Що означає в духовній роботі «п’яний хай не молиться»

Стаття 21, 1989 рік

(переклад з івриту)

Мудреці (в трактаті «Ірувін», арк.64) сказали: «П’яний хай не молиться, а якщо молитиметься, молитва його – мерзота».

Це означає, що краще щоб не молився, тому що молитва його є мерзотою. А що означає «мерзота»?

Ми знаходимо назву «мерзота» також щодо відкриття наготи. Загалом назва «мерзота» означає річ бридку, як сказано: «Не їж ніякої мерзоти», «Іди й дивись злі мерзотності, які вони роблять тут» і т.п. І слід зрозуміти це шляхом духовної роботи, чому якщо людина п’яна, то краще б не молилася, тому що це річ бридка.

В Зоарі запитують про те, що написано: «Вино й хмільне не пий», і так каже: «Рабі Хія почав: «І вино радуватиме серце людини», і запитує, - якщо коену треба радіти, і щоб сяяло його обличчя більш за всіх, то чому заборонено йому вино, адже в ньому – радість, і сяйво обличчя є в ньому. Однак, початок вина це радість, а закінчення його – смуток. А коен повинен бути завжди в радості. І ще, - вино виступає з боку левитів, бо Тора і «вино Тори» - це зі сторони ґвури. А сторона коенів – це хесед».

І ще там: «Через це, коену, який входить у Храм виконувати роботу, заборонено пити вино, бо дії його в таємності, а вино розкриває секретне. І таємне, це піднести голос». А підносити голос належить левитам.

І потрібно зрозуміти, що таке «коен» в духовній роботі, і що означає «робота коена – в таємності» в духовній роботі, і що це за категорія «левит». І чому левитам треба підносити голос, в протилежність коенам. І чому вино на початку в радості, а потім воно зводить до смутку. Тобто, що зветься «на початку» і що називається «в кінці».

Перш за все необхідно знати, що таке «духовна робота». Відомо, що є в роботі два види:

а) ло лішма;

б) не ради отримання винагороди.

Це означає, що людина вірить у Творця, що Він є Царем світу. І наскільки є в неї віри у велич Творця, настільки вона відчуває, що є великою заслугою те, що вона служить Царю. А чим вона може служити Царю, щоб той втішався б з цього? Відповідь така, що треба вірити, що Творець наказав нам через Моше, вчителя нашого, чим ми можемо служити Йому. Тобто, дав нам Тору та заповіді. А також вірити вірою мудреців, виконувати все, що вчителі наші доповнили для нас, це зветься «заповіді вчителів наших». А також дав нам дотримуватися звичаїв, котрі дані для виконання. І те, що ми виконуємо все, - це для того, щоб було задоволення Творцю через те, що ми дотримуємося Тори та заповідей. І вся наша втіха в тому, що маємо ми цю велику заслугу. І з цього ми отримуємо все наше життя.

Тобто, оскільки без задоволення й насолоди неможливо жити, і це породжено силою того, що метою творіння було дати благо створінням. Тому вкарбовано в створіння бажання та жадання прагнути до отримання задоволення. Інакше людина не може існувати в світі. Тому всі створіння відразу, як народжуються, мусять отримувати задоволення.

Проте, вся різниця між малими та великими полягає в облаченнях. Тобто, задоволення має бути зодягнутим у щось. Тому коли людина стає більш дорослою, змінюються для неї облачення. Наприклад, дитина має задоволення від ігор і тому подібного, а коли виростає, тоді міняє «вбрання» [задоволення].

І також людина починає працювати в духовній роботі для того, щоб мати задоволення в дотримуванні Тори та заповідей. Тому слід гарантувати їй, що отримає винагороду за свою роботу. На зразок її роботи в матеріальному.  Коли людина, попри те, що має велику насолоду від відпочинку, все ж вона поступається спокоєм і йде працювати, тому що завдяки роботі вона матиме «винагороду», - так називається те, від чого матиме вона задоволення. І задоволення, котре людина отримує від роботи, воно двох видів:

1) Винагорода, що зветься «зарплата». І завдяки зарплаті, котру отримає, матиме людина можливість купити споживчі товари, від яких матиме задоволення.

