Передмова до книги Зоар

1) Бажаю у цій передмові з’ясувати деякі, на перший погляд, прості речі, тобто такі, котрих всі торкаються, і багато чорнил пролито задля їх з’ясування. І при всьому цьому, поки що не прийшли ми щодо них до ясної й задовільної думки. Питання перше: що є нашою сутністю?

Питання друге: яка наша роль у довгому ланцюжку дійсності, котрого ми є маленькими ланками?

Питання третє: коли ми дивимося на себе, ми відчуваємо себе зіпсутими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-що інше. А коли ми дивимося на Майстра, який утворив нас, то ми повинні були б бути на вищому ступені достоїнств, так що не було б більш достойних слави. Бо це неодмінно, щоб від досконалого Майстра походили б досконалі дії.

Питання четверте: здоровий глузд зобов’язує вважати, що якщо Творець є добрим і Тим, Хто дає добро, так, що не існує вище за Нього, хай благословиться, то як з самого початку створив так багато створінь, щоб мучилися й страждали всі дні свого існування, і чи не в звичаї доброго чинити добро, або принаймні не настільки вже завдавати зло?

Питання п’яте: як можна, щоб із Вічного, якому немає початку й кінця, походили б створіння, що існують, минущі й негідні?

2) І для того, щоб з’ясувати все це в повній мірі, треба нам упередити справу кількома дослідженнями, і не в сфері забороненого (хай нас омине!), тобто щодо «Ацмуто», сутності Творця, котрого думка абсолютно не здатна збагнути, і через це немає в нас ані міркування, ані розсуду про Нього. А в сфері, де дослідження є заповіддю, тобто дослідження Його дій, як наказано нам в Торі: «Знай Всесильного батька свого і служи Йому»(1), а також говорить в «Пісні єдності»: «З дій Твоїх пізнали ми Тебе».

І ось, перше дослідження таке: як можемо уявити, щоб створіння було чимось «новим», що означає нову річ, котра не була включена в Нього перед тим, як створив її? Тоді, як ясно кожному, хто вивчає це, що не може бути чогось, що не було б включене в Нього, до цього ж схиляє нас і здоровий глузд. Бо не існує такого, хто давав би те, чого в нього немає.

Друге дослідження: якщо ж зможеш сказати, що з боку Його всемогутності певно те, що Він може створити суще з нічого, тобто нову річ, котрій немає існування в Ньому, постає питання: що це за «суще», про яке можна було б вирішити, що немає йому місця в Ньому, а воно дійсно нове.

Третє дослідження: про те, що сказали кабалісти, що душа людини є частиною Творця внизу, так що немає відмінності між Ним і душею, просто Він – «все», а душа – «частина». І порівняли це з каменем, вирубаним з гори, коли немає різниці між каменем і горою, просто це – «все», а це – «частина». І згідно з цим треба дослідити, припустимо, що камінь, котрий відокремлюється від гори, відділяється від неї за допомоги сокири, для цього готової, і нею відокремлюється «частина» від «усе». Але як уявити це щодо Нього (хай благословиться й звеличиться), щоб відділилася частина від Його «Ацмуто», сутності, вийшла б з Його сутності і стала б «частиною», відділеною від Нього, тобто душею так, щоб можна було б її збагнути лише як частину Його сутності?

3) Четверте дослідження: оскільки система «сітра ахра» (зворотної сторони) і кліпот є надзвичайно далекою від Його святості, так що годі й спробувати уявити таке віддалення, то як можна, щоб вони походили і дістали б існування від Його святості? Мало того, святість Його ще й підтримує їхнє існування.

П’яте дослідження: феномен воскресіння мертвих. Адже тіло є річчю настільки нікчемною, що відразу ж після свого народження воно присуджено до смерті й поховання. І мало того, в Зоар ще сказано, що поки тіло все не згниє, не зможе душа піднестися на своє місце в Ґан Еден, райському саду, поки є ще якісь рештки від нього. То якщо так, що то за потреба, щоб знову постало у воскресінні мертвих, і чи не зміг би Творець насолоджувати душі без нього? І ще дивніше те, що сказали кабалісти, що мертві мають постати до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: «Інший він», - а після цього вилікує їхні вади. І треба зрозуміти, чи хвилює Творця те, що скажуть «інший він»? Настільки, що заради цього Він знову створить вади, що в них, і буде змушений лікувати їх.

Шосте дослідження: про те, що сказали кабалісти, що людина є центром усієї дійсності, і всі вищі світи, і цей, матеріальний, світ, зі всім їхнім наповненням, створено лиш тільки ради неї (Зоар, Тазріа, 40). І зобов’язали людину вірити, що для неї створено світ (Сангедрін, 37:1), хоч на перший погляд важко повірити, що заради цієї маленької людини, вага якої не більше за волосину щодо значущості цього світу, а тим більше щодо цінності всіх вищих світів, котрим краю немає, їм і їхній величі, трудився Творець створити все це для неї. А також – навіщо самій людині все це?

4) Щоб урозуміти всі ці питання і дослідження, є лише один спосіб: подивитися в кінець дії, тобто на мету творіння, бо не можна зрозуміти будь-що посередині справи, а лише в кінці її. І також ясно, що немає такого, хто б діяв безцільно, бо лише того, хто несповна розуму, побачиш, що він діє без цілі.

І я знаю, що примудряються деякі з тих, що відкинули «тягар» Тори та заповідей, говорити, що Творець створив всю дійсність і залишив її напризволяще, бо через ницість цих створінь не личить Творцеві при Його величі наглядати за їхньою мізерною і ганебною поведінкою. Однак не з великого розуму говорять таке, бо не можна судити про ницість і нікчемність нашу, не вирішивши, що це ми зробили себе з усіма зіпсутими і ганебними сторонами нашої природи. Але коли ми вирішуємо, що Творець (хай благословиться) довершений в усій досконалості, Він є тим «ремісником», що створив і спланував наші тіла з усіма схильностями, добрими й ганебними, що в них, то авжеж з-під рук досконалого Майстра ніколи не вийде діяння мерзенне й зіпсуте, і кожна дія свідчить про характер дії. І чим завинив дефектний одяг, якщо якийсь недотепний кравець пошив його?

І дивись на зразок цього (в трактаті Тааніт, 20) випадок, коли йшов рабі Елазар до рабі Шимона, і зустрівся йому один чоловік, дуже потворний, сказав він: «До чого потворна та людина!» Сказав йому той: «Іди й скажи Майстрові, який зробив мене, до чого потворне те клі, що Ти створив».

Отже, ті, що примудряються сказати, що з причини ницості нашої і нікчемності не личить Йому наглядати за нами, і залишив Він нас, вони лише сповіщають про свою недоумкуватість, бо уяви собі, коли б зустрів ти якусь людину, яка спромоглась би створити створіння з самого початку, щоб вони мучились би та страждали всі дні свого життя, як ми, а крім того, закинула б їх кудись позад себе, не бажаючи навіть наглядати за ними, щоб аби трохи допомогти, як би ти зневажав і гудив би ту людину. І чи може спасти на думку таке про Того, хто Єдиний, мусить існувати (хай благословиться і звеличиться)?

5) І згідно з цим, здоровий глузд зобов’язує нас побачити протилежне тому, що бачиться поверхневому погляду, і дійти висновку, що ми насправді є створіннями найкращими і найвищими, нескінченно важливими, тобто дійсно гідними та відповідними Майстру, який створив нас, бо будь-яка вада наших тіл, яку ти хотів би обміркувати, то після всіх пояснень, котрі ти б собі винайшов, все вказує лише на Творця, який створив нас і всі наші характеристики. Адже ясно, що Він утворив нас, а не ми, і Він знав всі ті процеси, котрі відбуватимуться, походячи з усіх природних поганих наших властивостей і схильностей, що вкарбовані в нас. Але річ в тому, про що ми говорили, що треба нам подивитися в кінець справи. І тоді зможемо зрозуміти все. І є також приказка у людей: не показуй дурню половину роботи.

6) І вже вказували нам кабалісти («Древо життя», Ворота правил, розд.1), що створив Творець світ ні для чого іншого, як тільки аби насолодити створіння. І на це нам треба звернути увагу і всі думки, бо то є кінцеві намір і дія всього створення світу. Також треба вдивитися в те, що, оскільки задумом творіння було насолодити створіння, отже, є обов’язковим, що створив у душах надзвичайно велику міру бажання отримати те, що бажав їм дати. Адже величина будь-якої насолоди й задоволення виміряється величиною бажання отримати їх, так що чим більше бажання отримати - в тій же мірі й насолода більша, і що менше бажання її отримати - в тій же мірі зменшується й міра насолоди від отримання. Отже, сам задум творіння зобов’язує неодмінно створити в душах якомога більш надмірне бажання отримувати, що відповідає мірі великої насолоди, котрою Всемогутній задумав насолодити душі, бо велика насолода і велике бажання отримувати паралельні й дорівнюють одне одному.

7) Після того, як з’ясували це, ми вже наблизились до розуміння другого дослідження, до його кінцевого та повного сенсу. Ми досліджували, аби зрозуміти, що то за вид існування, про яке можна чітко вирішити, що воно не присутнє в Його сутності, не включене в неї так, щоб сказати, що це є новим створінням, «суще з нічого».

І тепер, коли ми дізналися напевно, що задум творіння, котрим є «насолодити створіння», створив, безсумнівно, міру бажання отримати від Творця всі ті приємність і благо, котрі задумав для них, то, певно, це бажання отримувати не було включене в Його сутність до того, як створив його в душах, бо від кого отримає? Отже, створив річ нову, котрої немає в Ньому. І разом з тим зрозуміло згідно з задумом творіння, що зовсім не потрібно було Йому створювати щось більше, ніж це бажання отримувати. Адже це нове створіння вже достатньо Творцеві, щоб реалізувати весь той задум творіння, котрим задумав дати нам насолоду, бо все наповнення, що в задумі творіння, тобто всі види благ, котрі задумав для нас, вони приходять прямо від Його сутності. І не треба Йому створювати їх наново, коли вони вже потрапляють, як «суще із сущого», у велике бажання отримувати, що в душах. Отже, стало нам, безперечно, ясно, що вся матерія, від початку до кінця, котра є в новому створінні, вона ніщо інше як «бажання отримувати».

8) І з цього ми також повністю зрозуміли думку кабалістів, яку навели в третьому дослідженні. Бо ми там дивувалися їм: як можна сказати про душі, що вони є частиною Творця внизу, дорівнюючи це до каменя, що відрубаний з гори, і немає між ними різниці, крім того, що це - «частина», а це – «ціле». І дивувалися ми: припустимо, камінь, відокремлений від гори, дійсно зробився частиною за допомоги сокири, котра для цього й існує, але щодо сутності Творця, як можна сказати таке? І як відділилися душі від Його сутності і вийшли з загальності Творця бути створіннями?

Але з того, що ми з’ясували, цей феномен робиться добре зрозумілим, бо так само як сокира розрубує і розділяє матеріальну річ надвоє, так і розбіжність властивостей розщеплює в духовному, розділяючи надвоє.

Наприклад, коли двоє людей люблять одне одного, ти скажеш, що вони злиті, як одне єство. І, відповідно, коли вони ненавидять одне одного, скажеш, що вони далекі одне від одного, як схід від заходу. І не йдеться тут про наближення або віддалення за відстанню, а мається на увазі тотожність властивостей. Тобто, коли вони подібні за властивостями один до одного, якщо один любить все, що любить його товариш, і ненавидить все, що його товариш ненавидить, і таке інше, виходить, що вони люблять один одного і злиті один з одним.

А якщо є між ними певна різниця у властивостях, тобто, коли один любить щось, не зважаючи, що його товариш це ненавидить, і таке інше, отже, в мірі цієї відмінності властивостей, вони далекі та ненависні один одному. І якщо, наприклад, вони мають протилежні властивості, тобто, все, що один любить, є ненависним іншому, і все, що цей ненавидить, інший на цьому кохається, отже, тоді вони далекі один від одного, як схід від заходу, тобто абсолютно далекі.

9) І ось ти знаходиш, що в духовному розбіжність властивостей діє так, як сокира, що розділяє матеріальні тіла, а міра віддалення відповідає мірі протилежності властивостей. І з цього зрозумій: оскільки в душі включено бажання отримувати задоволення, і ми переконались вище, що цієї властивості абсолютно не існує в Творцеві, бо від кого отримає? - то ця відмінність у властивостях, котру здобули душі, діє на відокремлення їх від Його сутності, як сокири, що відрубує камінь від гори, так що через цю різницю у властивостях вийшли душі із загальності Творця, і відділилися від Нього бути створіннями. А все те, що душі отримують від Його світла, це приходить «суще від сущого», від сутності Творця.

