Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

Передмова до книги Зоар

(переклад з івриту)

1) Бажанням моїм є з’ясувати у цій передмові деякі, на перший погляд, прості речі, тобто такі, котрих всі торкаються, і багато чорнил пролито задля їх з’ясування. І при всьому цьому, поки що не прийшли ми щодо них до ясної й задовільної думки.  

Питання  перше: що є нашою сутністю?

Питання друге: яка наша роль у довгому ланцюжку дійсності, котрого ми є маленькими ланками?

Питання третє: коли ми дивимося на себе, ми відчуваємо себе зіпсутими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-кого. А коли ми дивимося на Майстра, який утворив нас, то повинні були б ми бути на вищому ступені переваг, найбільш достойному слави. Адже неодмінним є те, щоб від досконалого майстра походили б досконалі дії.

Питання четверте: здоровий ґлузд зобов’язує вважати, що якщо Творець є добрим і добродійним, так, що не існує більшого за Нього, хай благословиться, то як з самого початку створив так багато створінь, щоб мучилися й страждали всі дні свого існування? І чи не в звичаї доброго чинити добро або принаймні не настільки вже завдавати зло?

Питання п’яте: як можна, щоб із вічного, якому немає початку й кінця, походили б створіння, що скніють, минущі та пропащі?

2) І для того, щоб з’ясувати все це в повній мірі, слід нам упередити справу кількома дослідженнями, і не в сфері забороненого – хай нас омине! – тобто щодо «Ацмуто», сутності Творця, котрого думка абсолютно не здатна збагнути, і через це немає в нас ані міркування, ані розсуду про Нього. А в сфері, де дослідження є заповіддю, тобто дослідження Його діянь, як наказано нам в Торі: «Знай Всесильного батька свого і служи Йому»(1), а також говорить в «Пісні єдності»: «З дій Твоїх пізнали ми Тебе».

І ось, перше дослідження таке: як можемо ми уявити, щоб створіння було чимось «новим», що означає нову річ, яка не була включена в Нього перед тим, як створив її? Тоді, як ясно кожному, хто вивчає це, що не може бути чогось, що не було б включене в Нього, – до цього ж схиляє нас і здоровий ґлузд. Бо не існує такого, хто давав би те, чого в нього немає.

Друге дослідження: якщо ж зможеш сказати, що з боку Його всемогутності певно те, що Він може створити суще з нічого, тобто нову річ, котрій немає існування в Ньому, постає питання: що це за «суще», про яке можна було б вирішити, що немає йому місця в Ньому, а воно дійсно нове?

Третє дослідження: про те, що сказали кабалісти, що душа людини є частиною Всесильного згори, так, що немає відмінності між Ним і душею, просто Він – «все», а душа – «частина». І порівняли це з каменем, вирубаним з гори, коли немає різниці між каменем і горою, просто одне – «все», а інше – «частина». І згідно з цим треба дослідити: припустимо, що камінь, котрий відтинається від гори, відділяється від неї з допомогою сокири, для цього готової, і нею відокремлюється «частина» від «усе». Але як  уявити це щодо Нього (хай благословиться й звеличиться), щоб відділилася частина від Його «Ацмуто», сутності, вийшла б з Його сутності й стала б «частиною», відділеною від Нього, тобто душею, так, щоб можна було б її збагнути лише як частину Його сутності?

3) Четверте дослідження: оскільки система «сітра ахра» (букв. «зворотна сторона») і кліпот є надзвичайно далекою від Його святості, настільки, що таке віддалення годі й спробувати собі уявити, то як можна, щоб вони походили й дістали б існування від Його святості? Мало того, святість Його ще й підтримує їхнє існування.

П’яте дослідження: феномен воскресіння мертвих. Адже тіло є річчю настільки нікчемною, що відразу ж після свого народження воно засуджене до смерті й поховання. І мало того, в Зоар ще сказано, що поки тіло все не згниє, не зможе душа піднестися на своє місце в Ґан Едені, райському саду, поки є ще якісь рештки від нього. А якщо так, що то за потреба, щоб тіло знову постало у воскресінні мертвих, і чи не зміг би Творець насолоджувати душі без нього? І ще дивніше те, що сказали кабалісти, що мертві мають постати до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: «Інший він», – а після цього вилікує їхні вади. І треба зрозуміти, чому так займає Творця те, що скажуть «інший він»? Настільки, що заради цього Він знову створить вади, що в них, і буде змушений лікувати їх.

Шосте дослідження: про те, що сказали кабалісти, що людина є центром усієї дійсності, і всі вищі світи, і цей, матеріальний, світ, зі всім їхнім наповненням, створені  лише тільки заради неї (Зоар, Тазріа, 40). І зобов’язали людину вірити, що для неї створено світ (Сангедрін, 37:1), хоча на перший погляд важко повірити, що заради цієї маленької людини, цінність якої менша за волосину щодо значущості цього світу, а тим більше щодо цінності всіх вищих світів, котрим краю немає, їм і їхній величі, трудився Творець створити все це для неї. А також – навіщо самій людині все це?

4) І щоб зрозуміти всі ці питання й дослідження, є лише один спосіб: подивитися в кінець дії, тобто на мету творіння, бо зрозуміти будь-що неможливо посеред справи, а тільки наприкінці. І також ясно, що немає такого, хто б діяв безцільно, бо лише того, хто несповна розуму, побачиш, що він діє без цілі. 

А я знаю, що примудряються деякі з тих, що відкинули тягар Тори та заповідей, говорити, що Творець створив всю дійсність і залишив її напризволяще, бо через ницість цих створінь не личить Творцеві при Його величі наглядати за їхньою мізерною й ганебною поведінкою. Однак не з великого розуму говорять таке, бо не можна судити про ницість і нікчемність нашу, не вирішивши, що це ми зробили себе й усі зіпсуті й ганебні сторони нашої природи.

Але коли ми вирішуємо, що Творець, хай благословиться, довершений в усій досконалості, Він є тим Майстром, що створив і спланував наші тіла з усіма схильностями, добрими й ганебними, що в них, то авжеж з-під рук досконалого майстра ніколи не вийде діяння мерзенне й зіпсуте, і кожна дія свідчить про характер дії. І чим завинив дефектний одяг, якщо якийсь недотепний кравець пошив його?

І дивись на зразок цього (в трактаті «Тааніт», 20): історія, коли йшов рабі Елазар, син рабі Шимона, і зустрівся йому один чоловік, дуже потворний. Сказав він: «Яка ж потворна ця людина!» Сказав йому той: «Іди й скажи Майстрові, який зробив мене, до чого потворне те клі, що Ти створив».

Отже, ті, що примудряються сказати, що з причини ницості нашої й нікчемності не личить Йому наглядати за нами, і залишив Він нас, вони лише сповіщають про свою недоумкуватість. Адже уяви собі, коли б зустрів ти якусь людину, яка спромоглась би створити створіння, щоб з самого початку вони мучилися б та страждали всі дні свого життя, як ми, а крім того, закинула б їх кудись позад себе, не бажаючи навіть наглядати за ними, щоб аби трохи допомогти, – як би ти зневажав і гудив би ту людину. І чи може спасти на думку таке про Того, хто єдиний мусить існувати?

5) І згідно з цим, здоровий ґлузд зобов’язує нас урозуміти протилежне тому, що бачиться поверхневому погляду, і дійти висновку, що ми насправді є створіннями найкращими й найвищими, нескінченно важливими, тобто дійсно гідними та відповідними Майстру, який утворив нас. Адже будь-яка вада наших тіл, яку ти хотів би обміркувати, то після всіх пояснень, котрі ти собі винайшов би, все вказує лише на Творця, який створив нас і всі наші характеристики. Адже ясно, що Він утворив нас, а не ми, і Він знав усі ті процеси, котрі відбуватимуться, походячи з усіх природних поганих наших властивостей і схильностей, які вживив у нас. Але річ у тому, про що ми говорили, що треба нам подивитися в кінець справи. І тоді зможемо зрозуміти все. І є також приказка у людей: не показуй дурню половину роботи.

6) І вже вказували нам кабалісти («Древо життя», Ворота правил, розд.1), що створив Творець світ ні для чого іншого, як тільки аби насолодити створіння. І на це нам треба звернути увагу і всі думки, бо то є кінцевий намір і завершення дії всього створення світу. Також треба вдивитися в те, що, оскільки задумом творіння було насолодити створіння, отже, є обов’язковим, що створив у душах надзвичайно велику міру бажання отримати те, що бажав їм дати. Адже величина будь-якої насолоди й задоволення вимірюється величиною бажання отримати їх, тож чим більше бажання отримати – в тій же мірі й насолода більша, і що менше бажання її отримати – в тій же мірі зменшується й міра насолоди від отримання. Отже, сам задум творіння зобов’язує неодмінно створити в душах бажання отримувати щонайбільшої сили, що відповідає мірі великої насолоди, котрою Всемогутній задумав насолодити душі, бо велика насолода й велике бажання отримувати – паралельні й дорівнюють одне одному.

7) І після того, як з’ясували це, ми вже наблизились до розуміння другого дослідження, до його кінцевого та повного з’ясування. Ми досліджували, аби зрозуміти, що то за вид існування, про яке можна чітко вирішити, що його не існує в Його сутності і воно не включене в неї, так, щоб сказати, що це є новим створінням, «суще з нічого».

І тепер, коли ми дізналися напевно, що задум творіння, котрим є «насолодити створіння», створив, неодмінно, – властивість бажання отримати від Творця всі ті приємність і благо, які задумав для них, то певно, що це бажання отримувати не було включене в Його сутність до того, як створив його в душах, бо від кого отримає? Отже, створив річ нову, якої немає в Ньому.

І разом з тим зрозуміло, згідно з задумом творіння, що зовсім не потрібно було Йому створювати щось більше, ніж це бажання отримувати. Адже цього нового створіння вже достатньо Творцеві для реалізації всього того задуму творіння, котрим задумав дати нам насолоду.

Але все наповнення, що в задумі творіння, тобто всі види благ, які задумав для нас, вони вже приходять прямо від Його сутності. І не треба Йому створювати їх наново, коли вони вже потрапляють, як «суще із сущого», у велике бажання отримувати, що в душах. Отже, стало нам, безперечно, ясно, що вся та матерія, що є в новому створінні, від початку до кінця, вона є нічим іншим як «бажанням отримувати».

8) І з цього ми також повністю зрозуміли думку кабалістів, яку навели в третьому дослідженні. Бо ми там дивувалися їм:  як можна сказати про душі, що вони є частиною Всесильного згори, прирівнюючи це до каменя, що відрубаний з гори, і немає між ними різниці, крім того, що це – «частина», а це – «ціле»?

І було нам дивно: припустімо, що камінь, відокремлений від гори, дійсно зробився частиною з допомогою сокири, котра для цього й існує, але щодо сутності Творця – як можна сказати таке? І чим відділилися душі від Його сутності й вийшли з загальності Творця бути створіннями?

Проте, з того, що ми з’ясували, цей феномен стає добре зрозумілим, бо так само, як сокира розрубує і розділяє матеріальну річ надвоє, так і розбіжність властивостей розщеплює в духовному, розділяючи надвоє.

Наприклад, коли двоє людей люблять одне одного, ти скажеш, що вони злиті між собою, як одне єство. І, відповідно, коли вони ненавидять одне одного, скажеш, що вони далекі одне від одного, як схід від заходу. І не йдеться тут про близькість або віддаленість за відстанню, а мова йде про тотожність властивостей. Тобто, коли  вони подібні за властивостями один до одного, якщо один любить все, що любить його товариш, і ненавидить все, що його товариш ненавидить, і таке інше, виходить, що вони люблять один одного й злиті один з одним. 

А якщо є між ними певна різниця у властивостях, тобто, коли один любить щось, попри те, що його товариш це ненавидить і подібне до цього, отже, в міру цієї відмінності властивостей, вони далекі та ненависні один одному.

І якщо, наприклад, вони суперечні за властивостями, тобто, все, що один любить, є ненависним іншому, і все, що цей ненавидить, іншому це до вподоби, отже, тоді вони далекі один від одного, як схід від заходу, тобто абсолютно далекі.

9) І ось ти знаходиш, що в духовному розбіжність властивостей діє так само, як сокира, що розділяє  матеріальні тіла, а міра віддалення відповідає мірі суперечності властивостей. І з цього зрозумій: оскільки душі включають у себе бажання отримувати задоволення від Творця, і ми наявно переконались вище, що цієї властивості абсолютно не існує в Ньому самому, бо від кого отримає? – то ця відмінність у властивостях, якої набули душі, діє на відокремлення їх від Його сутності, як сокира, що відрубує камінь від гори.

Отож через цю різницю у властивостях вийшли душі із загальності Творця, і відділилися від Нього бути створіннями. А все те, що душі отримують від Його світла, це приходить «суще від сущого», від сутності Творця.

Коли так, виходить, щодо світла Творця, котре вони отримують в клі, що в них, яким є бажання отримувати, що немає ніякої різниці між ними й сутністю Творця, адже воно дістається їм «суще із сущого», прямо від Його сутності. І вся відмінність, що між душами й сутністю Його, лише в тому, що душі – це частина від Його сутності, тобто міра світла, котре отримали у своє клі, в бажання отримувати, – воно вже є частина, відділена від Вищого, оскільки є несомим у відмінності властивостей бажання отримувати. Адже ця відмінність у властивостях зробила (душу) частиною, і цією відмінністю вийшли з категорії «все» і зробилися категорією «частина». Отже, між ними немає нічого, крім того, що це – «все», а це – «частина», як камінь, відокремлений від гори. І вдивися якомога краще, бо неможливо довше говорити про такі високі речі.

10) І от відкрилася нам можливість зрозуміти четверте дослідження. Як може статись, щоб святість Творця дала існування системі нечистоти й кліпот при тому, що вони вкрай далекі від Його святості? І як може бути, щоб Він забезпечував їх і підтримував їхнє існування?

Проте треба зрозуміти спочатку суть нечистоти й кліпот: чим вона є.

І знай, що це – велике бажання отримувати, котре, як ми говорили, є сутністю існування душ у плані природи їхнього створення. Завдяки йому вони готові отримати все наповнення, що є в задумі творіння, але воно не залишиться в душах у своїй формі, бо якби залишилося в них, були б вони вимушені зостатися назавжди відокремленими від Творця, адже відмінність їхніх властивостей відділяла б їх від Нього. 

І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи й поділив їх на дві системи, як написано: «Це  в протилежність цьому створив Всесильний»(2). І ось: чотири світи АБЄА святості, і в протилежність їм – чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, й вилучив з них бажання отримувати для себе, і дав його системі світів АБЄА нечистоти.

І стали ті через це відокремленими від Творця й від усіх світів святості. Тому й звуться кліпот «мертвими», як сказано, «жертвоприношення мертвим», так само й грішники, які тягнуться за ними, як сказали кабалісти: «Грішники за життя свого звуться мертвими»(3), бо бажання отримувати, яке вкарбоване в них, протилежне характеру святості Творця.

Воно відділяє їх від життя життів, і вони далекі від Творця абсолютно, бо в Нього немає й тіні отримання, а лиш тільки віддача, а в кліпот немає анітрохи віддачі – лише отримання собі, виключно для свого задоволення. І немає протилежності властивостей більшої за це. А ти вже знаєш, що відстань у духовному починається щонайменшою розбіжністю властивостей і закінчується протилежністю властивостей, що є повним віддаленням остаточного рівня.

11) І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в якому будуть існувати тіло й душа, а також час зіпсованості й час виправлення. Тіло, котре є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти, як сказано: «Диким ослям народжуватиметься людина»(4). І залишається підкореним цій системі до 13 років, і це є час зіпсованості.

А завдяки заняттям заповідями від 13 років і далі, коли займається для того, щоб принести задоволення Створювачу своєму, людина починає очищати своє бажання отримувати, вкарбоване в ній, і обертати його потроху на «заради віддачі». І цим все більше притягує святу душу від її кореня в задумі творіння, і та проходить через систему світів святості, й одягається в тіло, і це є часом виправлення.

І таким чином продовжує здобувати й досягати ступенів святості від задуму творіння, що у світі Нескінченності, – аж поки вони допомагають людині обернути бажання отримувати для себе, котре в ній, щоб було все в категорії «отримує, щоб принести задоволення Творцю», а зовсім не для власної користі.

І цим здобуває людина тотожність властивостей зі своїм Сотворителем, бо отримання заради віддачі вважається властивістю чистої віддачі. Це як написано в трактаті «Кідушін», 7:  якщо чоловік (наречений) є людиною шанованою, то коли дає вона (наречена, – обручку), то він говорить (слова при одруженні): «Отже, ти присвячена». Бо отримання, коли воно для того, щоб принести задоволення тому, хто дає, вважається повною віддачею і даванням (нареченій).  

І тоді здобуває людина повне злиття з Творцем, бо духовне злиття є нічим іншим, як тотожністю властивостей, – як сказали кабалісти: "Як можна злитися з Ним? Лише злившись з Його властивостями". І цим стає людина гідною прийняти все благо, й приємність, і раювання, що є в задумі творіння.

12) І ось, добре вже з’ясована нами справа виправлення бажання отримувати, що вкарбоване в душі з боку задуму творіння. Бо підготував Творець для них дві системи, зазначені вище, одну протилежну іншій, якими душі проходять та розділяються на дві категорії: «тіло» та «душа», що одягаються одне в одне.

І з допомогою Тори та заповідей зрештою стають такими, що можуть перетворювати форму бажання отримувати у форму бажання віддавати. І тоді можуть прийняти все благо, що є в задумі творіння, і разом з цим заслуговують тривкого злиття з Творцем. Оскільки заслужили роботою в Торі та заповідях тотожності своїх властивостей зі Створювачем своїм, що вважається остаточним виправленням.

І тоді, через те, що вже не буде жодної потреби в нечистій «сітрі ахрі», вона зникне зі світу, «і буде поглинена смерть навіки»(5). А вся робота в Торі та заповідях, котра дана всьому загалові світу впродовж шести тисяч років існування світу, а також і кожній окремій людині протягом сімдесяти років її життя, вона лише тільки для того, щоб привести їх до остаточного виправлення в згаданій тотожності властивостей з Творцем.

Також добре з’ясовано питання виникнення й появи системи кліпот і нечистоти з Його святості, що було обов’язковим, аби нею продовжити створення тіл, які потім виправляться Торою та заповідями. А якби не були дані нам звідти тіла з їхнім зіпсованим системою нечистоти бажанням отримувати, то не з’явилося б у нас ніколи можливості виправити його, бо людина не виправляє те, чого в ній немає.

13) Проте, поки що залишилось нам зрозуміти врешті-решт те, що оскільки бажання отримувати собі, воно настільки дефектне й зіпсоване, то як воно виникло й існувало в задумі творіння в Нескінченності, єдиності якої не можуть ні думка, ні слово пояснити?

А справа в тому, що по правді, відразу ж у задумі створити душі, думка Його довершила все, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І відразу ж виникли й почали існувати всі душі та всі світи, що мали бути створеними, сповнені всього добра та насолоди й раювання, котрі задумав Він для них, у повній та остаточній довершеності, яку душі мають отримати в кінцевому виправленні. Тобто після того, як бажання отримувати, що в душах, вже дістало повністю все своє виправлення. І перетворилося, ставши чистою віддачею, в повній тотожності властивостей з Творцем.

І це тому, що в Його довічності, хай благословиться, минуле, майбутнє й теперішнє функціонують разом, і майбутнє слугує Йому, як нині суще. І нестачі часу немає в Ньому (Зоар, глава «Мішпатім», 51).

І через це не було взагалі у світі Нескінченності феномену зіпсованого бажання отримувати в стані відокремлення [від Творця]. А навпаки, та тотожність властивостей, що має розкритися в кінцевому виправленні, відразу ж з’являється в Його довічності. І про це сказали кабалісти (в «Піркей де-рабі Еліезер»): «Перш ніж було створено світ, були Він та ім’я Його – одне, бо форма існування у відокремленні, притаманна бажанню отримувати, не розкривалася зовсім в існуванні душ, що з’явилися в задумі творіння, а були вони злиті з Ним в тотожності властивостей за принципом «Він та ім’я Його є одне».

14) Отже, ти, безумовно, бачиш, що зазвичай існують три стани душ.

Стан  перший – це їхнє існування в Нескінченності, в задумі творіння, коли вони вже мають там майбутню форму остаточного виправлення.

Стан другий – це їхнє існування у формі «шести тисяч років», коли вони поділені двома системами, зазначеними вище, на тіло та душу. І дана їм робота в Торі та заповідях, щоб перетворити бажання отримувати, що в них, і привести його до стану бажання приносити задоволення їхньому Створювачу, а зовсім не собі. І впродовж усього тривання цього стану не відбувається виправлення тіл, а лише душ. Тобто треба видалити з себе властивість будь-якого егоїстичного отримання, що є властивістю тіла, і залишитися з властивістю бажання виключно віддавати. І це є форма бажання, що в душах. І навіть душі праведників не зможуть насолоджуватися в Ґан Едені, райському саду, після їхньої смерті, аж поки повністю не згниють їхні тіла в праху.

Стан третій – це стан остаточного виправлення душ після воскресіння мертвих, коли прийде повне  виправлення також і для тіл, бо тоді перетворять також саме отримання, котре є властивістю тіла, – так, що пануватиме над ним властивість чистої віддачі, і зробляться гідними отримати собі все благо й насолоду, і приємність, що в задумі творіння. І разом з усім цим заслужать міцного злиття силою тотожності властивостей з Творцем, бо дістануть все це не з боку свого бажання отримати, а з боку бажання надати задоволення Створювачу своєму, адже має Він втіху, коли отримують від Нього.

І задля стислості користуватимусь з цього моменту й далі назвами трьох цих станів, тобто: стан перший, стан другий і стан третій, а ти запам’ятай все, що пояснено тут про кожен з них.

15) А коли подивишся на ці три стани, знайдеш, що вони явно й цілковито зумовлюють один одного, так що коли б можливо було, щоб скасувалося щось в одному, то анулювались би всі вони.

Бо, наприклад, якби не з’явився стан третій, котрий є перетворенням властивості отримання на властивість віддачі, тоді, безумовно, не зміг  би з’явитися стан перший, що в Нескінченності. Адже повна досконалість утворилася в ньому саме тому, що має вона існувати в стані третьому, тому вже функціонує тут в Його одвічності, як «теперішнє». І вся досконалість, що фігурує в цьому стані, вона лише як скопійоване з того, що має з’явитися, в те, що вже існує в ньому. Але якби було можливо, щоб анулювалося майбутнє, то не було б існування «теперішньому». Адже стан третій зобов’язує існувати все в стані першому.

І тим більше, якщо скасується будь-що в стані другому, де відбувається вся робота, що в майбутньому закінчиться третім станом, тобто робота зіпсуття й виправлення та підйом душ щаблями, – то як з’явиться стан третій? Отже, стан другий зумовлює стан третій.

Також і стан перший, що в Нескінченності, де вже існує вся досконалість, що в стані третьому. Він зобов’язує, безсумнівно, щоб було це відповідним, тобто, щоб проявились і стан другий, і стан третій. Точно в тій же досконалості, що там, нічим не меншій і нічим не більшій. Адже стан перший, він, безумовно, сам зобов’язує, щоб розвернулися дві протилежні системи в реальності стану другого, щоб уможливити через систему нечистоти існування тіла в зіпсованому бажанні отримувати. І тоді можна нам виправити його. А коли б не існувала система світів нечистоти, не мали б ми цього бажання отримувати, і не було б можливості виправити його й прийти до стану третього, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, немає сенсу й питати, як заснувалася  зі стану першого система нечистоти, бо навпаки, стан перший зобов’язує її до появи та існування в стані другому.

16) І не треба через це ускладнювати питання, мовляв, коли так, то й вибір у нас забрано, оскільки ми вимушені вдосконалитися та неодмінно прийняти стан третій через те, що він вже існує в стані першому.

Але справа в тому, що два шляхи уготовив нам Творець в стані другому, аби привести нас до стану третього.

Перший шлях – виконанням Тори та заповідей так, як це з'ясовано вище.

А другий шлях – це дорога страждань, коли страждання самі очищають тіло й примусять нас, зрештою, перетворити бажання отримувати, що в нас, і прийняти властивість бажання віддавати – і злитися з Творцем. Так, як сказали кабалісти (трактат «Сангедрін», 97:2): «Якщо повернетесь до виправлення – добре, а якщо ні – поставлю над вами царя, такого, як Аман, і примусом він поверне вас до виправлення». І це те, що сказали кабалісти про написане – «у свій час прискорю»: «Якщо заслужили – прискорю, а якщо ні – у свій час»(6).

Пояснення: якщо заслуговуємо першим шляхом, що означає – виконанням Тори та заповідей, тоді ми прискорюємо наше виправлення й не потребуємо тяжких і гірких страждань, а також довгого часу, щоб вистачило витерпіти їх, – аби повернули нас до виправлення примусом.

А якщо ні – «у свій час», тобто тільки тоді, коли страждання довершать наше виправлення й прийде час нашого вимушеного виправлення. І в сукупності шляху страждань – також і покарання душ у пеклі.

Але так чи інакше, кінцеве виправлення, тобто стан третій, є зумовленим і вирішеним з боку стану першого. І весь наш вибір – лише між шляхом страждань і шляхом Тори та заповідей. Отже, досить повно з’ясовано, як три ці стани душ пов’язані один з одним, і абсолютно зумовлені один одним.

17) І з того, що пояснено, добре зрозуміле третє питання, яке ми підняли, що коли ми дивимося на себе, то знаходимо себе зіпсованими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-що інше. А коли ми дивимося на Майстра, який створив нас, то ми мали б бути на вищому ступені якостей, найбільш гідному слави, відповідному Майстрові, що створив нас, бо в природі досконалого майстра – те, що створіння його досконалі.

І зі сказаного добре зрозуміло, що те наше тіло, в усіх його проявах і надбаннях нікчемних, зовсім не є нашим справжнім тілом. Адже наше істинне тіло, тобто вічне, досконале в усіляких видах довершеності, воно вже є, перебуває й існує в Нескінченності в категорії стану першого, де отримує свою досконалу форму від того, яким буде в стані третьому, тобто отримання у формі віддачі, що є тотожністю властивостей з Нескінченним, хай благословиться.

І якщо дійсно наш стан перший сам зобов’язує до того, що дана нам буде в реальності стану другого кліпа цього нашого тіла, в його нікчемній і дефектній формі, тобто в бажанні отримувати лише собі, що є силою відокремлення від Нескінченності, – щоб виправити його й уможливити нам отримання нашого вічного тіла, повністю й дієво, в стані третьому, то нема чого нам взагалі ремствувати на це, адже роботу нашу не можна уявити інакше, як тільки в цьому тілі, нікчемному й минущому, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, ми дійсно вже існуємо в тій мірі довершеності, котра гідна нашого досконалого Майстра й пасує Йому, який утворив нас також і в цьому нашому стані другому, бо тіло це нічим не принижує нас, адже воно йде до смерті та анулювання, і уготоване нам лише на термін часу, необхідного, щоб анулювати його й здобути його вічну форму.

18) І саме тоды улагоджується й питання п’яте, котре ми ставили: як може бути, щоб з Вічного походили діяння невічні, з обмеженим існуванням, і нікчемні. Але з того, що з’ясовано, зрозуміло, що насправді ми вже стоїмо перед Ним, як належить Його довічності, тобто створіннями вічними, в усій довершеності. І ця наша вічність зобов’язує, безумовно, до того, щоб кліпа тіла, котра дана нам лише для роботи, була минущою й нікчемною, бо якби лишалась навічно, – хай нас омине! – тоді були б ми відокремлені від життя життів назавжди.

І ми вже говорили в пункті 13, що ця властивість нашого тіла, бажання отримувати лише собі, зовсім не існує в задумі вічного створіння, бо там ми постаємо в формі стану третього. Але вона обов’язкова для нас в реальності стану другого, щоб дати нам можливість виправити її. А про стан решти створінь світу, крім людини, навіть і питання немає, оскільки людина є центром усього створіння, як буде описано далі (в п. 39). А всі решта створінь не мають ніякої власної цінності та рахунку, окрім тієї міри, якою вони корисні людині, щоб привести її до досконалості. І тому вони піднімаються та спускаються разом з нею, без жодного розрахунку щодо них самих.

19) А водночас пояснюється й питання четверте, де ми запитали: якщо у звичаї доброго робити добро, – то як створив з самого початку створіння, щоб вони мучились і страждали протягом усього свого життя? Бо, як сказано, всі ці страждання зумовлюються нашим станом першим, адже досконала вічність, котра отримується там зі стану третього, що має з’явитись, примушує нас іти або шляхом Тори, або шляхом страждань, – прийти й досягти нашої вічності, що в стані третьому (як вказано вище, п. 15). А всі ці страждання стосуються лише кліпи нашого цього тіла, що створена лиш тільки для смерті та поховання.

І це навчає нас, що бажання нашого тіла отримувати для себе створене лиш для того, щоб усунути його і звести зі світу, й обернути його на бажання віддавати. А страждання, котрі ми терпимо, – це лише прояви, щоб розкрити нам нікчемність і шкідливість, що притаманні йому.

Отже, вдивися й побачиш, що коли всі мешканці світу згодяться одностайно скасувати й звести зі світу своє бажання отримувати, і не буде в них іншого бажання, крім як віддавати своїм ближнім, тоді анулюються всі турботи й усі шкідники на землі, і кожен буде впевненим у здоровому й повноцінному житті. Адже в кожного з нас буде великий світ, котрий турбуватиметься про нього й задовольнятиме його запити.

Однак, коли в кожного є лише бажання отримувати для себе, то звідси й усі турботи, страждання, війни й нищення, від яких не маємо ми порятунку і які послаблюють наші тіла різноманітними хворобами та муками. І ти бачиш, що всі ці страждання, що існують у нашому світі, є ніщо інше, як явища, запропоновані нам, аби спонукати нас анулювати злу кліпу нашого тіла й набути досконалої форми бажання віддавати. І це те, що ми говорили, що шлях страждань сам здатний привести нас до бажаних властивостей. І знай, що заповіді між людиною та її ближнім передують заповідям, що між людиною і Творцем, бо віддача ближньому приводить її до віддачі Творцеві.

20) І після всього, що з’ясувалося, знайшло своє розв’язання питання перше, де ми запитували, – що є нашою сутністю? Бо вона така ж, як і сутність усіх елементів дійсності, і є не більше й не менше, ніж бажання отримувати (як сказано в п. 7). Але не таке, яким постає перед нами зараз, в реальності стану другого, де воно є бажанням отримувати лише для себе. А таке, як постає й існує в стані першому, в Нескінченності, тобто у його вічній формі, котрою є бажання отримувати задля того, щоб надати задоволення Творцю (як сказано в п. 13).

І попри те, що ми ще не дійшли фактично до стану третього, і поки що бракує нам часу, все ж це ніяк не шкодить головному в нашій сутності. Оскільки наш стан третій є для нас абсолютно обов’язковим з боку стану першого, тому «кожен, хто має стягнути борг, нібито вже отримав гроші». А те, що «бракує часу», вважається недоліком лише там, де є якийсь сумнів, чи довершиться вчасно те, що має бути завершене.   

А оскільки немає в нас жодного сумніву щодо цього, отже, для нас це означає, ніби ми вже досягли стану третього. І це тіло в його огидній формі, що дано нам тепер, також і воно не ушкоджує нашу сутність через те, що йому й усім його надбанням належить повністю анулюватися разом зі всією системою нечистоти, котра є їхнім джерелом. А «все, чому належить згоріти, наче вже згоріло», і вважається, ніби ніколи й не існувало.

Проте душа, що одягнена в те тіло, сутністю якої є також лише бажання, але бажання віддавати, і приходить вона до нас з системи чотирьох світів АБЄА святості, – вона існує вічно, бо ця форма, бажання віддавати, тотожне за властивостями з життям життів, і ні в якому разі не є, боже збав, минущою. І завершимо це питання далі, починаючи з пункту 32.

21) І не дай серцю звернути за думкою філософів, котрі говорять, що головне в сутності душі – це «матерія розуму», і з’являється вона лише в силу розумінь, яких набуває, бо від них вона зростає, і вони є всім її існуванням. А те, наскільки вона залишається після смерті тіла, повністю залежить від міри розумінь і знань, що отримала. Так що, коли немає в неї розуміння, то немає й основи для продовження існування.

І це не є думкою Тори, і ніяк не може бути прийняте серцем. Та й кожна жива істота, яка пробувала колись набути розуму, знає й відчуває, що розум є надбанням, а не сутністю його господаря. А, як пояснено, весь матеріал створіння, як матерія духовних сутностей, так і матерія сутностей матеріальних, є не більше й не менше, ніж бажання отримувати.

І незважаючи на те, що ми говорили, що душа вона вся є бажанням віддачі, то це лише в силу виправлень від облачення у відбите світло, котре вона отримує від вищих світів, звідки приходить до нас, і питання цього облачення пояснено добре у «Вступі до науки кабала», п.п. 14, 15, 16, 19. Проте, головне в сутності душі є також бажання отримувати, – прочитай там і зрозумій.

А все, що дано нам розрізнити та розпізнати між різними об’єктами, розпізнається через це лише за особистим бажанням кожного. Бо бажання в кожному, хто існує, народжує для нього потреби, а потреби породжують йому думки й розуміння в такій мірі, щоб здобути ті надбання, до яких зобов’язує бажання отримувати.

І так само, як бажання людей різні в усіх, так і потреби, й думки, і розуміння їхні різні в усіх. Наприклад ті, в кого бажання отримувати обмежене лише тваринними пристрастями, то всі їхні потреби, думки, й розуміння – аби тільки задовольнити це бажання в усій його тваринній повноті. І хоча користуються вони розумом і знанням як люди, все ж «досить рабу бути, як господар його», тому й розум цей як тваринний, оскільки він підкорений тваринному бажанню й обслуговує його.

А ті, у кого бажання отримувати посилюється головним чином в людських пристрастях, таких, як шанолюбство і влада над іншими, чого не існує в тваринному світі, отже, головне в їхніх потребах, думках і розуміннях – лише аби задовольнити це їхнє бажання якомога повніше. А ті, у кого їхнє бажання отримувати посилюється головним чином до отримання знань, то головне в їхніх потребах і думках, і розуміннях – задовольнити це їхнє бажання в повній мірі.

22) І ці три види бажань  існують у більшості у всього роду людського, проте перемішуються в кожного у різних пропорціях, і звідси походять усі відмінності між людьми. І з матеріальних властивостей робимо висновок також щодо властивостей духовних об’єктів відповідно до їхньої духовної цінності.

23) А отже, в духовних душах людей, через одягнення у відбите світло, котре отримують від вищих світів, звідки самі приходять, немає нічого, крім бажання принести задоволення своєму Створювачу. І це бажання є сутністю та єством душі, як зазначено вище. І виходить, що після того, як одягається в тіло людини, вона народжує в ній потреби, думки та розуміння задовольнити в повній мірі її бажання віддавати, тобто надавати насолоду Створювачу своєму відповідно до міри її бажання.

24) І оскільки єством і сутністю тіла є лише бажання отримувати для себе, і всі його успіхи та здобутки є наповненнями цього зіпсованого бажання отримувати, яке з самого початку створене лише, щоб покінчити з ним й усунути його зі світу, аби прийти в остаточному виправленні до досконалого стану третього, тому воно смертне, минуще й нікчемне, воно й усі його набутки разом з ним, як тінь швидкоплинна, що не залишає по собі нічого.

А оскільки єством та сутністю душі є лише бажання віддавати, і всі її досягнення та надбання є наповненням цього бажання віддавати, котре вже існує й постає у вічному першому стані, а також у стані третьому, що має прийти, тому вона зовсім не є смертною та минущою, вона, і разом з нею всі її здобутки, є вічними, що живуть та існують повік. І зникнення тіла в час його смерті не впливає на неї ніяк, а навпаки, зникнення властивості зіпсованого тіла дуже зміцнює її, і зможе вона тоді піднестися у височінь, в Ґан Еден.

І добре з’ясувалося, що продовження існування душі зовсім не залежить від знань, котрі вона набула, як це говорять філософи. А її вічність – вона виключно в сутності її єства, тобто в бажанні віддавати, яке є її єством. І зміст знань, що здобула – це її винагорода, а не її сутність.

25) І звідси випливає остаточний результат п’ятого дослідження, де ми запитували: оскільки тіло є зіпсованим настільки, що душа не може існувати в повній своїй чистоті, аж поки тіло не згниє в праху, то коли так, чому воно знову постає у воскресінні мертвих? А також те, що сказали кабалісти, що в майбутньому мертві постануть до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: інший він (Зоар, глава «Емор», 17).

І добре урозумій цю справу з задуму самого творіння, тобто зі стану першого, бо сказали ми, що оскільки задумом було насолодити створіння, то є неодмінним, що, певно, створив бажання отримувати надзвичайно великим і надмірним, аби отримало все те велике благо, що в задумі творіння, бо найбільша насолода і найбільше бажання отримувати – паралельні й дорівнюють одне одному, як сказано в п.п. 6 і 7.

І сказали ми там, що це велике бажання отримувати – воно й є всією тією новою матерією, котру Він створив, через те, що не потребував нічого більш за це, аби реалізувати задум творіння. Адже природа досконалого майстра – не робити нічого зайвого, як говорить про це в «Пісні єдності»: «В усій Своїй роботі Ти нічого не забув, не зменшив і не додав зайвого».

Також сказали ми там, що це надмірне бажання отримувати віднято повністю від системи святості й передано системі світів нечистоти, з якої й походить існування тіл і їхнього забезпечення, і всіх їхніх набутків у цьому світі. Аж поки людина досягає віку 13 років, коли заняттями в Торі починає осягати душу святості, і тоді живиться від системи світів святості відповідно до величини душі святості, котру здобула.

Також сказали ми вище, що протягом шести тисяч років, даних нам для роботи в Торі та заповідях, ніякі виправлення не дістаються від цього тілу, тобто надмірному бажанню отримувати, що в ньому. А всі виправлення, що з’являються завдяки нашій роботі, отримує лише душа, яка підноситься завдяки їм вищими сходами, у святості й чистоті, що означає – виключно до збільшення бажання віддачі, що йде разом з душею.

І тому призначенням тіла є вмерти, і бути похованим, і згнити, бо воно не отримало для себе жодного виправлення. І дійсно, неможливо, щоб залишалося так, адже врешті-решт, якщо надмірне бажання отримувати пропаде зі світу, то не реалізується, боронь боже, задум творіння, тобто не будуть отримані всі великі насолоди, котрими Творець задумав насолодити Свої створіння. Адже велике бажання отримувати і велика насолода паралельні й дорівнюють одне одному. І в тій мірі, у який зменшується бажання отримувати, в тій же мірі зменшуються насолода й задоволення від отримання.

26) Ми вже говорили, що стан перший, безсумнівно, зумовлює стан третій, котрий постає в тій самій повній мірі, що в задумі творіння, в стані першому, і не бракуватиме в ньому нічого. І, відповідно, стан перший зумовлює воскресіння мертвих тіл. Тобто їхнього надмірного бажання отримувати, що вже минуло, зникло й згнило в реальності стану другого, зобов’язане воно постати знову до життя, в усій величині своєї непомірності без жодних обмежень, тобто з усіма вадами, що в нього були.

І тоді починається робота знову, щоб перетворити це надмірне бажання отримувати, щоб було в такій мірі, аби тільки віддавати. І тоді ми виграємо подвійно:

а) тим, що є в нас можливість отримати все добро, і приємність, і розкоші, що в задумі творіння, оскільки є вже в нас тіло з дуже великим бажанням отримувати в собі, що дорівнює всім тим насолодам;

б) через те, що буде наше отримання лише в мірі надання задоволення Творцю, то таке отримання вважається повною віддачею, як зазначено вище, в п. 11. І прийшли ми також до тотожності властивостей, що є злиттям. І це – наша форма в стані третьому. Отже, стан перший неодмінно обумовлює воскресіння мертвих.

27) Дійсно, воскресіння мертвих може статися лише близько до остаточного виправлення, тобто наприкінці стану другого. Бо після того, як заслужили ми усунення нашого надмірного бажання отримувати й дістали бажання виключно віддачі, і після того, як заслужили нашою роботою в скасуванні цього бажання отримувати всі ті чудові ступені душі, що звуться нефеш, руах, нешама, хая, єхида, – тоді ми вже приходимо до найбільшої досконалості. Так, що можна вже знову оживляти тіло в усьому його надлишковому бажанні отримувати.  

І ми вже більше не ушкоджуємося від нього, коли б воно віддаляло нас від святості, а навпаки, ми переборюємо його й надаємо йому форму віддачі.

І насправді так ведеться щодо кожної поганої особистої властивості, котру ми бажаємо усунути в собі:

а) спочатку ми повинні видалити її зовсім, до останнього, щоб не залишилося від неї нічого,

б) а потім можна знову прийняти її і скеровувати її «середнім шляхом».

А поки не видалили ми  всю її з нас, абсолютно неможливо скерувати її бажаним «середнім» шляхом.

28) І це те, що сказали кабалісти: «Мають постати мертві зі своїми вадами, а потім вилікуються». Тобто, спочатку встає у воскресінні те тіло, котрим є надзвичайно велике бажання отримувати без будь-яких обмежень, тобто таке, яким воно зросло під системою світів нечистоти, перед тим, як удостоїлися трохи очистити його Торою та заповідями. Що означає – в усіх його вадах.

Тоді ми починаємо нову роботу: ввести все це надмірне бажання отримувати у форму віддачі. І тоді воно одужує, бо тепер досягає також тотожності властивостей. І сказано про сенс цього: «Щоб не сказали – інший він». Означає це, щоб не сказали про нього, що воно не в тому стані, у якому було в задумі творіння, адже там існувало це незмірне бажання отримувати, бувши спрямованим на отримання всього блага, що в цьому задумі творіння. Тільки-но поки що віддане в кліпот і надане для очищення. Але зрештою, не можна, щоб було друге тіло, бо якщо міра його буде трохи меншою, то це вже неначе повністю інше й не гідне всього того блага, що в намірі творіння, як воно вже отримує там, з точки зору першого стану. І зрозумій це добре.

29) І з усього, що з’ясувалося, відкривається нам можливість відповісти на друге питання: яка наша роль у довгому ланцюжку дійсності, якої ми є маленькими ланками протягом днів нашого короткого життя? І знай, що наша робота впродовж сімдесяти цих років поділяється на чотири частини.

Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи чотирьох світів АБЄА нечистоти. Бо якщо не буде в нас цього дефектного бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити, бо «немає такого, хто виправляв би те, чого в нього немає». І згідно з цим недостатньо тієї міри бажання отримувати, що вкарбована в тіло від його народження на світ, а мусить ще, крім цього, побути вмістищем для нечистих кліпот не менше 13 років. Тобто, щоб кліпот панували над ним, і давали б йому свої світла, бо їхні світла все далі збільшують його бажання отримувати. Бо ті наповнення, котрі кліпот забезпечують бажанню отримувати, все більше й більше розширюють вимогливість цього бажання отримувати.

Наприклад, коли народжується, немає в нього більшого прагнення, як мати тільки сто, і не більше, але коли «сітра ахра» наповнює йому ці «сто», відразу розширюється бажання отримувати, і він вже бажає двісті. А потім, коли дає йому «сітра ахра» наповнення на двісті, відразу розширюється бажання, і хоче чотири сотні. І якщо не зміцнюється з допомогою Тори та заповідей, щоб очистити бажання отримувати і обернути його на віддачу, – бажання отримувати продовжує розширюватись впродовж усього його життя так, що «вмирає людина не маючи й половини того, чого жадала».

І визначається це, що людина перебуває під владою «сітри ахри» й кліпот, функція котрих – розширити і збільшити її бажання отримувати і зробити його непомірним, без будь-яких обмежень. Тобто, щоб надати людині весь той матеріал, з яким вона повинна працювати й виправити його.

30) Частина друга – це від 13 років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, яка є «ахораїм», зворотною стороною святої душі, одягненої в бажання отримувати людини з часу її народження. Проте не починає збуджуватися раніше, ніж через 13 років, з причини, вказаної вище. І тоді вона починає входити під владу системи світів святості, і це – в тій мірі, в котрій займається Торою та заповідями. І головна функція в той час – це досягти і збільшити духовне бажання отримувати. Бо від часу народження є в людини бажання лише до матеріального, і тому, хоча й досягла надмірного бажання отримувати ще до 13 років, цим ще не закінчено зростання цього бажання, а головна велич його формується лише в духовному.

Як наприклад, до 13 років прагнуло бажання людини поглинути все багатство та славу, що в цьому матеріальному світі, при тому, що відомо кожному, що сам цей світ не вічний, існує для кожного, як тінь перебіжна: промайне й немає. Тоді як коли досягне перебільшеного духовного бажання отримувати, тоді бажає людина поглинути задля свого задоволення всі блага та багатства, що у вічному майбутньому світі, що для неї є здобутком вічним і неминущим. Отже, головне в надмірному бажанні отримувати довершується лише бажанням отримати духовне.

31) І це те, що наведено в «Тікуней Зоар» (букв. «Виправленнях Зоар») про написане, що «Є у п’явки дві дочки, – Гав, Гав»(7), де «п’явка» означає пекло, а грішники, що потрапили в це пекло, волають, як собака: «гав, гав» (івр. «дай, дай»), тобто дай нам багатство цього світу, дай нам багатство світу прийдешнього. І разом з тим цей рівень незрівнянно вищий за перший, бо крім того, що досягла людина справжньої міри величини бажання отримувати, і даний їй для роботи весь повністю матеріал, якого вона потребує, то ось, є ще рівень, що приводить її до лішма, як сказали кабалісти (трактат «Псахім», 50:2): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма».

І тому визначається цей ступінь, котрий з’являється після 13 років, як категорія святості. І це як «свята служниця, яка служить своїй пані». Тобто – «святій Шхіні». І ця служниця приводить людину до лішма, і заслуговує вона, що перебуває на ній Шхіна. Дійсно, людина має вдатися до всіх засобів, гідних привести її до лішма, бо коли не докладе в цьому зусиль і не прийде до лішма, тоді падає в пастку до «нечистої служниці», яка протилежна святій служниці, і її справа – заплутати людину, щоб ло лішма не привело її до лішма. І про неї сказано: «служниця – спадкоємиця [місця] своєї пані» («Мішлей», 30). Бо не дасть людині наблизитися до «пані», яка є святою Шхіною.

А останній ступінь у цьому розподілі той, що полюбить Творця з великою пристрастю подібно до того, хто жадає насолод, закохується в матеріальну привабу, так що вона не відходить з-перед очей його вдень і вночі. І так, як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати». І тоді сказано про нього: «Древом життя є бажання, що сповнилося» («Мішлей», 13:12). Бо п’ять ступенів душі – це сутність древа життя, тривалість котрого – п’ятсот років, де кожний ступінь містить сто, бо приводить його прийняти всі ці п’ять ступенів НАРАНХАЙ, що пояснюється в частині третій.

32) Частина третя – це робота в Торі та заповідях лішма, тобто заради віддачі, а не щоб отримати винагороду. Ця робота очищає егоїстичне бажання, що в людині, і обертає його на бажання віддавати, коли в міру очищення бажання отримувати робиться гідним і готовим отримати п’ять частин душі, званих НАРАНХАЙ. Вони існують у бажанні віддавати і не змогли б одягтися в тіло, поки панує в ньому бажання отримувати, бо воно і нефеш суперечні чи навіть зворотні один щодо одного за властивостями. Адже «одягнення» і тотожність властивостей ідуть поряд.

І в час, коли заслужить людина, щоб бути вся з бажанням віддавати, а для своїх потреб нічого, виходить, що заслуговує тотожністю властивостей на свої вищі НАРАНХАЙ, котрі притягуються від свого джерела в Нескінченності зі стану першого через АБЄА святості, і відразу прилинають до тіла й одягаються в нього, ступінь за ступенем.

Частина четверта – це робота, що ведеться після воскресіння мертвих, тобто коли бажання отримувати після того, що вже зникло зовсім через смерть і поховання, постає знову до життя в непомірному й найгіршому бажанні отримувати, як це сказано: «В майбутньому мертві оживуть зі своїми вадами». І тоді перетворюють його на отримання у формі віддачі. Проте є окремі видатні люди, яким ця робота дана також при їхньому житті у цьому світі.

33) А тепер залишилося нам з’ясувати шосте дослідження – те, що сказали кабалісти, що всі світи, вищі й нижні, створені лише для людини. І на перший погляд дуже дивно, що для маленької людини, котра навіть не цінніша за тонку волосину в порівнянні з тією дійсністю, що перед нами в цьому світі, а тим більше стосовно вищих духовних світів, буде Творець клопотатися, створюючи все це для неї? І ще дивніше: навіщо людині всі ці світи духовні, грандіозні та численні?

Тож слід тобі знати, що все задоволення нашого Сотворителя насолоджувати Свої створіння – воно в тій мірі, в якій створіння відчують Його, що Він – той, Хто дає їм, Він – той, Хто насолоджує їх. Саме тоді Він дуже втішається ними, як батько, який тішиться улюбленим сином тією мірою, якою син відчуває та визнає велич та піднесеність свого батька. І батько показує йому всі свої скарби, що приготував для нього.

Як говорить писання (Ірміягу, 31): «Чи не дорогий Мені син Ефраїм, чи він не дитя, яким тішуся, бо як заговорю Я про нього, довго ще згадуватиму його,  через це хвилюється нутро Моє про нього, змилуюсь Я над ним, – сказав Творець».

Отже, подивися добре в написане тут – і зможеш усвідомити й пізнати велику втіху Творця від тих досконалих, що удостоїлися відчути Його й пізнати Його велич на всіх тих шляхах, що уготував для них. Аж поки не дійде з ними до взаємин батька і його ненаглядного сина, як батько з утішною дитиною своєю, – як все пояснено в писанні для тих, хто осягає. І не потрібно продовжувати про це, бо досить нам знати, що для задоволення і для утіх з тими, досконалими, було варто Йому створити всі світи, вищі та нижні разом, як буде пояснено далі.

34) А для того, щоб підготувати Свої створіння, щоб змогли дістатися до згаданого високого й піднесеного рівня, забажав Творець налаштувати це у вигляді чотирьох ступенів, що розвиваються один від одного і звуться неживе, рослинне, тваринне, людське. І вони, по правді, є чотирма стадіями бажання отримувати, і кожен з вищих світів поділяється на них. Бо незважаючи на те, що головна і бажана саме четверта стадія бажання отримувати, але неможливо, щоб розкрилася четверта стадія в одну мить, а це лише завдяки трьом стадіям, що їй передують. І вона проявляється й розвивається в них і ними потроху, аж поки довершиться в усій тій формі, що в четвертій стадії. Як пояснено в ТЕС, ч. 1, п. 50.