2) Існують люди, які працюють не для того, щоб отримувати зарплату за роботу, а дістають пошану, і від цього вони мають втіху, і від цього вони отримують енергію для роботи.

Так само в духовній роботі є такі, хто працює для отримання винагороди, або шанування за свою роботу. І також в цьому є два види:

1) Коли люди дадуть їм гроші або пошану.

2) Коли вони бажають, щоб за свою роботу Творець дав їм гроші і шану, і подібне. Також, як пише Зоар, вони бажають за свою роботу щоб Творець дав їм світ прийдешній. І все це називається «ради отримання винагороди».

Однак ті люди, які бажають працювати лише ради віддачі, «пальне» їхнє в тому, що вони служать Царю, як каже Зоар: «Трепет, що є основним, це той, що людина трепетатиме перед Паном своїм, - тому, що Той великий і всевладний, основа і корінь усіх світів, і все вважається перед Ним як ніщо, і хай людина вкладе всі свої прагнення в те, що зветься трепетом».

Тут, в цій роботі починається основна тяжкість, адже людина повинна знайти собі «пальне» не в тому, що прийнято у загалу, бо загал розуміється тільки на оплаті, котру отримує за роботу. Тобто,  робота – в Торі та заповідях, а як оплату отримує іншу річ. І тільки те зобов’язує людину працювати, на що вона сподівається, що отримає це як оплату. Отже, тим, на що вона покладає надію, - отримання оплати, - цим вона виміряє міру своєї роботи, тобто скільки сил вкласти в роботу, – за розміром винагороди, котру отримає потім.

Тоді як ті люди, які бажають працювати без жодної оплати, а лише для того, щоб принести задоволення своєму Створювачу, - ті вимірюють роботу величчю Творця. Тобто, згідно з тим, як людина сама оцінює велич Царя, в цій мірі має вона сили до роботи. І як написано в «Передмові до ТЕС», існує поняття часткової віри, і кожен має віру свого особистого масштабу. І вона визначає для людини, скільки сил їй слід докласти в роботі Творця.

І це як говорить Зоар про вислів «Відомий в воротах чоловік її», - кожен в міру того, як оцінює в серці своєму». Це означає, у кожної людини є своя міра величі Творця. І велич Творця, вона в людини така, як вона оцінює в своєму серці. Отже, у величі Творця немає міри, щоб людина могла б дати істинну оцінку Його величі. Як написано: «І велич Його незбагненна; з покоління в покоління славитимуть діяння Твої», де поняття «з покоління в покоління» в духовній роботі ми вивчаємо щодо однієї людини. Тобто, кожен зі станів називається поколінням.

Отже, в стані підйому в людини є певна міра величі Творця. А в стані падіння вона має іншу міру щодо величі Творця. Це зветься «з покоління в покоління». І ясно, що завдяки цим поколінням, тобто завдяки підйомам та падінням, людина дає собі звіт, наскільки вона цінує велич Творця в цих двох станах. І вона посилюється в роботі, і завдяки цьому удостоюється потім що «славитимуть діяння Твої». Тобто навіть стани падіння, як вона бачить, були на краще, а не на програш.

Бо не має людина можливості оцінити будь-що інакше, як тільки від протилежного, як сказано: «Як перевага світла із темряви», як пояснює мій пан, батько й учитель (книжка «Шаматі», стаття «Як перевага світла із темряви»). Виходить, що «з покоління в покоління», тобто з обох разом приходимо до стану «славитимуть діяння Твої». І цими станами, що утворюються й повторюються щоразу, навіть за один день можуть бути кілька станів, званих «покоління», і з усіх цих «багатьох поколінь» приходимо до досконалості. Але за умовою, що не втечуть з поля бою посеред роботи.

