Стаття 15, 1985 рік
(переклад з івриту)
У Зоар (глава «Ваєхі», п. 386) пише: «Рабі Єгуда почав і сказав: «І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни, і молився Творцю». І так пише там в коментарі «Сулам»: «Отже, щоб молилася людина не інакше, як близько до стіни», і щоб не було нічого, що розділяє між нею і стіною, бо написано: «І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни».
І маємо зрозуміти сенс поняття «стіна», що потрібно молитися близько до стіни. А також, що це за «перегородка», про яку каже, що не можна бути чомусь, що розділяє. І пояснює Зоар в п. 392, там, і в коментарі «Сулам»: «Стіна, - це Господар всієї землі, і це – Шхіна».
І згідно з цим маємо ми тлумачити те, що каже, - що слід молитися близько до стіни, тобто близько до Шхіни. Однак, ще не відомо, яка міра близькості до стіни. Тоді він пояснює: щоб не було нічого, що розділяє між ним і стіною. Тому й потрібно пояснити поняття «перегородки» - того, що відділяє, - як при зануренні (в мікву) і при омовінні рук, і як це у «чотирьох видах» (рослин в Суккот), коли зв’язуємо лулав (пальмовий лист), мирт і вербові гілки листком лулава, тому що він – того ж виду.
Виходить, що питання «перегородки» між людиною і стіною полягає в тому, що як Шхіна віддає нижнім, так і людина має пильнувати, щоб видалити силу отримання, і щоби все її прагнення і бажання було б виключно – віддавати Творцю. Тоді називається це зближенням, - близько до стіни.
Проте, перш за все маємо знати, і обов’язок наш старатися хоч би скільки-небудь зрозуміти мізерністю розуму нашого, про що ми повинні молитися. Тобто, на який хісарон ми повинні зважати і казати, що це є головним, чого нам бракує. І якщо зможемо задовольнити цей хісарон, вже не бракуватиме нам нічого.
Ось, відомо, що основне в молитві – про Шхіну у вигнанні. Але також і це потребує пояснення. І в багатьох текстах написано, що головне, про що ми повинні молитися, це про підняття Шхіни з пороху. І є щодо цього багато тлумачень. А те, що ми здатні хоч трохи зрозуміти, то це – «малхут небес». І людина приймає на себе, що немає у світі нічого, що було б метою для неї, крім як служити Царю не заради отримання винагороди. І цим людина заслужить злиття з Творцем, і матиме тоді можливість надавати задоволення Цареві способом «як Він милосердний, так і ти – милосердний», і буде готова тоді здійснити задум творіння, який полягає в наданні блага Його створінням.
Однак тому, що зветься «давати задоволення Творцю» не має жодного місця в створіннях, адже вони народилися з бажанням отримувати. І тому поняття віддачі зовсім не осягається ними. І це подібно якійсь речі, що лежить у пороху, і ніхто не зважає на те, що слід було б підняти її. І називається «Шхіна в пороху». І це як написано (в молитві «Сліхот» про тринадцять властивостей): «Згадаю я Всесильного і збентежуся, бачачи, як кожне місто на місці своєму збудовано, а місто Всесильного принижене до найнижчої прірви».
А «місто» означає, як написано (в «Коелет», 9): «Місто мале і людей в ньому небагато». І тлумачив Ібн Езра так: «Давні коментатори казали, що ця алегорія, «мале місто», - це тіло людини, а «людей в ньому небагато», - тих, хто мають силу породження, служителів душі».
Тому й тут маємо пояснити: «місто Всесильного» означає, що коли тіло бажає, щоб мешкав у ньому Всесильний, в цьому тілі, тоді всі органи протидіють цьому. І робота віддачі, тобто діяти на благо небес, - така робота перебуває в повній ницості, і має ця робота смак пороху. І як написано в проклятті змієві (глава «Берешіт», 3): «Проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоєму, і будеш їсти прах у всі дні життя твого», і це означає, що все, що їстиме, матиме смак пороху.
Так само й тут, в час, коли людина починає діяти в роботі заради небес, і не бачить, щоб зросло з цього якесь добре задоволення для себелюбства, тоді робота ця є зневаженою, і в усьому, що людина робить, вона відчуває в цій роботі смак пороху. І це зветься, що «місто Всесильного принижене до найнижчої прірви». Тобто, якщо є якась перетинка між людиною і Шхіною, - а це тоді, коли робота людини базується на засадах любові до себе, - вона думає про себе, що перебуває на найвищих ступенях досконалості.
Але коли людина хоче видалити перегородку, яка є між нею і стіною, бо бажає, щоб її робота була на основі віддачі, тоді вона почувається, що перебуває в найнижчій прірві, бо не бачить в цій роботі, що може вона щось дістати для свого бажання отримувати, - тоді всі її органи опираються цій роботі.
А тепер зрозуміємо, про що ми маємо молитися. Бо основна молитва повинна бути про те, що Шхіна – вона в пороху. Тобто, що робота для віддачі Творцю, є роботою низькою і зневаженою, - і ми просимо Творця, щоб Він освітив би очі наші, видалив би пітьму, що витає нам перед очима.
