потрібно вирізнити п’ять категорій.
1. Згідно зі словами Рамбама, людина займається Торою та заповідями через те, що Творець заповідав нам це, і бажає вона виконувати цю заповідь Творця, і це й є причиною, з якої вона займається Торою та заповідями. Потрібно лише визначити тут, що зобов’язує людину виконувати заповіді Творця. Каже Рамбам, що потрібно сказати їй: «причиною є винагорода та покарання». Тобто, якщо виконає заповідь Творця, Він дасть їй винагороду, щоб мала вона і довголіття, і багатство, і світ прийдешній. А якщо не виконає, дістане вона покарання, через те, що не хоче виконувати заповідь Творця.
Однак у винагороді та покаранні маємо розрізняти два види: а) те, як говорив Рамбам; б) коли є винагорода й покарання від насолод Тори та заповідей. І це також не можна розкривати учням, що тільки зараз починають духовну роботу, і також малим і жінкам.
І другий вид «ло лішма», як говорить «Тосафот»: коли хтось вивчає Тору для того, щоб шанували його. І це гірше, ніж перший вид, про який говорить Рамбам, оскільки тут він не вимагає, щоб Творець заплатив йому, і для цього він і працював би, а він бажає, щоб люди вшанували його, чи то грошима, чи славою. І це й буде причиною, яка зобов’яже його займатися Торою та заповідями. І можемо сказати, що це виглядає так, як наче він виконує Тору та заповіді тому, що люди зобов’язують його, бо інакше вони не винагородять його, а не тому, що Творець заповідав виконувати Тору та заповіді. Однак це також входить в розряд «ло лішма, що приводить до лішма».
Третій вид, він, як сказано в «Тосафот»: вчиться, щоби дражнити ближнього свого. Це є гіршим за попередні види ло лішма. І саме про це сказали: «Кожен, хто займається Торою ло лішма, краще йому було б не бути створеним».
Отже, з’ясуємо що таке «лішма» і п’ять видів ло лішма. І почнемо знизу вгору.
З ло лішма «щоб дражнити», яке є найгіршим з усіх, настільки, що мудреці сказали, що той, хто йде цим шляхом, «краще йому було б не бути створеним». І потрібно зрозуміти сенс, чому «щоб дражнити» гірше, ніж те, коли вчиться, щоб його шанували, – адже він вчиться для створінь, а не ради Творця, як і той, що (вчиться) «щоб дражнити», що також – для створінь.
І маємо пояснити різницю між ними. Ось відомо, що дана нам заповідь «полюби ближнього свого, як самого себе». І сказав рабі Аківа про неї, що це є великим правилом в Торі. І як пояснено в статті «Дарування Тори», вона є переходом, щоб перейти від себелюбства до любові до ближнього, яка є любов’ю до товаришів, і до любові до Творця. Це означає, що не може людині діяти лішма, перш ніж вона вийде з себелюбства.
Тому потрібно нам розрізнити в справі любові до ближнього дві категорії: а) коли є в людини любов до ближнього; б) коли немає в неї любові до ближнього. І є ще третя категорія, якою є ненависть до ближнього. Тобто, коли діє, щоб завдати прикрощів ближньому. І це називається «шанується ганьбою ближнього». Означає це: тішиться тим, що ближній його зазнає ганьбу і терпить страждання, від цього він черпає свою втіху. Така людина зветься «той, хто діє з ненавистю до створінь».
І тут маємо розрізняти того, хто вчиться, аби шанували його, і того, хто вчиться, щоб дражнити. І оскільки метою є прийти до лішма, то дана нам порада, що до лішма можемо ми прийти завдяки любові до ближнього. Виходить, той, хто вчиться для того, щоб його шанували, то хоч він і не займається любов’ю до ближнього, але так чи інакше він нічого не робить в плані ненависті до створінь. Бо ті люди, що поважають його, вони мають задоволення від нього і тому вони й шанують його. А отже є в нього ще шанси прийти до лішма через суть своїх діянь, тому що він займається Торою та заповідями, а Тора та заповіді самі дарують йому дух чистоти, щоб мав він можливість підніматися духовними сходами і дійти до любові до ближнього і любові до Творця.