Коли так, виходить, щодо світла Творця, котре вони отримують в свої келім, тобто бажання отримувати, що немає ніякої різниці між ними і сутністю Творця, адже воно дістається їм «суще із сущого», прямо від Його сутності. І вся відмінність, що між душами і сутністю Його, лише в тому, що душі – це частина від Його сутності, тобто міра світла, котре отримали у своє клі, в бажання отримувати. І тоді воно вже частина, відділена від Вищого, оскільки є несомим у відмінності властивостей бажання отримувати. Адже ця відмінність у властивостях зробила (душу) частиною, і цією відмінністю вийшли з категорії «все» і зробилися категорією «частина». Отже, між ними немає нічого, крім того, що це – «все», а це – «частина», як камінь, відокремлений від гори. І вдивися якомога краще, бо неможливо довше говорити про такі високі речі.

10) І от відкрилася нам можливість зрозуміти четверте дослідження. Як може бути, що святість Творця дала існування системі нечистоти і кліпот при тому, що вони вкрай далекі від Його святості, і як може бути, що Він постачає їх і підтримує їхнє існування. Проте треба зрозуміти спочатку сутність нечистоти і кліпот:чим вона є.

І знай, що це велике бажання отримувати, котре, як ми говорили, є сутністю існування душ у плані їхнього єства як створіння. Завдяки йому вони готові отримати все наповнення, що є в задумі творіння, але воно не залишиться в душах у своїй формі, бо якби залишилося в них, були б вони вимушені зостатися назавжди відокремленими від Творця, адже відмінність їхніх властивостей відділяла б їх від Нього.

І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи і поділив їх на дві системи, як написано: «Це в протилежність цьому створив Всесильний»(2). І це – чотири світи АБЄА святості, і в протилежність їм - чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, і вилучив з них бажання отримувати для себе (як пояснено у «Вступі в науку кабала»), і дав його системі світів АБЄА нечистоти. І стали ті через це відокремленими від Творця і від усіх світів святості. Через це й звуться кліпот «мертвими», як сказано, «жертвоприношення мертвим», так само і грішники, які тягнуться за ними, як сказали кабалісти: «Грішники за життя свого звуться мертвими»(3), бо бажання отримувати, що вкарбовано в них, протилежне характеру святості Творця. Воно відділяє їх від Життя життів, і вони далекі від Нього (хай благословиться) абсолютно, бо в Нього немає й тіні отримання, а лиш тільки віддача, а в кліпот немає анітрішечки віддачі - лише отримання собі, виключно для свого задоволення, і немає протилежності властивостей більшої за це. А ти вже знаєш, що відстань у духовному починається щонайменшою розбіжністю властивостей і закінчується протилежністю властивостей, що є повним віддаленням остаточного рівня.

11) І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в котрому будуть існувати тіло й душа, а також час зіпсованості і час виправлення. Тіло, котре є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти, як сказано: «Диким ослям народжуватиметься людина»(4). І залишається підкореним цій системі до 13 років, і це є час зіпсованості. А завдяки заняттям заповідями від 13 років і далі, коли займається для того, щоб принести задоволення своєму Творцю, людина починає очищати своє бажання отримувати, вкарбоване в ній, і обертати його потроху на заради віддачі. І цим все більше притягує святу душу від задуму творіння, і та проходить через систему світів святості, і одягається в тіло, і це є часом виправлення.

І таким чином продовжує здобувати й осягати ступені святості від задуму творіння, що у світі Нескінченності. Аж поки вони допомагають людині обернути бажання отримувати для себе, котре в ній, щоб було все в категорії «отримує, щоб принести задоволення Творцю», а зовсім не для власної користі. І цим здобуває людина тотожність властивостей зі своїм Сотворителем, бо отримання заради віддачі вважається властивістю чистої віддачі. (Це як написано в трактаті Кідушін, 7: якщо чоловік (наречений) поважний, то коли дає вона (наречена, обручку), тоді він говорить (слова при одруженні): «Отже, ти присвячена», бо отримання, коли воно для того, щоб принести задоволення тому, хто дає, вважається повною віддачею і даванням (нареченій). І тоді здобуває людина повне злиття з Творцем, бо духовне злиття є нічим іншим, як тотожністю властивостей, (як сказали кабалісти: ”Як можна злитися з Ним? Лише злившись з Його властивостями”). І цим робиться людина гідною прийняти все благо, і приємність, і ніжність, що є в задумі творіння.

12) І ось вже достатньо з’ясована нами справа виправлення бажання отримувати, що вкарбована в душі з боку задуму творіння, бо підготував Творець для них дві системи, зазначені вище, одну протилежну іншій, через які проходять душі та поділяються на дві категорії: «тіло» та «душа», що одягаються одне в одне. І за допомоги Тори та заповідей зрештою робляться такими, що зможуть перетворювати форму бажання отримувати у форму бажання віддавати. І тоді зможуть прийняти все благо, що є в задумі творіння, і разом з цим заслуговують тривкого злиття з Творцем. Оскільки заслужили роботою в Торі та заповідях утотожнити свої властивості з Ним, що вважається остаточним виправленням.

І тоді через те, що вже не буде жодної потреби в нечистій «сітра ахра», вона зникне зі світу, «і буде поглинена смерть навіки»(5). А вся робота в Торі та заповідях, котра дана всьому загалові світу впродовж шести тисяч років існування світу, а також і кожній окремій людині протягом сімдесяти років її життя, вона лиш тільки для того, щоб привести їх до остаточного виправлення в згаданому утотожненні властивостей з Творцем.

Також добре з’ясовано питання виникнення і появи системи кліпот і нечистоти з Його святості, що було обов’язковим, аби нею створити тіла, котрі потім виправляться Торою та заповідями, бо якби не були б дані нам звідти тіла з їхнім зіпсованим системою нечистоти бажанням отримувати, то не з’явилося б у нас ніколи можливості виправити його, бо людина не виправляє те, чого в неї немає.

13) Проте поки що залишилось нам зрозуміти врешті-решт те, що оскільки бажання отримувати собі, воно настільки дефектне і зіпсоване, то як воно з’явилося й існувало в задумі творіння в Нескінченності, єдиності якої не можуть ні думка, ні слово пояснити? А справа в тому, що по-правді, відразу ж у задумі створити душі, думка Його довершила все, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І відразу ж виникли й почали існувати всі душі і всі світи, що мали бути створеними, сповнені всього добра та насолоди й ніжності, котрі задумав Він для них, у повній і остаточній довершеності, яку душі мають отримати в кінцевому виправленні. Тобто після того, як бажання отримувати, що в душах, вже дістане повністю все своє виправлення. І перетвориться, ставши чистою віддачею, в повній тотожності властивостей з Творцем. І це тому, що в Його довічності (хай благословиться) минуле, майбутнє й теперішнє функціонують разом, і майбутнє слугує Йому, як нині суще. І нестачі часу немає в Ньому.

І через це не було взагалі у світі Нескінченності феномену зіпсованого бажання отримувати в категорії роз’єднаності. А навпаки, та тотожність властивостей, що має розкрится в кінцевому виправленні, відразу ж з’являється в Його довічності. І про це сказали кабалісти (в «Піркей де-Рабі Еліезер»): «Перш, ніж було створено світ, були Він і ім’я Його одне, бо форма роз’єднання, що в бажанні отримувати, не розкривалася зовсім в існуванні душ, що з’явилися в задумі творіння, а були вони злиті з Ним в тотожності властивостей за принципом «Він і ім’я Його – є одне».

14) Отже, ти, безумовно, бачиш, що зазвичай існують три стани душі.

Стан перший – це їхнє існування в Нескінченності, в задумі творіння, коли вони вже мають там майбутню форму остаточного виправлення.

Стан другий - це їхнє існування у формі «шести тисяч років», коли вони поділені двома системами, зазначеними вище, на тіло та душу. І дана їм робота в Торі та заповідях, щоб перетворити бажання отримувати, що в них, і привести його до стану бажання приносити задоволення їхньому Творцеві, а зовсім не собі. І впродовж усього тривання цього стану не відбувається виправлення тіл, а лише душ. Тобто треба усунути із себе властивість будь-якого егоїстичного отримання, що є властивістю тіла, і залишитися з властивістю бажання тільки віддавати. І це є форма бажання, що в душах. І навіть душі праведників не зможуть насолоджуватися в Ґан Еден, райському саду, після їхньої смерті, аж поки повністю згниють їхні тіла в праху.

Стан третій – це стан остаточного виправлення душ після воскресіння мертвих, коли прийде повне виправлення також і для тіл, бо тоді перетворять також саме отримання, котре є властивістю тіла, щоб панувала над нею властивість чистої віддачі, і робляться гідними отримати собі все благо й насолоду, і приємність, що в задумі творіння. І разом з усім цим заслужать тривкого злиття на основі тотожності властивостей з Творцем, бо дістануть все це не з боку свого бажання отримати, а з боку бажання надати задоволення Творцеві, адже має Він втіху, коли отримують від Нього.

І задля стислості користуватимусь з цього моменту й далі назвами трьох цих станів, тобто: стан перший, стан другий і стан третій, а ти запам’ятай все, що пояснено тут про кожний з них.

15) А коли подивишся на ці три стани, знайдеш, що вони явно зумовлюють один одного, так що коли б можливо було, щоб скасувалось щось в одному, то анулювались би всі вони, бо, наприклад, якби не з’явився стан третій, котрий є перетворенням властивості отримання на властивість віддачі, тоді, безумовно, не зміг би з’явитися стан перший, що в Нескінченності. Адже повна досконалість вийшла в ньому саме тому, що має вона існувати в стані третьому, тому вже функціонує тут в Його одвічності, як «теперішнє». І вся досконалість, що фігурує в цьому стані, вона лише як скопійоване з того, що має з’явитися, в те, що вже існує в ньому. Але якби було можливо, щоб анулювалося майбутнє, то не було б існування «теперішньому». Адже стан третій зобов’язує існувати все в стані першому. І тим більше, при скасуванні будь-чого в стані другому, де відбувається вся робота, що в майбутньому закінчиться третім станом, робота зіпсуття й виправлення, підйом душ по ступеням. То як з’явиться стан третій? Отже, стан другий зумовлює стан третій.

Також і стан перший, що в Нескінченності, де вже існує вся досконалість, що в стані третьому. Він зобов’язує, безсумнівно, щоб було це зумовлено, тобто, щоб проявилися і стан другий, і стан третій. Точно в тій же досконалості, що там, нічим не меншій і нічим не більшій. Адже стан перший, він, безумовно, сам зобов’язує, щоб розвернулися дві протилежні системи в реальності стану другого, щоб уможливити через систему нечистоти існування тіла в зіпсованому бажанні отримувати. І тоді можна нам виправити його. А коли б не існувала система світів нечистоти, не мали б ми цього бажання отримувати, і не було б можливості виправити його і прийти до стану третього, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, нема чого й питати, чому заснувалася зі стану першого система нечистоти, бо навпаки, стан перший зобов’язує її появу та існування в стані другому.

16) І не треба через це ускладнювати питання, мовляв, коли так, то й вибір у нас забрано, оскільки ми вимушені вдосконалитися та неодмінно прийняти стан третій через те, що він вже існує в стані першому. Але справа в тому, що два шляхи уготовив нам Творець в стані другому, аби привести нас до стану третього. Перший шлях - виконанням Тори та заповідей так, як це пояснено вище. А другий шлях – це дорога страждань, коли страждання самі очищають тіло і примусять нас, зрештою, перетворити бажання отримувати, що в нас, і набути властивість бажання віддавати - і злитися з Творцем. Так, як сказали кабалісти (Сангедрін, 97:2): «Якщо повернетесь до виправлення, добре, а якщо ні, поставлю над вами царя, як Аман, і примусом він поверне вас до виправлення». І це те, що сказали кабалісти про написане – «в свій час прискорю»: «Якщо заслужили – прискорю, а якщо ні – в свій час»(6).

Пояснення: якщо заслуговуємо першим шляхом, що означає – виконанням Тори та заповідей, тоді ми прискорюємо наше виправлення і не потребуємо тяжких і гірких страждань, а також довгий час через всіх їх проходити, щоб повернули нас до виправлення примусом. А якщо ні - «у свій час», тобто тільки тоді, коли страждання довершать наше виправлення і прийде час нашого вимушеного виправлення. А в сукупності шляху страждань – також і покарання душ у пеклі.

Але так чи інакше, кінцеве виправлення, тобто стан третій, є зумовленим і вирішеним з боку стану першого. І весь наш вибір - лише між шляхом страждань і шляхом Тори та заповідей. Отже, достатньо з’ясовано, як три ці стани душ пов’язані один з одним, і абсолютно зумовлені один одним.

