Стаття 30, 1989 рік
(переклад з івриту)
Про написане «Коли засвічуватимеш (букв. «підніматимеш») світильники» пояснив Раші: так само, як полум’я піднімається, адже написано «коли засвічуватимеш» - вислів, що виражає підйом, то потрібно запалювати, аж поки полум’я буде здійматися саме. «Перед лицем менори будуть світити сім лампад».
Що означає «лице менори», цьому є багато тлумачень. А з простого сенсу виходить, що всі сім лампад світитимуть перед лицем менори. Тому, хто такий «лице менори», можна зрозуміти за методикою духовної роботи, як і поняття «менори» взагалі.
Ось написано: «Заповідь – свіча, і Тора – світло», а пояснення: це означає, що «Торою засвітлюють свічку». А також: «Світильник Творця - душа людини». Ми бачимо в матеріальному, що тільки в темному місці, там потрібно запалювати світло, щоб освітило, як написано: «Як перевага світла із темряви», сенс цього, що «Немає світла без клі». А клі (бажання) називається «хісароном і потребою». Тобто клі не називається те, що порожнє і немає там нічого, бо таке не називається «хісарон» (відчуття нестачі). Адже у клі, щоб було підготовленим для отримання наповнення, має бути хісарон до наповнення. Це означає: що б не бажала людина отримати - все воно для того, щоб дістати задоволення від отримання цього.
Інакше, навіть коли може отримати щось без хісарону, все одно, відчуття задоволення від цієї речі залежить від міри прагнення до того, чого людині бракує, і саме прагнення визначає міру насолоди. Тому для того, щоби втішатися від світла, що світить, мусить людина знайти хісарон і прагнення до світла. А таке неможливо досягти без потреби. А щоби віднайти потребу, немає іншої ради, як тільки щоб людина думала про мету творіння, тобто для чого створив Творець створіння і що мають створіння робити, щоби здійснилося бажання Творця.
Тобто оскільки людина вірить у мету творіння, якою є «дати благо Його створінням», вона робить собі розрахунок і бажає бачити, скільки добра й насолоди вона відчуває за цілий день. Адже слід за це скласти подяку Творцеві, за те, що вона отримує від Нього тільки добро й насолоду, і матиме вона можливість сказати Творцеві: «Благословен, хто сказав – і виник світ»,- через те, що людина настільки втішається світом. Тоді вона починає бачити, наскільки всі дні її нечисленні та погані. І є іноді, що життя її настільки незначуще, що замість того, що мала б сказати: «Благословен Той, хто сказав – і виник світ», людина каже іноді: «Добре, якби не було створено, ніж створено».
А коли вона вірить у мету творіння, якою є дати благо, тоді починає думати: що то за причина, що вона не бачить добра й насолоди, щоб були вони відкриті всім. І якщо бажає знати причину того, що існує приховання й укриття щодо добра й насолоди, людина також мусить вірити вірою мудреців, в те, що вони сказали, що таким чином зроблено виправлення щодо мети творіння. Тобто для того, щоб мета творіння була б досконалою, без дефекту сорому. Адже відомо, що з боку природи стало так, що кожна гілка бажає уподібнитися кореню.
Тому, як Творець є дарителем, так само й коли людина має отримувати для себе, є в неї неприємне відчуття. І для того, аби виправити це, утворилося скорочення, і приховання, й укриття, щоби була можливість вибору. Тобто завдяки прихованню й утаєнню є можливість працювати, якщо людина бажає [досягти наміру] ради віддачі. Інакше кажучи, є місце для роботи, завдяки якій людина матиме можливість отримувати заради віддачі, що зветься «тотожністю властивостей».
І зовсім інше, якщо були б відкритими добро й насолода, що зодягнуті в Тору та заповіді, як написано в Зоар, що існують «тар’яґ (613) ітін», звані «тар’яґ порад», і це в час приховання й утаєння, коли завдяки виконанню Тори та заповідей у вигляді порад, удостоюються «тар’яґ пкудін (вкладів)». І як написано в коментарі «Сулам», це означає, що потім, тобто після того, як виконано процес 613 порад, тоді удостоюється людина 613-ти вкладів, які є 613-ма світлами, які існують як вклади в 613-ти заповідях. І лише тоді відкривається те, що є всередині Тори та заповідей і зветься «святі імена», які є деталями, що розкривають загальне ім’я Творця, тобто - «Добрий і Добродійний». І це зветься мовою Зоар «Тора, і Творець, і Ісраель є одне».
