Стаття 22, 1986 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Тазріа») запитує: «Вивчали ми, що жінка, коли запліднює першою, народжує сина. Рабі Аха сказав: «Адже ми вивчали, що Творець вирішує про краплю сімені, чи буде це чоловік, чи жінка, а ти кажеш «жінка, коли запліднює першою, народжує сина». Якщо так, не потрібне рішення Творця». Сказав рабі Йосі: «Ясно, що Творець розрізняє між краплею «чоловік» і краплею «жінка», і оскільки вирізняє краплю, присуджує їй, чи буде чоловіком, чи жінкою».
І пояснює там, в коментарі «Сулам», так, - троє беруть участь в людині: Творець, батько і мати. Де батько дає біле, що в ній, і мати дає червоне, що в ній, а Творець дає душу. І якщо крапля сімені – «захар» (чоловіча суть), дає Творець душу чоловічу, а якщо «некева» (жіноча суть) – дає Творець душу жіночу. І це розрізнення, коли Творець визначає в краплі, - гідна вона душі чоловіка, чи жінки, - вважається присудом Творця. Бо якщо не вирізнив би цього і не послав би душу захара, не стала б крапля чоловіком. Тож виходить, що ці два вислови не суперечать один одному.
Сказав рабі Аха: «І народжує сина». То чи через те, що запліднює, народжує? Чи не від вагітності залежить все? Отже, цей вислів слід було б сказати так: «Жінка, коли завагітніє і народжує сина». Сказав рабі Йосі: «Жінка від дня, коли запліднила і зачала, до дня, коли народжує, немає в її устах іншого слова як тільки щоби дитина її була «захаром», кінець цитати.
І слід зрозуміти всю цю справу, - то що дає нам ця відомість: «жінка запліднює першою». І також те, що каже нам, що велич Творця в тому, що Він вміє розрізнити між краплею «захар» і краплею «некева». Чи це є тією величчю Творця, від якої людина отримає захоплення і завдяки цьому прийме на себе бути служителем Творця? І також слід зрозуміти те, що запитує рабі Аха: «Жінка, коли запліднить і завагітніє. «Захар» слід було б сказати. І пояснює рабі Йосі: «Жінка від дня, коли запліднила і зачала, до дня, коли народжує, немає в її устах іншого слова як тільки щоби дитина її була «захаром». Тобто вона турбується про те, щоб дитина її була б хлопчиком. То що нам дає знання того, що в її устах? І що буде, якщо знатимемо цю турботу жінки, те, що вона турбується, щоб дитина її була б «захар»?
І щоб зрозуміти все це, з’ясуємо те, що написано в статті «Вступ в науку кабала», п.57, де написано так:
«…бо те, що було бажаним при здійсненні скорочення, котре сталося в бхіні далет, - це виправити її, щоб не було в ній жодної відмінності властивостей при отриманні нею вищого світла, а також щоб створити ґуф людини з тієї бхіни далет, і вона своїми заняттями Торою та заповідями ради принесення задоволення Творцю перетворить силу отримання, що в бхіні далет, щоб була вона ради віддачі. І це зробить властивість отримання тотожною цілковитій віддачі, і тоді прийде ґмар тікун. Бо таким чином бхіна далет знову стане клі отримання для вищого світла, а також буде в повному злитті зі світлом, без жодної відмінності властивостей, абсолютно. А для цього повинна людина складатися також з більш високих категорій, які вище за бхіну далет, щоб існувала підготовка для того, щоб чинити добрі дії віддачі. Бо бхіна далет, яка повинна бути коренем тіла людини, вся була категорією вільного й порожнього простору, без світла, оскільки була зворотною за властивістю вищому світлу, і через це визначалася, як категорія роз’єднання та смерті. І якби людина була створена з неї, зовсім не була б здатна виправити свої діяння, бо не було в неї жодних іскор віддачі».
