Стаття 37, 1990 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в гл. «Пінхас» і в коментарі «Сулам» п.491) каже: «Керівнику над шошанім (трояндами), свідоцтво». Сказав «вірний пастир»: «Шошан свідоцтва» - це свідоцтво Шхіни, вона зветься «шошан свідоцтва», тому що вона є свідоцтвом, яке стоїть над нами і свідчить про нас перед Царем. І вона є святою допомогою нам, славити прославляннями. Тому називається «шошан свідоцтва». Сказав «вірний пастир»: «Вона називається «шошан свідоцтва» через те, що Шхіна, вона свідчення про Ісраель, які є її органами, а вона – душа їхня. Вона є допомогою з небес, бо написано про неї: «А ти почуєш небеса». Вона – свята допомога».
І слід зрозуміти, чому Шхіна називається «шошан». На що це вказує нам, - той колір, що є в Шхіні? І ще слід зрозуміти, що означає, що Шхіна свідчить про нас перед Царем. Адже саме свідоцтво, як відомо, повинно бути згідно з баченим, а не згідно з почутим. Тому маємо зрозуміти, яке тут є «бачення», щоб сказати про Шхіну, що свідчить про нас згідно з баченим.
Відомо те, що є перед нами в роботі Творця дві категорії, протилежні одна одній:
1) З одного боку ми вивчаємо, що мета творіння спричинена Його бажанням дати благо Своїм створінням. І через це створив Він у створіннях бажання отримувати задоволення й насолоду. Бо мірою прагнення до чогось виміряється відчуття задоволення. Виходить, що метою творіння було те, щоби створіння мали б задоволення від світу. Тобто, створив бажання отримувати насолоду – і створіння будуть насолоджуватися, а отже, всією метою було щоби створіння насолоджувалися.
2) А з іншого боку кажуть нам, що отримання для особистої користі заборонено. Тобто, щоб людина не робила нічого, - в думці, мовою та дією, для особистого блага. А хай дбає людина про те, щоб усе робити заради небес, а не собі на благо, бо це буде буквально всупереч меті творіння.
А відповідь така, що те, що людина має працювати на користь Творця, це не тому, що Творець потребує, щоби працювали для Нього і давали б Йому щось, - боже збав. А це є виправленням для самих створінь. Як каже Арі, - для того, щоби вивести на світло досконалість Його діянь, тобто це діяння, зване «дати благо створінням» щоби створіння насолоджувалися, - то щоби ця насолода була досконалою, тобто щоб не відчували в цьому сорому, - задля цього зроблені були скорочення і приховання щодо блага й насолоди, які Творець бажає дати.
І тільки тоді, коли буде в них намір «заради небес», це означатиме, що Творець тішиться з того, що виконують Його волю і отримують благо від Нього саме через те, що Він бажає цього. І само собою, зникає через це феномен сорому, спричинений відмінністю властивостей. Тому що існує правило: «Кожна гілка бажає уподібнитися своєму кореню». І оскільки Творець є Тим, хто віддає, тому і нижній, віддаючи, насолоджується.
А коли нижньому потрібно отримувати, він соромиться. Тому і сталося це виправлення щодо бажання отримувати для особистої користі, яке виникло під час творення, - те, що людина повинна утворювати на бажання отримувати намір «заради віддачі».
Проте, коли людина хоче виконувати Тору та заповіді з тим наміром, що це дасть їй бажання все робити заради надання задоволення її Створювачу, і оскільки це бажання, воно проти природи людини, яка створена з боку природи з бажанням отримувати виключно для особистої користі, тому, коли людина каже: «Я бажаю чинити добрі діяння задля того, щоби ними, тобто завдяки їм як чудодійному засобу була в мене сила спрямовувати все на «заради небес», а не для свого блага», тоді бажання отримувати собі, що в тілі людини, зване «грішник», кричить: «Що це у вас за робота?»