І зі сказаного зрозуміло, що таке робота людини, тобто що покладено на людину зробити для того, щоб Творцева мета творіння реалізувалася б, тобто щоб створіння могли отримати добро та насолоду, а скорочення та приховання щоб зникли.
Можна сказати, що це зводиться до одного явища, що зветься «злиття», «тотожність властивостей». І в ньому - все виправлення, яке створіння повинні зробити, оскільки все те зло, що є в нас і яке заважає отримати добро й насолоду через розбіжність властивостей, зветься «роз’єднання», і його необхідно виправити. І тоді все прийде на своє місце з миром.
Однак через те, що природа, у якій ми народилися, є бажанням саме отримувати для особистої користі, а не віддавати, то коли людина бажає йти шляхом духовної роботи, прийти до істини, а це означає, що вона хоче прийти до бажання давати задоволення Творцеві, а не щоб усе було для своєї вигоди, тоді починає тіло протидіяти з усіх сил.
І людина говорить своєму тілу: «Знай, оскільки ти, тим що бажаєш існувати собі на благо, і не цікавить тебе нічого у світі, і все, що б ти не робило, - дивишся, скільки бажання отримувати виграє з того, що виконує зараз дії віддачі, а про користь Творцю ти не бажаєш навіть думати, виходить, що ти заважаєш меті творіння, тому що Творець бажає дати створінням добро й насолоду, а отже, хоча й не можу я анулювати твою позицію, але я вірю в слова мудреців, які говорили, що Творець сказав: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», тому я бажаю виконувати Тору та заповіді, і цим я анулюю тебе повністю. І я хочу здійснити те, що сказали мудреці: «Тора існує лише в тому, хто вмертвляє себе ради неї». А отже, я бажаю вмертвити тебе чудодійним засобом, що називається «Тора»».
Виходить, що людина каже тілу: «Дай мені спокій від твоїх поглядів, бо я хочу вивчати Тору для того, щоби змогла я умертвити тебе». І ясно, що тоді тіло опирається з усіх сил, і воно виконує те, що сказано: «Того, хто прийшов убити тебе, встань і убий». Тому зле начало докладає усіх своїх сил і робить перепони у виконанні Тори та заповідей з цим наміром, заважаючи людині діями або ж заважаючи їй сторонніми думками та питаннями, які ставить їй щоразу, щоб не дати їй діяти в роботі святості.
І з цього виходить кожен раз, що люди, які бажають іти дорогою істини і прийти до анулювання бажання отримувати для себе, і все робити заради небес, - переживають підйоми та падіння. Але ті люди, які виконують Тору та заповіді ради отримання винагороди, не настільки вже й зазнають падінь, через те, що вони не йдуть проти природи, що означає – проти злого начала. Але оскільки «із ло лішма приходять до лішма», тому іноді й у цих людей також бувають падіння.
Проте люди, які бажають скасувати зле начало, і через це займаються Торою та заповідями, то це є [для них] щоденною війною. Тобто буває іноді, що людина отримує допомогу згори, як написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І думає, що тепер уже вона на коні, тобто віднині вона йтиме вперед і підніметься на духовний ступінь - і раптом вона падає вниз. І таким є порядок у війні зі злим началом, аж поки людина приходить до стану, коли удостоюється постійної віри, і це зветься, що вона «удостоюється розкриття очей в Торі».
І це те, як написано (у «Передмові до ТЕС», п. 98): «Адже кожна людина може докладати зусиль у Торі, доки не спроможеться на осягнення відкритого управління Творця, і любов уже ллється до людини сама собою, по природних каналах.
А той, хто не вірить, що він здатен удостоїтися цього своїми зусиллями, з будь-якої причини, це безсумнівно означає, що він не вірить у слова наших мудреців: «трудився і знайшов...», а уявляє собі, що зусиль не достатньо для кожної людини».
