Що означає що саме в пасхальний вечір ставлять чотири питання

Стаття 22, 1989 рік  

(переклад з івриту)

Як ми бачимо, - та й логіка зобов’язує до того, - людина ставить питання тоді, коли перебуває в нестачах: чому вона повинна страждати від того, що, на її думку, їй бракує. І приходить вона з претензіями і вимогами до Творця, і запитує, - чому вона повинна терпіти страждання? Але коли людина перебуває в стані, що є в неї всі блага, - які питання можна тут піднімати, якщо вона почувається в стані повної свободи, і не підкорена вона нічим, щоб відчувати, що те, що в неї чогось немає, спричиняло б їй таке горе, щоб могла вона запитати – чому?

Якщо так, то слід зрозуміти: чому саме в пасхальний вечір, який є святом свободи, ми ставимо запитання. І вони й називаються «чотири питання», тобто чотири рази «чому?» І саме в час, коли не бракує нічого. А згідно з тим, що говорить Арі, що пасхальний вечір має більшу досконалість, ніж суботній вечір (у п’ятницю після заходу сонця), то каже він, - в суботній вечір є підйом в малхут де-мохін де-нешама, тоді як у пасхальний вечір є підйом у малхут мохін де-хайя, як вдень у суботу. Якщо так, то слід зрозуміти, чому саме в час досконалості ставлять запитання. Певно, що існує щодо цього багато пояснень, тож розтлумачимо це за принципами духовної роботи.

Відомо, що за змістом нашої духовної роботи в Торі та заповідях, вона дана нам для того, щоб ми завдяки їм виправили себе, щоб бути гідними отримання блага й насолоди, бо задля цього створено людину. Як відомо, метою творіння є дати благо Його створінням. Однак, виникає явище сорому під час отримання насолоди, і причина цьому та, що кожна гілка бажає уподібнитися своєму кореню, і оскільки Корінь, Він віддає створінням, тому існує відмінність властивостей між Дарителем і отримувачем. Це й спричинює для нас сором.

Тому для того, щоб виправити це, сталися скорочення й приховання щодо вищого управління. Тобто, утворилося місце, через те, що сталося скорочення і приховання, і з цього моменту ми настільки далекі від Творця, що це призводить до нікчемності нашого розуміння того, як Він управляє Своїми створіннями. Як написано в «Передмові до ТЕС», де говорить, що якби було управління відкритим, коли, наприклад, кожен, хто їсть заборонене, задихнувся б відразу ж на місці, а кожен, хто виконує заповідь, розкрив би в ній чудову насолоду на зразок найпрекрасніших насолод цього матеріального світу, - тоді який дурень помислив би навіть скуштувати заборонене, коли знав би, що відразу ж втратить через це своє життя, або зволікав би з отриманням великої матеріальної насолоди, що йде йому до рук, не отримуючи її. Виходить, що скорочення і приховання, які зробилися, були для того, щоб виправити проблему сорому, що і спричинює нам всі труднощі й віддалення від Творця.

І зі сказаного випливає, що скорочення і приховання утворилися на благо нижнього, а якщо так, то немає місця питанням про вище управління, - чому Творець поводиться з нами так, як це виглядає для нас, коли ми не бачимо добра, і терпимо вигнання, і злидні, і подібне. Тобто коли кожен має претензії до Творця, чому Він поводиться з нами не відкритим управлінням, що було б тільки добром. Тому не можна злословити про управління Творця, про те, як Він поводиться зі створіннями. А потрібно нам вірити вірою вище за знання, що буквально, як воно бачиться нашим очам, так і має бути. А щодо того, що ми відчуваємо, нам слід іти шляхами Тори, тим, як мудреці вказали нам, як поводитися з усіма тими відчуттями, які є в нас, сказати про них з вірою вище рівня знання, що «очі в них, і не бачитимуть», як написано в статті за 1943 рік.

