Стаття 34, 1989 рік
(переклад з івриту)
Писання говорить: «Тому скажи: ось, Я даю йому Мій союз миру… За те, що був він ревнителем Всесильного свого й спокутував синів Ісраеля». І слід зрозуміти це за методом духовної роботи:
а) що таке «за те, що був він ревнителем Всесильного свого»;
б) що таке «і спокутував синів Ісраеля»;
в) що таке «Мій союз миру».
Відомо, що порядок духовної роботи такий, що людина повинна прийти до довершеності мети, тобто вона має отримати добро й насолоду, які були в бажанні Творця насолодити створіння. Проте, щоб була людина гідною отримати це, мусить вона воювати з «сітрою ахрою», а це – категорія «народи світу», і вони – проти категорії «ісраель».
Адже «Ісраель» означає, що всі їх спрямування – «яшар-ель», (прямо до Творця). А «народи світу», вони є протилежними святості, бо бажають все для особистої користі, і цим вони відокремлені від «життя живих». І через це вони звуться «мертвими». Як написано: «а милосердя народів – гріх». І пояснює Зоар, що «все добро, яке вони роблять, - ради себе це роблять». І це означає, що все, що б вони не вдіяли, все воно лише для власної користі, тому що людину створено з бажанням отримувати для себе, що є кліпою.
І написано в «Передмові до книги Зоар» (п. 11) так: «І залишається підкореним тією системою до тринадцяти років. І це час зіпсуття. А заняттями заповідями з 13 років і далі, коли діє заради надання задоволення Творцю, починає він очищати бажання отримувати для себе, що вкарбовано в ньому, і перевертає його потроху на «заради віддачі», і цим усе більше притягує душу святості з її кореня в задумі творіння. І вона проходить через систему світів святості і вбирається в тіло, і це є часом виправлення. І так додає й продовжує здобувати й осягати ступені святості з задуму творіння, що в Нескінченності. Аж поки вони допомагають людині перетворити бажання отримувати, що в ній, щоб було все воно ради принесення втіхи Творцеві, а зовсім не для власної користі. І цим набуває людина тотожності властивостей з Творцем».
І зі сказаного виходить, що людина повинна підготувати себе, щоби мала вона згадану вище тотожність властивостей, і що саме завдяки келім віддачі вона може отримати довершеність всього добра й насолоди. І хоча й може людина прийти до келім віддачі, які є келім на користь Творця, але це протирічить природі, у якій вона народилася, бо людина народилася саме навпаки, у бажанні отримати лише для себе. Тому весь час, коли вона працює в системі винагороди й покарання, що зветься «ло лішма», тіло не дуже й опирається роботі.
Але коли людина бажає працювати в роботі святості, щоб це було засобом, яким досягне келім віддачі, а це буквально проти природи, тоді тіло приходить з питаннями «хто» і «що». Тобто питання, які проти «моха» і «ліба» (розуму й серця), і звуться категорією «розвідники». І хоча людина щоразу переборює їх, однак порядок такий, що тоді весь процес роботи – в підйомах і падіннях. І людина приходить до стану, коли вже бажає зневіритися в тому, що колись дійде до тотожності властивостей.
І багато разів людина хоче втекти з поля бою, бо бачить вона, що робота її – марна, і немає сенсу й сподіватися, що буде колись краще порівняно з тим, що вона бачила в минулому. Тому є багато людей, які починають працювати у віддачі, бачать, що це занадто важко, тому й облишають цю роботу, говорячи, що робота ця – вона лише для людей великих, а не для таких, як вони.
І це час, коли є в людини претензії та вимоги до Творця, і вона в суперечці з Творцем, і твердить:
а) чому Творець створив її з такою природою, щоб було в неї бажання отримувати;
б) чому Творець бажає, щоб вона скасувала келім отримування, - чи Творець, Він не є добрим і добродійним? Коли так, то чому Він не поводиться з нами відповідно до нашого розуміння. А підйоми й падіння розуміються нами так, що іноді, під час підйому, ми в мирі з Творцем, і говоримо про Нього, що Він управляє світом як добрий і добродійний, а в час падіння не в силах ми сказати, що Він поводиться з нами управлінням добрим і добродійним. Тому виходить, що ми завжди в суперечці.