І зі сказаного маємо пояснити поняття «менори» в духовній роботі, як пояснив Раші сенс написаного «Коли засвічуватимеш»: так само, як полум’я піднімається, написано «коли засвічуватимеш» - вислів, що виражає підйом, що потрібно запалювати, аж поки полум’я буде здійматися саме. І слід пояснити: ось мета творіння, якою є «дати благо створінням», - це світло, а створіння – це келім, що отримують світло. Але треба підготувати келім, щоб були чистими, тобто, щоб не зіпсували світло, що притягується в них. І оскільки основне у створінні, як ми вивчали, називається «бажанням отримувати для себе», і це пішло від Нескінченності, однак цьому клі, яким воно є, бракувало виправлення.
Інакше кажучи, хоч Творець створив бажання отримувати, щоб існували бажання й жага до отримання добра й насолоди, які Він хоче дати, і все одно бракувало довершеності Його дій, оскільки існує сором, який відчували б нижні в час отримання блага. І потрібно «виправлення келім». Тобто існує феномен зла, що зветься «роз’єднанням» з причини розбіжності властивостей, яка є між одержувачем і дарителем, і необхідно вичистити це зло, зване «бажанням отримувати для себе». І коли клі буде чистим від бажання отримувати для себе, тоді воно буде готове отримувати вище благо, що зветься «добро й насолода». І це як в матеріальному, де людина не наливає в брудну посудину з-під відходів вино, бо відходи зіпсують вино. І тому слід спочатку вичистити клі, і лише тоді воно підготовлене отримати в себе якийсь напій і тому подібне, а не перед цим.
І це те, що було в менорі, процес підготовки лампад, які очищали від залишків олії та нагару, а після їх очищення вливали в них олію. І ця справа вказує нам у духовній роботі, що тіло наше слід очищати від відходів, що є в ньому, а суть їхня - це «бажання отримувати собі». А потім буде тіло підготовленим отримати світло Тори. Але до того, як тіло стане чистим, воно не є підготовленим, щоб перебувало в ньому світло Тори.
Однак дуже важко очистити тіло від бажання отримувати для себе, щоб усі його дії були виключно в ім’я небес (властивості віддачі), оскільки це проти природи, у якій тіло народилося. І дані нам Тора та заповіді, завдяки яким зможемо вичистити зло, що в тілі, аби було тіло підготовленим, щоб оселити в ньому світло Творця. І це як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Але разом з цим лише виконання Тори та заповідей ще не досить, щоби змогла людина вичистити бажання отримувати, а потрібна також і молитва.
А феномен молитви – це щоб знати, що Тора та заповіді, які людина виконує, вони не на користь Творця, а на користь створіння. Тобто оскільки людина бажає очистити своє серце, як написано: «І очисти серце наше, служити Тобі в істині», виходить, що завдяки молитві, коли людина молиться про очищення серця, вона пам’ятатиме, що Тора та заповіді, які вона виконує, вони на користь людини. І тоді вона бачить, наскільки зло володарює нею, так що не має вона можливості вийти з-під його влади, тобто виконуючи Тору та заповіді і молячись, щоб це принесло їй чистоту серця.
Тоді як до того, як людина почала думати про чистоту серця, вона вважала, що все залежить від її зусиль. Тобто думала, що якщо вона бажає виконувати такі дії, які лише на благо Творцю, і нітрохи не для своєї користі, то оскільки не хоче вона користуватися цими бажаннями, - все в її руках. І це тому, що людина не мала змоги оцінити зло, що існує в тілі людському. А розкривається це потроху, тобто відповідно до роботи людини, яка бажає анулювати зло, що в ній, тоді в цій мірі розкривають їй зло, що в її нутрі, аж поки не починає відчувати, що якщо Творець не допоможе їй, вона пропала.
Тоді людина починає запитувати, чому Творець зробив так. Тобто, з однієї сторони, каже нам, що ми маємо зробити вибір, а отже, гидитися злом, яким є бажання отримувати для себе, і обрати добро, яким є бажання віддавати Творцеві, у той час, як я бачу, що не здатен вийти з-під влади бажання отримувати для себе й діяти ради віддачі.
