34. Перевага землі – в усьому

Почуто в місяці теветі (1942)

Відомо, що нічого не проявляється в своєму істинному вигляді інакше, як [за принципом] річ та її протилежність, «як перевага світла із темряви».

Це означає, що кожна річ вказує на іншу, і саме завдяки «речі та її протилежності» можна збагнути справжню суть кожного з протилежних понять. А тому неможливо осягти нічого з повною ясністю, якщо немає чогось іншого, щоб зіставити з ним.

Приклад: неможливо оцінити й сказати, що це – добра річ, якщо немає речі протилежної, що вказує на зле. А також: гірке й солодке, ненависть – і любов, голод – і ситість, спрага – і насиченість, роз’єднання – і злиття. І з цього виходить, що неможливо досягти любові до злиття до того, як досягне ненависті до роз’єднання.

А радою, як удостоїтися ступеня ненависті до роз’єднання є те, що людина спочатку має знати, що таке взагалі поняття відокремленості, тобто, від чого вона відокремлена. Тоді є можливість сказати, що вона бажає виправити це роз’єднання.

Тобто, людина повинна дати собі звіт, від чого і від кого вона зробилася відокремленою. А потім вона може постаратися виправити це. І зв’яже себе з тим, від кого вона стала відокремленою. Тобто, якщо людина розуміє, що виграє з того, що з’єднається з ним, тоді вона може оцінити і знати, яким буде збиток, якщо залишиться в розлуці.

А прибуток або збиток вимірюються насолодою та стражданнями. Тобто, те, від чого людина відчуває страждання, вона віддаляється від нього і ненавидить це. А міра віддалення залежить від міри відчуття страждань, адже природа людини тікати від страждань. Тому вони залежать одна від одної. Тобто, яка міра величини страждань, – саме настільки людина старається і робить все, щоби віддалитися від чогось. Отже, страждання спричинюють ненависть до того, що приносить людині страждання, і в цій мірі вона віддаляється.

І зі сказаного виходить, що людина має знати, що таке тотожність властивостей, аби зрозуміла вона, що їй робити, щоб прийти до злиття, званого тотожністю властивостей. І завдяки цьому знатиме, що таке розбіжність властивостей і роз’єднаність.

Ось, відомо з книжок та від їхніх авторів, що Творець є добрим і добродійним. Тобто Його управління розкривається нижнім як добре і добродійне. І так ми маємо вірити.

Тому, коли людина вдивляється в те, як управляється світ, і починає дивитися на себе або на інших, – як від цього управління вони зазнають страждань, а не насолод, як то пасувало б Його імені, яким є «Добрий і Добродійний», то важко їй в цьому стані сказати, що вище управління поводиться як «добре і добродійне», і дарує їм всіляке благо.

Однак, треба знати, що в такому стані, коли не можуть люди сказати, що Творець дає лише добро, вони звуться грішниками (івр. «решаїм»). Бо те, що відчувають страждання, спонукає їх звинувачувати (івр. «леhаршіа») свого Господаря. І лише, коли бачать, що Творець дарує їм насолоди, вони виправдовують Творця. Як сказали мудреці: «Хто є праведником? – той, хто виправдовує (івр. «мацдік») свого Господаря», тобто говорить, що Творець керує світом способом праведності (івр. «цідкут»).

І виходить, що в час відчуття страждань людина робиться віддаленою від Творця, оскільки з боку природи людина стає ненависником тому, хто завдає їй страждань. Виходить, що цим, замість того, щоб людина мала б любити Творця, – все нині робиться навпаки, адже приходить вона, – хай нас омине! – до ненависті до Творця.

То що вона має робити, аби прийти до любові до Творця? Для цього дана «сґула», чудодійний засіб, – займатися Торою та заповідями, бо «світло, що в ній, повертає до добра». Адже там є світло, що дає людині відчути гіркоту розлуки з Творцем. І потроху, коли людина спрямовує намір досягти світла Тори, утворюється в ній певна міра ненависті до роз’єднання, тобто, починає відчувати причину, що спричинює їй та душі її відокремлення й віддалення від Творця.

Тобто, людина повинна вірити, що управління Творця діє властивістю «добрий і добродійний». Проте, через те, що людина занурена в себелюбство, це приводить її до розбіжності властивостей з Творцем. А оскільки вже утворено виправлення, зване «ради віддачі», що і зветься «тотожністю властивостей», бо лише в такий спосіб можна отримати ці добро та насолоду, – то те, що не може отримати добро та насолоду, які Творець бажає дати, викликає в людині ненависть до роз’єднання.

Тоді має вона можливість визначити величину користі від тотожності властивостей. І тоді починає прагнути до злиття. Виходить, що кожен стан вказує на інший. І згідно з цим, всі падіння, які людина відчуває, коли приходить до відокремлення від Творця, дають їй можливість розрізнити між «річчю та її протилежністю».

Тобто, від падінь людина має дістати розуміння, яка користь від підйомів. Інакше не буде змоги людині оцінити важливість того, коли наближають її згори, даючи їй підйоми. І не буде їй шансу досягти тієї важливість, яку вона могла б отримати.

Як коли дають людині їсти, а в неї ніколи не було почуття голоду. Виходить, що падіння, які є часом розлуки, дають людині відчути важливість злиття у підйомах. А підйоми викликають в ній ненависть до падінь, що призводять до роз’єднання.

Тобто, коли не може оцінити величину зла, що є в падіннях, виходить, людина (боронь боже) говорить зле про вище управління, навіть не відчуваючи про Кого вона говорить зле, щоб знати, що вона повинна вчинити каяття за такий великий гріх, адже це зветься, що вона, – хай нас омине! – лихословить про Творця.

І зі сказаного виходить, що саме в час, коли має людина ці два стани, вона здатна визначити відстань, котра є між ними, як сказано: «як перевага світла із темряви». Адже лише тоді вона може оцінити й шанувати стан злиття, завдяки якому дано досягти добро й насолоду, що є в задумі творіння, котрий є Його бажанням насолодити створіння.

А все, що бачимо ми своїми очима, то це лише те, що Творець бажає, аби ми осягли це так, як осягаємо, тому що це й є способом, – як прийти до повної реалізації мети.

Однак, удостоїтися злиття з Творцем, є річчю не такою вже й простою, адже потребуємо зміцнення й великих зусиль, аж поки заслужимо осягти та відчути добро й насолоду. А до того покладено на людину виправдовувати вище управління і вірити вище за рівень знання, що Творець поводиться зі створіннями властивістю «добрий і добродійний», і говорити: «Очі в них – і не побачать».

І це так, як сказали мудреці: «З’явився Хавакук і встановив усе на одній основі, як написано: «А праведник своєю вірою житиме». Це означає, що людині немає потреби займатися деталями, а повинна вона зосередити всю свою роботу в одній точці, тобто принципі, котрим є віра в Творця. І про це підноситиме молитву. Тобто, щоб Творець допоміг їй, щоби була їй можливість іти вірою вище знання.

І є сґула у вірі, що завдяки їй людина починає ненавидіти роз’єднання, тобто віра побічно викликає в неї ненависть до відокремлення від Творця.

І ми бачимо, що існує велика відмінність між вірою і баченням та знанням.

Бо те, що дано бачити і знати, – коли розум зобов’язує людину, що варто це робити, і вирішує про це один раз, – цього рішення вже достатньо їй щодо цієї справи, настільки, наскільки вирішила. Тобто, як і яким чином вирішила, так буде й виконувати фактично. Бо розум супроводжує людину в кожній її дії, щоб не порушила те, що він їй каже. І дає їй зрозуміти на сто відсотків, – саме в тій мірі, якою розум спричинив їй те рішення, котрого вона дійшла.

І зовсім інше – віра, адже вона – те, що узгоджено в потенціалі, тобто, коли людина переборює розум і говорить, що таки варто працювати так, як зобов’язує віра вище за знання. Тому віра вище знання допомагає лише в час дії, тобто тоді, коли людина вірить. Бо лише тоді вона готова докласти сил в роботі вище знання. Але ж коли вона облишає віру на якусь хвилинку, тобто, коли на мить слабшає в неї віра, відразу людина приходить до перепинки в Торі та заповідях, і ніякої користі їй від того, що прийняла на себе якийсь час тому тягар віри вище знання.

Але ж те, що осягла людина розумом, що певна річ шкодить їй, що вона й є тим, що загрожує її життю, – не треба щоразу повертатися до урозуміння й пояснення, чому ця річ небезпечна. Бо оскільки осягла колись і зрозуміла свідомо на сто відсотків, що має займатися саме тими речами, що розум сказав їй, що таке зло, і що таке добро, – вже людина йде за цим рішенням.

Бачимо ми різницю, що є між тим, що розум зобов’язує і тим, що лише віра зобов’язує людину. А причина того, що основою є віра, – те, що треба щоразу згадувати властивість віри, інакше людина падає зі свого рівня, і входить у стан, який личить грішникові. І таких станів, коли падатиме зі свого рівня, може бути багато разів навіть за один день, бо неможливо, щоби не припинилася в неї віра вище знання на якусь мить протягом дня.

І треба знати, що причина забування віри витікає з того, що віра, яка вище знання та розуму, протирічить всім бажанням тіла. А оскільки бажання тіла з’являються в людині з боку природи, втіленої в ній і званої бажанням отримувати, як в розумі, так і в серці, тому тіло тягне людину завжди до властивостей своєї природи. І тільки коли людина віддана вірі, тоді віра має силу витягти її з бажань тіла і дати їй змогу йти вище за знання, тобто проти розуміння тіла.

Тому, перш ніж людина удостоюється келім віддачі, що називається злиттям, віра не може бути в неї постійною. А коли віра не світить їй, людина бачить, наскільки вона перебуває в стані ницості, гірше якого немає. І все це дається їй через зазначену вище розбіжність властивостей, – через бажання отримувати ради себе. І цей розрив спричинює їй всі страждання, що руйнує їй всі побудови і всі зусилля, які вклала в духовну роботу.

