Лист 25

П’ятниця, переддень суботи, 19 кислева, Манчестер.

(переклад з івриту)

Друзям моїм, хай будуть живі.

Благополучно одержав декілька листів від …

Дуже був би радий, якби мав змогу бути з вами разом, але що можна зробити, коли час спричинює інше. Однак, існують заповіді, котрі можна виконувати так, що час не впливає, - йдеться про речі, котрі вище за час. Бо людина, як така, вона обмежена часом і місцем, але коли вона намагається бути злитою з Творцем, тоді вона має прийти до тотожності з Ним, тобто, бути вище за місце і вище за час.

Як відомо, місцем зветься клі, тобто відоме бажання отримувати, а вище за місце, тобто, коли не бажає, щоб усі зусилля були б лиш тільки для його місця, а були б задля благословенного «Місця», а Він є «місцем для світу». Тобто, всі зусилля повинні бути спрямовані на можливість віддавати. І вище за час, бо поняття часу належить до свідомості. А свідомість людини завжди дає зрозуміти, що час наразі ще не придатний, щоби почати роботу в ім’я Творця, - і досить тому, хто розуміє. А тому, слід завжди діяти вище за час, бо «не кажи, що попередні дні були кращими за ці» і т.д., а завжди потребуємо поновлення сил, тобто основ, на котрих будуємо всю роботу, аж поки удостоюємося постійної присутності Шхіни.

І потрібно завжди просуватися двома шляхами, що заперечують один одного, тобто, в категорії хісарона і в категорії досконалості, і це – шлях молитви і шлях подяки та хвали.

Подивися в Зоар (глава «Вайєшев» і в коментарі «Сулам», стор.12): «І тому розбивається те тіло і душа очищається. І через це Творець робить тому праведнику, щоб терпів страждання і болі в цьому світі, і буде чистим від усього, і удостоїться життя вічного. І про це написано: «Творець випробує праведника», і досить цього. А в пункті 38: «… і коли місяць зменшується» і т.д., тобто душа, яка виходить, коли місяць зменшений, завдає тоді вона шкоди тілу.

А в коментарі «Сулам»: «Як можна сказати, що душа завдасть шкоди тілу? І пояснює, що те пошкодження, що є у душі, походить від зменшення, що в біні, і це зменшення бере собі малхут, і за принципом «мати позичає вбрання дочці», робляться тіла також готовими для отримання ґадлуту (великого стану). Адже це пошкодження, котре душі завдають тілам, воно для виправлення тіла і підготовки його до отримання світла ґадлуту», кінець цитати.

І щоби зрозуміти це в час підготовки до входу в палац Царя, слід нам пояснити, що звичай тіла – бути цільним. Тобто, не відчувати ніякого недоліку за собою, як це відчувають, коли є, боронь Боже, якийсь недолік, бо тоді не сидять склавши руки і в зневірі, а відчуття хісарону збуджує людину до всяких способів та методів, і ніколи не впадають у відчай. І це відбувається згідно з відчуттям недоліку. Тобто, коли те, чого прагне, є для людини чимось надмірним, тоді немає такого вже й відчуття нестачі, коли йдеться про надмірне і не приходять так легко до зневіри.

Але це не тому, що бажану річ вже важко дістати, і через це людина примирюється зі станом, і приходить до зневіри і каже, що все, на що була спроможна, вже зробила, і немає жодної ради, як досягти бажаного, і через це відволікається від цієї думки. А тому, що та річ, котру розшукує, вона є зайвою для людини, а до надмірного немає настільки вже великого відчуття потреби, як до речей необхідних. Тому, якщо річ необхідна, - щодо необхідного людина ніколи не змириться з наявним станом, і завжди буде придумувати способи і прийоми, як досягти необхідного, тобто діє вся рушійна сила людини, котра не дає їй зневіритися і щоразу вона знаходить якісь нові способи, - і це виключно сила потреби.

І справа залежить від міри величини хісарону, а вона вимірюється стражданнями. Велика потреба означає, що в разі, коли не досягне бажаного, відчуватиме великі страждання, а мала потреба, - це тоді, коли немає бажаного, - не страждає, а якщо матиме, - почуватиметься більш досконалою. А щодо понять необхідного і надмірного, то кожній людині особисто притаманно те, якою мірою визначати таке. Як сказали мудреці, що коли людина звична жити у відчутті потреби, щоб біг перед нею раб, - також необхідно забезпечити їй це, як в історії з Гілелем, коли біг перед ним… Отже, кожна людина може визначити, що є необхідним.

Це й є поняттям, що душа завдає пошкодження тілу. Тобто, коли у людини немає душі, тоді має вона цільне тіло. Інакше кажучи, не відчуває потреби в тому, щоб духовна робота велася б у чистоті. У той час, коли займається Торою та заповідями, - тоді світло, що в них, повертає її до добра. Тобто, світло, що в Торі, або ж - душа, котру людина досягає, - ламає тіло, тобто тіло руйнується, бо бачить себе недосконалим.

Інакше кажучи, раніше людина знала, що слід займатися [Торою] в чистоті для того, щоб досягти досконалості, що є категорією надмірного, як зазначено вище, а [прагнучи] надмірного можна прийти до відчаю. Тоді як, коли тіло розбите, тобто, коли людина бачить, що вона вся в недоліках, а отже, якщо бачить недоліки, котрі є у вищому ступені, що зветься біною, тобто у вищому управлінні, - і тямущому досить, - тоді збуджується в ній рушійна сила, щоб вона не заспокоювалася, аж поки не зжаляться над людиною з висей, і удостоїться зустрічати Шхіну.

Творець допоможе нам, щоб прийняли ми на себе тягар малхут небес вище за місце і вище за час, аби злитися з Його вічністю.

Друг ваш, Барух Шалом Алеві Ашлаґ,

син пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама