Стаття 18, 1989 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (у главі «Кі тіса») написано так: «Іди й дивись: вже встановлено, що вище благословення не перебуває на тому, що перераховано. І якщо скажеш, - а Ісраель, як же його рахували? - так, що взяли з них викуп за душі їхні. І постановили, що не роблять підрахунку, аж поки не збереться весь той викуп, і його підраховують.
І виходить, що спочатку благословляють Ісраель в час отримання викупу, а потім підраховують викуп, а потім знову благословляють Ісраель. Отже, Ісраель було благословлено на початку і в кінці, і не було в них мору. Запитує, чому мор став причиною перелічення. І відповідає, що благословення не перебуває на тому, що підраховано. А якщо припиниться благословення, тоді там перебуває сітра ахра, і вона може завдавати уражень».
І маємо зрозуміти:
1) Якщо на тому, що підраховано, не перебуває благословення, тому яка різниця між тим, коли лічать людей, або коли лічать викуп замість людей. Адже врешті-решт ми в результаті знаємо кількість людей. А тому чим може зарадити те, що ми замінили їх на викуп, адже кінець кінцем ми знаємо їхню кількість.
2) Чому викупом є саме половина шекеля, а не повний чи чверть шекеля. На що вказує нам саме поняття половини.
3) Для чого сказало писання: «Багатий не примножить і бідний не зменшить»? Чи є хтось, хто не знає такого? Адже коли потрібно знати якусь кількість, і замінюють, - не рахують людей, а перелічують замість них щось інше, - то ясно, що має бути одна міра для всіх. Інакше неможливо взнати кількість. А якщо так, то чому це хоче нас навчити?
4) Чим допомагає нам те, що благословляються на початку і в кінці, якщо посередині є підраховування. Чи через благословення псується кількість, якщо на тому, що підраховують, не може перебувати благословення.
І для того, щоб зрозуміти все це в поняттях духовної роботи, потрібно звернути увагу на ту мету, до якої людина має прийти. Відомо, що порядок такий, що задля будь-якої мети, яку людина бажає досягти, потрібно докласти зусилля. Бо без роботи не можемо ми досягти нічого. Якщо так, то якою є ціль в роботі Творця, ціль, котру людина повинна досягти, і задля неї вона докладає зусиль?
Відповідь така: прийти до злиття з Творцем, що зветься тотожністю властивостей. І означає це, що як метою Творця в створенні світу було дати благо Своїм створінням, так само людина повинна поставити собі перед очима мету, якою є – дати благо Творцю. Тобто, людина повинна робити те, що дає задоволення Творцю, і це називається тотожністю властивостей.
Інакше кажучи, коли дві властивості робляться як одна, тоді мета Творця облачається в мету створінь.
Виходить, що бажання Творця дати благо Своїм створінням, що є метою творіння, облачається в бажання надавати задоволення Створювачу своєму, і це називається, що отримує заради віддачі. І згідно з цим виходить, - якою є та винагорода, яку людина отримує за свої зусилля? Маємо сказати, що винагородою є досягнення мети, як і з винагородою в матеріальних справах, коли людина вкладає зусилля і за це приходить до тієї мети, яку вона прагнула досягти, і яку не дають без зусилля.
І зі сказаного випливає, що коли людина бажає йти шляхом істини для того, щоб досягти своєї мети, якою зветься злиття з Творцем, тобто щоб усі її діяння були заради віддачі, вона повинна докласти зусиль, що зветься стражданнями, і означає це, що повинна людина йти проти своєї природи. Інакше кажучи, оскільки людину створено з келім діставати благо для себе, а вона повинна просуватися так, щоб прийти до надання задоволення Творцю, а не для своєї користі, - цьому тіло протидіє.
І щодо цього ведуться війни: іноді переборює бажання віддачі, а іноді долає бажання отримувати. І потрібно знати, що всі сили, які мають бути у людини, щоб була в неї можливість йти проти бажання отримувати, вона повинна одержувати від Тори, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».
Тобто, коли йде займатися Торою і докладає зусиль в Торі, - на яку оплату людина сподівається? Я сказав би, слід їй мати намір удостоїтися бажання віддавати Творцю. І це називається, що вивчає Тору для того, щоб прийти до лішма, а це зветься «заради віддачі», що є категорією «злийся з Його властивостями».
І виходить, відповідно, що в зусиллях в Торі є два види:
1) Коли людина трудиться у вивченні Тори для того, щоб досягти цим особисте благо, тобто ради того, щоб звали його «Учитель», або ради оплати в грошах і подібне.
2) Зусилля в Торі для того, щоб отримати сили йти проти особистої користі. Виходить, що потрібно тут визначити іншу категорію зусиль. Тобто, для людини, наприклад, є великими зусиллями, щоб мала вона наснагу трудитися в Торі з наміром «проти тіла». Та й крім того, тіло, наскільки воно спроможне, протидіє їй і не бажає дати їй силу працювати в Торі з цим наміром. Тоді як ло лішма, як згадано вище, там якщо тіло бачить, що досягне того, чого воно прагне отримати натомість, тоді воно дає людині «пальне», щоб могла вона докладати зусиль в Торі та заповідях, оскільки та винагорода, що людина сподівається отримати, вона не протирічить природі тіла. Тому тіло може дати їй силу для роботи.
І тому, коли людина бачить, що вона може мати завдяки зусиллю особисту користь, тоді є в неї сила діяти і докладати великих зусиль, «і немає слабкості в діяннях рук її». І в такий спосіб починають виховувати «жінок і малих, і загал простолюду», бо тільки способом ло лішма можна переконати людину, щоб займалася Торою та заповідями.
Однак, коли людині потрібно змінити ціль, тобто замість того, щоб початком її роботи в Торі та заповідях був би її особистий інтерес, те, що вона бажає отримати за свої зусилля, це було користю для неї, а тепер людина збирається замінити ціль, тобто замість того, щоб думати, - коли я досягну мети для свого бажання отримувати, щоб я могла мати втіху, вона прагне тепер до іншої мети і каже, - коли я зможу дати втіху Творцю і поступитися особистою користю?
І оскільки ця мета, вона протиприродна, тому людина потребує ще більше віри у Творця, тобто вона повинна старатися постійно осягти велич Творця. Іншими словами, в тій мірі, якою вона вірить у велич Творця, цією мірою вона й може чинити дії з таким наміром. І тому покладено на людину кожен день молитися, щоб Творець освітив би їй її очі і вона визнала б велич і важливість Творця, для того, щоб було в неї «пальне» аби докласти зусилля з наміром віддачі.
І слід розрізняти в цьому дві категорії:
а) щоб було в неї бажання надавати задоволення Створювачу своєму, і щоб це було всім її прагненням;
б) щоб виконувала дії з тим наміром, щоб діяння її принесли їй бажання, аби хотіла вона діяти для того, щоби було задоволення Творцю. Тобто, людина повинна виконувати дії і докладати великих зусиль, аби здобути світло і клі. Світлом називається, - отримати від Творця бажання, щоб вона прагнула цілий день надавати Йому задоволення. А клі називається бажання, тобто щоб було в неї бажання захотіти віддавати Творцю. І те, і те, обидва, вона повинна отримати від Нього. Тобто, як світло, так і клі. Проте, людина повинна вимагати цього, і про це написано: «Немає нікого, хто вимагав би Сіон». І сказали мудреці: «У простому сенсі - загал, що приходить, вимагає її», тобто має бути вимога з боку нижніх, щоб Творець дав їм як світло, так і клі.
І зі сказаного маємо пояснити вислів: «І почують далекі, і прийдуть, і дадуть тобі корону царську». Відомо, що порядок духовної роботи, він такий, як написано: «Зробимо і почуємо», де поняття «зробимо» відноситься до створінь, і зветься це: «те, що створив Всесильний робити». Тобто, справа «роблення» стосується нас і завдяки цьому удостоїмося категорії слухання, що є тим, що Творець дає нам почути. Бо зі своєї сторони створіння не здатні прийняти на себе роботу Творця, щоб була вона виключно заради самого Творця, і щоб не домішалася туди особиста користь.
А «слухання» приходить з боку Творця, так, як було при даруванні Тори, коли народ Ісраеля чули з уст Творця: «Я» і «хай не буде в тебе…» Проте перед цим була підготовка до отримання Тори, як сказали мудреці (трактат «Шабат», 87), що було там проведення межі і відокремлення, як написано: «і освячуйтесь сьогодні і завтра», - а потім удостоїлися почути Тору.
І цим слід пояснити написане «І почують далекі і прийдуть». Тобто означає, що вони далекі, інакше кажучи, є поняття «Тора життя», і це як написано: «бо в Тебе джерело життя», що є злиттям з Творцем, - але людина далека від цього. Це віддалення також приходить з боку Творця, бо неможливо бути далеким від чогось інакше, як коли є в людини ясне усвідомлення, що існує дещо в реальності, і тільки вона через якісь причини далека від цього.
Для цього у людини має спочатку бути віра в Творця, а потім вона може сказати, що відчуває, що далекою є від Творця. Виходить, що аби почуватися далекою, мусить бути в неї відчуття, що Творець наглядає за світом, і є суд, і є суддя, - от тільки вона відчуває це здалеку, бо інакше хто скаже їй, що вона знаходиться далеко від Творця.
Тому те, що людина відчуває, що вона далека від Творця, - це Він повідомляє їй, тим, що показується людині здалека. Тобто коли Творець зовсім прихований від людини, цей її стан не називається віддаленням, бо хто скаже їй, що вона – далека. Але коли Творець розкривається їй трохи, тоді виникає в неї відчуття, що вона далека.
І це те, що написано: «І почують далекі», тобто Творець посилає їм властивість слухання, щоб відчули, наскільки вони далекі і прийшли б наблизитися. Тобто, вимагали б від Творця, щоб наблизив їх і вони б змогли прийти до тотожності властивостей, що є келім віддачі. Однак, людина набуває таких келім тільки завдяки допомозі згори. І це називається «світло, що одягається в клі», тобто в бажання цієї сили.
І це те, як написано («Теилім», 127): «Якщо Творець не збудує дім, марно труждалися будівельники з ним», і це означає: «Якщо Творець не збудує дім» - тобто щоб серце було будовою святості. «Марно труждалися» - зусилля були даремними. «Будівельники з ним», тобто ті, які бажають звести будову святості, повинні знати і вірити, що без допомоги Творця, який дає як клі, - а це є бажанням і прагненням віддавати, - так і світло, - що є силою, яку отримує людина, щоб змогла виконувати дії віддачі, - все Він дає. Але людина повинна виконати спочатку дії, інакше кажучи, перед роботою людина повинна сказати: «Якщо не я собі, - хто мені?», а потім вона повинна сказати: «Якщо Творець не збудує дім, марно труждалися будівельники з ним».
І як було до дарування Тори, тобто для того, щоб змогли народ ісраеля почути Тору, яка дана на горі Синай, була підготовка з боку народу Ісраеля, коли дано було їм обмеження і відокремлення, що зветься підготовкою з боку нижнього, а потім є можливість для отримання Тори з боку Творця.
Однак у час підготовки, тобто перш ніж людина удостоїться клі, що зветься потребою, щоб була в неї сила зробити так, щоби всі її діяння були б заради віддачі, - потреба ця в ній перемінна, «вгору-вниз». Тобто іноді людина прагне, щоб Творець дав їй силу, щоб могла вона робити все для Його блага, і просить у Творця, щоб допоміг їй. А іноді дістає потім падіння, і це означає, що не відчуває вона ніякої потреби надавати задоволення Творцю. А жадає тільки лиш способів та прийомів – як наповнити себе насолодами задля свого бажання отримувати для себе.
І якщо приходить їй під час падіння думка про духовне, що потрібно чинити дії віддачі, вона починає думати й міркувати про Творця, чому Він зробив так, що не можна діяти для особистої користі, і чому це Його так хвилює, якби людина таки працювала для особистого блага.
І тоді вона розмірковує взагалі про Тору та заповіді, чому Творець бажає завдавати нам неприємностей і дав нам для виконання важкі закони. Якщо Він і насправді Батько милосердний, то чому дав нам виконувати заповіді Свої з багатьма заборонами, і тому подібне. А іноді, в час підйому, людина також починає думати про Творця, - і навіщо дав Він нам виконувати заповіді в плані «і бережіть душі ваші».
Тобто те, що людина змушена їсти і пити й таке подібне, - задля якої потреби створив Творець ці речі? Чи виконанням всього цього людина стає мудрішою і має більший трепіт перед небесами? А якщо ні, то вона запитує, - навіщо взагалі потрібні всі матеріальні насолоди, оскільки не бачить, щоб була з цього духовна користь. Так людина підноситься й падає.
Тобто, іноді вона не розуміє, для чого дані нам матеріальні задоволення, - адже вона вже розуміє тепер, що основна ціль людини це злитися з Творцем, а коли так, то ці матеріальні пристрасті – навіщо їх створено. А в час падіння - буквально назворот, людина запитує себе: чому заборонено нам багато речей? І взагалі, чому заборонено нам діяти для особистого блага, а ми начебто примушені працювати тільки лиш на благо Творця. А якщо ні, мусимо ми страждати в цьому світі й у світі майбутньому.
І це порядок роботи в період підготовки. Тобто, перш ніж людина удостоюється постійної віри, вона як у пращі знаходиться, коли кидають її з краю в край, і бачить, що не має вона права вибору. А те, як побажають у висях, так і чинять з нею. І вона - як глина в руках гончара, і навіть власної думки про себе не має.
І повинна людина вірити, що всі стани, які проходять по ній, все їй на благо. Тобто, що саме завдяки підйомам та падінням вона прийде до бажаної досконалості, як написано: «Цар, який вмертвляє і оживляє і зрощує спасіння». Бо завдяки падінням, що називаються смертю в духовній роботі і «оживленню», що зветься підйомом в роботі, саме завдяки цьому виросте спасіння, тобто людина прийде до своєї досконалості.
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: навіщо взагалі потрібно було перераховувати Ісраель. Тобто, кому потрібно знати кількість, тоді, коли взагалі кількість є річчю небезпечною, як написано, що благословення немає на те, що пораховано. А виправлення, яке дано їм – дати викуп, - що це міняє? Адже зрештою знають кількість Ісраеля. І також те, що благословляють спочатку і благословляють в кінці, - що нам це додає.
А за методикою духовної роботи, коли ми говоримо що все відбувається в одній людині, потрібно знати, що таке «кількість Ісраеля». І, як сказано вище, процес духовної роботи, який приводить до лішма, тобто до віддачі, починаємо в правій лінії, що називається досконалістю, і це зветься, що на людині існує благословення. І в цьому плані людина має відчувати радість і складати хвалу і подяку Творцеві за те, що удостоїв її невеликого контакту з духовним, немає значення, скільки є в неї його, тому що знає, що і цього їй не належить.
І таке зветься, що людина задовольняється малим. Якщо так, то немає їй що лічити, щоб побачити, скільки властивостей має вона з категорії «ісраель», тобто про скільки відсотків своєї роботи вона може сказати, що це «яшар-ель», – прямо до Творця. А це означає, - скільки сил людина має докласти задля святості, званої «ім’я небес», - це її ніяк не цікавить, тому що вона каже: те, що є в мене трохи контакту з Торою та заповідями – це для мене важливіше за всі насолоди, що є у світі.
І не слід запитувати – мовляв, якщо це є настільки важливим, чому людина задовольняється малим. На це вона відповідає собі: певно, я не заслужила, щоб Творець дав мені частку більшу, ніж є в мене, і я лише бачу, що є люди, що й цього не мають. Виходить, що вона є людиною, в якої є благословення, оскільки є їй чому радіти. І бачить вона, як інші люди веселі й радіють якимось дурницям.
А їй Творець дав розум і судження розуміти, що слід їй радіти Творцю. Це називається, що перш ніж вона збирається лічити категорію «ісраель», що в її нутрі, тобто те, що має вона в глибині серця, спочатку благословляють «ісраель». Тобто, людина говорить, що властивість «ісраель», що в ній, є благословенною, і є їй чому радіти, оскільки благословення є в неї, і вона задовольняється малим, тим, що має.
А потім перелічують Ісраель. Тобто, коли переходить людина до категорії «ліве» і починає робити собі самоаналіз, скільки Тори є в неї, і скільки трепоту перед небесами є в неї. Тоді бачить, що сповнена вона недоліків, і через це може статися «мор», ураження, тобто може вона прийти до зневіри і втекти з поля бою. І сказати, що ця робота, віддача, не для неї, а увійти в роботу в одній лінії вже вона не здатна, бо вже не може обманювати себе і казати, що це справжня духовна робота, оскільки вже ліва лінія говорить їй щоразу, що саме називається роботою в істині.
І це означає, що на переліченому не перебуває благословення, бо завжди є в ньому недоліки, як написано: «Немає праведника на землі, який зробив би добро, не згрішивши». Виходить, згідно з правилом, що за те, де є недолік, тримаються кліпот, і це означає, що кліпа показує людині, що це не для неї. Виходить, такими твердженнями вона вбиває людину. Тобто, скільки б не було в людині чогось з духовного, вона забирає в неї і залишається та в стані «грішники за життя свого називаються мертвими».
І це й означає те, що написано, що на перерахованому немає благословення. Бо людина бачить постійно недоліки, і за кожен недолік тримаються кліпот. Це називається ураження, мор. І це те, що написано: «І не буде серед них моровиці, коли лічитимуть їх». Тобто завдяки викупу не буде смерті через облік, і це означає, що хоч і діють в лівій лінії, тобто попри те, що йдуть лівою лінією і може статися мор, але завдяки викупу не буде їм мору.
Тому дана порада, для того, щоб не видний був недолік для кліпот, «дадуть кожен викуп за душу свою Творцеві при ліченні їх», тобто щоб не дивилися на недоліки, які вони знаходять, коли людина робить розрахунок, скільки відсотків властивості «ісраель» є в неї.
А нехай підрахують, скільки виправлень їм потрібно зробити для того, щоб був у них викуп за душу для Творця. Тобто, щоб дивилися не на недоліки, а на виправлення недоліків, і завдяки цьому їхня душа, що була в кліпот, вийшла з них і приліпилася до Творця, що зветься «і дадуть кожен викуп за душу свою», коли перерахують ті виправлення, які їм слід зробити. І, само собою, бачать вони лише виправлення, як сказали мудреці (в трактаті «Явамот», 38): «Вексель, наданий до оплати, як наче вже оплачений». Виходить, що коли дивляться на виправлення, то наче вже людина й виправила їх, і немає тут місця недоліку.
І це те, що написано: «Це нехай дадуть вони, кожен, хто переходить до врахованих». Що слід пояснити так: коли бачимо недоліки, що зветься «переходить до врахованих». «Половина шекеля», де сенс половини той, як написано («Прі хахам»): «Бо молитва робить половину». І коли молиться про себе, в нього з досконалості лише половина, а досконалому немає про що молитися. Тому попередили нас мудреці, щоб не працювати задля отримання винагороди, а тільки ради досконалості».
І це означає, що те, що людина дає, вважається половиною, тобто клі, яке є бажанням отримувати для себе, що віддалилося від Творця, і потрібно молитися, щоб це клі приєдналося б до Творця, який зветься «світло». І коли світло світить у клі, такий стан зветься досконалістю. Тому і сказано, що «молитва робить половину», де поняття «половина» означає клі, бо «немає світла без клі». Тому, коли людина молиться і відчуває свій недолік, нестачу, тоді є можливість наповнити нестачу. Виходить, те, що написано «це нехай дадуть», тобто клі, яке є половиною і називається «збудженням знизу», і, як сказано вище, молитва про недолік, нестачу вже називається виправленням.
І ось приклад. Один чоловік дав видалити плями, що на його плащі. І сказав господарю пральні, - я порахую кількість виправлень, які ти повинен зробити для того, щоб я знав, скільки тобі заплатити.
І він просить у господаря пральні, щоб зробив виправлення, - вивів би плями. І тоді не можна сказати, що чоловік той впаде у відчай, коли побачить, що там є багато плям, оскільки він лічить не плями, щоб знати, скільки є недоліків на його плащі, а лічить він, скільки виправлень він повинен зробити.
Виходить, що не думає він зараз про свої недоліки, а думає при цьому про виправлення. Тож само собою не можна сказати, що буде в них (синів Ісраеля) моровиця, тобто що люди втечуть з поля бою, і скажуть, що робота шляхом істини їх не стосується. Виходить, що є великим виправленням, що лічать викуп, а не недоліки, що є в людях. І це як сказали мудреці: «Вексель, наданий до оплати, як наче вже оплачений». Тобто коли займаємося виправленнями, то це начебто вже було виправленим, тому що він дивиться при цьому саме на виправлення, а не на недоліки.
І в додаток до виправлення викупом, що зветься «викуп за душу свою Творцю», тобто коли йдеться про виправлення, щоб було злиття з Творцем, - потрібно дати благословення перед лічбою. І це означає, що слід іти правою лінією, що зветься благословенням, - тобто вона є людиною, якій не бракує нічого. А потім переходять до категорії «ліве», що називається «рахуванням». А потім знову переходимо до правої сторони, званої благословенням. І це те, що написано, що завдяки благословенню спочатку і в кінці, перелічене буде існувати і не буде серед них мору, а прийдуть вони завдяки цьому до істинної досконалості.