Стаття 18, 1986 рік
(переклад з івриту)
Мудреці (в трактаті «Брахот», 32) сказали: «Завжди хай людина спочатку прославить Творця, а потім молитиметься». Це показує нам, що людина має вірити: те, що вона приходить до стану, коли відчуває недоліки в своїй роботі на Творця, то (такі) відчуття її – це тому, що немає в неї віри, яка мала б у неї бути. Тобто щоб мала вона можливість вірити, що Творець є добрим і добродійним. І це таке відчуття, коли бачить, що не в силах вона подякувати Творцеві і сказати щиро, щоб було в неї те, що в серці, те й у вустах: «Благословен Той, Хто сказав, - і постав світ». Тобто, що людина має втіху від світу настільки, що дякує Творцю за те, що створив світ і є їй з чого мати задоволення. А якщо, боже збав, не відчуває блага й насолоди, які можна було б отримати, тоді важко їй подякувати за це. І це болить людині, - чому вона не може славити Творця за світ, який Він створив і казати щиро: «Благословен Той, хто сказав – і постав світ».
І цей недолік болить людині, тобто вона каже, що напевно це відчуття з’явилося в неї через те, що віддалена вона від Творця, тобто занурена в себелюбство. І це приводить її до відокремлення від Творця, тобто немає в неї відчуття величі Творця, бо Він прихований від неї. І через це вона не може бачити істину, те, що написано: «Бо Він – життя твоє і довголіття твоє». Також людина не здатна відчувати важливість Тори, про яку написано: «Бо вона мудрість ваша і розуміння ваше в очах народів, які почують всі ці закони і скажуть, - народом виключно мудрим і розумним є це велике плем’я».
І коли людина перевіряє себе, - де те піднесення від того, що народи кажуть про нас, що «народ виключно мудрий та розумний» ми завдяки силі Тори, завдяки силі того, що ми виконуємо те, що написано: «І дотримуйтеся й виконуйте, бо це мудрість ваша і розуміння ваше в очах народів», - то чому я не відчуваю важливості Тори та заповідей?
І в цьому стані самоаналізу, коли відчуває людина, наскільки вона далека від важливості роботи на Творця, і починає збуджуватися і думати, що явно слід зробити щось, щоб не залишитися так, в стані цієї ницості всі дні свого життя. І певно тоді вона починає молитися Творцеві, щоби наблизив її до Себе і дав би їй допомогу згори, як сказали мудреці: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають».
Тобто, щоби усунув щодо неї приховання з величі та важливості святості, щоб змогла вона перебороти всі ниці бажання й думки, що приходять від сили себелюбства. І щоби всі її турботи були тільки лиш про те, як можна зробити щось для святості, що звалося б «заради надання задоволення Створювачу своєму». І напевно це може бути тільки в тій мірі, якою людина вірить у велич та важливість Творця.
Якщо так, то людина просить у Нього, щоб освітив їй очі, щоб побачила й відчула велич і важливість Творця, як написано («Теилім», 88): «Чому, Творцю, покидаєш душу мою, приховуєш обличчя Своє від мене?» І тоді вона вся - молитва з глибини серця, тобто бажає людина щоби Творець зцілив би їй серце, як написано («Теилім», 147): «Зцілює скрушених серцем і перев’язує рани їхні».
І тоді певно людина думає, що збудження до молитви щоби Творець наблизив її до Себе, - це приходить від сили самої людини, і чекає вона спасіння від Творця, щоби Він допоміг їй тим, що прийме її молитву і відповість їй на молитву. Тобто наблизить людину до Себе, про що вона й молиться наразі, через те, що відчуває свої недоліки, те, чого не відчувала раніше.
Тому, коли людина не отримує від Творця те, що вона думає, що Він мав би дати їй, тоді людина обурюється, - чому Творець не відповідає їй на її молитву, якою вона молиться. Адже, правду кажучи, інші люди, яких Творець не наближає, як вона бачить, то це тому, що немає в них потреби в духовному. Але вона сама не подібна до інших людей, які не мають ніякого потягу до Творця, то само собою Він не повинен їх наближати.
Але сама вона, людина, яка молиться Творцеві аби допоміг їй, щоб наблизив її до Себе, то чи Творець Сам не бачить, що вона не подібна до решти людей, адже вона піднесена над масою, і є в неї розуміння щодо життя світу і його мети, і робить вона розрахунок щодо себе, задля якої цілі її створено і до чого вона повинна прийти. Тоді як інші люди, коли людина дивиться на них, бачить вона їхню нікчемність, що всі їхні думки й діяння, вони виключно для потреб особистої користі. А вона відчуває, що розуміє все інакше через розум свій та властивості, які набагато вищі й поважніші ніж у інших людей.
І це ще не все. Іноді людина бачить, що вона стоїть на рівні набагато вищому й набагато важливішому навіть від людей, з якими вона в компанії. Бачить вона, що іноді вони таки думають про духовне. Тоді як вона сама, - всі її думки та бажання, вони тільки лиш про духовне, і вона постійно бажає вийти з себелюбства, і всі її прохання до Творця лиш про те, щоб вивів би її з цієї ницості. Але не бачить по інших своїх друзях, щоб і вони були настільки вже серйозними, щоб думали тільки про духовне.