35) Отже, перша категорія бажання отримувати, що зветься «неживе» і котра є початком прояву бажання отримувати в цьому матеріальному світі – в ній немає більшого, ніж сила руху, загального для всього виду неживого. Але в деталях його жодного руху не видно, бо бажання отримувати породжує потреби, а потреби породжують рухи, достатні, щоб досягти необхідного. А оскільки бажання отримувати, воно тут в малій мірі, тому панує лише в загальному, водночас, і влада його не дається взнаки в елементах.

36) Додатковим до неживого є рослинне, котре є другою стадією бажання отримувати, міра якого вже більша за міру неживого, а бажання отримувати, що в ньому, панує в кожній з усіх його частин. Тобто в кожній з частин є її особистий рух, так, що поширюється в довжину і вшир. І рухається в бік сонячного сяйва, а також помітно в них, що вони їдять і п’ють, і виводять відходи, – у кожному з елементів. І разом з цим ще немає в них вільного особистого відчуття в кожного.

37) У додаток до нього – вид тваринний, котрий є третьою стадією бажання отримувати, і природа його тут довершилася вже набагато. Це бажання отримувати вже породжує в кожному своєму елементі вільне особисте відчуття, що є власним, особливим життям кожного елемента, характером своїм відмінним від іншого. Проте поки що немає в них відчуття ближнього, і тому немає в них ніякої підготовки до того, щоб горювати від горя ближнього або радіти радістю ближнього і таке інше.

38) На додачу до всіх них – людський вид, який є четвертою стадією бажання отримувати, що існує вже в кінцевій довершеній мірі. Адже його бажання отримувати задіює в ньому також і відчуття ближнього. І якщо захочеш дізнатися точно, яка відмінність між третьою стадією бажання отримувати, що в тваринному виді, й між четвертою стадією бажання отримувати, що в людському виді, скажу тобі, що вона – як цінність одного створіння у певній дійсності порівняно з усією дійсністю.

Адже бажання отримувати, що в тваринному виді, позбавлене відчуття ближнього, не зможе породити відчуттів нестачі та потреби, більших за ту міру, котра притаманна лиш тільки певному створінню. Тоді як людина, в якої є також відчуття ближнього, відчуває нестачу від усього, що є у ближнього, і сповнюєтья заздрістю здобути собі все, що є у ближнього. І якщо є в неї сто – хоче двісті, і таким чином її відчуття нестачі та потреби все примножуються, аж поки людина бажає поглинути все суще, що в усьому світі.

39) Отже з’ясувалося, що вся кінцева мета, бажана Творцеві від усього створіння, котре створив, є насолодити створіння, щоб пізнали Його істинність і велич, і отримали б від Нього все благо і приємність, які уготовив для них. А в мірі, поясненій в написаному: «Чи не дорогий Мені син Ефраїм, чи він не дитя, яким тішуся…», – ти бачиш ясно, що мета ця не стосується ні неживих об’єктів і великих куль, як Земля, як місяць і сонце, хай там якими б не були їхні розміри та їхнє світіння, і не рослинного виду, і не виду тваринного. Адже позбавлені вони відчуття ближнього, навіть свого виду, подібних їм, – тож як може належати їм відчуття Творця і Його блага? [А стосується ця мета] лише одного людського виду, оскільки є вже в них підготовка у відчутті ближнього щодо осіб свого виду, подібних їм.

І ось, після роботи в Торі та заповідях, що перетворюють їхнє бажання отримувати на бажання віддачі, і приходять до тотожності властивостей зі своїм Створювачем, – тоді здобувають всі ступені, котрі уготовані їм у вищих світах, що звуться НАРАНХАЙ, бо цим стають готовими сприйняти мету, що в задумі творіння. Отже, кінцевий намір творіння всіх світів був виключно для людини.

40) І знаю я, що ця річ ніяк не сприймається деякими філософами, і вони не можуть погодитися, що людина, ница й нікчемна в їхніх очах, буде центром усього створіння – великого й піднесеного.

Проте, подібні вони тому хробаку, що народився в редьці, і він живе там, і думає, що весь світ Творця є настільки гірким, і настільки темним, і настільки малим, як та редька, в якій він народився. Але в момент, коли пробиває кліпу – шкірку редьки – і кидає погляд на те, що зовні, він дивується й каже: «Я думав, що весь світ, він – як та редька, в якій я народився, а зараз я бачу перед собою світ великий, світний, значний і на диво гарний!»

Так і ті, що занурені в кліпу свого бажання отримувати, в котрій народилися і не спробували прийняти особливі приправи, якими є Тора та практичні заповіді, здатні пробити цю міцну кліпу і перетворити її на бажання принести задоволення Творцю, напевно, вони змушені прийти до висновку про свою нікчемність і порожність, якими вони є насправді. І їм і на думку не спаде, що вся ця величезна реальність створена саме для них.

Але насправді, якби займалися Торою та заповідями, щоб надати задоволення Створювачу своєму, в усій належній чистоті, і взялися б пробити кліпу бажання отримувати, в якій народилися, і прийняли б бажання віддавати, то чи не розплющились би відразу їхні очі, щоб побачити й осягнути себе і всі ступені мудрості, розуміння і ясного знання, бажані та приємні до скону душі, що уготовані їм у духовних світах? І тоді сказали б вони собі те, що говорили кабалісти: «Добрий гість – що він говорить? – все, чим клопотався Господар, клопотався лише для мене»(8).

41) Але поки що залишилося прояснити: врешті-решт, навіщо людині всі ці вищі світи, котрі створив Творець для неї, і яка в людини є потреба в них?

А слід тобі знати, що дійсність усіх світів поділяється зазвичай на п’ять світів. І звуться вони:

1) Адам Кадмон (АК),

2) Ацилут,

3) Брія,

4) Єцира,

5) Асія.

Проте в кожного з них є нескінченна кількість деталей. І вони також є категорією п’яти сфірот, КАХАБ ТУМ (кетер-хохма-біна-тіферет-малхут). Бо:

світ Адам Кадмон – це кетер,

а світ Ацилут – це хохма,

а світ Брія – це біна,

а світ Єцира – це тіферет,

а світ Асія – це малхут.

А світла, зодягнені в ці п’ять світів, звуться ЙХНРН (єхида-хайя-нешама-руах-нефеш),

– де світло єхида світить у світі Адам Кадмон,

– а світло хая – у світі Ацилут,

– а світло нешама – у світі Брія,

– а світло руах – у світі Єцира,

– а світло нефеш – у світі Асія.

І всі ці світи, а також все, що в них, включене в святе ім’я «юд-гей-вав-гей» і кінчик літери «юд».

Бо перший світ, котрим є АК, ми його не сприймаємо, і тому позначений він лише кінчиком літери «юд» цього імені, тому ми й не говоримо про нього, і згадуємо завжди лише 4 світи АБЄА.

А літера «юд» – це світ Ацилут.

А «гей» – світ Брія.

«Вав» – світ Єцира.

«Гей» нижня – це світ Асія.

42) Отже, пояснені п’ять світів, що включають усю духовну реальність, що походить від Нескінченності аж до цього світу. У дійсності вони включені один в одного, і є в кожному з них сукупність п’яти світів. П’ять сфірот КАХАБ ТУМ, у яких одягнені п’ять світел НАРАНХАЙ, котрі відповідають п’яти світам.

А крім п’яти сфірот КАХАБ ТУМ, що в кожному зі світів, є також категорії духовних «дацхам» (івр. «домем-цомеах-хай-медабер»: неживе-рослинне-тваринне-людське).

І в них:
а) душа людини є категорією «медабер» (досл. «мовець»);

б) категорія «хай», тваринне, – це ангели, що в тому світі;

в) категорія «цомеах», рослинне, зветься там «одяг»;

г) категорія «домем», неживе, зветься там «палацами».
І визначаються всі вони як такі, що одягаються одна на одну.

Бо категорія «медабер», яка є душами людей, одягається на п’ять сфірот КАХАБ ТУМ, які є проявом Всесильного в тому світі (а поняття «сфірот» пояснено буде у «Вступі до книги Зоар»).

А об’єкти стадії «хай», тваринне, котрі є ангелами, одягаються на душі.

А об’єкти «цомеах», рослинне, котрі є «одягом», одягаються на «ангелів».

А об’єкти стадії «домем», неживе, котрі є «палацами», оточують всіх їх.

І феномен цього одягання оцінюється так, що вони слугують одне одному й розвиваються одне від одного, як ми з’ясували це також щодо матеріальних «дацхам» у нашому світі (п.п. 35-38).

Як ми говорили там, три стадії: неживе, рослинне й тваринне – з’явилися не для себе, а лише, щоб змогла четверта стадія розвиватися й підніматися завдяки їм, і це – рід людський.

І тому їхня функція – лише служити людині й бути їй корисною. Так це в усіх духовних світах, де три стадії в них – домем, цомеах, хай – з’явилися там, лише щоб служити стадії «медабер», а вона є душею людини. Тому визначається, що всі вони одягаються на душу людини. Що означає – для її користі.

43) І ось людина, коли народжується, відразу має святу душу. І не саму «нефеш», а зворотну сторону нефеш, що означає останній ступінь в ній, що зветься через свою малість точкою. І вона одягнена в серце людини, тобто в її бажання отримувати, що проявляється головним чином у серці людини.

І знай це правило, що все, що діє в загальній дійсності, діє в кожному зі світів, і навіть у маленькій частині, яку тільки можна виділити як те, що існує в тому світі. Так, наприклад, є п’ять світів в усій дійсності, котрі є п’ятьма сфірот КАХАБ ТУМ, що в кожному зі світів. А також є п’ять сфірот у кожній малій частині в тому світі.

Отже, як ми сказали, цей світ поділяється на «дацхам», і вони відповідають чотирьом сфірот ХУБ ТУМ. Бо:

а) неживе відповідає малхут;

б) рослинне відповідає тіферет;

в) тваринне – біні,;

г) людське відповідає хохмі;

д) корінь їх усіх відповідає кетеру.

І як сказано, навіть мала деталь у кожному з видів у «дацхам», є в ній також чотири категорії «дацхам». Так що навіть в одному елементі в роді людському, тобто навіть в одній людині, є в ній також «дацхам», і вони – чотири частини бажання отримувати, що в ній, і в них одягнута точка від святої душі.

44) Але до 13 років точка в серці ніяк не може проявитися. А після 13 років, коли почне займатися Торою та заповідями, ба навіть без жодного наміру, тобто без любові та страху, як то належить служителю Царя, і навіть ло лішма, починає точка в серці зростати і проявляти свою діяльність.

Бо заповіді не потребують наміру, і навіть дії без наміру здатні очистити його бажання отримувати. Але лише в обсязі першого її рівня, що зветься неживим. І настільки, щоб очистити частину неживого в бажанні отримувати, цією мірою він починає розбудовувати 613 органів точки в серці, котра є «неживе» у святій душі.

А коли довершується всіма 613 заповідями в плані дії, – довершуються цим всі 613 органів точки в серці, яка є «неживе» у святій душі: – де 248 духовних органів утворюються виконанням 248 наказових заповідей;

– а 365 духовних ґідін, «жил», утворюються виконанням 365 заборонних заповідей.

Так, що робиться повним парцуфом святої душі, і тоді душа, нефеш, піднімається і облачає сфіру малхут, що в духовному світі Асія. І всі елементи духовних неживого, рослинного і тваринного, котрі в тому світі, що відповідають тій сфірі малхут світу Асія, служать і допомогають парцуфу нефеш людини, що піднявся туди, тобто мірою, якою душа осягає їх. І ці осягнення стають для неї духовною їжею, що дає їй силу множитися й збільшуватися, аж поки зможе притягнути світло сфіри малхут світу Асія в усій бажаній досконалості, і світити в тілі людини. А те повне світло допомагає людині додавати зусилля в Торі та заповідях і прийняти решту категорій.

І як ми говорили, що негайно, разом з народженням тіла людини, народжується і одягається в нього точка світла нефеш, так і тут, коли народжується в людині парцуф нефеш святості, народжується разом з ним також і точка вищого за неї ступеня, тобто остання категорія світла руах світу Асія, що одягається всередину парцуфа нефеш.

І так це на всіх ступенях: в кожного ступеня, що народився, з’являється відразу остання стадія більш високого ступеня. І це весь зв’язок між вищим і нижнім до вершини ступенів. А завдяки цій точці, котра є в людині від вищого, вона робиться здатною піднятися на вищий ступінь. І тут вже нічого додати.

45) І це світло нефеш зветься світлом «неживого рівня святості» світу Асія. І воно спрямоване на очищення частини неживого в бажанні отримувати, що в тілі людини. Таким чином, дія його світіння в духовному подібна стадії неживого в матеріальному, як пояснено вище. Адже неживому не притаманний окремий рух у його частинах, а має він лише загальний рух, що містить всі елементи порівну. Так і світло парцуфа нефеш світу Асія, незважаючи на те, що є в ньому 613 органів, котрі є 613 видами форми на шляхах отримання світла, все ж не розрізняються в ньому ці відмінності, а є тільки загальне світло, дія якого включає всіх нарівно, без визначення деталей, що в ньому.

