Стаття 10, 1988 р.
(переклад з івриту)
Ось, сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд. 5:17): «Чотири категорії тих, хто йде в дім навчання: іде й не робить, - винагорода за ходу є в нього; робить і не йде, - винагорода за дію є в нього; йде і робить, - хасид; не йде і не робить – грішник. І маємо зрозуміти:
1) Чому в «йде і робить» не каже, що є в нього винагорода за ходу і за діяння, а просто називається «хасид».
2) Він каже «чотири категорії тих, хто йде в дім навчання». І зараховує того, хто «не йде і не робить» як одну з категорій тих, хто йде в дім навчання. Але ж він не робить жодної дії, то чому він враховує його в ці чотири категорії?
Тож спочатку маємо зрозуміти те, що він каже: «винагорода за ходу» і «винагорода за діяння». Але ж відомо, що (в духовному) не можна працювати за оплату, як сказали мудреці: «Будьте як раби, які обслуговують пана свого не для отримання винагороди». Однак, слід зрозуміти те, що написано (в трактаті «Авот», 100:2): «І розраховуй втрату за заповідь порівняно з винагородою за неї». Отже, таки потрібно працювати для винагороди. І як написано: «Якщо вивчав Тору багато, дають йому оплати багато, і вірним є Господар твоєї роботи, який заплатить тобі винагороду за діяння твоє».
Ми бачимо, що весь світ працює за оплату. Але оплата, вона не обов’язково грошима, які є винагородою за зусилля, а кожна річ, яку людина отримає за свою роботу, річ, необхідна їй, що приведе до щасливого життя, вона й називається «оплатою». Тому ми бачимо, що людина працює і докладає зусиль аби здобути гроші. І також є таке, що людина віддає гроші аби досягти пошану. А є іноді, що людина віддає гроші й пошану для того, щоб здобути життя. Тобто, оплатою називається річ, нагальна для людини, як написано: «Усе, що є в людини, віддасть за душу свою».
І висновок зі сказаного: якою є винагорода, про яку можна сказати, що можемо отримати її за виконання Тори та заповідей? Я сказав би, - «це злиття з Творцем». Як написано: «Чого Творець, Всесильний твій (бажає від тебе) … злитися з Ним». І це як написано в «Даруванні Тори»: «Відомо, що бажаною метою роботи в Торі та заповідях є злиття з Творцем, як написано: «і злийся з Ним».
А поняття злиття називається «поверненням». Оскільки людину з боку природи створено з бажанням отримувати для себе і це, як відомо, називається «роз’єднанням» з причини відмінності властивостей (з Творцем). Тобто, коли людина через цю причину віддаляється від Творця. І для того, щоб прийти до тотожності властивостей, що зветься «злиттям», людині слід докласти великих зусиль, для того, щоб боротися зі своєю природою, якою є бажання отримувати собі, а не віддавати. А міра віддачі, до якої людина має дійти, - це «усім серцем своїм і всією душею своєю, і всією сутністю своєю», і не залишати собі ніякого «існування задля себе». Настільки, що не в силах людини прийти до тотожності властивостей своїми силами.
А те, що покладено на людину робити, це лише аби бути в стані «той, хто приходить очиститися». Тобто, коли людина повинна підготувати клі й потребу, щоб Творець допоміг їй. Як відомо, «немає світла без клі», і згідно з цим виходить, що міра зусилля така, що людина має ввести в себе хісарон, потребу в тому, що бракує їй, мовляв, тотожності властивостей, яка зветься «поверненням». І вона жадає зробити повернення до Творця, але не може своїми силами прийти до цього.
Отже, про що людина молиться і докладає зусиль для того, щоб досягти винагороди за свої зусилля? Лиш тільки про прагнення до повернення. Бо ті зусилля, які людина докладає для того, щоб прийти до повернення, дають їй потроху хісарон і потребу, і завдяки цьому людина бачить, що вона потребує допомоги Творця. І тоді реалізується «тому, хто приходить очиститися, допомагають». Чим допомагають йому? - запитує Зоар. І каже: «святою душею». І тоді людина удостоюється того, що отримує душу, за суттю «душа людини навчатиме її».
І цим зрозуміємо те, що ми запитували, - чи дозволено працювати й докладати зусиль для того, щоб Творець дав би людині винагороду, - чи не сказано: «Будьте як раби, які обслуговують пана свого не для отримання винагороди». Але маємо зрозуміти, - чому заборонено отримувати винагороду. А це тому, що людина повинна працювати аби прийти до тотожності властивостей. Виходить, якщо вона просить оплату за свою роботу, отже, вона перебуває під владою егоїстичного отримання, а таке є протилежним тотожності властивостей. І це тому, що заборонено працювати за винагороду.
Тоді як той, хто працює, і докладає зусиль, і молиться, щоб Творець дав йому винагороду за зусилля, - яку винагороду він має на увазі? Ясно, що та оплата, яку він вимагає, це те, щоб Творець дав йому сили, щоби всі думки його і всі діяння його були аби тільки лиш віддавати Творцю, а не для особистої користі. А тому та винагорода, яку він вимагає, вона приводить його до тотожності властивостей, що зветься «поверненням», і він повертається бути злитим з Творцем, від якого відокремився.
