Вигнання та визволення

(переклад з івриту)

І серед тих народів не заспокоїшся ти, і не буде відпочинку ногам твоїм (Дварім, 28:65)

І задуманому вами – не бути тому, - сказаному вами: «Будемо, як інші народи, як племена інших країн» (Єхезкель, 20:32)

Отже, Творець показує нам явно, що не може Ісраель існувати у вигнанні, і не знайдуть вони там спокою, як решта народів, які змішалися з іншими народами і знайшли свій спокій, поки не розчинились серед них, і не залишилося й пам’яті про них.

Але не таким є народ Ізраїлю, - при всьому цьому він не знайде собі спокою серед народів, аж поки не здійсниться в ньому сказане: «І шукатимеш звідти Творця, Всесильного свого, і знайдеш, тому що будеш вимагати Його всім серцем своїм і всією душею своєю».

Можна пояснити це з боку вищого управління. Адже постановлено нам писанням, що Тора є істина, і всі слова її – істина, і горе нам весь той час, коли ми сумніваємося в її достовірності, і говоримо про кожний осуд згори, що реалізується щодо нас, що це - випадок і сліпа доля. Цьому є лише єдині ліки: знову послати на нас біди, і в такій мірі, щоб побачили ми в них, що не випадок це, а невідворотне вище управління, призначене нам в святій Торі.

І треба пояснити це, виходячи із суті закону розвитку, - що через ті вірні настанови, котрі ми отримали завдяки святій Торі, - і «шляху Тори», що в вищому управлінні (див. статтю «Два шляхи»), був даний нам розвиток незрівнянно швидший, ніж у інших народів. І оскільки люди в народі розвинулись, з’явився обов’язок іти завжди вперед, і з усією точністю виконувати всі заповіді Тори.

Але через те, що не зробили цього, а захотіли привнести сюди й егоїзм злого начала, тобто «ло лішма», з цього й почалося руйнування Першого Храму. Адже хотіли зробити ці засоби, - багатство і збільшення сили, - вищими за справедливість, як у народів.

А оскільки Тора все це забороняла, то відкинули Тору і її пророцтва, і перейняли звичаї сусідів, щоб зуміти отримати насолоду від життя, як вимагав того їхній егоїзм. А коли зробили так, роздрібнилися сили народу: деякі пішли за егоїстичними царями і сановниками, а деякі пішли за пророками. І розкол цей тривав до руйнування Храму.

А за часів Другого Храму це стало найбільш помітно, оскільки початок поділу було там підкреслено публічно негідними учнями, на чолі яких стояли Цадок і Байтус. А головною причиною в їхньому бунті проти мудреців був обов’язок «заради Творця». Як сказано у мудреців: «Мудреці, остерігайтеся в промовах ваших». Але вони не бажали позбавлятися егоїзму, і тому скупчились у спільноти таких самих поганих людей і стали великою сектою, названою «садукеї». Вони були багатими і знатними людьми, які тягнулися до егоїстичних пристрастей, що не відповідає шляху Тори. Вони воювали з «прушім», мудрецями, і це вони привели до влади Риму над Ісраелем. Це вони не побажали укласти мир із нападниками, як радили кабалісти відповідно до Тори, поки не був зруйнований Храм і вигнана була краса Ісраеля.

Відмінність між ідеалом «життєвим» і ідеалом кабали

Життєві ідеали засновані на людських поняттях, і тому не можуть піднятись вище людських понять. Тоді як ідея кабали, джерело якої – в Творці, може підняти себе над усіма людськими властивостями.

Бо основа людського ідеалу – порівняння, і ціна за славу у людей, – справи її направлені на те, щоб прославитись в очах людей. І хоча іноді знеславиться в очах сучасників, тим не менше, сподівається на майбутні покоління. Бо це, все ж таки, йому дорого, як дорогоцінний камінь, що дає велике задоволення його власнику, навіть якщо жодний з людей не знає про нього і не може оцінити.

