Стаття 19, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (глава «Ваякгель» і в коментарі «Сулам» п. 180) написано так: «Що таке субота, тобто чому вона називається «шабат». А секрет цього той, що піднялася ця точка, і світло її засяяло, тоді вона увінчалася праотцями, а вони – це ХАҐАТ Зеїр Анпіна, щоб бути одним, і все називається «шабат», тобто малхут з праотцями разом називається «шабат». «Шабат» - це літери «шін – бейт-тав» (читається ше-бат, «що дочка»), бо три літери «вав», що в літері «шін» (Ш), вказують на трьох праотців, ХАҐАТ. І вона, яка зветься «дочкою» (івр. «бат»), увінчується ними».
І ще там (в п. 181) написано так: «А секрет цього той, що точка в будь-якому місці, вона є основним в оці. Тобто є в ній хохма, звана «очі», вона називається «бат». Як сказав, «берегли ми, як зіницю, «дочку ока» (івр. «бат аїн»)», тому що вона є основним в кожному оці, вона називається «бат». Означає це, що три кольори є в оці, і це – ХАҐАТ. А четвертий колір - це чорна точка, і вона – малхут, і тільки в ній проявляється хохма, що зветься «око». Тому вона є основою всіх кольорів ока.
Там (в п. 177) говорить так: «Усі ці шість днів, ХАҐАТ НЕГІ, об’єднуються, як одна свята точка. І це – малхут. І всі дні об’єднуються в ній».
І маємо пояснити це в термінах духовної роботи. Ось мій пан, батько й учитель запитав згідно з написаним вище: шість днів діяння вказують на Зеїр Анпін, і вони – це ХАҐАТ НЕГІ Зеїр Анпіна, а шабат вказує на малхут. Якщо так, мали б бути шість будніх днів важливішими за суботу, бо Зеїр Анпін є ступенем вищим за Малхут.
І сказав: так, шість будніх днів вказують на Зеїр Анпін, однак весь світ перебуває під управлінням Малхут, бо Малхут називається «спільнотою Ісраеля», а це означає, що вона включає в себе всі душі Ісраеля. І все, що не існує в Малхут, не розкривається в цьому світі. Але весь час, коли немає єдності між Зеїр Анпіном і Малхут, тобто вище благо Зеїр Анпіна ще не притягується в Малхут, це називається буднями.
У той час, як шабат є категорією єдності. Тобто Зеїр Анпін з’єднується з Малхут. І це означає, що всі шість сфірот Зеїр Анпіна світять у Малхут. Тому й називається «свята субота», коли святість Зеїр Анпіна притягується в Малхут. А «будні» означає, що вони відокремилися одне від одного, бо Малхут, яка є клі, що отримує благо для нижніх, вона – Малхут-отримувач, а це є відмінністю властивостей з дарителем, яким є Зеїр Анпін. І нижні мусять бути підготовленими до отримання вищого блага, яке Малхут бажає дати їм, тобто (бути) в тотожності властивостей, адже вона діятиме заради віддачі.
Тому дані нам шість днів діянь для того, щоб виправити себе роботою в Торі та заповідях. І згідно з мірою, у якій ми займаємося віддачею, цією мірою кожен виправляє корінь своєї душі вгорі, у Малхут, щоб був він «заради віддачі». Виходить, що завдяки шести дням діяння Малхут виправляється нижніми. І тоді вона вже в стані тотожності властивостей з Зеїр Анпіном, і тоді вище благо Зеїр Анпіна приходить у Малхут.
Тому субота, яка є категорією «малхут», є важливішою за шість будніх днів, попри те, що шість днів указують на Зеїр Анпін, який є ступенем, важливішим за Малхут, однак усі духовні ступені вимірюються тим, що вони віддають нижнім. А оскільки в шість днів діяння вони посередині процесу виправлення Малхут, щоб була вона «заради віддачі», тому не може поки що Зеїр Анпін віддавати. А лише в суботу, коли завершуються дії в роботі віддачі Малхут, тоді називається субота більш важливою, оскільки тоді світить ступінь Зеїр Анпіна нижнім завдяки виправленням Малхут. Тому називається субота «таємниця одного», що є поняттям єднання Зеїр Анпіна й Малхут через тотожність їхніх властивостей. Тому й кажуть «шабат шалом» (мир суботи), тобто субота означає тоді, що вже є мир між Зеїр Анпіном, який зветься «дарителем» і Малхут, що зветься «отримувачем».