А для того, щоб виправити це, сталася дія сполучення властивості милосердя з судом, бо у властивості суду не міг би світ існувати, як написано: «І побачив, що світ не існуватиме, тобто у такий спосіб не було б ніякої можливості людині, яка мала бути створеною з цієї бхіни далет, щоб змогла узгодити себе з діями віддачі, завдяки чому світ існував би в стані бажаної виправленості. І завдяки цьому сполученню почала і бхіна далет, яка є категорією суду, складатися також з іскор віддачі, що в клі біни. І цим була зроблена підготовка, щоб і тіло людини, що походить з бхіни далет, складалося б також і з властивості віддачі, чим зможе робити добрі діяння заради надання задоволення Створювачу своєму. Так, що перетвориться вся властивість отримання, що в ньому і стане вся вона заради віддачі, завдяки чому існуватиме світ у бажаному виправленні від створення світу».
А поняття «сполучення властивостей милосердя і суду» коментар «Сулам» пояснює так: «Ти вже знав, що існує дві точки в малхут, одна – це точка малхут першого скорочення, що не підсолоджена біною, яка є властивістю милосердя, - і через це не здатна отримувати ніякого світла, бо сила екрану і скорочення володіє нею. А друга точка – це точка малхут, яка підсолоджена властивістю милосердя, що є біною. І всі світла, які малхут отримує, вони з другої точки. А тому перша точка, вона прихована в ній, і тільки друга точка, вона розкрита і панує в ній, і тому вона гідна отримати вищі світла. І з цієї причини малхут називається «древом пізнання добра і зла». Бо якщо людина удостоюється, то це є добро, і перша точка прихована і тільки друга точка володарює, і тоді є у малхут все благо і нижні отримують від неї. А якщо не удостоїлася, бо людина згрішила, тоді є сила у змія розкрити першу точку в малхут, що не сполучена з біною, і тоді це зло».
І сказаним слід пояснити слова Зоар: «Жінка, коли запліднить і народжує сина», де ми запитували, - чому це хоче нас навчити, що «жінка, коли запліднює першою, народжує сина»? Отже, згідно зі словами Зоар виходить, що є в людини дві сили:
а) «властивості суду», що є категорією «некева» і зветься малхут;
б) «властивості милосердя», що є категорією «захар», і це сила «захар», тобто категорія віддачі, як сказали мудреці: «Як Він милосердний, так і ти милосердний».
Ці дві сили панують в людині, однак іноді властивість суду прихована, а властивість милосердя володарює, а іноді властивість милосердя прихована, а властивість суду панує. І слід знати, що поняття «запліднить» (івр. «тазріа», букв. «посіє») це подібно до того, хто сіє, наприклад, пшеницю в землю, і зерна розкладаються, і тоді починає виростати добре збіжжя для харчування.
І цим зможемо пояснити слова мудреців «жінка, коли запліднить». Тобто, якщо людина бажає увійти на шлях духовної роботи аби прийти до злиття з Творцем, і хоче насолоджуватися від «людської їжі», а не від «корму для худоби», то порядок роботи її має бути таким, щоб посіяла свою властивість «жінка», що зветься категорією «бажання отримувати». Тобто, вона повинна кинути свої келім отримання в землю, і намагатися щоб егоїстичне отримання розклалося б у пороху земному. І що більше людина додає гною, тобто старається зрозуміти й відчути, що себелюбство бридке для неї як гній, і наскільки вона намагається бачити ницість себелюбства і бажає щоб себелюбство її розклалося, - це називається «жінка, коли запліднить». Тобто категорію «некева» в людині, що є келім отримання, - ховає вона в землі, хоче, щоб себелюбство її згнило, тоді – «і народить сина», тобто келім віддачі. І тим, що буде старатися, щоб келім отримання, тобто себелюбство, анулювалися у неї, тоді вона удостоюється келім віддачі.
