Стаття 8, 1991
(переклад з івриту)
Зоар в главі «Ваєшев» каже так: «Краще дитина бідна та мудра ніж цар старий та дурний». «Краща дитина» - це добре начало, яке є «дитиною» через те що воно мало часу з людиною, бо лише з тринадцяти років і далі воно з людиною. «Цар старий» - це зле начало, що зветься «царем» і панує в світі над людьми. «Старий та дурний» – він зрозуміло, що старий, бо від того дня, коли людина народилася і вийшла у повітря світу, він разом з людиною, і тому він – «цар старий та дурний». Але «краща дитина» - це те, що написано: «Молодим я був і постарів», і цей «молодий» є «дитиною бідною», яка від себе самої нічого не має. А чому названий «молодим», це тому, що є в ньому «молодик», поновлення місяця, який поновлюється постійно, і він постійно – дитина», - кінець цитати.
Зі слів книги Зоар виходить, що «старий» вказує на зле начало. Тоді як добре начало називається «дитиною». Якщо так, тоді що означає «А Авраам старий, на схилі днів». Що це хоче нам повідомити тим, що каже «Авраам старий». Яка перевага є тут у Авраама, що старий і на схилі днів, адже все виглядає так, що писання вихваляє Авраама.
Зоар в своїй «Передмові» каже про написане: «День дню передає слово і ніч ночі висловлює думку». І каже так: «Перед кінцем виправлення, тобто до того, як ми підготуємо наші келім отримання щоб отримувати тільки заради надання задоволення Створювачу нашому, а не для власної користі, малхут називається «древо добра і зла». Бо малхут є управлінням світу згідно з діяннями людей.
Тому змушені приймати управління добром і злом від малхут, бо це управління підготовлює нас, кінець кінцем, виправляти наші келім отримання. І ось, управління добром і злом спричинює нам багато разів підйоми й падіння, і кожен підйом вважається окремим днем. Бо через велике падіння, що було в людини в час, коли вона «дивувалася на основи», виходить, що в час підйому вона – як дитина, яка народилася. Адже на кожному підйомі вона наче починає заново служити Творцеві. І тому вважається кожен підйом особливим днем. А кожне падіння на цьому шляху вважається окремішньою ніччю. І зі сказаного маємо пояснити те, що ми запитували про написане «а Авраам старий, на схилі днів», - що це за хвала, що Авраам старий? Відповідь - «на схилі днів». Тобто, є старий, який перебуває в одному стані і тягнеться це багато часу. Тому довжина часу робить цей стан «старим», як написано в Зоар: «Чому називається зле начало «старим», - і каже: через довготривалість часу». Бо з дня, коли народилася людина і вийшла у повітря світу, воно разом з нею». Тобто, немає зміни в його стані, а з дня, коли народилося, воно в тому ж стані, що зветься «цар старий та дурний».
І маємо запитати: адже воно - ангел, як написано: «Бо ангелам Своїм накаже щодо тебе берегти тебе на всіх шляхах твоїх». І пояснює Зоар, що мається на увазі добре начало і зле начало. То як можна сказати, що воно – «дурний»?
Відповідь така, що кожен ангел зветься на ім’я своєї функції. Тому, оскільки зле начало, воно вводить дух дурості в людину, як сказали мудреці: «Грішить людина не інакше як тільки коли входить в неї дух дурості», то через це і називається зле начало «дурним». Однак, воно завжди в тій же ролі, тобто вводить дух дурості в людей. Тому називається воно «цар старий та дурний». Проте, в святості, коли людина починає діяти способом, що приведе до злиття з Творцем, - а це коли всі її діяння будуть заради небес, - тоді вона має прийти спочатку до усвідомлення зла. Тобто щоби знала міру зла, що є в ній, як сказали мудреці: «Грішникам зле начало здається як волосина, тоді як праведникам здається воно високою горою».
Через те, що не розкривають людині зло, що в ній, - не більше, ніж є в ній добра, - тому що добро і зло повинні бути врівноваженими, бо лише тоді можна казати про вибір. Як сказали мудреці: «Завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину виправданою». Тому ті люди, які хочуть прийти до роботи у віддачі, відбуваються з ними підйоми та падіння, як сказано в Зоар, що пояснює: «День дню передає слово і ніч ночі висловлює думку».
Виходить, що категорія «старий» в того, хто працює заради віддачі, - старий не через довго триває цей один стан, а старий тому, що є в нього багато днів і багато ночей. Тому каже: «А Авраам старий, на схилі днів». І пояснення «на схилі днів» буде: «І Творець благословив Авраама в усьому». Що означає «в усьому»? Тобто, оскільки було в нього багато днів, то ясно що було між ними багато ночей. Якщо немає ночей посередині, як може бути багато днів. І Творець благословив Авраама «в усьому». Тобто і ночі благословилися в нього. Це і зветься «і Творець благословив Авраама в усьому». І сказаним слід пояснити те, що написано: «Але краще дитина», як написано «Молодим був я і постарів». Тобто, хоч «я» і постарів, «я» залишився молодим. І це зі вказаної вище причини, що оскільки порядок духовної роботи такий, що коли людина повинна прийняти на себе віру вище знання, а тіло противиться цьому, тому ця робота – денна. Тобто кожного дня має людина приймати на себе віру і не достатньо того, що прийняла на себе вчора, як написано: «Цього дня Творець Всесильний твій заповідує тобі робити». І пояснив Раші, - щоб кожного дня були для тебе як нові, начебто в цей день було тобі заповідано про них.
Виходить, що кожен день є окремою категорією, як сказано вище, тому що кожен день він – молодий, і він повинен почати заново прийняття малхут небес. І це як сказав Арі («Розділ намірів», стор.61): «При кожній молитві входять мохін, а після молитви знову видаляються. І бажано, щоб ти знав, що справа не відповідає простому сенсу, сказати що ті самі мохін, що приходять, вони ж і відходять, і вони ж знову приходять в кожній молитві. А справа в тому, що при кожній молитві приходять нові мохін».
Тобто, людина, попри те що кожен день вона починає з самого початку, це не означає, що починає з того місця, де почала. Бо «на схилі днів» - є в нього багато нових днів. Виходить, що «молодим був я і постарів», тобто «старість» не означає один стан, і цей стан був у нього тривалий час, а «старим» називається в святості той, в якого є тривалість часу з багатьма поновленнями. Тобто і те, що «постарів» - є результатом багатьох днів категорії «молодий», тобто «дитина». А отже, «молодим був я і постарів», пояснюється так, що тільки через те, що багато разів «молодий» - від цього зробився «старий».
І це те, що каже: «І це молодий, який є «дитиною бідною», яка від самої себе не має нічого». Тобто, вся робота, що полягає тільки у віддачі Творцю, а не для своєї користі, ця робота – вона проти тіла, яке бажає діяти саме собі на користь, а не на користь Творцю. Тоді людина бачить, що після кожного підйому відразу є в неї падіння, як сказано вище, і від цього існує для неї феномен «днів» і «ночей».
І це тягнеться, аж поки людина приходить до рішення, що не в змозі вона зробити нічого, бо бачить: все, що робить вона аби йти вперед, - виходить все навпаки, кожного разу має вона ще більше зла. І тоді приходить людина до стану, коли каже: «Якщо Творець не збудує дім, дарма труждалися з ним будівельники». Тому в час, коли вона удостоюється того, що Творець дає їй бажання віддачі, тобто вже заслужила, що всі свої дії вона може виконувати в ім’я небес, тоді бачить, що вона – «дитина», тобто сил у неї не більше ніж у дитини, а отже, сама вона нічого не має, тобто своїми силами не досягла нічого, а все дав їй Творець.
І бачить тоді, що і падіння дав їй Творець. І від самої себе не має вона нічого. І це те, що каже: «Чому зветься «молодий»? це тому, що є в нього завжди «молодик», поновлення місяця». Тобто, як місяць не має світла від самого себе, а тільки те має, що отримує від сонця, так і людина, коли вона заслуговує злиття з Творцем, тоді бачить, що не має нічого що було б від її сили, а все дав їй Творець, а вона сама – завжди «дитина». Отже, в кожному зі станів, до яких вона приходить, вона як «дитина», тобто не має нічого крім того, що дають дитині, - це є в неї. А сама по собі не спроможна вона ні на що. Тому людина повинна завжди просити, щоби Творець дав їй сил зміцнитися в духовній роботі, бо зі свого боку людина не здатна ні на що.
І сказаним слід пояснити те, що написано (в главі «Лех леха»): «І повірив у Творця і зарахував йому це як милостиню». І на перший погляд це важко зрозуміти, що це за слава Авраамові за те, що він повірив у Творця. Чи не повірила б у Творця будь-яка людина, якби їй розкрилася всесильність Творця і Він промовляв би до неї, - хто не повірив би у Творця? І слід пояснити сказане вище: отже, після того, як Авраам побачив, що немає в нього ніякої власної сили аби удостоїтися чогось у святості, оскільки бажання отримувати, - воно панує, як написано, що зветься воно «цар старий та дурний», а вийти з-під його влади і удостоїтися злиття з Творцем – не має він сил, тому написано в загальній формі: «І повірив у Творця і зарахував йому це як милостиню».
Тобто те, що Авраам зміг удостоїтися віри, це є виключно милостинею від Творця, коли Творець зробив йому милість і вивів його з-під влади «царя старого та дурного», який протидіє вірі вище рівня знання. А «Ав-рам» (букв. «батько-піднесений») – він хотів іти саме вище рівня знання, що є категорією «пастухи стад Авраама» (як написано в статті 5 за 1991 рік).
