Стаття 24, 1988 рік
(переклад з івриту)
Ось писання каже (в главі «Ніцавім): «Приховане – Творцю, Всесильному нашому, а відкрите - нам і дітям нашим довіку, щоб виконувати всі слова Вчення цього». І маємо зрозуміти, що дає нам ця відомість. І чи спаде комусь на думку, що приховане належить знати людині? І якщо дано нам знати приховане – чому тоді Творець приховав від нас? І ще слід зрозуміти, що означає «приховане». На що нам натякає те, що не слід нам досліджувати цього, а належить воно Творцю, Всесильному нашому.
Ось написане «Коли будеш засвічувати світильники» Раші пояснює так: «Засвічувати (букв. «піднімати») – це тому, що полум’я піднімається, і потрібно запалювати його, аж поки полум’я буде здійматися саме». І слід зрозуміти, на що нам вказує те, «що потрібно запалювати, аж поки полум’я буде здійматися саме». Ясно ж, що коли світильник горить не як належить, а горить лише тоді, коли людина запалює його, зрозуміло, що потрібно чекати, поки горітиме саме. А коли так, яку новину нам повідомляють, кажучи «аж поки полум’я буде здійматися саме».
Ось про виготовлення менори говорить писання: «І ось виготовлення менори, карбованої з золота». І пояснив Раші «карбована» - ось його слова: «Зроблена була (зі шматка) таланту золота. І карбував молотом, і розрізав різаком розвести її частини, як належить. І не була вона зроблена частинами та їх з’єднанням. Так зробив менору». І сказав Раші: «Завдяки Творцю зробилася вона сама з себе». І маємо зрозуміти: якщо менора зробилася сама з себе, навіщо було потрібно карбувати молотом і різати різаком? Адже ясно, що якщо це Творець робить менору, було б досить взяти талант золота, і сама собою вона зробилася б, то навіщо потрібно було карбувати?
Ось відомо, що природа людини така, що бажає вона лише отримувати для особистої користі. І не може людина зробити нічого, якщо не побачить, що буде їй з цього щось для особистого блага. І це, як сказано в Зоар про написане, «у п’явки дві дочки: «гав» і «гав» («Мішлей», 30, 15). І пояснює Зоар: «А у п’явки дві дочки, що волають, як собаки: «Гав, гав (дай, дай)». Дай нам багатство цього світу і дай нам багатство світу прийдешнього». Тобто коли людина бачить, що вона може дістати насолоду від якоїсь речі, про це вона волає: «Дай, дай», що означає: «Дай! Дай! Я прийму це серцем і душею».
І ось дана нам заповідь любові до Творця, як написано: «Полюби Творця, Всесильного свого, всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією сутністю своєю». І як можна це виконати, адже воно проти нашої природи? Мудреці тлумачили написане «І засяяв від Сеїру їм» так: «Розкрив синам Ейсава, щоб отримали Тору. І не побажали. З’явився з гори Паран, коли пішов туди й розкрив синам Ішмаеля, щоб отримали її. І не побажали. Тобто всі вони запитували: «Що написано в ній?» Ейсав не побажав, тому що написано: «Не вбивай», а про нього, Ейсава, написано: «Мечем своїм житимеш». Так само й сини Ішмаеля, оскільки написано: «Не зажадай», тому й не захотіли. Тоді як коли прийшов до синів Ісраеля, вони сказали: «Зробимо - і почуємо».
І слід зрозуміти, чи дійсно зле начало, що в народі Ісраеля, згідне поступитися негативними властивостями, а якщо так, то що означає те, що вони сказали «зробимо - і почуємо»? Це слід пояснити так, що [люди з] народу Ісраеля, коли побачили, що їхнє зло протидіє Торі, тобто не бажають виконувати заповіді Тори, тоді вони сказали: «Зробимо вимушено», тобто примусом, попри те, що наше зло не згоджується.
Але слід зрозуміти, яка цінність того, коли хтось дає щось іншому вимушено. Чи можна сказати, що він дає йому з любов’ю? Він же не любить його. А отже, немає причини для того, щоб дав. Адже любов здобувають тим, що хтось дає іншому добрі речі, тоді природно, що отримувач подарунка починає любити дарителя. Але не так, що даритель починає любити отримувача через те, що подарував йому. Коли так, який сенс того, що Ісраель сказали «зробимо вимушено», хоч зло наше й не згодне. Як реалізується цим «полюби Творця Всесильного свого»?