І насправді, чому процес роботи настільки важкий і повинні бути підйоми й падіння? На це відповідає відоме пояснення, як написано: «Як перевага світла із темряви». Тобто неможливо дістати світло, якщо немає відчуття нестачі та потреби світла.
Тому коли людина бачить, як властивості її, що звуться «народами світу», опираються Творцю, і не може вона терпіти того ненависника Ісраеля, що в її нутрі, тоді вона робиться ревнителем Творця, і не дивиться ні на які свої падіння, і робить усе, що в її змозі, і кричить до Творця, щоби дав їй допомогу, щоб змогла перемогти грішників, що в ній.
І коли людина зміцнюється і не тікає з поля бою, тоді Творець дарує їй Свій союз, тобто укладає з нею союз, щоб був мир між нею й Творцем у тому, що вона отримує подарунок від Творця, яким є клі віддачі. І це зветься, що укладає союз, бо існує кліпа, звана «бажанням отримувати для себе», а замість [кліпи] «орла», крайньої плоті, дає людині Творець келім віддачі, і цим здійснюється укладення союзу, тобто мир.
Виходить, що людина робиться ревнителем Всесильного свого, бо бачить вона, як усі народи світу, що містяться в її тілі, усі вони злословлять про духовну роботу, коли вона бажає працювати на користь Творця. Навіть якщо багато разів людина переборює їхні думки і говорить: «Я маю впевненість, що Творець допоможе мені», як написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», - вони сміються з неї і говорять їй: «Чи ти сама не бачиш, скільки разів ти говорила, що Творець допоможе тобі, а й зараз стоїш на тому ж місці, де почала свою роботу, то коли так – іди собі з цього шляху».
І тут людина потребує великого зміцнення, що зветься «за те, що був він ревнителем Всесильного свого». І тоді молиться вона Творцеві й говорить: «Не нам, Творцю, не нам, а імені Своєму дай славу, навіщо говорити народам: ну, де ваш Всесильний?»
Виходить, що людина кричить тоді про шанобу Творця, як, мовляв, народи, що в ній, сміються з неї, з того, що вона говорить: «Я впевнена у Творці, що Він допоможе мені», тоді вони кажуть їй: «Ну, де ваш Всесильний, про якого ви, Ісраель, говорите, що Творець допоможе вам»? І коли людина робиться ревнителем Творця та дбає про пошану до Шхіни, тобто тужить вона через те, що Шхіна - у пороху, іншими словами, не може терпіти, що вони настільки зневажають роботу ради віддачі. І це зветься, як написано про Пінхаса: «Тому Я даю йому Мій союз миру за те, що був ревнителем Всесильного свого».
І це, як написано в книжці «Шаматі» (стаття 1), що коли людина сумує, тому що Творець не наближає її, слід стерегтися, щоб не приймати це на власний рахунок, тобто сумувати через те, що вона віддалена від Творця. Адже цим вона робиться отримувачем для власної користі, а отримувач, він відокремлений від святості. А має сумувати про вигнання Шхіни, тобто що вона сама призводить до горя Шхіни. І людина має змальовувати собі, як наприклад, коли є в когось біль у якомусь маленькому органі, все одно біль головним чином відчувається в мозку й у серці, адже серце та мозок є загальною сутністю людини. Так і той біль, який відчуває людина через те, що віддалена від Творця, а сама вона є лише окремим органом святої Шхіни, адже Шхіна, вона – загальна душа Ісраеля. І тому не порівняти особистий біль із болем загальним. І це зветься «горем Шхіни».
І про це людина журиться, і зветься це «що був ревнителем Всесильного свого». І про цю людину каже Творець: «Ось, Я даю йому Свій союз миру», де «мир», це як написано (Тегилім, 85): «Послухаю, що говоритиме Творець Всевишній, бо говоритиме мир до народу Свого й до прихильників Своїх, щоб не поверталися до глупоти своєї». Тобто тоді Творець каже їм «мир». Отже, тоді утворюється мир, адже Творець дає людині в подарунок келім віддачі, і само собою, немає більше кому протидіяти роботі на благо Творця.
Тоді як до того, як вона отримує союз миру, усі келім отримання, що належать до народів світу, протидіють людині, щоб не працювала на благо Творця. Це те, що написано: «Послухаю, що говоритиме Творець Всевишній, бо говоритиме мир - і щоб не поверталися до глупоти своєї».
Тобто не буде вже більше для них падінь, коли побажають працювати для власної користі, бо «глупак» - так зветься той, хто не йде дорогою святості. Але той, хто хоче йти шляхом святості, тобто щоб усі його дії були б ради віддачі, той зветься «мудрим», як сказав мій батько й учитель: «Хто це – «учень мудрого»? – той, хто вчиться у Творця, який зветься «Мудрий». Тобто вчиться у Нього властивості «Як Він милосердний, так і ти милосердний», і це означає, що коли людина навчається бути дарителем, як Творець є дарителем, вона називається «мудрецем». А отже, протилежний цьому зветься «глупак».
Виходить, те, що людина удостоїлася союзу миру, це було «тому що був ревнителем Всесильного свого», тобто бачила, як народи світу, що в ній, зневажають духовну роботу, якою є – працювати на благо Творця.
І це те, що написано: «І спокутував синів Ісраеля». Тобто тим, що був ревнителем Всесильного свого, бажає він, щоб була з цього спокута синам Ісраеля, щоб мали вони силу працювати на благо Творця. І це зветься категорією яшар-ель і означає, що зможуть працювати на користь Творця. І цим удостоюються Його союзу, щоб не повернутися до глупства, як сказано вище.
Однак тут виникає важке питання: то що може людина зробити, якщо немає в неї сили ревності, а чує вона твердження розвідників і хоче втекти від них, щоб не чути, як вони злословлять. Але в тій мірі, якою людина віддаляється від них, вони збуджують у ній бажання та прагнення таки послухати те, що вони кажуть. І в той же час вона спускається зі свого рівня й падає в їхні тенета.
І немає цьому іншої ради, крім молитви. Тобто хай просить у Творця, щоб не йти за думкою розвідників. І тільки в час, коли їхні думки переслідують людину, тоді основна робота - щоб не бути утягнутим за розвідниками. А чому насправді є місце претензіям розвідників? Відповідь, як зазначено вище, в тому, що неможливо відчути смак світла інакше, як із темряви. Як написано: «Як перевага світла із темряви».
У «Мідраш Раба» сказано так: «Шляхи її – шляхи приємності, і всі путі її – мир. Усе, що написано в Торі, в ім’я миру написано. І попри те, що описані в Торі війни, навіть про війни в ім’я миру написано».
Отже, слід зрозуміти, що означає, що війни описано в ім’я миру, і через це називається Тора й усі путі її – «мир». Певно, існують на це пояснення на рівні простого сенсу. Однак, у поняттях духовної роботи слід пояснити так, як сказано вище, де ми запитували: навіщо нам потрібні претензії розвідників й усі ці падіння.
І пояснили ми, що причина походить від того, що неможливо зрозуміти будь-що інакше, як у мірі потреби в цьому. Адже «немає наповнення без потреби». З цього випливає щодо всіх війн, що записані в Торі, що коли йдеться про процес духовної роботи, виходить, що всі війни стосуються справ у духовній роботі. І оскільки неможливо відчути смак миру, якщо немає війни, то коли ведеться війна зі злим началом, яке бажає працювати лише для власної користі, а людина хоче працювати на благо Творця, то існує стан пітьми, тобто підйоми й падіння, - і тоді народжується в людині потреба, щоби Творець допоміг їй, бо бачить вона, що з її боку не видно, щоб була їй можливість вийти з-під влади себелюбства.
І тоді людина дійсно потребує Творця, щоби Він допоміг їй, - і Творець дає їй союз миру. Тобто, як сказано, Творець дає їй подарунок, келім віддачі, завдяки яким вона удостоюється злиття з Творцем. І тоді реалізується «Полюби Творця Всесильного свого усім серцем своїм (букв. «серцями»)», як пояснили мудреці, «двома своїми основами, - добрим началом і злим началом». І це називається «Мій союз миру».