108. Якщо покинеш Мене на день, на два дні покину тебе

Почуто в 1943 році, Єрусалим

(переклад з івриту)

Кожна людина віддалена від Творця властивістю отримання, яка є в ній. Але в основі вона віддалена через бажання отримувати, що в ній.

Проте, оскільки людина прагне не до духовного, а до принад цього світу, виходить, що віддалена вона від Творця на «один день». Тобто, відстань в один день, бо лише в одному аспекті віддалена вона від Нього, – тим, що занурена в бажання отримати принади цього світу.

Однак, коли людина наближає себе до Творця, тобто, коли анулює своє отримання в цьому світі, тоді, виходить, вона називається близькою до Творця. Але якщо потім вона схибила отриманням в світі прийдешньому, отже, – віддаляється від Творця тому, що бажає отримання насолод майбутнього світу, а також падає в отримання насолод цього світу. Виходить, стала тепер людина віддаленою від Творця двома днями:

1) Отриманням насолод у цьому світі, коли знову впала в нього.

2) Тим, що має вона нині бажання отримувати багатство світу прийдешнього. Бо тим, що йде та займається Торою та заповідями, вона примушує Творця, щоби платив їй винагороду за її роботу в Торі та заповідях.

Виходить, відповідно, що спочатку людина йшла один день і наблизилася до роботи Творця. А потім ніби два дні йшла назад, і тепер утворилася в ній потреба в двох видах отримання:

а) цього світу;

б) світу прийдешнього.

Отже, виходить, що вона йшла в зворотний бік.

І вихід тут – завжди йти дорогою Тори, тобто віддачею. А порядок повинен бути таким, що перш за все необхідно бути уважним до двох основ:

1) Щоб було виконання дії заповіді.

2) Відчуття насолоди в заповіді. Коли людина повинна вірити, що є насолода Творцеві в тому, що виконують Його заповіді.

Отже, людина зобов’язана виконувати заповіді в дії. А також вірити, що є насолода Творцю від того, що нижні виконують Його заповіді. При цьому немає відмінності великої заповіді від малої. Тобто, є втіха Творцеві навіть від найменшої дії, і коли її виконують заради Нього, – Він насолоджується.

А потім йде реалізація, і це головне, за чим треба людині слідкувати. Тобто, щоб відчувала вона втіху та насолоду від того, що спричинює задоволення своєму Створювачу. І в цьому – основний акцент в роботі, і це зветься «Служіть Творцю в радості». І це повинно бути її винагородою за роботу, тобто щоб отримувала втіху та насолоду в тому, що удостоїлася порадувати Творця.

І це суть сказаного: «І ґер, який в твоєму середовищі, буде підноситись над тобою все вище... він буде позичати тобі, а ти йому не позичатимеш».

«Ґером» називається бажання отримувати (коли людина входить в духовну роботу, її бажання отримувати називається ґером. А до цього воно – абсолютний «ґой¹»).

«Він позичатиме тобі», – коли воно (бажання отримувати) дає силу для роботи, воно дає силу лише в борг і на якийсь термін. Це означає, коли людина працює один день в Торі та заповідях, і хоча [егоїзм] не отримав оплату на місці, але вірить людині, що виплатить йому потім винагороду за ті сили, які він дав їй для роботи. Тому після робочого дня він з’являється до неї і просить повернути борг, те, що вона пообіцяла йому, що дасть йому відшкодування за ті сили, які тіло доклало в заняттях Торою та заповідями. А людина не дає йому. Тоді ґер кричить: «Що ж це за робота, працювати дурно, без оплати!» Тому після цього ґер не бажає давати «ісраелю» сил для роботи.

«А ти йому не позичатимеш». А якщо ти даси йому поживу і прийдеш просити його, щоб дав тобі силу до роботи, то він скаже, що він зовсім не зобов’язаний платити тобі за поживу, яку ти даєш йому. «Бо я давав тобі перед цим енергію для роботи, і це було обумовлено тим, що ти придбаєш здобутки для мене. Тому те, що ти даєш мені зараз, все це згідно з попередніми умовами. Коли так, то тепер ти прийшов до мене, аби я дав тобі ще сил для роботи, щоби принести мені нові надбання?»