Адже в суботу Малхут уже виправлена на «заради віддачі», і немає ніякого роз'єднання між ними. Тому називається це «доброї та благословенної суботи», бо тоді залучаються благословення до Малхут і до нижніх. І в цьому сенсі субота є важливішою за шість робочих днів.
Ось мудреці (в трактаті «Авода зара», 3) сказали так: «Сказав їм Творець: «Найдурніші ви у світі, адже той, хто клопотався напередодні суботи, їстиме в суботу, а той, хто не клопотався напередодні суботи, - з чого їстиме в суботу?» Випливає з цього, що суботня трапеза зветься винагородою за роботу. Але якщо людина не докладає зусиль - звідки прийде винагорода? Адже без роботи людина може отримати милостиню або подарунок, але не оплату, адже поняття оплати зв’язане саме з тим, що отримують за роботу. Тому сказав їм Творець: «Той, хто не клопотався напередодні суботи - з чого їстиме в суботу?»
Проте це насправді складно: чому сказав Творець, що той, хто не клопотався напередодні суботи, не їстиме в суботу. Адже сам Творець може дати їм щось як подарунок або як милостиню.
А відповідь така, що без роботи неможливо мати втіху від трапези через відому причину: для того, щоб не було «сорому дармового хліба» під час отримання насолоди, тому зроблено виправлення, що зветься скороченням щодо вищого світла і його прихованням. І благо й насолода, які Творець бажає дати створінням, не розкриті.
Проте роботою з чудодійним засобом Тори та заповідей досягаємо келім віддачі, і в цій мірі видаляється приховання, і є можливість отримати благо й насолоду. Тоді як до того, як здобуваємо келім віддачі, немає можливості мати втіху від мети творіння, якою є благо й насолода, адже не можна сказати, що Творець дасть це людині як подарунок чи милостиню, бо, напевно, та відчуватиме сором, і цим соромом зіпсується смак насолоди.
І як ми бачимо в матеріальному, людина соромиться їсти дармовий хліб, а їсть саме після докладання зусиль. І тут зусилля полягають в тому, щоб обернути келім отримання, з якими людину створено, й утворити їй келім віддачі, які є протиприродними. А все те, що проти природи, важко робити, отже, потрібно докласти великого труда для того, щоб досягти келім віддачі. І про це сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», тобто без допомоги Творця людина не має жодних шансів здобути їх.
І зі сказаного зрозуміємо, що шість днів діяння є справою утворення келім віддачі, і вона належить до категорії Зеїр Анпіна, а рівень Зеїр Анпіна – це постачати Малхут. І для того, щоб Малхут, яка є отримувачем блага від Зеїр Анпіна, (змогла б) давати нижнім, тому потрібно виправити Малхут, щоб мала характер дарителя, на зразок Зеїр Анпіна, що й буде їхньою єдністю, як сказано вище, «тотожністю властивостей». І через це називаються шість днів діяння будніми днями, і робота полягає в тому, щоб вийти з бажання отримувати собі і ввести бажання у святість, тобто щоб служило святості. Іншими словами, робота полягає в тому, щоб зробити з буднів святість. І хоча людина кожен день робить виправлення певної властивості - так перший день тижня відповідає властивості хесед, другий день відповідає властивості ґвура тощо - все одно не відразу видно кожен день виправлення цього дня.
А коли виправляться всі шість днів, тоді видно суботу, тобто весь час, поки не закінчено порядок роботи тижня, ще не видно людині суботу. І це є причиною того, що людина не може бачити і відчувати, чи вона просувається в роботі, чи залишається в тому ж стані з часу, коли почала роботу.
А іноді людина бачить, що, навпаки, відійшла вона назад. Тобто до того, як почала роботу у віддачі, було в неї більше прагнення до Тори та духовної роботи, а тепер вона бачить, що енергія до роботи послабилася в неї. А це тому, що весь тиждень є одним рівнем, а посеред одного рівня неможливо побачити істинний стан. І це подібно до колеса, що крутиться і те, що було раніше внизу, піднімається вгору, а те, що було вгорі, спускається вниз, і завдяки цьому машина їде вперед.