17) І з того, що пояснено, добре зрозуміле третє питання, яке ми підняли, що коли ми дивимося на себе, то знаходимо себе зіпсованими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-що інше. А коли ми дивимося на Майстра, який створив нас, то ми мали б бути на вищому ступені достоїнств, найбільш гідному слави, відповідних Майстрові, що створив нас, бо це в природі досконалого Майстра: що створіння його досконалі.

І зі сказаного добре зрозуміло, що те наше тіло, в усіх його проявах і надбаннях нікчемних, є зовсім не нашим справжнім тілом. Адже наше істинне тіло, тобто вічне, досконале всілякими видами довершеності, воно вже є, перебуває й існує в Нескінченності в категорії стану першого, де отримує свою досконалу форму від того, яким буде в стані третьому, тобто отримання у формі віддачі, що є тотожністю властивостей з Нескінченним, хай благословиться. І якщо дійсно наш стан перший сам зобов’язує, що дана нам буде в реальності стану другого кліпа цього нашого тіла, в його нікчемній і дефектній формі, тобто в бажанні отримувати лише собі, що є силою відокремлення від Нескінченності, щоб виправити його і уможливити нам отримати наше вічне тіло, повністю і дієво, в стані третьому, то нічого нам взагалі ремствувати на це, адже роботу нашу не можна уявити інакше, як тільки в цьому тілі, минущому й нікчемному, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, ми дійсно вже існуємо в тій мірі довершеності, що і гідна досконалому Майстрові і пасує Йому, який утворив нас також і в цьому нашому стані другому, бо тіло це нічим не принижує нас, адже воно йде до смерті та анулювання, і уготоване нам лише на термін часу, необхідного щоб анулювати його і здобути його вічну форму.

18) І разом з цим, улагоджується й питання п’яте, котре ми ставили: як може бути, щоб з Вічного походили діяння невічні, з обмеженим існуванням і нікчемні. Але з того, що з’ясовано, зрозуміло, що насправді ми вже стоїмо перед Ним, як належить Його одвічності, тобто створіннями вічними, в усій довершеності. І ця наша вічність зобов’язує, безумовно, до того, щоб кліпа тіла, котра дана нам лише для роботи, була минущою й нікчемною, бо якби залишалась навічно (хай нас омине!), тоді були б ми відокремлені від Життя життів назавжди. І ми вже говорили в пункті 13, що ця властивість нашого тіла, егоїстичне бажання отримувати, зовсім не існує в задумі вічного створіння, бо там ми постаємо в тій формі, що в стані третьому. Але вона обов’язкова для нас в реальності стану другого, щоб дати нам можливість виправити її. А про стан решти створінь світу, крім людини, навіть і питання немає, оскільки людина є центром усього створіння, як буде описано далі (в п.39). А всі решта створінь не мають ніякої власної цінності та рахунку, окрім тієї міри, якою вони корисні людині, щоб привести її до досконалості. І тому вони піднімаються та спускаються разом з нею, без жодного розрахунку щодо них самих.

19) А разом з цим пояснюється і питання четверте, де проблема для нас була в тому, що оскільки у звичаї доброго робити добро, то як з самого початку створив творіння, щоб вони мучились і страждали протягом усього свого життя? Бо, як сказано, всі ці страждання зумовлюються нашим станом першим, адже досконала вічність, що є в нас там, котру отримуємо зі стану третього, що має прийти, примушує нас іти або шляхом Тори, або шляхом страждань, прийти й дістатися до нашої вічності, що в стані третьому. А всі ці страждання стосуються лише кліпи нашого цього тіла, котра створена лиш тільки для смерті та поховання.

І це навчає нас, що бажання нашого тіла отримувати для себе, створене лиш для того, щоб усунути його і звести зі світу, і обернути його на бажання віддавати. А страждання, котрі ми терпимо, - це лише прояви, щоб розкрити нам нікчемність і шкідливість, що притаманні йому.

Отже, дивись і побачиш, що коли всі мешканці світу згодяться одностайно скасувати і звести зі світу своє бажання отримувати, і не буде в них іншого бажання, крім як віддавати своїм ближнім, тоді анулюються всі турботи і всі шкідники на землі, і кожен буде впевненим в здоровому і досконалому житті. Адже в кожного з нас буде великий світ, котрий турбуватиметься про нього і задовольнятимуть його запити.

Однак, коли в кожного є лиш тільки бажання отримувати для себе, то звідси й усі турботи, страждання, війни і нищення, від яких не маємо ми порятунку, і які послаблюють наші тіла різноманітними хворобами та муками. І ти бачиш, що всі ці страждання, що існують у нашому світі, є ніщо інше, як явища, запропоновані нам, аби спонукати нас анулювати злу кліпу нашого тіла, і набути досконалої форми бажання віддавати. І це те, що ми говорили, що шлях страждань сам здатний привести нас до бажаної форми. І знай, що заповіді між людиною та її ближнім передують заповідям, що між людиною і Творцем, бо віддача ближньому приводить її до віддачі Творцеві.

20) І після всього, що з’ясувалося, знайшло своє розв’язання питання перше, де ми з’ясовували, що є нашою сутністю? Бо вона така ж, як і сутність усіх елементів дійсності, і є не більше й не менше, ніж бажання отримувати (як сказано в п.7). Але не таке, яким постає перед нами зараз, в реальності стану другого, де воно є бажанням отримувати лише для себе. А таке, як постає й існує в стані першому, в Нескінченності, тобто у формі вічній, котрою є бажання отримувати ради того, щоб надати задоволення Творцю (як сказано в п.13).

І попри те, що ми ще не дійшли фактично до стану третього, і поки що бракує нам часу, все ж це ніяк не шкодить головному в нашій сутності. Оскільки наш стан третій обов’язково прийде для нас, цьому є певність з боку стану першого, тому «кожний, хто має стягнути борг, неначе вже отримав гроші». А те, що «бракує часу», вважається недоліком лише там, де є якийсь сумнів, чи довершиться вчасно те, що має бути довершено. А оскільки немає в нас жодного сумніву щодо цього, отже, для нас це означає, ніби ми вже досягли стану третього. І це тіло в його гидкій формі, що дано нам тепер, і воно також не ушкоджує нашу сутність через те, що йому і всім його надбанням належить повністю анулюватися разом зі всією системою нечистоти, котра є їхнім джерелом. А все, чому належить згоріти, вже неначе згоріло, і вважається, ніби ніколи й не існувало. Проте душа, що одягнена в те тіло, сутністю якої є також лише бажання, але бажання віддавати, і приходить вона до нас з системи чотирьох світів АБЄА святості. Вона існує вічно, бо ця форма, бажання віддавати, тотожне за властивостями з Життям життів, і ні в якому разі не є минущою. І завершимо це питання далі, починаючи з пункту 32.

21) І не слідуй за думкою філософів, котрі говорять, що головне в сутності душі - це «матерія розуму», і з’являється вона лише в силу розумінь, яких набуває, бо від них вона зростає, і вони є всім її існуванням. А те, наскільки вона залишається після смерті тіла, повністю залежить від міри розумінь і знань, що отримала. Так що, коли немає в неї розуміння, то немає й основи для продовження існування. І це не є думкою Тори, і ніяк не може бути прийнято. Та й кожна жива істота, котра пробувала колись набути розуму, знає і відчуває, що розум є придбанням, а не сутністю його господаря. А, як пояснено, весь матеріал створіння, як матерія духовних сутностей, так і матерія сутностей матеріальних, є не більше й не менше, ніж бажання отримувати. (І незважаючи на те, що ми говорили, що душа вона вся є бажанням віддачі, це лише в силу виправлень від облачення у відбите світло, котре вона отримує від вищих світів, звідки приходить до нас, і питання цього облачення пояснено ретельно у «Вступі до науки кабала». А головне в сутності душі є також бажання отримувати).

А все, що дано нам розпізнати та розрізнити між різними об’єктами, через це розпізнається лише як бажання, бо бажання в усьому, що існує, народжує для людини потреби, а потреби породжують їй думки і розуміння в такій мірі, щоб здобути те, що вимагають його потреби, котрі зобов’язує вимагати бажання отримувати. І як бажання людей різні в усіх, так і потреби, й думки, і розуміння їхні різні в усіх. Наприклад ті, в кого бажання отримувати обмежене лише тваринними пристрастями, і думки, й розуміння потрібні їм, аби тільки задовольнити це бажання в усій його тваринній повноті. І хоча користуються вони розумом і знанням, як люди, все ж «досить рабу бути, як господар його», тому й розум цей – тваринний, оскільки він підкорений тваринному бажанню й обслуговує його.

А ті, у кого бажання отримувати посилюється головним чином в людських пристрастях, таких, як шанолюбство і влада над іншими, чого не існує в тваринному світі, отже, головне в їхніх потребах, думках і розуміннях - лише аби задовольнити це їхнє бажання якомога повніше. А ті, у кого їхнє бажання отримувати посилюється головним чином до отримання знань, то головне в їхніх потребах, і думках, і розуміннях – задовольнити це їхнє бажання в повній мірі.

22) І ці три види бажань існують переважно у всього роду людського, проте перемішуються в кожного в різних пропорціях, і звідси походять усі відмінності між людьми. А з матеріальних властивостей робимо висновок також щодо властивостей духовних об’єктів відповідно до їхньої духовної цінності.

23) Так що також і в душах людей духовних, у яких через одягнення у відбите світло, котре отримують від вищих світів, звідки самі приходять, немає нічого, крім бажання принести задоволення Творцю. І це бажання є сутністю та єством душі, як зазначено вище. І виходить, що після того, як одягається в тіло людини, вона народжує в ньому потреби, думки та розуміння задовольнити в повній мірі її бажання віддавати, тобто надавати насолоду Творцю відповідно до міри її бажання.

24) І оскільки єство і сутність тіла є лише бажання отримувати для себе, і всі його удачі та здобутки є наповненнями цього зіпсованого бажання отримувати, котре з самого початку створене лише, щоб знищити його й усунути зі світу, аби прийти в остаточному виправленні до досконалого стану третього, тому воно смертне, минуще і нікчемне, воно й усі його набутки разом з ним, як тінь швидкоплинна, що не залишає по собі нічого. А оскільки єство та сутність душі є лише бажанням віддавати, і всі її удачі та здобутки є наповненням цього бажання віддавати, котре вже існує й постає у вічному стані другому, а також у стані третьому, що має прийти, тому вона зовсім не є смертною та минущою, а вона і разом з нею всі її здобутки є вічними, що живуть та існують вічно. І зникнення тіла в час його смерті не впливає на неї ніяк, а навпаки, зникнення властивості зіпсованого тіла дуже зміцнює її, і зможе вона тоді піднестися у височінь, в Ґан Еден.

І добре з’ясувалося, що продовження існування душі зовсім не залежить від знань, котрі вона набула, як це говорять філософи. А її вічність – вона в сутності її єства, тобто в бажанні віддавати, котре є її єством. І зміст знань, що здобула – це її винагорода, а не її сутність.

25) І звідси витікає остаточний результат п’ятого дослідження, де ми запитували: оскільки тіло є зіпсованим настільки, що душа не може існувати в повній своїй чистоті, аж поки тіло не згниє в праху, то коли так, чому воно знову постає у воскресінні мертвих? А також те, що сказали кабалісти, що в майбутньому мертві постануть до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: інший він (Зоар, Емор, 17).

І цю справу урозумій добре з задуму самого творіння, тобто зі стану першого, бо сказали ми, що оскільки задумом було насолодити створіння, то є неодмінним, що, певно, створив бажання отримувати надзвичайно великим і надмірним, аби отримало все те велике благо, що в задумі творіння, бо велика насолода і велике бажання отримувати - паралельні й дорівнюють одне одному. І сказали ми там, що це велике бажання отримувати – воно й є вся та нова матерія, котру Він створив, через те, що не потрібно нічого більш за це, аби реалізувати задум творіння. І тому, що природа досконалого Майстра - не робити нічого зайвого, як говорить про це в «Пісні єдності»: «В усій Своїй роботі Ти нічого не забув, не зменшив і не додав зайвого».

Також сказали ми там, що це надмірне бажання отримувати віднято повністю від системи святості й передано системі світів нечистоти, з котрої й походить існування тіл і їхнього забезпечення, і всіх їхніх набутків у цьому світі. Аж поки людина досягає віку 13 років, коли заняттями в Торі починає осягати душу святості, і тоді живиться від системи світів святості відповідно до величі душі святості, котру здобула.

Також сказали ми вище, що протягом шести тисяч років, даних нам для роботи в Торі та заповідях, ніякі виправлення не даються від цього тілу, тобто надмірному бажанню отримувати, що в ньому. А всі виправлення, що з’являються від цієї роботи, отримує лише душа, котра підноситься завдяки їм до високих ступенів святості й чистоти, що означає лише збільшення бажання віддачі, що приходить з душею. І через це призначення тіла – вмерти, і бути похованим, і згнити, бо не отримало для себе жодного виправлення. Дійсно, неможливо, щоб залишалося так, бо врешті-решт, коли пропаде зі світу надмірне бажання отримувати, не реалізується (хай нас омине!) задум творіння, то не будуть отримані всі великі насолоди, котрими Творець задумав насолодити Свої створіння. Адже велике бажання отримувати і велика насолода паралельні й дорівнюють одне одному. І в тій мірі, у який зменшується бажання отримувати, то в тій же мірі зменшуються насолода і задоволення від отримання.

26) Ми вже говорили, що стан перший, безсумнівно, зумовлює стан третій, котрий постає в тій самій повній мірі, що в задумі творіння, в стані першому, без браку будь-чого. І згідно з цим стан перший зумовлює воскресіння мертвих тіл. Тобто їхнє надмірне бажання отримувати, що вже минуло, зникло і згнило в реальності стану другого, зобов’язане постати знову до життя, в усій величині своєї надмірності без жодних обмежень, тобто з усіма вадами, що в нього були.

І тоді починається робота знову, щоб перетворити це надмірне бажання отримувати, щоб було в тій же мірі, лише у віддачі. І тоді ми виграємо подвійно: а) тим, що є в нас можливість отримати все добро, і приємність, і ніжність, що в задумі творіння, з тієї причини, що є вже в нас тіло з дуже великим бажанням отримувати в собі, що дорівнює всім тим насолодам; б) через те, що буде наше отримання лише в мірі надання задоволення Творцю, то таке отримання вважається повною віддачею (як зазначено вище, в п.11). І прийшли ми також до тотожності властивостей, що є злиттям. І це – наша форма в стані третьому. Отже, стан перший неодмінно зумовлює воскресіння мертвих.

27) Дійсно, воскресіння мертвих може статися лише ближче до остаточного виправлення, тобто наприкінці стану другого, бо після того, як заслужили ми усунення нашого надмірного бажання отримувати і дістали бажання віддачі, і після того, як заслужили нашою роботою в скасуванні цього бажання отримувати всі ті чудові ступені душі, що звуться нефеш, руах, нешама, хайя, єхіда, тоді ми доходимо до найбільшої досконалості, так що можна вже знову оживляти тіло в усьому його надмірному бажанні отримувати. І ми вже більше не ушкоджуємося від нього, від того, що воно віддаляє нас від святості, а навпаки, ми перемагаємо його і надаємо йому форму віддачі.

І насправді так ведеться щодо кожної поганої особистої властивості, котру ми бажаємо усунути в собі. Спочатку ми повинні видалити її зовсім, до останнього, щоб не залишилося від неї нічого, а потім можна знову прийняти її і скеровувати «середнім шляхом». А поки не видалили ми всю її з нас, абсолютно неможливо скерувати її бажаним способом «посередині».

28) І це те, що сказали кабалісти, що в майбутньому оживуть мертві зі своїми вадами, а потім вилікуються. Тобто, що спочатку встає у воскресінні те тіло, котрим є надмірне бажання отримувати без жодних обмежень, тобто таке, яким зросло під впливом системи світів нечистоти, перед тим, як заслужили трохи очистити його Торою та заповідями. Що означає – в усіх його вадах. І тоді ми починаємо нову роботу: ввести все це надмірне бажання отримувати у форму віддачі. І тоді воно одужує, бо тепер досягає також тотожності властивостей. А про сенс цього сказано: «Щоб не сказали - інший він». Означає це, щоб не сказали про нього, що воно не в тому стані, у якому було в задумі творіння, адже там існувало це надмірне бажання отримувати, бувши спрямованим на отримання всього блага, що в задумі творіння. Лише поки що віддане в кліпот і надане для виправлення. Але врешті-решт, не можна, щоб було друге тіло, бо якщо буде в трошки меншій мірі, то це вже неначе повністю інше і не гідне всього того блага, що в намірі творіння, яке вже отримав там, в стані першому. І зрозумій це добре.

29) І з усього, що з’ясувалося, відкривається нам можливість відповісти на друге питання: яка наша роль у довгому ланцюжку дійсності, у котрій ми є маленькими ланками протягом днів нашого короткого життя? І знай, що наша робота впродовж сімдесяти цих років поділяється на чотири частини:

Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи чотирьох світів АБЄА нечистоти. Бо якщо не буде в нас цього дефектного бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити, бо немає такого, хто виправляв би те, чого в нього немає. І згідно з цим недостатньо тієї міри бажання отримувати, що вкарбована в тіло з від його народження на світ, а повинно ще, крім цього, побути вмістищем для нечистих кліпот не менше 13 років. Тобто, щоб кліпот панували б над ним, і давали б йому свої світла, бо їхні світла все далі збільшують його бажання отримувати, бо наповнення, котрі кліпот забезпечують бажанню отримувати, даються лише для того, щоб розширювати вимоги бажання отримувати.

Наприклад, коли народжується, немає в нього більшого прагнення, ніж отримати, скажімо, сто, і не більше, але коли «сітра ахра» наповнює йому ці «сто», відразу розширюється бажання отримувати, і вже бажає двісті. А потім, коли дає йому «сітра ахра» наповнення на двісті, відразу розширюється бажання, і хоче чотириста. І якщо не зміцнюється за допомоги Тори та заповідей, варто очистити бажання отримувати і обернути його на віддачу. Отже, бажання отримувати продовжує розширюватись впродовж усього його життя так, що вмирає людина – і немає в неї й половини того, чого жадала. І це визначається так, що людина перебуває під владою «сітри ахри» і кліпот, функція котрих – розширити і збільшити її бажання отримати і зробити його надмірним, без будь-яких обмежень. Тобто, щоб надати людині весь той матеріал, з яким вона повинна працювати і виправити його.

30) Частина друга – це від 13 років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, котра є «ахораїм» - зворотною стороною святої душі, одягненої в бажання отримувати з часу народження людини. Проте, не починає прокидатися раніше, ніж через 13 років (з причини, описаної вище). І тоді вона починає входити під владу системи світів святості, тобто в тій мірі, у котрій займається Торою та заповідями. І головна функція в той час - це досягти і збільшити духовне бажання отримувати, бо від часу народження є в людини бажання отримувати лише до матеріального, і тому, незважаючи на те, що досяг надмірного бажання отримувати ще до 13 років, це ще не вершина величі бажання отримувати, а головна велич бажання отримувати формується лише в духовному.

Адже, наприклад, до 13 років прагнуло бажання людини отримувати поглинути все багатство та славу, що в цьому матеріальному світі, при тому, що відомо кожному, що сам цей світ не вічний, існує для кожного, як тінь перебіжна: промайне й немає. Однак коли досягне надмірного духовного бажання отримувати, тоді бажає людина поглинути ради свого задоволення все благо та багатства, що у вічному майбутньому світі, що для неї є здобутком вічним і назавжди. Отже, головне в надмірному бажанні отримувати довершується лише бажанням отримати духовне.

31) І це те, що наведено в «Тікуней Зоар» про написане, що «Є у п’явки дві дочки, - Гав, Гав»(7), де «п’явка» означає пекло, а грішники, що потрапили в це пекло, волають, як собака: «гав, гав» (івр. «дай, дай»), тобто дай нам багатство цього світу, дай нам багатство світу прийдешнього. І разом з тим цей рівень незрівнянно вищий за перший, бо крім того, що досягла людина справжню міру величі бажання отримувати, і даний їй для роботи весь повністю матеріал, котрий вона потребує, але це ще й рівень, що приводить її до лішма, як сказали кабалісти (Псахім, 50:2): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма».

І тому визначається цей ступінь, котрий з’являється після 13 років, як категорія святості. І це як «свята служниця», котра служить своїй пані. Тобто – свята Шхіна. І ця служниця приводить людину до лішма, і заслуговує вона, що перебуває на ній Шхіна. Дійсно, людина має вдатися до всіх засобів, гідних привести її до лішма, бо коли не докладе в цьому зусиль, і не прийде до лішма, тоді падає в пастку до «нечистої служниці», котра протилежна святій служниці, і її справа – заплутати людину, щоб ло лішма не привело б її до лішма. І про неї сказано: «служниця - спадкоємиця своєї пані» (Мішлей, 30). Бо не дасть людині наблизитися до «пані», котра є святою Шхіною.

А останній ступінь у цьому розподілі той, що полюбить Творця з великою пристрастю подібно до того, хто жадає насолод, закохується в матеріальну привабу, так що вона в нього завжди перед очима, день і ніч. І так, як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати». І тоді сказано про нього: «Древом життя є бажання, що сповнилося» (Мішлей, 13:12). Бо п’ять ступенів душі - це сутність Древа життя, тривалість котрого – п’ятсот років, де кожний ступінь містить сто, бо приводить його прийняти всі ці п’ять ступенів НАРАНХАЙ, що пояснюється в частині третій.

32) Частина третя - це робота в Торі та заповідях лішма, тобто заради віддачі, а не щоб отримати винагороду. Ця робота очищає егоїстичне бажання, що в людині, і обертає його на бажання віддавати, коли в міру очищення бажання отримувати робиться гідним і готовим отримати п’ять частин душі, названих НАРАНХАЙ. Вони існують у бажанні віддавати і не змогли б одягтися в тіло, поки панує в ньому бажання отримувати, бо воно і нефеш зворотні чи навіть протилежні один одному за властивостями, адже «одягнення» і тотожність властивостей ідуть поряд. І в час, коли заслужить людина, щоб бути вся з бажанням віддавати, а для себе нічого, виходить, що заслуговує тотожністю властивостей на свої вищі НАРАНХАЙ, (котрі притягуються від свого джерела в Нескінченності зі стану першого через АБЄА святості), і відразу прилинають до тіла і одягаються в нього, ступінь за ступенем.

Частина четверта - це робота, що існує після воскресіння мертвих, тобто коли бажання отримувати після того, що вже зникло зовсім через смерть і поховання, постає знову до життя в надмірному і найгіршому бажанні отримувати, як це сказано: «В майбутньому мертві оживуть зі своїми вадами». І тоді перетворюють його на отримання заради віддачі. Проте є окремі видатні люди, яким ця робота дана також при їхньому житті в цьому світі.

33) А тепер залишилося нам з’ясувати шосте дослідження - те, що сказали кабалісти, що всі світи, вищі й нижні, створено лиш тільки для людини. На перший погляд дуже дивно, що для маленької людини, котра навіть не дорівнює тонкій волосині в порівнянні з тією дійсністю, що перед нами в цьому світі, а тим більше щодо вищих духовних світів, буде Творець клопотатися, створюючи все це для неї. І ще дивніше: навіщо людині всі ці світи духовні, грандіозні та численні. Тож треба тобі знати, що все задоволення нашого Сотворителя, насолоджувати Свої створіння, в тій мірі, в якій створіння відчують Його, що Він – Той, Хто впливає на них, Він – Той, Хто насолоджує їх. Саме тоді Він дуже втішається ними, як батько, що втішається улюбленим сином в тій мірі, у якій син відчуває та визнає величчя і піднесеність свого батька. І батько показує йому всі свої скарби, що приготував для нього. Як говорить писання (Ірміягу, 31): «Чи не дорогий Мені син Ефраїм, чи він не дитя, яким втішаюся, бо як заговорю Я про нього, довго ще згадуватиму, через це хвилюється нутро Моє про нього, змилуюсь Я над ним, - сказав Творець». Отже, подивися добре в написане тут - і зможеш усвідомити і пізнати велику втіху Творця від тих досконалих, що удостоїлися відчути Його, і пізнати Його велич на всіх тих шляхах, що уготовив для них. Аж поки не дійде з ними до взаємин батька і його ненаглядного сина, як батько з сином, яким утішається, і т.ін. – як все пояснене в писанні для тих, хто осягає. І не треба продовжувати про це, бо досить нам знати, що для задоволення і для утіх з тими, досконалими, було варто Йому створити всі світи, вищі та нижні разом, як буде пояснено далі.

34) А для того, щоб підготувати Свої створіння, щоб змогли дістатися до згаданої високого і піднесеного рівня, забажав Творець налаштувати це у вигляді чотирьох ступенів, що розвиваються один від одного і звуться неживе, рослинне, тваринне, людське (досл. «мовець»). І вони, по-правді, є чотирма стадіями бажання отримувати, і кожний з вищих світів поділяється на них, бо незважаючи на те, що головне бажання – в четвертій стадії бажання отримувати, але неможливо, щоб розкрилася четверта стадія в одну мить, а лиш тільки завдяки трьом стадіям, що їй передують. І вона з’являється і розвивається в них - і ними потроху, аж поки довершиться в усій тій формі, що в четвертій стадії. Як пояснено в ТЕС, част.1, п.50.

35) Отже, перша категорія бажання отримувати, що зветься нежива і котра є початком появи бажання отримувати в цьому матеріальному світі - в ній немає більшого, ніж сила загального руху для кожного з видів неживого, але в його деталях не видно жодного руху, бо бажання отримувати породжує потреби, а потреби породжують рухи, достатні, щоб досягти необхідне. А оскільки бажання отримувати, воно тут в малій мірі, тому панує лише в загальному, водночас, і влади його не видно в елементах.

36) До неживого долучається рослинне, котре є другою стадією бажання отримувати, міра якого вже більша за міру неживого, а бажання отримувати, що в ньому, панує в кожній з усіх його частин. Тобто в кожній з частин є її особистий рух, що розповсюджується в довжину і вшир. І рухається в бік, де світить сонце, а також в них помітно, що вони їдять і п’ють, і виводять відходи, кожний з елементів. І разом з цим ще немає в них вільного особистого відчуття в кожного.

37) У додаток до нього – вид тваринний, котрий є третьою стадією бажання отримувати, і міра його тут довершилася вже набагато. Це бажання отримувати вже породжує в кожному своєму елементі вільне особисте відчуття, що є власним, особливим життям кожного елемента, характером своїм відмінного від іншого. Проте поки що немає в них відчуття ближнього, і тому немає в них ніякої підготовки до того, щоб горювати від горя ближнього, або радіти радістю ближнього, і таке інше.

38) Додатковий до всіх них – людський вид, котрий є четвертою стадією бажання отримувати, котре тут вже в кінцевій, довершеній мірі. Адже бажання отримувати його вже приводить в дію в ньому також і відчуття ближнього. І якщо захочеш дізнатися точно, яка відмінність між третьою стадією бажання отримувати, що в тваринному виді, і між четвертою стадією бажання отримувати, що в людському виді, скажу тобі, що вона – як цінність одного створіння, в певній дійсності порівняно з усією дійсністю. Бажання отримувати, що в тваринному виді, позбавлене відчуття ближнього, не зможе породити відчуття нестачі та потреби, більші за ту міру, котра належить лиш тільки певному створінню. Але людина, в якої є також відчуття ближнього, відчуває нестачу від усього, що є у ближнього, і сповнюєтья заздрістю здобути собі все, що є у ближнього. І якщо є в неї сто – хоче двісті, і таким чином її відчуття нестачі та потреби все примножуються, аж поки людина бажає поглинути все суще, що існує у світі.

39) І після того, як з’ясувалося, що вся кінцева мета, бажана Творцеві від усього створіння, котре створив, є насолодити створіння, щоб пізнали Його істинність і велич і отримали б від Нього все благо і приємність, котрі уготовив для них. А в мірі, поясненій в написаному: «Чи не дорогий Мені син Ефраїм, чи він не дитя, яким втішаюся…», - ти бачиш ясно, що мета ця не належить неживим об’єктам і великим кулям, як земна, як місяць і сонце, хай там якими б не були їхні розміри та їхнє світіння. І не рослинному виду, і не виду тваринному, адже позбавлені вони відчуття ближнього, навіть свого виду, подібних їм. Тож як може належати їм відчуття Творця і Його блага? Лише один людський вид, після того, як є вже в них підготовка відчуття ближнього щодо осіб свого виду, подібних їм, ось після роботи в Торі та заповідях, що перетворюють їхнє бажання отримувати на бажання віддачі, і приходять до тотожності властивостей з Творцем. І тоді здобувають всі ступені, котрі уготовані їм у вищих світах, що звуться НАРАНХАЙ, бо цим робляться готовими сприйняти мету, що в задумі творіння. Отже, кінцевий намір творіння всіх світів був виключно для людини.

40) І знаю я, що ця річ ніяк не сприймається деякими філософами, і вони не можуть погодитися, що людина, ница й нікчемна в їхніх очах, буде центром усього створіння - великого й піднесеного. Але вони подібні тому хробаку, що народився в редьці, і він живе там, і думає, що весь світ Творця є настільки гірким, і настільки темним, і настільки малим, як та редька, в котрій він народився. Але в момент, коли пробиває кліпу, шкірку редьки, і кидає погляд на те, що зовні, він дивується й каже: «Я думав, що весь світ, він – як та редька, у котрій я народився, а зараз я бачу перед собою світ, великий, світлий, значний і на диво гарний!»

Так ті, котрі занурені в кліпу свого бажання отримувати, в котрій народилися, і не спробували прийняти особливі приправи, котрими є Тора та практичні заповіді, здатні пробити цю міцну кліпу, і перетворити її на бажання принести задоволення Творцю, напевно, вони змушені прийти до рішення про свою нікчемність і порожність, якими вони є насправді. І їм і на думку не спаде, що вся ця величезна дійсність створена саме для них. Дійсно, якби займалися Торою та заповідями, щоб принести задоволення Творцю, в усій належній чистоті, і взялись би пробити кліпу бажання отримувати, в котрій народилися, і прийняли б бажання віддавати, то чи не розплющились би відразу їхні очі, щоб побачити й осягнути себе і всі ступені мудрості, розуміння і ясного знання, бажані та приємні до скону душі, що уготовані їм в духовних світах? І тоді сказали б вони собі те, що говорили кабалісти: «Добрий гість, що він говорить? – все, чим клопотався Господар, клопотався лише для мене»(8).

41) Але поки що залишилося прояснити, врешті-решт, навіщо людині всі ці вищі світи, котрі створив Творець для неї, і яка людині є потреба в них?

А треба тобі знати, що дійсність усіх світів поділяється зазвичай на п’ять світів. І звуться вони: 1) Адам Кадмон (АК), 2) Ацилут, 3) Брія, 4) Єцира, 5) Асія. Проте в кожного з них є нескінченна кількість деталей. І вони також є категорією п’яти сфірот, КАХАБ ТУМ. Бо світ Адам Кадмон - це кетер, а світ Ацилут - це хохма, а світ Брія - це біна, а світ Єцира - це тіферет, а світ Асія - це малхут. А світла, зодягнені в ці п’ять світів звуться ЙХНРН, де світло єхіда світить у світі Адам Кадмон. А світло хайя – у світі Ацилут. А світло нешама – у світі Брія. А світло руах – у світі Єцира. А світло нефеш – у світі Асія. І всі ці світи, а також все, що в них, включається в святе ім’я «юд-гей-вав-гей» і кінчик літери «юд». Бо перший світ, котрим є АК, ми його не сприймаємо, і тому означений він лише кінчиком літери «юд» цього імені, і тому ми не говоримо про нього, і згадуємо завжди лише 4 світи АБЄА. А літера юд – це світ Ацилут, і «гей» - світ Брія, «вав» - світ Єцира, «гей» нижня – це світ Асія.

42) Отже, пояснені п’ять світів, котрі включають усю духовну реальність, що походить від Нескінченності (хай благословиться) аж до цього світу. У дійсності вони включені один в одного, і є в кожному з них сукупність п’яти світів. П’ять сфірот КАХАБ ТУМ, у яких одягнені п’ять світів НАРАНХАЙ, котрі відповідають п’яти світам.

А крім п’яти сфірот КАХАБ ТУМ, що в кожному зі світів, є також категорії духовних «неживого-рослинного-тваринного-людського». І в них душа людини є категорією «людина», а категорії «тварина» - це ангели, що в тому світі, а категорії «рослинного» звуться іменем «одяг», а категорії «неживого» називаються там «палацами». І визначаються вони як такі, що одягаються одна на одну. Бо ця категорія - стадія «людське», котра є душами людей, одягається на п’ять сфірот КАХАБ ТУМ, котрі є частиною Творця, в тому світі. А об’єкти стадії «тваринне», котрі є ангелами, одягаються на душі, а об’єкти «рослинного», котрі є «одягом», одягаються на «ангелів», а об’єкти стадії «неживе», котрі є «палацами», оточують всіх їх. І феномен цього одягання оцінюється так, що вони слугують одне одному і розвиваються одне від одного, як ми з’ясували, це також щодо матеріальних «дацхам» (неживе-рослинне-тваринне-людське) в нашому світі.

Як ми говорили, там три стадії: неживе, рослинне й тваринне - з’явилися не для себе, а лише, щоб змогла четверта стадія розвиватися й підніматися завдяки їм, і це – рід людський. І тому їхня функція – лише служити людині і бути їй корисною. Так це в усіх духовних світах, де три стадії в них: неживе, рослинне, тваринне - з’явилися там лише, щоб служити стадії «людина», а вона є душею людини. Тому визначається, що всі вони одягаються на душу людини. Що означає – для її користі.

43) І ось людина, коли народжується, відразу має святу душу. І не сама «нефеш», а категорія зворотної сторони нефеш, що означає останній ступінь в ній, що зветься через свою малість точкою. І вона одягнена в серце людини, тобто в її бажання отримувати, котре проявляється головним чином у серці людини.

І знай це правило, що все, що діє в загальній дійсності, діє в кожному зі світів, і навіть у маленькій частині, яку тільки можна виділити, як те, що існує в тому світі. Так, наприклад, є п’ять світів в усій дійсності, котрі є п’ятьма сфірот КАХАБ ТУМ, що в кожному зі світів. А також є п’ять сфірот у кожній малій частині в тому світі.

Отже, як ми сказали, цей світ поділяється на «дацхам», і вони відповідають чотирьом сфірот ХУБ ТУМ. Бо неживе відповідає малхут, а рослинне відповідає тіферет, а тваринне – біні, а людське відповідає хохмі, а корінь їх усіх відповідає кетеру. І як сказано, навіть мала деталь у кожному з видів у «дацхам», є в ній також чотири категорії «дацхам». Так що навіть в одному елементі в роді людському, тобто навіть в одній людині, є в ній також «дацхам», і вони – чотири частини бажання отримувати, що в ній, і в них одягнута точка від святої душі.

44) Але до 13 років точка в серці ніяк не може проявитися. А після 13 років, коли почне займатися Торою та заповідями, ба навіть без жодного наміру, тобто без любові та страху, як то належить служителю Царя, і навіть ло лішма, починає точка в серці зростати і проявляти свою діяльність. Бо заповіді не потребують наміру, і навіть дії без наміру здатні очистити його бажання отримувати. Але лиш тільки в мірі першого її рівня, що зветься неживим. І в тій мірі, що очищує частину неживого в бажанні отримувати, в цій мірі він починає розбудовувати 613 органів точки в серці, котра є неживим у святій душі.

А коли довершуєтья всіма 613 заповідями, дієво, довершуються цим всі 613 органів точки в серці, котра є неживим у святій душі, коли 248 духовних органів утворюються виконанням 248 наказових заповідей, а 365 духовних ґідін, «жил», утворюються виконанням 365 заборонних заповідей. Так що робиться повним парцуфом святої душі, і тоді душа, нефеш, піднімається і облачає сфіру малхут, що в духовному світі Асія. І всі елементи духовних неживого, рослинного і тваринного, котрі в тому світі, що відповідають тій сфірі малхут світу Асія, служать і допомогають парцуфу нефеш людини, що піднявся туди, тобто в мірі, у якій душа осягає їх. І ці осягнення робляться для неї духовною їжею, що дає їй силу множитися і збільшуватися, аж поки зможе притягнути світло сфіри малхут світу Асія в усій бажаній досконалості, і світити в тілі людини. А те повне світло допомагає людині додавати зусилля в Торі та заповідях і прийняти решту категорій.

І як ми говорили, що негайно, разом з народженням тіла людини, народжується і одягається в нього точка світла нефеш, так і тут, коли народжується в неї парцуф нефеш святості, народжується разом з ним також і точка вищого за неї ступеня, тобто остання категорія світла руах світу Асія, що одягається всередину парцуфа нефеш - і так це на всіх ступенях. А в кожного ступеня, що народився, з’являється відразу остання стадія більш вищого ступеня. І це весь зв’язок між вищим і нижнім до верхівки ступенів. А завдяки цій точці, котра є в ньому від вищого, він робиться здатним піднятися на вищий ступінь. І тут вже нічого додати.

45) І це світло нефеш зветься світлом «неживої святості» світу Асія. І воно спрямоване на очищення частини неживого в бажанні отримувати, що в тілі людини. Таким чином, дія його світіння в духовному подібна стадії неживого в матеріальному, як пояснено вище. Адже він не має окремого руху у своїх частинах, а має лише загальний рух, що охоплює всі елементи порівну. Так і світло парцуфа нефеш світу Асія, незважаючи на те, що є в ньому 613 органів, котрі є 613 видів зміни форми в отриманні світла, все ж не розрізняються в ньому ці відмінності, а тільки загальне світло, дія котрого обіймає всіх однаково, без визначення деталей, що в ньому.