І це подібно тому, що бере насіння і кладе його в землю, щоб воно розклалося. І завдяки цьому буде у людини потім пшениця для «людської їжі», де «їжа» означає те, від чого насолоджуються. Тобто там, де перш ніж увійшла в роботу шляхом істини, втішалася лише тим, що входить в келім себелюбства, - то (тепер) має насолоду, від усього, що входить в келім віддачі, і це зветься «людська їжа», а не «корм для худоби», що є тваринними насолодами. І це називається «удостоївся, - властивість суду приховується», тобто бажання отримувати ховається і не має влади, і тільки бажання віддачі, що зветься «властивістю милосердя», воно панує.
А поняття «удостоївся» (івр. «заха») означатиме, що хоче бути «чистим» (івр. «зах»), суть чого – віддавати. А «ав» (грубий, товстий) – так називається бажання отримувати. І через те, що людина хоче прийти до властивості милосердя, вона удостоюється, що келім отримання зникають, тобто вже не панують. А панує властивість милосердя, яка називається «віддачею» і «категорією захар». Це і зветься «і народить сина», коли дитина народилася завдяки «жіночому заплідненню», тобто похованням бажання отримувати в землі, і це означає, що бажає отримувати всі свої насолоди в келім віддачі.
Тоді як «чоловік, коли запліднить першим», то початок його роботи такий, що оскільки з кореня свого створення він складається з келім віддачі, то через сполучення властивості милосердя і суду він бажає поховати келім віддачі, що звуться «захар». Тоді – «і народить некеву», і означає це, що розкривається тоді властивість суду, що в ньому, і вона й панує, а властивість милосердя, що зветься категорією «захар», зникає, і немає в нього сил зробити щось, діючи келім віддачі.
І тоді вся його їжа це корм тваринного рівня, що міститься тільки в себелюбстві, як у худоби. Тобто, якщо людина сіє в землю келім отримання, що звуться «некева», тоді зростає з цього «людська їжа», тобто сили віддачі. А якщо ховає в землі сили віддачі, тоді «народить некеву», бо тоді вся її їжа тільки в келім отримання, що називається «і народить некеву». І з цього зрозуміємо те, що рабі Йосі відповів на запитання рабі Ахи, що Творець розрізняє між краплею захара і краплею некеви, і оскільки визначає краплю, присуджує їй, буде вона захаром чи некевою». І запитали ми, чому це хоче нас навчити.
Ось, мудреці сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І каже Зоар: «Святою душею». Виходить, відповідно, коли жінка запліднює першою, і це означає, що початок роботи людини – «посіяти», тобто «поховати в землі свою категорію «жінка», що є її бажанням отримувати для себе. І всі думки людини тоді лише про те, як звільнитися від себелюбства, і цього вона просить у Творця. Тоді Творець бачить в цій краплі, чи належить вона до «захар», тобто людина бажає, щоб Творець дав келім віддачі, і тоді Він дає їй «чоловічу душу», тобто дає їй згори силу, що зветься «свята душа». І завдяки цьому людина може бути тим, хто віддає, якщо Творець бачить, що намір її в роботі в Торі та заповідях в тому, щоб очистити себе, бо бажає вона вийти з нечистоти себелюбства, - тоді Творець дає їй душу «захара».
А якщо Творець бачить, що крапля належить до «некеви», тобто коли «чоловік запліднює першим», тоді початок роботи людини в тому, що хоче розширити свої келім отримання. І тим, що вона включає в себе свій корінь, який зветься «сполучення властивості милосердя з судом», своїми діями людина утворює намір такий, щоб лише отримати якнайбільшу винагороду. І як написано в Зоар: «Лементують як собаки і кажуть: «Дай нам багатство цього світу і дай нам багатство світу прийдешнього».
Виходить, що все спрямування людини було тільки аби розширити свої надбання, що належать до себелюбства. Отже, через «посів», тобто коли людина закопує те, що включено в неї з властивості милосердя, і спричинює, щоб властивість милосердя, що є «категорією сили віддачі» була утаєна, - що і називається «посівом», коли утаює і вводить насіння в землю, і насіння приховане всередині, в землі, - це вказує нам, що сила віддачі прихована, а сила отримання розкрита, що і зветься «і народжує некеву».