І в сказаному ми помічаємо, що для того, щоб було «пальне» працювати ради віддачі і не отримувати нічого натомість, а щоб сама робота була винагородою, нам необхідна віра в Творця. Мається на увазі, вірити в Його велич. І слід докласти всіх сил і великих зусиль аби досягти віри у велич Творця. А без віри у велич Творця немає сили для роботи заради віддачі. Тобто, саме тоді, коли відчувається велич Творця, тоді людина готова працювати без жодної оплати.

Адже сама робота є оплатою, тому що настільки дороге для людини те, що вона служить великому Царю, що все багатство світу не варте нічого проти цього служіння, коли Творець дав їй дозвіл увійти й служити Йому. Тому нам необхідно зосередити всі наші думки, - як дійти до того, щоб відчути велич Творця. І тоді все піде за цією точкою.

І відомо, що коли починають роботу, слід починати з правої лінії, котра зветься «досконалість». Тобто, людина повинна намагатися вірити - наскільки це можливо, - вище знання. І говорити, що навіть якщо вона не може робити нічого крім скромного служіння в святості, все одно має вірити, що це є річчю дуже важливою і немає в неї розуму оцінити важливість цього.

І це як сказали мудреці: «Йде але не робить – має в руках винагороду за ходу». Означає це, що людині слід цінувати навіть невеличкий контакт з духовним, у будь-якому вигляді, неважливо, бо все Творець приймає і кладе це на рахунок людини, і грош до гроша скопичуються у великий рахунок. І як наведено в статті «Порядок роботи» Бааль Сулама,  коли відносимо роботу до Творця, вірячи, що Творець приймає нашу роботу, - немає значення, як виглядає та робота.

Пояснення цьому те, що Творець рахується з кожним, якщо той робить щось в духовній роботі. І не має значення які наміри людина обмірковує тоді, бо Творець враховує все. Тому ясно, що людині також треба думати про те, що вона трошки працює на Творця, і від цього вона має отримувати втіху та радість, тим що має вона честь трохи торкнутися до духовного.

На людину покладено скласти величезну подяку Творцеві за те, що удостоїв її хоч в чомусь духовного, як зазначено вище, навіть коли йде і не робить, має в руках винагороду за ходу. Якщо так, людина повинна піднести подяку Творцеві за те, що удостоїв її принаймні йти у дім зібрання. А коли людина дає подяку Творцю за це, - і не просто так говорить «дякую», а повинна вона радіти цьому, - це називається «права сторона», «досконалість», і є властивістю хеседу, правої лінії.

Іншими словами, вона каже, що Творець робить їй милість тим, що дає їй дозвіл зробити щось в духовному. І ця категорія називається «коен». Тобто, це зветься, що людина виконує роботу святості.

А коли людина йде правою лінією, вона може бути завжди в радості, і це зветься «бо бажає хеседу». Тобто, вона рада своїй частці, яку має, а не лихословить (боронь Боже) про Творця. Адже коли людина в радості, тоді немає місця для лихослів'я. Бо коли вона в радості, тоді вона не має претензій до Творця, що мовляв, Творець не поводиться з нею як «добрий та добродійний». І тоді людина зветься «благословенною».

І як написано в статті «Віра в учителя», що саме тоді час, коли людина може заслужити високий рівень, тому що «благословенний зливається з Благословенним». Тоді як коли вона лихословить, навіть якщо бажає, щоби Творець дав їй духовне, а не матеріальне, все одно немає різниці між цим і цим. І в той час, коли є в неї претензії і незадоволена вона станом, в котрому перебуває, і не може сказати, що Творець поводиться з нею властивістю «добрий та добродійний», це вже називається «лихослів’я», а заборона лихослів’я відома всім. Тому, коли людина йде правою лінією, і виникають в неї думки лихослів’я, вона повинна відкинути їх і сказати, що не можна слухати цього. І зробить все, що в її змозі, відкинути і видалити від себе всі злі думки, що наводять її на лихослів’я. І нехай ці думки, що приходять до людини, говорять, що «ми не є сторонніми думками, а навпаки, ми бажаємо, щоб ти не обманювала себе, а бачила б свій стан духовної роботи, що так не гаразд, і йди та виправ, - а отже, ми приносимо добрі думки людині».

