217. Біжи, милий мій

(переклад з івриту)

По виході першого дня Песаху 1943, Єрусалим

«Біжи, милий мій, аж поки забажаю любові днів нашого вінчання»(1). Поняття «втечі», коли Творець здається нам таким, що тікає, це для того, щоб проявити любов. А чому необхідна спочатку втеча? Тому що з боку загального створіння вже все закінчено, тобто любов уготована для нього в усій її довершеності, але вона має розкритися у створінь. А вона не може розкритися, не вбравшись у світло милосердя, бо світло милосердя готує створіння щоб змогли прийняти світло любові.

А справа в тому, що світло любові може вбратися лише у вічність. Тому, коли людина не відчуває себе в категорії вічності, не може прийняти те світло любові. Але ж коли отримує спочатку світло милосердя, бо тоді вона впевнена, що «не повернеться до своєї глупоти знову», само собою, теперішнє й майбутнє, обидва рівні для неї.

Виходить, що в людини всі сімдесят років мають один вигляд - вигляд володіння Єдиного, і сімдесят років, і шість тисяч років, котрі є творінням взагалі, - все одне, і це є повним ступенем. (Як написано, що в час, коли людина скасовує власне бажання, і немає в неї жодного бажання для себе, а все для загалу, виходить, що вона як ланка в ланцюжку, і зветься ім’ям усього ланцюжка, і немає в неї свого власного імені).

Виходить, що вона зветься ім’ям загального створіння, котре має властивість вічності. Тому, коли людина отримує світло милосердя, робиться готовою отримати любов. І це те, що написано: «Любов днів вінчання нашого», що є категорією загального, а не часткового. Так, як це написано про Моше, проводиря нашого: «Ось, я проводжу все благо Моє»(2), тобто категорію загальності.

А для того, щоб отримати світло милосердя, необхідно пробудження знизу, тобто, щоб просили милосердя, і тоді, коли світло розкривається завдяки молитві, воно називається світлом милосердя. Але як можна просити милосердя, щоб було категорією «умирає за спасінням Твоїм душа моя»(3), тобто людина настільки потребує порятунку – аж до скону душі. Тому Творець розкривається нам у категорії «втечі», і через те, що Він неначе тікає, що є «зворотним управлінням», - дає можливість підняти справжню молитву та притягнути світло милосердя навіки.

І це «Утік улюблений мій», щоб було «аж поки забажаю», бо при тому, що з боку Творця любов досконала, але в нижніх не відчувається ця любов, бо не бажають її, але після отримання світла милосердя дії їхні також готові, щоб забажали вони світла любові.

І в цьому принцип «аж поки забажаю», тобто щоб було бажання, бо феномен милосердного ставлення може бути в однієї людини, але ж любов існує саме у двох разом. Тому спочатку притягують світло милосердя, і це саме через «втечу», і робляться підготовленими для отримання світла милосердя. А завдяки світлу милосердя робляться підготовленими для отримання світла любові.

І це є принципом «Любов’ю великою наділив Ти нас…»(4). Тому, коли розкриється це в нижніх, тоді «…милістю великою і надзвичайною змилостивився над нами»(4), що означає – уготована нам можливість отримати світло милосердя, і завдяки цьому робимося готовими прийняти любов.

А феномен молитви – це вічність, бо свята Шхіна зветься категорією молитви. Тому в час, коли людина молиться про себе, це не є вічністю, бо коли молиться, і є в неї якийсь контакт з Творцем, вже немає їй про що молитися. А те, що продовжує далі, вже зветься служінням, а не молитвою, бо молитва саме там, де треба пробудити милосердя, як до небезпечно хворого. Але ж коли немає в людини контакту з Творцем, то це вже не «небезпечно» і вже не може вона молитися. Виходить, що молитва в неї не вічна.

Тому приготував Творець цілий світ, і, як сказали кабалісти, «...повинна людина говорити: для мене створено світ» (Сангедрін, 37:1), тобто щоб вона молилася за весь світ. Тому, коли людина починає молитися, і є в неї контакт з Творцем, тоді, хоч наразі вона сама не хвора, однак про сучасників вона може молитися, тобто притягувати милосердя, щоб не залишилося в поколінні жодного, кому бракувало б повного блага.

І є великим правилом те, що людина зветься створінням, тобто тільки вона сама. А зовні, поза нею, це вже свята Шхіна. Виходить, що коли людина молиться за своїх сучасників, це зветься, що вона молиться за святу Шхіну, тому що та у вигнанні, і потребує повного визволення. І це вже поняття вічності. І саме в такий спосіб може проявитися світло милосердя.

І є ще одна причина, з якої маємо молитися лише за всіх, через те, що треба розкрити світло милосердя, котре є категорією світла віддачі. І це є правилом, що не можемо нічого отримати без тотожності, бо завжди має бути категорія подібності. Тому, коли людина пробуджує милосердя для себе, виходить, що займається вона егоїстичним отриманням. І що більше примножує молитву, мало того, що не готує клі тотожності [з Творцем], а навпаки, утворюються в ній іскри отримання.

Виходить, що людина йде зворотним шляхом, тобто їй треба підготувати клі віддачі, а вона підготувала клі отримання. А «злийся з Його властивостями» - це саме «як Він милосердний, так і ти милосердний»(5). Тому, коли людина молиться задля загалу, виходить, що цією молитвою вона працює в категорії віддачі. І що більше вона молиться, в цій же мірі утворює клі віддачі, щоб змогло проявитися щодо неї світло віддачі, зване «милосердя».

І тим, що отримують світло милосердя, є можливість потім рокритися властивості «і милостивий». І це принцип «І зі скарбниці дарових даянь обдаруй нас»(6), бо поняття дарування, милості, - це сутність любові, бо як милість, вона без жодної причини й пояснення, так і любов. А поняття «даровий» - це властивість віддачі, котра є категорією «милосердний», іншими словами, тим, що людина вже отримала світло милосердя, вона підготовлена отримати світло любові, що є суттю сказаного «аж поки забажаю». І тоді розкривається бажання також і в нижніх.

***

1 Рядок з вірша, складений з уривків «Пісні над піснями»

2. Тора, Шемот, Кі тіса, 33:19

3. Писання, Теїлім, 119:81

4. З благословення перед читанням «Шма, Ісраель»

5. Вавілонський Талмуд, Шабат, 153:2

6. З молитви «Десяти днів повернення»