Молитва багатьох
Стаття 15, 1986
(переклад з івриту)
В Зоар написано так: «І сказала: «В народі своєму я мешкаю». Запитує Зоар: що це означає? І відповідає: отже, коли суд навис над світом, хай не відокремиться людина від загалу, усамітнившись, бо коли суд нависає над світом, ті, хто відомі й записані як окремішні, незважаючи на те, що праведники вони, - потрапляють [під суд] першими. І тому не повинна людина відділяти себе від народу ніколи, тому що милосердя Творця завжди перебуває на всьому народі разом. І тому сказала: «В народі своєму я мешкаю» - і не хочу відділятися від них».
«Бо суд перебуває над світом». Означає це бажання отримувати, що є себелюством, і з такою природою народилися всі створіння, а це, як відомо, є наслідком сили бажання Творця дати насолоду Своїм створінням. І через це, оскільки існувало бажання до тотожності властивостей, щоб не було «хліба сорому», утворився закон, що забороняє користуватися келім (бажаннями, досл. «посудинами») отримання. Лиш тоді, коли створіння знає, що має змогу спрямувати намір на отримання заради віддачі, тоді дозволено йому використовувати клі (бажання) отримування.
І звідси пояснення «В час, коли суд перебуває в світі» буде таке, що весь світ занурений в себелюбство, тоді темінь панує в світі, бо немає можливості, щоб світло пройшло вниз до створінь, через відмінності властивостей світла і створінь, одержувачів світла. Бо щодо цієї відмінності властивостей виник закон, що вищий достаток не дається створінням.
І тому, коли людина пробуджується і бажає, щоб Творець наблизив її, тобто щоб дав їй келім віддачі, що й називається «наближенням», і просить, щоби Творець допоміг їй, але відомо, що допомога, яка приходить від Творця, називається вищим світлом, званим ім’ям «душа», як говорить Зоар, що допомога, одержувана зверху, - «святою душею», і через це, коли людина приходить просити у Творця, щоб наблизив до Себе, і виглядає окремішньою, тобто, вона розуміє так, що Творець має наблизити її особисто, - то чому вона думає, що весь загал може залишатися в нинішньому стані, і лише з нею Творець має обходитись інакше? Це тому, що вона розуміє, що є в неї гарні чесноти, яких немає в інших. І попри те, що вони, ті «приватні особи», які не належать до загалу тим, що вважають, що їм належить наближення до Творця більше, ніж іншим, вважають себе праведниками, - вони й попадаються першими. Тобто суд, що є категорією егоїстичного отримування, поширюється на них більше ніж на решту суспільства, і вони стають ще гіршими через властивості свого себелюбства.
І це тому, що людина думає, що належить їй більше, ніж решті людей. Тобто, іншим людям достатньо щоб було їм те, що вони мають, а коли вона на себе дивиться, - їй належить більше, ніж іншим людям. Думка ця є істинною властивістю отримання, тобто стовідсотковим себелюбством. Виходить, що властивість себелюбства починає розвиватися в неї більше, ніж в інших.
І згідно з цим виходить, що людина діє весь час в себелюбстві. Але в своїх очах вона постає праведником, адже вона хоче діяти як той, хто віддає, бо каже собі, що те, що вона просить Творця, щоб наблизив її, є формою праведності. Бо що вона просить? - аби Творець дав їй сили виконувати Тору та заповіді ради віддачі, то який такий недолік може бути в тому, що вона хоче служити Царю?
І цим можна пояснити слова Зоар, де дається порада тим людям, у яких є внутрішня вимога, і не можуть змиритися зі становищем, в якому вони перебувають. Адже вони не бачать ніякого просування в роботі Творця, але вірять в те, що написано: «Любити Творця Всесильного твого, слухатися Його і злитися з Ним, бо Він є життям твоїм й довголіттям твоїм». І бачать, що не вистачає їм любові і злиття, і не відчувають життя в Торі, і не можуть дати собі якоїсь ради – прийти до відчуття в органах (бажаннях) щодо того, що говорить нам написане в Торі.