Тому вона ремствує на Творця, чому Він не відповідає їй на її молитву, на те, про що вона молиться і залишає її в стані, в якому вона перебуває, як і решта її товаришів, і не рахується з нею, тобто з її молитвою, якою вона молиться дійсно з глибини серця. А коли так, вона бачить, що є нестача у відповіді, що отримує згори на свою молитву, і запитує себе, - чи ж не написано «бо Ти чуєш молитву всіх уст». А «всіх-уст» означає, що всі її уста проситимуть в молитві, тобто все її тіло вимагає, щоб Творець допоміг їй. У той час як решта людей, які не отримують відповіді на свої молитви, то це тому, що просять не «всі-уста».
Ось, сказав мій пан, батько й учитель про це, - адже написано: «І буде, перш ніж закличуть, Я відповім. Вони ще говорять, а Я чую». І він пояснив: те, що людина відчуває свій хісарон, і молиться до Творця, щоб Він допоміг їй, то причиною є не те, що людина відчуває свій хісарон, і це дає їй можливість молитися, а причина в тому, що вона знайшла милість в очах Творця і Він бажає наблизити її.
Тоді Творець посилає людині відчуття хісарону, і закликає її, щоб з’єдналася з Ним. Тобто, Творець наближає її тим, що дає їй бажання, щоб вона звернулася до Нього і щоб говорила до Творця. Виходить, що вже має людина відповідь на свою молитву ще до того, як вона молиться. Тобто, Творець наближає її до Себе тим, що дає їй можливість говорити до Нього. І це називається «Перш ніж закличуть, Я відповім». Інакше кажучи, Творець наблизив людину до Себе ще до того, як з’явилася думка в мозку людини, що потрібно молитися Йому.
Але чому обрав Творець її, – закликати її прийти й молитися до Нього? На це немає в нас відповіді. А потрібно вірити вище рівня знання, що так це. І це зветься у нас ім’ям «управління під особистим наглядом». Тобто, що не можна людині казати, що я чекаю, аж поки Творець дасть мені збудження згори, тоді матиму можливість працювати в роботі святості. Бо сказав він (мій батько), що про майбутнє людина має вірити у винагороду й покарання, тобто має вона сказати: «Якщо не я собі – хто мені, а коли я собі, - що таке я, і якщо не зараз, то коли?» (трактат «Авот», розд.1).
Якщо так, то не можна чекати жодної миті, яка «потім». А людині потрібно сказати, - якщо не зараз, то коли? І заборонено чекати часу більш придатного, що «тоді я стану до виконання роботи в святості». А як сказали мудреці (в трактаті «Авот», 2:5): «І не кажи: «Коли звільнюся – учитимусь, бо може не звільнишся».
Але після дії, казав мій батько й учитель, слід людині вірити в особисте управління, що не людина закликає до Творця, а Творець кличе людину, і каже їй, що Я бажаю щоб ти говорила до Мене. Виходить, що причина наближення з’явилася не з боку людини, а з боку Творця. І через це людині не слід думати, що Творець, боже збав, не чує молитву, - а вже наблизив Він її ще раніше ніж вона звернулася до Творця, щоб наблизив її до Себе.
І це називається «перш ніж закличуть, Я відповім». Виходить згідно зі сказаним, якщо людина збуджується до відчуття свого ницого стану, це приходить не від самої людини, а Творець послав їй це відчуття, для того, щоб просила вона, щоби Творець наблизив її. Тому, відразу, коли приходить людині думка, що вона віддалена від Творця, і бажає молитися до Нього, щоби наблизив її, то хай не молиться, аж поки не подякує спочатку Творцеві за те, що Він кличе її, щоб вона наблизилася до Нього.
І Творець бажає, щоб людина молилася Йому. І коли вона вдається до самоаналізу, - чого це вона раптом згадала, що існує духовне в світі, і їй потрібно намагатися досягти чогось в духовному, і якщо відразу скаже, що думку цю Творець послав, тоді після цього вона може молитися.
І це те, що сказали мудреці: «Завжди хай людина спочатку прославить Творця». Тобто, відразу, як спало на думку людині її стан в духовному, вона повинна негайно ж на місці піднести подяку Творцеві за те, що Він дав їй думку й бажання до духовного. А потім, тобто після того, як вона вже знає, що Творець кличе її, - відразу починає дякувати і славити Царя за те, що наблизив її і тепер вона може молитися про свій стан. А оскільки бачить людина, що бракує їй Тори, і не може вона ніяк розрізнити між істиною і брехнею, то молиться Творцю, щоби показав їй шлях істини.
І з цього зрозуміємо те, що сказали мудреці (у «Мідраш Раба», глава «Толдот», 63, п.5) такими словами: «І просив його Творець». Сказав рабі Леві: притча про царського сина, який робив підкоп до батька, щоб взяти кіло золота. І було: цей (цар) копав зсередини, а цей (син) копав іззовні, так і арабською називають «підкоп» «проханням». І пояснив там в книжці «Матанот кеуна», що «взяти кіло» означає що і його батько бажав дати йому це і копав назустріч, щоб скоріше той узяв».
І згідно з тим, що ми з’ясували, причина того, що людина бажає наблизитися, приходить з боку Творця. І Творець не чекає, поки людина пробудиться, а Він збуджує людину. А потім вона молиться, щоби Творець наблизив її. Це можна зрозуміти з того, що наводить притчу про слова «і просив», про те, як Іцхак молився Творцеві, і наводить цьому приклад, тобто коли «батько» - Творець, «копає зсередини», означає що Батько дав йому думку й бажання молитися до Нього, а потім царський син «копає іззовні». Тобто, сини Ісраеля є царськими синами, і стоять вони за межами царського палацу. І бажають наблизитися до Творця, тобто увійти в палац Царя. І це означає, що Батько їхній, що на небесах, Він починає першим.