І яку відповідь слід дати йому на його запитання? Відповідь наведена в Пасхальній Аґаді: «Грішник, - що він говорить? – «Що це у вас за робота?» «У вас», а не у нього. І оскільки виключив себе зі спільноти, - заперечив основу. І тоді ти притупи йому зуби».
Відповідь цю дуже важко зрозуміти. Він ставить питання, бо бажає зрозуміти, - чому ми збираємося анулювати бажання отримувати, адже це те бажання, яке створив Творець. А отже, маємо дати йому відповідь, оскільки він запитує згідно зі своїм розумінням, що правда на його боці. А коли так, чому сказано: «Притупи йому зуби»?
Мій пан, батько й учитель сказав про це, що оскільки він запитує: «Що це за робота?», тобто «Навіщо потрібно працювати на благо Творця, а не для особистої користі?», - на це немає що віповісти. Зазвичай людині дають відповідь на те, що вона запитує, для того, щоб вона зрозуміла в міру свого розуму. А тут неможливо дати йому зрозуміти, адже він запитує, - що буде бажанню отримувати, якщо воно працюватиме заради віддачі. Якби потім отримав би, після того, як хоче віддавати, тобто якби можна було б сказати, що ти будеш віддавати, а за це зможеш потім бути отримувачем, то виходило б, що це зветься «віддає заради отримання», і має назву «ло лішма».
Тому, коли людина хоче просуватися в лішма, тобто бути тим, хто віддає заради віддачі, - нічого їй відповісти грішнику. Через це і зветься «притупи йому зуби». Тобто відповідь та, що повинні ми йти силою, що означає, - вище рівня знання. Бо в рамках знання правда – за грішником. Це й називається «притупи йому зуби». І сказав, що людина не може перемогти грішника за один раз, а відбувається ця робота в підйомах та падіннях. Аж поки людина удостоїться перемогти його і прийняти на себе тягар малхут небес у вірі вище знання.
І малхут називається «шошана» (жін.рід), або «шошанім» (множина), або «шошан» (чол. рід). Бо завжди дають назву на ім’я дії, а оскільки не удостоюються малхут небес без «притупи йому зуби», тому називається малхут «шошана», на ім’я дії («зуб» - «шен», споріднено з «шошана»).
І зі сказаного виходить, що сенс слова «шошан» - це категорія «притупи йому зуби». Оскільки немає чого відповісти йому на його запитання, а слід іти силою, а отже - примусом, тому що грішник, тобто бажання отримувати собі, не згоден. І це й називається «ударом», тобто влаштовує людина війну сама з собою. І каже вона своєму злу, що варто служити великому Царю, і не потрібно ніякої оплати, а [робити це] «через те, що Він – великий і всевладний», тобто з причини величі Творця, і що вона має бути задоволеною тим, що служить великому Царю. Тоді зло каже їй: «Як це ти хочеш служити великому Царю? – чи відчуваєш ти Його велич, щоб через це казати, що варто служити Йому?»
І тоді в подібних станах буває іноді, що людина не може уявити собі ніякої величі Творця. А відчуває вона ницість святості, і це є станом «Шхіна у вигнанні», або ж «Шхіна в пороху». Тобто, не відчуває ніякої важливості Царя. І тому з’являються в людини різні уявлення, і ці уявлення віддаляють її від роботи Творця настільки, що іноді вона бажає навіть забути служіння Творцю. Бо коли вона пам’ятає, що необхідно служити Творцю і не отримувати ніякої винагороди за служіння, а сама ця робота буде їй ціллю, - таке можна сказати тоді, коли людина відчуває смак в роботі. Тоді той смак, що вона відчуває, зобов’язує її продовжувати роботу, і не потребує вона ніякої винагороди.