46) І знай, що незважаючи на те, що сфірот належать до духовного, і немає в них жодної різниці й відмінності від рош кетера, що в світі АК, до кінця сфіри малхут, що в світі Асія, однак є все ж велика різниця щодо отримувачів.

У сфірот визначаються світла й келім. Світло, що у сфірот, є повним проявом Всесильного. Але келім, що звуться КАХАБ ТУМ, які в кожному з трьох нижніх світів, котрі звуться Брія, Єцира, Асія, не належать до прояву Всесильного, а є категорією покриттів, що приховують світло Нескінченності, що в них, і відміряють міру й частку його світіння щодо отримувачів. Щоб кожний з них отримав би лише відповідно до міри своєї чистоти.

І з цієї точки зору, попри те, що саме світло – одне, все ж ми називаємо світла, що в сфірот, іменем НАРАНХАЙ. Адже світло поділяється відповідно до властивостей келім. Наприклад, малхут є найтовщим покриттям, що приховує світло Нескінченності, і світло, яке вона проводить від нього до отримувачів, має дуже малу міру й може очистити лише неживий рівень тіла людини, і тому зветься нефеш.

А клі тіферет – воно чистіше від клі малхут, і світло, котре воно проводить з Нескінченності, належить очищенню частини рослинного рівня в тілі людини, бо діє в ньому сильніше від світла нефеш, і зветься світлом руах.

А клі біни чистіше за тіферет, і світло, яке воно проводить від Нескінченності, належить до очищення тваринного рівня в тілі людини, і зветься світлом нешама.

А клі хохми – воно чистіше від усіх, і світло, яке воно проводить від Нескінченності, належить до очищення частини людського рівня, що в тілі людини, і зветься світлом хая, впливу якого немає міри, як буде пояснено далі.

47) І, як сказано, в парцуфі нефеш, який здобула людина завдяки заняттям Торою та заповідями, хоч і без наміру, вже одягнена точка світла руах. А коли зміцнюється людина, займаючись Торою та заповідями з бажаним наміром, тоді виправляє частину рослинного в собі від свого бажання отримувати, і цією мірою вона утворює точку руаха в парцуфі.

Так що, завдяки 248 наказовим заповідям з наміром, поширюється ця точка в 248 її духовних органів. А виконанням 365 заборонних  заповідей поширюється точка на 365 своїх ґідім.

А коли людина довершується всіма 613 органами, вона піднімається й облачає сфіру тіферет у духовному світі Асія, що переводить їй від Нескінченності світло більш важливе, яке зветься світлом руах, котре спрямовується згідно з чистотою частини «рослинне» в тілі людини. І всі деталі неживого, рослинного і тваринного у світі Асія, що належать до рівня тіферет, допомагають парцуфу руах людини отримати світла від сфіри тіферет в усій повноті, так, як пояснюється вище щодо світла нефеш. І називається тому «рослинним святості». І природа його світіння подібна цінності рослинного в матеріальному, котре, як пояснено вище, вже має помітні зміни руху в кожному з його елементів окремо. Так і світло рослинного рівня в духовному вже має силу світити особливим способом у кожному з 613 органів, що в парцуфі руах, і кожний з них проявляє силу дії, що належить до того органа. І разом з утворенням парцуфа руах, з’являється точка ступеня, вищого за нього, тобто точка світла нешама, котра одягається всередині в ньому.

48) А займаючись таємницями Тори і смислами заповідей, людина очищує частину «тваринне» у своєму бажанні отримувати. І цією мірою починає утворювати точку «нешама», що одягнута в неї своїми 248 органами і 365 ґідін. А коли та довершується всією своєю будовою і стає парцуфом, тоді піднімається й одягає сфіру біни в духовному світі Асія. І це клі є незмірно чистішим від перших келім, ТУМ, і тому воно проводить для людини велике світло від Нескінченності, котре зветься світлом нешама.

І всі елементи неживого, рослинного і тваринного у світі Асія, що належать до рівня біна, служать і допомагають парцуфу нешама людини отримувати її світла повністю, від сфіри біна так, як це пояснено щодо світла нефеш.

І називається воно також категорією тваринного у святості, оскільки спрямоване на очищення частини тваринного в тілі людини. І природа його світіння така, як це пояснено щодо тваринної частини в матеріальному (в пункті 37), що дає особисте відчуття кожному з 613 органів парцуфа, – бути живим і чутливим у вільному відчутті, кожному з них, без жодної залежності від загального парцуфа. Так що 613 його органів визначаються як 613 окремих парцуфів з різним світінням, кожен у свій спосіб. А перевага цього світла над світлом руах в духовному така ж, як відмінність тваринного від неживого і рослинного в матеріальному.

А також з виходом парцуфа нешама виходить точка зі світла хая святості, котра є світлом сфіри хохма, і одягається всередині нього.

49) І після того, як уже удостоїлася людина цього великого світла, що зветься світлом нешама, коли 613 органів, що в тому парцуфі, вже світять, кожний з них, повним і ясним світлом, притаманним йому, як окремому парцуфу, тоді відкривається для людини можливість займатися кожною з заповідей відповідно до істинного наміру, що в ній.

І кожний орган парцуфа нешама освітлює людині шляхи кожної заповіді, що належить до того органа. І завдяки великій силі тих світел людина все більше очищає частину «людина» у своєму бажанні отримувати і перетворює її на бажання віддавати. І цією мірою утворюється точка світла хая, що одягнена в неї, в її духовних 248 органах і 365 ґідін, а коли довершується до міри повного парцуфа, тоді піднімається й одягається у сфіру хохма, що в духовному світі Асія.

І безмежною є чистота цього клі, тому воно проводить людині дуже велике й потужне світло від Нескінченності, що зветься світло хая, або «нешама нешами». І всі елементи, що у світі Асія, котрими є неживе і рослинне, і тваринне, що відносяться до сфіри хохма, допомагають їй отримати світло сфіри хохма в повноті, так, як це пояснено щодо світла нефеш.

І таким чином, називається це «людський рівень святості», оскільки спрямовано все на очищення «людського рівня» в тілі людини. А цінність того світла в духовному така ж, як цінність «людини», що в «дацхам» матеріальних, тобто допомагає здобути відчуття ближнього. Так що міра величини того світла щодо величини духовних «дацах», як перевага роду людського в матеріальному над «дацах» матеріальними. А категорія світла Нескінченності, що одягнена в цей парцуф, називається світлом єхида.

50) Проте знай, що всі ці п’ять видів світел НАРАНХАЙ, що отримані зі світу Асія, не що інше, як категорія НАРАНХАЙ світла нефеш, а від світла руах немає в них ще нічого. Бо світло руах лише у світі Єцира, а світло нешама лише у світі Брія, а світло хая лише у світі Ацилут, а світло єхида лише у світі Адам Кадмон (АК).

Але ж, як сказано вище, все, що є в загальному, розкривається також в усіх елементах, до найменшого з усіх, наскільки те загальне можна було б поділити.

І згідно з цим є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ також у світі Асія так, як ми пояснили їх, але вони тут лише НАРАНХАЙ нефеш.

І буквально так само, є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ у світі Єцира, і вони лише п’ять частин руах.

І також є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ у світі Брія, і вони є п’ятьма частинами нешама.

І так само у світі Ацилут, де вони – п’ять частин світла хая.

І так воно і в світі АК, там, де вони є п’ятьма частинами світла єхида.

А відмінність між світами така, як ми з’ясували щодо різниці між кожною з НАРАНХАЙ в Асія.

51) І знай, що повернення до Творця й очищення приймаються як такі, лише коли буде абсолютно точно встановлено, «що не повернеться до глупства свого знову». І це те, що написано у Рамбама: «Яке воно, повернення до Творця? – аж поки не засвідчить про нього Той, Хто знає таємне, що не повернеться до глупства свого знову».

І виходить, те, як сказано, що коли людина очищає частину «неживе» від бажання отримувати, що в ній, і тоді вона удостоюється парцуфа нефеш світу Асія, і піднімається, й одягає сфіру малхут світу Асія, отже напевно удостоїться очищення частини неживого повністю й абсолютно, так, що «що не повернеться до глупства свого знову». І людина тоді зможе піднятися в духовний світ Асія, бо вона й очищена, і в повній тотожності властивостей з цим світом.

Проте щодо решти ступенів, про які ми говорили, що це руах, нешама, хая, єхида світу Асія, відповідно до яких треба очистити такі частини, як неживе, тваринне й людське бажання отримувати, щоб одяглися і отримали ті світла, – очищення не повинно бути повним й абсолютним, «так, що засвідчить про нього Той, Хто знає таємне, що не повернеться до глупства свого знову». І це тому, що весь світ Асія з усіма п’ятьма його сфірот, КАХАБ ТУМ, є лише категорією малхут, що забезпечить очищення тільки неживого. А п’ять сфірот – вони лише п’ять частин малхут.

І тому, оскільки вже заслужила людина, так чи інакше, очищення частини неживого, що в бажанні отримувати, є в неї вже тотожність властивостей з усім світом Асія. Проте оскільки кожна зі сфірот світу Асія отримує від відповідної їй категорії у світах, вищих за неї, наприклад:

– сфіра тіферет де-Асія отримує від світу Єцира, який весь є категорією тіферет, і світло руах;

– сфіра біна де-Асія отримує від світу Брія, що весь є категорією нешама;

– сфіра хохма де-Асія отримує від світу Ацилут, який увесь є хохмою і світлом хая. Тому хоча й очистила людина остаточно лише частину «неживе», все ж, якщо очистила інші три частини свого бажання отримувати, хай і не остаточно, вона може дістати також і руах, і нешама, і хая від тіферет, біни й хохми світу Асія. Але це не назавжди, оскільки, коли пробудиться знову одна з трьох частин її бажання отримувати, вийде так, що відразу втратить ті світла.

52) А після того, як очищає також частину рослинного у своєму бажанні отримувати на постійно, той піднімається у світ Єцира назавжди. І сягає там до ступеня руах на постійно, і може осягнути там також світла нешама і хая від сфірот біна й хохма, що там, котрі визначаються як нешама де-руах і хая де-руах. І це навіть ще до того, як удостоївся очищення частини тваринного і людського повністю й абсолютно, так, як з’ясовано щодо світу Асія.

Але це не на постійно, бо після того, як досяг очищення «рослинного» у своєму бажанні отримувати, на постійно, вже перебуває в тотожності властивостей зі всім світом Єцира, аж до його вершини, як сказано вище про світ Асія.

53) А після того, як очищає також і частину «тваринне» свого бажання отримувати, і перетворює його на бажання віддавати, «так, що Той, Хто знає таємне, засвідчить про нього, що не повернеться до глупства свого знову», вже він перебуває в тотожності властивостей зі світом Брія. І піднімається, і отримує там аж до світла нешама назавжди.

А також очищенням частини «людина», що в його тілі, може піднятися до сфіри хохма, і отримує там також світло хая, попри те, що ще не очистив цю частину на постійно, як сказано вище про Єцира й Асія. Але також і світло світить йому не постійно.

54) І коли вже заслужить очистити на постійно також частину «людина» в собі від бажання отримувати, тоді заслуговує тотожності властивостей зі світом Ацилут, і піднімається, і отримує там світло хая на постійно.

А коли удостоюється більшого, – заслуговує на  світло Нескінченності і світло єхида, що облачається у світло хая, і немає тут що додати.

55) І ось з’ясувалося добре те, що розглянули ми вище, в п. 41, де підняли питання: навіщо людині всі ці вищі світи, котрі створив Творець для неї, і яка потреба є людині в них?

Бо тепер побачиш, що ніяк неможливо людині досягти того, щоб приносити задоволення Творцю без допомоги всіх цих світів. Бо в мірі очищення свого бажання отримувати осягає світла та рівні своєї душі, звані НАРАНХАЙ, і на кожному ступені, який людина осягає, світла того ступеня допомагають їй в очищенні себе.

І так сходить своїми ступенями, аж поки заслуговує дістатися до втіх кінцевого наміру, що в задумі творіння, як сказано вище, в п. 33.

І це те, що сказали в Зоар, в гл. «Ноах», п. 63, про вислів «тому, хто приходить очиститися, допомагають», і запитує: чим допомагають йому? І говорить, що допомагають йому святою душею, бо неможливо прийти до бажаного очищення, до задуму творіння, крім як з допомогою всіх ступенів НАРАНХАЙ душі, як це пояснено.

56) І треба знати, що всі ці НАРАНХАЙ, про які ми говорили досі, є п’ятьма частинами, на які поділяється вся дійсність. Адже все, що є в усьому цілому, ведеться також навіть у найменшій з його частинок.

І, наприклад, навіть у категорії лише неживого в духовному світі Асія, можна там осягти п’ять категорій НАРАНХАЙ, у яких є зв’язок з п’ятьма категоріями загальних НАРАНХАЙ. Так що досягти навіть світла неживого рівня у світі Асія можна лише тільки чотирма частинами роботи, згаданої вище.