А рада цьому така: просити за весь загал, тобто, за все, що людина відчуває, що бракує загалу, і просить наповнення, тоді неможливо їй сказати, що вона відокремлюється від суспільства, тобто говорить, що належить їй більше, ніж є у всього загалу. А - «в своєму народі я мешкаю». Тобто, я прошу за весь загал, тому що хочу прийти до стану, коли не буду турбуватися ні про що для себе, а лише про те, щоб принести задоволення Творцю. Якщо так, то не важливо мені, чи є Творцю задоволення від мене, чи ту саму втіху Він може отримати від інших.
Це означає, що людина просить у Творця щоби дав нам усвідомлення того, що називається "все заради Творця", тобто, щоб бути впевненим в собі, що не обманює людина себе в тому, що хоче віддавати Творцю. Адже, можливо, насправді вона думає про власну вигоду, про те, щоб самій відчути задоволення й насолоду.
Тому вона молиться за все суспільство. Адже якщо є кілька людей в усьому загалі, які можуть досягти мети, якою є злиття з Творцем, і щоб з цього було більше задоволення Творцеві, ніж якби тільки вона сама удостоїлася наближення до Нього, - вона поступається собою, і хоче, щоб Творець допоміг їм, тому що з цього буде задоволення вгорі більше, ніж від її служіння. І через це людина молиться за суспільство, щоб Творець допоміг усьому загалу і дав йому це відчуття, тобто, щоб було задоволення від того, що можуть віддавати Творцю, аби Йому було з цього задоволення.
Отже, в кожному випадку має бути «іт’арута де-летата» (пробудження знизу). А пробудження згори отримають інші, ті, про яких Творець знає, що Йому буде від цього більше користі.
Виходить, що якщо є у людини сили просити такою молитвою, це напевно буде їй справжньою перевіркою, чи згодна вона з такою молитвою. Але якщо вона знає, що це тільки порожні слова, - то що вона може зробити, коли бачить, що тіло (егоїзм людини) не погоджується на таку молитву, щоб була дійсно чиста віддача без домішок отримання?
Є цьому лише одна, відома, рада, - хай людина молиться Творцеві і вірить вище знання, що Він може допомогти їй і всьому суспільству в цілому. І не перейматися тим, що багато разів вже просила і не отримувала відповіді, бо це приводить людину до розпачу, і її егоїзм сміється над нею й каже їй: невже ти не бачиш, що ти не здатна ні на що, і нема в тебе начебто ніякої надії, - а зараз просиш у Творця дати тобі те, що не прийнятно у людей поважних.
І тіло твердить тоді: «Скажи мені, будь ласка, хто з благочестивих і порядних людей хоче, щоб Творець дав їм річ, яку свідомість не переносить? І ще: хіба ти не бачиш, - навіть щодо речей набагато менших, ніж те, що ти зараз вимагаєш, щоб Творець допоміг тобі, ти ще не отримала допомоги, попри те, що молила аби Творець зарадив тобі? А тепер ти говориш, що хочеш просити у Творця виконати твою вимогу про річ вельми велику, але ж це дійсно дуже важлива річ, адже немає в світі багато подібних молитов до Творця, щоб просили, аби Він дав їм сили діяти для суспільства, а саме, щоб все суспільство отримало задоволення і насолоду завдяки тому, що ти докладатимеш зусиль. Адже це називається повною і чистою віддачею без домішки себелюбства!
І ти думаєш, що якщо твої прохання про невеликі речі не приймаються, то навпаки, про речі великі та важливі, що є, певно найголовнішими в дійсності, [будуть прийняті]. Наприклад, варто прийти, скажімо, до якоїсь людини, у якої є в домі особливі речі, найважливіші в світі – такі, що треба обійти весь світ, поки зможеш знайти такі речі, що є тільки у обраних одиниць в усьому світі. І з’являється одна непоказна, середня людина, у якої не завжди є і найзвичайнісінькі речі, які прийнято мати в житлі, і раптом спадає їй на думку, що вона повинна теж спробувати добути такі речі, що є у обраних одиниць. То певно, що коли хто почує - посміється з неї.
