115. Неживе, рослинне, тваринне, людське

Почуто в 1940 році, Єрусалим

(переклад з івриту)

Неживе: це феномен, котрий, як такий, не має власних прав, а перебуває у власності Господаря. І мусить виконувати повністю бажання та прагнення Господаря. Тому, оскільки Творець створив створіння Собі на славу, як написано: «Усе, назване Моїм іменем... на славу Собі створив Я це». І оскільки Творець створив створіння для власних потреб, природа Господаря вкарбована в створіння. Тобто, жодне зі створінь не здатне працювати на благо ближнього, а може діяти лише для власної користі.

Рослинне: це таке, яке вже має трошки своє особисте право. Бо вже може робити щось, що є протилежним думці Господаря. Тобто, вже може робити таке, що не собі на користь, а на віддачу. І це вже всупереч тому, що є в бажанні Господаря, яке Він втілив у нижніх, аби їх приводило в дію виключно бажання отримувати собі. Але разом з тим, як ми бачимо в матеріальних рослинах, вони хоча й рухаються, розповсюджуючись в довжину та вшир, і все ж усі рослини мають єдину для всіх властивість.

Тобто, жодна рослина не може діяти всупереч природі всіх рослин, і зобов’язана дотримуватися законів рослинного царства, і не має ніякої сили щось вдіяти, що було б проти її однолітків. Це означає, що вона не має свого окремого життя, а є частиною життя всіх взагалі рослин. Інакше кажучи, у всіх рослин – одне життя, і характер рослинного життя є одним для всіх рослин, так, що всі рослини, вони як одне живе створіння. І рослини, кожна особисто, подібні органам тіла цієї особини.

Так само і в духовному є люди, які вже мають силу подолати хоч трошки бажання отримувати, але вони підкорені своєму оточенню, і діяти всупереч оточенню, в якому перебуває, – не має ще людина такої сили. Але все ж таки, вона діє назворот тому, чого хоче її бажання отримувати, тобто, вона вже працює бажанням віддавати.

Тваринне: тварини, – ми бачимо, що в кожної з них є окрема натура, і вони не підкорені оточенню. А у кожної з них є відчуття і її власний характер. І, звичайно, вона може в чомусь діяти всупереч бажанню Господаря, тобто, може працювати властивістю віддачі. А також не підпорядкована оточенню. А є в нього життя як таке, окреме, без того, щоб його життєва сила залежала від життя ближнього. Але більше ніж саму себе не може відчути. Тобто, немає в неї відчуття ближнього, і само собою, не може піклуватися про ближнього.

Людина (букв. «медабер» – «мовець», «той, хто говорить»): має такі переваги:

1) Те, що вона діє проти бажання Господаря.

2) Те, що вона не є чимось єдиним з усіма однолітками, як рослина. Тобто, не залежить від оточення.

3) Те, що відчуває також ближнього. Тому може дбати про них і сприяти їх довершеності, – завдяки тому, що відчуває загал, разом з загалом і горює, і може радіти, коли є втіха загалу. І також вона може сприймати від минулого та майбутнього. Тоді як тварина відчуває лише теперішній стан, а також тільки особисто себе.