241. Закликайте до Нього, коли Він близько

Почуто

(переклад з івриту)

«Закликайте до Нього, коли Він близько». Потрібно зрозуміти, що таке «коли Він близько», адже «сповнена вся земля славою Його». Виходить, що Він завжди близький. Якщо так, то що означає «коли Він близький», – отже, існує час, коли Він не близький?

А справа в тому, що будь-які стани завжди оцінюються стосовно людини, яка осягає і відчуває. Бо якщо людина не відчуває близькість Творця до себе, тоді не вийде з цього нічого, бо все виміряється відчуттям людини. Так, що може бути, що одна людина відчуватиме світ, сповнений всяких благ, а друга, яка не відчуває добра цього світу, не може сказати, що існує добрий світ, а говорить згідно зі своїм відчуттям, тобто що це світ, сповнений страждань.

І про це попереджає пророк: «Закликайте Його, коли Він близько». Тобто, він говорить нам: «Знайте, – те, що ви закликаєте до Творця, це тому, що Він близький, тобто наразі є у вас можливість: якщо звернете увагу, то відчуєте, що Творець близький до вас, – і це є ознакою близькості Творця». А доказом цьому є те, що оскільки треба знати, що людина з боку своєї природи не здатна до злиття з Творцем, тому що це проти її природи, бо людина з боку створення має бажання лише отримувати, а злиття, воно тільки у віддачі, – але від того, що Творець кличе людину, в результаті утворюється в ній інша натура, коли вона бажає скасувати свою власну природу і злитися з Творцем.

І тому людина має знати: те, що вона промовляє слова Тори й молитви, – це лише з боку Творця, і хай не спаде їй на думку сказати, що це «сила моя і міць руки моєї», оскільки це воістину проти її сил.

І схоже це на людину, яка заблукала в глухому лісі й не бачить жодного способу вийти звідти та дійти до людського житла. І тоді вона залишається в зневірі й не гадає більше про повернення додому. А коли раптом бачить звіддалік якогось чоловіка, або чує якийсь людський голос, відразу пробуджується в ній бажання та прагнення повернутися до рідних місць, і починає вона кричати та просити, щоби хтось прийшов і врятував її. Так само той, хто збився з доброго шляху та потрапив у недобре місце, і вже призвичаїв себе жити серед «диких звірів», – з боку бажання отримувати ніколи не спаде йому на думку, що треба повернутися туди, де живе знання святості. Але коли чує голос, що кличе до нього, тоді пробуджується він до каяття. І це голос Творця, а не його власний голос. Однак якщо ще не довершив свої діяння на шляху виправлення, він не може відчути й повірити, щоб це був голос Творця, і думає, що це «сила його та міць руки його». Про це застерігає пророк, що мусить людина подолати власні гадки та думки і вірити повною вірою, що це – голос Творця.

І тому, якщо хоче Творець вивести людину з лісових хащ, то показує їй якесь світло вдалині, і людина збирає та концентрує рештки своїх сил, іти стезею, якою світло показує себе їй, щоб його осягти. А якщо людина не пов’язує це світло з Творцем, і не каже, що це Творець кличе її, то пропадає для неї це світло, і знову залишається вона стояти посеред лісу. Виходить, що там, де могла вона нині відкрити все своє серце Творцеві, щоби Той прийшов і врятував би її зі згубного місця, тобто від бажання отримувати, і привів би її в місце, де оселився розум, що зветься місцем людей, – синів «Адама», – в сенсі «едаме ле-ельйон» (уподібнюсь Вищому), тобто привів би її до бажання віддачі в стані злиття, – а вона не використовує цей шанс і знову залишається такою, як і раніше.