Тому про нього сказали: «Від ло лішма прийде до лішма». Тоді як той, хто вчиться, аби дражнити, і дія ця дає йому ненависть до ближнього, адже він сам бажає шануватися ганьбою ближнього, то певно, що ніколи не зможе прийти до любові до Творця. Бо він робить те, що не дає йому вийти з себелюбства, а коли так, як він може вийти з любові до себе до любові до Творця?
Однак ще одну категорію потрібно вирізнити в ло лішма, і це – «через примус», як написано в 19-й статті за 1987 рік. Наприклад, чоловік працює у релігійної людини і має від неї чудовий заробіток. І господар каже йому: хочу я від тебе, щоб ти дотримувався Тори та заповідей, інакше я не бажаю, щоб ти працював у мене.
Приходить він додому і розповідає дружині своїй, що господар хоче звільнити його з роботи. Дружина ж запитує: чого це раптом нам виконувати Тору та заповіді, через те, що господар в тебе релігійний? Адже ми не віримо в це, а отже, за гроші ми продамо своє сумління? Але він каже дружині, що відвідав я декілька місць щодо роботи, і не можна зараз здобути десь робоче місце, тож виходить, якщо ми не приймемо умови господаря, – пропадемо з голоду.
Тому каже чоловік: оскільки є в нас наші переконання, то й не треба нам діяти самовіддано, адже ми знаємо правду, що ми не віримо в Тору та заповіді, то й будемо виконувати їх не через те, що Творець наказав нам виконувати їх, а тому що господар майстерні наказав нам. Тому ми й виконуємо Тору та заповіді. А в господаря нам вірити не потрібно. А отже – що з того, що ми будемо виконувати Тору та заповіді, адже вчинками ми не завдаємо шкоди нашому сумлінню, щоб раптом стати вірянами, бо навіть виконуючи якісь дії, ми залишимося людьми, які не вірять у Творця.
І на перший погляд, яка ціна цим Торі та заповідям, коли він каже ясно, що залишаються вони при своїх поглядах, як і всі світські люди, то яка, на нашу думку, може бути цінність таких дій?
Однак з точки зору «галахи» (закону), ми зобов’язані примусити його, попри те, що він каже, що не бажає. Виходить, цим він також виконує заповіді Творця, просто таке зветься «ло лішма». І це, як написав Рамбам («Закони думок», розд. 6), такими словами: «Але в справах духовних, якщо не розкаюється таємно, – ганьблять його прилюдно і соромлять, і клянуть його, аж поки не повернеться до добра».
Випливає з цього, що також і в цьому випадку називається це категорією «ло лішма», і з цього ло лішма також приходять до лішма, більш реально, ніж коли вчиться, щоб дражнити, бо там сказали мудреці, що «краще було б йому не бути створеним». А тут є відмінність, бо тим, що виконує Тору та заповіді ло лішма, він не робить дії, що були б проти любові до ближнього. А навпаки, є тут задоволення для ближніх, наприклад, віряни, які бачать, що він став дотримуватися Тори та заповідей, дивляться не на причину, а на діяння. Тому вони й тішаться цим. Тоді як той, хто вчиться, аби дражнити, він робить дію, протилежну тому, що має людина робити.
І цим з’ясували ми відмінність між тим, хто «вчиться, аби дражнити», що є гірше за все, і тим, хто «діє під примусом», коли інші примушують його діяти, що є «ло лішма», яке стоїть вище, ніж те, коли «вчиться, аби дражнити». І хоча й важко сказати так (про першого), адже він виконує Тору та заповіді за своїм бажанням, а не примусово, просто бажання його – дражнити, але це є лише думкою, а не дією. Тоді як той, хто виконує Тору та заповіді вимушено, коли загал тисне на нього, то чому це має бути кращим, ніж у того, хто вчиться, аби дражнити, адже він виконує дії не за своїм вільним бажанням?