І те, що каже рабі Йосі, що Творець розрізняє, чи крапля захар чи вона некева, навчає нас тому, що не слід людині казати: «Я так багато часу займаюся Торою та заповідями, і я дотримуюся всього «легкого як суворого», і не бачу я, щоб Творець дав мені допомогу згори, щоб була в мене можливість піднятися сходами святості». І запитує – де допомога згори, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають»?
Щодо цього продовжує рабі Йосі й каже, що Творець розрізняє в краплі, - яка вона: якщо «захар», то чи бажаєш ти роботу віддачі, чи роботу «некеви», тобто щоби вся твоя діяльність була аби отримати винагороду, тобто ти звешся «той, хто віддає», але все це – заради отримання. Тому не може людина сказати, що Творець не чує її молитву. Бо Творець чує і знає про що вона молиться. Тобто взагалі людина не хоче закопувати в землю своє себелюбство. Якщо так, як Творець може дати те, чого вона не бажає.
І відомо, що «немає світла без клі». Бо словом «клі» називається хісарон, а «світлом» називається наповнення хісарону. І якщо немає в людини хісарону, щоб відчувала, що відсутнє в неї бажання віддачі, це й є основне в ницості людини. І через це вона віддалена від святості, і не здатна удостоїтися злиття з Творцем, і називається, що немає в неї клі для отримання наповнення. І через це каже рабі Йосі, що Творець розрізняє, яка вона, крапля, іншими словами, що саме людина бажає, щоби Творець дав їй, яку душу, - тобто світло, що облачається в клі віддачі, - чи дасть їй світло аби була в людини сила віддачі, чи щоб була сила отримання. Тому немає в неї ніяких претензій до Творця, бо Він дає людині те, чого вона бажає.
І це так, як сказали мудреці: «Чому подібне повернення до Творця? – аж поки не засвідчить про людину Той, хто знає таємне, що не повернеться вона до свого глупства більше». А це означає: те, що Творець дає людині душу захара, тобто світло, щоб мала вона силу віддачі, - у цьому видно свідоцтво Творця, - «свідчить, що не повернеться до глупства свого». Через те, що Творець дав людині душу, цим Він впевнений, що віднині й далі вона не працюватиме для себелюбства, а все заради віддачі.
І це, як сказано вище, в словах Зоар: тому, хто приходить очиститися, допомагають. І це те, що сказав рабі Йосі, - певно, що Творець розрізняє між краплею захара і краплею некеви. І оскільки вирізнив у ній, - присудив їй, чи буде захаром, чи некевою. І це називається, що Той, хто знає таємне, свідчить про людину, що не повернеться більше до глупства свого. Проте, як вона може прийти до того, що матиме бажання поховати своє себелюбство, яке ми називаємо «клі», і Творець дасть їй світло в це клі, тобто душу захара в клі, що з’явилося завдяки похованню бажання отримувати, яке зветься категорією «жінка, коли запліднить».
Адже це дуже важко людині, після того як вона створена, щоб була властивість суду відкритою, а властивість милосердя у прихованні. Бо початок створення людини, він в категорії «диким ослям людина народжуватиметься». А властивість милосердя, що в ній, вона у вигляді «чорної точки, яка не світить». Через це немає у людини ніякої потреби й хісарону щоб з’явилася в неї думка, що вона потребує келім віддачі. А весь її клопіт як забезпечити все те, чого себелюбство вимагає. І якщо Творець допоможе їй, щоб мала вона все наповнення для бажання отримувати, вона відчує себе людиною, найщасливішою в світі, - і чого ще їй бракує?