І як у нашому випадку, коли людина не багата знаннями, а стоїть навіть нижче середнього рівня, і хоче просити у Творця, щоб дав їй келім, які є лише в обраних одиниць у світі, тут сам егоїзм сміється з неї й каже їй: "Дурепо! Як спало тобі на думку просити у Творця те, чого немає навіть у багатих знаннями людей! І коли так, як я можу дати тобі сили для роботи задля таких дурниць?"
І тут починається справжня робота, оскільки діяльність людини в цьому світі полягає в виході з-під влади свого егоїзму, що називається отриманням заради отримання. І тепер вона хоче, щоб Творець допоміг їй іти шляхом чистої та щирої віддачі без усякої домішки егоїстичного отримання.
Виходить, що робота ця відбувається буквально проти самого зла, тому що не хоче залишати у нього нічого зі своєї власності, і прагне віднині не тільки щоб те, над чим працюватиме відтак і далі не було для бажання отримувати, а просить у Творця, що навіть те, що робила тут і там для нього, і записано воно у власність бажання отримувати, - бажає вона щоб перейшло все це з його володіння у власність Творця.
Витікає з цього, що тепер вона молиться Творцеві, щоб дав їй сили займатися поверненням в каятті. Тобто, щоб Творець дав їй силу повернути все, роблене нею для бажання отримувати, - щоб повернулося все в володіння Творця. Як в минулому, так і в майбутньому. Як говорить Рамбам, повернення до Творця має стосуватися також і минулого, і пише так: «І що таке повернення? Те, що облишить грішник гріх свій і видалить його зі своєї думки, і вирішить в серці своєму, що не робитиме цього більше. Як сказано: «Облишить грішник шлях свій», також і про минуле розкається, як сказано: «Бо після того, як повернувся я, розкаявся». І засвідчить про нього Той, хто знає таємниці, що не повернеться до цього гріха повік».
І з цього зрозуміємо важливість молитви багатьох, як написано: «В народі своєму я мешкаю», і Зоар каже: «І тому не повинна людина відділяти себе від народу ніколи, тому що милосердя Творця завжди перебуває на всьому народі разом». А означає це, що коли людина просить Творця, щоб дав їй келім віддачі, як сказано мудрецями: «Як Він милосердний, так і ти милосердний», то людина повинна просити за всю громаду, тому що тоді дається взнаки, що її намір – щоб Творець дав їй келім чистої віддачі, адже «Милість Творця завжди на всьому народі разом». Як відомо, «З небес (від Творця) не дають половину», що означає, що коли з небес дають достаток вниз, - це для всього суспільства. І тому людина має просити за всю громаду, оскільки весь достаток, що приходить згори, дається завжди всьому народу. І це те, що сказано: «Бо милосердя Творця знаходиться завжди на всьому народі». Якщо так, є в сказаному два значення: що для того, щоб була чиста віддача, було б достатньо, щоб молитися тільки за ще одну людину крім себе. Але є тут ще одна сторона: людина повинна просити про щось повністю, оскільки це правило в духовному, що дається завжди щось повністю. А всі розрізнення лише з боку одержувачів, як відомо. Тому людина повинна просити за все суспільство.
І оскільки достаток приходить для всього загалу, і через те, що немає світла без клі, тобто, неможливо отримати наповнення, якщо немає місця хісарону, щоб наповнення мало місце увійти, то людина отримує відповідь на цю молитву, коли просила за багатьох. І це те, що сказали мудреці: «Кожен, хто просить милосердя для ближнього, отримує відповідь першим, бо він потребує того ж самого». Що означає, як сказано вище, що хоча достаток дається загалу, але бракує загалу келім.
Тобто, достатку, що приходить з небес, достатньо для всього народу. Але коли немає келім, тобто потреб, щоб можна було їх наповнити, то загал не отримує достатку, що приходить згори. Але людина, - оскільки є в неї відчуття нестачі, отримує відповідь першою.