І може слід сказати, що, все одно, завдяки діянню, яке він виконує, хоча й вимушено, сама дія є чудодійним засобом, який принесе йому бажання і добрі думки. Так, як сказали мудреці про написане: «Наблизить його до його бажання перед Творцем». І сказали: «Наблизить його». Вчимо з цього, що примушують його, то може це вимушено? Вчення каже: «до його бажання». То як «примушують його»? – аж поки скаже «бажаю я» (трактат «Арахін», 21). І з цієї причини можна сказати, що він важливіший за того, хто вчиться, аби дражнити.
Однак слід запитати: адже, врешті-решт, цей виконує дію досконало. Проте він думає, що завдяки цьому він дістане пошану, через те, що покаже, що сам він знає, а інший – ні. І все ж, чому буде так важко прийти до цілі, що зветься «лішма», через те «ло лішма», що зветься «аби дражнити»? Настільки важко, що сказали «краще було б йому не бути створеним».
І можемо сказати, що той, хто вчиться, аби дражнити, він безумовно занурений увесь з головою в Тору і, само собою, він думає про себе, що є людиною, досконалою в Торі. Якщо так, то ніколи він не подумає про поняття лішма, адже він бачить, що заглиблюється в Тору більше за своїх товаришів, які не вкладають в справу ні такої кількості часу, ні якості. А на себе він дивиться, що вкладає він великі зусилля в Тору, більше за своїх товаришів, тим, що заглиблюється в розуміння правильного сенсу, який можна зрозуміти з Тори, і не вчиться поверхово, як інші, а вкладає великі розумові зусилля. І тому, як він може подумати про себе, що є в нього якийсь недолік? А коли так, він ніколи не зможе прийти до усвідомлення зла, щоби знати, що повинен прийти до лішма. Тому він і пропащий. Через це й сказали про нього: «Краще було б йому не бути створеним».
А найважливішим у ло лішма, що приводить до лішма, є те, що сказав Рамбам: для того, щоб отримати винагороду і не отримувати покарання. Бо в тому ло лішма, про яке каже «Тосафот», що це «для того, щоб шанували його», він робить все для людей, щоб дивилися й поважали б його. Виходить, що виглядає це так, неначе він виконує заповіді людей, для яких він працює, і люди заплатять йому за роботу.
Тоді як коли він діє з наміром винагороди й покарання, - він працює заради Творця, хоч і бажає, щоб Творець дав би йому оплату за його роботу в Торі та заповідях. І не хоче він, щоб люди давали йому винагороду. Бо він же не працює задля людей, щоб оплатили його роботу. А працює він і виконує Тору та заповіді тому, що це Творець дав нам їх, щоб ми виконували, і ми отримаємо винагороду за нашу роботу в Торі та заповідях. Якщо так, певно, що цей рівень вищий, ніж той, про який говорить «Тосафот», тобто «ло лішма для того, щоб шанували його».
Бо там він працює заради людей, щоб вони шанували його. Тоді як коли це «винагорода й покарання», – тут він діє для Творця, і це зветься «лішма», тобто задля Творця. І лише бажає він оплати за свою роботу, тому це не називається ще «істинним лішма». Однак слід розрізняти у феномені винагороди й покарання ще одну категорію, що зветься «ло лішма», як казав Рамбам. Проте винагорода й покарання тут мають іншу форму. Бо в світі прийнято щодо винагороди й покарання розуміти їх так, що вони зодягнені в матеріальні облачення, як, наприклад, їжа і питво, й подібне. А Зоар говорить, що те, чим ми можемо тішитися завдяки матеріальним пристрастям, це лише тоненьке світло від тих святих іскор, що зі світу розбиття впали у кліпот. І це й є вся насолода, що в них. І весь цілісінький світ ганяється за цими насолодами, хоч і написано, що основне світло одягнене в Тору та заповіді, і саме на такі винагороду й покарання він сподівається.
І завжди потрібно звертати увагу, коли ми говоримо, що хтось увійшов у виконання Тори та заповідей, – подумати спочатку, яка причина може бути у цієї людини. Бо в кожного є щось інше, що цікавить його, і саме з цієї причини він розуміє, що варто виконувати Тору та заповіді. Бо завдяки їм він отримає те, заради чого варто докладати зусиль і виконувати велику роботу. І все, що вимагається від нього, він буде готовий віддати, аби досягти те, що, як він розуміє, варте для нього.