І це як пише в книзі «Прі хахам», ч. 2 : «Щодо суті душі відомо, що вона є частиною Всесильного згори, і перед приходом в тіло вона злита з Ним, як гілка з коренем». І ще там: «Бо метою душі, коли вона приходить в тіло, є те, щоб удостоїлася повернутися до свого Кореня, у той термін, коли вона зодягнена в тіло, - і злитися з Ним».
І зі сказаного ми бачимо, що людина повинна старатися удостоїтися за свою роботу оплати, а оплата її, це повернення. Тобто, не кажуть, що людина повинна спрямувати намір під час своєї роботи в Торі та заповідях на те, що вона працює без наміру отримати винагороду. А навпаки, людині слід завжди, коли вона працює, мати свою ясну ціль перед собою. Як написано в Зоар: «Молитва людини повинна бути з’ясованою і ясною як належить. Тобто, людина повинна знати те, чого їй бракує. І намагатися досягти цього завдяки зусиллям і молитві.
Але відомо, що молитва повинна бути з глибини серця. Тобто, щоб людина прийшла до ясного усвідомлення, що сама вона не здатна прийти і удостоїтися повернення, що означає – бути злитою з Творцем в стані тотожності властивостей. І це знання може прийти до людини тільки тоді, коли все, що було в її силах зробити, вона вже зробила. Тоді належить сказати, що наразі вона знає з повною ясністю, що це не в її силах, а тільки Творець може допомогти їй.
А тепер з’ясуємо те, що ми запитували про сказане мудрецями, «чотири категорії тих, хто йде у дім навчання».
1) «Іде і не робить, винагорода за ходу є в нього». І в поняттях духовної роботи пояснення цього те, що він іде дорогою аби прийти до злиття з Творцем, що зветься «дорогою віддачі». Але бачить він, що не робить нічого, що було б з наміром віддачі. «Винагорода за ходу є в нього». Тобто те, що бажає йти дорогою істини, це вже вважається оплатою. Тобто, він має скласти подяку Творцеві за те, що удостоїв його тим, щоб було в нього бажання йти дорогою істини. Тоді як у інших, які займаються Торою та заповідями, - немає в них цього бажання, а задовольняються вони простою роботою і не дивляться на намір, - на що саме вони спрямовують свою категорію «загал Ісраеля» під час своїх занять Торою та заповідями.
2) «Робить і не йде, - винагорода за дію є в нього». Означає це, що він займається Торою та заповідями в усьому, що тільки може він виконати, в усіх деталях та подробицях. Але не йде дорогою, що веде прямо до злиття з Творцем. А досить йому того, що він тільки робить, без наміру. «Винагорода за дію є в нього». Попри те, що не йде, як зазначено вище, його оплата - він має бути задоволеним тим, що Творець дав йому бажання і прагнення виконувати Тору та заповіді. Хоч і не бачить в собі ніяких переваг над іншими людьми, яким Творець не дав цього бажання й прагнення, а таки отримав він від Творця це бажання. І він вірить, що все під особистим управлінням.
І тому він підносить величезну подяку Творцеві за те, що він таки може бути частиною в Торі та заповідях. Тоді як решта людей не мають такої честі. І це називається «винагорода за дію є в нього», і складає подяку Творцю. Отже, ця категорія існує як в загалі людському, так і в індивідуумів. Тобто, хоч той, хто йде особистим шляхом, і в нього бувають періоди, коли він не хоче бути «тим, хто йде». Тоді він повинен радіти категорії «роблення», як сказано вище.
3) «Йде і робить, - хасид». І ми запитували, чому в двох перших категоріях написано «винагорода є в нього», а тут, в третій категорії, не написано «винагорода є в нього», а написано «хасид». Слід пояснити, що потрібно знати, що чи то він «іде і не робить», чи «робить і не іде», - але все ж є у людини своє володіння. Тобто, поки що не удостоїлася вона анулювати особисте володіння і включитися в Творця, що зветься «поверненням». І він (хасид), - як сказали мудреці: «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї». І пояснювали ми, що анулював він особисте володіння. І є в нього тоді тільки володіння єдиного, що є володінням Творця. А він сам взагалі не проявляється в реальності.
Тому в стані, коли він «йде і робить», не можна сказати «винагорода у нього в руці», тому що немає в нього «руки», тобто немає в нього свого володіння, щоб можна було сказати, що має він можливість отримати. Тому й сказали «хасид». Тобто, він перебуває в стані, коли каже: «Моє – твоє, і твоє – твоє». Бо про винагороду можна говорити, коли є два володіння. І це подібно до того, як робітник працює у господаря, тоді господар дає йому оплату за його роботу. Проте, коли син працює у батька, і харчується у батька, тобто поки що він у батьківському домі і немає в нього особистого володіння, тоді син не отримує платню від свого батька. А коли син починає думати, що він хоче бути самостійним, і не бути залежним від володіння свого батька, тоді його батько починає платити йому за його роботу.