І про це ми просимо, як написано («Теилім», 113): «Піднімає з пороху бідняка, зі сміття піднесе убогого», бо як відомо, свята Шхіна називається «бідною й убогою», як написано в Зоар: «І вона лежить у пороху, зі сміття піднесе убогого», - йдеться про тих, хто бажає злитися з нею, і вони відчувають, що перебувають у ницості, і не бачать жодної можливості, щоб змогли вони вийти з цього багна. Тоді вони просять у Творця, щоб Він підняв їх.
А там де робота, з якою тіло згодне, і вона на основі бажання отримувати, де про властивість віддачі немає в них жодного поняття, тоді ця робота є їхньою гордістю, коли вони пишаються тим, що є працівниками Творця, а всі інші в повній ницості, - адже вони завжди бачать недоліки інших.
Тоді як ті, що йдуть дорогою істини, тобто бажають прийти до властивості віддачі, вони всі нікчемні, тому що бачать, що «якби Творець не допоміг, не подолав би його». Якщо так, то не бачать вони в собі ніяких великих переваг, більших, ніж у інших. І ці люди називаються «нікчемними» тому, що хочуть приєднатися до властивості віддачі, а вона є категорією ницості. І це ще одна причина того, що називаються нікчемними.
Тоді вони можуть сказати так, як написано: «Піднесеним є Творець, великим і грізним, принижує зарозумілих до землі і піднімає ницих до висот». І тоді вони кажуть, - те, що було раніше в ницості, нині воно є високим та піднесеним, великим і грізним. Тому що відчувають тепер: та робота, що була колись у себелюбстві, в стані гордині, коли відчували в собі пиху в такій роботі, стала вона тепер приниженістю, бо вони соромляться діяти задля любові до себе.
Але хто дав їм цю силу, щоб так їм почуватися? Адже це Творець дав їм. Тому людина й каже тоді: «Принижує зарозумілих до землі». А робота віддачі, яка була раніше в ницості, стала тепер для людини на верхівці всіх цінностей. А хто зробив це для неї? – тільки Творець. Тому людина й каже: «Піднімає ницих до висот».
А сенс поняття «Шхіна у вигнанні» той, що людина повинна відчувати, що вона у вигнанні. І це означає, що оскільки людина називається «малим світом», який складається з сімдесяти народів, то властивість «ісраель», що в ній, - у вигнанні, тобто «народ Ісраеля», (що в людині) в ярмі у народів світу, що в ній, і собі на благо не може він зробити нічого, тільки лиш для народів світу. І народ Ісраель називається категорією яшар-ель (прямо до Творця), бо він бажає віддавати Творцеві, а ті хочуть діяти заради отримання, що й називається народи світу.
Згідно з цим слід пояснити «Ісраель, коли вигнані», тобто якщо Ісраель перебувають у вигнанні, де не можуть зарадити нічим властивості яшар-ель, - тоді «Шхіна з ними». Бо і вона у вигнанні, так, що наче й не може володіти ними (народами світу), бо начебто вони панують над нею. І це те, що сказав цар Давид (в «Теилім», 115): «Не нам, Творцю, а імені Твоєму дай славу, - заради милості Твоєї, заради істинності Твоєї. Навіщо говорити народам: «Де ж їхній Всесильний?» А Всесильний наш на небесах, усе, що бажає, робить Він».
І згідно зі сказаним вище слід пояснити, що ми просимо у Творця, аби допоміг нам вийти з вигнання, адже коли ми говоримо «не нам», маємо на думці наше бажання отримувати. Тобто, ми хочемо, щоб думки і бажання, і діяння не були заради нашого бажання отримувати, що означало б, що вся важливість надається народам світу.
А «імені Твоєму дай славу», щоб не була Шхіна у вигнанні і не була б у пороху, а щоб була відкритою слава небес, що називається «Хай звеличиться і освятиться велике ім’я Його». І це й є змістом слів «навіщо говорити народам», тобто народам світу, що в людині, які й називаються «народами». І що вони кажуть? - «Де ж їхній Всесильний?» Тобто вони протидіють вірі Ісраеля, робота якого - у «моха» і «ліба», бо вся їхня робота (народів), вона в рамках знання.
Але «Всесильний наш на небесах», тобто вище рівня знання, - те і зветься «небесами», що вище за наш розум. А чому зробив (Творець), щоб робота наша була вище рівня знання? Ми не кажемо, що не міг зробити інакше, бо Творець «все, що бажає, робить». Але Він розумів, що робота вище рівня знання є більш успішним способом прийти до мети, щоб змогли ми отримати благо й насолоду, - і разом з цим залишилися б (діяти) «заради віддачі», а не для особистої користі.
І слід пояснити слова «заради милості Твоєї, заради істинності Твоєї», коли ми молимося Творцеві: «Імені Твоєму дай славу». «Заради милості Твоєї» означає, щоби властивість милості (хесед) була дана нам, аби мали ми силу діяти властивістю милості, хеседу, що зветься келім віддачі, і цим щоби була в нас тотожність властивостей (з Творцем). Тоді зможемо потім отримати благо й насолоду, що називається властивістю істинності, і це пояснено у «Вченні десяти сфірот» (ч. 13, 419) так: «Тому називається розкриття управління Творця назвою «і істина», бо вона є істинністю Його бажання, що діє тільки аби розкрити ту істинність, що в Його управлінні, якою є «дати благо Його створінням». І тому називається це виправлення в Зеїр Анпіні іменем «і істина». Це й є поясненням слів «заради істинності Твоєї».