І людина бачить, що коли зникає в неї віра, вона перебуває в стані набагато гіршому, ніж тоді, коли стала на шлях роботи у віддачі. І цим вона набуває ненависті до роз’єднання, оскільки відразу ж починає відчувати свої особисті страждання, а також – страждання всього світу. І важко людині виправдати те, як Творець управляє створіннями, хоч це є управлінням властивістю «добрий і добродійний». І відчуває тоді, що весь світ потьмарився для неї, і немає звідки взяти радості.

Тому, кожен раз, коли людина починає виправляти ґандж, своє злослів’я про вище управління, в ній виникає ненависть до роз’єднання. І завдяки ненависті, яку вона відчуває до цього, людина починає любити злиття. Тобто, в мірі, якою вона відчуває страждання в час розлуки з Творцем, – цією ж мірою вона наближається до злиття з Ним. Як зазначено вище, наскільки людина відчуває темряву як зло, настільки вона починає відчувати злиття, як добро. І знає, як цінувати це, коли отримує іноді трохи злиття, – тоді вже вміє дорожити ним.

І зі сказаного зможемо зрозуміти, що всі страждання, що є у світі, є лише підготовкою до справжніх страждань. І до цих страждань людина повинна прийти, інакше вона не здатна удостоїтися нічого в духовному, через те, що «не існує світла без клі». Про ці страждання, істинні, говориться, що звинувачує вище управління, що говорить зле про нього. І про це людина молиться, – щоб не говорити лихих слів про вище управління.

І ці страждання Творець приймає, це зветься, що Творець «чує молитву кожних уст». А причина того, що Творець чує про ці страждання, – це тому, що людина не просить допомоги для своїх келім отримання. Адже, можна сказати, що коли Творець дасть людині те, що вона просить, це може стати причиною, що буде вона ще більш віддаленою від Творця через розбіжність властивостей, яку вона набуде цим. А все буквально навпаки, бо людина просить віри, щоб Творець дав їй силу подолання, щоби змогла заслужити тотожності властивостей, адже бачить, – тим, що не має вона постійної віри, тобто тоді, коли віра не світить їй, вона приходить до сумнівів щодо вищого управління і доходить до стану, званого «грішник», як сказано вище, – бо звинувачує Господаря свого.

Виходить, що те, чому людина терпить страждання, – це через те, що доходить до лихослів’я щодо вищого управління. Отже, відповідно, – що болить їй? Що замість того, що вона повинна славити Творця і говорити: «Благословен Він, Всесильний наш, що створив нас на славу Собі», тобто що створіння шанують Творця, вона бачить, що управління світом – не на славу Творця. Адже в кожного є претензії та вимоги, що управління має бути керуванням явним щодо того, що Творець керує світом властивістю «добрий і добродійний». А оскільки це не відкрито, виходить, що говорять, що управління не дає славу Творцеві. І це болить людині.

Отже, людина, через страждання, що відчуває, вимушена говорити зле. Виходить, те що вона просить у Творця, – щоб дав їй силу віри і удостоїтися властивості «добрий і добродійний», – це не тому, що вона бажає отримати благо аби втішатися самій, а для того, щоб не говорити зле про Нього, бо це болить їй. Тобто, сама людина бажає вірити вище рівня знання, що Творець управляє світом як добрий і добродійний, і хоче, щоби віра її була достатньою, в повному відчутті, як достеменне знання.

Тому, коли людина займається Торою та заповідями, і бажає притягувати світло Творця, то не для власної втіхи вона вимагає цього, а тому, що не може терпіти те, що не здатна виправдати управління Творця як добре і добродійне. І це спричинює їй страждання, адже вона проклинає ім’я Творця, а ім’я Його – Добрий і Добродійний. А тіло людини твердить зовсім інше. І в цьому всі її страждання, оскільки через це вона перебуває в розлуці з Творцем, і не може виправдати Його управління. І це означає, що стан відокремленості є ненависним їй.

І коли людина страждає так, тоді Творець чує її молитву і наближає її до себе, і вона удостоюється злиття, бо страждання, що відчуває від розлуки, дають їй удостоїтися злиття.

І тоді сказано: «Як перевага світла із темряви».

І це те, що написано: «Перевага землі – в усьому». Земля означає «створіння». В усьому – завдяки перевазі, тобто, коли видно різницю між станом відокремленості та станом злиття, цим удостоюємося бути злитими в усьому, адже Творець є коренем усього.

Kabala Medya

Kabala Medya

My LibrarySign in to like, save and subscribe to videos

TV Programları "Yeni Hayat Konuşmaları" No 541

TV Programları "Yeni Hayat Konuşmaları" No 541

TV Programları "Yeni Hayat Konuşmaları" No 541

Kabala MedyaTelif Hakkı © 2003-2026 Bnei Baruch – Kabbalah L’Am Association, Tüm Hakları Saklıdır

My Library
Sign in to like, save and subscribe to videos

Kabala Medya
Telif Hakkı © 2003-2026 Bnei Baruch – Kabbalah L’Am Association, Tüm Hakları Saklıdır