(переклад з івриту)
«І відповів Моше, і сказав: «Але вони не повірять мені...» І мовив до нього Творець: «Що це в руці твоїй?» І сказав: «Посох». І сказав: «Кинь його на землю», – і став змієм, і побіг Моше від нього».
І слід пояснити, що не існує більше, ніж два ступеня: або святість, або сітра ахра. А стану серединного не існує. І з того самого посоха, безпосередньо, робиться змій, якщо кидають його на землю. А для того, щоб зрозуміти це, упередимо висловом мудреців, що «помістив Шхіну Свою на дерева й каміння». Де «деревами й камінням» називаються речі, низькі за своєю важливістю. Саме там і саме так помістив Свою Шхіну.
І це є змістом запитання: «Що це в руці твоїй?» Бо рука означає осягнення, від слів «Якщо досягне рука...» Посох (івр. «мате»). Тобто всі осягнення базуються на категорії «нижче (івр. «мата») за важливістю», що є суттю віри вище знання.
(Адже віра вважається у людини як щось низьке за своєю важливістю, як ницість. А людина поважає речі, що облачаються в розум. Однак, якщо розум людини не осягає цього, а протидіє поглядам людини, вона повинна сказати, що віра важливіша за її знання. Тобто, принижує своє знання, і говорить: те, що вона розуміє в рамках свого знання, протирічить шляху Творця, тож віра для неї є важливішою за її знання.
Бо всі інтелектуальні висновки, які суперечать шляху Творця, існують тому, що цей розум нічого не вартий, а «очі в них і не побачать, вуха в них і не почують». Тобто, анулює все, що вона чує та бачить. Це зветься, що людина йде вище знання. Тому і бачить вона все це як нице та мале.
Тоді як у Творця віра не розцінюється як низький стан. Це тільки людині, яка не має іншої ради, і мусить іти шляхом віри, віра здається ницістю. У той час, як щодо Творця, який міг надати свою Шхіну не обов’язково на дерево й каміння, але обрав саме цей шлях, званий вірою, то напевно вибрав його саме тому, що це краще і успішніше. Виходить, у Нього віра не зветься низькою за важливістю, а навпаки, саме цей шлях має численні переваги, але у створінь це називається низьким).
І якщо кидають посох на землю та бажають працювати більш високою властивістю, тобто в рамках знання і зневажають те, що вище знання, бо така робота здається людині низькою, то негайно робиться з її Тори та духовної роботи категорія «змій», втілення первинного змія.
І це сенс сказаного: «Кожен, хто гордує, говорить йому Творець: «Я і він не можемо мешкати в одному осередку». А сенс цього, як зазначено вище, що помістив Шхіну свою на дереві й камінні. Тому, якщо людина кидає «посох» на землю, і підносить себе, – працювати з більш високою властивістю, це вже – «змій». І немає серединної властивості. А – або змій, або святість. Тому що вся Тора та духовна робота людини, які були їй низькими, все увійшло в категорію «змій».
І відомо, що у сітри ахри немає світла. І через це також і в матеріальному у бажання отримувати є лише хісарон, а не наповнення нестачі. І клі отримання залишається завжди в нестачі, без наповнення. Бо той, хто має сто, хоче двісті і т.д. І не буває, щоб людина помирала, маючи хоч би половину бажаного. Це походить від сили вищих коренів, бо коренем кліпи є келім отримання. І впродовж шести тисяч років немає їм виправлення і над ними тяжіє скорочення. Тому й не мають вони світел та вищого блага.
І тому вони спокушають людину, щоби притягувала світло на їхній рівень. І все світло, яке людина отримала тим, що була злита зі святістю, – адже в святості світить вище світло, – вони, коли спокушають людину, щоби притягувала світло до їхніх властивостей, – отримують це світло. І цим мають вони владу над людиною, тобто тим, що дають їй постачання, в той стан, в якому вона перебуває, щоб не рухалася звідти.
Тому, через цю владу, людина не може йти вперед, адже немає їй потреби в більш високому ступені. А оскільки немає потреби, то не може зрушити з місця анітрохи. І тоді не має можливості визначити, просувається вона в святості, чи навпаки, тому що сітра ахра дає їй сили для роботи з більшою наснагою та силою. Адже людина перебуває в рамках знання, отже, має можливість для роботи не в низькому стані, тому може залишитися так, у володінні сітри ахри.
І для того, щоб людина не залишалася у володінні сітри ахри, зробив Творець виправлення, що коли вона облишає властивість «посох», відразу падає у властивість «змій», і зараз же переходить в стан невдач. І немає їй снаги зміцнитися інакше, як тільки якщо знову набуде властивості віри, що зветься ницістю.