І через це необхідно завжди говорити людині те, що буде для неї важливим, так, щоб варто було їй віддати те, чого вимагають від неї. Інакше, якщо не сказати людині про причину, щоб зрозуміла вона корисність справи, певно, що не послухає те, що говорять до неї. Адже людина задовольняється тим, що є в неї, і важко їй змінити свої звички, якщо не придбає на цьому щось, через що важливість придбання матиме «пальне» для зміни своїх звичок і почне діяти у спосіб інакший, ніж той, яким було їй звично.
І
тому
є
перед
нами
п’ять
категорій
«ло
лішма»,
що
звуться:
а)
через
примус;
б) вчиться для того, щоб дражнити;
в) вчиться, щоб шанували його, як сказано в «Тосафот»;
г) за винагороду й покарання, за словами Рамбама;
ґ) винагорода й покарання не в матеріальних речах, що є річчю всім зрозумілою, а бажає людина винагороди й покарання в насолодах духовних. Як написано в «Передмові до книги Зоар», п. 30, так: «А кінцевий ступінь в цьому поділенні (тобто в ло лішма) це те, що полюбить Творця з великою пристрастю, подібно до пожадливої людини, що закохується у матеріальні принади, так, що пристрасть її завжди в неї перед очима, увесь день і всю ніч. І як сказав поет: «Як згадаю його – не дає мені це спати».
Однак щодо п’ятої категорії (ґ) в ло лішма, то не можна сказати людині, щоб вона почала з такого «ло лішма», бо не кожна людина здатна зрозуміти, що є така річ. Тобто вірити, що існує насолода – мати втіху від світла, що облачається в Тору та заповіді, більшу, ніж можемо ми насолоджуватися тим, що зодягнено в матеріальні принади.
Тобто, якби відразу розкривалося світло насолоди, одягненої в Тору та заповіді, це називалося б «відкритим управлінням». І тоді не могло б бути жодної можливості людині, щоб змогла вона працювати лішма. Бо насолода, яку відчувала б у Торі та заповідях, змушувала б її робити все зовсім не тому, що це Творець наказав виконувати.
І це, як пише в «Передмові до ТЕС», такими словами: «І скажімо, наприклад, якби Творець поводився зі створіннями Своїми в режимі відкритого управління так, що, наприклад, кожен, хто їсть заборонену річ, подавився б відразу на місці, а кожен, хто виконує заповідь, знайшов би в ній невимовну насолоду, подібну до найчудовіших насолод цього матеріального світу. Бо тоді який дурень помислив би навіть скуштувати заборонену річ, коли знав би, що негайно втратить через це життя, а також який дурень облишив би якусь заповідь, не виконавши її відразу ж з усією спритністю так само, як не може відокремитися чи забаритися з великою матеріальною насолодою, що йде йому в руки, не отримавши її негайно з усією поспішністю».
Виходить, що тоді не було б реального вибору, тому що великі насолоди, зодягнуті в Торі та заповідях, є великими світлами. Тому ця насолода і прихована. А от в матеріальному насолода таки відкрита в кожній дії, що і дарує нам прагнення до будь-чого, де ми бачимо, що є якась насолода. А між забороненим і дозволеним тіло не розрізняє. Й існують через це феномен вибору і феномен винагороди й покарання.
Тож зі сказаного випливає, що коли розмовляємо з кимось, щоб прийняв він на себе тягар Тори та заповідей, потрібно зважити розсудливо, яку категорію ло лішма сказати йому з тих, що згадані вище. Адже кожному слід дати те ло лішма, що пасує його вдачі, щоб він зрозумів, що заради цього «ло лішма» варто прийняти на себе Тору та заповіді. Наприклад, перша категорія (через примус), вона годиться кожному, тобто у випадку, коли людина може примусити іншого. А в разі примусу, не має значення, чи той інший розуміє чи не розуміє, все одно це називається «примусом», коли людина може робити [під тиском] навіть те, про що розуміє на сто відсотків, що правда на її стороні, але вибору немає, - це й називається «примусом». Тоді як щодо інших категорій ло лішма, - кожен має свою особисту вдачу, і тоді потрібно казати людині те, що їй до серця.