Таким чином, немає жодної людини в Ісраелі, котра могла б звільнити себе від занять всім цим, кожен за своїм рівнем:

а) вона повинна займатися Торою та заповідями з наміром отримати категорію руах на своєму рівні;

б) вона повинна займатися таємницями Тори, згідно зі своїм рівнем, – аби отримати категорію нешама, на своєму рівні;

в) і також смислами заповідей. Бо неможливо, щоб світло, щонайменше в духовній реальності, стало б повним без них.

57) І з цього зрозумій ті сухість та морок, що трапилися з нами в цьому поколінні, таке, що й не чути було подібного в усіх поколіннях, що передували нам. А це тому, що навіть робітники Творця прибрали руки свої від занять таємницями Тори.

І вже навів Рамбам істинну притчу про це, і сказав, що коли низка з тисячі сліпих людей іде дорогою, і є в них принаймні один зрячий на чолі, тоді вони всі певні того, що йтимуть прямим шляхом, і не потраплять у пастки й тенета, оскільки вони слідують за зрячим, що попереду. Але коли немає в них того єдиного, то, безсумнівно, спіткнуться об будь-що, що трапиться дорогою, і впадуть усі в западню.

Те ж саме відбувається і з нами: якби принаймні робітники Творця займалися внутрішньою частиною Тори й притягували б повне світло з Нескінченності, тоді всі в поколінні йшли б за ними, і всі були б упевнені на своєму шляху, що не зазнають невдачі.

А коли навіть робітники Творця усунули себе від цієї науки, то не диво, що все покоління терпить невдачі через них. І від великого свого смутку не зможу продовжити про це!

58) Проте відома мені причина, котра існує, головним чином, через те, що:

– зменшилася віра взагалі;

– і віра у святих Вищого, мудреців поколінь зокрема;

– і книги кабали й Зоар повні прикладами з матеріального життя.

Тому й охопив кожного страх, «щоб не пішло набуте у збитки», адже це вже близько – хай нас омине! – до гріха уявлень духовного в матеріальних образах.

І це те, що спонукало мене написати достатнє пояснення до писань Арі, а тепер – на святий Зоар. І усунув я той острах повністю, бо пояснив я і довів явно духовний смисл кожної речі, що все це є вільним від будь-яких матеріальних уявлень, вище місця і вище часу, як побачать ті, хто вивчатиме. Для того, щоб уможливити всьому зібранню «дому Ісраеля» вивчати книгу Зоар і грітися в її святому світлі.

А назвав я коментар «Сулам» (сходи), щоб вказати, що роль мого пояснення, мов роль сходів, бо коли маєш горище, сповнене всякого добра, то бракує тобі лише сходів, щоб зійти туди, і тоді всі блага світу – в твоїх руках. Проте «сходи» не є самоціллю, бо якщо заспокоїшся на щаблях сходів, і не ввійдеш до горішнього приміщення, то не довершиться твій намір. Так воно і з моїм поясненням до Зоар: адже, аби пояснити до кінця його слова, глибші за все глибоке, не створено ще способу виразу для цього.

Але все ж таки, зробив я в цьому своєму коментарі шлях і вхід для кожної людини, щоб змогла вона завдяки йому зійти й заглибитися, і вдивитися в саму книгу Зоар, бо лише тоді буде довершено мій намір щодо цього мого коментаря.

59) І от, всі, хто близькі до святої книги Зоар, тобто розуміють те, що в ньому написано, згодилися одностайно, що святу книгу Зоар склав великий тана(9), рабі Шимон бар Йохай.

Окрім тих, хто далекий від цієї науки, бо є серед них такі, хто має сумнів щодо цієї належності. І схиляються вони до тверджень на основі вигаданих казок від супротивників цієї науки, що автором є кабаліст рабі Моше де Леон або інші, близькі йому за часом.

60) Але я, сам як такий, з того дня, як удостоївся у світлі Творця вдивитися трохи в цю святу книгу, не з’являлося в мене бажання досліджувати її авторство. І це з простої причини, що через зміст цієї книги здійнялася в моєму серці велич цінності тани Рашбі незрівнянно більше, ніж щодо всіх святих танаїм (множ. до «тана»). І якби з'ясував я з повною ясністю, що автора звуть якось інакше, наприклад, рабі Моше де Леон і т.ін. тоді б зросла  в мені гідність того чоловіка, рабі Моше де Леона, більше за всіх святих танаїм, включно з Рашбі.

Проте насправді, згідно з мірою глибини мудрості, що в цій книзі, якби знайшов я напевно, що автором є один з 48 пророків, було б це мені до серця ще ближче, ніж приписувати авторство одному з танаїм. А тим більше, якби з'ясував я, що Моше, проводир наш, отримав цю книгу на горі Синай, від Творця особисто, тоді моя думка заспокоїлась би повністю, бо йому личить і йому подобає такий твір.

І тому, оскільки удостоївся я скласти достатнє пояснення, гідне кожного, хто уважно вивчає, щоб він зрозумів трохи те, що написано в книзі, я думаю, що вже повністю звільнився від того, щоб клопотатися, займаючись цим дослідженням, бо кожний, хто осягає Зоар, не буде вже мати сумніву, що автором його не може бути людина меншої гідності, ніж святий тана Рашбі.

61) Отже, згідно з цим постає питання: чому не була відкрита книга Зоар першим поколінням, котрі, безсумнівно, були  важливіші своїми перевагами від останніх поколінь і були більше достойні її. І разом з цим маємо запитати, чому не відкрилося пояснення книги Зоар до Арі, тим кабалістам, які йому передували? І подив, який виникає у всіх: чому не розкрилося пояснення до слів Арі та слів Зоар від часів Арі  до цього нашого покоління (і читай у моїй передмові до книги «Панім масбірот», п. 8). І виникає питання: може це готовність покоління?

А відповідь така, що світ протягом часу його існування, шести тисяч років, подібний до єдиного парцуфа, в якого є три третини: рош, тох, соф, тобто ХАБАД ХАҐАТ НЕГІ. І це те, як написано кабалістами (Сангедрін, 97:1): дві тисячі – хаос, дві тисячі – Тора, і дві тисячі – дні Машіаха. Бо в перших двох тисячах років, котрі є рош і ХАБАД, були світла дуже малі, і вважалися як рош без ґуф, в якому немає більшого, ніж світло нефеш.

Адже існує зворотний порядок світел і келім:

– щодо келім правило таке, що перші келім зростають у кожному парцуфі спочатку,

– а у світел – навпаки, бо спочатку нижні світла зодягаються в парцуф.

І виходить, що поки є в парцуфі лише вищі келім, тобто келім ХАБАД, спускаються туди зодягтися лише світла нефеш, котрі є найнижчими світлами. І це те, що написано про перші дві тисячі років, що вони є категорією «тогу», тобто хаосу. А у два наступних тисячоліття світу, які є категорією ХАҐАТ келім, спускається і зодягається у світ світло руах, і сутністю цього є Тора. І тому сказали про середні дві тисячі років, що вони – Тора.

А дві останні тисячі років – вони є НЕГІМ келім, і тому зодягається у світ у цей час світло нешама, що є найбільшим світлом, і тому вони – дні Машіаха. І такий самий порядок у кожному окремому парцуфі: в його келім ХАБАД ХАҐАТ до його хазе, світла приховані, тому відкриті хасадім, що означає розкриття світіння вищої хохми, починають світити лише від хазе і нижче, тобто в його НЕГІМ.  

І це є причиною того, що перш ніж почали розкриватися в парцуфі світу келім НЕГІМ, котрі є останніми двома тисячами, була мудрість Зоар взагалі, і мудрість кабали зокрема, приховані від світу.

Але за часів Арі, коли вже наблизився час довершення келім, що від хазе і нижче, розкрилося тоді світіння вищої мудрості в світі, завдяки високій душі рабі Іцхака Лурії, благословенна його пам’ять, який був готовий отримати це велике світло, і тому розкрив принципи, що в книзі Зоар, а також у науці кабала. Так, що відставив убік усіх перших, які передували йому.

І разом з тим, оскільки ці келім ще не довершилися остаточно, адже він помер у році 5332-му, як відомо), тому не був світ ще гідний того, щоб розкрилися його слова. І були його слова святі надбанням лише нечисленних обраних, котрим не був даний дозвіл розкривати їх у світі.

А зараз, у цьому нашому поколінні, оскільки ми вже близькі до закінчення останніх двох тисяч, тому даний зараз дозвіл розкрити його слова й слова Зоар у світі в дуже значній мірі. Так, щоб від нашого покоління й далі почали розкриватися слова Зоар щоразу все більше й більше, аж поки розкриється вся та повна міра, що в бажанні Творця.
[Бракує п. 62 в оригіналі]

63) І згідно з цим зрозумій, що насправді безмежною є міра переваги перших поколінь над останніми. Бо є правило в усіх парцуфах світів і душ, що «кожний більш чистий вибирається першим для парцуфа».

І тому вибрані спочатку келім ХАБАД зі світу, а також із душ, і згідно з цим були душі перших двох тисячоліть високими безмежно. Але разом з цим не змогли прийняти міру повного світла через нестачу нижніх частин, світу і самих себе, якими є ХАҐАТ НЕГІМ, як зазначено вище.

А також потім, у середньому двохтисячолітті, коли вибрані були келім ХАҐАТ, як для світу, так і від душ, були душі, дійсно, самі по собі ще надто чистими, бо гідності келім ХАҐАТ близькі до ХАБАД, як сказано в «Передмові книги Зоар», п. 6. І разом з цим були світла ще приховані у світі – через нестачу келім від хазе і нижче у світі, і також у душах.

А тому в цьому нашому поколінні при тому, що сутність цих душ є найгіршою в усій дійсності, бо через це й не змогли бути вибраними для святості до цього дня, – разом з цим, вони є тими, котрі довершують парцуф світу і парцуф сукупності душ, в плані келім. І вся робота завершується саме ними, бо тепер, коли вже довершуються келім НЕГІ, і є нині всі келім рош, тох і соф у парцуфі, притягуються в цей час повні міри світел в рош, тох і соф для всіх, хто вартий їх, тобто повні НАРАН. І, відповідно, лише з осягненням довершеності цими низькими душами можуть вищі світла розкритися, і ніяк не раніше.

64) І, правду кажучи, це утруднення існує ще в словах кабалістів у трактаті «Брахот», 20: «Сказав рав Папа до Абайє: «Чому першим (попередникам) робилися дива, а от для нас не відбуваються дива? Чи це через навчання? За часів рабі Єгуди все навчання було в трактаті «Незікін», а ми ж вчимо всі шість розділів Мішни. І коли доходив рабі Єгуда до мішни в трактаті «Окцін»… говорив: «Диспути Рава і Шмуеля я бачив тут, а ми трактат «Окцін» вчимо з тринадцяти кутів зору. От рав Єгуда, – коли знімав лише один черевик, вже йшов дощ, а ми обтяжуємо свої душі й волаємо – і немає нікого, хто зглянувся б на нас». Сказав йому Абайє: «Перші віддавали душі свої за святість Його імені, а ми не віддаємо душі наші за святість Імені», кінець цитати. Отже, незважаючи на те, що і тому, хто запитував, і тому, хто відповідав, було їм ясно, що «перші» були важливіші за них, і при всьому цьому, щодо Тори і мудрості, були рав Папа і Абайє більш значущими за «перших».

Адже ясно, що попри те, що перші покоління є важливішими за останні сутністю своїх душ, тому що «кожен чистіший вибирається спочатку» щоб прийти у світ, і все ж, щодо мудрості Тори – вона розкривається все більше й більше в останніх поколіннях. І це через те, про що ми вже сказали, оскільки загальна висота все більше довершується якраз самими останніми, тому притягуються до них світла більш повні, попри те, що сама їхня сутність є найгіршою.

65) І не треба згідно з цим запитувати, мовляв, якщо так, то чому заборонено заперечувати «першим» у відкритій Торі? А справа в тому, що те, що належить до довершення практичної сторони заповідей, там все навпаки, бо «перші» досягли в них більшої досконалості, ніж «останні». І це тому, що практична сторона справи походить від святих келім сфірот, а тайни Тори і смисли заповіді походять від світел, що у сфірот.

А ти вже знаєш, що є «зворотний порядок між келім і світлами», бо в келім вищі зростають спочатку, як сказано в п. 62, і тому вдосконалені були «перші» в плані дії, більш ніж «останні». Але ж щодо світел, то нижні входять першими. І тому нижні, «останні», більш досконалі в них, ніж «перші». І зрозумій це добре.

66) І знай, що в усьому є внутрішнє й зовнішнє: і в загальній будові світу вважаються Ісраель, нащадки Авраама, Іцхака і Яакова, внутрішньою частиною світу, а сімдесят народів вважаються зовнішньою частиною світу.