Але що людина може зробити (з тим), що коли вона йде виконувати роботу святості і каже, що вона не бажає ніякої оплати за свою роботу, а отже й не має вона оплати, котра зобов’язувала б її, і з цієї причини вона могла б працювати, - і працювала б, радіючи тому, що отримає вона потім велику оплату, - адже діє вона не задля отримання винагороди. І те, що працюватиме задля великого Царя, цього також не відчуває. Якщо так, то як людина може діяти без ніякої радості? Тож кажуть їй, щоби працювала через примус, тобто коли тіло не згодне. І це й зветься «притупи йому зуби».
Але звідки людина може дістати сил щоб мати можливість примусити себе і виконувати дії заради віддачі? Адже навіть якщо вона переборює себе, все одно не може виконувати цю роботу в радості. Тобто, виконуючи цю роботу, має вона вигляд людини, яку наче схопили і вона вимушено працює. І щоразу вона каже: «Може є якась рада втекти звідси, щоб не була я змушена працювати для інших». І вся радість, яку вона має тоді, це коли дивиться на годинник і бачить, що от-от скоро вона звільнить себе від роботи.
Виходить, що під час роботи людина сповнена горя і страждань через те, що повинна працювати для інших, а для себе – нічого. І чи не може господар хоч подивитися, як ті, хто обслуговують його, працюють у нього, і під час роботи вони плачуть і кажуть: «Коли прийде час, щоб я зміг звільнити себе від роботи?»
І людина запитує себе: «То чи бажає Творець, щоб працювали для Нього як наче під примусом?»
Тобто, коли відчувається, що вона віддалена від Творця, інакше кажучи, не почуває Його любові. І коли працює аби прийти до любові до Творця, вона дивиться на себе і не знає, - що це раптом трапилося з людиною? Адже в тій роботі, що заради небес, мала б вона відчувати під час роботи, коли працює в ім’я Творця, наближення до Нього. Тобто, щоб було в неї щоразу все сильніше бажання наблизитися до Творця.
А нині - буквально навпаки. Тобто бачить людина щоразу, наскільки відчуває віддалення від Творця, і дії, які вона виконує, відразливі для неї. І кожну дію сприймає так, начебто викидають її назовні. Тобто, не дають їй наблизитися і відчути важливість виконання Тори та заповідей, і щоби мала вона трохи смаку в цій діяльності. А навпаки, начебто утворилася відстань між ними. І це виглядає для людини так, ніби не можуть терпіти одне одного. І все, що вона робить, діючи через примус, все це для неї як ярмо і важка ноша. І постійно думає як би втекти від цих станів. Але немає їй куди тікати, лиш тільки – сон, інакше кажучи, [відчуває], що лише в сні вона знаходить смак.
Однак тоді виникає питання – чому воно насправді так? Тобто є в людини бажання запитати – чому припадає мені таке? І чи це – Тора, і це – плата за неї? Чи тому, що увійшла я в роботу йти шляхом правди, а це означає – прийти до виконання роботи у святості, щоби все було в ім’я небес, - через це виштовхують мене назовні з роботи у святості? Чому тоді, коли робота моя була як і в усього загалу, тобто примножувати добрі справи, а про намір, – що треба мати на увазі «заради небес», - і взагалі не думала, і покладалася я на свою роботу як і весь люд, який думає тільки про практичні дії, а не про наміри, - то був мені смак в роботі і сенс в молитві. І знала я, що молюся наразі Творцеві, і Він чує мою молитву. І мала я силу продовжувати молитву. І жодного разу не дивилась я, чи молюся я, чи Творець чує мою молитву. Тобто не було в мене ніякого критичного ставлення до своїх дій, і поводилась я щиро, бо напевно все йде гаразд.
А от тепер, коли мала б уже піднятися сходами святості, адже я бажаю працювати в ім’я небес для того, щоби прийти до наближення до Творця, а що я маю наразі? – лише віддалення замість того, що слід було б мені дістати наближення.