Заборона злослів’я відома, проте прийнято, що злослів’я, яке є настільки великим злом, воно ведеться між людиною та її ближнім. А насправді основне злослів’я, вони між людиною та Творцем, як написано (у «Шемот Раба», розд. 3, 12) так: «Зрозумів Моше дію змія, який злословив про Творця свого, сказавши: «Але знає Всесильний, що того дня, коли ви з’їсте від нього, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, знаючи добро і зло».
І зі сказаного зрозуміємо, у чому вся суворість злослів’я, більша, ніж у інших речей. Оскільки основа злослів’я, вона від змія, який злословив про Творця, і сказав, - те, що Творець заповідав тобі не їсти з древа пізнання, а щоб залишилося воно в прихованні й утаєнні, - про це сказав він, що не потрібно слухати те, що Творець говорив тобі, що слід, щоб залишилося древо пізнання прихованим від нижніх. І було його твердженням, що все має бути відкритим.

І це було змістом злослів’я змія. Виходить, говорив він про вище управління, - те, що Творець поводиться зі створіннями невідкритим управлінням, це негаразд. А насправді приховання, воно тільки для того, щоб була можливість створінням отримати благо й насолоду без сорому. А таке може відбуватися тільки тоді, коли створіння отримуватимуть все «заради небес», тобто якщо все, що зв’язано з отриманням, усе буде заради віддачі. Виходить, те, що змій злословив, це не якась «деталь», а говорив він про все виправлення, що утворилося стосовно малхут для того, щоб створіння, що походять від неї, змогли би прийти до злиття, що називається тотожністю властивостей. І цим буде зроблено виправлення, так, що зможуть отримати благо й насолоду без ніякого неприємного відчуття, званого соромом. І для цього виправлення дані нам Тора та заповіді, завдяки яким створіння зможуть вийти з себелюбства, бо воно є відокремленням від Творця.

І зможуть прийти до тотожності властивостей, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». А згідно зі злослів’ям, яким говорив змій, вище управління мало б бути відкритим і щоб усе було відкритим. Навіть якщо Творець сказав Адаму ясно: «З древа пізнання не їж», бо воно має бути прихованим, адже тільки в кінці виправлення буде можливість цьому світити, - і про це також сказав йому змій, щоб не слухав Творця.

Тобто, не те що Творець зробив це для блага людини, зробив, щоб управління Творця, управління добром і злом, для створінь не було б відкритим, а з інших причин. Виходить, що злослів’я змія стосувалося загальних речей. Тобто, що всі виправлення, які ми повинні робити силою Тори та заповідей, він сказав, що це не для людини.

Тому заборона злослів’я є річчю настільки суворою, більше за всі заборони, оскільки це правило всієї повністю Тори. Іншими словами, з цим злослів’ям всі виправлення, що зроблені, вони не можуть нічого виправити. Тому оскільки між людиною і Творцем це настільки річ сувора, тому заборона його між людиною та її ближнім також є річчю суворою, як ми говорили щодо «полюби ближнього свого як самого себе», про що сказав рабі Аківа, що це – велике правило в Торі.

Виходить той, хто злословить, він робить дію протилежну від «полюби ближнього свого як самого себе». І оскільки розмова між людиною та її ближнім є також річчю загальною, тому заборона вона настільки сувора. І зі сказаного слід пояснити те, що говорили мудреці (в трактаті «Сангедрін», 38), сказавши так: «І сказав рабі Єгуда: «Говорив Рав: «Адам а-Рішон відступником був». І пояснив Раші: «Відступником був, - схилявся до ідолослужіння». І це дуже важко зрозуміти: якщо Адам а-Рішон розмовляв з Творцем, то як може бути що той, хто розмовляє з Творцем, був би відступником, серце якого схиляється до ідолопоклонства. Адже Творець говорив з ним, то як можна, щоб він помилявся настільки, щоб його серце схилялося до ідолопоклонства.

