Ходімо до фараона - 1
Стаття 19, 1985
(переклад з івриту)
"Ходімо до фараона". І незрозуміло, - чи не "Іди до фараона" треба було б сказати? Пояснює Зоар: "Тому що ввів його, Моше, приміщення за приміщеннями, до одного вищого могутнього чудовиська. Коли побачив Творець, що Моше боїться, сказав: "Ось Я [йду] на тебе, фараон, цар Єгипту, чудовисько велике, що лежить в своїх річках". Бо саме Творець мав влаштувати з ним війну, а не хтось інший, як сказано: "Я, Творець…" І пояснено: "Я, а не посланець". Виходить, що "ходімо" означає – ми обидва разом".
І аби пояснити це в плані роботи Творця, перш за все потрібно знати, що ми вимагаємо за те, що займаємося Торою та заповідями. Тобто, яку винагороду ми правимо за це. А винагорода повинна бути ясною, щоби усвідомити нам, що варто поступитися насолодами тіла, - якщо ми розуміємо, що саме воно заважає нам прийти що мети, адже вона є нашою винагородою. Коли нашими заняттями в Торі та заповідях дістанемо цю піднесену мету, адже мета і є оплатою нам за відмову від матеріальних насолод.
Тому треба знати, що головна оплата, якої ми прагнемо за виконання Тори та заповідей, це – злиття з Творцем, що є тотожністю властивостей, і станом "І злитися з Ним", як сказали мудреці: "Створив Творець зле начало, створив для нього Тору-приправу". Бо це клі, в яке можна прийняти мету творіння, що зветься "дати благо Його створінням", і називається вона ім’ям "розкриття всесильності Творця Його створінням в цьому світі", як написано в книжці "Дарування Тори".
І відомо, що головним в духовній роботі є утворення клі. Однак наповнення, що є достатком, який дається в клі, приходить з боку вищого, тобто від бажання дати благо створінням. І певно, що з Його боку немає жодної перешкоди, яка завадила б Йому дарувати нам. А всі види хісарону (відчуття нестачі), які ми відчуваємо, існують через те, що не маємо ми келім аби отримати достаток, тому що наші келім походять від розбиття. Адже через розбиття келім, що сталося в світі Некудім, з’явилися кліпот, які є категорією отримання ради отримання, бо "розбиття" в духовному подібне до розбиття посудини в матеріальному. Як матеріальна посудина, якщо вона розбита і ти вливаєш в неї якесь питво, то воно виходить назовні, - так само й у духовному, якщо входить в клі думка, що належить бажанню отримати собі, то світло виходить до зовнішніх сил, тобто за межі святості.
Святістю зветься "заради небес", - Творця, - а що не ради небес, зветься "сітра ахра" (букв. "інша сторона"), що є стороною, протилежною святості. Тому говорять, що святістю зветься "віддавати", а нечистотою зветься "отримувати". А через те, що ми народилися після розбиття, і, само собою, бажання наше – тільки отримувати, не можна давати нам світло, адже все піде до сітри ахри.
Це й є причиною того, що ми віддалені від отримання добра та насолоди, які уготовив для нас Творець. Бо все, що Він дасть нам, не залишиться в нас, а пропаде, як сказали мудреці: "Хто є дурним? – той, хто втрачає те, що дають йому". Витікає з цього, що корінь причини того, що він втрачає, - те, що він "дурний". Але чому "дурний" мусить втрачати, а в "мудрого" залишиться те, що дають йому, і не пропаде?
І треба пояснити, що "дурним" зветься тоді, коли він залишається зі своєю природою, якою є себелюбство, і не вживає засобів, аби здобути можливість вийти з бажання отримувати. І попри те, що існує багато сґулот (чудодійних засобів) і прийомів вийти зі своєї природи, він залишається голісіньким, як наче зараз народився, без іншого одягу, що зветься облаченням в бажання віддавати, бо бажанням віддавати зміг би облачити те добро й насолоду, які він має отримати.