Мудреці сказали, що коли промовили Ісраель: «Зробимо - і почуємо», - сказав Творець: «Хто розкрив цю таємницю сину Моєму, клі, яким користуються ангели служіння, як сказано: «Могутні силою ті, котрі виконують слово Його, і славні - коряться голосу слова Його». Випливає звідси, що поняття «роблення» є категорією «могутні силою», тобто поняття «подолання», незважаючи на те, що тіло, яке має природу егоїстичного отримання, не згодне. А потім, завдяки виконанню через подолання, незважаючи на те, що зле начало не бажає, все ж удостоюються «чути голос слова Його», де поняття «слухайте Мене» означає «думайте, як Я». Як сказали наші вчителі: «Не слухали Мене, тобто не згоджувалися зі Мною» (трактат «Ірувін», 102).
І згідно з цим, простий сенс буде в тому, що «зробимо» сказали в сенсі подолання силою примусу, а потім удостоїмося стану «почуємо», тобто все це буде логічним і прийнятним. Тобто коли це буде для нас логічним і прийнятним, ясно, що ми зможемо виконувати все з любов’ю та радістю, і тоді буде все за бажанням, а не примусово.
І сказаним слід пояснити вислів: «Хто розкрив цю таємницю синові Моєму?», де маємо зрозуміти, що то за секрет у тому, що сказали: «Зробимо - і почуємо»? Такий секрет, що аж запитав: «Хто розкрив цю таємницю?» А отже, потрібно з’ясувати, що називається «таємницею» в духовній роботі. «Таємницею» називається те, що не розкрите. Але ми повинні вірити, що воно таки існує тут. Тобто є тут те, що ми бажаємо й повинні знати, бо якщо немає в нас потреби знати, то такий стан не зветься для людини «таємницею».
І це подібно до когось, хто бачить, що двоє людей розмовляють між собою тихенько. Ясно, що намір їхній, щоб він їх не почув. Але якщо вони говорять не про нього, він не бажає й знати, про що вони розмовляють. І, само собою, те, що вони так розмовляють, не означає, що вони обговорюють щось таке таємне, що він був би зацікавлений почути. І навіть якщо скажуть йому, він і не побажає слухати, бо в кожної людини є свої справи, які цікавлять тільки її. Але коли він думає, що розмовляють саме про нього, тоді він зацікавлений знати, що вони кажуть, адже це щось таємне, про яке вони не бажають, щоб він знав.
І в системі духовної роботи також усе відбувається за тим же порядком, що ведеться в матеріальному. Наприклад, коли людина вивчає Тору, то щодо законів, які людина вивчає в ній, можна сказати, що Тора не говорить про таємне, про щось невідоме, а навпаки, Тора сповіщає людині закони, як виконувати заповіді. Але коли людина вивчає «розповіді про незвичайне», що в Торі, або просто історії мудреців, і якщо вона вірить, що Тора розповідає про неї, а вона сама не знає, який зв’язок є між словами Тори, яку вона вивчає, і нею як такою, і бажає знати, що написано там, тоді те, що людина бажає знати, це називається, що вона вивчає наразі «таємницю». Тобто, щоб щось називалося «таємницею», є цьому дві умови:
а) людина вірить, що йдеться про неї;
б) людина була б зацікавлена знати, що саме Тора говорить про неї, тобто що саме Тора розповідає про те, що стосується її потреб. І тільки в такому разі щось називається «таємницею» в духовній роботі.
І зі сказаного можемо зрозуміти те, що сказав Творець: «Хто розкрив цю таємницю синові Моєму?» І сенс цього «Хто розкрив сину Моєму таємницю» - вірити, що завдяки «робленню» через примус удостояться стану, коли почують Мене. Так що те, що раніше виконувалося вимушено, через силування, буде потім робитися за бажанням.
Виходить, діяння називається «віра». Тобто тим, що повірили, що після того, як зроблять, удостояться «слухання», тому були впевнені також і під час вимушеної дії робити діяння з радістю та любов’ю для того, щоб могли удостоїтися стану «почути».