І також у самому Ісраелі є внутрішнє, і це – досконалі робітники Творця, а також є зовнішнє – ті, хто не віддаються роботі Творця.

Також і в самих народах світу є внутрішнє, і вони – це праведники народів світу, і є зовнішнє, котрими є грубі серед них, шкідливі тощо.

Також і серед робітників Творця, що в середовищі Ісраеля, є внутрішнє. Це ті, що удостоюються зрозуміти душу внутрішньої частини Тори та її таємниці. І зовнішнє, тобто ті, що займаються тільки практичною частиною Тори.

І також у кожній людині в Ісраелі, є в ній внутрішнє, і це – властивість «ісраель», що в ній, або ж точка в серці. І зовнішнє, а це – категорія «народів світу», що в людині, або ж тіло. Але навіть ці народи світу, що в людині, вважаються ґерами. Бо оскільки вони тісно пов'язані з внутрішнім, вони подібні до праведних ґерів з народів світу, які прийшли й злилися зі спільнотою Ісраеля.

67) Коли людина з Ісраеля посилює й шанує свій внутрішній зміст, яким є властивість «ісраель», що в ній, більше, ніж зовнішнє, котрим є властивість «народи світу», тобто віддає більшість своєї роботи й зусиль для збільшення і піднесення свого внутрішнього на користь своєї душі, а невелику роботу в мірі необхідного вона віддає для існування властивості «народи світу», що в ній, тобто на потреби тіла, – це означає, як написано (трактат «Авот», 1): «Роби Тору свою постійною, а ремесло своє тимчасовим». І тоді спричинює людина своїми діями також і в зовнішньому та внутрішньому змістах всього світу, що сини Ісраеля підносяться у своїй досконалості все більше вгору, а народи світу, котрі є зовнішнім у загалі світу, визнаватимуть і поважатимуть цінність синів Ісраеля.

А якщо, – хай нас омине! – навпаки, коли окрема людина з Ісраелю зміцнює та цінує своє зовнішнє, яким є народи світу, що в ній, більше за категорію «ісраель», що в ній, то, як написано («Дварім», 28): «Ґер, який у твоєму середовищі», тобто зовнішнє в людині – «буде підноситися над тобою все вище, а ти сам», тобто внутрішнє, яке є категорією «ісраель», що в тобі, – «опускатимешся все нижче», – тоді призводить своїми діями до того, що і зовнішнє, що в загалі світу, тобто народи світу, підносяться все вище і пересилюють Ісраель, і принижують їх до праху. А сини Ісраеля, котрі є внутрішньою частиною світу, опускатимуться все нижче, хай нас омине!

68) І не дивуйся тому, що окрема людина спричинить своїми діями піднесення або падіння всьому світові. Бо це є незаперечним законом – те, що ціле й частина рівні між собою, як дві краплі води, і все, що ведеться в загальному, все це існує також і в частині, і навпаки, частини спричинюють все, що є в усьому цілому. Бо не розкриється ціле інакше, як тільки після розкриття елементів, що в ньому, і саме відповідно до міри і якості елементів. І певно, що дія частини у своєму масштабі, опускає або піднімає все ціле. І цим з’ясується тобі те, що наведено в Зоар, що завдяки заняттям книгою Зоар і наукою істини, удостояться вийти з вигнання у повне визволення («Тікуней Зоар», кінець 6-го тікуна). Хоча, на перший погляд, який зв’язок вивчення книги Зоар з визволенням Ісраеля з-поміж народів?

69) Але зі сказаного добре зрозуміло, що і в Торі є внутрішнє та зовнішнє, як у загалі всього світу. І тому також і той, хто займається Торою, має ці два ступені.

І коли він посилює свою роботу у внутрішній частині Тори та її тайнах, виходить, що спричинює в цій мірі, що перевага внутрішньої частини світу, котрою є Ісраель, підніматиметься все вище й вище над зовнішнім, яким є народи світу. І всі народи будуть згодні й визнаватимуть перевагу Ісраеля над ними, так, що здійсниться написане (Ішайягу, 14): «І візьмуть народи, і приведуть їх на їхнє місце, і поселять дім Ісраеля на землі Творця…» А також написано (Ішайягу, 49): «Так сказав Творець Всесильний: ось, піднесу до чужинців руку Свою і до народів підніму знамено, і принесуть синів твоїх на полах одягу свого, і доньки твої на плечах несомими будуть».

Але буває навпаки, коли людина з Ісраеля принижує велич внутрішньої частини Тори та її таємниць, яка судить про шляхи душ та їхні рівні, а також про те, що стосується розуміння та смислів заповідей. І піднімає вона при цьому зовнішнє в Торі, тим, що судить лише про практичну сторону. І навіть коли займається іноді внутрішньою частиною Тори, така людина приділяє їй невелику долю свого часу, та й то так, коли це «не день і не ніч», неначе це річ, у якій немає потреби, – вона призводить цим до все більшого приниження внутрішньої частини світу, якою є сини Ісраеля. А також до посилення проти них зовнішньої частини світу, котрою є народи світу.

І будуть принижувати синів Ісраеля і гребувати ними, і вважатимуть Ісраель зайвою річчю у світі, якої той не бажає.

І не тільки це, але й спричинюють цим, що навіть зовнішня частина, що в народах світу, зміцнюється проти внутрішнього в них самих. Бо найгірші, що в народах світу, котрими є шкідники й руйнівники світу, посилюються і підносяться все вище над внутрішнім у народах, яким є праведники народів світу. І тоді вони вчиняють всі руйнування і жахливі знищення, котрих люди нашого покоління були свідками, – хай Творець збереже нас віднині й надалі.

І ось ти бачиш наочно, що визволення Ісраеля і вся гідність його залежить від вивчення Зоар і внутрішньої частини Тори. І навпаки, всі руйнування й усе падіння синів Ісраеля через те, що облишили внутрішню частину Тори й принизили її велич все нижче й нижче, і зробили її річчю, в якій взагалі немає потреби.

70) І це те, що сказано в «Тікуней Зоар» (тікун 30) такими словами: «Встаньте і пробудіться задля святої Шхіни, адже маєте ви серце порожнє, без розуміння, щоб знати й осягнути її, незважаючи на те, що вона серед вас».

І сутність цього – «Голос говорить: «Проголоси!», неначе закликай, будь ласка, чи є хтось, хто відповідає, і до когось зі святих звернешся». А вона говорить: «Що проголошу? «Всяка плоть – трава», – адже вони як худоба, що їсть траву, «і всяке добродійство їхнє як квітка польова», все добродіяння, котре чинять, для себе все роблять.

І сенс цього, як написано в Ішайягу, 40: «Голос говорить: «Проголоси!», тобто голос стукає в серце кожного з Ісраеля закликати й молитися про піднесення святої Шхіни, яка є сукупністю душ усього Ісраеля.

І наводить доказ із писання:

«Закликай, будь ласка, чи є хтось, хто відповідає», – бо заклик означає молитву. Але Шхіна говорить:

«Що проголошувати?», тобто немає в мене сили підняти саму себе з праху, оскільки «всяка плоть – трава», всі вони як худоба, що їсть траву та сіно, тобто виконують заповіді без розуміння, як худоба.

«Усяке добродійство їхнє – як квітка польова», всяке добродіяння, яке роблять, для себе вони роблять, тобто не мають вони наміру в заповідях, котрі виконують, щоб були вони для принесення задоволення Створювачу своєму, а лише для власної користі вони виконують заповіді.

«І навіть усі ті, хто докладає зусиль в Торі, все добродіяння, яке чинять, для себе його роблять». І навіть найкращі серед них, які віддали весь свій час заняттям Торою, роблять це лиш тільки на користь своїх власних тіл. Без бажаного наміру, щоб принести задоволення Створювачу своєму.

«У той час дух іде геть, і не повернеться ніколи». У той час – сказано про покоління, дух іде й не повернеться повік.

«І це дух Машіаха» – тобто дух Машіаха, який має визволити Ісраель від усіх лих їхніх, аж до повного визволення, щоб здійснилися слова писання: «І сповнена земля знанням Творця…» Дух цей іде геть і зникає, і не світить вже у світі.

«Горе їм, тим людям, які спричинюють, що дух Машіаха йде і зникає зі світу, і не зможе повернутися ніколи. Бо вони самі роблять Тору сухою», тобто без будь-якої «вологи» розуміння та знання, бо зосереджуються лише на практичній частині Тори. «І не  бажають докласти зусиль і розуміння в науці кабала», аби пізнати й осягнути таємниці Тори і смисли заповідей.

«Горе їм, бо вони призводять цими своїми діями, щоби були злидні, і меч, і грабіжництво, і мародерство, і вбивство, і нищення у світі» – кінець цитати.

71) Смисл їхніх слів такий, що, як ми з’ясували, коли всі, хто займається Торою, нехтують своїм внутрішнім змістом і внутрішньою сутністю Тори, і облишають її, як річ, у котрій немає потреби в світі, і займатимуться нею лише в час, що воно й ні день, ні ніч, і вони в ній, як сліпі, що обмацують стіну, то цим вони посилюють свій зовнішній зміст, тобто потреби своїх тіл, а також зовнішнє в Торі вони поважають більше, ніж внутрішнє.

І тоді вони призводять своїми цими діями до того, що всі зовнішні властивості, що є у світі, посилюють себе щодо всіх частин внутрішніх, що в світі, кожна за своєю сутністю:

а) бо зовнішнє, що в загалі Ісраеля, тобто «народи світу», що в них, зміцнюються, і скасовують внутрішнє, що в народі Ісраеля, котрими є великі люди в Торі;

б) також і зовнішнє, що в народах світу, котрими є руйнівники, що в них, зміцнюються і скасовують те внутрішнє, що в них, котрими є праведники народів світу;

в) також і зовнішня частина всього світу, а це – народи світу, посилюється, і вони скасовують цінність синів Ісраеля, які є внутрішньою частиною світу.

І в цьому поколінні всі руйнівники народів світу підняли голову й бажають, головним чином, знищити і вбити синів Ісраеля, і це як сказали кабалісти (трактат «Євамот», 63): «Лихо приходить у світ лише для Ісраеля». Тобто, як написано в тексті «Тікуней Зоар», наведеному вище, вони спричинюють злидні й меч, і грабіжництво, і вбивства, і нищення в усьому світі.

І після того, як ми, в численних гріхах наших, зробилися очевидцями всьому, сказаному вище в «Тікуней Зоар», тим більше, що властивість суду уразила саме найкращих серед нас, як сказали кабалісти (трактат «Бава Кама», 60): «І починає не інакше, як саме з праведників спочатку», – і з усієї слави, що була в загалу Ісраеля в країнах Польщі, Литви тощо, не залишилося нам як тільки ті, уцілілі, що на нашій святій землі, тож ось, покладено лише на нас, залишок врятованих, – виправити це тяжке спотворення, і кожен із нас, уцілілих і врятованих, хай прийме на себе всією душею і сутністю зміцнити віднині й надалі внутрішню частину Тори і надати їй гідне місце, яке відповідає її важливості, порівняно з зовнішньою стороною Тори.

І тоді удостоїться кожен з нас посилити гідність свого внутрішнього змісту, тобто властивість «ісраель» в собі, яка є потребою душі, над властивістю свого  зовнішнього, що є категорією «народи світу», що в ньому, тобто потреби тіла. І ця сила прийде також до загалу всього Ісраеля, так, що народи світу, що в нас, визнають і знатимуть славу і велич великих в Ісраелі над собою, і дослухаються до них, і підкорятимуться їм.

Також і внутрішні сили народів світу, якими є праведники народів світу, зміцняться і підкорять їхні зовнішні сили, котрими є руйнівники.

Теж і внутрішні сили світу, тобто Ісраель, подолають своєю славою й величчю зовнішнє у світі, тобто народи.

І тоді всі народи світу визнають перевагу Ісраеля над ними й погодяться з нею. І виконають сказане (Ішайягу, 14): «І візьмуть народи, і приведуть їх на їхнє місце, і поселять дім Ісраеля на землі Творця…» А також (Ішайягу, 49): «І принесуть синів твоїх на полах одягу свого, і доньки твої на плечах несомими будуть». І це те, що написано в Зоар (глава «Насо», 124:2): «Цим твоїм твором, яким є книга Зоар… вийдуть ним з вигнання милосердям Моїм», тобто, як пояснено.

Амен, таким хай буде Його бажання.

 

***

1. Писання, Діврей а-Ямім 1,28:9

2. Писання, Коелет, 7:14

3. Вавилонський Талмуд, Брахот, 83 

4. Писання, Йов, 11:12 

5. Пророки, Ішайягу, 25:8

6. Вавилонский Талмуд, Сангедрін, 98:1  

7. Писання, Мішлей, 30:15 

8. Вавилонський Талмуд, Брахот, 58:1 

9. Тана – один з «танаїм», кабалістів 1-2 сторіччя н.е., епохи написання Мішни і книги Зоар