46) І знай, що незважаючи на те, що сфірот належать до духовного, і немає в них жодної різниці й відмінності від рош кетера, що в світі АК, до кінця сфіри малхут, що в світі Асія, при цьому є все ж велика різниця щодо отримувачів. Бо у сфірот визначаються світла і келім, і світло, що у сфірот, є повністю духовним. Але келім, що звуться КАХАБ ТУМ, котрі в кожному з трьох нижніх світів, що звуться Брія, Єцира, Асія, не належать вищій сутності, а є категорією покривів, що приховують світло Нескінченності, що в них, і відміряють міру і долю його світінню щодо отримувачів. Щоб кожний з них отримав би лише відповідно до міри своєї чистоти.

І з цієї точки зору, незважаючи на те, що саме світло – одне, все ж ми називаємо світла, що в сфірот, іменем НАРАНХАЙ. Світло поділяється відповідно до властивостей келім. Наприклад, малхут є найтовщим покриттям, що приховує світло Нескінченності, і вона проводить від нього до отримувачів лише малу міру світла, котре належить очищенню лише неживого рівня тіла людини, і тому зветься нефеш. А клі тіферет – воно чистіше від клі малхут, і світло, котре воно проводить з Нескінченності, належить очищенню частини рослинного в тілі людини, бо діє в ньому сильніше від світла нефеш, і зветься світлом руах. А клі біни чистіше від тіферет, і світло, котре воно проводить від Нескінченності, належить до очищення частини тваринного в тілі людини, і зветься світлом нешама. А клі хохми – воно чистіше за всіх, і світло, котре воно проводить від Нескінченності, належить до очищення частини «людина», що в тілі людини, і зветься світлом хайя, впливу якого немає міри, як буде пояснено далі.

47) І, як сказано, в парцуфі нефеш, котрий здобула людина завдяки заняттям Торою та заповідями без наміру, вже одягнена точка світла руах. А коли зміцнюється людина, щоб займатися Торою та заповідями з бажаним наміром, тоді виправляє частину рослинного у своєму бажанні отримувати, і в цій мірі вона утворює точку руаха в парцуфі. І за допомоги 248 наказових заповідей з наміром, розширюється ця точка 248 її духовними органами. А виконанням 365 заповідей заборонних розповсюджується точка 365 своїх ґідім. А коли людина довершується всіма 613 органами, вона піднімається і облачає сфіру тіферет у духовному світі Асія, що переводить їй від Нескінченності світло більш важливе, що зветься світлом руах, котре спрямовано відповідно до чистоти частини «рослинне» в тілі людини. І всі деталі неживого, рослинного і тваринного у світі Асія, що належать до рівня тіферет, допомагають парцуфу руах людини отримати світла від сфіри тіферет в усій повноті так, як пояснююється вище щодо світла нефеш. І називається через це «рослинним святості». І природа його світіння подібна цінності рослинного в матеріальному, котре, як пояснено вище, вже має помітні зміни руху в кожному з елементів окремо. Так і світло рослинного в духовному вже має силу світити особливим способом у кожному з 613 органів у парцуфі руах, і кожний з них проявляє силу дії, що належить до того органа. І з утворенням парцуфу руах, з’являється разом з ним точка ступеня, вищого за нього, тобто точка світла нешама, котра одягається всередині в ньому.

48) А займаючись таємницями Тори і смислами заповідей, людина очищує частину «тваринне» у своєму бажанні отримувати. І в цій мірі починає утворювати точку «нешама», що одягнута в неї своїми 248 органами і 365 ґідін. А коли та довершується всією своєю будовою і робиться парцуфом, тоді піднімається і одягає сфіру біни в духовному світі Асія. І це клі є незмірно чистішим від перших келім, ТУМ, і тому воно проводить для людини велике світло від Нескінченності, котре зветься світлом нешама. І всі елементи неживого, рослинного і тваринного у світі Асія, що належать до рівня біна, служать і допомагають парцуфу нешама людини отримувати її світла повністю, від сфіри біна так, як це пояснено щодо світла нефеш.

І називається воно також категорією тваринного у святості, оскільки спрямовано на очищення частини тваринного в тілі людини. І природа його світіння така, як це пояснено щодо тваринної частини в матеріальному (в пункті 37), що дає особисте відчуття кожному з 613 органів парцуфу, - бути живим і чутливим у вільному відчутті, кожному з них, без жодної залежності від загального парцуфу. Так що 613 його органів визначаються як 613 окремих парцуфів з різним світінням, кожний у свій спосіб.

А перевага цього світла над світлом руах в духовному така ж, як відмінність тваринного від неживого і рослинного в матеріальному. А також з виходом парцуфу нешама виходить точка зі світла хайя святості, котра є світлом сфіри хохма, і одягається всередині його.

49) І після того, як уже удостоїлася людина цього великого світла, що зветься світлом нешама, коли 613 органів, що в тому парцуфі, вже світять кожний з них повним і ясним світлом, притаманним йому, як окремому парцуфу, тоді відкривається для людини можливість займатися кожною з заповідей відповідно до істинного наміру, що в ній. І кожний орган парцуфу нешама освітлює людині шляхи кожної заповіді, що належить до того органа. І завдяки великій силі тих світел людина починає очищати частину «людина» у своєму бажанні отримувати, і перетворює її на бажання віддавати. І в цій мірі утворюється точка світла хайя, що одягнена в неї, в її духовних 248 органах і 365 ґідін, а коли довершується до міри повного парцуфу, тоді піднімається і одягається у сфіру хохма, що в духовному світі Асія.

І безмежною є чистота цього клі, тому воно проводить людині дуже велике і потужне світло від Нескінченності, що зветься світло хайя, або нешама де-нешама. І всі елементи, що у світі Асія, котрими є неживе і рослинне, і тваринне, відносяться до сфіри хохма так, що допомагають їй отримати світло сфіри хохма в повноті так, як це пояснено щодо світла нефеш.

І таким чином, називається «людина» (досл. «той, хто розмовляє; мовець») святості, оскільки спрямовано все на очищення частини «людина», що в тілі людини. А цінність того світла в духовному така ж, як цінність «людини», що в «дацхам» матеріальних, тобто здобуває відчуття ближнього. Так що міра величі того світла щодо величини духовних «дацах», як міра величі роду людського в матеріальному щодо «дацах» матеріальних. А категорія світла Нескінченності, одягнена в цей парцуф, називається світлом єхіда.

50) Проте знай, що всі ці п’ять категорій світел НАРАНХАЙ, що отримані зі світу Асія, ніщо інше, як категорія НАРАНХАЙ світла нефеш, а від світла руах немає в них ще нічого. Бо світло руах лише у світі Єцира, а світло нешама лише у світі Брія, а світло хайя лише у світі Ацилут, а світло єхіда лише у світі Адам Кадмон (АК).

Але ж, як говорили вище, все, що є в загальному, розкривається також в усіх елементах, до найменшого з усіх, наскільки те загальне можна було б поділити. І згідно з цим є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ також у світі Асія так, як ми пояснили їх, але вони тут лише НАРАНХАЙ нефеш. І так само, буквально, є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ у світі Єцира, і вони лише п’ять частин руах. І також є всі п’ять категорій НАРАНХАЙ у світі Брія, і вони є п’ятьма частинами нешама. І також у світі Ацилут, де вони п’ять частин світла хайя. А відмінність між світами така, як ми з’ясували щодо різниці між кожною з НАРАНХАЙ в Асія.

51) І знай, що повернення до Творця і очищення прийняті як такі, лише коли буде абсолютно точно встановлено, що більше не повернеться до своєї глупоти. І це те, що написано (Рамбам): «Яке воно, повернення до Творця? – аж коли свідчитиме про нього Той, Хто знає тайне, що не повернеться до своєї глупоти знову». І виходить як ми сказали, що коли людина очищає частину «неживе» в її бажанні отримувати, тоді вона удостоюється парцуфа нефеш світу Асія, і піднімається, і одягає сфіру малхут світу Асія. Тобто напевно удостоїться очищення частини неживого назавжди, так що не повернеться більше до своєї глупоти. І людина тоді зможе піднятися в духовний світ Асія, бо вона і очищена, і в повній тотожності властивостей з цим світом.

Проте решта ступенів, про які ми говорили, що це руах, нешама, хайя, єхіда світу Асія, відповідно до яких треба очистити такі частини, як неживе, тваринне і людське бажання отримувати, щоб одяглися б і отримали ті світла, очищення не має бути повністю вирішеним. Аж поки засвідчить про людину Той, Хто знає тайне, що не повернеться до свого глупства знову. І це тому, що весь світ Асія з усіма п’ятьма його сфірот, КАХАБ ТУМ, є лише категорія малхут, що забезпечить очищення тільки неживого. А п’ять сфірот, вони лише п’ять частин малхут.

Але через те, що все ж таки заслужила людина очищення частини неживого, що в бажанні отримувати, є в неї вже тотожність властивостей з усім світом Асія. Проте оскільки кожна зі сфірот світу Асія отримує від відповідної їй категорії у світах, вищих за неї, наприклад, сфіра тіферет в Асія отримує від світу Єцира, що весь є категорією тіферет, і світло руах. А сфіра біна в Асія отримує від світу Брія, що весь є категорією нешама. А сфіра хохма в Асія отримує від світу Ацилут, котрий увесь є хохмою і світлом хайя. Тому хоч і очистила людина на постійно лише частину «неживе», все ж, якщо очистила інші три частини свого бажання отримувати, хай і не на постійно, вона може дістати також і руах, і нешама, і хайя від тіферет, біни й хохми світу Асія. Хоч і не назавжди, оскільки коли пробудиться знову одна з трьох частин її бажання отримувати, вийде так, що відразу втратить ці світла.

52) А після того, як очищає також частину рослинного у своєму бажанні отримувати на постійно, він піднімається у світ Єцира назавжди. І сягає там до ступеня руах на постійно, і може осягнути там також світла нешама і хайя від сфірот біна й хохма, що там, котрі визначаються як нешама де-руах і хайя де-руах. І це навіть ще до того, як удостоївся очищення частини тваринного і людського назавжди так, як з’ясовано щодо світу Асія, але ще не на постійно. Бо після того, як досяг очищення «рослинного» у своєму бажанні отримувати, назавжди, вже перебуває в тотожності властивостей зі всім світом Єцира, аж до його вершини, як сказано вище про світ Асія.

53) А після того, як очищає також і частину «тваринне» свого бажання отримувати, і перетворює його на бажання віддавати, так що Той, Хто знає тайне, свідчитиме про нього, що не повернеться більше до глупства свого, вже він перебуває в тотожності властивостей зі світом Брія. І піднімається, і отримує там аж до світла нешама назавжди. А також очищенням частини «людина», що в його тілі, може піднятися до сфіри хохма, і отримує там також світло хайя попри те, що ще не очистив цю частину на постійно, як сказано вище про Єцира й Асія. Але також і світло світить йому не постійно.

54) І коли вже заслужить очистити на постійно також частину «людина» у своєму бажанні отримувати, тоді заслуговує тотожності властивостей зі світом Ацилут, і піднімається, і отримує там світло хайя на постійно. А коли удостоюється більшого, заслуговує на світло Нескінченності і світло єхіда, що одягається на світло хайя, і немає тут що додати.

55) І ось з’ясувалося добре те, що розглянули ми вище (в пункті 41), де підняли питання: навіщо людині всі ці вищі світи, котрі створив Творець для неї, і яка потреба є людині в них? Бо тепер побачиш, що ніяк неможливо людині прийти до того, щоб приносити задоволення Творцю без допомоги всіх цих світів. Бо в мірі очищення свого бажання отримувати осягає світла та рівні своєї душі, звані НАРАНХАЙ, і кожний ступінь, котрий людина осягає, світла того ступеня допомагають їй в очищенні себе.

І так сходить своїми ступенями, аж поки заслуговує дістатися до втіх кінцевого наміру, що в задумі творіння. І це те, що сказали в Зоар про вислів «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», і запитує: чим допомагають йому? І говорить, що допомагають йому святою душею, бо неможливо прийти до очищення, бажаного в задумі творіння, крім як за допомоги всіх ступенів НАРАНХАЙ душі, як це пояснено.

56) І треба знати, що всі ці НАРАНХАЙ, про які ми говорили досі, є п’ятьма частинами, на котрі поділяється вся дійсність. Адже все, що є в усьому цілому, ведеться також навіть у найменшій з його частинок. І, наприклад, навіть у категорії лише неживого в духовному світі Асія, можна там осягти п’ять категорій НАРАНХАЙ, у яких є зв’язок з п’ятьма категоріями загальних НАРАНХАЙ. Так що досягти навіть світло неживого рівня у світі Асія, можна лише тільки чотирма частинами роботи, згаданої вище.

Таким чином, немає жодної людини в Ісраелі, котра могла б звільнити себе від занять всім цим відповідно до свого рівня. І вона має займатися Торою та заповідями з наміром отримати категорію руах на своєму рівні, і також повинна займатися тайнами Тори, відповідно до свого рівня, аби отримати категорію нешама на своєму рівні, а також смислами заповідей. Бо неможливо, щоб світло, щонайменше в духовній реальності, стало б повним без цього.

57) І звідси зрозумій ті сухість та морок, що трапилися з нами в цьому поколінні, як таке, про що не чути було в усіх попередніх поколіннях. А це тому, що навіть робітники Творця прибрали руки свої від занять тайнами Тори.

І вже навів Рамбам істинну притчу про це, і сказав, що коли низка з тисячі сліпих людей іде дорогою, і є в них принаймні один зрячий на чолі, тоді вони всі певні того, що йтимуть прямим шляхом, і не потраплять у пастки й тенета, оскільки вони слідують за зрячим, що попереду. Але коли немає в них того єдиного, то, безсумнівно, спіткнуться об будь-що, що трапиться дорогою, і впадуть усі в западню.

Так само і в нашому випадку, якби принаймні робітники Творця займалися внутрішньою частиною Тори і притягували б повне світло з Нескінченності, тоді всі в поколінні йшли б за ними, і всі були б упевнені на своєму шляху, що не зазнають невдачі. А коли навіть робітники Творця усунули себе від цієї науки, то не диво, що все покоління зазнає невдач через них. І від великого свого смутку не зможу продовжити про це.

58) Проте відома мені причина, котрою є, головним чином, те, що зменшилася віра взагалі, і віра у святих Вищого, мудреців поколінь зокрема. І всі книги кабали і Зоар сповнені прикладами з матеріального життя, тому й охопив кожного страх, що «втрати перевищать набуте», адже це вже близько до гріха уявлень духовного в матеріальних образах (хай нас омине!).

І це те, що спонукало мене написати достатнє пояснення до писань Арі, а тепер – на святий Зоар. І усунув я той острах повністю, бо щодо духовного змісту всього пояснив я і довів фактично висновки, котрі вільні від будь-яких матеріальних уявлень, вищі місця і вищі часу, як побачать ті, хто вивчатиме, для того, щоб уможливити всій спільноті «дому Ісраеля» вивчати книгу Зоар і грітися в його святому світлі. А назвав я пояснення «Сулам» (сходи), щоб вказати, що роль мого пояснення, мов роль сходів, бо коли маєш горище, сповнене всякого добра, то бракує тобі лише сходів, щоб зійти туди, і тоді всі блага світу - в твоїх руках. Проте «сходи» не є самоціллю, бо якщо заспокоїшся на щаблях сходів, і не ввійдеш до горішнього приміщення, то не довершиться твій намір. Так воно і з моїм поясненням до Зоар: воно - лише аби пояснити до кінця його слова, глибші за все глибоке. Хоча й не створено ще виразів для цього, але, все ж таки, зробив я в цьому своєму поясненні шлях і вхід для кожної людини, щоб змогла вона зійти і заглибитися, і вдивитися в сам Зоар, бо лише тоді буде довершено мій намір щодо цього мого пояснення.

59) І от всі, хто близькі до святого Зоара, тобто розуміють те, що в ньому написано, згодилися одностайно, що святу книгу Зоар склав великий тана(9), рабі Шимон бар Йохай. Окрім тих, хто далекий від цієї науки, бо є серед них такі, хто має сумнів щодо цієї належності, і схиляються до ствердження на основі фактів, вигаданих супротивниками цієї науки, що автором є кабаліст рабі Моше де Леон або інші, близькі йому за часом.

60) Але я сам по собі з того дня, коли удостоївся у світлі Творця вдивитися трохи в цю святу книгу. Не з’являлося в мене бажання досліджувати його авторство. І це з простої причини, що через зміст цієї книги здійнялася в моєму серці велич і значущість тани Рашбі, незрівнянно більших, ніж щодо всіх святих танаїм. І якби я з’ясував з повною ясністю, що автора звуть якось інакше, наприклад, рабі Моше де Леон і т.ін, тоді б зросла в мені гідність того чоловіка, рабі Моше де Леона більше за всіх святих танаїм, включаючи Рашбі.

Проте насправді згідно з мірою глибини мудрості, що в цій книзі, якби знайшов я, напевно, що автором є один з 48 пророків, було б це мені до серця ще ближче, ніж відносити авторство до одного з танаїм. А тим більше, якби відкрив я, що Моше, проводир наш, отримав цю книгу на горі Синай, від Творця особисто, тоді моя думка заспокоїлась би повністю, бо йому личить і йому подобає цей твір.

І тому, оскільки удостоївся я опорядити достатнє пояснення, гідне кожного, хто уважно вивчає, щоб він зрозумів трохи те, що написано в книзі, я думаю, що вже повністю звільнився від того, щоб клопотатися, займаючись цим дослідженням, бо кожний, хто осягає Зоар, не буде вже мати сумніву, що автором його не може бути людина меншої висоти, ніж святий тана Рашбі.

61) Отже, згідно з цим постає питання: чому не було відкрито Зоар першим поколінням, котрі, безсумнівно, були важливіші своїми гідностями від останніх поколінь і були більше достойні його. І разом з цим треба запитати, чому не відкрилося пояснення книги Зоар до Арі тим кабалістам, які йому передували. І подив стосується всіх їх: чому не з’явилося пояснення до слів Арі та слів Зоар від часів Арі до цього нашого покоління (читай у моїй передмові до книги «Панім масбірот», п.8). І виникає питання: може це готовність покоління?

А відповідь така, що світ протягом часу його існування, шести тисяч років, подібний до єдиного парцуфа, у котрого є три третини: рош, тох, соф, тобто ХАБАД ХАҐАТ НЕГІ. І це те, як написано кабалістами (Сангедрін, 97:1): дві тисячі – хаос, дві тисячі – Тора, і дві тисячі – дні Машіаха. Бо в перших двох тисячах років, котрі є рош і ХАБАД, були світла дуже малі, і вважалися як рош без ґуф, в котрому немає більшого, ніж світло нефеш.

Та існує зворотний порядок світла й келім, бо щодо келім правило таке, що перші келім зростають у кожному парцуфі спочатку, а у світел – навпаки. Тобто нижні світла зодягаються в парцуф першими, і виходить, що поки є в парцуфі лише вищі келім, тобто келім ХАБАД, спускаються туди зодягтися в парцуф лише світла нефеш, котрі є найнижчими світлами. І це те, що написано про перші дві тисячі років, котрі є категорією «тогу», тобто хаос. А у двох наступних тисяч років світу, котрі є рівнем ХАҐАТ келім, спускається і зодягається у світ світло руах, і сутністю цього є Тора. І тому сказали про середні дві тисячі років, що вони - Тора. А дві останні тисячі років, вони є НЕГІМ келім, і тому зодягається у світ у цей час світло нешама, котре є найбільшим світлом, і тому вони – дні Машіаха. І такий самий порядок у кожному окремому парцуфі: в його келім ХАБАД ХАҐАТ, до його хазе, світла приховані, і не починають світити відкриті хасадім, що означає розкриття світіння вищої хохми. А тільки від хазе і нижче, тобто в його НЕГІМ.

І це є причиною, що перш ніж почали розкриватися келім НЕГІМ парцуфа світу, котрі є останніми двома тисячами, була мудрість Зоар взагалі, і мудрість кабали зокрема, приховані від світу. Але за часів Арі, коли вже наблизився час довершення келім, що від хазе і нижче, розкрилося тоді світіння вищої мудрості в світі, завдяки високій душі рабі Іцхака Лурії (благословенна його пам’ять), який був готовий отримати це велике світло, і тому розкрив принципи, що в книзі Зоар, а також у науці кабала. Так що відставив убік всіх перших, які передували йому. І разом з тим, оскільки ці келім ще не довершилися остаточно (адже він помер у році 5332-му, як відомо), тому не був світ ще гідний того, щоб розкрилися його слова. І не були його слова святі надбанням усіх, а лише нечисленних обраних, котрим не був даний дозвіл розкривати їх у світі.

А зараз у цьому нашому поколінні, оскільки ми вже близькі до закінчення останніх двох тисяч, тому дано зараз дозвіл розкрити його слова і слова Зоар у світі в дуже великій мірі. Так, щоб від нашого покоління й далі почали розкриватися слова Зоар щоразу все більше й більше, аж поки розкриється вся та повна міра, що в бажанні Творця.

63) І згідно з цим зрозумій, що насправді безмежною є перевага перших поколінь над останніми, бо є правило в усіх парцуфах світів і душ, що кожний більш чистий вибирається першим для парцуфа. І тому вибрані спочатку келім ХАБАД зі світу, а також із душ, і згідно з цим були душі перших двох тисячоліть високими безмежно. Але разом з цим не змогли прийняти міру повного світла через нестачу низьких частин у світі і в них самих, частин, котрими є ХАҐАТ НЕГІМ, як зазначено вище. А також потім, у середньому двохтисячолітті, коли вибрані були келім ХАҐАТ для світу, і від душ були душі, дійсно, самі по собі ще дуже чистими, бо достоїнства келім ХАҐАТ близькі до ХАБАД. І через це були світла ще приховані у світі - через нестачу келім від хазе і нижче в світі і також у душах.

А тому в цьому нашому поколінні при тому, що сутність цих душ є найгіршою в усьому сущому, бо через це й не змогли бути вибраними для святості до цього дня, разом з цим, вони є тими, котрі довершують парцуф світу і парцуф сукупності душ, в плані келім. І вся робота завершується саме ними, бо нині, коли вже довершені келім НЕГІ, і є тепер всі келім рош, тох і соф у парцуфі, притягуються тепер повні міри світел в рош, тох і соф для всіх, хто вартий їх, тобто повні НАРАН. І згідно з цим лише з осягненням довершеності цими низькими душами можуть вищі світла розкритися, і ніяк не раніше.

64) І, правду кажучи, це утруднення існує ще в словах кабалістів (Брахот, 20): «Сказав рав Папа до Абайє: «Чим відрізнялися перші, що зробилося їм чудо, і чим ми, що не зроблено нам чуда, чи це через вивчення Мішни? За часів рабі Єгуди все навчання було в трактаті Незікін, а ми ж вчимо всі шість розділів Мішни. І коли доходив рабі Єгуда до трактату Окцін… говорив: «Утруднення Рава і Шмуеля я бачу тут, а ми трактат Окцін вчимо з тринадцяти кутів зору. І коли рав Єгуда знімав лише один черевик, вже йшов дощ, а ми обтяжуємо свої душі і волаємо - і немає нікого, хто б зглянувся на нас». Сказав йому: «Перші (попередники) віддавали душі свої за святість Його імені, а ми не віддаємо душі наші за святість Імені». Отже, незважаючи на те, що вони й виявляли труднощі в тексті, і пояснювали їх, було їм ясно, що попередники, «перші», були важливіші за них.

І при всьому цьому, щодо Тори і мудрості, були рав Папа і Абайє більш значущими за «перших». Адже ясно, що попри те, що перші покоління є важливішими за останні сутністю своїх душ, тому що кожен чистіший вибирається спочатку, щоб прийти у світ, і все ж, щодо мудрості Тори - вона розкривається все більше й більше в останніх поколіннях. І це через те, про що ми вже сказали, оскільки загальна висота все більше довершується саме «останніми», тому притягуються до них світла більш досконалі, попри те, що сама їхня сутність є найгіршою.

65) І не треба згідно з цим утруднювати, мовляв, якщо так, то чому заборонено заперечувати «першим» у відкритій Торі? А справа в тому, що те, що належить до довершення практичної сторони заповідей, там все навпаки, бо «перші» вдосконалені ними більш ніж «останні». І це тому, що категорія дії походить від святих келім сфірот, а тайни Тори і смисли заповіді походять від світел, що у сфірот. А ти вже знаєш, що є зворотний порядок між келім і світлами, бо в келім вищі зростають спочатку, і тому вдосконалені були «перші», в плані дії, більш ніж «останні». Але ж щодо світел, то нижні входять першими. І тому вдосконалюються ними нижні, «останні», більш ніж «перші». І зрозумій це добре.

66) І знай, що в усьому є внутрішнє і зовнішнє, і в загальній будові світу вважаються Ісраель, нащадки Авраама, Іцхака і Яакова, внутрішньою частиною світу, а сімдесят народів вважаються зовнішньою частиною світу. І також у самому Ісраелі є внутрішнє, і це - досконалі робітники Творця, а також є зовнішнє - ті, хто не віддаються роботі Творця.

Також і в самих народах світу є внутрішнє, і вони – це праведники народів світу, і є зовнішнє, котрими є грубі серед них, шкідливі тощо. Також і серед робітників Творця, що в середовищі Ісраеля, є внутрішнє. Це ті, що удостоюються зрозуміти душу внутрішньої частини Тори та її тайни. І зовнішні, тобто ті, що займаються лише тільки практичною частиною Тори.

І також у кожній людині в Ісраелі є внутрішнє, і це - категорія «Ісраель», що в ній, або ж сутність точки в серці. І зовнішнє, а це – категорія «народів світу», що в людині, або ж тіло. І ці народи світу, що в людині, вважається ґерами. Оскільки вони тісно зв’язані з внутрішнім, вони подібні до праведних ґерів з народів світу, котрі прийшли і злилися зі спільнотою Ісраеля.

67) Коли людина з Ісраеля посилює й шанує свій внутрішній зміст, тобто категорію «ісраель», що в ній, більше, ніж зовнішнє, котрим є категорія «народи світу», тобто віддає більшість своєї роботи і зусиль для збільшення і піднесення свого внутрішнього на користь своєї душі, а невелику роботу в мірі необхідного вона віддає для існування категорії «народи світу», що в ній, тобто на потреби тіла, це означає, як написано (Авот, 1): «Роби Тору свою постійною, а ремесло своє випадковим». І тоді спричинює людина своїми діями також і в зовнішньому та внутрішньому змістах всього світу, що сини Ісраеля підносяться у своїй досконалості все більше вгору, а народи світу, котрі є зовнішнім у загалі світу, визнаватимуть і поважатимуть цінність синів Ісраелю. А якщо навпаки, коли окрема людина з Ісраелю зміцнює та цінує категорію зовнішнього, котрим є народи світу, що в ній, більше за категорію «ісраель», що в ній, то, як написано (Дварім, 28): «Ґер, який у твоєму середовищі», тобто зовнішнє в людині - «піднесеться над тобою все вище, а ти сам», тобто внутрішнє, котре є категорією «ісраель», що в тобі, - «опускатимешся все нижче». Тоді призводить своїми діями до того, що народи світу, тобто зовнішнє, що в загалі світу, підносяться все вище, і пересилюють Ісраель, і принижують їх до праху, а сини Ісраеля, котрі є внутрішньою частиною світу, спускатимуться все нижче (хай нас омине!).

68) І не дивуйся тому, що окрема людина спричинить своїми діями піднесення або падіння всьому світові. Бо це є неминущий закон, що ціле і частина рівні між собою, як дві краплі води, і все, що ведеться в загальному, все це ведеться також і в частині, і навпаки, частини спричинюють все, що є в усьому цілому. Бо не розкриється ціле інакше, як тільки після розкриття елементів, що в ньому, і відповідно до міри і якості елементів. І певно, що дія частини, у своєму масштабі, опускає або піднімає все ціле. І цим з’ясується тобі те, що наведено в Зоар, що завдяки заняттям книгою Зоар і наукою істини, удостояться вийти з вигнання у повне визволення. Хоча, на перший погляд, який зв’язок вивчення книги Зоар з визволенням Ісраеля з-поміж народів світу?

69) Але зі сказаного добре зрозуміло, що і в Торі є внутрішнє та зовнішнє, як у загалі всього світу. І тому також і той, хто займається Торою, має ці два ступеня. І коли він посилює свою роботу у внутрішній частині Тори та її тайнах, виходить, що спричинює в цій мірі, що гідність внутрішньої частини світу, котрою є Ісраель, підніметься все вище й вище над зовнішнім, котрим є народи світу, і всі народи визнаватимуть і будуть згодні з перевагою Ісраеля над ними, так що здійсниться написане (Ішайягу, 14): «І візьмуть народи, і принесуть їх на їхнє місце, і оселиться дім Ісраеля на землі Творця…» А також написане у Ішайягу, (49): «Так сказав Творець Всесильний: ось піднесу до чужинців руку Свою і до народів підніму знамено, і принесуть синів твоїх на полах одягу свого і доньки твої на плечах несомі будуть».

Але якщо навпаки (хай нас омине!), коли людина з Ісраелю принижує велич внутрішності Тори та її тайн, котра судить про шляхи душ та їхні рівні, а також про частину, що стосується розуміння та смислів заповідей, піднімаючи при цьому зовнішнє в Торі, що судить лише про практичну сторону, і навіть коли займається іноді внутрішньою частиною Тори, ця людина виділяє їй невеличку долю свого часу, та й то так, коли це «не день і не ніч», неначе це річ, у якій немає потреби. Виходить, що вона призводить до гребування Торою і все більшого приниження внутрішньої частини світу, котрою є Ісраель. І до посилення проти них зовнішньої частини світу, котрою є народи світу.

І будуть принижувати синів Ісраелю і гребувати ними, і вважатимуть Ісраель зайвою річчю у світі. І світ не бажає їх. І не тільки це, але й спричинюють цим, що навіть зовнішня частина, що в народах світу, посилюється порівняно з внутрішньою їх частиною, бо найгірші з народів, котрими є шкідники і руйнівники світу, зміцнюються і підносяться все вище над внутрішнім у народах, котрим є праведники народів світу. І тоді вони вчиняють всі руйнування і жахливі знищення, котрим люди нашого покоління були очевидцями. Хай Творець збереже нас віднині й надалі.

І ось ти бачиш, що визволення Ісраелю і вся гідність його залежить від вивчення Зоар і внутрішньої частини Тори. І навпаки, всі руйнування і все падіння синів Ісраелю через те, що облишили внутрішню частину Тори і принизили її велич все нижче й нижче, і зробили її річчю, в котрій взагалі немає потреби.

70) І це те, що сказано в Тікуней Зоар такими словами: «Встаньте і пробудіться задля святої Шхіни, адже маєте ви серце порожнє, без розуміння, щоб знати і осягнути її, незважаючи на те, що вона серед вас». І сутність цього - «Голос говорить: «Проголоси!», неначе закликай, будь ласка, чи є в тебе гріх, і до когось зі святих звернешся». А вона говорить: «Що проголошувати? «Всяка плоть – трава», - адже вони як худоба, що їсть траву, «і всяке добродійство їхнє як квітка польова», «все добродіяння, котре чинять, для себе все роблять».

І сенс цього, як написано в Ішайягу, 40: «Голос говорить: «Проголоси!», тобто голос стукає в серце кожного з Ісраелю закликати і молитися про піднесення святої Шхіни, котра містить душі всього Ісраелю (і наводить доказ із писання: «Закликай, будь ласка, чи є в тебе гріх», бо заклик означає молитву). Але Шхіна говорить: «Що проголошувати?», тобто немає в мене сили підняти саму себе з праху, оскільки «всяка плоть – трава», всі вони як худоба, що їсть траву та сіно, тобто виконують заповіді без розуміння, як худоба, «і всяке добродійство їхнє – як квітка польова», всяке добродіяння, яке роблять, роблять його для себе, тобто не мають вони наміру в заповідях, котрі виконують, щоб були вони для принесення задоволення Творцю, а лише для власної користі вони виконують заповіді. «І навіть ті, хто докладає зусилля в Торі, все добродіяння, котре чинять, для себе його роблять». І навіть найкращі серед них, які віддали весь свій час заняттям Торою, роблять це лиш тільки на користь своїх власних тіл. Без бажаного наміру, щоб принести задоволення Творцю. «У той же час… дух іде геть, і не повернеться ніколи. І це він, дух Машіаха». «У той час» - говориться про покоління… «Дух Машіаха», котрий має визволити Ісраель від усіх лих їхніх, аж до повного визволення, щоб здійснити написане: «І сповнена земля знанням Творця…» Дух цей іде геть і зникає, і не світить вже у світі. Горе їм, тим людям, які спричинюють, що дух Машіаха йде і зникає зі світу, і не зможе повернутися ніколи. Бо вони самі роблять Тору сухою, тобто без будь-якої «вологи» розуміння та знання, бо зосереджуються лише на практичній частині Тори. І не бажають докласти зусиль і розуміння в науці кабала, аби знати й осягнути секрети Тори і смисли заповідей. Горе їм, бо вони призводять цими своїми діями, щоб були злидні, і меч, і грабіжництво, і мародерство, і вбивство, і нищення в світі» - кінець цитати.

71) Смисл їхніх слів такий, що, як ми з’ясували, коли всі, хто займається Торою, нехтують своїм внутрішнім змістом і внутрішньою сутністю Тори, і облишають її, як річ, котрій немає потреби у світі, і займатимуться нею лише в час, що воно й ні день, ні ніч, і вони в ній, як сліпі, що обмацують стіну, то цим вони посилюють свій зовнішній зміст, тобто користь своїх тіл, а також зовнішнє в Торі вони поважають більше, ніж внутрішнє.

І тоді вони призводять своїми цими діями до того, що всі зовнішні властивості, що є у світі, посилюють себе щодо всіх частин внутрішніх, кожна згідно зі своєю сутністю, бо зовнішнє, що в загалі Ісраелю, тобто народи світу, що в них, зміцнюються, і скасовують внутрішнє, що в народі Ісраелю, котрими є великі люди в Торі. Також і зовнішнє, що в народах світу, котрими є руйнівники, що в них зміцнюються і скасовують те внутрішнє, що в них, котрими є праведники народів світу. А також і зовнішня частина всього світу, а це – народи світу, посилюється, і вони скасовують цінність синів Ісраелю, котрі є внутрішністю світу.

І в цьому поколінні всі руйнівники народів світу підняли голову і бажають, головним чином, знищити і вбити синів Ісраелю, тобто, як сказали кабалісти (Йевамот, 63): «Лихо приходить у світ лише через Ісраель». Тобто, як написано в тексті Тікуней Зоар, наведеному вище, вони спричинюють злидні і меч, і грабіжництво, і вбивства, і нищення в усьому світі.

І після того, як ми в численних гріхах наших були очевидцями всьому, сказаному вище в Тікуней Зоар, тим більше, що властивість суду уразила саме найкращих серед нас, як сказали кабалісти (Бава Кама, 60): «І починає не інакше, як саме з праведників спочатку», - і з усієї слави, що була в загалу Ісраеля в країнах Польщі, Литви тощо, не залишилося нам як тільки уцілілі, що на нашій святій землі, тож ось покладено зараз на нас залишок врятованих - виправити це тяжке спотворення.

І кожен із нас, уцілілих і врятованих, прийме на себе всією душею і сутністю зміцнити віднині й надалі внутрішню частину Тори і надати їй достойний рівень, гідний її більшої важливості в порівнянні з рівнем зовнішньої сторони Тори. І тоді удостоїться кожен з нас зміцнити свій внутрішній зміст, тобто властивість «ісраель» в собі, котра є потребою душі, над властивістю свого зовнішнього, що є категорією «народи світу», тобто потреби тіла. І ця сила прийде також до загалу всього Ісраеля, так що народи світу, що в нас, визнають і знатимуть славу і велич великих в Ісраелі над собою, і дослухаються до них, і підкорятимуться їм.

Також і внутрішні сили народів світу, якими є праведники народів світу, зміцняться і підкорять їхні зовнішні сили, котрими є руйнівники. Теж і внутрішні сили світу, тобто Ісраель, подолають своєю славою і величчю зовнішнє у світі, тобто народи. І тоді всі народи світу визнають перевагу Ісраеля над ними і погодяться з нею. І виконають сказане (Ішайягу, 14): «І візьмуть народи, і принесуть їх на їхнє місце, і оселиться дім Ісраеля на землі Творця…» А також (Ішайягу, 49): «І принесуть синів твоїх на полах одягу свого і доньки твої на плечах несомі будуть». І це те, що написано в Зоар (Насо,124:2): «Цим твоїм твором, яким є книга Зоар… вийдуть ним з вигнання милосердям Моїм», тобто, як пояснено.

Амен, таким хай буде Його бажання.

***

1. Писання, Діврей а-Ямім 1,28:9

2. Писання, Коелет, 7:14

3. Вавилонський Талмуд, Брахот, 83

4. Писання, Йов, 11:12

5. Пророки, Ішайягу, 25:8

6. Вавілонський Талмуд, Сангедрін, 98:1

7. Писання, Мішлей, 30:15

8. Вавілонський Талмуд, Брахот, 58:1

9. Тана – один з «танаїм», кабалістів 1-2 сторіччя н.е., епохи написання Мішни і книги Зоар