Тоді як «народи світу» в термінах духовної роботи називаються тими частинами в людині, що не належать до властивості «ісраель», а бажають вони йти постійно шляхами зовнішнього розуму, так як вони розуміють, до чого можна прийти. І коли зовнішній розум зобов’язує до чогось, що варто робити, над цим вони готові працювати, але не над тим, що належить до віри вище знання. Тобто з боку розуму вони бачать, що неможливо прийти до скасування бажання отримувати силами самої людини. А потрібно вірити: якщо Творець дав нам цю роботу - працювати заради віддачі, певно, що Він знав, що це справді можливо зробити. Тільки ми нашим маленьким розумом не здатні збагнути, як може існувати таке, адже це буквально диво з небес. Але Творець, певно, знає, що ми таки можемо дістатися до такого рівня.
І хоча й невідомо [їм], як діють ці речі, а вірити вони не в змозі - тому й називаються «народами світу». А от категорією «ісраель» називається те, що можна зміцнитися й вірити вище рівня знання. Тому ті, котрі належать до категорії «ісраель», вірять, що те, що є віддачею, це таємниця для людей. Тобто, хоч і не знають, як прийти до сили віддачі, але вірять.
Тоді як «народи світу», які існують у людині, кажуть, що це річ складна й не для нас вона. Тому, коли бачать, що вимагається від нас іти вірою вище рівня знання, не мають вони до цього інтересу, і тікають з поля бою, і кажуть, що все це надто важко для них.
Тому «народи світу», що в людині, не бажають приймати Тору. Адже згідно з тим, що ми вивчаємо, отримання Тори відбувається в категорії «людина, якщо помре в наметі», про що сказали наші вчителі: «Тора існує лише в тому, хто вмертвляє себе за неї». А це означає, що людина повинна анулювати свою особисту корисливість, і щоби всі її турботи були лише про благо Творця. І через це тіло не згодне скасовувати бажання особистої користі, а також іти шляхом примусу і вірити, що завдяки «зробимо» прийдемо до «почуємо». Віра ця неприйнятна для того, хто отримує для себе. І це й є вся різниця між «народами світу» та «ісраелем».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, на що бажає вказати нам сказане: «Потрібно запалювати його, аж поки полум’я буде здійматися саме». І справа в тому, що це поняття запалювання стосується людини, яка повинна виконати дію. І яка міра того, що людині слід виконувати цю дію, що зветься «через примус», аж поки «полум’я буде здійматися саме».
Тобто «саме» означає «без дій нижнього» - дій, які називаються «через примус». І заслуговує людина, що Творець дає їй стан «слухання». І, само собою, тоді людина робить усі діяння з радістю, і любов’ю, і бажанням не так, як виконувала вона все в період «зробимо», бо там було через примус і тіло протидіяло, коли вона хотіла віддавати Творцю.
Тоді як тепер вона перебуває в стані «полюби Творця, Всесильного твого, двома серцями - двома основами своїми». Так що і зле начало любить Творця, тому що скасовує себе перед Ним, «як свічка перед смолоскипом».
І це є простим сенсом того, що людина повинна «запалювати», виконувати діяння, аж поки «полум’я буде здійматися саме» - не силою самої людини, а «саме», що означає «силою Творця».
І також, у той же спосіб, слід пояснити те, що ми запитували про описане мудрецями виготовлення менори: «Зроблена була карбуванням по золоту, зі шматка таланту золота. І карбував молотом, і розрізав різаком розвести її частини, як належить. І не була вона зроблена частинами і їх з’єднанням». І ми запитували: оскільки вже сказано простий сенс, тому «зробив менору» означає - завдяки Творцю зробилася вона сама з себе. А якщо так, навіщо було потрібно карбувати молотом, якщо Творець зробив менору, що й зветься «сама собою», то для чого також і людина повинна робити щось?
Однак, як зазначено вище, людина має сказати: «Зробимо - і почуємо». Тобто людина повинна почати (діяти) в стані примусу, і вона має вірити, що удостоїться категорії «почуємо». І оскільки «немає світла без клі», тобто Творець не дає наповнення людині, якщо немає в неї цієї потреби, щоб Творець наповнив її, тому вона повинна почати, і побачити, що це важко, і молитися Творцеві, щоб допоміг їй. Тоді людина бачить, що все зробилося само собою, тобто без її допомоги. А тому - що людина робить при виготовленні менори, якщо все робить Творець?