Виходить, що самі невдачі спричинюють, щоб людина прийняла на себе знову стан «посох», що є категорією віри вище знання.
І це сенс того, що сказав Моше: «Але вони не повірять мені», що означає, що не побажають прийняти на себе спосіб роботи у вірі вище знання. Тоді сказав йому Творець: «Що це в руці твоїй?» – «Посох». «Кинь його на землю», – і відразу «і став змієм». Тобто, між посохом та змієм немає серединного стану. А це тільки щоб знати людині, чи вона в святості, чи в сітрі ахрі.
Виходить само собою, що немає їм іншої ради, як прийняти на себе властивість віри вище знання, що зветься «посох». І посох цей має бути в руці, а не кидати його вниз. І це смисл того, що написано: «І розцвів посох Аарона», тобто всі стани розквіту, які були у людини в роботі на Творця, були саме на основі посоху Аарона.
Це тому, що бажав дати нам ознаку, щоби знати, чи йде людина шляхом істини, чи ні. Дав нам знак пізнати вже в самій основі роботи, на чому базується робота людини. Якщо основа – посох, тоді це святість. А якщо основа її – в знанні, то це не є шляхом до святості.
Але в самій роботі, тобто в Торі та молитві, не розрізняється «служитель Творця від не-служителя», бо там все навпаки. Якщо основа – в рамках знання, тобто спирається на знання та отримання, тоді тіло дає «пальне» для роботи, і може людина вчитися і молитися з більшою постійністю і більшим натхненням, тому що це на основі «в рамках знання».
А от коли той, хто йде дорогою святості, і основою його є віра та віддача, тоді йому потрібна велика підготовка, щоби святість світила йому. А просто, без підготовки, тіло не дає йому сили для роботи. І потрібні завжди надмірні зусилля, тому що корінь людини це властивість отримання і – «в знанні».
Тому, якщо робота людини на «земній» основі, в неї завжди все може бути до ладу. Але ж якщо базується її робота на властивості віддачі та «вище за знання», людині потрібне постійне зміцнення, щоб не впасти в корінь отримання і на рівень «в знанні». І не можна відволікатися ні на мить, інакше вона впаде до кореня земного рівня, що зветься «прах». Як написано: «бо із праху ти з’явився і у прах повернешся». І це було після гріха древа пізнання.
І наводить з’ясування, – чи йде людина дорогою святості, або (боронь боже) навпаки: це те, що «Інший бог оскопився і не приносить плодів». Цю ознаку дає нам Зоар, що саме на основі віри, званої посохом, заслуговуємо «розплодження й примноження» в Торі. І це суть сказаного: «І розцвів посох Аарона», коли і ріст і розквіт відбуваються саме завдяки посоху.
Тому, кожного дня, як людина встає зі свого ліжка, і миється, очищаючи своє тіло від тілесної нечистоти, так само потрібно мити себе від нечистоти кліпи. Хай перевірить себе, чи її властивість «посох» у неї в досконалості. І перевірка ця повинна бути постійною. А якщо вона відволікається думкою від цього, відразу падає у володіння сітри ахри, що зветься егоїстичним отриманням. І відразу робиться поневоленою нею. Бо відомо, що світло утворює клі. Тому, відповідно до того, як людина працює ради отримання, цією ж мірою вона потребує лише прагнення до егоїстичного отримання, і віддаляється від усього, що стосується віддачі.
І цим буде зрозумілим нам вислів мудреців: «Дуже, дуже будь смиренним». І що це за гамір такий, що аж: «дуже-дуже»? А це, як вже зазначалося, буває, що людина зробилася залежною від людей, тим, що надали їй колись пошану. І почала вона сприймати пошану не через те, що бажає втішатися славою, а з інших причин, – для уславлення Тори і тому подібного. І людина впевнена в цих розрахунках, позаяк знає сама, що не має вона ніякого прагнення до слави. Тому загальна думка говорить, що дозволено їй приймати пошану. І все ж таки – не можна приймати, оскільки світло утворює клі.
Тому, після того, як людину вшанували, – вже утворилася в ній потреба в пошані. Адже вона вже володіє людиною, і важко звільнитися від шанолюбства. Але цим вона робиться окремим «існуванням в собі», і вже важко анулюватися перед Творцем, тому що через почесті вона стала «окремою дійсністю». А для того, щоб удостоїтися злиття з Творцем, людині треба анулювати своє окремішнє існування. Тому й «дуже-дуже»: одне «дуже» – тому що не можна приймати почесті для власних потреб. А друге «дуже» – навіть, коли намір людини не для власної потреби, також заборонено отримувати, як зазначено вище.