А відповідь та, що тільки коли людина доходить до стану, коли каже: «Людська поміч - марнота», тобто людина не здатна допомогти собі й зробити вибір, аби обрати добро. Отже, бачить, що це важко в усіх сенсах, тоді приходить їй допомога згори, і в цей час здійснюється сказане «тому, хто приходить очиститися, допомагають», що означає: коли людина приходить очиститися, і починає йти, щоб прийти до віддачі і винищити зло з нутра свого, і бачить, що незмога їй це, тоді клі з боку самої людини, тобто хісарон, завершується тим, що вона стала потребувати Творця, аби Він допоміг їй вийти з-під влади зла.
І зовсім інше – до цього, тобто коли думала, що вона сама має можливість перемогти зло в собі, і не мала потреби в Творці, і досягала очищення тіла від бажання отримувати своїми силами - не було їй тоді в цьому стані важливості в злитті з Творцем настільки, наскільки це має бути, і це означало дефект.
І було це подібно людині, якій дають посудину з золота, а вона цінує її, як посудину з міді. І висловлює подяку дарителю за це так, як дякують за посудину з міді. І яку ж прикрість завдає ця людина тому, хто подарував їй, хоч той і не потребує великої вдячності, щоб висловлювали йому за його дар. А прикрість дарителя в тому, що він бажав, щоб одержувач мав велике задоволення. І те, що одержувач має велику втіху, це є радістю для дарителя. Виходить, коли той, хто отримав, не може оцінити важливість дарунка, і ясно, що не радіє так, як думав даритель, виходить, що завдає смутку тому, хто зробив подарунок.
А мораль така, що коли Творець дає людині щось, то це для того, щоб вона втішалася цим. Однак людина не здатна оцінити нічого за його істинною цінністю, а лише відповідно до міри своєї оцінки як отримувача. І про це написано: «Як перевага світла із темряви». Тобто темрява – це міра, у якій людина відчуває хісарон у собі, і в мірі відчуття хісарону вона може потім мати задоволення від світла.
І сказав я колись, що й у нас ми можемо бачити, що хвала богові, ми ходимо своїми ногами, і, певно, добре нам, що можемо користуватися руками й ногами, але – де наша радість? Адже ми маємо бути в радості, що є в нас речі, настільки важливі для нас, і ними ми можемо користуватися, як руками й ногами.
Наприклад, якби ми увійшли в лікарню, де є, не про нас будь сказано, люди, які страждають паралічем, у цього - ноги, у цього – руки, або і те й те, і якщо ми говоримо їм, що є в нас ліки, що відразу, коли приймете їх, негайно ж ви самі зможете дати собі ради, тобто зможете ходити ногами й діяти руками. Уявімо ж собі, яка радість була б їм від цього. Не можемо ми навіть оцінити істинну міру радості, яка була б у них тоді.
Отже, чого нам бракує, щоб ми були радісними, як вони? – тільки темряви. Тобто, якби ми відчували темряву, як і вони, то ми й раділи б, як і вони. А тепер виникає питання, що таке насправді те, що ми можемо користуватися руками й ногами, чи слід через це радіти, тобто, що це річ дійсно важлива й варто скласти подяку Творцеві за це та радіти цьому.
Або, скажімо, що це насправді справа незначна й не варто радіти про такий дріб’язок і казати, як ми і звичні, - так повинно бути. Тобто, що немає в нас обов’язку радіти цьому, позаяк ми не відчуваємо важливості цієї проблеми. Або ж ні, і дійсно ми маємо дякувати Творцеві, мовляв, благословен Творець, що ми не паралізовані, - і з цього мати радість.
Однак ми бачимо, що навіть якщо ми дамо собі справу і піднесемо подяку Творцю, але радості з цього ми отримати не можемо, через зазначений вище принцип: «як перевага світла із темряви». І з цього ми можемо бачити, чому справа вибору - обрати добро, тобто бажання віддавати, і бридитися злом - це настільки важко. А це для того, що ми повинні відчути смак пітьми. Однак не можна показувати нам пітьму, як вона є, у справжньому вигляді, бо якби людина побачила міру зла, яка існує в ній, відразу ж втекла б від духовної роботи. І, само собою, не відчула б темряви, тому що її не цікавить те, що володарює бажання отримувати, адже це не відчувалося б нею, як темрява, бо лише той, хто труждається і вкладає свої старання, скільки може, і має підйоми й падіння, про нього можна сказати, що скуштував він, що таке темрява, у тому, що не може він подолати своє бажання отримувати для себе.
Виходить, що ці падіння, які людина дістає в час, коли бажає йти шляхом істини, є келім для відчуття допомоги, яку отримає. А нам потрібно вірити в слова мудреців, які сказали: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І не можна, щоб людина тікала з поля бою, коли вона бачить, що не просувається. А іноді приходять їй думки «розвідників», які сказали, що робота ця – не для нас, а необхідні люди особливі, які здатні йти шляхом подолання.
І все це прийшло людині з тих міркувань, що їй слід увесь час бачити, як вона просувається. Проте не спадає їй на думку, що вона повинна просуватися в осягненні темряви, що лиш це є клі, якого вона має досягти, а як зазначено вище, клі зветься «потреба в наповненні». Тобто, якщо немає наповнення її хісарону, людина відчуває, що перебуває в пітьмі. Тому не слід їй казати, що вона не просувається в роботі і тому хоче втекти з поля бою, бо це неправда. Тому бачить щоразу, наскільки вона віддалена від досягнення світла, тобто хай Творець дасть їй клі, зване «бажання віддавати», а сама вона не в змозі самотужки досягти бажання віддавати. І з’являється в людини відчуття, що світ їй потьмарився, - і тоді приходить світло, тобто допомога згори, як сказано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають».
І зі сказаного, що менора в духовній роботі вказує на тіло і що слід засвітити тіло, щоб світило, як написано: «Світильник Творця – душа людини», тобто тіло повинно здобути душу. І тоді проголоситься ім’я Творця над людиною, як сказано, - «світильник Творця». Коли тіло є світильником Творця? Це коли потрібно засвітити його, щоб світило, і це тоді, коли людина дістає «душу». Тобто вона досягає бажання віддачі, і це вважається категорією душі, як каже Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує Зоар: «Чим йому допомагають?» - і говорить: «Святою душею». Тобто дають людині згори душу. І тоді зветься тіло «світильником Творця», тому що в нього зодягнута душа Творця. Тобто перед допомогою згори в тіло облачалося бажання отримувати, а тепер зодягнуте в нього бажання віддачі.
Однак до того, як дістає допомогу згори, людина перебуває в темряві. І щоразу, коли вона зміцнюється та засвічує менору, тобто тіло, щоб було в стані «усі діяння твої будуть заради небес», перебуває вона в процесі підйомів та падінь. Тому й називає писання запалювання менори назвою «коли будеш засвічувати світильники». Адже полум’я не здіймається за один раз, коли його запалюють, тобто людина зміцнюється, і засвічує тіло, і починає працювати в роботі святості, однак потім падає зі свого рівня.
Виходить, що людина, коли займається «засвічуванням менори», щоб тіло служило принесенню задоволення Творцю, і щоб мала вона любов до Творця, як «спалахи іскор полум’я Творця», розум зобов’язує, що зміцнюється вона й починає йти шляхом діянь ради віддачі. Разом з цим отримує посередині роботи падіння та знову падає в келім отримання, і хоча за якийсь час знову дістає бажання й прагнення працювати ради віддачі, але знов падає зі свого рівня.
І так повторюється знов і знов, і бачить людина, що немає кінця цьому. Тому вона й каже: «Я бачу згідно з порядком, що має бути просування в роботі, і це ознака того, що робота, якою я йду вперед – це робота для мене». Тобто закінчить вона те, що бажає, а отже, прийде до того, що все робитиме заради небес. Але бачить людина, що все навпаки. Тому вона хоче сказати: «Те, що я бажаю засвітити менору, тобто тіло, - це не для мене, інакше не було б мені таких уже падінь у роботі».
Тому з’являється писання і каже нам «коли засвічуватимеш», а не «коли запалюватимеш», аби вказати нам, що все, що бачиться очима людини в той час, коли займається засвічуванням менори, усе, тобто всі стани, є підйомами. Отже, навіть падіння найбільші, які людина дістає посеред роботи, належать до підйомів з причини «перевага світла із темряви».
Це означає, що людина не може сказати, що ця робота, віддача, не для неї, тому що вона судить по своїх падіннях. Про це говорить писання: «Коли засвічуватимеш (букв. «підніматимеш») світильники». І це для того, щоб сказати нам, що все відбувається в рамках підйому. Тому хай не говорить людина, що це не для неї, а для людей більш талановитих за неї. І для того, щоб знати більше, що такий він, порядок роботи у віддачі, з’являється писання та каже: «І це виготовлення менори кутої (інакше - «цільної»)».