Відповідь така, що потрібні дії людини, оскільки без діянь людини не було б у нас цього знання, що все робить Творець, а казала б людина, що вона сама також може дійти до досконалості без допомоги Творця, «і сила моя, і міць руки моєї зробили мені цей успіх». Тоді як після того, як людина трудилася, і докладала зусиль, і робила все, що в її змозі зробити, і не просунулася навіть на йоту, тоді вона змушена сказати, що Творець цю силу, щоб змогла вона діяти заради віддачі, дав як подарунок. І це означає, що Творець дав людині дозвіл, щоб вона служила Йому. І цей дозвіл виглядає так, що дав їй насолоду, коли вона віддає Творцеві.
І цим зрозуміємо те, що написано: «Шматок з талант золота був». Тіло називається «талантом золота», як сказано, як написано в Зоар: «А у п’явки дві дочки, що волають, як собака: «Гав, гав (дай, дай)». Дай нам багатство цього світу і дай нам багатство світу прийдешнього». І тіло називається талантом золота (івр. «загав» = «зе-гав» (це – дай), і карбував молотом».
Означає це, що вся робота, яку тіло виконує під примусом, називається, що воно «карбує молотом і ріже різаком». Тобто кожна дія примусу, до якої людина вдається, це начебто відрізала частину від «зе-гав», тобто від бажання отримувати для себе. І це те, що написано: «розвести її частини, як належить». А це означає «розвести» (букв. «роздягнути, зняти») – зняти з них, з частин (букв. «органів»), бажання отримувати для себе і виправити їх на «заради віддачі». І це й означає написане «розвести її частини, як належить».
Однак, не було це так. Тобто не було зроблено кожну частину, орган, досконалим, де кожен з органів відповідав би якійсь одній мірі досконалості. А потім друга міра досконалості. І одна досконалість утворена для всіх, і це – «заради віддачі». А потім з’єднання всіх органів в єдину досконалу категорію. Не так було, а навпаки, у кожному органі, який слід було виправити, на його місці розкривалося зло, а не добро. Тому було в людини багато органів, що були недоладними, і потім прийшла вона до стану, коли побачила: немає жодного органа в її «отримувачі», що готовий був би працювати на віддачу.
І тоді побачила, що вся вона є карбованим «зе-гав» (це – дай). Означає це, що побачила: це «золото», тобто отримувача, важко перетворити його на «заради віддачі». І тоді завершується клі, тобто дія з боку нижнього, коли побачила людина, що не в її змозі подолати його. І це як написано: «І застогнали сини Ісраеля від роботи, і піднявся лемент їхній до Всесильного від роботи». І тоді приходить допомога від Творця. І це те, що написано: «Так зробив менору», що пояснив Раші: «Завдяки Творцю зробилася вона сама з себе».
Отже, хто зробив менору? Сам Творець. Якщо так, робота Ісраеля навіщо тут?
А відповідь така: для того, щоб розкрити потребу, бо тільки Творець, Він може змінити ту природу, яку створив, коли у створінь є лише бажання отримувати для себе. Інакше людина думала б, що вона сама може перетворити отримувача, щоб став він тим, хто віддає.
Однак також і це маємо зрозуміти: чому це так хвилює Творця, щоб створіння не знали правди й думали б, що вони самі можуть зробити ці діяння - перетворити келім отримання на віддачу? Або поставимо це питання інакше: чому Творець не дав силу людині, щоб змогла вона сама обернути клі отримання на віддачу?
І як відповідь на це, сказав мій пан, батько й учитель, що це все є виправленням, бо інакше людина залишалася б у своєму ницому стані. Тобто не потребувала б світла Тори, а Творець бажав дати їм [народові Ісраеля] Тору. Тому тим, що вони не можуть самі прийти до келім віддачі, вони проситимуть Творця, щоб допоміг їм. А допомога, яку Він їм дає, вона саме завдяки Торі, бо «світло, що в ній, повертає до добра». І виходить, що в людини є вже потреба отримати Тору.
Другим же етапом, - після того, як людина повернулася до добра і дістає келім віддачі, що є першим етапом, - є те, що вона отримує Тору як «імена Творця». І ця її сторона називається «бажання Творця дати благо Своїм створінням», що облачається в «імена Творця» і зветься «Тора, і Ісраель, і Творець є одне».