Тоді як ідея кабали заснована на отриманні слави в очах Творця, і тому той, в кого вона є, може піднятись над людськими властивостями.

Так і серед народів у нашому вигнанні: доки ми йшли дорогами Тори, доти були захищені. Бо це відомо всім народам, що ми народ розвинений, і бажають співпраці з нами, але експлуатують нас, кожний відповідно до його егоїстичних пристрастей. Проте велика сила була в нас серед усіх народів, бо після всіх визискувань, - залишилася нам поки що велика доля, більша, ніж обивателям землі.

Однак через тих, що скинули з себе «тягар» Тори, і їх прагнення дати волю своїм егоїстичним задумам, втратили мету життя, тобто роботу на Творця. А оскільки мета надто піднесена, - проміняли її на егоїстичні цілі красивого життя.

Само собою, кожен, хто розбагатів, звичайно ж, виставляє свою мету в усій пишноті та красі. І там, де людина, що вивчає кабалу, витрачала надлишки грошей на справедливі і добрі справи, заснування місць навчання, на потреби суспільні, - почали егоїсти витрачали свої зайві гроші на радощі життя: їжу, питво, одяг і прикраси, - і зрівнялися з найповажнішими в тому народі, серед якого жили.

Цим я хочу показати, що Тора і закон природного розвитку, навіть разом зі сліпою долею, - йдуть рука об руку в чудовому єднанні. Так що все зле в стані вигнання, - а нам багато є чого розповісти з часів нашого вигнання, - все це було з причини наших зловживань щодо Тори. І якби ми дотримувались вказівок Тори, з нами не трапилося б нічого поганого.

Узгодженість і єдність, що між Торою, сліпою долею, і розвитком людського розрахунку

І внаслідок цього я пропоную народу Ісраеля сказати нашим бідам: «Досить!» і хай зроблять підрахунок, - принаймні хоча б людський підрахунок, - з усіх тих «пригод», що подвоювались і потроювались для нас. І тут, на нашій землі теж, де ми бажаємо почати нашу самостійну політику знову, немає нам жодної надії втриматися на цій землі, як народ, поки не приймемо нашу святу Тору, без жодних послаблень, і з остаточною умовою духовної роботи заради Творця, а не заради себе, в остаточному егоїзмі, - як доказав я це в статті «Дарування Тори».

А якщо не впорядкуємо себе, як написано там, то є в нас стани і класи, котрі, без сумніву, змусять нас відхилятися то вправо, то вліво, як це відбувається з іншими народами, і навіть набагато більше. Оскільки природа розвинених така, що їх неможливо приборкати, бо кожна важлива думка розвиненого суб’єкта, який мислить, не схилить голову ні перед чим, і не знає компромісів. І тому сказали мудреці: «Ісраель - найзухваліші з народів», - бо чим ширше пізнання людини, тим наполегливіше вона стоїть на своєму.

І це закон психології. А якщо не зрозумієте мене - йдіть і вивчіть цю тему на людях нашого народу, вже сьогодні. Адже лише тільки почали ми будувати, - вже вистачило часу проявитися в нас зухвалості й упертості: те, що один будує, - інший руйнує.

...І це видно всім. А те нове, що я говорю, - це лише одна річ: вони вважають, що врешті-решт, протилежна сторона зрозуміє небезпеку і тоді схилить голову і прийме їхню думку. А я знаю, що навіть якщо ми зв’яжемо їх разом, - не поступиться один одному ні на йоту. І ніяка небезпека не перешкодить нікому відмовитися від реалізації своїх намірів.

Одним словом, поки не піднімемо ми свої цілі з матеріального життя вгору, доти не досягнемо відродження матеріального благополуччя, оскільки духовне і матеріальне в нас не можуть жити разом, бо ми – «сини ідеї». І хоча занурені ми в «сорока дев’яти воротах» матеріального, разом з цим не відмовимося від ідеї, і тому нам потрібна свята мета, - «заради Творця».