У Мідраші написано так: «Виготовлення менори як було: коли піднявся Моше, показав йому Творець на горі, як зробить він скінію, і коли показав йому Творець виготовлення менори, утруднився щодо неї Моше. Сказав йому Творець: «Ось я роблю перед тобою», і незважаючи на це, утруднився щодо неї Моше. І сказав: «Кутою (івр. «мікша») буде зроблена менора. Тобто, що важко (івр. «ма каше») зробити? Сказав йому Творець: кинь золото у вогонь - і менора утвориться сама, як сказано: цільною буде зроблена менора».
І Раші пояснює про написане: «Так зробив менору» - завдяки Творцю вона зробилася сама. І слід зрозуміти, на що вказує нам у духовній роботі те, що було важко зробити менору. Отже, як зазначено вище, менора вказує нам на тіло, що потрібно засвітити тіло, щоби діяло в духовній роботі так, як засвічують менору, щоби діяла в матеріальному.
Однак це дуже важко, оскільки те, щоби працювати ради небес, а не на власну користь, - це проти природи. Тому й утруднився Моше. Тобто, як він може сказати загалу Ісраеля, що виконуватиме роботу менори, адже слід засвічувати перед обличчям менори, але навпроти менори – Творець. Іншими словами, Творець стоїть навпроти людини, як написано: «Уявляю Творця перед собою завжди», і тіло, яке засвічують, повинно світити не для свого блага. Те, що тіло має світити, це на користь Творцю. І це називається «навпроти лиця менори світитимуть сім лампад, де «сім лампад» - це шість днів творення і субота. Тобто потрібно, щоб тіло світило від світла душі за принципом «світильник Творця – душа людини», бо все має бути «перед лицем менори». Тобто все повинно бути не для власної користі, а на благо Творцю.
І цим слід пояснити: дійсно складно, чому сказав Творець: «І це виготовлення менори, кутої з золота». Тобто, чому сказав Творець «кутої», що означає, що виготовлення менори повинно бути трудним. І слід пояснити, що це те, що сказали мудреці: «Коли показав йому Творець виготовлення менори, утруднився в цьому Моше». Тобто запитав, чому зробив Творець так, щоб було трудним? Пояснюють це, як сказано, «як перевага світла із темряви». Тому навмисно зробив, щоб спочатку було важко, щоб відчули смак темряви, і тоді знатимуть важливість наближення Творця в тому, що дає їм келім віддачі.
Однак Моше запитав: дійсно, має бути темрява для того, щоб було розрізнення між світлом і темрявою, проте це ж не в їхніх силах - вийти з-під влади бажання отримувати, а коли так, яка користь від того, що це важко? Так, темряву вони скуштують, але ніколи не зможуть прийти до світла. Якщо так - ніколи не удостояться переваги світла із темряви. Тобто настане для них темрява, але як може статися, щоб прийшли до того, що удостояться світла, тобто, щоб удостоїлися келім віддачі.
І слід пояснити, що на це приходить відповідь Творця: «Сказав йому Творець: «Кинь золото у вогонь - і менора утвориться сама». Що означає: так, Творець згоден із думкою Моше, що не в змозі людини прийти до келім віддачі своїми силами. А те, що ти запитуєш, - коли так, як вони прийдуть до того, що удостояться келім віддачі? - скажи їм «кинь золото (івр. «загав»)». Пояснення цьому – бажання отримувати, зване «зе-гав» (це дай), мається на увазі, що лише коли вони побажають кинути бажання отримувати для себе, тоді менора світитиме, тобто тіло світитиме перед лицем менори, а навпроти менори – Творець, отже, менора утвориться сама. І, само собою, ясно, що Творець може дати людині келім віддачі так само, як дав людині келім отримання. І це те, як пояснив Раші написане: «Так зроби менору», де питанням є – ким буде зроблена менора? Творцем – вона утвориться сама. Виходить з цього - хай не дивиться людина на те, що є в неї падіння, адже все є процесом підйому, як написано: «Коли засвічуватимеш» (букв. «підніматимеш»).