А правда в тому, що ми повинні вірити вірою мудреців і не йти вперед згідно з нашим розумом, так, як людина сама розуміє, а в усьому спиратися на те, що мудреці нам сказали. І ось, мій батько й учитель казав, що людина повинна вірити, хоча й не бачить цього, що саме так воно. І на людину покладено вірити, що Творець таки чує молитву, як написано: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст». І оскільки людина просить Творця, щоби наблизив її, тому Творець бажає дати їй справжнє, істинне наближення. Тобто, щоб дати людині благо й насолоду, ті, що Він бажає дати. І це зветься «метою творіння». І тому Творець готує людині келім для цього, а келім звуться «потреба і хісарон». І як ми бачимо, існує не більше ніж три речі:
1) Те, що людина розуміє, - якщо вона бажає бути служителем Творця, вона повинна обмежувати себе і не насолоджуватися нічим, і тоді вона буде робітником Творця, тобто за це вона отримає винагороду і в цьому світі, і в прийдешньому.
2) Те, що людина розуміє, що потрібно їй прийти до рівня, щоби бути в змозі робити дії на благо Творця. Тобто, щоб усі діяння її були б заради небес, і цим вона задовольняється.
3) Те, що слід людині прийти до мети творіння, а вона в тому, щоби створіння отримували благо й насолоду, а не в тому, щоб вони віддавали. Бо справа віддачі, те, що потрібно надавати задоволення Створювачу своєму, - це лише виправлення створіння.
І зі сказаного зрозумій те, що ми запитували: чому, коли людина просить у Творця, щоби дав їй келім віддачі, вона отримує згори келім отримання ще більші ніж ті, що були в неї до того, як просила Творця, щоб дали їй келім віддачі.
Відповідь така, як ми говорили в попередніх статтях, що якби людина отримала відразу бажання віддавати, тобто щоб мала вона можливість подолати невелике бажання отримувати, то вона задовольнилася б цим і залишилося б в ній бажання отримувати без виправлення, тому що не розкрилося б людині, що буде в неї змога просити для цього сил подолання.
Тобто, те, що людина бачить, що коли вона просить щоб дали їй силу подолання маленького бажання отримувати, і дають за цю молитву велике бажання отримувати, - це не те, як людина думає, що перед цим було її бажання отримувати малим, а потім з небес дали їй велике бажання отримувати.
А це так, як каже Зоар про те, що написано: «Якщо відомо стане йому, що згрішив». І запитує: «Хто повідомив йому?». І каже: «Творець повідомив йому». Означає це, що Творець дає людині знати, щоразу в більшій мірі, наскільки великою є сила бажання отримувати, - а людина народилася з ним відразу, в момент народження. Як написано: «При вході гріх лежить», тобто відразу, як воно народжується - вже в усій своїй силі народжується. Тому й називається воно «цар старий та дурний».
Однак, людині немає необхідності знати міру величини бажання отримувати. Бо розкриття сили бажання отримувати іде поступово. Тобто, зло має бути врівноваженим відповідно до добра, що є в неї. Іншими словами, скільки людина докладає сил анулювати бажання отримувати, - в цій мірі розкривають їй його згори.
І це як пояснили ми стосовно вислову: «Грішникам здається воно як волосина, а праведникам здається зле начало як висока гора». Ми пояснили, що добро і зло мають бути врівноваженими, як сказали мудреці: «Завжди хай бачить себе людина наполовину доброю і наполовину злою». Тобто, завжди вони йдуть разом, а сенс в тому, щоби існував вибір, - що саме вирішити.
Виходить, що зло існує в людині. Проте, розкривається зло згідно з мірою добра, що в ній. Тому, коли вона починає йти лінією істини, тоді щоразу розкривається в ній зло. Однак, щодо кожного стану зла, яке людина відчуває, нічого їй робити крім як просити у Творця, щоби дав їй допомогу. Як написано: «Зле начало людини переборює її щодня, і якби Творець не допомагав їй, не подолала б його». Виходить, що немає сили в людини аби перебороти зло, і допомогти їй має Творець.
