Лист 24

(переклад з івриту)

Вітання та побажання всього найкращого.

Моєму другові …

У відповідь на твій лист від третього дня місяця хешвана, щодо твого першого питання про те, що маєш ти стояти на сторожі, - пробуджувати любов у серцях товаришів, і це не сприймається твоїм серцем як річ достойна, - саме це я бачу для тебе необхідним. Як відомо тобі те, що сказав мій батько й учитель, що між людиною й ближнім її вчаться, як поводитись в справах між людиною та Творцем.

Бо вище світло, воно в стані абсолютного спокою, і треба завжди пробуджувати любов, «аж поки не спалахне любов пори заручин і весілля». Тобто, показують тобі з небес, що таким чином ти повинен завжди пробуджувати любов до Його імені.

Іншими словами, всі чекають на твоє пробудження, тобто, як ти бачиш, що в товариській любові є твоя заслуга, - як ти це бачиш, тобто як це показують тобі з небес, що ти пробуджуєш (хоч при цьому, по правді, не обов’язково щоб було так. Бо якщо запитаєш товаришів, ще не певен я, чи вони згодні з тобою, тобто з доказами твоїми, що тільки ти прагнеш до них, а не навпаки. І досить тому, хто розуміє)

І це зміст слів: «Немає в судді більшого, ніж бачать його очі». Тобто, з боку судження про ці речі, ти повинен судити лише відповідно до своїх доказів, тому саме таким чином показують тобі з небес, що ти маєш пробуджувати щоразу любов Творця, і ти повинен стояти завжди на сторожі, увесь день і всю ніч, - тобто, і в час, коли ти відчуваєш стан «день», і тоді, коли ти відчуваєш стан «ніч».

Адже ми говоримо Творцеві: «Бо день - Твій, також і ніч – Твоя». Бо також і ніч, тобто нічна пітьма, також приходить з боку Творця на добро людині, як написано: «День дневі висказує слово і ніч ночі виявляє думку» (дивись в коментарі «Сулам» частину 1, пункт 103, і буде тобі для спрямування душі).

Витікає з цього, що ти зобов’язаний пробуджувати серце товаришів, аж поки полум’я саме не здійметься, як сказали кабалісти про «Коли засвічуватимеш світильники», і цим заслужиш пробудити любов Творця до нас.

А про твоє друге питання, про те, що ти вимушений завжди пробуджувати серця учнів, а з їхнього боку, після того, як вже удостоїлись побачити важливість навчання, і т.д. – і все ж не поважають уроки, - це також тобі в заслугу.

Адже ти повинен сам розміркувати, - чи ж не подарував тобі Творець кілька разів Своє наближення до тебе, тобто що вже кілька разів ти відчув, що немає тобі іншої турботи в світі, як тільки залишитися тобі злитим з Ним навічно. Бо навіть найпростішим служінням також ти недостойний служити Цареві, - бо чим важливіший твій родовід од людей твого середовища?

І разом з усім цим ти очікуєш, що Творець пробудить тебе до роботи, тобто що буде тобі пробудження згори, - тоді ти почнеш вивчення уроків.

Тобто, як ти вимушений пробуджувати учнів, так само ти говориш, щоби Творець дав би тобі смак, тоді ти готовий до роботи, а раніш за це ти не здатний, і т.ін. Тож показують тобі згори, яким чином і як зневажливо, і як принизливо ти дивишся на учнів, - і достатньо тому, хто розуміє.

А щодо третього запитання, про те, що тримають відокремлення з надзвичайними перебільшеннями, - але такий звичай у світі, що коли бояться, що малюк вийде з хати сам вночі, - говорять йому: «Ведмідь надворі», та інші хижі звірі надворі. Бо інакше мала дитина не здатна зрозуміти. Тобто, якщо дадуть йому зрозуміти правду, що немає лева та ведмедя надворі, і це лише просто на благо дитині, щоби йшла спати, і т.ін., і головне, щоб залишався вдома, - малюк не здатний сприйняти правду.

Тому знай, брате, що аби сприйняти істинний шлях, і слово істини мого батька й учителя, благословенна пам’ять праведника, - немає тепер багато людей, щоб були здатні слухати слово правди, бо вони - це лише багато дітей, ті, кого ти бачиш. І що я можу сказати тобі, коли ти перебуваєш у домі з дітлашнею, а ти ще й захоплюєшся ними, бо ти ж пишеш мені, що діти, - вони веселі та радісні, але ж такий звичай дитинчати, - бути веселим та радісним. Також і правило існує, що не зважають особливо на малюка, ні коли він плаче, ні коли він радіє, оскільки весь його захват і збудження, і втрати його, все це від речей дріб’язкових.

А коли ти бачиш, що дитина плаче під час молитви, і переймаєшся цим, а також коли воно радіє й танцює ти захоплюєшся, і пишеш ти: «Заздрю дітям, як вони радіють і танцюють», - то що ти хочеш? Бажаєш стати знову як дитина? То знай, брате, що вже минув тобі час дитинства, бо до того, як увійшов ти до навчання в мого батька й учителя, гарцював ти, як і вони, - і досить тому, хто розуміє.

І буде Творець нам допомогою – визволити нас в матеріальному й у духовному.

Твій друг, Барух Шалом Алеві Ашлаґ,

син батька мого, пана, вчителя й наставника нашого.