А отже, - хто той, хто може сказати, що бракує йому хісарону, що зветься бажанням віддавати? І людина чує як щось нове, коли кажуть їй, що бракує їй хісарону. Тобто, що «клі», - хісароном, - буде тепер те, чого їй не вистачає, тобто бракує їй саме хісарону, а наповненням буде те, коли в неї нарешті буде цей хісарон. Виходить, згідно з цим, що і словом «клі» і словом «світло» називатиметься хісарон.
І для того, щоб зрозуміти це, упередимо тим, що сказали мудреці, що «молитвою називається робота в серці». І чому називається молитва «роботою в серці», адже молитва, вона лише устами. І слід пояснити, що «молитвою» називається хісарон, коли людина хоче, щоб задовольнили її потребу, тобто щоб відчувала вона хісарон в тому, що немає в неї потреби щоб хотіти віддавати, а все її бажання, воно в себелюбстві. Але як людина може вимагати того, в чому не відчуває вона жодної необхідності, хоча й чує вона, як кажуть їй, що тільки цього їй не вистачає, але якщо вона не відчуває, - що їй робити, щоб відчути, що їй цього бракує?
Для цього дали нам мудреці пораду, і зветься це «молитвою», яка є «роботою в серці». Означає це: людина говорить устами, що бракує їй бажання віддачі, а серце її каже, що не вистачає їй тільки лиш задовольнити те, чого вимагає її любов до себе, і хай думає не про потреби, а про наповнення. І через це має людина велику роботу зі своїм серцем, щоб воно захотіло просити такого хісарону, який був би як усе бажання отримувати, - а воно є усією сутністю створіння. І часом серце бере гору, а часом уста перемагають. І стан такий, що тоді уста і серце її не рівні між собою, бо слід знати, що кінець кінцем саме тільки серце володарює в людині, а не уста.
Тому сказали, що повинна людина працювати зі своїм серцем, щоб воно згодилося просити хісарон, тобто щоб Творець наповнив би її хісароном. Інакше кажучи, тут наповнення називається «хісарон». І це означає «Творець наповнить його хісарон», і сенс цього, що саме хісарон називається наповненням.
І зі сказаного зрозуміємо, що єдиною радою досягти хісарону, відчуття того, що бракує нам бажання віддавати, є тільки молитва, яка є «посередньою ланкою» між людиною і хісароном. Тобто, людина молиться Творцеві, щоби дав їй те, чого їй не бракує, - щоб цього їй бракувало. Отже, клі, що зветься «хісарон», є хісароном в плані відчуття, тобто людина не відчуває цього хісарону. А молитва - щоб Творець дав людині світло, що є наповненням для хісарону. І якщо так, бачимо тут, що наповненням є хісарон. Виходить, що не має людина ніякої іншої ради, як молитися Творцеві, щоби дав їй хісарон. І це те, що зв’язує клі зі світлом.
І про це сказав мій батько й учитель від імені адмора з Пурсова про вислів, сказаний рабі Шимоном: «Найбільше має писання поквапити людину там, де є нестача в кишені». Де «кишеня» означає клі, куди кладуть гроші. Тобто «кишеня» зветься хісароном, а «гроші» звуться наповненням хісарону. І коли немає в людини кишені, тобто хісарону, це ще гірше, ніж коли немає в неї наповнення, бо такий стан називається, що вона «втратила свідомість». Випливає з цього, що там, де не має людина відчуття хісарону в тому, що позбавлена вона клі бажання віддачі, вона має найбільше поквапити себе. І чим? – молитвою, яка є посереднім між клі та світлом, тобто між відчуттям, що бракує хісарону - і наповненням, коли є вже цей хісарон, і вона відчуває, що не може діяти заради віддачі.