І все тіло протидіє цьому. Тому те, що Творець дав йому силу віри вище рівня знання, врахував Авраам це, тобто те, що удостоївся віри, як написано «і повірив у Творця», тобто те, що він може повірити у Творця, - зарахував це Йому, Творцю, як милостиню, що Творець зробив з ним милість тим, що дав Авраамові силу віри.
Однак в процесі духовної роботи ми бачимо, що існують підйоми і падіння. І під час підйому, тобто в час, коли людина відчуває значення того, що є наближеною до Творця і відчуває хоч трошки важливість і велич Творця, і бажає скасувати себе перед Ним через те, що відчуває трохи любов Творця, - хоче анулюватися перед Ним як свічка перед смолоскипом. І тоді, в цьому стані, людина не пам’ятає, що мала вона колись стан падіння, і ще більш за це, вона не бажає пам’ятати що існує така річ, що зветься станом падіння. І жадає, щоби стан підйому був би для неї постійним.
Але кінець кінцем отримує людина падіння. А іноді вона падає в стан настільки ниций, що каже: не може бути, щоб мала людина можливість зробити хоч щось на користь Творцю. А коли спадає їй на думку, що адже слід працювати і виконувати Тору та заповіді заради небес, і чому я не хочу робити так, - тоді людина дає собі правдиву відповідь, згідно з розумом людським, - і немає чого сказати на цю відповідь. Отже, каже людина, - а це бажання отримувати що в ній, яке володарює в період падіння, - що вона також готова робити все в ім’я небес, лиш тільки за умовою, «якщо знатиму, що моє бажання отримувати виграє від цього».
Тобто, вона готова працювати на благо Творця тільки з тією умовою, що бажання власної користі також виграє від цього. Виходить, що коли під час підйому подивиться на падіння, які вона дістає щоразу, людина сама дивується, як таке можливо, тобто щоб були такі великі відстані між підйомами та падіннями, - як відстань неба від землі. Тобто, коли під час підйому людина думає, що вона вже на небесах, інакше кажучи, що вже не має вона ніякої належності до матеріального, а від цього дня й далі всі заняття її в цьому світі будуть лише такі, що стосуються духовного. А за матеріальне людина навіть сердиться на Творця, - чому дав нам матеріальне, займатися земними справами і мусимо віддавати цим речам час і зусилля аби досягти речей матеріальних.
І людина не розуміє тоді, за якої потреби Творець створив це. І весь матеріальний світ вона бачить як щось зайве. І разом з усіма цими найкращими міркуваннями раптом людина дістає падіння і падає на землю. Іноді вона перебуває в стані падіння взагалі позбавленою свідомості, коли повністю забула поняття духовного. А іноді, коли вона таки пам’ятає, що існує духовне в реальності, але все одно бачить, що це не для неї.
Проте, слід зрозуміти, чому Творець дає нам ці падіння. Тобто, перш за все людина має вірити, що ці падіння Творець нам дає. А потім вона запитує – задля якої потреби Він дав мені таке. Тобто, це коли людина вірить, що Творець посилає їй такий стан, і певно що падіння трапляються в людини після того, як був у неї стан підйому, і вона просила у Творця, щоби наблизив її до себе. І вірила вона, що Творець чує молитву.
І що отримала людина на свою молитву? Адже вона думала, що напевно після молитви дістане підйом на духовний ступінь вищий, ніж той стан, в якому вона перебуває в час молитви. А зрештою, Творець дав їй стан гірший ніж той, який був перед молитвою до Творця. А відповідь така, як каже мій пан, батько й учитель, що є поняття «як перевага світла із темряви». І сказав, що людина не може оцінити важливість світла і знати, як зберігати його, інакше, як тільки із темряви. Тоді вона зможе визначати відстань між світлом і темрявою.
І маємо пояснити його слова на прикладі, коли один дає товаришу своєму подарунок, що коштує в очах того, хто отримує, сто шекелів. Тоді отримувач радіє тому, що товариш цінує його і посилає йому подарунок і він отримує це з великою радістю. Однак, якщо потім відомо стане отримувачу подарунка, що він коштує десять тисяч шекелів, слід зрозуміти, якою радістю радіє нині отримувач подарунка, і як утворюється в його серці велика любов до того, хто дав йому подарунок. І як ця людина береже тепер той подарунок, щоб його не вкрали.
А мораль цього така, що коли людина отримує збудження згори, коли Творець наближає її до Себе, і переймається вона трохи важливістю відчуття того, що розмовляє наразі з Творцем, однак людина не може відчути істинну радість від цього наближення, тому що не вміє ще цінувати велич і цінність Творця, щоб бути здатною отримати радість і насолоду від того, що Творець розмовляє з нею.