Те ж саме ведеться тут, в духовній роботі, коли людина удостоюється бути тим, хто «йде і робить» все в ім’я небес, і не має вона тоді окремішнього володіння, бо анулює себе перед Творцем, що зветься «злиття і тотожність властивостей». І це називається «повернення». Тоді не належить казати «винагорода в його руці», бо немає в нього «руки» придбати те, що зветься «власне володіння». Тому не сказали «винагорода в його руці», а сказали, що він називається «хасид».
А тепер з’ясуємо те, що ми запитували про сказане «чотири категорії тих, хто йде в дім навчання». І один з них «не йде і не робить». Якщо так, якщо він не робить нічого, чому враховують його між чотирма категоріями тих, хто йде в дім навчання? А відомо те, що коли людина хоче діяти в напрямку «прийти до злиття з Творцем», що є тотожністю властивостей, тоді тіло протидіє всьому. І вона може дійти до стану, коли відчуває, що приходить до кінцевої ницості. Тобто, людина бачить, що вона «не йде», а саме не просувається в плані віддачі, тож не в її змозі робити добрі справи, і кожна з дій, яку вона виконує, потребує від неї величезного напруження.
Бо людина бачить тепер, що вона є гіршою, ніж до того, як почала свій шлях віддачі. Адже раніше було для неї великою радістю, - час виконання заповідей і добрих справ, і зокрема, час молитви. А нині вона прийшла до такого занепаду, що їй буквально просто важко молитися. Й, усе те, що вона виконувала з радістю до того, як увійшла в роботу віддачі, бачить вона все це низьким.
І тепер людина відчуває, що означає «Шхіна в пороху»: усі святі речі виглядають як порох, тобто мають смак пороху. І будь-яка мала річ, яку вона робить, тяжка для неї як розтин Крайнього моря, тому що втратила вона міру її важливості. І людина бачить наразі, що вона посувається назад. Власне, «не йде і не робить». І про це сказали мудреці, що вона «грішник».
Однак, постає питання, чому людина дійшла до такого стану після того, як вклала багато сил та старання в те, що бажала вона просуватися дорогою істини. За словами мого батька й учителя, час відповіді на молитву, коли людина отримує дозвіл на вхід, увійти в палац Царя, щоб Творець наблизив її до Себе і вона удостоїться злиття з Творцем, - це саме тоді, коли людина бачить, що зі свого боку вона пропала, і не має сил вона зробити жодного діяння. Тоді вона підносить істинну молитву, оскільки просто бачить, що вона є грішником. Тобто, не має вона контакту з духовним.
І з цього випливає, що коли людина приходить до падіння, не слід ні перейматися, ні тікати з поля бою. А навпаки, саме тоді - істинний момент підняти щиру молитву з глибини серця. І в той же спосіб слід пояснити те, що сказали мудреці (в трактаті «Хулін», 7:2) такими словами: «Ісраель – вони святі. Є такий, хто бажає і немає в нього». І пояснив Раші, що буває такий, що бажає дати втіху іншим чимось своїм, - і не має можливості. А сам від цього не бажає мати задоволення. «А є такий, що є в нього, і не бажає». І пояснив Раші, що буває такий, що має можливість, але не бажає дати втіху іншим. Так сказав рабі Пінхас до Рабі».
І питання, яке виникає у всіх, - чому той, хто «є в нього і не бажає дати іншим», називається «святим». «Тосафот» пояснюють так: «Є в нього, і не хоче, то навіть так називатиметься «святим», тому що запрошує ближнього свого їсти в нього через сором».
Слід пояснити це в поняттях духовної роботи: «Ісраель – вони святі». Є такий, що бажає діяти заради віддачі, але «немає в нього»: коли він дивиться на свої діяння, які чинить, і бачить, що занурений він у себелюбство, і не має змоги зробити будь-що заради віддачі. І називається «святий», оскільки йде дорогою правди. І при тому, що бачить він, що йде назад, все одно він відданий дорозі правди. І результатом буде йому, що прийде він до істини, і це зветься, що насправді злитий він з Творцем. Оскільки головне - це келім, звані «бажання», а оскільки він бажає прийти до стану злиття, він удостоїться.
І це як сказав мій батько й учитель про написане «дає мудрість мудрим». І запитав: «дає мудрість дурним» слід було б сказати». Однак, мудрим називається той, хто бажає мудрості. Тоді він має клі, в яке можуть дати йому. У той час як дурні не бажають мудрості взагалі». Як написано «не бажатиме глупак розуміння».
Виходить що той, хто хоче йти шляхом святості, називається «святим». Де «святий», - це як написано «святими будьте», що означає відокремленими будьте від егоїстичного отримання. Тому він вже святий. І те, що каже «Ісраель – вони святі, є такий, що бажає, але немає в нього». А є такий, що є в нього, - і не бажає. Означає це, що є в нього заповіді і добрі діяння, але не бажає йти шляхом, що веде до «заради віддачі», а задовольняється ло лішма. Він також називається «святим», тому що в плані практичних дій у нього все гаразд і немає йому що додати в діях.