Однак, як сказано вище, Творець сказав йому, що древо пізнання має бути утаєним, і заборонено розкривати його до кінця виправлення. І коли змій прийшов до нього і сказав не слухатися Творця, оскільки Творець приховав від нього ту велику насолоду, що є в древі пізнання, і взяв він до серця злослів’я змія, - це називається «відступником був».

І як пояснив Раші, що серце його схилялося до ідолопоклонства, тобто серце його схилялося до слів змія, що краще, щоб управління світом було б відкритим, як порадив йому змій. І це називається «відступник», - що не подобається йому управління Творця. Іншими словами, він думав, згідно з порадою змія, що якщо буде відкритим древо пізнання, мається на увазі, що вище управління буде відкритим, тоді буде багато працівників у святому служінні через це. І всі будуть дотримуватися Тори та заповідей, тому що все буде огорнуте розумом, в рамках знання, а не так, щоб усе було вище рівня знання.

Тобто, древо пізнання означає, що все буде розкрито на рівні знання. І цьому протистоїть наказ, щоб не їв, тобто сама наша робота на Творця хай буде вище рівня знання, а не в рамках знання. Попри те, що розум зобов’язує, що якщо буде все в облаченні знання, примножаться служителі Творця.

І це є змістом злослів’я змія, який говорив зле про вище управління. Адже те, що Творець зробив, щоб було служіння Йому в категорії віри вище знання, не означає, що Творець не міг зробити все на рівні знання, а повинні ми вірити, що незважаючи на те, що ми не розуміємо, такий спосіб управління є найкращим. І так сказав мій пан, батько й учитель, що Творець обрав шлях віри вище знання, оскільки Він знає, що такий спосіб є найбільш успішним. І завдяки цьому буде можливість нижнім прийти до мети, яка зветься злиттям з Творцем, а це – тотожність властивостей, яка зветься «отримує заради віддачі». І хоча щодо гріха древа пізнання говоримо про високі ступені, бо це суть світла кінця виправлення, як пояснено в «Передмові до книги «Панім масбірот», все одно щодо того, що стосується нас в духовній роботі, слід пояснити так, як сказано вище. Тобто той, хто злословить про вище управління, це той, хто каже, що не бажає він вірити, що управління Творця створіннями ведеться властивістю «добрий і добродійний», і що так і слід вірити вище рівня знання.

І говорить він, що якщо буде вище управління відкритим, тобто якщо він бачитиме своїм розумом, що Творець віддає всім створінням з властивості «добрий і добродійний», і що це буде в рамках знання, то тільки таким чином він здатен виконувати Тору та заповіді. І таке приходить від сили гріха древа пізнання, те, що людина бажає діяти саме в рамках знання, а не вірити вище за знання. Тому, коли вона не вірить у властивість «добрий і добродійний», виходить, що злословить про Творця, і корінь цього йде відтоді, коли змій злословив Адаму а-Рішону про Творця, як сказано вище.

І те, що людина бажає просуватися в рамках знання, це зветься гріхом древа пізнання. І цей гріх розкривається у двох видах, тобто від цього походить для нас висування двох питань:

1) Запитання фараона, який сказав: «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?», що взагалі важко йому піти й повірити у щось, що протирічить розуму. І з цього походить ще одна річ, тобто питання 2) – Чому людина повинна працювати на благо Творця, а не собі на користь. І вона запитує: що я виграю з того, що працюватиму для Творця, а не для особистого блага?

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми бачимо, що навіть після того, як людина зміцнилася і сказала, що вона бере на себе йти шляхом істини, і починає вірити вірою мудреців, і здоровий глузд зобов’язує до того, що кожного дня вона повинна просуватися і йти вперед, а бачить вона, що все йде буквально навпаки, що кожен день вона відступає назад. Що як не день, то вона все відступає. І якщо так, розум зобов’язує людину сказати, що робота ця, тобто діяти у віддачі, - вона не для неї. А ця робота, вона для обраних особистостей. І розуміє людина, що більш варто їй втекти з поля бою. А що кажуть їй? - що їй слід ще раз іти вірою вище рівня знання, і не дивитися на те, що знання зобов’язує її робити. І як написано в статті «Віра в учителя» (за 1943 рік), що людина не спроможна бачити свій істинний стан, а потрібно йти вище рівня знання, і тільки таким чином можна прийти до мети, удостоїтися злиття з Творцем. 

Проте, слід зрозуміти, - що дає нам те, що людина відчуває в своєму знанні, що вона перебуває в стані «назад», а не «вперед». Тобто, задля якої потреби вона повинна відчувати, що вона перебуває в стані падіння, - що за користь з цього? І ми бачимо, що в час стану підйому, тобто коли є в людини жадання до духовного, а щодо насолод цього світу, за якими бігають всі у світі аби досягти цих насолод, вона дивиться на це як на щось, що створено без усякої потреби, тобто набагато краще було б, якби Творець створив би всі створіння, щоб тішилися духовними насолодами. Якщо так, то думки її [під час] падінь: що людина виграє з того, що після кожного підйому вона приходить до падіння? Тому вона запитує постійно – яка міра підйомів та падінь і навіщо це взагалі потрібно, чи не було б краще, якби людина залишалася у стані підйому.

Але відповіддю є те, що неможливо оцінити будь-що, якщо не знаємо важливості цієї речі. Тобто, існує правило, що задоволення, яке людина отримує від будь-чого, залежить від важливості цього. І буває іноді, що дають людині якусь важливу річ, і якби вона вміла цінувати її, могла б дістати від неї величезне задоволення. А оскільки вона не знає цінності цієї речі, людина не може тішитися нею більше, ніж те, наскільки розуміє її важливість.

Наприклад, купила людина якийсь предмет, якусь книгу, яка не дуже гарно виглядає. А та ж книга, надрукована заново, коштує набагато більше. І оскільки не було в неї багато грошей, тому придбала цю книгу. Також і продавець не знав цінності цієї книги, тому продав їй за низьку ціну. І за якийсь час прийшов хтось до цієї людини в дім, і побачив книгу, і сказав, що оскільки її надруковано триста років тому, отже, книга ця коштує велику суму, бо її існує тільки три примірники у світі. Виходить, тепер, коли людина чує, що має ця книга велику цінність, вона починає мати задоволення від неї.

А мораль цьому така, що не маємо ми поняття, як цінувати важливість духовного підйому. Тобто, що немає в нас розуму зрозуміти, наскільки дорогою є одна мить, коли є в нас сила вірити у Творця, і маємо трохи відчуття величі Творця, так, що в стані підйому відчуваємо прагнення скасувати себе перед Ним без ніяких розумувань і припущень, а як свічка перед смолоскипом. І само собою, ми не можемо втішатися тим, що Творець наблизив нас і дав нам трохи підійти до Нього. А повинні були б ми відчувати від цього радість і душевне піднесення, яке це повинно дати нам. Однак, оскільки немає в нас відчуття важливості аби цінувати це, тому і здатні ми мати задоволення від цього тільки в міру важливості, як це наведено вище у прикладі.

Для цього й дані нам падіння, щоб мали ми можливість навчатися важливості підйомів, як написано: «Як перевага світла із темряви». Бо саме завдяки падінням людина може прийти до того, щоб знати і цінувати підйоми. І тоді вона може мати втіху від підйомів, і прийти до відчуття, що «вони – життя наше і довголіття наше». Але коли людина не знає, наскільки потрібна віра, бо думає вона: тим, що займається Торою і виконує заповіді, цього досить їй, щоб називатися служителем Творця, - не дають їй згори падінь для того, щоб цінувала підйоми. І робота таких людей лише в зовнішньому, тобто не мають наміру ввійти у внутрішнє, інакше кажучи, не наміряються вони скасувати себе повністю перед святістю, де «святий» означає відокремлений і відділений від своєї сутності, як написано: «Святими будьте, бо святий Я». І тоді не існує нічийого володіння, крім володіння Творця, тому що нижній бажає анулюватися перед Коренем, і все, що він розуміє, для чого варто жити, то це тільки для блага Творця.

І для того, щоб людина була в стані, коли бажатиме жити не інакше як тільки щоб було задоволення Творцю, - для цього вона мусить винайти для себе велику віру у велич Творця, для того, щоб було варто скасувати себе на користь Творцю. І не досить їй віри, яку придбала тоді, коли її виховували. З вірою, яку здобула вона в час виховання, вже вона здатна працювати і виконувати Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях. І це тому, що людина не змушена анулювати себе перед Творцем, а просить вона у Творця, що оскільки виконує вона Тору та заповіді, які Він заповідав нам через Моше, вчителя нашого, - за це Творець задовольнить їй всі її потреби. Бо людина вірить у винагороду й покарання. І впевнена вона в тому, що сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд. 2, 21): «Якщо вивчав ти багато Тори, то вірний Він, Господар роботи твоєї, що заплатить тобі винагороду за діяння твої». Тому, оскільки основа, яка зобов’язує людину виконувати Тору та заповіді, залежить від винагороди, а не від Того, хто дає винагороду, виходить, що людина зобов’язана цікавитися не величиною віри в Творця, а тим, великою чи малою є винагорода. Тому немає при цьому процесу підйомів та падінь у тому, щоб вірити у велич і важливість Творця, а існує тільки питання, чи займається Торою та заповідями, чи може послабилось її виконання, тому що не завжди людина вірить у винагороду.
І це спричинює також тим, хто займається Торою та заповідями заради отримання оплати, що буває іноді, коли перебуває між людьми, які не вірять у винагороду й покарання, то вони можуть впливати на людину своїми поглядами. І це приводить її, боронь боже, що віддалиться навіть повністю від роботи Творця. Тому також слід таким людям не входити в контакт з людьми вільних поглядів, оскільки ті вселяють у них чужі думки в справі віри у винагороду й покарання. Однак, зазвичай, ті, хто діють ло лішма, в них не буває підйомів та падінь, тобто немає потреби, щоб були в них падіння.

У той час як ті, хто бажає працювати з причини важливості Творця, і їм потрібно постійного зміцнювати свою віру у Його важливість і велич, і тільки важливість і велич Творця є тим, що зобов’язує їх виконувати Тору та заповіді аби прийти до злиття з Ним, - ці люди повинні постійно уявляти собі й цінувати велич Творця.

І вони повинні постійно оцінювати, що коли є в них трохи контакту з духовним, це тому, що це Творець наближає їх, а вони, самі по собі, не здатні зробити нічого, якщо не бачать, що виросте з цього щось для їхнього блага. Виходить, що головна робота, вона – скасувати себе, а це проти природи, тому до цього тільки спасінням, яке дає Творець, можемо прийти.

Виходить, що в час підйому людина думає, що це вже є природним процесом, і не має вона нині ніякої потреби, щоб Творець допомагав їй, тому утворилося виправлення, що називається падіннями, коли показують людині постійно те, якою є її потужність, те, що вона здатна вдіяти своїми силами. І як вона бачить це? А скидають її з її стану, коли вона думала, що вже вона є людиною, і не подібна до худоби, яка працює для особистого блага, - і це раптово, людина навіть і не відчувала, що бажають її скинути в таку ницість, - і враз бачить, наскільки вона в найнікчемнішому стані перебуває.

Однак, під час падіння людина не помічає, як вона починає знижуватися, а в процесі падіння вона залишається як непритомна. І тільки потім, коли впала, приходить їй також допомога згори, і повідомляють їй: знай, що ти перебуваєш нині в падінні. А перш ніж дають їй знати, що вона втратила свідомість, людина нічого не знає. Однак і в це вона має вірити, що так воно, тобто саме усвідомлення не прийшло само собою. А слід людині знати, що ці падіння дані їй для того, щоб навчатися з цього, як цінувати стан підйому, але в час падіння людина не спроможна навчитись від цього будь-чому.

І тільки в час підйому має вона можливість зробити правдивий підрахунок і сказати: те, що я зараз в стані віри, це прийшло мені з боку Творця, інакше я відразу ж падаю в стан себелюбства, а якщо не робить таких висновків, відразу скидають її. І слід скласти подяку Творцеві за те, що наблизив її. Виходить, що неможливо досягти істинного задоволення від наближення до Творця, якщо не вміємо цінувати цього, як сказано вище, «як перевагу світла із темряви».

Виходить, що для того, щоб створіння отримували благо й насолоду, і відчували б це, повинні існувати всі ці падіння, що звуться станом «вигнання». І це називається «Шхіна у вигнанні», або ж «Шхіна у пороху», і тільки завдяки цьому будуть у людини келім відчути благо й насолоду.

І зі сказаного зрозуміємо, чому саме в час свободи, яким є пасхальний вечір, що є найвищою досконалістю, як каже Арі, що є тоді у малхут така ж велич, яка є у малхут мохін де-хайя, - так воно і в пасхальний вечір.

Відповіддю є те, що саме в час підйому, коли думають про якісь падіння, маємо можливість збагнути важливість підйомів. Інакше це подібно до того, як коли дають людині річ, що коштує величезну суму, а вона користується нею і має задоволення таке, як наче це коштувало б якісь копійки.

Виходить, що в час свободи, саме тоді місце ставити питання. Тобто маються на увазі не самі питання, а те, що питання потрібні аби зрозуміти пояснення, і це так, як сказав мій батько й учитель про те, що написано: «Говори ж у слух народу, щоб кожен попросив у ближнього свого».

І пояснив Раші: попередив їх про те, щоб не сталося, щоб сказав той праведник (Авраам): «І будуть уярмлювати і мучити їх» - виконав для них [Творець], а «потім вийдуть з великим майном» - не виконав для них. І запитують усі: то чи якщо Творець бажає дати народові Ісраеля велике майно, немає в Нього що дати їм, а мусить Він сказати народу Ісраеля, щоб зайнялися обманом і позичали б келім у єгиптян, посуд срібний і посуд золотий?

І відповів, що коли Творець сказав Аврааму: «Дати тобі цю землю успадкувати її», запитав Авраам: «По чому знатиму, що успадкую її?». І сказав Авраму: «Знаючи, знай, що чужинцем буде сім’я твоє в землі не їхній… а після цього вийдуть з великим майном». І запитав, - що ми бачимо у відповіді Творця на запитання Аврама «по чому знатиму», - що тим, що будуть в землі не своїй, тобто будуть у вигнанні, тоді Аврам вже буде впевнений, що вони успадкують землю?

І сказав, що оскільки немає світла без клі, тобто немає наповнення без хісарону, а Аврам сказав Творцеві, що він не бачить, що вони матимуть потребу в настільки великих світлах, що звуться землею Ісраеля, тому Творець сказав йому, - тим, що будуть у вигнанні і проситимуть Його, щоби вивів їх з вигнання, то чим виводить їх? - тільки лиш великими світлами, адже «світло, що в ній, повертає до добра», якщо так, вже буде в них потреба у великих світлах.

І про це пояснив, що тому й сказав Творець, щоб позичили келім у єгиптян, тобто щоб узяли всі важкі питання єгиптян, тільки в позику, тобто для того, щоб отримати світла, а потім повернуть їм келім. Тобто візьмуть складні питання, щоб зрозуміти пояснення. І це як сказано, що неможливо зрозуміти світло інакше, як тільки з пітьми. Тому всі запитання, вони саме в час звільнення, як сказано вище.