І тільки в кінці роботи, тобто коли прийде субота, а це означає що закінчилися шість днів діяння, що належать до цієї суботи, тоді це визначається, як стан, коли властивість Зеїр Анпіна, а це келім віддачі, входить у Малхут. І зветься це суботою. Тому, незважаючи на те що шість днів діяння належать до Зеїр Анпіна, все одно поки що не світять вони в Малхут, бо основна наша робота саме в Малхут, як написано: «Виправити світ з допомогою малхут Шадай».
Виходить, що робота з келім, тобто вилучити бажання отримувати для себе і ввести замість нього бажання віддачі, називається роботою буднів, що є виправленням келім. І ця робота заборонена в суботу, бо субота називається часом трапезування, коли вже може світло світити в келім. І це те, що написано: «Той, хто не клопотався напередодні суботи, - тобто не підготував келім віддачі, - звідки їстиме в суботу», - адже немає в нього келім, щоб трапеза, яка є благом і насолодою, змогла б облачитися в них. І цим буде зрозуміло те, що ми запитували: чому не може дати їм трапезу у вигляді подарунку та милостині. Бо в подарунку та милостині немає там келім віддачі, у які благо й насолода могли б увійти - і це з причини скорочення.
Однак ми знаходимо, що субота називається подарунком, як сказали мудреці (у трактаті «Бейца», 16): «Знати, що Я – Творець, що освячує вас. Сказав Творець до Моше: «Моше, подарунок добрий є в мене в скарбниці Моїй - і «субота» ім’я йому. І я хочу дати її Ісраелю. Піди й повідом їх».
Але згідно з цим буде незрозуміло, чому сказав: «Той, хто не клопотався напередодні суботи, звідки їстиме в суботу». І за принципами духовної роботи слід ще запитати: адже міг Він дати їм трапезу суботи в подарунок, бо субота називається «подарунком», як сказано вище. Виходить, що можна дати суботу навіть без їхньої роботи.
Однак маємо спитати про те, що сказали мудреці, що Творець промовив до Моше: іди повідом їх. І слід запитати, задля якої потреби Він повинен посилати їм попереднє повідомлення про подарунок. По-простому кажучи, якщо бажають чогось за подарунок, то, зрозуміло, слід повідомити для того, щоб вони підготували умови, яких даритель вимагає за вручення подарунка. Якщо так, виходить, що і тут – тим, що каже «піди повідом їх», певно, Він вимагає чогось за подарунок.
Проте маємо зрозуміти, як можна просити щось за подарунок. Адже якщо отримувач подарунка дає щось (натомість), це вже не називається подарунком. А отже, слід пояснити: те, що каже «іди й повідом їх», тобто посилає їм повідомлення, що оскільки Він хоче дати їм подарунок, тому існує побоювання, щоб не вкрали в них. І Даритель вимагає від них, щоб влаштували в себе місце зберігання для подарунка, щоб ніхто не зміг би забрати в них цей важливий подарунок. І Той, хто дає подарунок, не може навіть повідомити їм про цінність, яку має цей подарунок, бо, напевно, почують ті, кому не слід це чути, що то річ важлива, і можуть забрати в них подарунок.
Тому для того, щоб дати їм подарунок, необхідно було Йому повідомити їм спочатку, що хоче дати його, як написано: «Іди й повідом їх». І Я дам їм знати його цінність для того, щоб вони могли тішитися ним. Тоді Він повідомляє їм, щоб провели велику підготовку до отримання подарунка, щоб був він збережений від зовнішніх і щоб підготували місце для нього. Виходить, умова, виконання якої Він бажає для того, щоб дати їм подарунок, це щоб підготували зберігаєме місце для подарунка, отже, це не означає, що дає подарунок взамін за підготовку.
І яке воно - збереження від зовнішніх? Це те, що якщо вони підготують келім віддачі, щоби в ці келім вони прийняли суботу, звану подарунком, це називається зберіганням від зовнішніх (сил), бо ті тримаються тільки за келім отримання. Тоді як стосовно келім віддачі - від них вони тікають. І ця робота з підготовки келім називається будніми днями, бо кожен день потрібно вводити келім, що вказують на сфірот Зеїр Анпіна, звані ХАҐАТ НЕГІ.