А тепер з’ясуємо те, що ми запитували про тлумачення рабі Йосі щодо проблеми рабі Ахи: «Чому написано: «Жінка, коли запліднить, народить сина», - але чи не від вагітності залежить справа? - тож слід було б сказати: «Жінка, коли запліднить і завагітніє «захаром». А рабі Йосі відповів, що «Жінка, від дня, коли запліднила і зачала, до дня, коли народжує, немає в її устах іншого слова як тільки щоби дитина її була «захаром». І запитали ми, - чому це хоче нас навчити, те, що жінка говорить. І зі сказаного, згідно з тим, як ми з’ясували порядок духовної роботи, маємо пояснити вислів «жінка, коли запліднить» так, що мовиться про людину, яка поховала своє себелюбство в землю задля того, щоб виросла з цього категорія «захар», тобто щоби удостоїлася вона бажання віддачі. Отже виходить, що відразу, коли починає людина діяти, щоб досягти бажання віддачі, що і зветься «жінка, коли запліднить», відразу з самого початку роботи в цьому напрямку починає вже говорити «дай бог, щоб я народила захара».
Тобто, хоч і повинен пройти процес, коли гидиться себелюбством і відчуває міру зла, що є в любові до себе, тобто не досить того, що вирішує не йти тим курсом, до якого звична, і хоче змінити його і вийти зі звичайності, - але має також бути розкрита людині міра тієї шкоди, яку себелюбство спричинює їй. Бо лише коли вона бачить, що саме вона втрачає, тоді може бути впевненою, що не зневіриться посередині.
І це подібно тому закону, який діє, коли «ґер» приходить «легітґаєр» (долучитися до спільноти Ісраеля), і сказано так: «Навчали наші вчителі, - чужинець, який прийшов приєднатися до Ісраеля, тоді кажуть йому: «Що ти такого побачив, що прийшов долучитися до нас? Чи не знаєш ти, що Ісраель нині страждає, ми зневажені, розсіяні й розтерзані, і страждання спіткали нас (і пояснив Раші: «розсіяні, ниці та пригнічені, як перекинута посудина…»). Якщо каже: «Знаю я і не вартий я (такої долі), - відразу приймають його». А у «Великій книзі заповідей» написано: «Смисл цього – щоб не сказав потім, що якби знав я, не долучався б до Ісраеля».
Бо той, хто хоче вийти з себелюбства і почати роботу у віддачі, подібний до того, хто покинув усі стани, в яких жив, а зараз він полишає і покидає все і входить в область, в якій ніколи не був раніше. І через це він повинен пройти «зародження і місяці вагітності», аж поки буде здатен придбати нові властивості, чужі тому духу, якого набув з дня свого народження й донині. І все, що отримав від оточення, з яким він ріс і вони виховували його своїми поглядами та думками, все було на основі себелюбства. І завжди він думав дістати владу над іншими, і там, де здавалося йому, що от тут він знайде місце своєї влади, розумів, що варто докласти зусиль, оскільки це принесе задоволення його бажанню отримувати. І загал людський допомагав йому, і це зветься, що він дістав силу своїм прагненням від сили загалу. Тобто бачив, що всі йдуть цим шляхом, то само собою тіло знало, що варто докласти зусиль аби здобути місце влади або славу, або ж гроші, - все було спрямовано однією лінією, званою бажанням наповнити своє клі, що зветься себелюбством.
Тоді як тепер, коли прийшов «долучитися до Ісраеля», тобто вийти з себелюбства, виходить, що там, де думав, як командувати іншими, кажуть йому, що необхідно зараз вдаватися до всіх засобів, які в його розпорядженні, аби панувати над собою, а іншими володарювати заборонено. І замість того, що кожен день робив аналіз того, скільки заробив сьогодні, поклавши все у кошик себелюбства, кажуть йому, що тепер він має робити щодня розрахунок, скільки він має прибутку, щоб міг покласти його в кошик любові до ближнього.
І відповідно до цього слід нам пояснити те, що кажуть чужинцю, який прийшов долучитися до Ісраеля, бо вказується тут на те, що людина була донині як чужинець, так, як написано: «І змішаються з народами і вчитимуться від їхніх діянь». Тобто, як відомо те, що каже Зоар: «Бо кожна людина є маленьким окремішнім світом». Це означає, що кожна людина складається з сімдесяти народів, які відповідають «семи властивостям», і кожна з них складається з десяти, тому вони звуться «сімдесят народів». А властивість «Ісраель, що в людині», вона у вигнанні під владою народів.