І сказаним зможемо ми пояснити те, що написано: «Приховане – Творцю, Всесильному нашому, а відкрите - нам і нашим дітям довіку, щоб виконати всі слова Вчення цього». І запитували ми: чому це хоче нас навчити? А відповідь така, що коли людина входить у роботу віддачі й бачить, що вона не рухається вперед у досягненні келім віддачі, а навпаки, людина починає тоді бачити свій поганий стан, наскільки вона занурена в себелюбство. Адже згідно з правилом, в тій мірі, якою людина бажає, щоб одяг її був чистий без будь-якого бруду, вона ще більше бачить бруд. І існує правило: у тому, на що людина не звертає уваги, вона не відчуває, чого там бракує. Тому, коли починає працювати заради віддачі й звертає увагу на те, наскільки вона готова працювати заради неї, - саме тоді час, коли бачить, наскільки вона далека від стану віддачі й не здатна жодної дії зробити без винагороди.
А отже, що людина здатна вдіяти, коли вона бачить, що не має ніякого поступу в роботі віддачі, а увесь час бачить, що не здатна вийти з себелюбства. Тобто на початку роботи вона думала, що відразу, як вирішить просуватися шляхом віддачі, зараз-таки й зможе. Тобто вважала, що вона є господарем сама собі. Адже хто їй скаже, що робити? Може, загалом щодо того, що вона бажає зробити, то може й прийде завада з боку сторонніх людей…
Але тут, у справі роботи віддачі, яка є лише справою наміру віддачі, тобто коли людині не потрібно виконувати більше, ніж 613 заповідей, якщо вона бажає спрямувати намір на «заради віддачі»? А отже, вона діє ззовні, як усі, тобто як увесь загал, і не робиться винятком, щоб можна було сказати, щоб загал протидіяв її напрямку. Хто ж знає, що є в серці ближнього? Якщо так, людина думає собі, що незабаром, деякий час докладаючи зусиль, вона увійде в роботу на віддачу, і раптом вона бачить, як щодня примножує труди свої, бажаючи придбати келім віддачі, і відчуває, що келім ці – далекі від її серця, і не має вона жодної можливості вийти колись з себелюбства.
Про це й хоче повідомити нам вислів «Приховане – Творцю, Всесильному нашому», тобто намір віддачі, що називається «прихованою частиною», коли ніхто не знає думок ближнього свого. Це людина й повинна знати, що правда в тому, що не в наших це руках. І прихована ця частина, звана «наміром», належить Творцю, Всесильному нашому, який повинен дати нам силу для цього, а ми не маємо нічого, щоб допомогти Йому. Тільки тим ми можемо допомогти Йому, що починаємо діяти в цій роботі, у віддачі, і бачимо, що не спроможні ми вийти з нашого себелюбства, - цим ми допомагаємо Йому, коли засвоюємо ту відомість, що тільки Він допоможе нам.
А якби ми не почали та не змогли б просуватися далі, це є виправленням, щоб ми знали, що тільки Він один робить усе. І зовсім інше, якби ми таки могли самі вийти з себелюбства.
Означає це, що якби ми думали так, бракувало б нам відомості, що «Він Сам робив, робить і робитиме усі діяння». Тоді як коли ми бачимо по собі, що не здатні ми вийти з себелюбства, тоді нам не потрібно вірити, що Він дав нам цю силу, бо ми бачимо це наочно.
Виходить, що писання повідомляє нам, щоб не бентежитися від того, що ми не можемо зміцнитися й вийти з себелюбства, бо це називається «прихованою частиною». І воно в руках Творця, як написано: «Приховане – Творцю, Всесильному нашому, а відкрите - нам і нашим дітям», де «відкрите» називається частиною практичної дії, яку ми можемо виконувати примусово. Тому повідомляє нам писання: те, що ми бачимо, що це важко для нас, воно дійсно так, але це, тобто намір, не дано нам зробити, а лише дію. Але те, що ми бачимо, що не можемо ми зробити цього самі, - це називається «молитва», тобто потреба, щоб Творець дав нам це клі.
І зі сказаного слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Мінхот» 29): «Виготовлення менори було складним для Моше, аж поки не показав йому Творець пальцем, як написано: «І ось виготовлення менори». І слід пояснити це в термінах духовної роботи, що «виготовлення менори» означає, щоб світло Творця світило. І для цього потрібні келім віддачі. А звідки візьмуть келім віддачі? - адже це складно, тому що проти природи. І Творець показав йому пальцем і сказав йому: «І ось виготовлення». Тобто ви зробите дію, а Я дам намір, і це зветься, що відкриту частину ви зробите, а частину приховану Я дам. І це те, що написано: «Так зроби менору», тобто «сама з себе».