А три інших категорії «ло лішма»: а) аби дражнити; б) щоб шанували його; г) за матеріальні винагороду й покарання, – все це можна зрозуміти. Але в кожного є свій характер, тому потрібно звернути особливу увагу на те, щоб зрозуміти, про яку категорію ло лішма йому сказати. Тобто яке ло лішма людина зможе зрозуміти, що варто працювати для цього.
Тоді як ло лішма категорії п’ятої (ґ), коли людина прагне до любові до Творця тому, що вона відчуває насолоду в Торі та заповідях, – цього не можна зрозуміти. Тому що залежить це від відчуття, і весь той час, коли людина ще не почала відчувати смак, з нею немає про що говорити. Тому називається це «кінцевою категорією ло лішма», тобто після цього входять на рівень «лішма».
Однак слід зрозуміти, якщо людина піднімається на рівень, коли прагне до Тори та заповідей в згаданій мірі: «Як згадаю його – не дає мені це спати», то чому це ще називається «ло лішма»? А тому, що задоволення від Тори та заповідей, - це те, що зобов’язує людину дотримуватися їх. А лішма називається, коли поштовхом до виконання Тори та заповідей є для людини велич Творця, те, що «Він великий і всевладний». Виходить, що не задоволення зобов’язує людину, щоб це було її причиною, а Творець є причиною, яка приводить її до виконання Тори та заповідей.
І категорія лішма пояснюється в «Передмові до книги Зоар», п. 32, де пише так: «Роботою в Торі та заповідях лішма, тобто заради віддачі, а не для отримання винагороди, робиться гідним і підготовленим отримати п’ять частин душі, званих НАРАНХАЙ». А згідно з правилом, що «людина – це маленький світ, що складається з сімдесяти народів», включає вона в себе також Ісраель. Отже, як ми сказали, що є п’ять категорій ло лішма, то є люди, які належать до особливої категорії ло лішма, а також маємо сказати, що в одній людині існують всі ці п’ять категорій ло лішма, і вони – одна за одною.
Так, що в людині іноді діє ло лішма «аби дражнити», а іноді вона користується ло лішма «щоб шанували її», а буває, що вона вдається до ло лішма «через примус». Як сказав Рамбам: «Коли ганьблять його прилюдно і соромлять, і клянуть його, аж поки не повернеться до добра».
Тобто чоловік приходить молитися в дім молитви, або йде вивчати Тору для того, щоб товариші не дивилися на нього з презирством, адже кожен зневажатиме його в серці своєму. І хоч жоден з них і не скаже йому: чому це він не приходить на уроки Тори, що проводяться в домі навчання, але чоловік знає, - ясно ж, що кожен дивитиметься на нього так, начебто він ниций якийсь. Виходить, що зневагу, яку він відчує, це дає йому (сили) прийти у дім навчання. Виходить, що чинник «ло лішма», що зобов’язує його, він як примус, про який говорить Рамбам.
І цим ло лішма легше користуватися як найбільш ефективним. Оскільки ло лішма, що пов'язане зі стражданнями, тобто ганьбою, - це дає більше сили, щоб змогла людина перебороти перешкоди, які є в неї. Тому в часи, коли людина перебуває в найнижчому падінні, вона може також задіяти в собі ло лішма у вигляді сорому. І через сором (ця спонука) і називається примусом. Тобто сором, що є стражданням, примушує людину виконувати дії, попри те, що тіло не згодне.
А іноді людина зміцнює себе категорією ло лішма «винагорода й покарання», як сказав Рамбам. А іноді буває в неї винагорода й покарання від того, що відчуває смак в роботі, і якщо не дотримується Тори та заповідей, бракує їй смаку, що є кінцем ло лішма.
Винагорода й покарання від смаку в духовній роботі: коли людина займається Торою та заповідями, вона відчуває задоволення, а якщо не виконує Тору та заповіді, є в неї страждання. Як коли людина, яка відчуває смак у трапезі, то це є причиною, що йде на трапезу, через те, що бажає тієї насолоди, що в трапезі. Виходить, насолода трапези, вона є чинником, щоб іти на трапезу.