Тому, коли людина приходить прийняти на себе (тягар) малхут небес і вийти з вигнання [з-проміж тих], кому вона підкорялася і до цього дня вона дослухалася до того, що вони кажуть, тобто чого вони вимагають від неї – повинна була вона задовольняти їхні бажання і думала, що так воно й має бути. Але збудилася в людини точка в серці і прийшла вона тепер діяти заради Творця. Кажуть їй, - досі чужі народи не принижували властивість Ісраель, що в тобі, а отже, ще не відчувалася протидія з боку твого тіла. Але тепер, - коли ти хочеш бути «ісраель», то в цей період, тобто коли ще не прийшла до того, щоби вийти з-під їхньої влади, - вони ганьбитимуть «ісраель», що в тобі. Бо тіло не дасть тобі працювати заради віддачі, тому важливим є спершу [з’ясувати], чи бажаєш ти прийняти на себе велику роботу.
Але потім також і «народи світу», тобто тіло, підкоряються. Однак, перед завершенням роботи людина мусить пройти місяці вагітності. І через це не повідомляють їй істинний смисл скасування себелюбства, а мусить вона дістати ці відомості потроху, що і зветься «місяцями вагітності». Тобто хоч і говорять: «Жінка, коли запліднить і народить сина», але насправді воно йде, як сказав рабі Аха, а не як люди думають, що відразу, як «запліднюють», тобто негайно ж, як вирішив поховати бажання отримувати, то прямо зараз же «і народить сина-захара». Бо від вагітності залежить справа, що означає, що хоч людина й згодилася поховати бажання отримувати, але ще не знає навіть справжнього сенсу скасування себелюбства.
Отже, істинний характер бажання отримувати людина не може відчути за раз. Адже саме поняття бажання отримувати слід налагодити й підготувати, щоб була в людини сила поступитися істинною насолодою, яка є насолодою вічною. Але ще не пройшла людина таких вправ, коли привчала б себе щоразу до ще більшого себелюбства. Тобто, коли починає вона входити в роботу віддачі, тоді з небес дають їй кожного разу все більшу насолоду, навіть в речах матеріальних, щоби призвичаїла себе до відмови від насолод, щоб не отримувати їх інакше, як заради віддачі.
І зі сказаного нам зрозуміло те, що сказали мудреці, що «грішники – здається їм зле начало як волосина, а праведникам – як висока гора». І запитували ми: хіба існує така несхожість реальності? Проте, як сказано вище, оскільки хочуть підготувати людину, щоб мала вона змогу отримувати вічні насолоди заради віддачі, тому дають їй щоразу більшу насолоду в кожній речі. Щоб це було вправами, як навчитися діяти так, щоб і користуватися своїми келім отримання, званими «бажанням отримувати», і все одно щоб була можливість отримувати насолоду заради віддачі, а інакше людина відмовляється від цієї великої насолоди.
Виходить, відповідно, що людина мусить пройти дев’ять місяців вагітності, і цим вона все більше здобуває силу, що зветься «бажанням віддавати». Так, що коли вона бачить, що є щось, що заважає бажанню віддачі, має вона силу відштовхнути цю річ, і тоді називається «і народила сина». Тобто це вже після того, як пройшов для неї процес «місяців вагітності», а не посеред роботи, коли відразу ж як увійшла в духовну роботу, негайно людина хоче побачити силу віддачі, яку досягла. А інакше вона сердиться і твердить: «Адже я вже почала роботу посіву, і де ті плоди, які я маю отримати?». Про це дає пояснення рабі Йосі, що жінка, відразу ж як зачала, до дня пологів, немає в устах її іншого слова, як тільки щоб дитина її була б «захар». І пояснення цьому таке, що хоча й не народила, але немає в неї терпіння чекати, а негайно ж хоче народити.