Але слід знати, що і це є виправленням. Тобто те, що людина не може подолати зло без допомоги згори, цьому є попередній намір. І полягає він у тому, що якби була можливість у людини просуватися власними силами, діючи заради небес, тоді вона залишилася б в стані «катнуту» (малий стан). Тобто, не було б у неї потреби підніматися сходами святості, якими людина має прийти до осягнення Тори, де утаєні благо й насолода, яІ оскільки людина відчуває, що з нею все гаразд, тоді немає в неї потреби в Торікі Творець бажав дати створінням.
. Але якщо людина не може подолати зло і в цьому плані неможливо їй отримати задоволення, - адже вона бачить, як зло панує нею, і коли так, бачить, що не має вона контакту зі святістю, то як вона може отримати задоволення?
І тоді, згідно з мірою її зміцнення, людина все більше бачить істину, що немає в неї жодних шансів здобути можливість вийти з-під влади зла. І коли вона просить тоді у Творця аби допоміг їй, то просить вона від усього серця. І ще більш за це, - багато разів вона приходить до зневіри, і потребує ще більшого зміцнення аби мати силу йти вище рівня знання, щоби Творець таки зміг допомогти їй.
Виходить, що тим, що людина зміцнюється і просить допомоги у Творця, то чим допомагають їй? – а це як каже Зоар: «святою душею». Тобто, кожного разу допомагають все більшим світінням. І це є причиною того, що людина не може вийти з-під влади зла своїми силами, а саме Творець повинен допомогти їй. І завдяки цьому розкриється їй НАРАНХАЙ її душі. І сказаним маємо пояснити те, що ми запитували:
а) чому називається Шхіна «шошан»;
б) що означає, що Шхіна свідчить про нас перед Царем, тобто про що вона повинна свідчити;
в) що означає сказане, що Шхіна називається «допомога з небес», як написано: «І ти почуєш небеса».
Так от, зветься вона «шошан» тому, що здобути малхут небес, яка є вірою вище знання, можна не інакше, ніж коли грішник приходить і запитує: «Що це у вас за робота?» І він бажає відповіді в рамках знання - «що буде йому за те, що він працюватиме заради небес а не для особистої користі».
Тоді немає що відповісти йому на рівні знання. Бо з боку знання правда на його боці, як написано: «А оскільки виключив себе зі спільноти, - заперечив основу». Означає це: оскільки він заперечив основу виправлення, яка полягає в тому, щоб не було сорому під час отримання добра й насолоди, виходить, що Творцю не потрібно щоб працювали для Нього, а те, що ми повинні працювати на благо Творця, - це для нашого блага.
Отже, завдяки цьому виправленню не буде в нас феномену сорому, - саме це [грішник] заперечив. Тому нічим не допоможе якщо дати йому щось зрозуміти. А потрібно діяти силою, тобто шляхом примусу, що і зветься «притупи йому зуби». І оскільки ця робота є річчю постійною, тому називається це «примнож притуплення йому зубів». Через це називається малхут небес «шошан», або «шошана» від слова «шен» (зуб) – «притупи йому зуби».
А те, що Шхіна свідчить про нас, що з нами все гаразд, то ми запитували: де вона бачить це?
Відповідь така: оскільки вона допомагає нам. Бо малхут називається «допомогою з небес», і означає це, що малхут сама дає допомогу. І це як написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», отже, вона може засвідчити про нас, що з нами все гаразд, бо вона допомогла нам у цьому.
І також те, що ми запитували: навіщо вона повинна свідчити. Слід пояснити, що після того, як людина удостоюється малхут небес, і вже може виконувати дії заради небес, тоді вона повинна удостоїтися Тори, званої «Зеїр Анпін», категорія «Цар». Це те, що вона повинна засвідчити, що вже є в людини категорія малхут небес, і, природно, вона гідна тепер категорії Тори, яка зветься «іменами Творця». І це є метою творіння.