Але буває, що людина починає роботу віддачі, і пояснює своєму тілу, що це й є вся мета роботи, - здобути клі віддачі. Але після всіх тих суперечок, що є в неї з тілом, воно говорить людині, що не можеш ти поміняти свою природу, з якою Творець створив тебе. А позаяк створіння визначається як "суще з нічого", і це є виключно бажанням отримувати, то як ти наважуєшся говорити, що можеш поміняти природу, яку створив Творець?
І про це сказано: "Ходімо до фараона", тобто підемо разом, бо і Я йду з тобою, щоб поміняти природу, а хочу Я лише щоб ти просив Мене, аби Я допоміг тобі поміняти природу і перетворити її з бажання отримувати на бажання віддавати, як сказали мудреці: "Зле начало людини переборює її щодня, і якби Творець не допоміг, не подолала б його".
Проте треба зрозуміти й те, навіщо треба Творцеві, щоб просили в Нього. Це личить "плоті й крові", - істоті, яка бажає шаноби, щоби просили в неї, аби знали, що саме вона допомогла. Але як можна сказати таке про Творця? Однак, за правилом "Не існує світла без клі" неможливо дати будь-кому наповнення, якщо той не має хісарону, бо коли немає хісарону і дають людині, вона не відчуває смаку в дарованому. Коли так, то й не вмітиме цінувати його. Тоді й не остерігатиметься, щоб не вкрали в неї цю річ. Тобто, є люди, які розуміють цінність цієї речі, вони й заберуть її в неї.
І це є причиною того, що людина повинна просити допомоги від Творця, - коли дадуть їй якесь світіння згори, щоб могла вона берегти його, аби не забрали в неї зовнішні сили, що таки знають цінність, яку має світіння святості. Тому, коли людина просить у Творця щоби допоміг їй, - то істинна потреба починається саме тоді, коли людина бачить, що не здатна впоратись сама, і тоді вона знає з повною ясністю, що немає іншої ради як тільки просити у Творця аби допоміг їй, інакше вона залишиться відокремленою від святості, і не матиме жодного способу вийти зі стану себелюбства. Тому, коли Творець допомагає їй, тоді людина вже знає, що це має поважну цінність, і треба дуже берегти її, щоби не забрали її зовнішні сили.
І це як говорить Арі: "І це суть того, чому зле начало та сітра ахра переслідують праведника, аби ввести його в гріх і приліпитися до святості, адже без цього вони не мають життєвої сили. А зі збільшенням добра та святості, збільшиться їхня життєва сила. Тож віднині не дивуйся, чому зле начало переслідує людину аби ввести її в гріх. І зрозумій це".
Тому, щоби вміла людина берегти себе від утрати того, що дають їй, повинна вона спочатку докласти великих зусиль, щоб те, що дається їй трудом, стимулювало б берегти його, щоб не втратити. Проте, в час докладання зусиль, коли людина бачить, що робота її ще далека від завершення, вона тікає іноді з поля бою і приходить до зневіри. І тоді вона потребує ще більшого зміцнення, - вірити в Творця, що Він допоможе їй.
А якщо допомога ще не прийшла, то це тому, що поки що не доклала певної кількості та якості зусиль, необхідних для підготовки хісарону, щоб отримувати наповнення. Як сказано в "Передмові до ТЕС": "Якщо хтось займався Торою, і не вдалося йому видалити з себе зле начало, то це лише тому, що проявив недбалість в зусиллях та роботі, потрібних в заняттях Торою, як написано: "Не докладав зусиль і знайшов – не вір". Або може бути що доклали кількість необхідних зусиль, але припустилися недбальства в якості.