Тоді слід сказати, якщо ви кажете мені на добро, то чому ви не приходите до мене тоді, коли я перебуваю в лівій лінії, тобто тоді, коли роблю самоаналіз, що, мовляв, людина загалом має просуватися, а не стояти в одному лише стані. А праваою лінією зветься, коли людина задовольняється малим. І обидві нам потрібні, як відомо. Тоді й сказати б мені, що саме в мене негаразд.

Але ви приходите до мене саме в час, коли я бажаю йти в правій лінії. Тому я не бажаю слухати вас. І це зветься «досконалістю правої». І ця категорія завжди у досконалості, бо людина радіє своїй частці, і ніщо інше не цікавить її, як лише скласти велику подяку Творцеві. І ця властивість називається категорією «коен», і є постійною радістю.

Однак, це така робота, котра виконується таємно, тобто, не розкрита назовні її досконалість. Адже це зветься «прихованими хасадим», тобто, не може показати назовні свою важливість, бо зовнішнім немає людині що показати. Адже зовнішні відразу ж запитають її – на що ти дивишся? От ми бачимо, що ти веселишся й радієш своїй долі. А от навпаки, покажи нам, що ти маєш в руках, який здобуток ти придбала в духовному, що через це ти радієш.

І людина відповідає їм, - я радію своїй частці. Але вони кажуть їй, - та чи ми не бачимо, що не маєш ти нічого вагомого в духовному, - і все одно ти радієш. Коли так, то ти дуриш себе. А як же воно насправді? Людина говорить, - я йду вище знання, тому не треба мені відповідати вам на те, що ви запитуєте мене в рамках знання. І також слід знати, що «зовнішні» -  це не мається на увазі інше тіло, а сама людина складається з багатьох думок, як написано в Зоар: «Людина це малий світ, і включає в себе всі народи світу».

А тепер з’ясуємо, що таке «левит». Чому він підносить голос, чим і є він зворотним коену, робота якого в таємності, тобто вище знання. І там існує досконалість, тому він може бути завжди в радості. А от левити, вони є категорією лівої сторони, що є світінням хохми, а хохма приходить в келім отримання. Тоді як хасадим, що є категорією «коен», - вони в келім віддачі.

А щодо келім отримання повинна бути завжди осторога, щоб не піти за тими келім, що займаються отриманням. А берегтися їх слід, притягуючи також і хасадим. І ці хасадим бережуть намір, щоби був ради віддачі, і це буде зватися «отримує заради віддачі». А коли слідує за дією, якою є отримання, - відразу падає зі свого ступеня, оскільки відокремився від святості. Тому робота левитів, яка з піднесенням голосу, тобто світить там світіння хохми, що зветься «розкриття хасадим», а розкриття зветься піднесенням голосу, оскільки це вже розкрито назовні, тобто в келім отримання. Тому він каже, що спочатку це приносить радість, а кінець його в смутку. І запитали ми, що означає «початок» і «кінець». Отже, «початком» називається, коли він змішаний з хасадим, тоді можна користуватися хохмою. Але в кінці, коли його хасадим, тобто те, наскільки він включив хасадим, закінчуються, і він залишається з сутністю, тобто тільки з хохмою. А хохмою тоді не можна користуватися без хасадим, це приносить смуток, тому що завжди потребує вбрання хасадим, а в нього немає. У той час як «коен», який має бути завжди в радості, повинен іти завжди правою лінією, яка є хеседом, тобто «бо бажає хеседу», і він «радіє своїй частці», і немає ніякої потреби в ґадлуті (великому стані). І само собою він може  бути завжди в радості. І це так, як написано (ТЕС, ч.14), що є дві категорії:

а) благословення;

б) категорія «херут», тобто «свобода».