І тоді бажання отримувати робиться кмітливим, користується своєю кмітливістю, і починає робити розрахунки – варта ця справа чи ні. Іноді говорить людині, що задовольняється малим, що достатньо йому того, що має. Тому й не бажає він давати їй сили. А іноді воно говорить, що шлях, яким ти йдеш зараз, небезпечний, то може витратиш всі сили на марно. А іноді говорить їй, що зусилля набагато перевищують винагороду, тому я не дам тобі сил для роботи.

І тоді, коли людина зажадає від нього сил аби йти шляхом Творця ради віддачі, щоб усе було лише для звеличення слави Творця, бажання отримувати каже: «Що мені буде з цього?» І висуває тоді знайомі претензії, – «що і хто?» Тобто: «Хто такий Творець, щоб я Його слухався?» – як претензія фараона. Або «Що це за робота у вас?» як претензія грішника. І все це тому, що є в нього справедливе твердження, адже так умовилися між собою. І це називається «якщо не послухаєш голосу Творця», тоді воно приходить з претензіями, що людина не виконує умов.

Але зовсім інакше це, «коли послухаєш голосу Творця». Тобто, відразу при вході в духовну роботу (а вхід це стан постійний, бо щоразу, коли дістає падіння, мусить починати спочатку, тому називається це входом. І само собою, є багато виходів і багато входів), – людина говорить своєму тілу: «Знай, що я бажаю увійти в роботу Творця. І наміряюся лише віддавати і не отримувати жодної оплати. І годі тобі й сподіватися, що отримаєш щось за свої зусилля, бо все лише заради віддачі».

І якщо тіло запитує: «Яка користь буде тобі від цієї роботи?» тобто «Хто є отримувачем цієї роботи, для котрої я хочу докладати сил і трудитися?" Або ж запитує простіше: «Для кого я працюю з такими великими зусиллями?»

То треба відповісти йому, що є в мене віра в мудреців, які сказали, що треба мені вірити простою вірою, вище знання, що Творець заповідав, щоб ми прийняли на себе віру, що Він наказав нам виконувати Тору та заповіді. А також необхідно нам вірити, що Творець має задоволення від того, що ми виконуємо Тору та заповіді у вірі вище знання. А також має людина радіти з того, що є втіха й насолода Творцеві від її роботи.

Виходить, що є тут чотири речі:

1) Вірити в мудреців, що сказане ними є правдою.

2) Вірити, що Творець заповідав займатися Торою та заповідями лише вірою вище знання.

3) Є радість від того, що створіння виконують Тору та заповіді на основі віри.

4) Людина має відчувати задоволення, насолоду та радість від того, що вона удостоїлася радувати Царя. І міра величі та значущості роботи людини виміряється мірою радості, яку людина знаходить під час роботи. А це залежить від величини віри, якою людина вірить в зазначене вище.

І згідно з цим виходить, – «коли слухатимешся Творця», всі сили, які ти отримуєш від свого тіла, не вважатиметься це одержуваним як позика від тіла, яку потрібно повернути, як сказано вище, якщо не послухаєшся Творця. І коли тіло запитає: «Навіщо я повинно давати тобі сил для роботи, а ти не обіцяєш мені ніякої оплати?», людина повинна відповісти йому: «Бо для цього ти створено. І чим я можу зарадити тобі, коли Творець ненавидить тебе». Як написано в Зоар, що Творець ненавидить тіла.

І ще більш за це: те, що говорить Зоар, що Творець ненавидить тіла, мається на увазі саме тіла служителів Творця, тому що вони бажають бути вічними одержувачами, оскільки він, служитель, бажає також багатства світу прийдешнього.

І саме це мається на увазі, що «а ти йому не позичатимеш». Тобто, тобі не треба давати йому нічого за ту енергію, яку тобі дало тіло аби працювати. Але «якщо позичиш», і якщо ти даєш йому якусь насолоду, то це лише в позику. Тобто, тіло повинно дати тобі за це силу для роботи, тобто це не безкоштовно. А воно завжди повинно давати тобі енергію, – безкоштовно. Ти не даєш йому ніякої насолоди, і вимагаєш від нього завжди, щоб була тобі сила для роботи, тому що «рабом є той, хто бере позику – тому, хто позичає йому». Якщо так, воно завжди буте тобі рабом, а ти будеш господарем.