Тому потребуємо "Ходімо до фараона": звернути на це увагу, і вірити в будь-якому стані, найгіршому, який тільки може бути, і не тікати від роботи, а завжди бути впевненим у Творці, в тому, що Він може посприяти і дати людині ту допомогу, якої та потребує, - чи великої, чи малої. І, правду кажучи, той, хто розуміє, що потребує великої допомоги від Творця, оскільки він набагато гірший від решти людей, - то й є ближчим до того, щоби прийнята була його молитва, як написано: "Близький Творець до тих, в кого розбите серце, і пригнічених духом врятує". Тому хай не говорить людина, що не гідна того, аби Творець наблизив її, бо причиною є те, що вона лінується в своїй роботі. А завжди вона має йти шляхом переборення, і не давати увійти собі в мозок думкам зневіри. І це так, як сказали мудреці: "Навіть коли гострий меч приставлено йому до шиї – хай не відволікає себе від милосердя", як сказано в книзі Йова: "Хай Він уб’є мене – на Нього сподіваюсь".
А поняття "меч приставлено до шиї" треба пояснити, що мається на увазі: попри те, що зло людини, що зветься себелюбством, вже на її шиї й бажає відокремити її від святості, показуючи, що немає жодної можливості вийти з-під цієї влади, людина має сказати, що те, що вона бачить, є правдою.
Але ж "хай не відволікає себе від милосердя", тому що повинна тоді вірити, що Творець може дати їй милосердя, тобто "властивість віддачі". Це означає, що своїми силами, насправді, людина не здатна вийти з-під влади егоїстичного отримання. Але з боку Творця, - адже Він допомагає, - то певно, що може вивести її. І це те, що написано: "Я, Творець, Всесильний ваш, Який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним".
І це те, що ми говоримо в "кріят Шма" (читанні молитви "Шма Ісраель"), що є прийняттям на себе малхут небес (влади властивості віддачі), - що нам треба знати, що саме Творець виводить людину з-під влади отримання, яке зветься категорією відокремлення, і вводить її в святість. І тоді здійсниться "бути вам Всесильним", бо тоді людина в стані "народ Ісраеля", а не "народ землі".
І це, як сказали мудреці: "Сказав рабі Єгошуа бен Леві: "Коли сказав Творець Адаму а-Рішону "Тернину й осот родитиме тобі", потекли сльози з його очей. Сказав перед Ним: "Володаре світу, я й віслюк мій їстимемо з одних ясел?" Коли ж сказав йому: "В поті лиця свого їстимеш хліб", відразу ущухла його тривога".
Однак, треба зрозуміти претензію Адама Рішона, який заперечував дії Творця, - чому належить йому їсти з одних ясел зі своїм віслюком? – що є слушним наріканням. І доказом цьому є те, що Творець порадив йому їсти хліб. Адже якби не була претензія слушною, Творець не прийняв би його нарікання. Хоч цю претензію, коли сказав: "Я і віслюк мій їстимемо з одних ясел", важко зрозуміти. Адже в чому його така вже родовитість? Чи не сказали мудреці: "Вчили наші вчителі, - Адама створено в переддень суботи, так, що коли запишається, говорять йому: "Комар передував тобі в процесі створення світу".
Згідно з цим, якщо вже "комар передує йому", то що це за претензія: "Я і мій віслюк їстимемо з одних ясел"? Однак, треба пояснити, що після гріха впав він у властивість себелюбства. Виходить, відповідно, що зробився подібним до віслюка, який нічого крім себелюбства й не розуміє. І це те, що "Потекли сльози з його очей, і сказав: "Я й віслюк мій їстимемо з одних ясел?", тобто з однієї й тієї ж властивості, – себелюбства. Тому дав йому пораду: "В поті лиця свого їж хліб", бо хліб зветься їжею людини. Означає це, що зусиллями в плані "В поті лиця свого їж хліб", тобто поживу людини, він вийде зі стану "народ приземлений" і зватиметься тоді "народ Ісраеля", що є властивістю яшар-ель (прямо до Творця).
І зовсім інше – це категорія "Єгипет", коли народ Ісраеля був у вигнанні, а Єгипет називається "народ, подібний віслюку", де мається на увазі лише себелюбство, і тому визволенням було тоді Ісраелю, що Творець вивів їх з Єгипту. І це те, що треба мати на увазі в прийнятті на себе тягаря малхут небес: "Я, Творець Всесильний ваш, Який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним", адже саме силою Творця можемо "вийти з Єгипту" і заслужити рівня "бути для вас Всесильним".