І пояснює там в «Ор пнімі», що «приховані хасадим звуться «вільними», так, що не бракує йому нічого, тому що він не потребує нічого. Тому відчуває себе вільним, адже немає ніякого підкорення нічому, чого він бажав би отримати. Виходить, що він не підкорений нічому. І це саме коли радіє своїй долі. І зветься це категорія «коен», робота якого в таємності, коли нічого не відкрито назовні з того, що є в нього. Тобто, не потрібно йому, щоб було розкрито назовні те, що в нього, бо він вірить вище знання, що все, що він має, йому досить.

Проте, категорія левитів належать до лівої сторони, тобто хохми, що є категорією «вино Тори. І саме Тора має бути відкритою. Адже Тора повинна бути з категорією знання, бо знання зветься «середньою лінією», котра вирішує між правою та лівою, тобто щоб не взяв більше хохми, ніж є в нього хасадим. Але ж якщо бажає отримати хохми більше ніж хасадим, таке зветься, що «п’є вино більше, ніж здатен». Тоді цим він робиться «п’яним» і втрачає «знання», що зветься «середньою лінією», котра зважує, щоб не було більше хохми ніж хасадим.

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «П’яний хай не молиться. А якщо молитиметься, молитва його – мерзота». Тобто, коли втратив знання, яке є середньою лінією, а сам молиться, бо бажає, щоб дали йому хохми більше ніж хасадим, це зветься «мерзотою». Бо це гидко, адже він молиться Творцеві, щоб дав йому хохму без хасадим, але все це піде до зовнішніх, а не у святість.

І зі сказаного слід пояснити те, що сказали мудреці: «Кожен учень Мудрого, який не має знання, - «невела» (падаль) краща за нього». Тобто, як зазначено вище, він отримує хохми більше, ніж хасадим. І виходить, немає в нього середньої лінії, званої «даат» (знання), котра вирішує між правою та лівою лініями». А те що сказано «падаль краща від нього», означає, що він – бридкий, і оскільки немає в нього знання, виходить, що він «п’яний», який «п’є вино більше міри», тобто більше, ніж хасадим. І коли він молиться так, щоб дали йому Тору, що зветься «вино Тори», то молитва його є мерзотою. Отже, він визначається як щось бридке.

І це можемо зрозуміти відповідно до того, як сказали мудреці: «Кожен, чия «хохма» (мудрість) більша за його дії, чому він подібний? – дереву, гілки котрого численні, а коренів мало, і приходить вітер і викорінює його». Пояснення: дія називається «права сторона», «хесед». І не треба й розуміти в знанні та в розумі, що варто бути робітником в духовній роботі ради віддачі, а можна йти вище знання. Незважаючи на те, що знання приходить до людини з «питанням фараона», який запитує: «Хто є Творець, щоб я Його слухався?» Або «питанням грішника», який запитує: «Що це за робота у вас?» І на це людина відповідає їм, що вона йде вище знання. Це зветься «дією», тому що вона не відповідає їм з міркувань та знань, а відповідає їм, що працює діяннями, а не розумом, і це й є всією її радістю, тому що вона реалізує віру вище знання.

А потім, коли людина удостоюється категорії хохма, вона не бажає користуватися хохмою як підтримкою, говорячи – тепер вже я не потребую віри, адже є в мене така основа, як розум. Таке зветься «хохма його більша за його діяння». А приймає людина хохму тільки через те, що Творець бажає, щоб вона отримала, - і вона бере, - але не для власної користі. А якщо бажає отримати хохми більше ніж є в неї діянь, це називається «п’яний», і молитва його – мерзота. Бо треба, щоб все було в знанні, адже це – середня лінія, і щоб лівого було не більше ніж правого, як зазначено вище.