І коли закінчується робота віддачі, тоді приходить світло суботи, що зветься трапезою й одягається в келім, здобуті за шість днів діяння. Виходить, відповідно, що все розкриття роботи відбувається в суботу, що й називається «таємницею одного». Де Малхут, яка називається клі отримання, перетворилася роботою шести днів діяння на віддачу. Тобто робота келім віддачі, які придбали в будні дні, входить в суботу. Інакше кажучи, те, що субота називається малхут, що світить у великому стані, це походить від сили роботи з підготовки, що перед отриманням подарунка. Тоді світло суботи, яке зветься подарунком, може облачитися в ці келім віддачі. І немає тоді влади в зовнішніх сил, тому що келім отримання, за які тримаються зовнішні сили, вже не існують. Тому називається суботою і всі закони вагітніють від неї.
Тому й подарунок називається суботою, оскільки Творець не дав суботу взамін за якесь зусилля, а дав суботу як подарунок. А те, що ми повинні працювати в шість днів діяння, це аби утворити місце для неї, тобто місце, що оберігається, за яке зовнішні сили не зможуть триматися, тому що в суботу вже налаштовані келім віддачі, а вони тікають від місця, де бачать, що там панують келім віддачі. Тому й називається субота «святістю», що зовнішні сили тікають від святості суботи, що світить тоді в келім віддачі силою тієї підготовки, що була в шість днів діяння.
І сказаним слід пояснити те, що написано: «Радітиме Моше дарованій долі своїй». І слід зрозуміти написане: «Той, хто ненавидить подарунки - житиме». Якщо так, то що це: «Радітиме Моше дарованій долі своїй»? - адже «той, хто ненавидить подарунки - житиме».
А відповідь : «…бо вірним рабом назвав Ти його». А що таке – вірний раб? Це як сказали мудреці: «…а будьте, як раби, які служать господарю своєму не заради отримання винагороди». І означає це, що вся робота його - тільки віддавати, і не отримувати нічого.
Виходить, те, що він таки отримує, це з тієї причини, що Творець бажає дати йому. Отже те, що він отримує, називається «отримує заради віддачі». І виходить, отримує він подарунок не тому, що бажає отримати собі, а тому, що він бажає віддавати, і оскільки бажанням Творця є давати благо, тому він і приймає благо й насолоду для того, щоб задовольнити бажання Творця, адже він хоче дати задоволення Йому. А чого бракує Творцеві? Певно, того, щоб мета творіння реалізувалася б у досконалості. Тому Моше й отримує подарунок Царя для того, щоб принести Цареві задоволення. І це те, що написано: «Бо вірним рабом назвав Ти його».
І сказаним можемо пояснити слова Зоар, де запитує: що таке субота, «шабат». І відповідає: «шін – бейт-тав», бо три літери «вав», що в літері «шін» (Ш), вказують на трьох праотців, ХАҐАТ. А малхут називається «бат» (дочка), яка увінчується ними. А в ній – основне, що є в хохмі, як написано: «Берегли, як зіницю, «дочку ока» (івр. «бат аїн»), тому що вона є основним в оці». Три кольори є в оці, і це – ХАҐАТ. І четвертий колір - це чорна точка, і вона є малхут.
Отже, з трьох літер «вав», кожна «вав» (її ґематрія – 6) вказує на шість днів діянь, що є часом роботи, і на людину покладено винайти для себе келім віддачі. І дійсно, кожен день людина має йти трьома лініями, що є натяком на три літери «вав», що в літері «шін».
Тобто тим, що кожен день йдемо правою та лівою лінією, ми приходимо до середньої лінії, яка складається з них обох. Тобто починаємо йти правою, що зветься станом досконалості, а потім переходимо до розрахунків, коли людина починає лічити прибутки, яких досягла своїми зусиллями, а потім повертаємось до правої. І завдяки цим переходам до правої та до лівої ліній приходимо до середньої лінії, що народжується з них двох. А потім, завдяки роботі трьох літер «вав», приходимо до категорії «шабат», де шабат називається точкою малхут, і вона – чорний колір, і зветься вона чорною точкою, тому що щодо малхут, яка зветься клі отримання, - на неї було скорочення. Тому її особистій властивості світло не світить, однак завдяки встановленню трьох літер «вав», які є роботою шести днів діяння в трьох їхніх лініях, вона може отримати світло, що належить її властивості, і це – світло хохма. І називається «бат аїн» (дочка ока), де «аїн», око, називається хохмою, а в чорній точці розкривається світло хохма. І це – шабат, субота, бо завдяки буднім дням розкривається субота.