А причиною є те, що сказано вище: «Як перевага світла із темряви», оскільки людина не відчуває страждань від того, що вона віддалена від Творця, то, само собою, вона не може цінувати велич і важливість того стану, коли наближена до Творця. І також людина не може оцінити страждання віддалення від Творця, якщо ніколи не відчувала що таке наближення до Нього. Тому порядок роботи йде «двома ногами», тобто правою і лівою лініями, як сказали мудреці (в трактаті «Сота», 47): «Завжди ліва буде відштовхувати, а права наближати».
Правою називається досконалість. Тобто під час підйому, коли людина відчуває, що вона в цей момент близька до Творця і тоді є в неї життєва сила і радість, і в цьому стані вона живе у світі, який увесь є добро. А потім вгорі бажають, щоб людина відчула важливість того, що Творець наблизив її до себе, щоби змогла втішатися і радіти не в мірі того, як вона сама цінує це, як у наведеному прикладі, - на сто шекелів. Тому дістає падіння і відчуває страждання тим, що перебуває в падінні, хоча й коли впала, не завжди відчуває негайно ж на місці, що вона в стані падіння.
Тобто, якщо людина спускається зі свого ступеня і не відчуває страждань від того, що впала, то це не називається «падінням». Бо хто знає, що це падіння, якщо людина цього не відчуває? Це подібно до того, хто потрапив у дорожню аварію і не відчуває, що впав під машину, тому, що втратив свідомість. Хто знає, що він впав під вантажівку? Тільки люди навколо. Але що сама ця людина відчуває від того, що інші люди бачать, що вона втратила свідомість?
Так само і в духовному, коли людину опускають. Згори знають це. Але сама людина тільки після того, як опритомніла, вона усвідомлює, що перебувала в стані падіння. І тоді починається новий порядок, і згори дають їй ще раз підйом, а потім ще раз падіння. І з цього людина отримує [можливість] розрізняти між світлом і пітьмою. І від цього вона отримує знаки, як цінувати те, що Творець наближає її. І завдяки цьому знає, як берегти себе, щоб нічого не впало в кліпот, тобто в її келім отримання. Адже вона знає, що втрачає, - через «перевагу світла із темряви». І це є феноменом падінь і підйомів, адже людина повинна пройти ці стани.
А той, хто розумний і бажає виграти час, він не чекає, поки згори дадуть йому падіння. А ще коли перебуває в стані підйому, і бажає отримати важливість стану наближення до Творця, він починає змальовувати собі, що таке стан падіння. Тобто, як він відчув страждання через те, що був віддаленим від Творця. А нині, як він почувається, коли наближений до Творця. Виходить, що і під час підйому ця людина вивчає ознаки як наче була б у стані падіння, і може тоді зробити розрахунки і розрізняти між підйомом та падінням.
І вона матиме тоді картину переваги світла із темряви. Бо може змалювати собі як була колись в стані падіння, і думала, що вся справа роботи віддачі не її стосується, - і настільки страждала від цих станів, що хотіла тікати з поля бою. І тільки від одного могла вона отримати якийсь продух, - тільки від однієї надії, - від того, що думала: коли я зможу піти поспати, - і тоді вона втече від усіх нестерпних станів, коли відчувала, що світ потьмарився для неї.
А нині, в час підйому, людина бачить все інакше. І вона хоче лиш тільки працювати на благо Творця. А про свою користь вона тепер і не турбується. І від усіх тих розрахунків, які зробить в час підйому, виходить, що людина отримала нині можливість розрізняти між темрявою та світлом. І вона не повинна чекати, поки дадуть їй згори стан падіння.
І сказаним слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Шабат», 152): «Шукає ще до того, як загубив». Пояснив Раші: «Хоча нічого не загублено мною, я шукаю через те, що старий, я йду зігнутий і хитаюся і виглядаю як той, хто шукає річ, що загубилася в нього». І маємо зрозуміти це в плані духовної роботи, чому це бажає нас навчити. Тож як сказано вище, «старим» зветься той, хто належить до категорії «мудрий», тобто він бажає бути «учнем Мудрого».
Як сказав мій батько й учитель, Творець зветься Мудрим, і Його звичай – віддавати. І коли людина бажає вчитися Його поведінці, тобто також бути тим, хто віддає, ця людина зветься «учнем Мудрого». Така людина не чекає, поки дістане стан падіння і тоді вона почне просити щоби підняли її знову. Тобто коли втратить вона стан підйому і проситиме, щоби підняли її знову вгору. А ще раніше ніж втратила людина стан підйому, вона починає шукати так, немовби вже загубилося в неї. І цим вона виграє час. Виходить, що з боку падінь – є в людини можливість піднятися і отримати можливість розрізняти переваги світла над темрявою.